Purpose. The purpose of the article lies in studying the main socio-anthropological measurements of the problem of recognition represented primarily by the philosophy of recognition of Alex Honneth, which is actualized by the struggle of the Ukrainian people for their existence and national-cultural recognition. A consistent analysis of the communicative paradigm in contemporary philosophy led to the understanding of its transformation into the reality of the problem of recognition and the identification of the main forms of recognition in it, which determine an individual’s perception of the social space as fair or unfair, where his dignity is disrespected. Theoretical basis. Turning to the works of Jurgen Habermas, Otfried Hoeffe, Ernst Tugendhat, Stefan Gosepath, and Thomas Rentsch made it possible to supplement the mainly procedural, theoretical-communicative way of philosophizing with a philosophical-anthropological, existential, contextual principle of awareness of recognition as a fundamental principle of justice and the understanding that the brutal, unjust destruction of the "living world" of a person and the state is synonymous with their physical destruction. The thesis of Francis Fukuyama about the relationship between the desire for recognition and human dignity inherent in human nature has acquired an important theoretical and methodological meaning. Originality. The article investigates the modern philosophical discourse of the problem of recognition in the socio-anthropological measurements, in the context of the relationship between recognition, the "living world" and justice, non-recognition, humiliation of human dignity, and injustice. And it was also found that the image of recognition represented by modern philosophical thought, as a horizon and condition of human existence, is based on the following components: justice, solidarity, dignity, and care. Exactly addressing the problem of recognition made it possible to answer the question about the anthropological-ontological, existential meaning of the desire of individuals, nations, and states for recognition and outline the ways of transforming recognition as a variant of "communicative utopia" into a real socio-cultural project. Conclusions. In contrast to justice, the theory of recognition comes from asymmetrical human relations, which, in the struggle for recognition, must become symmetrical. Although justice takes precedence over ethics of care and recognition, they are not actually in competition with each other, but belong to different but complementary dimensions of human existence. The perspective of philosophical understanding of the problem of recognition itself requires the deepening of its analysis with an existential-anthropological understanding rooted in a new, tragic life experience. Only under such conditions, it is possible to overcome the gap between often abstract philosophical reflections and real personal and social practices., Мета. Стаття спрямована на дослідження основних соціально-антропологічних вимірів проблеми визнання, репрезентованих насамперед філософією визнання Акселя Гонета (Axel Honneth), яка актуалізується боротьбою українського народу за своє існування та національно-культурне визнання. Послідовний аналіз комунікативної парадигми в сучасній філософії зумовив розуміння її трансформації в річище проблеми визнання та виокремлення основних його форм, які й визначають відчуття людиною суспільного простору як справедливого чи несправедливого, де зневажена її гідність. Теоретичний базис. Звернення до творів Юрґена Габермаса, Отфріда Гьофе, Ернста Тугендгата, Штефана Гозепата, Томаса Ренча сприяло доповненню переважно процедурного, теоретико-комунікативного способу філософування філософсько-антропологічним, екзистенційним, контекстуальним принципом усвідомлення визнання як засадничого принципу справедливості та розумінням того, що брутальне, несправедливе руйнування "життєвого світу" людини та держави є синонімом їх фізичного знищення. Важливого теоретико-методологічного сенсу набула і теза Френсіса Фукуями про взаємозв’язок притаманного природі людини прагнення до визнання та людської гідності. Наукова новизна. У статті досліджено сучасний філософський дискурс проблеми визнання в соціально-антропологічному вимірі, у контексті взаємозв’язку визнання, "життєвого світу" та справедливості, невизнання, приниження людської гідності та несправедливості. З’ясовано, що репрезентований сучасною філософською думкою образ визнання як горизонту й умови людського буття базується на таких складових: справедливість, солідарність, гідність і турбота. Саме звернення до проблеми визнання уможливило відповідь на питання про антропологічно-онтологічний, екзистенційний сенс прагнення індивідів, націй, держав до визнання та окреслення шляхів перетворення визнання як варіанта "комунікативної утопії" в реальний соціокультурний проект. Висновки. На відміну від справедливості, теорія визнання виходить з асиметричних людських взаємин, які в боротьбі за визнання мусять стати симетричними. Незважаючи на те, що справедливість має переваги перед етикою турботи та визнанням, насправді вони не конкурують між собою, а належать до різних вимірів людського буття, які, проте, взаємодоповнюють одне одного. Перспектива власне філософського осмислення проблеми визнання потребує поглиблення її аналізу екзистенційно-антропологічним розумінням, укоріненим у новому, трагічному життєвому досвіді. Лише на таких засадах можливо подолати прірву між часто абстрактними філософськими роздумами та реальними персональними й суспільними практиками.