Search

Предметом дослідження пропонованої статті є семантичні трансформації та роль контекстуального значення при перекладі Біблії японською мовою. Проблема полягає у тому, що незважаючи на розроблену теорію перекладу біблійних текстів у світі, а також, на відносно тривалу традицію перекладів Біблії японською мовою, очевидно, що мовна картина світу, вибудувана на поняттях сінтоїстсько-даосько-конфуціанської культурної тріади, не передбачає ідеї трансцендентного Бога як ключової домінанти іудео-християнської культурної парадигми. Унаслідок цього при перекладі Біблії японською мовою виникають неминучі втрати та необхідність компенсацій за рахунок тих чи тих засобів. Метою статті є з’ясувати способи досягнення адекватності при перекладі Біблії японською мовою. Основним методом дослідження є семантичний аналіз перекладів основоположних біблійних понять («Бог», «душа») в обраному фрагменті Біблії — Євангелії від Івана, 3:3-7. У результаті дослідження з’ясовано, що при перекладі японською мовою в одних випадках спостерігається заміна слів і понять на синонімічні — «хліб» в молитві «Отче наш» замінюється на їжу 糧 (kate) (ієрогліф з коренем «рис»). В інших помітні прийоми буквального перекладу-кальки або транслітерації — «Агнець Божий» 神の子羊 (kami no kohitsuji), «геєна вогненна» 火のゲヘナ (hi no gehena). У зв’язку з відсутністю в японському релігійному дискурсі відповідних понять перекладачам довелося переробити і переосмислити оригінальні ідеї тексту. Досягнення адекватності ускладнюється ще й проблемою стилістичної стратифікації японської мови, яка передбачає віддалені один від одного регістри, і письмовий формалізований текст із високим рівнем сакралізації, до яких за японськими мовними нормами належить Біблія, виявляється майже недоступним без спеціальної філологічної підготовки. У статті показано, що перед перекладачами Біблії японською мовою стояло подвійне завдання: з одного боку, донести глибинні смисли понять, які відсутні в японській культурі історично, а з іншого, — знайти формальні засоби, які не профанізували б високого статусу біблійного тексту. Обґрунтування перекладацьких рішень становить практичне значення дослідження.

У статті йдеться про історію розвитку жанру богословсько-полемічного трактату в українській літературі другої половини XVII – XVIII ст., зокрема, дискусії між православними та авторами та російськими старовірами. Визначаються етапи розвитку та характерні стилістичні особливості. Зокрема йдеться про полемічний трактат Дмитра Туптала «Розыск…» та роль біблійної герменевтики в цьому творі.