Search

The article is devoted to the analysis of the role of the religious factor in the formation of solidarity and social cohesion in Ukraine during the period of independence. The relevance of this topic is substantiated by the fact that during the years of independence Ukraine has been going through the path of socio-political transformations, which are marked by important social processes of departure from the Soviet "inheritance" and building social relations on a new democratic basis. These transformational processes take place with certain points of particular aggravation and tension - crises, during which Ukrainians demonstrate an extremely high level of social cohesion, solidarity and readiness for self-sacrifice for the protection of common values. The authors investigate social and transformational processes in Ukrainian society, trying to apply the theoretical and methodological approach and conceptualization of the concept of solidarity carried out by Emile Durkheim and describe the experience of the transition from the USSR and gaining independence of Ukraine as the process of changing the types of solidarity from "mechanical" to "organic". Considerable attention is paid to social factors that affect the social cohesion of society in general and in Ukraine in particular. The article explores the potential of religion as a social institution that unites communities of various levels. The authors, analyzing the main trends of religious life in Ukraine during Ukraine's independence, as well as the state of public trust to the church, religious leaders, as well as the level of tolerance in society, testify the significant influence of the religious factor on social cohesion and solidarity in Ukraine. The courage, sacrifice and absolute unity of Ukrainians in resisting the full-scale aggression of Russia became another vivid confirmation of the "organic" type of solidarity that has formed in Ukraine. Different political forces, state structures of different levels, military, volunteers, civil society organizations and religious organizations acted as a single solidarity organism in defense of common values of freedom, sovereignty, territorial integrity of Ukraine, human dignity and identity. The scientific result is the substantiation of the influence of the religious factor on the formation of social cohesion through indicators of religious pluralism, the level of tolerance on religious grounds, the level of trust in religion. Indicators are derived from the methodological guidelines of E. Durkheim (in particular, his concept of different types of solidarity) and others, as well as modern approaches of international organizations engaged in research on social cohesion. The data of sociological studies of different years conducted in Ukraine, as well as the secondary analysis of sociological results, became the basis for the conclusion that religious organizations in Ukraine are active and equal subjects of civil society, which influenced and influence the formation of public attitudes and positions, and therefore social cohesion and solidarity in society., Стаття присвячена аналізу ролі релігійного чинника в формуванні солідарності та соціальної згуртованості в Україні в період незалежності. Актуальність цієї теми обґрунтовується тим, що за роки незалежності Україна проходить шлях суспільно-політичних трансформацій, які позначені важливими соціальними процесами відходу від радянського «спадку» та вибудови соціальних відносин на нових демократичних засадах. Ці трансформаційні процеси проходять з певними точками особливого загострення та напруги – кризами, під час яких українці демонструють надзвичайно високий рівень соціальної згуртованості, солідарності і готовності до самопожертви заради захисту спільних цінностей. Автори досліджують суспільно-трансформаційні процеси в українському суспільстві, намагаючись застосувати теоретико-методологічні розробки та концептуалізацію поняття солідарності, здійснену Емілем Дюркгеймом, і описують досвід переходу від СРСР та здобуття незалежності України як процес зміни типів солідарності від «механічної» до «органічної». Значна увага приділяється соціальним факторам, які впливають на соціальну згуртованість суспільства загалом і в Україні зокрема. У статті досліджується потенціал релігії, як соціального інституту, що згуртовує спільноти різного рівня. Аналізуючи основні тенденції релігійного життя в Україні впродовж незалежності України, стан довіри суспільства до церкви, релігійних лідерів, а також рівень толерантності у суспільстві автори відзначають значний вплив релігійного чинника на суспільну згуртованість і солідарність в Україні. Ще одним яскравим підтвердженням «органічного» типу солідарності, що оформився в Україні, стали відважність, жертовність і абсолютна згуртованість українців у спротиві повномасштабній агресії росії. Різні політичні сили, державні структури різних рівнів, військові, волонтери, громадські організації та релігійні організації виступили єдиним солідарним організмом у захисті спільних цінностей свободи, суверенітету, територіальної цілісності України, гідності людини та ідентичності. Науковим результатом стало обґрунтування впливу релігійного чинника на формування соціальної згуртованості через показники релігійного плюралізму, рівня толерантності за релігійною ознакою, рівня довіри до релігії. Показники виведені з методологічних настанов Е. Дюркгайма (зокрема, його концепції різних типів солідарності) та ін., а також сучасних підходів міжнародних організацій, які займаються дослідженнями суспільної згуртованості. Дані соціологічних досліджень різних років, проведених в Україні, а також вторинний аналіз соціологічних результатів став підґрунтям для висновку, що релігійні організації в Україні є активними і рівноправними суб’єктами громадянського суспільства, які впливали і впливають на формування суспільних настроїв і позицій, а відтак суспільної згуртованості та солідарності у суспільстві.

In the context of the fragmented and multiple theological discourse of postmodernism, one of the important themes that unites modern theologians and political theologians in particular is the theme of the Сhurch. However, it is not about the Сhurch in general, but about those special features and dimensions that have been forgotten or lost in the modern era. Primarily, it is related to the political dimension of the Christian community, which has become the subject of research by representatives of various theological schools.This article is devoted to the theological analysis of the ecclesiology of three prominent contemporary theologians: Stanley Hauerwas, William Cavanaugh and Walter Brueggemann. Each of them, despite belonging to different schools, different areas of interest and church affiliation, addresses the topic of the political nature of the Church in search of a constructive response to current challenges. According to Hauerwas, there should be a restoration of the vision of the Christian community as an alternative to the world in which it is located. For Hauerwas, the Church is not only a community, one of many, but a polis, which challenges both modern empires and dominant ideologies. This is exactly what William Cavanaugh is talking about, when he emphasizes that the Church's tragic loss of its own political dimension has led to the "migrations of the Holy" and the sacralization of ideologies and power structures. At the same time, Walter Brueggemann writes Church’s prophetic authority and practical capability to resist the "royal consciousness", which manifests itself in the demonstration of strength and power, as an important feature of the Church., В контексте фрагментированного и множественного богословского дискурса постмодерна одной из важных тем, объединяющей современных богословов и политических теологов, является тема церкви. Однако речь идет не о церкви вообще, но о тех особых чертах и ​​измерениях, которые были забыты, или утрачены в эпоху модерна. Прежде всего, это касается политического измерения христианского сообщества, что стало предметом исследования представителями различных богословских направлений и конфессий.Эта статья посвящена теологическому анализу экклезиологии трех выдающихся богословов ХХ века: С. Гауэрваса, В. Кавано и В. Брюггемана. Все они, несмотря на принадлежность к разным школам, сферам интересов и церквей, обращаются к теме политической природы церкви в поиске конструктивного ответа на актуальные вызовы настоящего. Так, по мнению С. Гауэрваса, следует восстановить видение христианского сообщества как альтернативы миру, в котором оно находится. Церковь для Гауэрваса не только представляет собой общину, одну из многих, но и полис, который является вызовом и современным империям, и господствующим идеологиям. Именно об этом говорится в работе В. Кавано, который отмечает, что трагическая потеря церковью собственного политического измерения привела к "миграции священного" и сакрализации идеологий и властных структур. В то же время В. Брюггеман видит важной особенностью церкви ее пророческий авторитет и практическую способность противостоять "царскому сознанию", что проявляет себя в демонстрации силы и власти, и предлагает несбыточные обеты мира, стабильности и безопасности., У контексті фрагментованого та множинного богословського дискурсу постмодерності однією з важливих тем, що об'єднує сучасних богословів та політичних теологів зокрема, є тема церкви. Однак йдеться не про церкву взагалі, але про ті особливі риси та виміри, які було забуто, або ж втрачено в епоху модерну. Насамперед це стосується політичного виміру християнської спільноти, що стало предметом дослідження представниками різноманітних богословських напрямів та конфесій. Ця стаття присвячена теологічному аналізу еклезіології трьох видатних богословів сучасності: С. Гауерваса, В. Кавано та В. Брюггемана. Усі вони, попри належність до різних шкіл, сфер інтересів та церков звертаються до теми політичної природи церкви у пошуку конструктивної відповіді на актуальні виклики сьогодення. Так, на думку С. Гауерваса слід відновити бачення християнської спільноти як альтернативи до світу, в якому вона знаходиться. Церква для Гауерваса не лише становить собою громаду, одну із багатьох, але поліс, який є викликом і сучасним імперіям, і панівним ідеологіям. Саме про це йдеться у роботі В. Кавано, який наголошує на тому, що трагічна втрата церквою власного політичного виміру призвела до “міграції священного” та сакралізації ідеологій та владних структур. Водночас В. Брюггеман вбачає важливою особливістю церкви її пророчий авторитет та практичну здатність протистояти “царській свідомості”, що проявляє себе у демонстрації сили та влади, та пропонує нездійсненні обітниці миру, стабільності та безпеки.

The article is devoted to the study of Stanley J. Grenz's communitarian ecclesiology. Grenz sees the postmodern situation as a helpful perspective, which challenges contractual ecclesiology that is oriented to the individual. Grenz sees community as a foundation for one's personal identity formation. In Grenz's mind, personal identity is never a private reality, but has a communal element, for it is shaped by the community in which the person is a participant. Community, therefore, is integral to epistemology, to our identity formation, and to the sustaining of character, virtue, and values. Community forms the content of the Kingdom of God and is the more central motif in the Bible. Grenz concludes that Kingdom is a "sphere of existence" in which humanity is called to live. The church then "is a foretaste of the eschatological reality" that God will bring to existence one day and thus is "a sign of the kingdom". The church is the fundamental vehicle for mirroring divine image. Participation in the Christian community includes reforming one's personal narrative in accordance with the story of Jesus as well as accepting the story of this Christian community as one's own. ,"serif";mso-fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language: AR-SA'>the Department of Cultural Studies

The Ukrainian historiographical narrative of the religious and church place and role in the Ukrainian national and cultural Renaissance, and in the national liberation movement in the second half of the 19th and the first third of the 20th century is analyzed in the issue. The modern historians consider the ecclesiastical and religious factors of the Ukrainian Renaissance according to two levels. The first level reveals the history of religious thought, the representatives of which study the religious reflections of the prominent figures in culture, education, religion and literature, the second level conveys the history of the church life in Ukraine, the analysis of the church institutes’ role and place in the Ukrainian modern national and cultural Renaissance (the activity of UGCC, the Unification Council of the Eastern Orthodox Churches of Ukraine, the UAOC, etc.) is presented. A defined historiographical issue complies with the evolutional levels of a religious and ecclesiastical component in the modern spiritual, cultural, political and civil processes, namely the development of religious thought and institutional orientation of church and parish-based education in the second half of the 19th century contributed to the ecclesiastical and religious integration with the national democratic society and state establishment in the early 20th century. The scope of the church and religious activity on the Ukrainian lands had a moderate character in the second half of the 19th century compared to the first decades of the “long century”. The Ukrainian lands were divided politically as well as confessional that strengthened sacral indifference and “religious absenteeism”. The positive fact was that the modern historians had left politicization in the sacral and religious issues’ consideration which was a mainstream in the Soviet period. The scientists support a common thought that despite an institutional weakness of the church and religious life on the Ukrainian lands in the second half of the 19th century, the religion and faith were preserved as the essential features of the Ukrainian mentality, and as a result plays a crucial role in the Ukrainian cultural and spiritual development, put a base for the further governmental struggle. A final conclusion was drawn that the religious thought development, the prominent thinkers’ reflections about the Ukrainian Christianity and national church phenomena prepared the necessary conditions for the regularizing and further building of the Ukrainian church life in the beginning of the 20th century., У статті проаналізовано український історіографічний наратив із проблеми еволюції місця й ролі релігії та церкви в українському духовно-культурному відродженні та національно-визвольному русі другої половини ХІХ - першої третини ХХ століття. Виокремлено два напрями дослідження сучасними істориками релігійно-церковного виміру українського національно-культурного відродження. Перший - історія релігієзнавчої думки, представники якого вивчають релігієзнавчі рефлексії тогочасних провідних діячів культури, освіти, релігії та літератури, другий - історія церковного життя в Україні, у центрі досліджень якого поставлено аналіз місця та ролі церковних інституцій в українському модерному національно-культурному відродженні (діяльність УГКЦ, Всеукраїнський православний собор, УАПЦ тощо). Відзначено, що виокремлена історіографічна тематика відповідає рівням еволюції релігійно-церковного складника в модерних духовно-культурних і політико-державотворчих процесах: розвиток релігієзнавчої думки та інституціювання церковно-парафіяльної освіти другої половини ХІХ століття сприяли інтеграції церкви та релігії у хід побудови національно-демократичного суспільства та держави на початку ХХ століття. Історики зазначають, що за розмахом і масштабом церковно-релігійне життя і релігієзнавча думка на українських землях у другій половині ХІХ століття були значно помірнішими, аніж у перші десятиліття «довгого століття». Українські землі були розділені як політично, так і конфесійно, що гальмувало національне церковно-релігійне життя, сприяло клерикальній індиферентності та «релігійному абсентеїзму». Зазначено, що позитивним є той факт, що сучасні історики відходять від політизації в розгляді сакрально-релігійної тематики, що було мейнстримом у дослідженнях радянської доби. Вчені спільні в думці, що попри інституційну слабкість церковно-релігійного життя українських земель у другій половині ХІХ століття, все ж релігія і віра як есенційні риси української ментальності збереглися, а відтак відігравали помітну роль у духовно-культурному розвитку українства, закладали міцну основу подальших державотворчих змагань. Зроблено висновок, що розвиток релігієзнавчої думки, рецепції мислителів щодо феномену українського християнства та національної церкви підготували необхідні умови для заходів щодо упорядкування та розбудови українського церковного життя на початку ХХ століття., В статье проанализирован украинский историографический нарратив по проблеме эволюции места и роли религии и церкви в украинском духовно-культурном возрождении и национально-освободительном движении второй половины XIX - первой трети ХХ века. Выделены два направления исследования современными историками религиозно-церковного измерения украинского национально-культурного возрождения. Первый - история религиоведческой мысли, представители которого изучают религиоведческие рефлексии тогдашних ведущих деятелей культуры, образования, религии и литературы, второй - история церковной жизни в Украине, в центр исследований которого поставлен анализ места и роли церковных институтов в украинском модерном национально-культурном возрождении (деятельность УГКЦ, Всеукраинский православный собор, УАПЦ и т.д.). Отмечено, что выделенная историографическая тематика соответствует уровням эволюции религиозно-церковного составляющей в современных духовно-культурных и государствообразующих процессах: развитие религиоведческой мысли и институционирование церковно-приходского образования во второй половине XIX века способствовали интеграции церкви и религии в ходе построения национально-демократического общества и государства в начале ХХ века. Историки отмечают, что по размаху и масштабу и церковно-религиозная жизнь, и религиоведческая мысль на украинских землях во второй половине XIX века были значительно более умеренными, чем в первые десятилетия «длинного века». Украинские земли были разделены как политически, так и конфессионально, что тормозило национальную церковно-религиозную жизнь, способствовало клерикальной индифферентности и «религиозному абсентеизму». Отмечено, что положительным является тот факт, что современные историки отходят от политизации в рассмотрении сакрально-религиозной тематики, что было мейнстримом в исследованиях советских времен. Ученые едины в мнении, что несмотря на институциональную слабость церковно-религиозной жизни украинских земель во второй половине XIX века, все же религия и вера как эссенциальные черты украинской ментальности сохранились, а затем играли заметную роль в духовно-культурном развитии украинства, закладывали прочную основу дальнейшего государственного строительства. Сделан вывод, что развитие религиоведческой мысли, рецепции мыслителей относительно феномена украинского христианства и национальной церкви подготовили необходимые условия для мер по упорядочению и развитию украинской церковной жизни в начале ХХ века.

The article is devoted to the study of Stanley J. Grenz's communitarian ecclesiology. Grenz sees the postmodern situation as a helpful perspective, which challenges contractual ecclesiology that is oriented to the individual. Grenz sees community as a foundation for one's personal identity formation. In Grenz's mind, personal identity is never a private reality, but has a communal element, for it is shaped by the community in which the person is a participant. Community, therefore, is integral to epistemology, to our identity formation, and to the sustaining of character, virtue, and values. Community forms the content of the Kingdom of God and is the more central motif in the Bible. Grenz concludes that Kingdom is a "sphere of existence" in which humanity is called to live. The church then "is a foretaste of the eschatological reality" that God will bring to existence one day and thus is "a sign of the kingdom". The church is the fundamental vehicle for mirroring divine image. Participation in the Christian community includes reforming one's personal narrative in accordance with the story of Jesus as well as accepting the story of this Christian community as one's own. ,"serif";mso-fareast-font-family: "Times New Roman";mso-ansi-language:EN-US;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language: AR-SA'>the Department of Cultural Studies, Статья посвящена исследованию экклезиологии общины Стэнли Дж. Гренца. Гренц рассматривает постмодернистскую ситуацию как полезную перспективу, которая противоречит договорной экклезиологии, ориентированной на личность. Он признает преимущества индивидуализма (например, общее священство всех верующих), однако справедливо указывает на опасность уменьшения общинности последователей Христа по сравнению с индивидуальными группами людей, объединенных общими интересами по определенным практикам или тех, которые считают, что их участие в той или иной группе принесет пользу их личному добру. Гренц рассматривает общину как основу формирования личной идентичности, он не подразумевает какой-то географический фактор их характеристики. По мнению Гренца, индивидуальная идентичность никогда не является частной реальностью, поскольку обладает элементом общины, в которой участвует и формируется. Он считает, что есть как минимум три характеристики, общие для любой церковной общины, а именно: во-первых, сообщество сформировано из группы людей, которые имеют схожие взгляды на жизнь и разделяют одинаковую аксиологическую систему; во-вторых, все общины отмечаются т. н. «групповым фокусом», который определяет общую солидарность между христианами-участниками общины и характеризируется общим ощущением групповой идентичности, что способствует солидарности; в-третьих, т. н. «индивидуальный фокус», что подтверждают современные социологические исследования на основании наблюдаемых поведенческих данных определяют церковь как социальную группу связанных между собой двух и более лиц, разделяющих определенное «общее сознание». Поэтому община является неотъемлемой частью эпистемологии, формирования нашей личности, а также становления характера, качеств и ценностей. Сообщество формирует содержание Царства Божия и является одним из центральных мотивов Библии. Гренц делает вывод, что Царство является «сферой существования», в которой человечество призвано жить. Соответственно, Церковь «является ключевой частью эсхатологической реальности», которую Бог явит определенного дня и, таким образом, является «знаком Царства». Церковь является фундаментальным средством отображения божественного образа. Участие в христианской общине содержит трансформацию личного нарратива согласно истории Иисуса, а также принятие истории этой христианской общины как собственной., Стаття присвячена дослідженню еклезіології спільноти канадським богословом Стенлі Дж. Ґренцем. Ґренц розглядає постмодерністську ситуацію як корисну перспективу, яка суперечить договірній еклезіології, орієнтованій на особистість. Він визнає переваги індивідуалізму (наприклад, священство всіх віруючих); проте справедливо вказує на небезпеку зменшення спільнотності послідовників Христа у порівнянні з індивідуальними групами людей, об'єднаних спільними інтересами щодо певних практик або тих, які вважають, що їхня участь у тій чи іншій групі принесе користь їхньому особистому добру. Ґренц бачить спільноту як основу формування особистої ідентичності, він не має на увазі якийсь географічний чинник їхньої характеристики. На думку Ґренца, індивідуальна ідентичність ніколи не є приватною реальністю, оскільки наділена елементом спільноти, в якій бере участь та формується. Він вважає, що є щонайменше три характеристики, спільні для будь-якої церковної спільноти, а саме: по-перше, спільнота сформована з групи людей, які мають схожі погляди на життя та поділяють однакову аксіологічну систему; по-друге, всі спільноти відзначаються т. зв. "груповим фокусом", що визначає загальну солідарність між християнами-учасниками спільноти та характеризується загальним відчуттям групової ідентичності, що сприяє солідарності; по-третє, т. зв. "індивідуальний фокус", що підтверджує сучасні соціологічні дослідження, які на основі спостережуваних поведінкових даних визначають церкву як соціальну групу пов'язаних між собою двох і більше осіб, що поділяють визначену "спільну свідомість". Тому спільнота є невід'ємною частиною епістемології, формування нашої особистості, а також становлення характеру, чеснот та цінностей. Спільнота формує зміст Царства Божого і є одним із центральних мотивів Біблії. Ґренц робить висновок, що Царство є "сферою існування", в якій людство покликане жити. Відповідно, Церква "є ключовою частиною есхатологічної реальності", яку Бог об'явить певного дня і, таким чином, є "знаком Царства". Церква є фундаментальним засобом відображення божественного образу. Участь у християнській спільноті містить трансформацію особистого наративу відповідно до історії Ісуса, а також прийняття історії цієї християнської спільноти як власної.

The chronology of the activities of Ukrainian Greek Catholic pastors in the northwestern part of Hutsul region (within present-day Ivano-Frankivsk oblast) has been found out in the article. There were nine parishes on this territory. The above-mentioned parishes united about 20 churches in 17 settlements. Information on the clergy of the northwestern part of Hutsul region has been taken from schematisms, funds of the Central State Historical Archives of Ukraine (Lviv), and private archives of the Klapchuk family in Deliatyn. The first information on priests dates back to the middle of the XVIIth century. It has been found out that 74 priests (7-9 ineach village) were pastors in the northwestern part of Hutsul region during the century. The average time of pastoral duties in Bili Oslavy, Krasna, Lanchyn, Sadzhavka and Yablunytsia was 11.1 years, in Zarichchia - 12.5 years, and in Deliatyn, Dora and Mykulychyn - 14.3 years. Three priests had been pastors for more than 40 years: O. Hlibovytsky (Yablunytsia, 43 years), E. Gadzinsky (Bili Oslavy, 43 years), and A. Fedorovych (Lanchyn, 41 years). There were priests who had been pastors for more than 30 years - T. Blonsky (Dora, 37 years), Yu. Krasytsky (Sadzhavka, 37 years), I. Harasymovych and T. Galaichuk (Mykulychyn, 35 years), A. Vytoshynsky (Deliatyn, 34 years), and M. Drahomyretsky (Deliatyn, 32 years). Three priests were pastors in two parishes (D. Khomyn, V. Lutsky, I. Bylynkevych).Thus, using the method of historical chronology, the authors of the article have solved a very important issue concerning the history of Hutsul region. They have found out the names of priests in nine parishes within present-day Ivano-Frankivsk oblast. The chronology of the activities of these priests has been studied as well. These pastors are important not only for the history of religion in Ivano-Frankivsk, but also for Ukrainians scattered all over the world and trying to understand their origin. The priests have been forming mental outlook and cultural wealth of local people for about a century., В статье впервые восстановлено хронологию деятельности настоятелей Украинской греко-католической церкви в северо-западной части Гуцульщины (в пределах современной Ивано-Франковской области). На этой территории существовало девять приходов, которые объединяли около 20 церквей в 17 населенных пунктах. Информация о духовенстве северо-западной части Гуцульщины почерпнута из шематизмов, фондов Центрального государственного исторического архива Украины (Львов), частного архива семьи Клапчуков в Делятине. Первые сведения о священниках известны с середины XVII в. Установлено, что на протяжении века в северно-западной части Гуцульщины настоятелями были 74 священника (7-9 в каждом селе). Длительность работы в приходе в Белых Ославах, Красной, Ланчине, Саджавке и Яблунице составляла 11,1 года, в Заречье - 12,5, в Делятине, Доре и Микуличине - 14,3 года. Более 40 лет настоятелями служили трое священников, 30-40 лет - шестеро. Трое священников служили настоятелями в двух приходах., У статті вперше встановлено хронологію діяльності парохів Української греко-католицької церкви в північно-західній частині Гуцульщини (у межах сучасної Івано-Франківської області). На цій території діяло дев'ять парафій, що об'єднували близько 20 церков у 17 населених пунктах. Відомості про духовенство північно-західної частини Гуцульщини взяті з шематизмів, фондів Центрального державного історичного архіву України (Львів), приватного архіву родини Клапчуків у Делятині. Перші відомості про священиків відомі з середини XVII ст. Установлено, що впродовж століття в північно-західній частині Гуцульщини парохами було 74 священики (7-9 у кожному селі). Середній час праці на парафії у Білих Ославах, Красні, Ланчині, Саджавці та Яблуниці складав 11,1 року, у Заріччі - 12,5, а в Делятині, Дорі та Микуличині - 14,3 року. Понад 40 років парохами служили троє священиків, 30-40 років - шестеро. Троє священиків служили парохами у двох парафіях.

У статті досліджено особливості трансформацій наративів сучасного офіційного російського православ'я у 2015-2016 роках. Наглошено, що в кінці 2015 й у 2016 році наратив "русского міра" патріарх Кирило і його оточення намагалися оновити за допомогою ідеалів "солідаризму". Ідеї "солідаризму" у XX столітті по-різному розвивалися в католицькому соціальному вченні та фашизмі. Речники РПЦ вбачають утілення ідеалів солідаризму в кращих проявах радянського менталітету. На думку автора, "солідаризм" у риториці патріарха Кирила і його оточення є засобом легітимізації російського націоналізму і реваншизму., В статье исследованы особенности трансформации нарративов современного официального русского православия в 2015-2016 годах. Нарратив "русского мира" патриарх Кирилл и его окружение в конце 2015 и в 2016 году пытались обновить с помощью идеалов "солидаризма". Идеи "солидаризма" в XX веке по-разному развивались в католическом социальном учении и фашизме. Спикеры РПЦ видят воплощение идеалов солидаризма в лучших проявлениях советского менталитета. "Солидаризм" в риторике патриарха Кирилла и его окружения является средством легитимизации русского национализма и реваншизма., The article considers the features contemporary transformations narratives official Russian Orthodoxy in the years 2015-2016. At the end of 2015 and in 2016 narrative "Russian world" Patriarch and his entourage tried to upgrade using the ideal of "solidarity." The ideas of "solidarity" in the XX century evolved differently in Catholic social teaching and fascism. Spokesman of the Russian Orthodox Church sees the embodiment of the ideals of solidarity in the best manifestations of Soviet mentality. "Solidarism" in the rhetoric of the Patriarch and his entourage are a means of legitimizing Russian nationalism and revanchism. According to the Patriarch of core values and "Russian world" is "faith, state, justice, solidarity and dignity." These values must be an alternative to liberal values - freedom, rights, human rights. According to Patriarch values should determine the policy, and especially value the unity of the Russian people and state. This means that the patriarch claim to symbolic power over the politicians of Russia and neighboring countries. Іn rhetoric of patriarch the West, with its core value of freedom, embodies evil. Russia tempted by Western values, and this is the cause of many crises. The role of savior in this narrative belongs to the church and its leadership. Present rated as the culmination of the struggle between good and evil. The future victory of good patriarch linked not only to preserve the unity and uniqueness of Russia, but the triumph of traditionalism in Europe, the adoption of the values of solidarity society.

У статті розглянуті методи проведення місіонерської та культурно-просвітницької діяльності релігійних організацій на Донеччині в умовах сучасних реалій розвитку суспільства. Наведено приклади місіонерських та культурних заходів у Донецькій області., В статье рассмотрены методы проведения миссионерской и культурно-просветительской деятельности религиозных организаций на Донетчине в условиях современных реалий развития общества. Приведены примеры миссионерских и культурных мер в Донецкой области., The paper reviews some methods of carrying out missionary, cultural and educational activities by religious organizations of Donetsk Region in the context of modern realities of social development. Among the activities aimed to strengthen influence on ordinary citizens, various church communities generally use such methods as promotion of communications with society (advocacy) and creation of a positive image through various actions both among supporters of their religion and neutrally disposed outsiders. Among the missionary activities there dominates awareness-raising. The paper gives examples of missionary and cultural activities in Donetsk Region. An attempt is made to determine the efficiency of different types of missionary, cultural and educational activities in order to attract attention of society and its individual representatives. Different religious organizations carry out cultural activity in a different way, however more active organizations and those enjoying greater support of local authorities turn away from campaigns of Orthodox Church of the Moscow Patriarchate such as "the God's Sparkle", "Red Easter" etc. Further, an increase in the number of actions aimed at establishment of interdenominational dialogue and cooperation has been observed.

The topicality of the research of society and church interaction in the last century has been invoked due to several factors. The establishment of civilized relations between the church and authority contributes to the democratization of society, constructive dialogue and cooperation. The real need to overcome certain interconfessional estrangement (Catholic - Orthodox, "Westerners" - "Easterners") promotes the development of civil society principles.In studying these problems superiority naturally belongs to the West Ukrainian researchers. They are L. Aleksiievets, A. Yehreshiy, M. Kuhutiak, A. Krasivskyi, M. Lytvyn, A. Lutskyi, K. Naumenko, V. Marchuk, N. Korostil and O. Malyarchuk and many other native scholars. Public, political, cultural, educational, social, economic and religious revival of the Western Ukrainian people is comprehensively covered in their works based on wide range of sources. The special attention should be given to a new cultural and educational periodical "Svitych" in Precarpathian region. The first copy of it was published in late 2012. The founders and promoters of the issue were historians M.Kolomyiets, B. Yanevych, O. Malyarchuk and O.Tebeshevska, I. Tkachyk, U. Panio and others. "Svitych" means light and truth.In terms of national, political and economic oppression of the Ukrainian population by Polish government the church was a real force to preserve Ukrainian national identity, the Ukrainian language and traditions. The considerable influence on political processes was made by hierarchs of the Greek Catholic and Orthodox churches and local pastors.In the interwar period, the church played a crucial social role in the Western Ukrainian region. It was a consolidated Ukrainian community force that combined all social strata of the Ukrainian population. The church was the mediator between the Polish administration and Ukrainian community, undertaking the task to search for compromise solutions in the most difficult historical situations.In the interwar period the Greek Catholic Church continued to bear the status of an independent religious, moral, social and political force which was closely associated with the national liberation movement of the Ukrainians. In religious sphere it vindicated the values of Christianity by solving the problems of the Ukrainian community for what other religious denominations claimed. In political sphere it has contributed to strengthening the western Ukrainians' identity, becoming a politically-organized community. GCC (Greek Catholic Church) has formulated its clear purpose and actively defended it in the government and against opposition organizations. Its view on the national liberation movement was manifested in creating its own effective social and political institutions and active participation in various events. On the one hand it is the objection to Communism ideas, on the other hand it is the deprecation of Ukrainian nationalists defense tactics.An important role in national education of the Western Ukrainians was made by church. Clergy organized schools, mutual aid institutions, published books, theological and secular literature, was engaged in public affairs, acted as a unifying center of the progressive nation forces. In every population centre the church tried to create parish reading rooms with a variety of clubs: anti-nicotine, anti-alcohol, sports, commercial, theatrical ones.The Greek Catholic and the Orthodox churches formally dissociated themselves from political activity, developed their own strategy and tactics for the various social and political movements. They were key factors in stabilizing and unifying political situation. The closest ties were with the national democratic camp which was embodied in the UNDA and VUO., В статье охарактеризована деятельность определяющих институтов Западной Украины межвоенного периода - греко-католической и православной церквей, которые наряду с влиятельными политическими партиями и товариществами заметно повлияли на функционирование тогдашнего сообщества, выступали защитниками "украинских интересов", священники принимали активное участие в общественной жизни и были наиболее прогрессивными и образованными представителями народа., У статті охарактеризовано діяльність визначальних інституцій Західної України міжвоєнного періоду - греко-католицької і православної церков, які поряд із впливовими політичними партіями та товариствами помітно вплинули на функціонування тогочасної спільноти, виступали захисниками "українських інтересів", священики брали активну участь у громадському житті й були найбільш прогресивними та освіченими представниками народу.

This paper examines the nature and mission of the church in case of synchronization of individual and collective revealed and its social dimension in the doctrine of St. Augustine. We found that the doctrine of St. Augustine church focusing on a few universal concepts which make it possible to share a mystical communion into hierarchical levels and justify a higher capability to church "loving compulsion" imperfect. This flexible foundation principle of creating individual and collective synchronization and admitted his main tools: Christian state that receives the highest sanction carrier sword of the Lord and the monastic way of believer's life - estrangement and in silent contemplation of the eternal state of the soul essence. The teaching of theologians had a double effect. It is, at first, was the basis of the concept of sacral and utilitarian State High and Late Middle Ages. Secondly, the teaching of theologian contemplative life was further rod idea of medieval philosophy, a doctrine that had a decisive influence on European consciousness, until the Enlightenment. Augustine's interpreted the doctrine that man can be saved independently, it can happen only with the living presence of God in this life, which is due to internal and external routes encourages people to perfection. Determining the path of salvation in the early Middle Ages was grieving and humble monk in contemplation of austerity. However, it should be noted that a key Augustine's principle - contemplative soul perfection that realized ascetic life of monks becomes narrow corporate practices. It deepened singular trend early Christian violate equality synchronization between collective and individual. Monastic Practice has proved, it is not effective, because it could not provide imaginable salvation to all members of the Christian community - tore the only body of the church - shared by Ecclesia sancta ecclesia catholic. Because the only historical conditions have changed at the same time rises task salvation of Republic Christiana, not selected by the grace of monks. Revived Early Christian idea of the right of everyone to achieve wisdom and bliss. Under these conditions, contemplative method of salvation need your additions, and most in need of a new interpretation of the concept of passivity public life of God's people., В статье исследуется миссия церкви и её право на принуждение в деле синхронизации индивидуального и коллективного, раскрывается ее социальная направленность в доктрине св. Августина. Выявлено, что учение св. Августина о церкви концентрировало в себе несколько универсальных концептов, которые предоставляют возможность разделить мистическую общность на иерархические уровни и оправдать высокую способность церкви на "любящее принуждение" несовершенных. Этот гибкий принцип создавал основу синхронизации индивидуального и коллективного и признавал его два инструмента: христианское государство, которое получает высшую санкцию носителя меча Господа, и монашеский образ жизни верующего, состоящий в одиноком и автономном состоянии созерцания вечных сущностей души, в послушании., У статті досліджується місія церкви та її право на примус у справі синхронізації індивідуального й колективного й розкривається її соціальна спрямованість у доктрині св. Августина. Виявлено, що вчення Августина про церкву концентрувало в собі декілька універсальних концептів, які надають можливість поділяти містичну спільність на ієрархічні рівні й виправдати найвище право церкви на "люблячий примус" недосконалих. Цей гнучкий принцип створював підґрунтя синхронізації індивідуального й колективного та визнавав його два інструменти: християнську державу, що отримує вищу санкцію носія меча Господа, і чернечий спосіб життя вірянина - у відлюдненному та автономному стані споглядання вічних сутностей душі, у послуху.

У статті охарактеризовано основні аспекти становища віруючих західних областей УРСР у 1950-60 рр. в умовах функціонування радянської влади в контексті дослідження історії повсякденності регіону. Досліджено методи та засоби, які місцеві чиновники використовували в боротьбі з віруючими. Проаналізовано факти спротиву віруючих та духовенства антирелігійній політиці влади., В статье охарактеризованы основные аспекты положения верующих западных областей УССР в 1950-60 гг. в условиях функционирования советской власти в контексте исследования истории повседневности региона. Исследованы методы и средства, которые местные чиновники использовали в борьбе с верующими. Проанализированы факты сопротивления верующих и духовенства против антирелигиозной политики власти., The article examines the state of religiosity, the capability of the people to realize their religious needs, expression of feelings and emotions of the religious people in the conditions of functioning of the Soviet system. During the period of 1950-1960 the anti-religious propaganda was significantly enhanced in the USSR due to the fact that a new type of person - the Soviet person was being created in the country. The Soviet people had to believe in communism, the basis of which was the Marxist - Leninist theory and that is why there could be no other religion in the country. This article investigates the system of measures that was carried out by the Soviet officials in the western regions of the USSR and was aimed at restricting of the religiosity of the population. Regional officials interfered in the church services, fired people from work for their religious beliefs, destroyed and plundered religious property. The author investigated the massive attack on the clergy as a method of struggle against the religion. The influence of the priests on the shaping of the everyday religious consciousness of the population has been studied simultaneously. The public reaction to the anti-religious policy of the Soviet government has also been analyzed in the article. Religious people openly expressed dissatisfaction against such policy of the Soviet government and appealed to the influential people with the letters and petitions, organized protests and rallies, defended the church and religious property. The author made a conclusion that despite the systematic intervention of Soviet system in the religious life of the population of the western regions of the USSR, the religious consciousness of the people remained at a high level.

Modern transformation of religious institutions and religion in general, affect the livelihoods of the western society. Today there are so many religious movements that offer a solution to secularized man's material and spiritual problems. Some came from the East, the other formed under the influence of modern culture and media. There are two main areas: first representatives insist on religious adaptation to social norms, the latter require preservation of authentic religious forms and principles. Some researchers emphasize the possibility of combining scientific and religious worldviews - this compromise position will allow to reconcile the two camps, whose representatives are in a state of confrontation. Virtualization social life leads to changes within the religious organizations and the emergence of new trends, which focus on the development of communication technologies and the creation of new philosophical approaches. Traditional religious systems use virtual space as a tool for data transfer, but refuse to implement religious practices in the virtual space. The third kind of organizations - conformists, appealing to tradition, but using modern science. Technological process leads to a change in the nature of the human person, which adapts to the new conditions and accepts new cultural, religious, and ideological positions. This leads to both personal and social changes, which are the subject of this article., В статье проанализированы современные трансформации религиозного аспекта социальной реальности, происходящие вследствие структурных изменений культурного пространства. Прослежены две культурно-религиозных парадигмы - либеральная христианская и протекционистская исламская. Отмечена популярность позиций конкордизма, а затем и религиозного сциентизма, которые опровергают главные противоречия и пропагандируют возможности совместного существования религиозных догматов и научных теорий. Проанализирован и определен формат существования современных религиозных организаций в их отношении к функционированию в виртуальном пространстве., У статті проаналізовані сучасні трансформації релігійного аспекту соціальної реальності, що відбуваються внаслідок структурних змін культурного простору. Простежено дві культурно-релігійних парадигми - ліберальна християнська та протекціоністська ісламська. Відзначено популярність позицій конкордизму, а відтак і релігійного сцієнтизму, що спростовує головні протиріччя й пропагує можливості спільного існування релігійних догматів і наукових теорій. Проаналізовано й визначено формат існування сучасних релігійних організацій у їхньому ставленні до функціонування у віртуальному просторі.

The article covers research of Soviet government policy concerning German religious confession on the territory Crimea. The legislation is analysed, the stages of liquidation, anti-religious propaganda, the Germans behavior in the new historical conditions are studied in the article., Статтю присвячено дослідженню радянської політики щодо німецьких релігійних конфесій на території Криму в 20-30-ті рр. ХХ ст. Проаналізовано законодавство, висвітлено етапи ліквідації церкви, антирелігійну пропаганду, поведінку німців у нових історичних реаліях.

The paper deals with the comprehension of Christianity as universal dimension of the spirituality and its specific area of the objectiveness in historical process. The article focuses on the problems of separation (differences) Christian Idea and its practices of the embodiments into political space of Moscow Orthodoxy., Стаття присвячена осмисленню проблеми християнства як духовної універсалії та специфіці її об'єктивації в історичному процесі. У запропонованій частині розвідки увага зосереджується на кардинальних проблемах співвідношення християнської ідеї та практиках її втілення в політичному просторі московської ортодоксії.

In the article the problem of Christianity is comprehended as spiritual problem of universals and specific of its objective consideration in a historical process. Attention is concentrated on the general contours of correlation of Christian idea and practice of its embodiment in byzantine civilization., Стаття присвячена осмисленню проблеми християнства як духовної універсалії та специфіці її об'єктивації в історичному процесі. У запропонованій розвідці увага зосереджується на загальних контурах співвідношення християнської ідеї та практики її втілення у візантійській цивілізації.