Search

The purpose of this article is to explain in religious, secular, and post-secular contexts the functional potential of conceptualizing the miracle as a text or message with a motivational effect. Theoretical basis. Max Weber, Ernst Tugendhat, Alexander Geppert and Till Kössler analysed the processes of enchantment and disenchantment of the world on a philosophical basis. The representatives of the Frankfurt school (Theodor Adorno, Max Horkheimer, Walter Benjamin) and their followers describe the cultural processes of post-secularism (Jürgen Habermas, Peter Sloterdijk) in detail. The logic of cultural and social representation of amazing events and their descriptions can be realized by combining hermeneutic analysis with a functionalist approach based on the model of Niklas Luhmann and the discursive ethics of Karl-Otto Apel. Originality. Desired cultural, social and political situations in society often arise unexpectedly and suddenly, which provokes to characterize them as a miracle. However, at the basis of the emergence of such situations are the rules of social communication, in particular those that provide for asymmetric communication with questions that await answers. A miracle appears at the moment of transformation of asymmetric communication into a symmetrical one: each specific miracle-phenomenon needs its own metaphorical understanding and interpretation as a message. Conclusions. The article proposes an analysis of miracle phenomenon in its cosmological, anthropological and educational implications. Some tendencies fixed by communicative turn of the contemporary philosophy are also contributed to considering the miracle in its objective and subjective representations. The semantics of the miracle is analysed according to the relevant problem fields. The functionality of miracle is examined on its ability to show orientation for the contemporary societies with their tendency to post-secularity. The fusion of Pre-modernity and Late Modernity is taking into account when the semantics of miracle is described accordingly to their communication functionality. The enchanting and disenchanting dialectic is explained on semantics of miracle as a world and cosmic events., Мета. У цій статті передбачено пояснити в релігійному, секулярному та постсекулярному контекстах функціональний потенціал концептуалізації дива як тексту або повідомлення з мотивувальним ефектом. Теоретичний базис. Процеси зачаклування та розчаклування світу на філософському ґрунті аналізували Макс Вебер, Ернст Тугендхат, Александр Гепперт і Тіль Кеслер. Діалектичний підхід до аналізу дива та метафори економічних, соціальних, політичних чи освітніх див детально аналізують представники франкфуртської школи (Теодор Адорно, Макс Горкгаймер, Вальтер Беньямін) та їхні послідовники Юрґен Габермас і Петер Слотердайк, описуючи культурні процеси постсекуляризму. Логіку культурної та соціальної репрезентації дивовижних подій та їхніх описів можна здійснити шляхом поєднання герменевтичного аналізу з функціоналістичним підходом за моделлю Нікласа Лумана та дискурсивною етикою Карла-Отто Апеля. Наукова новизна. Бажані в суспільстві культурні, соціальні та політичні ситуації нерідко виникають неочікувано, раптово, що провокує характеризувати їх як диво. Утім, в основі появи таких ситуацій лежать правила здійснення соціальної комунікації, зокрема ті, які передбачають асиметричне спілкування із запитаннями, що потребують відповіді. Диво постає в момент перетворення асиметричної комунікації на симетричну: кожне конкретне диво-явище потребує свого метафоричного осмислення й інтерпретації як послання. Висновки. У статті запропоновано аналіз феномену дива в космологічному, антропологічному та освітньому аспектах. До розгляду дива в його об’єктивних і суб’єктивних репрезентаціях внесено й деякі тенденції, які були закріплені комунікативним поворотом сучасної філософії. Семантику дива проаналізовано за відповідними проблемними полями. Функціональність дива досліджено на його здатності показувати орієнтацію для сучасних суспільств з їх тенденцією до постсекулярності. Злиття домодерності та пізньої модерності враховано для описання семантики дива відповідно до їхньої комунікаційної функціональності. На основі семантики дива як світових і космічних подій пояснено діалектику зачаклування та розчаклування.

Стаття присвячена аналізу феномену милосердя крізь призму західної та східної ціннісних установок (типів світоглядів). Милосердя, базуючись на принципах гуманності, а також маючи світський та релігійний виміри, пронизує своїм змістом як західне, так і східне світобачення та розуміння місця людини в суспільстві. Традиціоналізм східної парадигми мислення та її орієнтованість на «буття», а, відповідно, прогресизм західної парадигми мислення та її орієнтованість на «володіння» зумовлюють різний підхід до феномену милосердя. Милосердя на Заході сприймається крізь призму любові до людини, на Сході – любові до всього живого (людина сприймається як частинка цілого). Феномен милосердя проаналізований в контексті релігійно-філософських (конфуціанство, даосизм) та релігійних (християнство, іслам, буддизм) традицій. Особлива увага звернена до розуміння милосердя крізь призму християнської та ісламської антропології. Також надано характеристику принципу ахімси, що є суміжним із милосердям у східній традиції світобачення.

У статті досліджується феномен художньої перформатівності в контексті актуальної проблематики антропології медіа. Обгрунтовується, що мистецтво перформанса можна вважати новим типом антропологічної практики. Відтворюючи екстремальні, граничні прояви людської екзістенциі, перформатівниє акції стають простором антропологічного експерименту, розкриваючи природу людини, базові рівні його ідентичності. In the article the phenomenon of artistic performativnosti is probed in the context of actual problematiki of anthropology of medias. Grounded, that the art of performansa can be considered the new type of anthropological practice. Reproducing the extreme, maximum displays of human ekzistencii, performativnie actions become space of anthropological experiment, exposing nature of man, base levels of his identity.

Стаття актуалізує проблему антропологічних вимірів музичного мистецтва на основі впливу естетичної емоції. Робоча гіпотеза розвідки ґрунтується на трьох позиціях: генезис звукоемоційних комплексів убачається в емоційному тлумаченні; модусом антропології музики є феномени, що закладені як глибинна структура в розвитку європейської культури в історичній перспективі та в сьогоденні; музичне мистецтво моделює за допомогою інтонаційної мови ціннісне багатство, логіку й динаміку людського світовідношення, організує духовне спілкування між людьми й поколіннями., Статья актуализирует проблему антропологических измерений музыкального искусства на основе влияния эстетической эмоции. Рабочая гипотеза статьи основывается на трех позициях: генезис звукоэмоциональных комплексов усматривается в эмоциональном толковании; модусом антропологии музыки есть феномены, которые заложены как глубинная структура в развитии европейской культуры в исторической перспективе и в настоящем; музыкальное искусство моделирует с помощью интонационной речи ценностное богатство, логику и динамику человеческого мироотношения, организует духовное общение между людьми и поколениями., The article actualizes the problem of the anthropological dimensions of music art on the basis of the influence of aesthetic emotions. The basis adopted three main provisions. First, the essence of the Genesis sound and emotional complexes appears in their emotional interpretation. We investigated the emotional influence of music on people in the history of aesthetic thought. Provided that the original essence of music is the history of human consciousness and subconsciousness. The leading concept in the anthropology of music, there are phenomena that are inherent as a deep structure in the development of European culture. Music expresses the consciousness on the physical, mental and spiritual levels. Culture as one of the highest forms of social organization of human consciousness is forced to structure his consciousness through the external form, including through art. This avoids a state of isolation, an inability to develop.Music, unlike other arts, and develops a person's ability to holistic perception. This ability is generated by music, is then in all kinds of human activities and exacerbate the perception of aesthetic values. Acting on the moral qualities of students, music is a means of formation of Outlook of the person. Using the associative and musical means, the composer directs the thoughts and emotions of the listener at a certain object, turning a pointless sentiment in the higher feelings and aspirations of targeted. The analysis of influence of musical art on human, proven antropolog music.Musical art models using the intonation of the question of value wealth, the logic and the dynamics of human mirootnosheniya, organizes spiritual communication between people and generations. Acting on the identity of his socotroco, the music evokes a very specific set of associations that is the basis of the understanding of man's musical content in all its facets. The latter is national, temporary, individual-psychological, which is addressed to the outside world, or reflects the inner condition. This complex constitutes the core of knowledge about the person formed a specific historical period, specific social conditions that carries music. Music art summarizes, updates and enriches the experience of mankind, is a means of formation of a spiritualized relationship to the world, which are based on abilities and needs of human aesthetic experiences. The music establishes the experience of age, generally expressed in philosophical thinking.

Порушується проблема антропологічної теорії літератури в сучасних польських дослідженнях. Сьогодні в польському літературознавстві спостерігаємо виникнення великої кількості публікацій, що ґрунтуються на концепції антропології літератури. Зважаючи на популярність, якою за останні роки користується антропологічний контекст літературознавчих досліджень, зроблено висновок про наявність явища „антропологічного перевороту в літературознавстві”. У польських літературних дослідженнях не було створено єдиного, узгодженого визначення „антропології літератури”. Більшість дослідників підкреслюють міждисциплінарний і відкритий характер „проекту антропології літератури”. Автори зазначають, що залучення у дослідження літературних текстів більш широкого, культурного контексту дозволяє вийти за межі літературного аналізу та інтерпретувати літературні тексти як одну з культурних практик., Затрагивается проблема антропологической теории литературы в польских литературоведческих исследованиях. В настоящее время в польской литературной теории существует множество работ по „антропологии литературы”. Ввиду популярности, которой в последние годы пользуются антропологические исследования современной литературы, сделан вывод о наличии феномена „антропологического поворота в литературной критике и литературоведении”. Концепция „литературной антропологии”, или „антропологии литературы”, остается неоднозначной, поскольку еще не было разработано единого ее определения. Исследователи представяют различные и часто противоречивые мнения о том, чем должна быть антропология литературы. Большинство авторов подчеркивают междисциплинарный, открытий характер „проекта антропологии литературы”. Авторы отмечают, что анализ художественного текста в широком, культурном контексте позволяет интерпретировать его как одну из культурных практик., The subject of the article is a problem of anthropological theory of literature in Polish, modern literature studies. Today in the Polish literary studies there is a large number of publications based on the concept of “anthropology of literature”. Popularity, of the anthropological context of literary studies encourages some researchers to observe phenomena of “anthropological revolution in literary criticism”. Polish literary studies haven’t still created a single, coherent definition of “anthropology of literature”. Most researchers emphasize interdisciplinary and open nature “of the anthropological project of literature”. The authors note that the literary text, included in a broad cultural context can be interpreted in terms beyond the literary, as one of the cultural practices.The benefits of this study is a presentation of the most modern and current trends in the Polish literary theory. Literary increasingly turning to interdisciplinary research, as a result there is a union of the areas of cultural studies, cultural anthropology and literary theory.The article presents the concepts of the following researchers: Edward Kasperski, Grzegorz Godlewski, Ryszard Nycz, Małgorzata Czermińska, Ewa Kosowska, and others.It was tested in this study, that the term “anthropology of literature” is interpreted variously, and is not subject to a single definition. Literary researcher, Michał Paweł Markowski, says, that the phrases: “literary anthropology”, and “anthropology of literature” could mean the phenomenon quite different from each other – the differences was shown in this text. According to some researchers, the notion of “anthropology of literature” is still not the clear concept of literary analysis, but a kind of an interdisciplinary project with undefined boundaries., Tematem artykułu jest zagadnienie antropologicznej teorii literatury we współczesnym polskim literaturoznawstwie. Obecnie w polskim literaturoznawstwie pojawia się wiele prac z zakresu „antropologii literatury”. Popularność, jaką cieszy się w ostatnich latach antropologiczny nurt badań literackich skłania cześć polskich badaczy do konstatacji o zjawisku „antropologicznego przełomu w krytyce literackiej i nauce o literaturze”. Pojęcie antropologii literackiej, czy też antropologii literatury pozostaje w dalszym ciągu wieloznaczne i nie doczekało się jednorodnej definicji. Badacze prezentują różne, często rozbieżne poglądy na temat tego, czym powinna być antropologia literatury. Większość autorów podkreśla interdyscyplinarny „otwarty” charakter „projektu antropologii literatury”. Autorzy zauważają, że wpisanie tekstu literackiego w szeroki kontekst kulturowy pozwala interpretować go w kategoriach poza literaturoznawczych, jako jedną z kulturowych praktyk.

Розглянуто тему сучасності в мистецтві ХХ століття як особливий соціокультурний феномен, в якому віддзеркалилися базові антропологічні проблеми доби. It’s examined the theme of the modernism in the art of the 20 century as the specific social and cultural phenomenon which is reflected the basic anthropological problems of the modern epoch.