Search

This article explores the reception of poetry from antiquity, the Middle Ages, and the Renaissance within the journal “Russian Messenger,” examining the editorial policies that shaped its content. The study is based on a complete set of issues from “Russian Messenger” published between 1856 and 1906. Analyzing poetic translations, adaptations, and interpretations provides insight into the ideological framework of one of the leading journals of the late 19th century. The relevance of this article is underscored by the recent surge in interest from both the humanities and the broader public towards “Russian Messenger” as a proponent of traditional views on governance, alongside the insufficient exploration of Russian poetic translation in the latter half of the 19th century. It has been established that the editorial focus on classical literature is reflected in the publication of both translations and works inspired by ancient texts, with a roughly equal volume of such materials appearing in the journal. The primary form of medieval poetry reception consists of adaptations, reinterpretations, and works based on medieval themes. Notably, there is a particular interest among the authors of “Russian Messenger” in the Spanish romancero, which can be interpreted as evidence of a phase of Romantic Hispanism within the Russian cultural tradition during the late 19th century. Key figures through whom the journal’s authors engage with foreign literature from the Middle Ages and Renaissance include Dante and Shakespeare.

В статье устанавливается возможный источник одного загадочного эпизода встихотворении Александра Пушкина Подражание италиянскому (1836). В этом эпизоде бесы поднимают труп Иуды нарога ис хохотом влекут его ксатане. Он отсутствует витальянском оригинале – сонете Sopra Giuda поэта Франческо Джанни (Francesco Gianni, 1750–1822) ивего французском переводе Антони Дешана (Antoni Deschamps, 1800–1869), послужившем непосредственным источником для подражания Пушкина. Такие бесы не существуют нивофранцузской, ни витальянской традиции. В статье высказано предположение, что Пушкин воспользовался для своей инновации стихотворением Удавленник украинского поэта иэтнолога Николая Маркевича (1804–1860), опубликованным вжурнале «Московский телеграф» в1829 году ивошедшем вего книгу Украинские мелодии в1831 году. Маркевич познакомился сПушкиным вМоскве в1829 году. В стихотворении самоубийцу уносят бесы «на роги». Украинские народные верования, поэтически обработанные Н. Маркевичем, оказывались пригодными для выражения особенностей итальянского средневекового сознания.

Copyright of Nasleđe is the property of University of Kragujevac, Faculty of Philology & Arts and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Метою даної статті є аналіз використання творчості Данте Аліг'єрі в сучасній масовій культурі. Як показує викладений матеріал, масова культура активно експлуатує образи і теми, запозичені з «Божественної комедії». Використовуватися можуть окремі елементи, персоналії і назви, також маскультом експлуатуються і сама концепція даного твору, і викладена там картина світобудови. Причинами звернення маскульту до цього твору є її насиченість яскравими образами, видовищність, насиченість архетиповими образами, що дає можливість широкої аудиторії їх пережити. У творах маскульту вищого рівня звернення до «Божественної комедії» приваблює тим, що дає можливість показати рух головного героя або цивілізації від страждання до щастя, від дикості і варварства до гармонії. Також із творів Данте найбільш активно запозичується тема пекла та демонізму. Уявлення про гротескний реалізм і (частково) бенкетні образи дають змогу адекватно інтерпретувати багато творів сучасної масової культури. Так само можна припустити, що твори, присвячені темам пекла, демонізму та потойбічного дозволяє споживачеві його пройти через символічне відродження. Занурившись у світ вигаданих пристрастей, злякавшись моторошних та гротескних образів, середньостатистичний мешканець глобалізованого мегаполісу може з новими силами повернутися до свого звичайного життя та повсякденних обов'язків.