Search

Поняття семантичного ритму як засобу абстрагування художнього тексту дозволяє окреслити інтенціональність, художні наміри, закладені в тексті. В його основі лежить конфлікт автоматизму та інтенціональності, що уможливлює поширення ритмічних властивостей на макроскопічні масштаби цілого твору. Ритмічні ефекти виявляються в централізації семантичного простору тексту акцентами (польова структура), в утворенні замкнених циклів як одиниць тексту, в дистанційних зв’язках між віддаленими ділянками тексту. Ритм постає як нелінійний багатомірний феномен, де постійно співіснують і взаємодіють зафіксовані у тексті та латентні компоненти. Семантичний ритм постає як особлива абстракція поряд з семантичною мережею тексту, що відзначається персональною локацією (зокрема авторизацією) та позиційною локалізацією. Відношення «частина — ціле» виявляється тут вагомішою, ніж «рід — вид» (предикат — суб’єкт), визначаючи конструктивну роль деталей. Це дозволяє описувати семантичний ритм іменами, що в тексті осмислюються як частковості цілого: прикладом слугує тут риторична фігура гендиадис. Ряди деталей виступають як чинники циклізації тексту, де виявляються зворотні зв’язки (рекурсія) між його складниками як вияв цілеспрямованості. Замкненість циклів визначає формування специфічного часу й простору твору. За взаємозв’язками текстових елементів у циклах відтворюється підтекст, до якого відсилають такі взаємини, залучаючи до інтерпретації тексту латентну інформацію. Інтерпретаційна роль ритмічних циклів деталей визначає їх значення для театру як знаряддя розкриття інтенцій дійових осіб, закладених в текст драматичного твору. У концепції семантичного ритму як інтенціонального об’єкту виявляється спільність підходів та надбань музикознавства, театрознавства, філології як окремих відгалужень дослідження комплексної проблеми., The concept of semantic rhythm as the vehicle of making abstraction of an artistic text enables the detection of intentionality and artistic aims inherent for the text. It is the conflict of automatism and intentionality that becomes its basis and enables the widening of rhythmic properties over the macroscopic dimension of a whole work. The rhythmic effects are displayed through the centralization of the semantic space of a text with accentuation (the field structure), through the formation of closed cycles as the textual units and with the rise of distant connections between the remote textual segments. Rhythm is conceived as a non-linear multidimensional phenomenon where the components manifested in text permanently coexist and interact with the latent ones. Semantic rhythm is a particular abstraction, together with the textual semantic net, that is peculiar for its personal location (especially authorization) and positional localization. The relation “part — whole” becomes more important than that of “genus — species” (predicate — subject) determining thus the constructive role of details. This enables describing the semantic rhythm with the names that are reconceived as the partitive designations of some entirety, the rhetoric figure of hendiadys being here taken as an example. The rows of details become the forces of making up textual cycles where the feedback (recursion) between textual components arises as the revelation of its purposefulness. The seclusion of such cycles contributes to the formation of particular textual space and time. It is the subtext that is to be traced behind the interconnection of such cyclic textual elements that they refer to involving thus latent information in the interpretation of a text. The interpretative mission of the rhythmic cycles of details determines their importance for theatre as the instrument of the disclosure of dramatis personae’s intentions that the text of a dramatic play contains. It is in the concept of semantic rhythm as an intentional object that the approaches and experiences of musicology, theatrical study and philology display their mutuality as separate branches of researches of a complex problem., Понятие семантического ритма как средства абстрагирования художественного текста предоставляет возможности выявления интенциональности и художественных намерений, заключенных в тексте. В его основе лежит конфликт автоматизма и интенциональности, что позволяет распространять свойства ритма на макроскопические масштабы произведения. Ритмические эффекты обнаруживаются в централизации семантического пространства текста акцентами (полевая структура), в образовании замкнутых циклов как единиц текста, в установлении дистанционных связей между отдаленными участками текста. Ритм предстает как нелинейный многомерный феномен, где представленные в тексте и латентные компоненты постоянно сосуществуют и взаимодействуют. Семантический ритм предстает как особая абстракция, рядом с семантической сетью текста, отличающаяся персональной локацией (в частности, авторизацией) и позиционной локализацией. Отношение «часть — целое» оказывается тут более существенным, чем «род — вид» (предикат — субъект), обуславливая конструктивную роль деталей. Это позволяет описывать семантический ритм именами, которые переосмысливаются в тексте как обозначения частностей целого: примером тут является риторическая фигура гендиадис. Ряды деталей выступают как факторы циклизации текста, где выявляются обратные связи (рекурсия) между его компонентами как проявление его целенаправленности. Замкнутость циклов определяет формирование специфического пространства и времени произведения. За взаимосвязями текстовых элементов циклов прослеживается подтекст, к которому отсылают такие взаимосвязи, вовлекая к интерпретации текста латентную информацию. Интерпретационная роль ритмических циклов деталей определяет их значение для театра как инструмента раскрытия интенций действующих лиц, заключенных в тексте драматического произведения. В концепции семантического ритма как интенционального объекта выявляется общность подходов и достижений музыковедения, театроведения, филологии как ответвлений исследования комплексной проблемы.

Дана дисертація присвячена розробленню способу оптимізації хвостових викликів програм для платформи Node.js на основі CPS-форми внутрішнього представлення, а також створення програмної реалізації способу. Головною метою розроблення такого способу є вирішення проблеми переповнення стеку викликів під час використання рекурсивних функцій. До особливостей розробленого способу відносяться можливість як міжпроцедурної, так і часткової побудови форм внутрішнього представлення, а також збереження контролю над стеком викликів, що значно спрощує подальше налагодження оптимізованих програм. У рамках дисертації проведено дослідження та аналіз наявних підходів до оптимізації хвостових викликів платформи Node.js, сформульовано спосіб та створено інноваційний програмний продукт, який його реалізує. Програмну реалізацію описаного способу виконано з використанням мови JavaScript, серверної платформи Node.js та бібліотеки React.js для користувацького інтерфейсу. Розроблена система візуалізує завантажений код у відформатованому вигляді та надає можливість збереження структури проекту для початкового та оптимізованого коду. This work is devoted to the development of a method of optimization of tail calls of programs for the Node.js platform based on the CPS-form of intermediate representation, and also creation of software implementation of a method. The main purpose of developing this method is to solve the problem of overflowing the call stack when using recursive functions. Features of the developed method include the possibility of both interprocedural and partial construction of forms of internal presentation, as well as maintaining control over the stack of calls, which greatly simplifies the further debugging of optimized programs. In the dissertation, researches and analysis of existing approaches to optimization of tail calls of the Node.js platform were carried out, a method was formulated and an innovative software product was implemented that implements it. The software implementation of the described method uses JavaScript, the Node.js server platform and the React.js library for the user interface. The developed system visualizes the downloaded code in a formatted form and allows to save the project structure for the source and optimized code.

The focal topic of this paper is the discussion of a fractal perspective on the analysis of discourse in modern linguistic research. It is stated that the fractal method of analysis in discourse is the identification of self-similarity of its components for the sake of deeper scientific knowledge and the ability to predict the appearance of certain elements of the discursive system. Within this approach, discourse is defined as a multidimensional, fractally organized cognitive-communicative-linguistic system capable of self-organization and self­development, determined by the dynamics of the formation of meaning, ideas, and beliefs, by the interaction of communicants in certain socio-cultural contexts, and materialized in the form of verbal and nonverbal signs. Therefore, the social-pragmatic aspect of discourse involves multiple fractal replication of its graphic embodiments with preserving the identity of its meaning in order to increase the impact on the addressee. It is significant that the fractal potential is an impulse to replicate cognitive structures in discourse. Fractal analysis greatly simplifies the procedure of obtaining scientific knowledge in linguistics, allows you to clearly outline the materiality and interpretation nature of the discursive system., Центральною темою статті є обґрунтування фрактального підходу до ана­лізу дискурсу в сучасних лінгвістичних дослідженнях. Стверджується, що фрактальний метод аналізу в дискурсі — це визначення самоподібності його складників задля більш глибокого наукового пізнання та можливості прогнозування появи тих чи інших еле­ментів дискурсивної системи. За такого підходу дискурс визначається як багатовимірна фрактально організована когнітивно-комунікативно-мовна система, здатна до самоор­ганізації та самоподібного розвитку, детермінована динамікою конструювання смислів, ідей і переконань, взаємодією комунікантів у певних соціально-культурних контекс­тах та матеріалізована у вигляді вербальних і невербальних знаків. Відтак, соціально- прагматичний аспект дискурсу передбачає багаторазове фрактальне тиражування його графічних утілень за збереження ідентичності смислу задля посилення впливу на адре­сата. Показовим є те, що фрактальний потенціал є імпульсом до тиражування когні- тивних структур у дискурсі. Фрактальний аналіз значно спрощує процедуру наукового пізнання в лінгвістиці, дозволяє чітко окреслити матеріальність та інтерпретованість дискурсивної системи.

The survey was based on the hypothesis that the elements of the composition, such as point, line, stain, texture, color, light and shade, time and movement can be a composite basis of visual recursive systems (VRS). Therefore, on the basis of visual examination and systematization, was a dedicated group of VRS on the grounds of the formative elements and their analysis.Lines and linear contours are often used by elements of the composition of VRS in graphic design. Such VRS is based on a rhythmic repetition of contour lines in combination with a proportional change in their metric characteristics. Spot as an element of the composition of VRS often reduced to basic shapes: square and rectangular, circular, triangular, ellipsoidal.The spatial form is a priority in the design of components and equipment in environmental design and industrial design. These forms differ in maximum variability and sophistication. Sometimes also form the basis of a planar graphical composition as the simulated volume.Explore movement as an element of the composition, is possible only in General terms because it is at the expense of other elements, certain objects, actions. In the VRS composition, the movement can be considered an auxiliary element in combination with a line, spot, and three-dimensional form creates an additional ideological and emotional stress. Time, light and color as elements of the composition of VRS are auxiliary. They are usually used in combination with other elements of the composition. Line, spot, three-dimensional form, can be independent elements of VRS, then as time, light and color are auxiliary and are used in combination with independent elements., В основу дослідження було покладено гіпотезу, що елементи композиції, такі як крапка, лінія, пляма, фактура, текстура, колір, світлотінь, час і рух можуть складати композиційну основу візуальних рекурсивних систем (ВРС). Відтак, на основі візуального обстеження та систематизації, було виокремлено групи ВРС за ознаками формоутворюючих елементів та проведено їх аналіз.Лінії та лінійні контури часто виступають елементами композиції ВРС у графічному дизайні. Такі ВРС засновані на ритмічному повторі контурних ліній у поєднанні з пропорційною зміною їх метричних характеристик.Пляма як елемент композиції ВРС найчастіше зводиться до базових форм: квадратних та прямокутних, круглих, трикутних, еліпсоподібних.Об’ємно-просторова форма є пріоритетною при проектуванні елементів та обладнання в дизайні середовища та промисловому дизайні. Такі форми відрізняються максимальною варіативністю та вигадливістю. Інколи також лягають в основу площинних графічних композиція як імітація об’єму.Досліджувати рух, як елемент композиції, можна лише загально, адже він здійснюється за рахунок інших елементів, певних об’єктів, дій. В композиції ВРС рух можна вважати допоміжним елементом, що у поєднанні з лінією, плямою та об’ємно-просторовою формою створює додаткове ідейно-емоційне навантаження. Час, світло та колір як елементи композиції ВРС виступають допоміжними. Найчастіше вони застосовуються в поєднанні з іншими елементами композиції. Лінія, пляма, об’ємно-просторова форма, можуть бути самостійними елементами ВРС, тоді як час, світло та колір є допоміжними та застосовуються в поєднанні з самостійними елементами.

У статті розглядається розвиток управління як системи, в основу якої покладено аналіз інформаційних ресурсів, які визначають управлінські процеси. Розглядаються основні етапи обробки інформаційної бази систем управління – аналіз, структуризація, синтез, вибір. Визначається методологічний апарат, в основі якого лежить метакатегорія трансдисциплінарності. Також дається і аналізується визначення категорії трансдисциплінарності, описуються її системні складові. Запропоновані технологічні рішення щодо створення трансдисциплінарних систем. Розглядаються умови формування трансдисциплінарного відображення мережевих інформаційних ресурсів, як основи контуру управління., The article examines the development of management as a system based on the analysis of information resources that determine management processes. The main stages of processing information database management systems – analysis, structuring, synthesis, selection are considered. Methodological apparatus, which is based on metacategory of transdisciplinarity is determined. The definition of the category of transdisciplinarity is also analyzed, its definition is given, its system components are described. Technological solutions for the creation of transdisciplinary systems are suggested. The conditions for the formation of a transdisciplinary display of network information resources as the basis of the control circuit are considered.

Центральною темою статті є обґрунтування фрактального підходу до аналізу дискурсу в сучасних лінгвістичних дослідженнях. Стверджується, що фрактальний метод аналізу в дискурсі – це визначення самоподібності його складників задля більш глибокого наукового пізнання та можливості прогнозування появи тих чи інших елементів дискурсивної системи. За такого підходу дискурс визначається як багатовимірна фрактально організована когнітивно-комунікативно-мовна система, здатна до самоорганізації та самоподібного розвитку, детермінована динамікою конструювання смислів, ідей і переконань, взаємодією комунікантів у певних соціально-культурних контекстах та матеріалізована у вигляді вербальних і невербальних знаків. Відтак, соціально-прагматичний аспект дискурсу передбачає багаторазове фрактальне тиражування його графічних утілень за збереження ідентичності смислу задля посилення впливу на адресата. Показовим є те, що фрактальний потенціал є імпульсом до тиражування когнітивних структур у дискурсі. Фрактальний аналіз значно спрощує процедуру наукового пізнання в лінгвістиці, дозволяє чітко окреслити матеріальність та інтерпретованість дискурсивної системи. Центральной темой статьи является обоснование фрактального подхода к анализу дискурса в современных лингвистических исследованиях. Утверждается, что фрактальный метод анализа в дискурсе - это определение самоподобия его составляющих для более глубокого научного познания и возможности прогнозирования появления тех или иных элементов дискурсивной системы. При таком подходе дискурс определяется как многомерная фрактально организованная когнитивно-коммуникативно-языковая система, способная к самоорганизации и самоподобному развитию, детерминированная динамикой конструирования смыслов, идей и убеждений, взаимодействием коммуникантов в определенных социально-культурных контекстах и ​​материализованная в виде вербальных и невербальных знаков. Следовательно, социально-прагматический аспект дискурса предполагает многократное фрактальное тиражирование его графических воплощений при сохранении идентичности смысла для усиления воздействия на адресата. Показательно, что фрактальный потенциал является импульсом к тиражированию когнитивных структур в дискурсе. Фрактальный анализ значительно упрощает процедуру научного познания в лингвистике, позволяет четко очертить материальность и интерпретируемость дискурсивной системы. The focal topic of this paper is the discussion of a fractal perspective on the analysis of discourse in modern linguistic research. It is stated that the fractal method of analysis in discourse is the identification of self-similarity of its components for the sake of deeper scientific knowledge and the ability to predict the appearance of certain elements of the discursive system. Within this approach, discourse is defined as a multidimensional, fractally organized cognitive-communicative-linguistic system capable of self-organization and self-development, determined by the dynamics of the formation of meaning, ideas, and beliefs, by the interaction of communicants in certain socio-cultural contexts, and materialized in the form of verbal and nonverbal signs. Therefore, the social-pragmatic aspect of discourse involves multiple fractal replication of its graphic embodiments with preserving the identity of its meaning in order to increase the impact on the addressee. It is significant that the fractal potential is an impulse to replicate cognitive structures in discourse. Fractal analysis greatly simplifies the procedure of obtaining scientific knowledge in linguistics, allows you to clearly outline the materiality and interpretation nature of the discursive system.

У статті розглянуто проблему структурування тексту роману Ю. Ґордера «Таємничий пасьянс» як багаторівневої рекурсивної конструкції з оповідями в оповідях. Визначено функції вставлених текстів, їх зв’язок з основною сюжетною лінією, художні світи в романі класифікуються за ознакою й мірою фікційності. Проаналізовано наративну модель твору, способи реалізації герменевтичного коду, визначено типи нараторів, своєрідність часових і просторових вимірів. Простежується багатозначність концепту пасьянсу, який реалізується на різних рівнях текстової структури, – від реальної карткової гри до розуміння світу як пасьянсу. Сам текст роману зі своєю складною структурою теж нагадує пасьянс. Звернуто увагу на прийом віддзерка-лення як один із виявів принципу міз-ан-абім, він сполучається з прийомом багатократного повторення подібних елементів. An article focuses on the problem of structuring the text of Jostein Gaarder's novel «The Solitaire Mystery» as the multilevel recursive construction of stories inside the narrative. We define the functions of the embedded texts, as well as their relationship with the main storyline. Artistic worlds in the novel are classified on the basis and extent of their fictionality. We also analyze the work's narrative model, ways to implement the hermeneutic code, define the types of narrators, and the peculiarities of temporal and spatial dimensions. We observe multiple meanings of the concept of solitaire, which is implemented on different levels of textual structure, form the real card game to the understanding of the world in general as a solitaire. The complex structure of the text of the novel itself resembles a solitaire. We direct our attention to the reflection method as one of the expressions of the mise en abyme principle, which is combined with the method of multiple repetition of similar elements.