Search

Background. Fractures of the diaphysis of the tibia and femur are quite common. Their share reaches 15.3 % among injuries of the musculoskeletal system with polytrauma. Treatment of patients with polytrauma requires the use of minimally invasive methods for stabilization of bone fragments with the aim of early activation of the victims and the creation of convenience in conducting additional examinations if it necessary. The purposе was to study the results of surgical treatment for diaphyseal fractures of the tibia and femur in patients with polytrauma by using blocking intramedullary osteosynthesis. Materials and methods. Analysis of treatment outcomes was performed in 51 patients with fractures of the femur and tibia when using blocking intramedullary osteosynthesis. Femoral fractures were detected in 25 people, tibial fractures — in 26. The average age of patients was 34 years. According to the AO classification, 5 individuals had type A femoral fractures, 15 — type B, and 5 — type C. Type A tibial fractures were detected in 6 patients, type B — in 16, type C — in 4. Surgery using blocking intramedullary osteosynthesis was carried out in the period from 1 to 7 days after the injury and was guided by damage control. All operations were performed using Philips image intensifier. Antegrade method of introducing an intramedullary rod was used. External immobilization was not used after surgery. Activation of patients with femoral fractures was started from days 4–7, and with tibial fracture — on days 2–3 after surgery. Full load has been allowed 10–12 weeks after surgery. Removal of metal structures was carried out no earlier than 14–18 months after surgery in the presence of X-ray signs of fracture consolidation. Results. The criteria for evaluating treatment outcomes were: timely fracture healing, segment deformation, segment shortening, fracture or migration of metal structures, limitation of joint movements, neurotrophic disorders, infectious complications. Trea, Актуальность. Переломы диафизов большеберцовой и бедренной костей достаточно распространены. Их доля среди травм опорно-двигательного аппарата при политравматических повреждениях достигает 15,3 %. Лечение больных с политравмой требует применения малоинвазивных методов стабилизации костных отломков с целью ранней активизации пострадавших и обеспечения удобства в проведении дополнительных обследований в случае необходимости. Цель исследования: провести анализ результатов оперативного лечения диафизарных переломов большеберцовой и бедренной костей у пострадавших с политравматическими повреждениями методом блокирующего интрамедуллярного остеосинтеза. Материалы и методы. Проведен анализ результатов лечения 51 больного с переломами бедренной и большеберцовой костей методом блокирующего интрамедуллярного остеосинтеза. Переломы бедренной кости получили 25, а переломы большеберцовой кости — 26 пострадавших. Средний возраст пациентов составил 34 года. Согласно классификации АО, переломы бедренной кости типа А были у 5 пострадавших, типа В — у 15, а переломы типа С — у 5. Переломов большеберцовой кости типа А было 6, типа В — 16, типа С — 4. Оперативное вмешательство методом блокирующего интрамедуллярного остеосинтеза проводили в срок от 1 до 7 суток после травмы, руководствуясь принципами damage control. Все операции выполняли с помощью ЭОП фирмы Philips. Использовали антеградный способ введения интрамедуллярного фиксатора. Внешнюю иммобилизацию после операции не применяли. Активизацию больных с переломами бедренной кости начинали с 4–7-х суток, а при переломах большеберцовой кости — на 2-е — 3-и сутки после операции. Полную нагрузку позволили через 10–12 недель после операции. Удаление металлических конструкций осуществляли не ранее 14–18 месяцев после операции при наличии рентгенологических признаков консолидации перелома. Результаты. Критериями оценки результатов лечения были: своевременная консолидация перелома, деформация сегмента, укорочение сегмента, перелом или миграц, Актуальність. Переломи діафізів великогомілкової та стегнової кісток досить поширені. Їх частка серед травм опорно-рухового апарату при політравматичних пошкодженнях становить до 15,3 %. Лікування хворих з політравмою потребує застосування малоінвазивних методів стабілізації кісткових уламків з метою ранньої активізації потерпілих і забезпечення зручності проведення додаткових обстежень у разі потреби. Мета дослідження: провести аналіз результатів оперативного лікування діафізарних переломів великогомілкової та стегнової кісток у потерпілих з політравматичними пошкодженнями методом блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу. Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів лікування 51 хворого з переломами стегнової та великогомілкової кісток методом блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу. Переломи стегнової кістки отримали 25, а переломи великогомілкової кістки — 26 постраждалих. Середній вік пацієнтів становив 34 роки. Згідно з класифікацією АО, переломи стегнової кістки типу А були в 5 постраждалих, типу В — у 15, а переломи типу С — у 5. Переломів великогомілкової кістки типу А було 6, типу В — 16, типу С — 4. Оперативне втручання методом блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу проводили в термін від 1 до 7 діб після травми, керуючись принципами damage control. Всі операції виконували за допомогою ЕОП фірми Philips. Застосовували антеградний спосіб уведення інтрамедулярного фіксатора. Зовнішню іммобілізацію після операції не застосовували. Активізацію хворих з переломами стегнової кістки розпочинали з 4–7-ї доби, а при переломах великогомілкової кістки — на 2-гу — 3-тю добу після операції. Повне навантаження дозволили через 10–12 тижнів після операції. Видалення металевих конструкцій здійснювали не раніше 14–18 місяців після операції при наявності рентгенологічних ­ознак консолідації перелому. Результати. Критеріями оцінювання результатів лікування були: своєчасна консолідація перелому, деформація сегмента, укорочення сегмента, перелом або міграція металоконст

Background: There has been a shift from institutional care towards home care, and from formal to informal care to contain long-term care (LTC) costs in many countries. However, substitution to home care or informal care might be harder to achieve for some conditions than for others. Therefore, insight is needed in differences in LTC use, and the role of potential informal care givers, across specific conditions. We analyze differences in LTC use of previously independent older patients after a fracture of femur and stroke, and in particular examine to what extent having a partner and children affects LTC use for these conditions. Methods: Using administrative data on Dutch previously independent older people (55+) with a fracture of femur or stroke in 2013, we investigate their LTC use in the year after the condition takes place. We use administrative treatment data to select individuals who were treated by a medical specialist for a stroke or femoral fracture in 2013. Subsequent LTC use is measured as using no formal care, home care, institutional care or being deceased at 13 consecutive four-weekly periods after initial treatment. We relate long-term care use to having a partner, having children, other personal characteristics and the living environment. Results: The probability to use no formal care 1 year after the initial treatment is equally high for both conditions, but patients with a fracture are more likely to use home care, while patients with a stroke are more likely to use institutional care or have died. Having a spouse has a negative effect on home care and institutional care use, but the timing of the effect, especially for institutional care, differs strongly between the two conditions. Having children also has a negative effect on formal care use, and this effect is consistently larger for patients with a fracture than patients with a stroke. Conclusion: As the condition and the effect of potential informal care givers matter for subsequent long-te

Little evidence is available on how to treat incomplete atypical fractures of the femur. When surgery is chosen, intramedullary nailing is the most common invasive technique. However, this approach is adopted from the treatment of other types of ordinary femoral fracture and does not aim to prevent the impending complete fracture by interrupting the mechanism underlying the pathology. We suggest a different surgical approach that intends to counteract the underlying biomechanical conditions leading to a complete atypical fracture and thus could be better suited in selected cases. Here, we share an alternative surgical approach and present two cases treated accordingly.

Little evidence is available on how to treat incomplete atypical fractures of the femur. When surgery is chosen, intramedullary nailing is the most common invasive technique. However, this approach is adopted from the treatment of other types of ordinary femoral fracture and does not aim to prevent the impending complete fracture by interrupting the mechanism underlying the pathology. We suggest a different surgical approach that intends to counteract the underlying biomechanical conditions leading to a complete atypical fracture and thus could be better suited in selected cases. Here, we share an alternative surgical approach and present two cases treated accordingly.

Little evidence is available on how to treat incomplete atypical fractures of the femur. When surgery is chosen, intramedullary nailing is the most common invasive technique. However, this approach is adopted from the treatment of other types of ordinary femoral fracture and does not aim to prevent the impending complete fracture by interrupting the mechanism underlying the pathology. We suggest a different surgical approach that intends to counteract the underlying biomechanical conditions leading to a complete atypical fracture and thus could be better suited in selected cases. Here, we share an alternative surgical approach and present two cases treated accordingly.

Актуальність. Питання організації дистанційного нагляду за геронтологічними пацієнтами з переломами проксимального відділу стегнової кістки лишаються нагальною проблемою сучасності. Вирішення проблеми неможливе без удосконалення організації реабілітаційного періоду на всіх рівнях надання медичної допомоги хворим. Мета. Дослідження особливостей реабілітаційного періоду у геронтологічних хворих із переломами проксимального відділу стегнової кістки з подальшою розробкою заходів щодо оптимізації медичної та соціальної адаптації пацієнтів. Матеріали та методи. У роботі наведений аналіз віддалених даних спостереження 711 хворих із переломами проксимального відділу стегна, які звертались за медичною допомогою у 2001–2004 роках. Вивчені характеристики локалізації, сезонності травм, гендерні та вікові особливості. Вірогідно встановлено долю 301 (45,7 %) постраждалого. Окрему групу травмованих (258 пацієнтів) відвідували члени громадської організації, до складу якої входили лікарі практичної ланки, лікарі-інтерни та студенти. Для вдосконалення роботи вказаної організації заздалегідь проведено анкетування серед студентів медичного та педагогічного вищих навчальних закладів щодо ставлення молоді до медико-соціальних проектів з надання допомоги геронтологічним хворим. Результати. В установленій групі дослідження впродовж першого року померло 116 хворих (38,5 %), прожили понад 5 років від моменту травми 67 постраждалих (22,5 %). Серед травмованих, яких відвідували волонтери, більшість прожили понад рік після травми (65,9 %). Визначені вікові характеристики постраждалих і частота спостережень переломів за локалізацією. Запропонована схема організації реабілітаційних заходів на етапі післяшпитального періоду з чітким визначенням завдань та обсягу допомоги, що надається на певних рівнях і періодах лікувального процесу. Надання допомоги з медичної та соціальної адаптації хворих проводили із залученням, окрім лікарів-спеціалістів, майбутніх лікарів — студентів та інтернів. З метою опт, Актуальность. Вопросы организации дистанционного наблюдения за геронтологическими пациентами с переломами проксимального отдела бедренной кости остаются насущной проблемой современности. Решение проблемы невозможно без совершенствования организации реабилитационного периода на всех уровнях оказания медицинской помощи больным. Цель. Исследование особенностей реабилитационного периода у геронтологических больных с переломами проксимального отдела бедренной кости с последующей разработкой мероприятий по оптимизации медицинской и социальной адаптации пациентов. Материалы и методы. В работе приведен анализ отдаленных данных наблюдения 711 больных с переломами проксимального отдела бедра, которые обращались за медицинской помощью в 2001–2004 годах. Изучены характеристики локализации, сезонности травм, гендерные и возрастные особенности. Достоверно установлена судьба 301 (45,7%) пострадавшего. Отдельную группу травмированных (258 пациентов) посещали члены общественной организации, в состав которой входили врачи практического звена, врачи-интерны и студенты. Для совершенствования работы указанной организации заблаговременно проведено анкетирование среди студентов медицинского и педагогического высших учебных заведений в плане отношения молодежи к медико-социальным проектам по оказанию помощи геронтологическим больным. Результаты. В установленной группе исследования в первый год умерло 116 больных (38,5 %), прожили более 5 лет от момента травмы 67 пострадавших (22,5 %). Среди травмированных, которых посещали волонтеры, большинство прожили больше года после травмы (65,9 %). Определены возрастные характеристики пострадавших и частота наблюдений переломов по локализации. Предложена схема организации реабилитационных мероприятий на этапе постгоспитального периода с четким определением задач и объема помощи, выполняемых на отдельных уровнях и в периодах лечебного процесса. Оказание помощи по медицинской и социальной адаптации больных проводилось с привлечением, кроме врачей-специ, Background. The issue of organizing remote care of gerontological patients with fractures of the proximal femur remains an urgent problem of the present. The solution of this problem is impossible without improving rehabilitation period organization at all levels of medical care given to patients. The purpose was to study rehabilitation period features in gerontological patients with proximal femoral fractures and to develop further measures in order to optimize medical and social adaptation of these patients. Materials and methods. The analysis of remote data of examination of 711 patients with fractures of the proximal femur, who applied for medical aid in the period of 2001–2004, has been presented in the article. The localization characteristics, seasonality of traumas, gender and age features have been studied. Destiny of 301 (45.7%) patients has been reliably established. A separate group of patients (n = 258) was visited by members of a public organization, which included practitioners, interns and students. In order to improve the work of this organization, a questioning had been carried out in advance for students of medical and pedagogical higher educational institutions, concerning the attitude of youth to social projects on assistance to gerontological patients. Results. In the established group, 116 (38.5 %) patients died during the first year, 67 (22.5 %) patients lived more than 5 years since traumas. Among the patients who were visited by volunteers, the majority lived more than one year since injury (65.9 %). The age characteristics of patients and the incidence of fractures in terms of their localization have been determined. The scheme for organization of rehabilitation measures during out-of-hospital period with a clear determination of tasks and measures performed at separate levels and periods of the medical process has been proposed. Provision of assistance on medical and social adaptation of patients was carried out with the participation of

У статті подані сучасні уявлення про зв’язок між показниками мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ), рівнем вітаміну D та переломами кісток нижньої кінцівки (ПКНК) різної локалізації (стегнової кістки, кісток гомілки та ступні). Показано, що найбільша кількість літературних досліджень присвячена вивченню ролі зниженої МЩКТ у виникненні переломів проксимального відділу стегнової кістки, проте низькі показники МЩКТ досить часто реєструються при ПКНК іншої локалізації. Майже всі типи переломів у жінок асоційовані з низькими показниками МЩКТ, більшою мірою — на рівні стегнової кістки, ніж на рівні хребта чи периферичного скелета, проте частка переломів, пов’язаних з остеопорозом, є невеликою та коливається від 10 до 44 %. Продемонстровано, що гіповітаміноз D є досить поширеним станом у пацієнтів з ортопедичною патологією, зокрема після ПКНК. Рівень вітаміну D корелює з функціональним результатом після хірургічного лікування, хоча його роль у прогнозі для пацієнтів із ПКНК залишається маловивченою. Результати власних досліджень авторів підтвердили низькі показники МЩКТ у жінок з переломами стегнової кістки, проте не в осіб із переломами кісток гомілки та ступні. При вивченні рівня вітаміну D у хворих із ПКНК нами не встановлено нормальних його показників у хворих із переломом стегнової кістки (у 81,2 % виявлявся дефіцит вітаміну D, у 18,8 % — недостатність). У пацієнтів з переломами кісток гомілки дефіцит вітаміну D виявлено в 72,5 %, недостатність — у 10 %, нормальний рівень вітаміну D — у 17,5 %. Низькі показники МЩКТ та рівня вітаміну D є доволі поширеними у хворих із ПКНК різної локалізації, найбільше вони вивчені в осіб із переломами стегнової кістки, пов’язані з функціональним результатом після лікування й потребують подальшого вивчення., В статье показаны современные представления о связи между показателями минеральной плотности костной ткани (МПКТ), уровня витамина D и переломами костей нижней конечности (ПКНК) различной локализации (бедренной кости, костей голени и ступни). Показано, что наибольшее количество литературных исследований посвящено изучению роли сниженной МПКТ в развитии переломов проксимального отдела бедренной кости, однако низкие показатели МПКТ достаточно часто регистрируются и при ПКНК другой локализации. Почти все типы переломов у женщин ассоциированы с низкими показателями МПКТ, в большей степени — на уровне бедренной кости, чем на уровне позвоночника или периферического скелета, однако доля переломов, связанных с остеопорозом, невелика и колеблется от 10 до 44 %. Продемонстрировано, что гиповитаминоз D является довольно распространенным состоянием у пациентов с ортопедической патологией, в частности после ПКНК. Уровень витамина D коррелирует с функциональным результатом после хирургического лечения, хотя его роль в прогнозе для пациентов с ПКНК остается малоизученной. Результаты собственных исследований авторов подтвердили низкие показатели МПКТ у женщин с переломами бедренной кости, однако не у лиц с переломами костей голени и ступни. При изучении уровня витамина D у больных с ПКНК нами не выявлено нормальных показателей уровня витамина D у больных с переломом бедренной кости (у 81,2 % регистрировали дефицит витамина D, у 18,8 % — недостаточность). У пациентов с переломами костей голени дефицит витамина D обнаружен у 72,5 %, недостаточность — у 10 %, нормальный уровень витамина D — у 17,5 %. Низкие показатели МПКТ и уровня витамина D довольно распространены у больных с ПКНК различной локализации, в наибольшей степени изучены у лиц с переломами бедренной кости, связаны с функциональным результатом после лечения и требуют дальнейшего изучения., The article presents modern data about the relationship between bone mineral density (BMD), vitamin D levels and lower limb fractures (LLFs) of different localization (femoral, tibial and foot). It is shown that the largest number of literary researches on the role of reduced BMD in patients with hip fractures, but low BMD is often detected in LLFs of other localization. Almost all types of fractures in women are associated with low BMD, most often — at the level of the femoral neck than at the level of the spine or peripheral skeleton, but part of fractures associated with osteoporosis is small and ranges from 10 to 44 %. It has been shown that hypovitaminosis D is common in patients with orthopedic pathology and, in particular, after LLFs. Vitamin D levels correlate with a functional outcome after surgery, although its role in LLFs prediction remains poorly understood. The results of authors’ own studies confirmed the low BMD indices in women with femoral fractures, but not in individuals with tibial and foot fractures. We did not registered the normal vitamin D levels in patients with femoral fractures (81.2 % of them had vitamin D deficiency, 18.8 % — insufficiency). In tibial fractures, vitamin D deficiency was found in 72.5 %, insufficiency — in 10 %, vitamin D level was normal in 17.5 % of patients. The low BMD and vitamin D levels are quite common in patients with different LLFs, most of which have been studied in patients with femoral fractures associated with functional outcomes after treatment, and need the further study.

The first case reports of bisphosphonate‐associated atypical femoral fractures (AFF) appeared in 2005 and were both worrying and puzzling: could bisphosphonates decrease fragility fractures but cause an alternate fracture type; and, if so, how? AFF are now recognized as an extremely rare complication of bisphosphonate and denosumab use.1 AFF incidence is higher in Asians compared with whites, although the mechanism is unknown. Could this be due to unique genetic variants present in Asians but not in whites? Could genetic variation underlie AFF susceptibility, irrespective of ethnicity?...

Little evidence is available on how to treat incomplete atypical fractures of the femur. When surgery is chosen, intramedullary nailing is the most common invasive technique. However, this approach is adopted from the treatment of other types of ordinary femoral fracture and does not aim to prevent the impending complete fracture by interrupting the mechanism underlying the pathology. We suggest a different surgical approach that intends to counteract the underlying biomechanical conditions leading to a complete atypical fracture and thus could be better suited in selected cases. Here, we share an alternative surgical approach and present two cases treated accordingly.

Little evidence is available on how to treat incomplete atypical fractures of the femur. When surgery is chosen, intramedullary nailing is the most common invasive technique. However, this approach is adopted from the treatment of other types of ordinary femoral fracture and does not aim to prevent the impending complete fracture by interrupting the mechanism underlying the pathology. We suggest a different surgical approach that intends to counteract the underlying biomechanical conditions leading to a complete atypical fracture and thus could be better suited in selected cases. Here, we share an alternative surgical approach and present two cases treated accordingly.

Background: Open articular fractures are an important issue due to their increasing incidence, along with the rise in motorcycle accidents. Oncology experience with allograft in orthopedics may be extended to cases of traumatic bone loss.Clinical case: A 37-year-old man with an open fracture of the distal femur and proximal tibia presented a massive bone loss of the lateral femoral condyle after a motorcycle accident. Following Damage Control Surgery, a considerable lateral femoral condyle allograft was used to restore the joint anatomy.Results: After an intensive rehabilitation program and two subsequent arthroscopic arthrolyses, the patient resumed walking without aids and recovered from stiffness (R.O.M. 0-130 degrees). An MRI performed at median follow-up, revealed a favorable integration of the allograft.Discussion: Allografts are a reasonable reconstructive option for young individuals with massive bone loss. An appropriately sized allograft is essential to restore an acceptable function as seen in the herein case. (C) 2018 Elsevier Ltd. All rights reserved.

У статті наведені сучасні уявлення про фактори ризику основних переломів кісток нижньої кінцівки (ПКНК) різної локалізації (стегнової кістки, кісток гомілки та ступні). Показано, що найбільша кількість наукових досліджень присвячена вивченню епідеміології та факторів ризику переломів стегнової кістки, а інформація щодо чинників ризику ПКНК іншої локалізації недостатня та суперечлива. Продемонстровано, що крім факторів віку та статі важливу роль у розвитку ПКНК відіграють дорожньо-транспортні пригоди, заняття спортом, неадекватна фізична активність, травми, падіння та попередні переломи, а серед супутніх захворювань — системний остеопороз, остеоартроз великих суглобів, ревматоїдний артрит, деменція, епілепсія, алкоголізм, паркінсонізм, онкологічні захворювання, ожиріння й катаракта. Серед факторів ризику ПКНК виокремлюють прийом лікарських засобів, зокрема гіпнотичних і седативних, а також антидепресантів, антипсихотичних ліків та глюкокортикоїдів. Майже всі типи переломів у жінок асоційовані з низькими показниками мінеральної щільності кісткової тканини, більшою мірою визначеною на рівні стегнової кістки, ніж на рівні хребта чи периферичного скелета, проте частка переломів, пов’язаних з остеопорозом, є невеликою та коливається від 10 до 44 %. Оцінка факторів ризику повинна обов’язково проводитись у рутинній клінічній практиці у хворих із ПКНК, оскільки це впливає не тільки на їх частоту, але й на прогноз лікування хворих даної категорії., В статье представлены современные данные литературы о факторах риска основных переломов костей нижней конечности (ПКНК) различной локализации (бедренной кости, костей голени и ступни). Показано, что наибольшее количество исследований посвящено изучению эпидемиологии и факторов риска переломов бедренной кости, а информация относительно факторов риска ПКНК другой локализации недостаточна и противоречива. Продемонстрировано, что кроме факторов возраста и пола важную роль в возникновении ПКНК играют дорожно-транспортные происшествия, занятия спортом, неадекватная физическая активность, травмы, падения и предшествующие переломы, а среди сопутствующих заболеваний — системный остеопороз, остеоартроз крупных суставов, ревматоидный артрит, деменция, эпилепсия, алкоголизм, паркинсонизм, онкологические заболевания, ожирение и катаракта. Среди факторов риска ПКНК выделяют прием некоторых лекарственных средств, в частности гипнотических и седативных, а также антидепрессантов, антипсихотических средств и глюкокортикоидов. Почти все типы переломов у женщин ассоциированы с низкими показателями минеральной плотности костной ткани, в большей степени определяемой на уровне бедренной кости, нежели на уровне позвоночника или периферического скелета, однако доля переломов, связанных с остеопорозом, невелика и колеблется от 10 до 44 %. Оценка факторов риска должна обязательно проводиться в рутинной клинической практике у лиц с ПКНК, поскольку это влияет не только на их частоту, но и на прогноз лечения больных данной категории., The article presents current data about the risk factors of main lower limb fractures (LLFs) of different localization (femur, tibia and foot). It has been shown that the most studies examine epidemiology and risk factors for hip fractures, but information about the risk factors for other LLFs is insufficient and controversial. It has been demonstrated that in addition to factors of age and sex, the road traffic accidents, sports, inadequate physical activity, injuries, falls and previous fractures play the important role in the development of LLFs. Also some diseases (systemic osteoporosis, large joints osteoarthritis, rheumatoid arthritis, dementia, epilepsy, alcoholism, parkinsonism, cancer, obesity and cataract) can influence the LLFs risk. Administration of some drugs, in particular, hypnotic and sedative, as well as antidepressants, antipsychotic drugs and glucocorticoids, is the additional risk factor for LLFs. Almost all types of fractures in women are associated with low bone mineral density, which is more defined at femoral neck than at spine or peripheral skeleton, but part of fractures associated with osteoporosis is small and ranges from 10 to 44 %. The assessment of risk factors should necessarily be carried out in routine clinical practice in patients with LLFs, since it affects not only their incidence, but also the prognosis of treatment of these patients.

Fat embolism syndrome refers to a set of signs and symptoms caused by the release of fat in the bloodstream. It occurs in about 1% of patients with femur fractures. The classic triad includes respiratory distress with hypoxemia, neurologic impairment and petechial rash. Isolated reports document symptom improvement after administration of corticosteroids, but solid evidence of the usefulness of these drugs is lacking; therefore current management includes cardiovascular and respiratory support. We present a young adult patient with fat embolism syndrome and minimal respiratory symptoms after traumatic femoral fracture., El síndrome de embolismo graso se refiere a un conjunto de signos y síntomas que se presentan de manera secundaria a la liberación de lípidos dentro de la circulación sanguínea. Este se presenta en alrededor del 1% de los pacientes con fracturas de fémur. La tríada clásica de este síndrome incluye dificultad respiratoria con hipoxemia, alteración neurológica y rash petequial. A pesar de las descripciones aisladas donde se documenta mejoría de los síntomas posterior a la administración de corticoesteroides, no existe clara evidencia de la utilidad de estos medicamentos por lo que el manejo actual es de soporte cardiovascular y respiratorio. Se presenta el caso de un paciente adulto jóven con síndrome de embolismo graso con manifestaciones respiratorias mínimas posterior a fractura traumática de fémur.

An association between atypical fractures and general cortical thickness of the femoral shaft is often suggested in the literature. Our radiographic measurements of 59 atypical and 218 ordinary fractures now exclude a difference larger than 10 % in mean femoral cortical thickness (sum of lateral and medial) with 95 % confidence. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanAn increased general cortical thickness in patients with fatigue fracture of the femoral shaft (atypical fractures) is commonly suggested. However, there are scarce data to support this. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanIn a published nationwide Swedish study, we identified by radiographic review 59 women with an atypical fracture during 2008. The femoral cortical thickness index (thickness/femoral diameter) of these women was now compared with the 218 ordinary fractures that occurred in the same region of the femur in a case-control design. The cortical thickness index 5 cm below the lesser trochanter was the primary variable. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanPatients with atypical fractures were younger. Without correction for age, they had a thicker cortex (i.e., higher index). However, the difference in cortical thickness disappeared after age correction. The 95 % CI excludes a group mean difference exceeding 10 % of total mean thickness. Similarly, there was no significant difference in cortical thickness between patients with or without bisphosphonate treatment or between the ipsi- and contralateral femurs in patients with an atypical fracture. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanThe concept of a generally increased cortical thickness in patients with atypical fractures should be reconsidered., Funding Agencies|Swedish Research Council|VR 2009-6725|Linkoping University||Ostergotland County Council||King Gustaf V and Queen Victoria Free Mason Foundation||Eli Lilly Co.

An association between atypical fractures and general cortical thickness of the femoral shaft is often suggested in the literature. Our radiographic measurements of 59 atypical and 218 ordinary fractures now exclude a difference larger than 10 % in mean femoral cortical thickness (sum of lateral and medial) with 95 % confidence. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanAn increased general cortical thickness in patients with fatigue fracture of the femoral shaft (atypical fractures) is commonly suggested. However, there are scarce data to support this. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanIn a published nationwide Swedish study, we identified by radiographic review 59 women with an atypical fracture during 2008. The femoral cortical thickness index (thickness/femoral diameter) of these women was now compared with the 218 ordinary fractures that occurred in the same region of the femur in a case-control design. The cortical thickness index 5 cm below the lesser trochanter was the primary variable. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanPatients with atypical fractures were younger. Without correction for age, they had a thicker cortex (i.e., higher index). However, the difference in cortical thickness disappeared after age correction. The 95 % CI excludes a group mean difference exceeding 10 % of total mean thickness. Similarly, there was no significant difference in cortical thickness between patients with or without bisphosphonate treatment or between the ipsi- and contralateral femurs in patients with an atypical fracture. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanThe concept of a generally increased cortical thickness in patients with atypical fractures should be reconsidered., Funding Agencies|Swedish Research Council|VR 2009-6725|Linkoping University||Ostergotland County Council||King Gustaf V and Queen Victoria Free Mason Foundation||Eli Lilly Co.

An association between atypical fractures and general cortical thickness of the femoral shaft is often suggested in the literature. Our radiographic measurements of 59 atypical and 218 ordinary fractures now exclude a difference larger than 10 % in mean femoral cortical thickness (sum of lateral and medial) with 95 % confidence. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanAn increased general cortical thickness in patients with fatigue fracture of the femoral shaft (atypical fractures) is commonly suggested. However, there are scarce data to support this. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanIn a published nationwide Swedish study, we identified by radiographic review 59 women with an atypical fracture during 2008. The femoral cortical thickness index (thickness/femoral diameter) of these women was now compared with the 218 ordinary fractures that occurred in the same region of the femur in a case-control design. The cortical thickness index 5 cm below the lesser trochanter was the primary variable. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanPatients with atypical fractures were younger. Without correction for age, they had a thicker cortex (i.e., higher index). However, the difference in cortical thickness disappeared after age correction. The 95 % CI excludes a group mean difference exceeding 10 % of total mean thickness. Similarly, there was no significant difference in cortical thickness between patients with or without bisphosphonate treatment or between the ipsi- and contralateral femurs in patients with an atypical fracture. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanThe concept of a generally increased cortical thickness in patients with atypical fractures should be reconsidered., Funding Agencies|Swedish Research Council|VR 2009-6725|Linkoping University||Ostergotland County Council||King Gustaf V and Queen Victoria Free Mason Foundation||Eli Lilly Co.

An association between atypical fractures and general cortical thickness of the femoral shaft is often suggested in the literature. Our radiographic measurements of 59 atypical and 218 ordinary fractures now exclude a difference larger than 10 % in mean femoral cortical thickness (sum of lateral and medial) with 95 % confidence. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanAn increased general cortical thickness in patients with fatigue fracture of the femoral shaft (atypical fractures) is commonly suggested. However, there are scarce data to support this. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanIn a published nationwide Swedish study, we identified by radiographic review 59 women with an atypical fracture during 2008. The femoral cortical thickness index (thickness/femoral diameter) of these women was now compared with the 218 ordinary fractures that occurred in the same region of the femur in a case-control design. The cortical thickness index 5 cm below the lesser trochanter was the primary variable. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanPatients with atypical fractures were younger. Without correction for age, they had a thicker cortex (i.e., higher index). However, the difference in cortical thickness disappeared after age correction. The 95 % CI excludes a group mean difference exceeding 10 % of total mean thickness. Similarly, there was no significant difference in cortical thickness between patients with or without bisphosphonate treatment or between the ipsi- and contralateral femurs in patients with an atypical fracture. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanThe concept of a generally increased cortical thickness in patients with atypical fractures should be reconsidered., Funding Agencies|Swedish Research Council|VR 2009-6725|Linkoping University||Ostergotland County Council||King Gustaf V and Queen Victoria Free Mason Foundation||Eli Lilly Co.

An association between atypical fractures and general cortical thickness of the femoral shaft is often suggested in the literature. Our radiographic measurements of 59 atypical and 218 ordinary fractures now exclude a difference larger than 10 % in mean femoral cortical thickness (sum of lateral and medial) with 95 % confidence. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanAn increased general cortical thickness in patients with fatigue fracture of the femoral shaft (atypical fractures) is commonly suggested. However, there are scarce data to support this. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanIn a published nationwide Swedish study, we identified by radiographic review 59 women with an atypical fracture during 2008. The femoral cortical thickness index (thickness/femoral diameter) of these women was now compared with the 218 ordinary fractures that occurred in the same region of the femur in a case-control design. The cortical thickness index 5 cm below the lesser trochanter was the primary variable. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanPatients with atypical fractures were younger. Without correction for age, they had a thicker cortex (i.e., higher index). However, the difference in cortical thickness disappeared after age correction. The 95 % CI excludes a group mean difference exceeding 10 % of total mean thickness. Similarly, there was no significant difference in cortical thickness between patients with or without bisphosphonate treatment or between the ipsi- and contralateral femurs in patients with an atypical fracture. less thanbrgreater than less thanbrgreater thanThe concept of a generally increased cortical thickness in patients with atypical fractures should be reconsidered., Funding Agencies|Swedish Research Council|VR 2009-6725|Linkoping University||Ostergotland County Council||King Gustaf V and Queen Victoria Free Mason Foundation||Eli Lilly Co.

鈍的大動脈損傷に対する胸部下行大動脈置換術中に発症した脂肪塞栓症候群の1例を経験した。本症例では，術中から術後の急性呼吸不全と重度の全身性炎症反応症候群（systemic in-flammatory response syndrome;SIRS）の原因解明に難渋し，脂肪塞栓症候群の診断が遅延した。患者は26歳の男性。歩行中に乗用車にはねられ受傷した。当院搬入時は意識清明であった。画像診断で胸部下行大動脈損傷と右大腿骨骨幹部骨折を認めた。大腿骨骨折に対し創外固定を行った後，即日，人工血管置換術を施行した。ヘパリン投与後，経皮的心肺補助装置を導入し分離肺換気を開始した前後に，気道から淡血性泡沫状の分泌物を多量に認めはじめ，急速に酸素化能が悪化した。術後も手術侵襲のみでは説明が困難なSIRSと呼吸不全が遷延した。術後5日目に前胸部に点状出血があることに気づき，脂肪塞栓症候群を疑いステロイド治療を開始した。呼吸，循環動態はすみやかに改善した。意識障害が遷延し，第21病日にmagnetic resonance imaging（MRI）を撮影したところ，T2 star強調画像や磁化率強調画像で，両側大脳白質や皮質下白質，脳梁，内包，視床，中脳から橋，小脳などに無数の微細な低信号を認め，脂肪塞栓症候群に典型的な画像であった。本症例では，脂肪塞栓症候群の特徴の一つである呼吸不全が人工血管置換術中に発症したため脂肪塞栓症候群の診断が遅延した。

Background: Retrograde nailing in femoral fractures is a treatment option. Probable articular injuries are not well described. The purpose of this study is to evaluate iatrogenic injuries resulting from this approach. Methods: We reproduced the minimally invasive surgical procedure in twelve cadaveric knees, and subsequently dissected them. Results: Chondral injuries were found in four knees (33%), three in the proximal ACL attachment, and one in the medial condyle. Conclusions: Iatrogenic injuries are highly possible during retrograde nail insertion; arthroscopic assistance is useful to minimize their occurrence., Introducción: El enclavado intramedular retrógrado es una alternativa en el tratamiento de las fracturas del fémur. Las probables lesiones articulares en la zona de ingreso no están del todo aclaradas. El objetivo de este trabajo es evaluar, en rodillas cadavéricas, las lesiones que se producen con este abordaje. Materiales y métodos: Se reprodujo el procedimiento quirúrgico para la colocación de un clavo endomedular retrógrado con un abordaje mínimamente invasivo en 12 rodillas cadavéricas. Luego se realizó su disección. Resultados: En cuatro rodillas (33%) se produjeron lesiones osteocondrales: tres en la zona de inserción del ligamento cruzado anterior y una en el cóndilo interno. Conclusiones: Existe una alta posibilidad de producir lesiones iatrogénicas durante la colocación de un clavo retrógrado. La asistencia artroscópica podría reducir esa posibilidad.

同側大腿骨・脛骨骨折(floating knee)は高エネルギー外傷の結果起こることが多く, 不良な全身状態と高度な軟部組織損傷のため治療には難渋する. 1997年から2003年までに著者らは9例10肢のfloating kneeを治療する機会を得た. これらの症例のうち多発外傷例が7例74％, また開放骨折は下腿骨骨折において9肢90％と高率を占めた. floating kneeに対する著者らの治療方針は, 可能な限り一期的に髄内釘を中心とした内固定術を施行することにある. その結果, 術後成績はgood and excellentが6肢(67％)でacceptableが1肢, poorが2肢であった. 全症例において膝関節の良好な可動域が得られていたが, 脚短縮を3肢に認め, これが成績不良の原因となっていた.