Search

Мета роботи – встановити особливості перебігу ХВГС і залежність змін інтегративних показників ендогенної інтоксикації, неспецифічної імунореактивності та запалення від генотипу вірусу та ступеня активності. Матеріали та методи. Обстежили 287 хворих на ХВГС і проаналізували їхні медичні карти стаціонарного й амбулаторного хворого. У дослідження ввійшли 55 практично здорових осіб. Крім загальної групи, до якої ввійшли всі хворі, пацієнтів, яких обстежили, поділили на групи залежно від ступеня активності (мінімальна активність – 210 осіб, помірна – 68, виражена – 9) і від генотипу вірусу (1в – 150 осіб, 2 – 19, 3а – 102). Здійснили клініко-лабораторне обстеження згідно з протоколом, розрахували інтегративні показники тяжкості, неспецифічної реактивності, індекси активності запалення та інтоксикації. Статистичне опрацювання результатів здійснили у програмному забезпеченні комп’ютерних програм Microsoft Office Excel 2010 і IBM SPSS Statistic 23. Результати. Групи за статтю та віком були репрезентативні. Найчастіше виявляли хворих на ХВГС із 1в генотипом (52,30 %), помірним фіброзом печінки (F2 – 31,25 %) та мінімальною активністю (73,17 %).Найбільш часті клінічні вияви – астено-вегетативний синдром (81,88 %) і тяжкість у правому підребер’ї (64,76 %). У хворих із ХВГС, що спричинений різними генотипами, клінічні дані розподілились рівномірно (р > 0,05), крім того, в обстежених з 1в генотипом частіше, ніж у загальній вибірці діагностували телеангіектазії (в 1,3 раза); з 2 генотипом рідше – збільшення розмірів печінки (в 1,5 раза, р < 0,05), випадків анемії не було (р < 0,05). У пацієнтів із ХВГС спостерігали зменшення кількості тромбоцитів (в 1,3 раза) та сегментоядерних нейтрофілів (в 1,2 раза), підвищення – лімфоцитів (в 1,1 раза) і ШОЕ (в 1,4 раза) порівняно з практично здоровими особами (р < 0,05). Отримані зміни були однаковими у групах з усіма генотипами, за винятком того, що у хворих із 2 генотипом рівень еритроцитів та гемоглобіну був нижчим, ніж у групі порівняння та в загальній групі (в 1,1 раза в усіх випадках, р < 0,05), а ШОЕ була нижчою у хворих з 3 генотипом порівняно з усіма хворими (в 1,2 раза, р < 0,05). Групи пацієнтів із різними ступенями активності за досліджуваними показниками були однорідними за винятком того, що кількість лейкоцитів за мінімальної активності була меншою, ніж у загальній групі (р < 0,05), ШОЕ була вищою тільки в загальній групі та при мінімальній активності (р < 0,05), рівень сегментоядерних нейтрофілів і лімфоцитів при вираженій активності не відрізнявся від групи порівняння, на відміну від інших груп. Серед пацієнтів загальної групи частіше виявляли лейкопенію (15,68 %), еритроцитопенію (18,47 %), анемію (6,62 %) і тромбоцитопенію (33,10 %), ніж у групі порівняння (відповідно 5,45 %, 3,63 %, 0 %, 5,45 %), (р < 0,05). В осіб із різними генотипами HCV були подібні зміни, за винятком того, що в пацієнтів із 2 генотипом не було анемії. У всіх осіб із ХВГС були вищими значення загального білка, АЛТ, АСТ, ГГТП стосовно групи порівняння (р < 0,05), а ЛФ і креатинін були нижчими (р < 0,05). Залежності змін цих показників від генотипу не виявили, за винятком вмісту білка, він був вищим у групах із генотипом 1в і 2; ЛФ – нижча в осіб із 1в і 3а, а креатинін – з 1в і 2 генотипами (р < 0,05). Також була відсутня залежність змін у хворих на ХВГС від ступеня активності за виключенням того, що в осіб із вираженою активністю ЛФ, ГГТП були вищими, а також загальний білірубін під час зниженого рівня глюкози (р < 0,05). У загальній групі хворих на ХВГС були вищими показники ентропії лейкоцитарної формули. З індексів неспецифічної реактивності вищі значення мав КР (в 1,3 раза), Ілімф (в 1,3 раза), ІА (в 1,1 раза), а нижчі, ніж у групі порівняння, були ІСНМ (в 1,1 раза) і ІСЕЛ (в 1,3), (р < 0,05). Відбулося зниження (СІЗ – в 1,1 раза; ІК – в 1,3) або підвищення (ІЛГ – в 1,3 раза; ІЛ ШОЕ – в 1,5) показників запалення (р < 0,05). Індекси ендогенної інтоксикації знизились у хворих порівняно зі здоровими (ІЗЛК – в 1,2 раза, РВН – в 1,8 раза). Залежності змін у пацієнтів із ХВГС від генотипу не встановили, за винятком ІА, який був вищим тільки в загальній групі та у групі з 3а генотипом (р < 0,05) та ІЛ ШОЕ у хворих із 3а генотипом, який був нижчий, ніж у загальній групі (р < 0,05), але не відрізнявся від групи порівняння (р > 0,05); ПІ – з 3а генотипом нижчий в 1,7 раза порівняно з усіма хворими (р < 0,05). Показник ІСЕЛ не змінювався при усіх ступенях активності та не відрізнявся від даних здорових осіб. У пацієнтів із помірною активністю ІА був вищим, ніж у групі порівняння, а ЯІ – нижчий, ніж у загальній групі (р < 0,05). Під час ультразвукового дослідження органів черевної порожнини (незалежно від групи) найчастіше відзначали збільшення розмірів (у 76,26 % осіб) і підвищення ехогенності печінки (у 82,35 % ). Висновки. У хворих на ХВГС переважали астеновегетативний синдром, відчуття тяжкості у правому підребер’ї, збільшення розмірів печінки, кількості лімфоцитів, ШОЕ, підвищення активності трансаміназ. При 1в генотипі частіше виявляли телеангіектазії, при 2 рідше – збільшення розмірів печінки. Лабораторні зміни супроводжувалися: лейкоцитопенією, еритроцитопенією, анемією та тромбоцитопенією; підвищенням вмісту загального білка, активності АЛТ, АСТ, ГГТП. При ХВГС підвищуються показники ентропії лейкоцитарної формули, КР, Ілімф, ІА, ІЛГ та ІЛ ШОЕ. Позитивні показники АNA визначають вірогідно частіше, ніж АМА. Цель исследования - установить особенности течения ХВГС и зависимость изменений интегративных показателей эндогенной интоксикации, неспецифической иммунореактивности и воспаления от генотипа вируса и степени активности. Материалы и методы. Обследовано 287 больных ХВГС и проанализированы их медицинские карты стационарного и амбулаторного больного. В исследование вошло 55 практически здоровых лиц. Кроме общей группы, куда вошли все больные, обследованные были разделены на группы, в зависимости от степени активности (минимальная активность - 210 человек, умеренная - 68, выраженная - 9) и от генотипа вируса (1в - 150 человек, 2 - 19, 3а - 102). Осуществляли клинико-лабораторное обследование согласно протоколу. Также были рассчитаны интегративные показатели тяжести, неспецифической реактивности, индексы активности воспаления и интоксикации. Статистическая обработка полученных результатов осуществлялась в программном обеспечении компьютерных программ MicrosoftOfficeExcel 2010 и IBMSPSSStatistic 23. Результаты. По полу и возрасту группы были репрезентативны. Наиболее часто встречались больные ХВГС с 1в генотипом (52,30%), умеренным фиброзом печени (F2 - 31,25%) и минимальной активностью (73,17%). Наиболее частыми клиническими проявлениями были астено-вегетативный синдром (81,88%) и тяжесть в правом подреберье (64,76%). У больных с ХВГС вызванным различными генотипами клинические данные распределились равномерно (р> 0,05), кроме того, что у обследованных с 1в генотипом чаще, чем в общей выборке, диагностировали телеангиэктазии (в 1,3 раза), со 2 генотипом реже - увеличение размеров печени (в 1,5) (р 0,05) ПИ - с 3а генотипом ниже в 1,7 раза, по сравнению со всеми больными (р 0.05), with the exception of the 1b genotype patients who were diagnosed with telangiectasia 1.3 times more frequently than in the total; and liver enlargement were 1.5 times (p 0.05); IIS with genotype 3a was 1.7 times lower compared with all patients (p