Search

У даному тексті розглядається проблема латентного зловживання стороною судового процесу процесуальними правами. Таке зловживання здійснюється у формі порушення вимог закондавства щодо порядку подання клопотання про закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмету спору. У результаті такої ситуації провадження у справі закривається без вирішення спору по суті. Заявлення відповідного клопотання під час розгляду справи по суті позбавляє інших учасників провадження можливості звернутися з клопотанням про повернення у підготовче провадження з метою зміни предмета позову. Автор наголошує, що в таких випадках порушуються не лише процесуальні норми, але й загальні правові принципи, включаючи добросовісність, розумність та справедливість судового розгляду, а також правомірні очікування учасників провадження. Чинне процесуальне законодавство прямо не передбачає можливості виправлення цієї ситуації – повернення у підготовче засідання після початку розгляду справи по суті з метою зміни предмета позову. Однак така можливість певною мірою випливає з актуальної судової практики. У розвідці висловлюється думка, що правомірні очікування сторін у провадженні є важливим об’єктом правового захисту, тому учасники судового процесу можуть звертатися до суду з клопотаннями про повернення на стадію підготовчого провадження з посиланням саме на правомірні очікування щодо належного розгляду справи у суді. Повернення у підготовче провадження у випадку порушення процесуального порядку є складною процедурою, яка не має чіткого регулювання у процесуальному законодавстві, однак значною мірою залежить від детальної аргументації сторони. Учасник судового процесу, який бажає повернутися у підготовче провадження має вжити заходів щодо встановлення факту зловживання правами протилежною стороною спору. У разі неможливості встановлення факту зловживання, учасники справи в окремих випадках можуть покликатися на наявність у них правомірних очікувань щодо належного розгляду спору, а також вимагати встановлення у судовому порядку наявності процесуальних порушень та/або причин підняття питання відсутності предмета спору учасником провадження аж на стадії розгляду справи по суті.

Німецький правознавець Вернер Майхофер (1918-2009) у вітчизняній філософсько-правовій літературі найчастіше згадується у контексті його оригінального підходу до поєднання соціальної та екзистенціальної філософії. Пояснення понять міжлюдської комунікації, життєвих, соціальних ролей і становищ, а також випливаючих з них соціально-рольових очікувань та інтересів методологією одночасно соціальної та екзистенціальної філософії, дозволило правознавцю вести мову не лише про буття та смисл (зміст) права, але і про його цінність. Остання виражена автором через категорії очікування та інтересу. На сьогоднішній день у сучасній доктрині та судовій практиці велика увага приділяється розробленню поняття «правомірного очікування», однак їх зв’язок з майхоферськими напрацюваннями з цього питання поки не отримав належної уваги. Необхідність переосмислення значення названої філософсько-правової концепції може сприяти кращому розумінню інституту легітимного сподівання, зокрема з урахуванням того, що на даний час наукова доктрина офіційно визнана джерелом права. З огляду на зазначене, метою пропонованої розвідки є дослідження змісту та значення правої категорії очікувань у філософсько-правовій концепції Вернера Майхофера. У результаті проведеного дослідження встановлено, що майхоферське розуміння поняття очікування є відмінним від усталеного у сучасній юридичній доктрині та судовій практиці, його правомірність не зумовлюється реалізацією особою належного їй суб’єктивного права, а обґрунтованість очікування не пов’язана із відповідністю закону. Воно виступає як основа будь-якої нормативної вимоги, приписує суб’єкту межі повинної та недозволеної поведінки у конкретній ситуації. Очікування у розумінні німецького правознавця постають як основа права, яка міститься у соціальних образах і ролях та актуалізується, змінюється й реалізується під час відповідального прийняття рішень у життєвих ситуаціях. Такі очікування виступають аксіологічним критерієм процедури і результату правотворення, надаючи тим самим отриманому праву соціологічної нормативності та екзистенційної цінності. Право у такому розумінні зображується не лише як обов’язкове, але і як необхідне.

У статті розглядається поняття "законних очікувань" та пояснюються елементи сімейно-правового механізму захисту законних очікувань членів сім'ї. Проаналізовано національну юридичну літературу щодо використання терміна "законні очікування" та встановлено різні переклади та розуміння. Виправдано, що доцільніше використовувати термін "законні очікування", оскільки законні очікування можуть тлумачитися обмежено і лише в тій мірі, яка передбачена законом. Гарантію законних очікувань пропонується розглядати як принцип, який є частиною верховенства права і який в принципі стосується принципів правової визначеності, рівності, справедливості та добросовісності. На наш погляд, гарантія законних очікувань є принципом, який є частиною верховенства права і, в принципі, пов'язаний з принципами правової визначеності, рівності, справедливості та добросовісності. ЄСПЛ неодноразово тлумачив поняття "законних очікувань". Відповідно до пунктів 21 та 24 судового рішення у справі Федоренко проти України правом власності може бути "існуюче майно" або кошти, включаючи вимоги, щодо яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "розумними очікуваннями" можливості ефективної право власності на право [7]. Досліджено розуміння правомірних очікувань у практиці ЄСПЛ та застосування цього поняття судами України. Виявлено систему норм у Сімейному кодексі України, що спрямовані на охорону правомірних очікувань щодо здійснення особистих немайнових та майнових прав членами сім’ї та іншими учасниками сімейних відносин. Встановлено, що правомірні очікування не є правом, і не є інтересом. Інтерес мотивує до виникнення права та правомірних очікувань, а правомірні очікування передують виникненню праву та можуть виникати у ході здійснення права як очікування певного правомірного результату. Сімейно-правовий механізм охорони правомірних очікувань учасників сімейних відносин включає як інституційні, так і правові елементи. Аналіз норм СК України показав наявність достатніх інструментів для охорони та захисту більшості правомірних очікувань учасників сімейних відносин. При цьому, можливий пріоритет правомірних очікувань одних учасників сімейних відносин (наприклад, дитини), над правомірними очікуваннями інших учасників таких відносин (наприклад, батьків дитини).

Copyright of Law of Ukraine is the property of Editorial Board of Journal "Law of Ukraine" and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)