Search

Вступ. Війна як фактор дестабілізації нормального життя, руйнування матеріально-технічної і житлової бази, а також порушення суспільно-виробничої діяльності населення, породила переміщення і міграцію людей, що призвело в Україні і окремих її районах до суттєвого підвищення захворюваності на туберкульоз і інші інфекційні хвороби, навіть в умовах збереження надання медичної допомоги з діагностики і лікування захворювань. Мета. Вивчити вплив війни в Україні на поширеність соціально небезпечних інфекційних захворювань серед населення в порівнянні з літературними даними. Матеріали і методи. Провести аналіз змін захворюваності на соціально небезпечні хвороби (туберкульоз та інфекції, які передаються статевим шляхом) за даними звітних матеріалів МОЗ України і Полтавської області в умовах воєнної агресії російської федерації проти України. Результати. За час воєнних дій в Україні показники захворюваності на туберкульоз підвищилась із 44,0 у 2021 році до 48,4 на 100 тис населення у 2023 році, а в Полтавській області з 34,9 до 59,1 на 100 тис населення. Якщо по Україні захворюваність піднялась майже до епідемічного порогу, то в Полтавській області цей показник значно перевищує його. Захворюваність на туберкульоз серед дітей підліткового віку за три останні роки подвоюється кожного року: 2021 р. - 8,5; 2022 р. -16,3; 2023 р. - 32,6 на 100 тисяч населення, в структурі клінічних форм серед осіб, контактних по туберкульозу, за останні роки частота малих форм туберкульозу легень зменшилась в 4,1 рази, при цьому переважають тяжкі поширені форми туберкульозу. Реальна епідемічна ситуація з поширення інфекцій, що передаються статевим шляхом, у тому числі і сифілісу, залишається невідомою, зокрема у зв’язку з тим, що питання реєстрації хворих з приватних медичних закладів до офіційної звітності з інфекцій, що передаються статевим шляхом, досі не врегульовано на належному рівні. Висновки. Заразність контагіозних інфекцій вимагає від медичних працівників контролю з недопущення хворих на туберкульоз та інфекції, що передаються статевим шляхом, в колективи військовослужбовців, організацію своєчасного виявлення і проведення ефективного лікування таких хворих, забезпечення військових індивідуальними засобами профілактики інфекційних захворювань, а також систематичне проведення санітарно-просвітницької роботи серед військових з акцентом на запобіганні випадкових статевих контактів і користування, в разі потреби, засобами персональної профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом.