Search

В науковій статті автор провів наукове до­слідження особливостей виконання батьками обов’язку здійснювати виховання дитини відпо­відно до німецького сімейного законодавства, підстав виникнення та припинення цього сімей­ного обов’язку, елементів прав та обов’язків, що складають зміст батьківської опіки. На підставі проведеного дослідження, автор дійшов вис­новку, що в німецькому сімейному законодав­стві застосовується поняття «батьківська опі­ка». як обов’язку і одночасно - права батьків піклуватися про їх малолітню дитину. Батьків­ська опіка включає в себе такі правомочності батьків дитини як: здійснення представництва інтересів дитини у правовідносинах, в яких вона є їх суб’єктом, обов’язок і право батьків піклу­ватися про дитину, виховувати її та наглядати за нею, а також визначати місце її проживан­ня, не застосовувати покарання, що посягають на гідність дитини, обов’язок і право батьків допомогти дитині у здобутті освіти та професії із врахуванням її здібностей та нахилів, право батьків вимагати видачі дитини від іншої особи, яка протиправно позбавляє її батьків або одно­го з батьків можливості здійснювати батьківську опіку, окремі права, пов’язані із медичним втру­чанням. Для виникнення обов’язку здійснювати виховання дитини німецьке сімейне законодав­ство встановлює декілька юридичних фактів: перебування батьків дитини у шлюбі, коли діє презумпція батьківства для особи, який є чоло­віком матері дитини; подана обома з батьків, які не перебувають у шлюбі, заява про прийняття на себе піклування про дитину; прийняття рі­шення сімейним судом щодо встановлення бать­ківської опіки над дитиною на її батьків, які не перебувають у шлюбі, з визначенням меж такої опіки за кожним із батьків. Виконання обов’язку здійснювати виховання дитини відповідно до ні­мецького сімейного законодавства здійснюєть­ся за взаємною згодою обох з батьків в інтере­сах дитини; якщо батьки не можуть дійти згоди щодо здійснення батьківської опіки, їхній спір вирішується сімейним судом, який може нада­ти право одному із батьків прийняти відповідне рішення, пов’язане із здійсненням батьківської опіки.

У статті проведено аналіз положень Порядку реалізації пілотного проєкту імплементації між­народних стандартів правосуддя, дружнього до дитини, у практичну діяльність, який сформулю­вав 100 стандартів, які стосуються провадження з неповнолітніми. Здійснено класифікацію цих стандартів у аспекті співвідношення з положен­нями Кримінального процесуального кодексу України. Особливу увагу приділено дружньому до дитини середовищу, а також проведенню допиту, освідування та відібрання біологічних зразків, участі психолога у процесуальних діях. Розглянуто відеофіксування при проведення слідчих (розшукових) дій за участю неповно­літнього (потерпілого, підозрюваного) за його згодою. Проаналізовано проведення експертиз за участі дитини, зокрема можливостей обме­ження участі дитини у цьому дослідженні, крім ситуацій необхідності, що передбачено Поряд­ком реалізації пілотного проєкту імплементації міжнародних стандартів правосуддя, дружнього до дитини, у практичну діяльність. Зроблено ви­сновок, що положення Порядку являють собою: 1) деталізацію загальних прав потерпілого у кримінальному провадженні у контексті найкра­щих інтересів дитини та 2) прописують такі дії, обов’язковість яких у КПК України не зазначе­на, однак відповідає міжнародних стандартам прав дитини. Попри безсумнівну прогресивність порядку для забезпечення найкращих інтересів дитини, є положення, які можуть викликати різ­не розуміння у тлумаченні та застосуванні. Зо­крема, положення стандарту 26 не корелюється з ч. 2 та ч. 7 ст. 55 КПК України; не визначено, у якому статусі має допитуватись психолог; по­требує уточнення форма рекомендацій психо­лога. Застосування високого стандарту «досто­вірні відомості та очевидні підстави» щодо при­значення психіатричної експертизи може при­звести до її непризначення експертизи, якщо психічне захворювання чи затримка психічного розвитку не є очевидними, а відомості про них - безсумнівними. Крім того, потребує уточнення положення Стандарту 38, адже його формулю­вання викликає думку, що у разі добровільності такої дії участь законного представника не по­трібна, а таке тлумачення суперечить ст. 227 КПК України.

Актуальність дослідження обумовлюється недостатнім вивчення питання обов'язку дітей, що досягли повноліття, піклуватися про непра­цездатних батьків та потребою з'ясування за­гально правових характеристик цього обов'яз­ку. Обґрунтовано, що підґрунтям розуміння пи­тання обов'язку дітей, що досягли повноліття, піклуватися про непрацездатних батьків має бути розуміння юридичного обов'язку як такої належної поведінки, що передбачає або усві­домлене добровільне взяття на себе відповідно­го зобов'язання, або свідома згода особи на на­явність у неї відповідного зобов'язання; самого лише юридичного припису недостатньо (такий юридичний припис має сприйматися особою як необхідний, справедливий тощо). Акцентовано увагу, що саме загально теоретичне розуміння питання обов'язку дітей, що досягли повноліт­тя, піклуватися про непрацездатних батьків має бути основою для галузевого регулювання від­повідних відносин. При цьому основою такого розгляду є розмежування морального зобов'я­зання та правового зобов'язання (відмінність права від звичайного примусу). Проаналізовано контрадикційність положень законодавства щодо обов'язку дітей, що досягли повноліття, піклуватися про непрацездатних батьків у контексті дієздатності, а також інсти­туту цивільної відповідальності власника дже­рела підвищеної небезпеки. Охарактеризовано відмінність природи обов'яз­ку дітей, що досягли повноліття, піклуватися про непрацездатних батьків від юридичного обов'язку захищати Вітчизну (який виникає за аналогічних умов). Акцентовано увагу на відсутності повного свідомого сприйняття першого, його безстроковості, неврахуванні індивідуальних особливостей реалізації та ін. Відзначено доцільність урахуван­ня соціальних зобов'язань держави при визначен­ні змісту обов'язку дітей, що досягли повноліття, піклуватися про непрацездатних батьків.

Наукова стаття присвячена визначенню ролі Національної поліції у забезпеченні прав дитини під час дії правового режиму воєнного стану в Україні. В роботі проаналізовано та узагальнено на­явну практику забезпечення прав дитини під­розділами Національної поліції. Відзначено клю­чову роль держави у забезпеченні прав дитини під час воєнного стану. Наголошено, що саме органи ювенальної превенції в умовах зброй­ного конфлікту в Україні забезпечують основні права дітей та усувають вчинення протиправ­них дій щодо них, у ситуаціях, що є здебільшого нетиповими в мирний час, а також докладають зусиль щодо недопущення зростання в Україні кількості дітей, схильних до девіантної поведін­ки. Автор виокремлює напрямки діяльності На­ціональної поліції щодо забезпечення безпеки дитини в умовах воєнного стану: організація евакуації дітей з окупованих, прифронтових та інших територій України; примусова евакуація дітей з територій, які є зонами активних бойо­вих дій; допомога в облаштуванні житлово-по­бутових умов сім'ям з дітьми; організація надан­ня гуманітарної допомоги сім'ям з дітьми; про­філактична робота з внутрішньо переміщеними особами, в сім'ях яких є діти; надання допомоги дітям, які постраждали в наслідок збройного конфлікту, притягнення винних осіб до відпові­дальності; надання допомоги дітям, які втрати­ли сім'ю внаслідок збройного конфлікту; пошук безвісті зниклих дітей; здійснення проваджень про адміністративні правопорушення у справах про булінг на ґрунті внутрішнього переміщення дітей; застосування заходів щодо протидії до­машньому насильству щодо дітей в сім'ях, які постраждали в наслідок збройного конфлікту; участь у реалізації заходів щодо повернення незаконно депортованих дітей російською фе­дерацією з території України; виховна, освіт­ньо-патріотична, просвітницька робота з дітьми. Зроблено висновок про важливість діяльності підрозділів Національної поліції у забезпеченні прав дитини під час дії правового режиму воєн­ного стану в Україні. Наголошено на взаємодії поліції з соціальними службами та громадськи­ми організаціями для ефективного захисту прав дітей.

У статті досліджується питання захисту прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування під час військових дій. Звернено особливу увагу на законодавство України про соціальний захист дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема: Конституцію України, постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо захисту прав дітей на період надзвичайного або воєнного стану», «Конвенцію про права дитини», постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» та інші законодавчі акти, що регулюють правовідносини, пов’язані з наданням матеріальної, соціальної та правової допомоги дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування. Діти, які стають сиротами внаслідок війни, є найбільш вразливою категорією населення, яка потребує належного захисту та підтримки. Під час війни численна кількість дітей втратили свої домівки та батьків, стикнулися з жахіттями війни, загубилися під час бомбардувань, евакуації з зон бойових дій, зникли безвісти, насильно вивезені на територію країни-агресора та не знають нічого про своїх батьків, і всі вони потребують належного захисту з боку держави. Вони можуть стикнутися з насильством, голодом, хворобами та іншими викликами, які ставлять під загрозу їхні життя та здоров'я. Крім того, розповсюджене явище виїзду дітей за кордон, де також процедура контролю має забезпечуватися державою як на стадії підготовки до виїзду, так і на моменті перетину кордону. Виїзд дітей за кордон може бути потрібним для їхньої безпеки та добробуту. Також держава повинна забезпечити можливість повернення дітей назад в Україну у разі необхідності. Влада зобов'язана забезпечувати реалізацію прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, зокрема, шляхом забезпечення житла, харчування, медичної допомоги та освіти. Наголошується на полегшенні забезпечення дітям- сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування надійного захисту та допомоги, шляхом створення чат-ботів організацією ЮНІСЕФ (ООН).

Стаття присвячена дослідженню проблем забезпечення права дитини на здоров’я, а саме права на психічне здоров’я в умовах війни. Діти є однією з найменш захищених верств населення та найбільш вразливою категорією під час війни. Нормами звичаєвого міжнародного гуманітарного права гарантовано, що діти, яких торкнувся збройний конфлікт мають право на особливу повагу та захист поміж різних категорій осіб, що перебувають під особливим захистом. Невід’ємною детермінантною загального здоров’я дитини є її психічне здоров’я. Виклики ментальному здоров’ю і психологічному благополуччю та розвитку дитини, спричинені повномасштабною війною, вплинули і на реалізацію права на здоров’я. На підставі аналізу спеціальних юридичних та психологічних досліджень, розкрито загальні підходи до аналізу сутності та змісту психічного здоров’я як невід’ємної складової загального здоров’я дитини. Розглянуто основні науково-теоретичні концепції щодо використання понять «здоров’я», «психічне здоров’я», «психічне благополуччя». Досліджено та розмежовано термінологічний ряд «психічне здоров’я» / «психологічне здоров’я», «психічне благополуччя» / «психологічне благополуччя». Аргументовано помилковість використання терміну «психологічне здоров’я» при тлумаченні змісту поняття «здоров’я», ототожнюючи його із дотичним поняттям «психічне здоров’я». Акцентується увага, що психологічне здоров’я як стан душевного благополуччя, комфорту лише складова психічного здоров’я. Підкреслено мультидисциплінарну, комплексну природу досліджуваних феноменів. Запропоновані авторські дефініції категорій «психічне здоров’я» та «психічне здоров’я дитини» як об’єкт права. У статті представлений загальнотеоретичний огляд особистого немайнового права дитини на здоров’я та розглядається основні концепції щодо раціональності використання понять «право на здоров’я» та «право на охорону здоров’я». Окрема увага приділяється дослідженню міжнародно-правових та національних актів, що гарантують забезпечення прав, пов’язаних із таким нематеріальним благом як здоров’я дитини, в тому числі психічне здоров’я. Проаналізовані норми міжнародного гуманітарного права, які містять гарантії реалізації права дитини на здоров’я під час війни, відповідно до яких має здійснюватися захист дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, а також тих дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій. Прокоментована нормативна дефініція поняття «дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів» на предмет відповідності сучасним реаліям та сформульовані пропозиції по удосконаленню законодавства у досліджуваній сфері, що сприятиме покращенню охорони психічного здоров’я дитини та розбудові української системи психологічної допомоги та психосоціальної підтримки дитини. Елементами правового механізму для реалізації, охорони і захисту права дитини на психічне здоров’я мають стати профілактика; своєчасне виявлення дітей, які потребують психологічної допомоги; надання широкого спектру психологічних послуг. Першочергову роль в забезпеченні права дитини на психічне здоров’я мають відіграти заклади освіти.

Мета наукової статті полягає у визначенні юридичної природи ювенального правопорядку. Для досягнення поставленої мети були реалізовані наступні завдання: наукове осмислення категорії «ювенальний правопорядок», а також правових відносин у цій сфері; аналіз забезпечення ювенального правопорядку правоохоронними органами України; вироблення рекомендацій щодо підвищення ефективності та вдосконалення ювенального правопорядку в Україні. В роботі визначено, що ювенальний правопорядок є одним з видів правопорядку та частиною (сегментом) публічного порядку в цілому, проте має свої особливості. Наголошено на новизні категорії «ювенальний порядок» для правового поля України. Запропоновано під поняттям «ювенальний правопорядок» розуміти стан упорядкованості правом суспільних відносин у сфері реалізації прав, свобод і законних інтересів дітей, а також у галузі охорони та захисту їх прав від неправомірних дій інших суб'єктів права. Під ювенальним правопорядком пропонуємо розуміти стан упорядкованості правом суспільних відносин у сфері реалізації прав, свобод і законних інтересів дітей, а також у галузі охорони та захисту їх прав від неправомірних дій інших суб'єктів права. До структури ювенального правопорядку автор включає правові норми, суб'єктів (учасників) правопорядку, правовідносини, правосвідомість. Ціллю ювенального правопорядку, що реалізується державою, запропоновано вважати безпеку – стан захищеності життєво важливих інтересів дітей. Акцентована увага на сучасних вимогах українського суспільства у забезпеченні прав і свобод дітей в умовах війни на території України. Національна поліція визнана автором є одним із основних суб'єктів ювенального правопорядку, який має свій статус і компетенцію. Підрозділи ювенальної превенції названі автором центральним суб’єктом ювенального правопорядку в Україні. Зроблено висновок про те, що система ювенальної юстиції має об'єднати підрозділи ювенальної превенції та інші підрозділи Національної поліції, спеціальні суди у справах сім'ї та дітей, спеціалізованих прокурорів та адвокатів, установи з реабілітації підлітків, підрозділи соціального захисту населення та інші підприємства, установи та організації, які основним напрямком своєї діяльності мають захист прав та свобод дитини.

У статті досліджується питання функціонування дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей як важливих форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в умовах воєнного стану. Звернено увагу на особливості прийому дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування до дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей під час військових подій в Україні. Звернено особливу увагу на законодавство України про соціальний захист дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: Конституцію України, Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування», постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо захисту прав дітей на період надзвичайного або воєнного стану» від 22 березня 2022 р. № 349 та інші законодавчі акти, що регулюють правовідносини, пов’язані з наданням матеріальної, соціальної та правової допомоги дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу є одними з найефективніших форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Адже діти, чиї батьки померли або в силу різних обставин не можуть виконувати свої обов’язки, також потребують родинного тепла і виховання. А особливо маємо сумний результат страшної війни: тисячі дітей залишилися сиротами, втратили піклувальників чи опікунів, стикнулися з жахіттями війни, загубилися під час бомбардувань, евакуації з зон бойових дій, зникли безвісти, насильно вивезені на територію країни-агресора та не знають нічого про своїх батьків.

Наукова стаття присвячена актуальній для української поліції темі - особливості виявлення та документування порушення порядку перебування дітей у розважальних закладах. У роботі надано характеристику складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 180-1 КУпАП. Автор наголошує, що проаналізований склад адміністративного правопорушення посягає, перш за все, на здоров’я неповнолітніх осіб, а тому такі правопорушення мають високий ступінь шкідливості. Поліцейські найчастіше виявляють факти порушень перебування дітей у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування через здійснення запланованих рейдів у таких закладах у час, коли перебування дітей у них заборонено або реалізацію отриманої оперативної інформації. Проте після отримання оперативної інформації поліцейський все одно здійснює перевірку закладу. Автором запропоновано алгоритм здійснення перевірки закладів, в яких провадиться діяльність у сфері розваг, або в закладів громадського харчування у нічний час. У роботі також визначені труднощі, які виникають у поліцейських під час виявлення фактів порушення порядку перебування дітей у таких закладах, а також вироблені рекомендації для вдосконалення діяльності підрозділів ювенальної превенції щодо виявлення та документування адміністративних правопорушень за статтею 180-1 КУпАП. З метою оптимізації діяльності Національної поліції України щодо виявлення фактів порушення порядку перебування дітей у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування, автором запропоновано розробити спільні програми між органами та підрозділами Національної поліції України та органами місцевого самоврядування, спрямовані на здійснення спільних заходів попередження та виявлення таких фактів. Звернута увага на суперечливий момент між диспозицією статті 180-1 КУпАП та нормами Закону України «Про охорону дитинства» та у змісті самого Закону. Запропоновано зміни до вказаного Закону, які забезпечать дотримання прав і свобод дітей та обмежить вплив на них антисоціальних проявів.

Стаття присвячена розгляду особливостей втілення вихідних засад здійснення правосуддя щодо дітей у справах про адміністративні правопорушення. Наголошується, що щороку в Україні більш десятка тисяч неповнолітніх притягаються до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення. Але саме в цьому виді юрисдикційного провадження норми українського законодавства найменш враховують специфіку здійснення правосуддя щодо дітей, яку визначають міжнародні стандарти та керівні принципи захисту прав дітей. Метою статті є з’ясування змісту міжнародних стандартів та керівних принципів здійснення дружнього до дитини правосуддя і визначення наявних проблем їх імплементації до українського законодавства про адміністративні правопорушення. Встановлено, що основу захисту прав неповнолітніх, що притягаються до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень утворює сукупність взаємопов’язаних та принципів адміністративно-деліктного провадження та міжнародно-правових стандартів (правил) поводження з дитиною під час здійснення правосуддя. Другу групу засад становлять такі принципи як-то: забезпечення найкращих інтересів дитини; доступ неповнолітнього до суду та отримання необхідної інформації у доступній для дитини формі та спосіб; участь неповнолітнього в адміністративно-деліктному процесі щодо нього (принцип активної участі, включаючи презумпцію здатності дитини бути повноцінним учасником цих правовідносин та обов’язкову участь неповнолітнього у розгляді адміністративної справи щодо нього); вільне висловлювання дитиною своїх поглядів та урахування її думки (принцип бути почутою); застосування затримання та примусового утримання дітей лише як виключний захід і на необхідно найкоротший термін; презумпція вразливості адміністративно-процесуальних прав дитини. Ці принципи необхідно активніше імплементувати до норм українського адміністративно-деліктного законодавства.