Search

Based on the methodological proposals of literary anthropology, in particular on the conceptual ideas of C. Levi-Strauss (structural anthropology), J. Ortega y Gasset (“dehumanization of arts”), J.-M. Schaeffer (“the end of human exceptionality”), M. Foucault (the fall of a human being from the humanistic pedestal of culture), the article under studies emphasizes the violation of the anthropological dominant in science fiction, which is very typical of the fantasy genre. Consequently, there arise new principles of constructing personosphere of a literary text. On the example of the novel “City” (1953) by an American science fiction writer Clifford Simak, the article traces the way a human being shifts from the center of personosphere to the “outskirts” of narration, whereas its image acquires fictional parameters. This all happens due to the phenomenon of “anthropocene” (the term by G. Canavan), which implies the harmful consequences of the human reigning over the nature. In addition, the author of the article introduces the notion of “phantasoid’ – a character of the fictional world of fantasy (outlined by the narrator) that functions exceptionally in the imagination of a certain fantastic character and is somehow related to his previous experience. The novel by C. Simak outlines a gradual shift of the anthropological vector: the heterogeneous image of a human turns into a counter-image, whereby particular significance is attached to the change in the attitude towards mankind. In the text, human culture is perceived as something alien, while Simak’s image of a human being ruins the so called imagological stereotype, along with the reader’s receptive expectations. The role of the attractor in the novel is assigned to “antromorphized” and “humanized” creatures (plants, animals, objects, robots, mutants), which indicates the drastic breach with the previous genre tradition, as well as higlights a peculiar polemic connection with classical literary science fiction. This all proves the metamorphic nature of science fiction and its transition into the hyperreal dimensions of fantasy, where different artificial forms of life and mentality can peacefully coexist with each other., З опертям на методологічні пропозиції літературознавчої антропології, зокрема концептуальні ідеї К. Леві-Стросса (структурна антропологія), Х. Ортеги-і-Гассета („дегуманізація мистецтва”), Ж.-М. Шеффера („кінець людської винятковості”), М. Фуко („падіння” людини з гуманістичного п’єдесталу культури), акцентується характерний для фентезі злам антропологічної домінанти наукової фантастики. Це зумовлює нові принципи конструювання персоносфери літературного тексту. На прикладі роману американського фантаста-класика Кліффорда Саймака (1904–1988) „Місто” (1953) простежується, як людина внаслідок „антропогену” (термін Г. Кенавана – шкідливі наслідки її панування над природою) зміщується з „осердя” персоносфери на маргінеси оповіді, а її імагологічний „портрет” щодалі набуває фікційних параметрів. В аспекті персоносфери пропонується поняття фантазоїда – окресленого наратором персонажа фікційного світу фентезі, що функціонує виключно в уяві певного фантастичного героя на ґрунті його попереднього досвіду. У проаналізованому романі К. Саймака акцентується поступова зміна антропологічного вектора: гетерообраз людини перетворюється на контробраз (в імагологічному ключі). Значущості набуває зміна ставлення до людини – у тексті К. Саймака її культура сприймається як чужа. Образ „людської раси” в романі „Місто” вимальовується поступово: саймаківський образ людини руйнує так званий імагологічний стереотип, а воднораз і рецептивні очікування читача. Місце атрактора в системі образів роману „Місто” займають „антроморфізовані” та „гуманізовані” істоти (предмети, рослини, тварини, мутанти, роботи, прибульці), засвідчуючи радикальний розрив із попередньою жанровою традицією в цілому, а також своєрідний полемічний зв’язок із класичною літературною фантастикою. Це вказує на метаморфність фантастики та її перехід у гіперреальні виміри фентезі, де можуть співіснувати різні штучні „ментальності” та форми життя, а опозиція „свій / чужий” набуває нових конотацій.