Search

Мета роботи – визначення пріоритетів для створення комфортного середовища в музеях як базової основи музейної комунікації. Методологія дослідження – застосовано методи аналізу, синтезу та творчих узагальнень емпіричного матеріалу. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що ця стаття започатковує в українському музеєзнавстві аналіз комфорту в музеї як базової основи музейної комунікації. Висновки. Підсумовуючи, треба наголосити, що сучасний відвідувач давно перестав бути пасивним спостерігачем, а займає чітку позицію з приводу традиційних функцій музею і сфери музейних послуг. Взаємодія музею та відвідувача і далі розвивається в бік зростання ролі останнього. Відкритість музею відвідувачеві має реалізовуватися на всіх рівнях музейної діяльності: від розвитку інфраструктури до перегляду концепцій постійної експозиції музею. У зв’язку з цим виникне необхідність поглиблювати взаємодію з відвідувачем не тільки на формальному рівні, але розвивати взаємну комунікацію й участь відвідувачів у спеціальних програмах, дискусіях та інших музейних заходах, які сприятимуть збільшенню проведеного в музеї часу. Активні відвідувачі охоче йдуть на діалог із музеєм, готові представляти та аргументувати свою позицію щодо актуальності музейних сервісів, особливостей роботи персоналу, легітимності правил та заборон, введених в установах. Створення оновленого, привабливого, комфортного середовища в музеях вимагає серйозних змін, нововведень, експериментів. Будь-які нововведення, навіть найсміливіші ідеї, варті того, щоб апробувати їх у музейному просторі за умови, що вони не несуть загрози для збереження об’єктів історико-культурної спадщини й не ставлять під удар безпеку відвідувачів та співробітників., The purpose of the article is to identify priorities for creating a comfortable environment in museums as the main basis of museum communication. The research methodology lies in applied methods of analysis, synthesis and creative generalizations of empirical material. The scientific novelty of the research is in the fact that this article begins in Ukrainian museology the analysis of comfort in a museum as the basic basis of museum communication. Conclusions. Summing up, it should be noted that the modern visitor has long ceased to be a passive observer, he takes a clear position in relation to both the traditional functions of the museum and the field of museum services. The relationship between the museum and the visitor continues to develop in the direction of increasing the role of the latter. The openness of the museum to the visitor should be realized at all levels of museum activities: from the development of infrastructure to the revision of the concepts of the museum’s permanent exhibition. In this regard, it will be necessary to deepen interaction with the visitor not only at the formal level, but to develop mutual communication and participation of visitors in special programs, discussions and other museum events, which will entail an increase in the time spent in the museum. Active visitors willingly enter into dialogue with the museum, are ready to present and argue their position on the relevance of museum services, the peculiarities of staff work, the legitimacy of the rules and prohibitions introduced in institutions. The creation of a renewed, attractive, comfortable environment in museums requires major changes, innovations, and experiments. Any innovations, even the most daring ideas worthy of being tested in the museum space, provided that they do not pose a threat to the preservation of historical and cultural heritage objects and do not threaten the safety of visitors and employees., Цель работы – определение приоритетов для создания комфортной среды в музеях как базовой основы музейной коммуникации. Методология исследования – применены методы анализа, синтеза и творческих обобщений эмпирического материала. Научная новизна исследования заключается в том, что данная статья начинает в украинском музееведении анализ комфорта в музее как базовой основы музейной коммуникации. Выводы. Подытоживая, следует отметить, что современный посетитель давно перестал быть пассивным наблюдателем, он занимает четкую позицию по отношению и к традиционным функциям музея, и к сфере музейных услуг. Отношения музея и посетителя продолжают развиваться в сторону увеличения роли последнего. Открытость музея посетителю должна реализовываться на всех уровнях музейной деятельности: от развития инфраструктуры пересмотру концепций постоянной экспозиции музея. В связи с этим возникнет необходимость углублять взаимодействие с посетителем не только на формальном уровне, но развивать взаимную коммуникацию и участие посетителей в специальных программах, дискуссиях и других музейных мероприятиях, что повлечет за собой увеличение времени, проводимого в музее. Активные посетители охотно идут на диалог с музеем, готовы представлять и аргументировать свою позицию по поводу актуальности музейных сервисов, особенностей работы персонала, легитимности правил и запретов, введенных в учреждениях. Создание обновленной, привлекательной, комфортной среды в музеях требует серьезных изменений, нововведений, экспериментов. Любые нововведения, даже самые смелые идеи, достойны того, чтобы апробировать их в музейном пространстве при условии, что они не несут угрозы для сохранения объектов историко-культурного наследия и не ставят под удар безопасность посетителей и сотрудников.

Стаття присвячена філософсько-концептуальному осмисленню процесів музейної діяльності в епоху постмодерна. Сьогодні музей, як інститут, що демонструє оригінали, дає дезорієнтовану суб’єкту відчуття чогось незмінного й вкоріненого. У сучасному суспільстві музей є практично єдиним закладом, здатним утримувати у своїх стінах пам'ять про минуле, зберігати культурну спадщину, а також вирішувати проблему ментальної адаптації людини до мінливого світу. Музеї намагаються втілити у своїй експозиції максимальну наближеність до певної історичної епохи, віддаленій від теперішнього часу, роблячи домінуючим «ефект занурення». Припускається, що людина, заглиблена у музейне середовище, отримає можливість «виключатися» з реалій сьогоднішньої повсякденності та долучатися до реалій минулого, і знаходячи у цьому процесі підґрунтя до розуміння свого майбутнього. У століття технічного відтворення, віртуалізації і симуляції люди відвідують музей у пошуках предметів-оригіналів, того, що унікально і наділено ознаками «справжнього буття», дає відчуття чогось незмінного й вкоріненого. Для людини постмодерну, яка живе у світі копій і симулякрів, значення символів культури як відносно сталих орієнтирів серед загальної мінливості не тільки не зменшилося, а, навпаки, зросло.