Search

This text examines the problem of latent abuse of procedural rights by a party to a court proceeding. Such abuse is carried out in the form of violation of the requirements of the law regarding the procedure for submitting a motion to close the proceedings in the case due to the absence of the subject of the dispute. As a result of such a situation, the proceedings in the case are closed without resolving the dispute on the merits. Filing a corresponding motion during the case review essentially deprives other participants of the proceedings of the opportunity to apply for a return to the preparatory proceedings in order to change the subject of the lawsuit. The author emphasizes that in such cases, not only procedural norms are violated, but also general legal principles, including good faith, reasonableness and fairness of the trial, as well as the legitimate expectations of the participants in the proceedings. The current procedural legislation does not directly provide for the possibility of correcting this situation - returning to the preparatory session after the start of the substantive consideration of the case in order to change the subject of the claim. However, this possibility to some extent follows from actual judicial practice. The investigation expresses the opinion that the legitimate expectations of the parties in the proceedings are an important object of legal protection, therefore the participants in the legal process can apply to the court with requests to return to the stage of preparatory proceedings with reference to the legitimate expectations regarding the proper consideration of the case in court. Returning to preparatory proceedings in case of violation of the procedural order is a complex procedure that is not clearly regulated in the procedural legislation, but largely depends on the detailed argumentation of the party. A participant in the legal process who wishes to return to the preliminary proceedings must take measures to establish the fact of abuse of rights by the opposite party to the dispute. In the event that it is impossible to establish the fact of abuse, the participants in the case may in some cases rely on the fact that they have legitimate expectations regarding the proper consideration of the dispute, as well as demand the establishment in the court order of the presence of procedural violations and/or the reasons for raising the issue of the absence of the subject of the dispute by the participant of the proceedings even at the stage of consideration matters in substance., У даному тексті розглядається проблема латентного зловживання стороною судового процесу процесуальними правами. Таке зловживання здійснюється у формі порушення вимог закондавства щодо порядку подання клопотання про закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмету спору. У результаті такої ситуації провадження у справі закривається без вирішення спору по суті. Заявлення відповідного клопотання під час розгляду справи по суті позбавляє інших учасників провадження можливості звернутися з клопотанням про повернення у підготовче провадження з метою зміни предмета позову. Автор наголошує, що в таких випадках порушуються не лише процесуальні норми, але й загальні правові принципи, включаючи добросовісність, розумність та справедливість судового розгляду, а також правомірні очікування учасників провадження. Чинне процесуальне законодавство прямо не передбачає можливості виправлення цієї ситуації – повернення у підготовче засідання після початку розгляду справи по суті з метою зміни предмета позову. Однак така можливість певною мірою випливає з актуальної судової практики. У розвідці висловлюється думка, що правомірні очікування сторін у провадженні є важливим об’єктом правового захисту, тому учасники судового процесу можуть звертатися до суду з клопотаннями про повернення на стадію підготовчого провадження з посиланням саме на правомірні очікування щодо належного розгляду справи у суді. Повернення у підготовче провадження у випадку порушення процесуального порядку є складною процедурою, яка не має чіткого регулювання у процесуальному законодавстві, однак значною мірою залежить від детальної аргументації сторони. Учасник судового процесу, який бажає повернутися у підготовче провадження має вжити заходів щодо встановлення факту зловживання правами протилежною стороною спору. У разі неможливості встановлення факту зловживання, учасники справи в окремих випадках можуть покликатися на наявність у них правомірних очікувань щодо належного розгляду спору, а також вимагати встановлення у судовому порядку наявності процесуальних порушень та/або причин підняття питання відсутності предмета спору учасником провадження аж на стадії розгляду справи по суті.

The German jurist Werner Maihofer (1918-2009) is most often mentioned in domestic philosophical and legal literature in the context of his original approach to the combination of social and existential philosophy. The explanation of the concepts of interpersonal communication, social roles and positions, as well as the resulting socio-role expectations and interests with the methodology of both social and existential philosophy, allowed the jurist to talk not only about the existence (being) and sense of law, but also about its value. The concept of value is expressed by the author through the categories of expectation and interest. To date, in modern doctrine and judicial practice, much attention is paid to the development of the concept of «legitimate expectation», but their connection with Maihofer’s work on this issue has not yet received due attention. The need to rethink the meaning of the mentioned philosophical and legal concept can contribute to a better understanding of the institution of legitimate expectation, in particular, taking into account the fact that currently scientific doctrine is officially recognized as a source of law. In view of the above, the purpose of the proposed investigation is to study the content and meaning of the right category of expectations in the philosophical and legal concept of Werner Maihofer. As a result of the conducted research, it was established that Maihofer’s understanding of the concept of expectation is different from that established in modern legal doctrine and judicial practice, its legality is not determined by the individual’s realization of his subjective right, and the reasonableness of expectation is not related to compliance with the law. It acts as the basis of any normative requirement, assigns to the subject the limits of obligatory and forbidden behavior in a specific situation. Expectations in the understanding of the German jurist appear as the basis of law, which is contained in social images and roles and is actualized, changed and realized during responsible decision-making in life situations. Such expectations act as an axiological criterion of the procedure and result of law-making, thereby giving the resulting law sociological normativity and existential value. Law in this sense is depicted not only as mandatory, but also as necessary., Німецький правознавець Вернер Майхофер (1918-2009) у вітчизняній філософсько-правовій літературі найчастіше згадується у контексті його оригінального підходу до поєднання соціальної та екзистенціальної філософії. Пояснення понять міжлюдської комунікації, життєвих, соціальних ролей і становищ, а також випливаючих з них соціально-рольових очікувань та інтересів методологією одночасно соціальної та екзистенціальної філософії, дозволило правознавцю вести мову не лише про буття та смисл (зміст) права, але і про його цінність. Остання виражена автором через категорії очікування та інтересу. На сьогоднішній день у сучасній доктрині та судовій практиці велика увага приділяється розробленню поняття «правомірного очікування», однак їх зв’язок з майхоферськими напрацюваннями з цього питання поки не отримав належної уваги. Необхідність переосмислення значення названої філософсько-правової концепції може сприяти кращому розумінню інституту легітимного сподівання, зокрема з урахуванням того, що на даний час наукова доктрина офіційно визнана джерелом права. З огляду на зазначене, метою пропонованої розвідки є дослідження змісту та значення правої категорії очікувань у філософсько-правовій концепції Вернера Майхофера. У результаті проведеного дослідження встановлено, що майхоферське розуміння поняття очікування є відмінним від усталеного у сучасній юридичній доктрині та судовій практиці, його правомірність не зумовлюється реалізацією особою належного їй суб’єктивного права, а обґрунтованість очікування не пов’язана із відповідністю закону. Воно виступає як основа будь-якої нормативної вимоги, приписує суб’єкту межі повинної та недозволеної поведінки у конкретній ситуації. Очікування у розумінні німецького правознавця постають як основа права, яка міститься у соціальних образах і ролях та актуалізується, змінюється й реалізується під час відповідального прийняття рішень у життєвих ситуаціях. Такі очікування виступають аксіологічним критерієм процедури і результату правотворення, надаючи тим самим отриманому праву соціологічної нормативності та екзистенційної цінності. Право у такому розумінні зображується не лише як обов’язкове, але і як необхідне.

The article considers the concept of "legitimate expectations" and explains the elements of the family law mechanism for protecting the legitimate expectations of family members. The national legal literature on the use of the term "legitimate expectations" is analyzed and various translations and understandings are established. It is justified that it is more appropriate to use the term "legitimate expectations", as legitimate expectations can be interpreted to a limited extent and only to the extent provided by law. It is proposed to consider the guarantee of legitimate expectations as a principle which is part of the rule of law and which, in principle, relates to the principles of legal certainty, equality, fairness and good faith.. In our opinion, a guarantee of legitimate expectations is a principle that is part of the rule of law and, in principle, is connected with the principles of legal definition, equality, justice and fairness. The EU has repeatedly interpreted the concept of "legitimate expectations." In accordance with paragraphs 21 and 24 of a court decision in the case of Fedorenko against Ukraine, the right of ownership may be "existing property" or funds, including the requirements for which the plaintiff can justify them with at least "intelligent expectations" of the possibility of an effective right to right [7]. The understanding of legitimate expectations in the practice of the ECHR and the application of this concept of courts of Ukraine is investigated. The system of norms in the Family Code of Ukraine, aimed at protecting lawful expectations for the implementation of personal non-property and property rights by family members and other participants in family relations are revealed. It is established that legitimate expectations are not right, and is not interest. Interest is motivated to the emergence of law and lawful expectations, and legitimate expectations will precede the origin of the right and may arise in the course of the exercise of law as expecting a certain legitimate result. Family-legal mechanism for the protection of legitimate expectations of participants in family relations includes both institutional and legal elements. An analysis of the norms of the SC of Ukraine showed sufficient tools to protect and protect most lawful expectations of participants in family relations. At the same time, the priority of the lawful expectations of one participants in family relations (for example, a child), on the rightful expectations of other participants in such relations (for example, parents of the child), У статті розглядається поняття "законних очікувань" та пояснюються елементи сімейно-правового механізму захисту законних очікувань членів сім'ї. Проаналізовано національну юридичну літературу щодо використання терміна "законні очікування" та встановлено різні переклади та розуміння. Виправдано, що доцільніше використовувати термін "законні очікування", оскільки законні очікування можуть тлумачитися обмежено і лише в тій мірі, яка передбачена законом. Гарантію законних очікувань пропонується розглядати як принцип, який є частиною верховенства права і який в принципі стосується принципів правової визначеності, рівності, справедливості та добросовісності. На наш погляд, гарантія законних очікувань є принципом, який є частиною верховенства права і, в принципі, пов'язаний з принципами правової визначеності, рівності, справедливості та добросовісності. ЄСПЛ неодноразово тлумачив поняття "законних очікувань". Відповідно до пунктів 21 та 24 судового рішення у справі Федоренко проти України правом власності може бути "існуюче майно" або кошти, включаючи вимоги, щодо яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "розумними очікуваннями" можливості ефективної право власності на право [7]. Досліджено розуміння правомірних очікувань у практиці ЄСПЛ та застосування цього поняття судами України. Виявлено систему норм у Сімейному кодексі України, що спрямовані на охорону правомірних очікувань щодо здійснення особистих немайнових та майнових прав членами сім’ї та іншими учасниками сімейних відносин. Встановлено, що правомірні очікування не є правом, і не є інтересом. Інтерес мотивує до виникнення права та правомірних очікувань, а правомірні очікування передують виникненню праву та можуть виникати у ході здійснення права як очікування певного правомірного результату. Сімейно-правовий механізм охорони правомірних очікувань учасників сімейних відносин включає як інституційні, так і правові елементи. Аналіз норм СК України показав наявність достатніх інструментів для охорони та захисту більшості правомірних очікувань учасників сімейних відносин. При цьому, можливий пріоритет правомірних очікувань одних учасників сімейних відносин (наприклад, дитини), над правомірними очікуваннями інших учасників таких відносин (наприклад, батьків дитини).

Problem setting. Article 1 of the First Additional Protocol to the European Convention on Human Rights (hereinafter – Art. P1-1) states that every natural or legal person is entitled to the peaceful enjoyment of his possessions. Thus in order for this article to be applicable, the applicant has to show that the right, which he alleges to be violated by the respondent state, constitutes his possession.Recent research and publications analysis. The concept of “possessions” within Art. P1-1 was analyzed by foreign scholars, such as S. Drooghenbroeck, U. Kriebaum, C. Schreurer, L. Sermet and others. The problem was also addressed by the Judge of Constitutional Court of Ukraine – S. Shevchuk.Paper objective. The main objective of the paper is to provide general criteria of what should be deemed as possession in the context of Art. P1-1.Paper main body. The case law of European Court of Human Rights allows to conclude that in order to be deemed as a possession, the subjective right in question should meet three following requirements: (1) it must have pecuniary value, which can be measured in money; (2) it must be civil in nature (as distinct from rights based on public law); (3) it must be certain enough to be enforced by the court (in contrast to the mere hope of some advantages).Conclusions of the research. As a conclusion it should be noted that in its pursuit to protect fundamental rights of a person European Court of Human Rights tends to equate legal notion of possessions with economic concept of welfare., Статья посвящена исследованию понятия «имущество», как оно понимается Европейским Судом по правам человека в контексте применения статьи 1 Протокола № 1 к Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод. Определены существенные признаки имущества в указанном контексте. Сделан вывод о том, что в своем стремлении защитить основополагающее право человека на мирное владение имуществом Европейский Суд по правам человека тяготеет к тому, чтобы, в конечном счете, уравнять юридическое понятие имущества с экономическим понятием благосостояния., Стаття присвячена дослідженню поняття «майно», як воно розуміється Європейським Судом з прав людини у контексті застосування статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З’ясовано істотні ознаки майна у зазначеному контексті. Зроблено висновок про те, що у своєму прагненні захистити основоположне право людини на мирне володіння своїм майном Європейський Суд з прав людини тяжіє до того, що б в остаточному підсумкові прирівняти юридичне поняття майна із економічним поняттям добробуту.