Search

Urolithiasis in the pediatric population represents a major challenge associated with both the diagnosis and therapy of the condition. Over the past 25 years, the incidence has increased. The average age of pediatric patients with stones is about 7-8 years and the recurrence rate is 24%-50%. More than 80% of the stones are eliminated spontaneously. The remaining ones require conservative or surgical treatment. Choosing the most appropriate treatment depends on many factors. Surgical procedures in children are the same as in adults. These include extracorporeal shockwave lithotripsy (ESWL), ureterolithotripsy (URSL), retrograde intrarenal surgery (RIRS), percutaneous nephrolithotomy (PCNL) and laparoscopic or open surgery. ESWL is a method of choice for the treatment of stones with a diameter of ≤20 mm located in the upper urinary tract, while PCNL is used in the treatment of deposits ≥1.5 cm located in the upper pole of the kidney, deposits of ≥1.0 cm located in the lower pole of the kidney, as well as hard stones such as cystic or struvite ones. URSL/RIRS is a method for ureteral and renal stones. Open surgery is indicated in cases when anatomical anomalies coexist with urolithiasis, or when the use of PCNL or ESWL is impossible. The ideal procedure should be effective, safe and allow the complete evacuation of the stones after the 1st procedure.

Urolithiasis is a disease unit more common in adult patients. However in the pediatric population it is also animportant clinical problem due to high risk of recurrence in the patient’s life among others. Hyperkalciuria, hyperuricemia, hyperoxaluria and cystinuria secondary to metabolic disorders promote stone formation.The aim of this study is the presentation of a case of a girl with multiple congenital anomalies, bilateral staghornurolithiasis and bladder stones developing in the course of hypercalcemia.The patient was diagnosed with urolithiasis at the age of 2 months. The course of the disease in her case is characterized by extremely frequent recurrences and numerous urinary tract infections of various aetiology, includinghigh-resistant bacterial strains. These infections were often turbulent and required hospitalization. Due to the extentof urolithiasis, invasive treatment was necessary, both in the lower and upper urinary tract. Endoscopic techniques(transurethral cystolithotrypsy and ureterorenoscopy) were used in urinary bladder and ureter urolithiasis. Renaldeposits were removed by the use of open access surgery (pyelolithotomy with intrarenal lithotrypsy).Although the ongoing development technology and miniaturization of equipment have allowed and popularizedminimally invasive treatment of urolithiasis, some exceptional cases still require surgical treatment with open surgery.The research was carried out in accordance with the principles of the Helsinki Declaration. The study protocolwas approved by the Local Ethics Committee (LEC) of all institutions. No conflict of interest was declared by the authors., Мочекаменная болезнь – это заболевание, которое чаще встречается у взрослых пациентов. Однако в педиатрической практике она также являетсяважной клинической проблемой вследствие высокого риска рецидивов в течение жизни. Гиперкальциурия, гиперурикемия, гипероксалурия ицистинурия, которые вторичны по отношению к нарушениям обмена веществ, способствуют образованию камней.Целью данного исследования было показать особенности течения двусторонней стагхорн-мочекаменной болезни с камнями мочевого пузыря,развивающимися в процессе гиперкальциемии, у девочки с множественными врожденными аномалиями.Диагноз мочекаменной болезни поставлен ребенку в возрасте двух месяцев. Течение заболевания характеризовалось необычайно частыми рецидивами имногочисленными инфекциями мочевыводящих путей различной этиологии, в том числе с высокой стойкостью бактериальных штаммов. Тяжелое течениеинфекций требовало частых госпитализаций. Ребенку было необходимо инвазивное лечение мочекаменной болезни, как в нижних, так и в верхнихмочевыводящих путях. В мочевом пузыре и при уролитиазе мочеточника применялись эндоскопические методики (трансуретральная цистолитотрипсия иуретерореноскопия). Почечные отложения удаляли путем операции открытого доступа (пиелолитомия с внутрипочечной литотрипсией).Несмотря на непрерывное развитие технологий и миниатюризацию оборудования, сделавших возможным и популяризовавших миниинвазивноелечение мочекаменной болезни, отдельные случаи все же требуют хирургического вмешательства открытым доступом.Исследование было выполнено в соответствии с принципами Хельсинкской Декларации. Протокол исследования был одобрен Локальнымэтическим комитетом (ЛЭК) всех учреждений. На проведение исследований было получено информированное согласие родителей ребенка.Авторы заявляют об отсутствии конфликта интересов., Сечокам’яна хвороба – це захворювання, яке частіше зустрічається у дорослих пацієнтів. Однак у педіатричній практиці вона також є важливоюклінічною проблемою через високий ризик рецидивів протягом життя. Гіперкальціурія, гіперурикемія, гіпероксалурія та цистинурія, вторинні повідношенню до порушень обміну речовин, сприяють утворенню каменів.Метою даного дослідження було показати особливості перебігу двосторонньої стагхорн-сечокам’яної хвороби з каменями сечового міхура, щорозвиваються у процесі гіперкальціємії, у дівчинки з множинними вродженими аномаліями.Діагноз сечокам’яної хвороби дитині був встановлений у віці двох місяців. Перебіг захворювання у даному випадку характеризувався надзвичайночастими рецидивами і численними інфекціями сечовивідних шляхів різної етіології, у тому числі з високою стійкістю бактеріальних штамів. Важкийперебіг інфекцій часто потребував госпіталізації. Дитині було необхідне інвазивне лікування сечокам’яної хвороби, як у нижніх, так і у верхніхсечовивідних шляхах. У сечовому міхурі та при уролітіазі сечоводу застосовувалися ендоскопічні методики (трансуретральна цистолітотрипсія тауретерореноскопія). Ниркові відкладення видаляли за допомогою операції відкритого доступу (пієлолітомія з внутрішньонирковою літотрипсією).Незважаючи на невпинний розвиток технологій та мініатюризацію обладнання, що уможливили і популяризували мініінвазивне лікуваннясечокам’яної хвороби, окремі випадки все ж таки вимагають хірургічного втручання відкритим доступом.Дослідження виконані відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом (ЛЕК)усіх установ. На проведення досліджень було отримано поінформовану згоду батьків дитини.Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Pyelonephritis xantogranulomatosa is a very rare form of chronic kidney inflammation. Only a few hundred cases have been described in children. The cause of the disease is not fully understood, but it is strongly correlated with urolithiasis. The inflammatory process usually involves one kidney and is diffuse, rarely a form limited to the part of the parenchyma is seen. The most common symptoms are abdominal pain, fever, weight loss, lack of appetite. In imaging tests the kidney is enlarged, with a preserved shape, contains deposits in the calyx and pelvic system and numerous hypoechogenic changes indicating abscesses. The most frequently isolated pathogens are E. coli and P. Mirabillis. The authors present 2 cases treated in our center due to Pyelonephritis xantogranulomatosa. In both cases a nephrectomy was performed., Ксантогранулематозный пиелонефрит – это очень редкая форма хронического воспаления почек. Описаны только несколько сотен случаев этого заболевания у детей. Причина заболевания до конца непонятна, но она тесно связана с мочекаменной болезнью. Воспалительный процесс обычно включает одну почку и является диффузным, реже наблюдается форма, ограниченная частью паренхимы. Наиболее распространенными симптомами являются боль в животе, лихорадка, потеря веса, отсутствие аппетита. При визуализированных исследованиях видно, что почка увеличена, не измененной формы, присутствуют отложения в чашечке и тазовой системе, а также многочисленные гипоэхогенные изменения, свидетельствующие об абсцессах. Наиболее часто выделяемыми патогенами являются E. coli и P. mirabillis. Авторы рассматривают два случая лечения ксантогранулематозного пиелонефрита в нашем центре. В обоих случаях была проведена нефрэктомия., Ксантогранульоматозний пієлонефрит – це дуже рідкісна форма хронічного запалення нирок. Описано лише кілька сотень випадків цього захворювання у дітей. Причина захворювання до кінця не зрозуміла, але вона тісно пов’язана з сечокам’яною хворобою. Запальний процес зазвичай включає одну нирку і є дифузним, рідше спостерігається форма, що обмежена частиною паренхіми. Найбільш поширеними симптомами є біль у животі, лихоманка, втрата ваги, відсутність апетиту. При візуалізаційних дослідженнях видно, що нирка збільшена, не зміненої форми, присутні відкладення в чашечці і тазовій системі, а також численні гіпоехогенні зміни, що свідчать про абсцеси. Патогенами, що виділяють найчастіше, є E. сoli та P. mirabillis. Автори розглядають два випадки лікування ксантогранульоматозного пієлонефриту в нашому центрі. В обох випадках було проведено нефректомію.