Search

Актуальність. Необхідність подальшого дослідження ігрового феномену в часовому просторі й фіксування властивих для кожного з етапів розвитку людства характеристик гри обґрунтовано потребою формування особистості людини з урахуванням як надбань попередніх поколінь, так і реалій сьогодення, що зумовлюють швидкі й кардинальні зміни в Україні та світі. Завдання дослідження – проаналізувати основні філософські, психолого-педагогічні та культуро-логічні погляди мислителів, котрі визначали розвиток феномену гри у XVIII–XIX ст. Методи роботи – аналіз, синтез та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження, навчально-методичної літератури й Інтернет-джерел. Результати. Обґрунтовано необхідність ретро-спективного вивчення ігрового феномену. Розкрито основні погляди мислителів указаного історичного періоду щодо феномену гри, у яких вона постає творчим осягненням дійсності, природним способом забезпечення цілісності людського життя. Установлено, що гра, володіючи значним культурологічним і педагогічним потенціалом, допомагає індивіду реалізувати основне своє призначення – відбутися як людині. Висновки. Гра – складне й багатогранне явище, що пізнається людиною через досвід й осягається на чуттєвому рівні. Її сутнісні характеристики пов’язуються з такими категоріями, як активність, свобода, задоволення, умовність, новизна, творення, універсальність й удосконалення.

Обґрунтовано необхідність вивчення ігрового феномену в часовому просторі. Розкрито основні погляди мислителів щодо феномену гри в епоху Нового часу і Просвітництва. З’ясовано, що ігровий феномен відображає складне й багатогранне явище, яке пізнається людиною через досвід, осягається на чуттєвому рівні і сприяє розвитку та самовдосконаленню особистості. Визначено властиві для цього періоду розвитку людства провідні характеристики гри, що обумовлені соціальними, економічними та політичними чинниками. Сутнісні характеристики гри пов’язуються з такими категоріями, як активність, свобода, естетика, насолода, суперечливість, трансформація й удосконалення. Вказано, що потенційні можливості гри доцільно використовувати не виокремлено (як форму, засіб чи метод педагогічного впливу), а комплексно, забезпечуючи одночасно різнобічний розвиток особистості, досягнення цілей фізичного виховання і спорту.