Search

У статті здійснено аналіз правової природи понять «принцип свободи договору» та «об­меження свободи договору». Здійснено аналіз доктринальних досліджень у сфері договірного права, які визначили основу праворозуміння принципу свободи договору. Виділено історич­ний екскурс щодо наукових дискусій, які пере­дували включенню до Цивільного кодексу Укра­їни даного принципу. Підкреслено, що пункт 3 статті 6 Цивільного кодексу України розширює розуміння свободи укладання договору, доз­воляючи сторонам відступати від норм цивіль­но-правових актів та самостійно регулювати свої відносини. Додатково, стаття 627 конкре­тизує цю свободу, стверджуючи, що сторони вільні у виборі контрагентів, встановленні умов та укладанні договору. Додатково обґрунтова­но, що свобода укладання договорів дозволяє створювати правочини, які можуть не відповіда­ти чинним нормам Цивільного кодексу України. Проаналізовано співвідношення понять «сво­бода договору» та «принцип свободи догово­ру». Здійснено дослідження різних підходів до обґрунтування меж обмеження свободи дого­вору. Доведено, що свобода договору не об­межується переддоговірним етапом та періодом виконання, а проявляється і після виконання договору, наприклад, якщо сторона неналежно виконала договір чи не виконала у строк, то ін­ший контрагент має право обрати різні варіанти пред’явлення вимог і навіть притягнення до до­говірної відповідальності. Проаналізовано підходи у судовій практиці до розуміння понять «свобода договору» та «об­меження свободи договору». Висвітлено позиції Конституційного Суду України щодо розуміння понять «межі» та «обмеження». Досліджено різ­ні підходи до розуміння обмеження свободи до­говору у наукових працях. Доведено, що свобода договору є принци­пом і сутністю договірних відносин, яка дозво­ляє учасникам таких відносин вільно визначити вид і зміст договору, всі його істотні та факуль­тативні умови. Обмеження свободи договору є тими межами договірної свободи, які є обґрун­товані, справедливі, пропорційні, визначаються законом, мають чітку законну мету і їх впрова­дження обумовлено суспільною необхідністю (для сімейних відносин - гарантування балансу приватних та публічних інтересів задля охорони сім’ї та захисту слабшого учасника таких відно­син).

У статті розглядається поняття "законних очікувань" та пояснюються елементи сімейно-правового механізму захисту законних очікувань членів сім'ї. Проаналізовано національну юридичну літературу щодо використання терміна "законні очікування" та встановлено різні переклади та розуміння. Виправдано, що доцільніше використовувати термін "законні очікування", оскільки законні очікування можуть тлумачитися обмежено і лише в тій мірі, яка передбачена законом. Гарантію законних очікувань пропонується розглядати як принцип, який є частиною верховенства права і який в принципі стосується принципів правової визначеності, рівності, справедливості та добросовісності. На наш погляд, гарантія законних очікувань є принципом, який є частиною верховенства права і, в принципі, пов'язаний з принципами правової визначеності, рівності, справедливості та добросовісності. ЄСПЛ неодноразово тлумачив поняття "законних очікувань". Відповідно до пунктів 21 та 24 судового рішення у справі Федоренко проти України правом власності може бути "існуюче майно" або кошти, включаючи вимоги, щодо яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "розумними очікуваннями" можливості ефективної право власності на право [7]. Досліджено розуміння правомірних очікувань у практиці ЄСПЛ та застосування цього поняття судами України. Виявлено систему норм у Сімейному кодексі України, що спрямовані на охорону правомірних очікувань щодо здійснення особистих немайнових та майнових прав членами сім’ї та іншими учасниками сімейних відносин. Встановлено, що правомірні очікування не є правом, і не є інтересом. Інтерес мотивує до виникнення права та правомірних очікувань, а правомірні очікування передують виникненню праву та можуть виникати у ході здійснення права як очікування певного правомірного результату. Сімейно-правовий механізм охорони правомірних очікувань учасників сімейних відносин включає як інституційні, так і правові елементи. Аналіз норм СК України показав наявність достатніх інструментів для охорони та захисту більшості правомірних очікувань учасників сімейних відносин. При цьому, можливий пріоритет правомірних очікувань одних учасників сімейних відносин (наприклад, дитини), над правомірними очікуваннями інших учасників таких відносин (наприклад, батьків дитини).