Search

The theory of postnormal times by Ziauddin Sardar is an attempt to explain the social processes occurring when traditional models, theories, and paradigms seem powerless in the face of looming challenges. Postnormal times are an intermediate period when old ideas, theories, and practices are dying and new ones have not yet been formed, and the whole world seems to be plunged into uncertainty and chaos. Privacy is one of the areas where the situation is considered to be already postnormal. Therefore, the article attempts to outline the current state and prospects related to privacy and personal data protection, based on the methodology developed within the theory of postnormal times. Complexity, chaos, and contradictions are the main forces propelling postnormal times. All of them are very perceptible in the sphere of privacy. In particular, the outcomes of the major current strategies for the legal protection of personal data are ambiguous and controversial. It relates to the consent of the data subject as one of the main legal grounds for personal data processing, as well as the use of data anonymization and pseudonymization techniques, or the introduction of mechanisms of external risk assessment. In addition, it is argued that in the present world there is a fundamental contradiction between privacy and underlying trends in business and governance, the causes of which are revealed by applying Lawrence Lessig’s theory of four regulators. Under such conditions, traditional ways of responding to challenges – turning back, increasing control and complexity of measures – not only contribute to normalization, but drive the system even further into a state of postnormalcy. It is accompanied by the exacerbation of identified critical contradictions and revealing of the new ones that increases the likelihood of collapse of the existing system of privacy protection in the near future. Therefore, it is necessary to develop and promote innovative approaches which include both reforms in the field of privacy regulation and efforts to change the external environment., Теория постнормального времени авторства Зияуддина Сардара является попыткой объяснить происходящие в обществе процессы в условиях, когда традиционные модели, теории и парадигмы оказываются бессильными перед новыми вызовами, которые надвигаются на мир одновременно большой лавиной. Постнормальные времена – это промежуточный период, наступающий тогда, когда старые представления, теории и практики умирают, а новые еще не сформировались, и кажется, что весь мир погружается в неуверенность, хаос и противоречия. Приватность является одной из сфер, ситуация в которых уже сейчас является постнормальной. Поэтому в статье предпринята попытка очертить современное состояние и перспективы развития процессов, касающихся приватности и защиты персональных данных, на основе методологии, разработанной в рамках теории постнормального времени. Тремя главными признаками постнормальности являются сложность, хаос и противоречия. Все они во многом характерны для сферы приватности. В частности, влияние главных современных стратегий правовой защиты персональных данных (к которым относятся закрепление согласия субъекта данных как одного из основных оснований обработки данных, а также использование анонимизации и псевдонимизации, или создание механизма внешней оценки рисков) вовсе не однозначно. Кроме того, утверждается, что в современном мире существует базовое противоречие между приватностью и глубинными тенденциями развития бизнеса и публичного управления, причины которого раскрывает теория четырех регуляторов общественных отношений Лоуренса Лессига. В таких условиях традиционные способы реагирования на вызовы – попытки повернуть назад, усложнение мер реагирования, увеличение контроля – не только не способствуют нормализации, а загоняют систему еще дальше в состояние постнормальности. Это сопровождается обострением существующих и обнаружением все новых и новых критических противоречий и увеличивает вероятность коллапса действующей системы защиты приватности в ближайшей перспективе. Поэтому необходимо разрабатывать и продвигать инновационные подходы, включающие как реформы в сфере регулирования приватности, так и усилия по изменению внешней среды., Теорія постнормального часу авторства Зіяуддіна Сардара є спробою пояснити процеси, що відбуваються у суспільстві, в умовах, коли традиційні моделі, теорії та парадигми виявляються безсилими перед новими викликами, які насуваються на світ одночасно великою лавиною. Постнормальні часи – це проміжний період, який наступає тоді, коли старі уявлення, теорії та практики помирають, а нові ще не сформувалися, і здається, що увесь світ занурюється у непевність, хаос та суперечності. Приватність є однією зі сфер, ситуація у яких вже зараз є по- стнормальною. Тому у статті зроблена спроба окреслити сучасний стан і перспективи розвитку процесів, що стосуються приватності та захисту персональних даних, на основі методології, розробленої у межах теорії постнормального часу. Трьома головними ознаками постнормальності є складність, хаос та суперечності. Усі вони значною мірою характерні для сфери приватності. Зокрема, вплив головних сучасних стратегій правового захисту персональних даних (до яких відносять покладання на згоду суб’єкта даних як одну з основних підстав для опрацювання даних, а також використання анонімізації та псевдо- німізації, чи запровадження механізму зовнішньої оцінки ризиків) зовсім не є однозначним. Окрім того, стверджується, що у сучасному світі існує базова суперечність між приватністю і глибинними тенденціями розвитку бізнесу та публічного управління, причини якої допомагає зрозуміти теорія чотирьох регуляторів суспільних відносин Лоуренса Лессіґа. За таких умов традиційні підходи реагування на виклики – намагання повернути назад, ускладнення заходів реагування, збільшення контролю – не лише не сприяють нормалізації, а заганяють систему ще далі у стан постнормальності. Це супроводжується загостренням існуючих та виявленням все нових і нових критичних суперечностей і збільшує ймовірність колапсу діючої системи захисту приватності у близькій перспективі. Тому необхідно розробляти і просувати інноваційні підходи, які включають як реформи у сфері регулювання приватності, так і зусилля щодо зміни зовнішнього середовища.

International audience; Bitcoin is a decentralised currency and payment system that seeks to eliminate the need for trusted authorities. It relies on a peer-to-peer network and cryptographic protocols to perform the functions of traditional financial intermediaries, such as verifying transactions and preserving the integrity of the system. This article examines the political economy of Bitcoin, in light of a recent dispute that divided the Bitcoin community with regard to a seemingly simple technical issue: whether or not to increase the block size of the Bitcoin blockchain. By looking at the socio-technical constructs of Bitcoin, the article distinguishes between two distinct coordination mechanisms: governance by the infrastructure (achieved via the Bitcoin protocol) and governance of the infrastructure (managed by the community of developers and other stakeholders). It then analyses the invisible politics inherent in these two mechanisms, which together display a highly technocratic power structure. On the one hand, as an attempt to be self-governing and self-sustaining, the Bitcoin network exhibits a strong market-driven approach to social trust and coordination, which has been embedded directly into the technical protocol. On the other hand, despite being an open source project, the development and maintenance of the Bitcoin code ultimately relies on a small core of highly skilled developers who play a key role in the design of the platform. Teaser: As a trustless technology, Bitcoin tries to solve issues of social coordination and economic exchange by relying, only and exclusively, on technological means. Yet, when looking deeper into the governance structure of this technology, it becomes apparent that technology alone is unable to resolve most of the social and political concerns affecting the Bitcoin network.