Search

Reactive oxygen species are at the origin of muscular fatigue and atrophy. They are also linked to muscular dystrophies, a group of human genetic diseases. Several studies point to the benefits of application of antioxidants and uncouplers of oxidative phosphorylation to improve the functional activity of normal and pathological muscles. Other studies point to potential dangers of these compounds. Aim. To study the effect of mitochondria-targeted antioxidants and uncouplers of oxidative phosphorylation on muscle differentiation. Methods. Muscle differentiation was induced by serum starvation and monitored by troponin T staining. Results. the mitochondria-targeted uncoupler of oxidative phosphorylation C12TPP, but not the mitochondria-targeted antioxidant SkQ1, inhibit fusion of primary myoblasts upon their differentiation, but do not affect the synthesis of troponin T, a protein marker of muscle differentiation. Conclusion. The effect of C12TPP could be at least partially mediated by inhibition of reactive oxygen species (ROS) production since antioxidant N-acetylcysteine at high doses also inhibited differentiation of myoblasts. Активні форми кисню (АФК) можуть викликати м'язову втому і атрофію м'язів. АФК також пов'язані з м'язовими дистрофії. Безліч досліджень вказує на позитивний вплив антиоксидантів і разобщітелей окисного фосфорилювання на функціональну активність м'язів в нормі та патології. Мета. Вивчити вплив мітохондріальної-спрямованих антиоксидантів і разобщітелей окисного фосфорилювання на диференціювання первинних міобластів людини. Методи. Результати. мітохондріальної-спрямований разобщитель окисного фосфорилювання C12TPP, але не мітохондріальної-спрямований антиоксидант SkQ1, пригнічує злиття міобластів при диференціюванні, при цьому не впливаючи на експресію тропонина Т, білкового маркера м'язової диференціювання. Висновки. Вплив C12TPP може бути частково викликано пригніченням АФК, так як високі концентрації класичного антиоксиданту N-ацетилцистеїну також інгібували диференціювання міобластів людини. Активные формы кислорода (АФК) могут вызывать мышечную усталость и атрофию мышц. АФК также связаны с мышечными дистрофиями. Множество исследований указывает на положительное влияние антиоксидантов и разобщителей окислительного фосфорилирования на функциональную активность мышц в норме и патологии. Цель. Изучить влияние митохондриально-направленных антиоксидантов и разобщителей окислительного фосфорилирования на дифференцировку первичных миобластов человека. Методы. Результаты. митохондриально-направленный разобщитель окислительного фосфорилирования C12TPP, но не митохондриально-направленный антиоксидант SkQ1, ингибирует слияние миобластов при дифференцировке, при этом не влияя на экспрессию тропонина Т, белкового маркера мышечной дифференцировки. Выводы. Влияние C12TPP может быть частично вызвано ингибированием АФК, так как высокие концентрации классического антиоксиданта N-ацетилцистеина также ингибировали дифференцировку миобластов человека.

Aim. To investigate whether the cisplatin treatment of C6 rat glioma in vivo impacts the copy number alterations (CNAs), proliferation and colony formation efficiency (CFE) of tumor-derived cisplatin-resistant cells. Methods. The glioma modeling was performed by means of intracerebral stereotactic implantation of rat glioma C6 cells into the striatum region of rats. The rats received 20 % dimethyl sulfoxide DMSO (C6R1) or cisplatin (C6R4CIS and C6R5CIS) injected intraperitoneally (5 mg/kg) three times per week. After 10 injections, gliomas were resected and the cells were cultured for in vitro analysis. CNAs were analyzed by array comparative genome hybridization, proliferation by direct cell counting in hemocytometer, CFE by soft agar assay. Results. No significant changes in the CNAs and CFE of cisplatin-treated rat glioma C6R4CIS and C6R5CIS cell lines were observed compared to the vehicle-treated control C6R1 cells. However, C6R5CIS but not C6R4CIS had a reduced proliferation. Interestingly, both cisplatin- and vehicle-treated brain-grown cells had a reduced proliferation and CFE in comparison to the parental C6 cells. Conclusions. Despite numerous reports on the destabilizing effects of cisplatin on genome and phenotype, the cisplatin treatment of C6 cells in vivo did not affect genome stability, CFE, and had an inconsistent effect on the proliferation in vitro. The rat brain microenvironment may potentially impact the growth characteristics of rat glioma cells. Мета. Перевірити, чи впливає терапія цисплатином клітин С6 гліоми щура in vivo на зміни числа копій хромосомних локусів, проліферацію і ефективність формування колоній цисплатин-нечутливими клітинами. Методи. Моделювання гліоми було виконано за допомогою внутрішньомозкової сте­реотаксичної імплантації щурячих клітин гліоми С6 в область смугастого тіла щура. Щурам вводили внутрішньоочеревинно 20 % ДМСО (C6R1) або 5 мг/кг цисплатин (C6R4CIS і C6R5CIS) три рази на тиждень. Після 10 ін’єкцій, клітини гліоми були вилучені і поміщені в ростове середовище для подальшого аналізу in vitro. Зміни кількості копій хромосомних локусів було проаналізовано за допомогою порівняльної геномної гібридизації, аналіз проліферації здій­снювали прямим підрахунком клітин в гемоцитометрі, а ефективність формування колоній (ЕФК) – аналізом росту в м’якому агарі. Результати. Ніяких істотних змін числа копій хромосомних локусів, проліферації та ЕФК між лініями C6R4CIS, C6R5CIS і C6R1 не спостерігалося. Однак C6R5CIS, але не C6R4CIS лінія знизила проліферацію при порівнянні з C6R1. Цікаво, що клітинні лінії C6R4CIS, C6R5CIS і C6R1 мають нижчий рівень проліферації та ЕФК при порівнянні з вихідною батьківською лінією C6. Висновки. Незважаючи на численні повідомлення про дестабілізуючий вплив цисплатину на геном і фенотип клітин, терапія цисплатином С6 гліоми щура in vivo не вплинула на геномну стійкість, ЕФК та мало суперечний вплив на проліферацію клітин in vitro. Мікрооточення щурячого мозку потенційно може впливати на ростові характеристики пухлинних клітин гліоми. Цель. Проверить, влияет ли терапия цисплатином С6 глиомы крысы in vivo на изменения числа копий хромосомных локусов, пролиферацию и эффективность образования колоний цисплатин-нечувствительными клетками. Методы. Моделирование глиомы было выполнено с помощью стереотаксической имплантации аллогенных крысиных клеток глиомы С6 в область каудопутамена. Крысам с экспериментальной глиомой вводили внутрибрюшинно 20 % ДМСО (C6R1) или 5 мг/кг цисплатин (C6R4CIS и C6R5CIS) три раза в неделю. После 10 инъекций, клетки глиомы были изъяты и помещены в ростовую среду для дальнейшего анализа in vitro. Изменение числа копий хромосомных локусов было проанализировано с помощью сравнительной геномной гибридизации, анализ пролиферации осуществляли пря­мым подсчетом клеток в гемоцитометре, а эффективность образования колоний (ЭОК) – анализом роста в мягком агаре. Результаты. Никаких существенных изменений числа копий хромосомных локусов и ЭОК между линиями C6R4CIS, C6R5CIS и C6R1 не наблюдалось. Однако C6R5CIS, но не C6R4CIS линия снизила пролиферацию при сравнении с C6R1. Интересно, что клеточные линии C6R4CIS, C6R5CIS5 и C6R1 имеют более низкий уровень пролиферации и ЭОК, чем исходная родительская линия C6. Выводы. Несмотря на многочисленные сообщения о дестабилизирующем влиянии цисплатина на геном и фенотипи клеток, терапия цисплатином С6 глиомы крысы in vivo не повлияла на геномную устойчивость, ЭОК и оказывала противоречивое действие на пролиферацию in vitro. Микроокружение крысиного мозга потенциально может влиять на ростовые характеристики опухолевых клеток глиомы.

Facioscapulohumeral muscular dystrophy (FSHD) is an autosomal dominant hereditary neuromuscular disorder. The clinical features of FSHD include weakness of the facial and shoulder girdle muscles followed by wasting of skeletal muscles of the pelvic girdle and lower extremities. Although FSHD myoblasts grown in vitro can be induced to differentiate into myotubes by serum starvation, the resulting FSHD myotubes have been shown previously to be morphologically abnormal. Aim. In order to find the cause of morphological anomalies of FSHD myotubes we compared in vitro myogenic differentiation of normal and FSHD myoblasts at the protein level. Methods. We induced myogenic differentiation of normal and FSHD myoblasts by serum starvation. We then compared protein extracts from proliferating myoblasts and differentiated myotubes using SDS-PAGE followed by mass spectrometry identification of differentially expressed proteins. Results. We demonstrated that the expression of vimentin was elevated at the protein and mRNA levels in FSHD myotubes as compared to normal myotubes. Conclusions. We demonstrate for the first time that in contrast to normal myoblasts, FSHD myoblasts fail to downregulate vimentin after induction of in vitro myogenic differentiation. We suggest that vimentin could be an easily detectable marker of FSHD myotubes. Keywords: FSHD, vimentin, myogenic differentiation, proteomics. Плечо-лопатково-лицева м’язова дистрофія (міодистрофія Ландузі-Дежеріна) є аутосомним домінантно-успадковуваним нейром’язовим захворюванням. До клінічних ознак даного типу м’язової дистрофії належать слабкіть і атрофія лицевих м’язів плечового пояса, до яких на пізніших стадіях захворювання додаються м’язи пояса нижніх кінцівок. Незважаючи на те, що міобласти, виділені із хворих на міодистрофію Ландузі-Дежеріна, здатні до диференціювання in vitro, міотрубки, які виникли з них, мають низку морфологічних аномалій. Мета. Мета даної роботи полягає в пошуку причини морфологічних аномалій міотрубок пацієнтів з міодистрофією Ландузі-Дежеріна. Методи. Із використанням ростового середовища з низьким вмістом сироватки ми індукували м’язове диференціювання нормальних міобластів і міобластів пацієнтів з міодистрофією Ландузі-Дежеріна та проаналізували білковий склад міотрубок, які виникли з них, методом СДС-ПААГ з наступною ідентифікацією білків методом масс-спектрометрії. Результати. В представленій роботі вперше показано, що в міотрубках пацієнтів з міодистрофією Ландузі-Дежеріна підвищена експресія гена віментину. Висновки. Віментин можна застосовувати як ген – маркер міотрубок хворих на міодистрофію Ландузі-Дежеріна. Ключові слова: міодистрофія Ландузі-Дежеріна, віментин, м’язове диференціювання, протеоміка. Лице-лопаточно-бедренная мышечная дистрофия (миодистрофия Ландузи-Дежерина) является аутосомным доминантно-наследуемым нейромышечным заболеванием. Клиническая картина данного типа мышечной дистрофии включает слабость и атрофию лицевых мышц и мышц плечевого пояса, к которым на более поздних стадиях заболевания добавляются мышцы пояса нижних конечностей. Несмотря на то, что миобласты, выделенные из больных миодистрофией Ландузи-Дежерина, способны к дифференцировке in vitro, возникающие из них миотрубки имеют ряд морфологических аномалий. Цель. Целью данной работы является поиск причины морфологических аномалий миотрубок пациентов с миодистрофией Ландузи-Дежерина. Методы. Используя ростовую среду с низким содержанием сыворотки, мы индуцировали мышечную дифференцировку нормальных миобластов и миобластов пациентов с миодистрофией Ландузи-Дежерина и проанализировали белковый состав возникших из них миотрубок методом СДС-ПААГ с последующей идентификацией белков методом масс-спектрометрии. Результаты. В данной работе впервые показано, что в миотрубках пациентов с миодистрофией Ландузи-Дежерина увеличена экспрессия гена виментина. Выводы. Виментин может быть использован в качестве гена – маркера миотрубок больных миодистрофией Ландузи-Дежерина. Ключевые слова: миодистрофия Ландузи-Дежерина, виментин, мышечная дифференцировка, протеомика.

AML1 and ETO genes are known partners in the t(8,21) translocation associated with the treatment-related leukaemias in the patients receiving chemotherapy with DNA-topoisomerase II (topo II) poisons. Aim. To determine whether the genes AML1 and ETO are in close proximity either permanently or temporarily in the nucleus. Methods. 3D FISH. Results. We found that in 5 % of untreated cells, alleles of AML1 and ETO are in close proximity. This number increased two-fold in the cells treated with the topo II poison etoposide. Surprisingly, in more than 50 % of the cases observed, co-localization of the genes occurred at the nucleoli surface. We found also that the treatment of cells triggers preferential loading of RAD51 onto bcr of the AML1 and ETO genes. Conclusions. Our results suggest that the repair of DNA lesions introduced by topoisomerase II poisons may be mediated simultaneously by multiple mechanisms, which may be the cause of mistakes resulting in translocations. Keywords: DNA-topoisomerase II, nucleoli, Rad51, AML1, ETO. Гени AML1 і ETO відомі як партнери по транслокації t(8,21), асоційованої з розвитком вторинних лейкозів у пацієнтів, які піддавалися хіміотерапії із застосуванням інгібіторів топоізомерази II. Мета. Оцінити частоту взаємної колокалізаціїгенів AML1 і ETO у культурі лімфоїдних клітин людини. Методи. 3D FISH. Результати. У 5 % необроблених клітин лінії Jurkat алелі AML1 і ETO знаходяться в безпосередній близькості один від одного. У клітинах, оброблених інгібітором топоізомерази II етопозитом, частота подій колокалізації AML1 і ETO зростає в два рази. При цьому більш ніж у 50 % випадків колокалізація генів відбувається на поверхні ядерця. Показано, что обробка клітин етопозидом спричиняє посилення зв’язування білка RAD 51 з кластерами точок розриву (bcr) генів AML1 і ETO. Висновки. Репарація розривів ДНК, індукованих інгібіторами топоізомерази II, вірогідна за одночасної участі різних механізмів, що може бути причиною помилок, які викликають транслокації. Ключові слова: ДНК-топоізомераза II, ядерця, Rad51, AML1, ETO. Гены AML1 и ETO известны как партнеры по транслокации t(8,21), которая ассоциирована с развитием вторичных лейкозов у пациентов, подвергшихся химиотерапии с применением ингибиторов ДНК-топоизомеразы II. Цель. Оценить частоту взаимной колокализации генов AML1 и ETO в культуре лимфоидных клеток человека. Методы. 3D FISH. Результаты. В 5 % необработанных клеток линии Jurkat аллели AML1 и ETO находятся в непосредственной близости друг от друга. В клетках, обработанных ин - гибитором ДНК-топоизомеразы II этопозидом, частота событий колокализации AML1 и ETO увеличивается в два раза. При этом в более чем 50 % наблюдаемых случаев колокализация генов происходит на поверхности ядрышка. Показано, что обработка клеток этопозидом приводит к увеличению связывания белка RAD 51 с кластерами точек разрыва (bcr) генов AML1 и ETO. Выводы. Репарация разрывов ДНК, индуцированных ингибиторами ДНК-топоизомеразы II, вероятна при одновременном участии различных механизмов, что может являться причиной ошибок, приводящих к транслокациям. Ключевые слова: ДНК-топоизомераза II, ядрышка, Rad51, AML1, ETO.