Search

Важливою категоріальною структурою пам’яттєвого дискурсу, яка уможливлює конструювання чи інтерпретування різнофункціонального репертуару минулого, є спогади. На формування та зміст спогадів впливає низка чинників, з-поміж яких увиразнюються: сам факт запам’ятовування тих чи інших подій, соціальні рамки пам’яті, зміни репрезентацій минулого, будь-яка інформація, оприсутнена під час події, часопросторова локалізація того, хто пригадує, та ін. При зчитуванні полісемантичної структури спогаду важливою є своєрідна система фільтрів (часопросторовий континуум, досвід, вік, ситуації, локація, аналогії, флуктуація стереотипів, індивідуалізація змісту тощо). Спогади / мемуари є вагомим джерелом пізнання минулого. У статті запропоновано одну з можливих аналітичних моделей розуміння природи спогадування про пізнанні минулого. The article provides an analytical model for understanding the nature of remembering past knowledge and experience. The academic interest in memories as a research subject has significantly increased during the last decades. The use of memories for studying the past needs proper research methodologies in the field of historical and source studies. Memories are the significant categorical structure of memory discourse, which enables the construction or interpretation of a multi-functional repertoire of the past. Memories represent the past, however, they do not reproduce reality immediately, but reproduce its certain elements, creating a formal shell, an imperfect «copy», a kind of conventional image, presenting themselves situationally within the limits/conditions of another time-space. The aim of the article is to explore the theoretical and methodological use of memoirs for the understanding of the past. The authors conclude that the formation and content of memories are influenced by several factors, among which are the following: the very fact of remembering certain events, the social framework of memory, changes in representations of the past, any information present at the time of the event, the time-space localization of the one who remembers, etc. Therefore, when exploring the polysemantic structure of memories, a peculiar system of filters is important to take into consideration (time-space continuum, experience, age, situations, location, analogies, fluctuation of stereotypes, individualization of content, etc.). Memories are an important source of knowledge about the past. Working with memories requires a critical approach from the researcher, a multi-level preparation with an appropriate selection of research tools and methods.

The article analyzes the tradition of “beast warriors”, specific military ritual associations, in the army of Kyivan Rus during the campaigns of the Kyivan Prince, Sviatoslav I the Brave in the 960s–970s AD. The article states that in the 10th century, the peoples of Northern and Central Europe had factions of “wolf warriors”, which stood out as a specific type of infantry and were involved in the most important combats. Legends about werewolves in the Slavic epics and descriptions of berserkers in the Scandinavian sources are analyzed. The intrusion of Normans into the territory of Kyivan Rus, and their participation in the Russo-Khazar and Russo-Byzantine wars of 964–972 is studied. The interactions between Slavic and Scandinavian military traditions, which are reflected in the archaeological findings of the ancient warriors’ equipment, are considered. Thus, scabbards of swords with specific images of birds (falcons) and predatory animals, as well as ritual rhyton horns form an example of the interaction of military totem cults and customs between the Slavic and Scandinavian traditions in the 10th century. The “beast-warrior” customs of Kyivan Rus troops’ combat style and the actions of separate assault detachments during the Balkan War of 971 (972) AD, mentioned in the Byzantine chronicles, are described in detail. The “beast-warrior” customs of Rus’ units and the actions of “wolf warrior” detachments in Prince Sviatoslav’s army were based on the totem fighting customs of the Slavic and Scandinavian tribes, as well as their mutual influence due to the involvement of Norman military contingents into the Rus’ army during the Great Wars of the 960s and 970s., У статті розглядаються традиції «воїнів-звірів», своєрідних військово-ритуальних об’єднань, у військах Київської Русі в період походів київського князя Святослава Ігоровича Хороброго 60–70 рр. X ст. У X ст. в Північній та Центральній Європі загони «воїнів у вовчих шкурах» виокремились в специфічний різновид піхотних військ і задіювалися в найбільш важливих епізодах бойових зіткнень. Аналізуються перекази про вовків-перевертнів у слов’янську епоху та описи воїнів-берсерків у скандинавських джерелах. Досліджується проникнення норманів на терени Київської Русі та їх участь у русько-хозарських та русько-візантійських війнах 964–972 рр. Розглядаються взаємовпливи між слов’янськими та скандинавськими військовими традиціями, що відображені в археологічних знахідках спорядження давніх воїнів. Так, прикладом взаємовпливів військових тотемних культів та звичаїв між слов’янською та скандинавською традиціями в X ст. є наконечники піхов мечів зі своєрідними зображеннями хижих птахів (соколів) та звірів-хижаків, а також ритуальні роги-ритони. Висвітлюються описані у візантійських літописах «звірині» звичаї ведення бою руських військ та дії окремих штурмових загонів під час Балканської війни 971 (972) р. Зазначається, що «звірині» звичаї руських дружин та дії загонів «воїнів у вовчих шкурах» у війську князя Святослава Ігоровича ґрунтувались на тотемних бойових звичаях слов’янських та скандинавських племен, а також їх взаємовпливах внаслідок залучення норманських контингентів до руських військ під час великих війн 60–70 рр. X ст.

A notable factor in the development of modern Y-DNA genealogy is the popularization activity conducted by Prof. A. Klyosov (USA, Russia), primarily in relation to his concept of “scholarly patriotism”, considered by the scientist not only as a means of objective knowledge of the Russian people’s past but also as an instrument of ideological influence, in particular, an important tool for counteracting modern Normanism and Russophobia. It is characteristic of A. Klyosov’s approach to present one of his leading ideological positions as the “Ukrainian question”, which is mainly interpreted in view of the concept of the “Russian world”, from the standpoints of the outright Ukrainophobia and imperialist chauvinism. Among the most notable “ideological markers” of the modern DNA genealogy in “Klyosov’s version” is the active promotion of the concepts of the “Russian plain” and the “Ancient Rus people” as elements for creating the contemporary “national myth” of modern Russia in terms of historical research. Also, there is a “fundamental conclusion” asserted in the modern DNA genealogy that the Russians, Belarusians, and Ukrainians possess common origin, i.e. a new version of the well-known idea of a “common cradle” of three fraternal peoples, pushed back for several thousand years. However, in both cases we are talking about ideologically conditioned concepts, equipped with the tools of excessive terminological liberalism and a certain substitution of concepts aimed at misleading the unprepared reader. The introduction of incorrect, biased, ideologically conditioned interpretations of the objective DNA genealogical data into scientific circulation might be considered the greatest information threat in the field of historical disciplines in the general context of using “hybrid” information technologies. The situation is complicated by the fact that the Ukrainian humanities are hardly represented by any experts in DNA genealogy, while this area is actively developed by the efforts of the Russian-language academic school. In the context of modern geopolitical realities, this causes a special and unwavering interest in the ideological “context” that accompanies the extensive promotion of the new DNA genealogical knowledge., Помітним фактором розвитку ДНК-генеалогії на сучасному етапі слід вважати популяризаційний напрямок діяльності проф. А. Кльосова (США, Росія), зокрема у зв’язку із запровадженою ним концепцією «наукового патріотизму», що розглядається вченим не лише як засіб об’єктивного пізнання минулого російського народу, а й знаряддя ідеологічного впливу, вагомий інструмент протидії сучасному норманізму та русофобії. Характерно, що одним із провідних в ідеологічній позиції А. Кльосова постає «українське питання», що переважно інтерпретується з огляду на концепцію «Русского мира», з позицій відвертої українофобії та великодержавного шовінізму. Серед найбільш помітних «ідеологічних маркерів» сучасної ДНК-генеалогії у її «кльосівському варіанті» є активне просування до термінології історичної науки понять «Русская равнина» та «давні руси» як елементів творення новітнього «національного міфу» сучасної Росії. А також як «фундаментального висновку» сучасної ДНК-генеалогії твердження про спільне походження росіян, білорусів та українців – своєрідного новітнього варіанту тези про «спільну колиску» трьох братніх народів, відсунуту у кількатисячолітню давнину. Втім в обох випадках ідеться про ідеологічно обумовлені концепції, знаряддям яких постає надмірний термінологічний лібералізм і певна підміна понять, спрямована на введення в оману непідготовленого читача. Саме у введенні в науковий обіг некоректних, упереджених, ідеологічно обумовлених інтерпретацій об’єктивних ДНК-генеалогічних даних полягає чи не найбільша інформаційна загроза на полі історичних дисциплін у загальному контексті застосування «гібридних» інформаційних технологій. Ситуація ускладнюється тим, що серед українських науковців-гуманітаріїв практично відсутні фахівці з ДНК-генеалогії, тоді як розвиток цього напрямку нині відбувається значною мірою зусиллями російськомовної наукової школи, що в контексті актуальних геополітичних реалій обумовлює особливий і непослабний інтерес до того ідеологічного «контексту», що супроводжує просування у широкі маси нового ДНК-генеалогічного знання.

У повідомленні висвітлено масштаби та злочини тоталітарного режиму щодо на- селення України. Зокрема Вінницької трагедії 1937 – 1938 рр. The report covers the scale and crimes of the totalitarian regime against the population of Ukraine. In particular, the Vinnytsia tragedy of 1937-1938.

У статті йдеться про феномен самознищення української історичної пам’яті, який започаткував у першій половині ХІХ ст. видатний письменник Микола Гоголь, коли в угоду російському самодержавству за виділені на лікування гроші переписав епілог своєї безсмертної повісті «Тарас Бульба». Відтоді цим твором прославляється право- славний цар і велич Росії, хоч нічого подібного в оригіналі й першому виданні не було. Цей феномен самознищення власної історичної пам’яті перекочував і в незалежну Україну, коли окремі дослідники спокушаються на різні зарубіжні гранти, що штовхає їх до необ’єктивного висвітлення подій минулого нашого народу. The article deals with the phenomenon of self-destruction of Ukrainian historical memory, which was started in the fi rst half of the XIX century by the famous writer Mykola Gogol, when he rewrote the epilogue of his immortal novella «Taras Bulba» in agreement with the Russian autocracy for the money allocated for treatment. Since then, this work glorifi es the Orthodox Tsar and the greatness of Russia, although there was nothing similar in the original and the fi rst edition. This phenomenon of self-destruction of one’s own historical memory has moved to independent Ukraine, when some researchers are tempted by various foreign grants, which leads them to biased coverage of the events of our people’s past.

У доповіді розглядаються проблеми дослідження історії дивізії СС «Галичина» в сучас- ній українській історичній науці та зроблено спробу виокремити напрямки майбутніх наукових досліджень цієї проблеми. Акцентовано на необхідності розв’язання найбільш гострих моментів історичного шляху заснування, розбудови, бойових дій та історичного значення цього військового формування. Пропонується також розглянути і спростува- ти найбільш поширені міфи про дивізію та дивізійників. The paper discusses research areas and problems of the history of the SS Division «Halychyna» in modern Ukrainian historical science and attempts to defi ne the future scientifi c research areas of this topic. The author emphasizes a need to address the most critical milestones of the historical path of establishment, development, military actions and the historical signifi cance of this military formation. It is also proposed to consider and rebut the most common myths about the SS Division «Halychyna» and its offi cers.

У статті вперше розглянуто історію взаємин між видатним українським футболь- ним функціонером Валерієм Лобановським і першим секретарем ЦК КПУ Володимиром Щербицьким. У дослідженні авторами акцентовано увагу на тому, що між ними вста- новилися ділові стосунки, в яких кожен виконував свою роль: перший – тренував коман- ду, а другий – став її менеджером. Така взаємодія між ними мала позитивні наслідки не лише для розвитку футбольного клубу, а й для українського суспільства Адже перемоги ототожнювалися світовою спільнотою не з Радянським Союзом, а Україною, сприяючи формуванню національної самоідентичності української нації. The article considers for the fi rst time the history of the relationship between the prominent Ukrainian football offi cial Valery Lobanovsky and the fi rst secretary of the Central Committee of the Communist Party Volodymyr Shcherbytsky. In the study, the author emphasizes that a business relationship was established between them, where everyone performed their functions: the fi rst - coached the team, and the second - became its manager. Such interaction between them had positive consequences not only for the development of the football club, but also for the Ukrainian society. After all, the victories were identifi ed by the world community not with the Soviet Union, but with Ukraine, thus demonstrating the uniqueness of the Ukrainian nation.

У статті проаналізовано функціонування збірного пункту для спеціальних посе- ленців в селищі Брошнів-Осада та умови перебування депортованих українців в ньому. Автор стверджує, що в таборі були вкрай незадовільні житлово-побутові та санітарні умови, незадовільне харчування, а також зафіксовані численні випадки порушення прав людини і нелюдського поводження з виселенцями. The article analyzes the functioning of the assembly point for special settlers in the village of Broshniv-Osada and the conditions of stay of deported Ukrainians in it. The author claims that the camp had extremely unsatisfactory living and sanitary conditions, poor nutrition, as well as numerous cases of human rights violations and inhuman treatment of displaced persons.

Висвітлено особливості проблеми меморалізації пам’яті закатованих радянською владою у 1941 році. Розкрито перебіг і особливості розкопок і перепоховання в урочи- щі «Дем’янів Лаз». З’ясовано особливості перепоховань жертв радянського режиму та сприйняття цих подій громадськістю. The features of problem of memorial memory oftortured are refl ected by soviet power in 1941. The featuresof processes of excavations are exposed and burial excavations in the Memory Complex «Demianiv Laz». The Memorial exposition tells about repressions of communist regime in the region in 1939-1941, the history of researches and burial excavations and perception of these events are found out by public.

Аналізується перлюстрація як один із елементів радянського тотального кон тро- лю в УРСР впродовж 1945–1946 рр. Розкрито механізм впливу на посилення тотального контролю за листуванням військовослужбовців, цивільного населення з членами їх сімей та родин. Висвітлено роль перлюстрації у порушенні прав радянських громадян, гаран- тованих законодавством. Perlution is analyzed as one of the elements of Soviet total control in the USSR during 1945– 1946. The mechanism of infl uence on strengthening of the total control over correspondence of servicemen, civilians with their families and families is revealed. The role of perlution in the violation of the rights of Soviet citizens guaranteed by law is highlighted.

The article analyzes military totemic cults, the veneration of the wolf in the aristocratic classes of Scythian and Sarmatian ethnic groups. The work also discusses similar traditions of ancient European peoples who bordered on Scythia and Sarmatia, in particular, totem customs of Eastern Celts and Getae-Dacians. It is determined that in Indo-European ethnic groups, the cult of the beast-predator had formed the military outlook of the ruling aristocracy from ancient times. Central and Eastern Europe in the pre-Scythian period already observed the existence of militaristic totemism. In the 7th–3rd centuries BC, during the Scythian era, totemic military cults became widespread. This is evidenced by the proper names of the Scythian militant associations (Saki-Humovargs, Daoi-Wolves), references of ancient authors, archaeological findings of sacred military insignia (military flags), and the widespread use of the “beast-style” with an aggressive predator. In the 3rd c. BC – 2nd c. AD, Sarmatia witnessed even a greater dissemination of the military totemism. At that time, the cult of the wolf became particularly important. Ritual objects, depictions of wolf-like animals on the hilts and handguards of Sarmatian swords (acinaceses), and individual names of Sarmatian subethne (Urgi-wolves) are all striking examples of the totemic military cult of the wolf warrior as an ancestor of the Sarmatian peoples. The same totemic traditions of the neighboring European peoples – the Dacians and the Eastern Celts – should be considered separately. The Dacians had a pronounced military custom of worshipping the wolf, and the Celts had similar traditions, including the totemic wild boar cult. Nevertheless, influence of the Scythian, and later, Sarmatian military traditions, which could have had a significant impact on all neighboring ethnic groups, is noted as the dominant one., У статті аналізуються тотемні військові культи вовка у правлячих станів скіфського та сарматського кіл етносів. Також розглядаються аналогічні традиції давніх народів європейського континенту, що межували зі Скіфією та Сарматією, зокрема тотемні звичаї у східних кельтів та гето-даків. Визначається, що в індоєвропейських етносів з давніх часів культ звіра-хижака формував військовий світогляд правлячої аристократії. В передскіфській період у Центральній та Східній Європі вже існував тотемізм мілітарного характеру. В період скіфського кола VII – III ст. до н. е. тотемні військові культи набули значного поширення. Про це свідчать власні назви скіфських войовничих об’єднань (саки-хумоварги, даої-«вовки»), згадки античних авторів, археологічні знахідки сакральних військових відзнак (бунчуків-штандартів) та розповсюдження «звіриного стилю» з агресивним хижаком. У III ст. до н. е. – II ст. н. е. у Сарматії військовий тотемізм набув ще більшого поширення. В цей час особливого значення набуває культ вовка. Предмети ритуального призначення, зображення вовкоподібних звірів на руків’ях та гардах сарматських акінаків, окремі самоназви сарматських субетносів (ургі-«вовки») є яскравими прикладами тотемної військової традиції першопредка воїна-вовка у сарматських народів. Окремо слід розглядати аналогічні тотемні традиції сусідніх європейських народів – гето-даків та східних кельтів. Даки мали яскраво виражений військовий звичай шанування вовка, а кельти – аналогічні культи, зокрема тотемний культ вепра. Попри це відзначається домінуючий вплив скіфської, а пізніше – сарматської військових традицій, які могли чинити значний вплив на всі сусідні етноси.

З урахуванням новітніх праць з історіософії та методології гуманітаристики у статті з’ясовуються об’єктивна необхідність, мотиви, сутність, особливості та наслідки соціокультурного повороту в українознавстві. Він трактується як певний злам у методології, переорієнтація дослідницьких стратегій науковців, перенесення акцентів на дослідження пріоритетної ролі людини, культури і духовності в суспільному розвитку, зміна оптики наукового пізнання та оновлення його методів на основі цивілізаційної теорії Й. Гердера, О. Данилевського, О. Мірабо, А. Тойнбі, С. Хантингтона, О. Шпенглера, К. Ясперса та ін., синергетики та міждисциплінарності. Соціокультурне трактування історичного процесу розглядається як альтернатива марксистському монізму та партійно-класовому підходу до культури. Наголошено на культурологічній традиції українознавства як інтегративної системи знань про Україну і українців, започаткованій у працях В. Антоновича, М. Грушевського, М. Костомарова, П. Куліша, В. Липинського, І. Лисяка-Рудницького, І. Огієнка, І. Франка, Д. Чижевського, С. Шлемкевича та ін., показано значення її потужного пізнавального потенціалу для подальшого дослідження історії, змісту та світоглядних основ культури і освіти, подолання і запобігання негативних наслідків комунізації суспільства та масової культури доби постмодерну.Розкрита взаємодія соціокультурного повороту з цивілізаційною парадигмою і антропологізмом українознавства як передумови утвердження людиноцентризму і подальшої інтеграції у світовий науково-інформаційний простір. В епіцентрі новітніх українознавчих студій В. Андрущенка, Л. Губерського, В. Горського, П. Кононенка, В. Крисаченка, М. Поповича, О. Рафальського, В. Шейка, М. Юрія та ін. перебуває українська людина як найвища цінність, безпосередній носій національної та цивілізаційної ідентичностей суспільства, алгоритм взаємодії людини, культури і соціуму як системи цінностей, морально-етичних норм та ментальності. Аналізуються нові виклики, які постали перед українознавством, його інтелектуальним потенціалом на тлі глобалізації, тривалої воєнної і гібридної агресії путінської Росії проти України, активізації імперської парадигми «русского міра», намагань кремлівських науковців заперечити окремішність українського народу, нав’язати маніпулятивні міфи про так звану «общую історію» та «штучність» державності України., Taking into account the latest works on the historiosophy and methodology of humanities, the article clarifies the objective need, motives, essence, features, and consequences of the sociocultural change in Ukrainian studies. It is interpreted as a certain break in the methodology, reorientation of scientific research strategies; shifting emphasis on the research of the prioritized role of the man, culture, and spirituality in social development; changing the optics of scientific knowledge and updating its methods based on civilization theory of J. Herder, O. Danylevskyi, H. Mirabeau, A. Toynbee, S. Huntington, O. Spengler, K. Jaspers, etc., synergetics and interdisciplinarity. Sociocultural interpretation of the historical process is regarded as an alternative to Marxist monism and the party-class approach towards culture. The emphasis is laid on the cultural traditions of Ukrainian as an integrative system of knowledge about Ukraine and Ukrainians, introduced in the works by V. Antonoyych, M. Hrushevsky, M. Kostomarov, P. Kulish, V. Lypynskyi, I. Lysiak-Rudnytskyi, I. Ohiienko, I. Franko, D. Chyzhevskyi, S. Shlemkevych, and others; shows the value of its powerful cognitive potential for further study of history, content, and ideological bases of culture and education, overcoming and prevention of the negative consequences caused by social communization and postmodern mass culture.The article reveals the interaction of sociocultural turn with the civilizational paradigm and the anthropologism of Ukrainian studies as prerequisites for affirmation of human-centrism and further integration into the global scientific and informational space. At the epicenter of the newest Ukrainian studies by V. Andrushchenko, L. Huberskyi, V. Horskyi, P. Kononenko, V. Krysachenko, M. Popovych, O. Rafalskyi, V. Sheik, M. Yurii, and others is a Ukrainian as the highest value and the immediate carrier of national and civilizational identities of the society, as well as an algorithm of interaction between people, culture and society as a system of values, moral and ethical norms, and mentality. The study analyzes new challenges facing Ukrainian studies, their intellectual potential against the background of globalization, the prolonged military and hybrid aggression of Putin’s Russia against Ukraine, activation of the imperial paradigm of the “Russian World”, Kremlin scientists’ efforts to deny the distinctiveness of the Ukrainian people and impose manipulative myths about the so-called “common history” and “artificiality” of the Ukrainian statehood.

У статті досліджено історичні та політичні чинники, які зумовили зародження та подальшу трансформацію ідеології українського націоналізму, як важливого суспільно-політичного явища в історії Української державності. Автором наголошено на актуальності тематики дослідження в контексті розбудови Української держави як правової, демократичної і європейської, та подальшого розвитку державотворчих процесів у напрямку європейської та євроатлантичної інтеграції. У статті зазначено, що ідеологічно український націоналізм головним чином сформувався в ХІХ столітті. Головним чинником, на думку автора, у формуванні націоналістичної ідеології на теренах України був фактор «конфлікту» у суспільно-політичній сфері між представниками різних національних, культурних середовищ. Як приклад автор наводить багаторічну політику переслідувань української мови та культури в Російській імперії, зокрема, у другій половині XIX століття: Валуєвський циркуляр від 30 липня 1863 року та Емський указ російського імператора Олександра ІІ від 18 травня 1876 року, що були спрямовані на витіснення української мови з культурної сфери, духовної і навіть побутової сфери. У статті зазначено, що на радикалізацію ідеології українських націоналістів вплинуло також суттєве погіршення українсько-польських відносин у Західній Україні та поширення антиукраїнських впливів (полонізації, асиміляції, окатоличення, дискримінації) з боку державних структур Польщі, страшні наслідки колективізації, голодоморів та масових політичних репресій щодо українців в Радянській Україні. Автор зауважує, що український націоналізм виник та розвивався у контексті європейської та світової історії, тому зазнавав зовнішнього впливу, водночас, український націоналізм, як суспільно-політичне явище, був особливим, адже ґрунтувався не на расизмі, а на любові та повазі до української нації; український націоналізм ототожнювався з патріотизмом. Що ж до методів боротьби українських націоналістів за Українську державність, то вони були зумовлені тогочасними драматичними обставинами життя й дійсності українського народу The article examines the historical and political factors that led to the emergence and further transformation of the ideology of Ukrainian nationalism as an important socio-political phenomenon in the history of Ukrainian statehood. The author emphasizes the relevance of the research topic in the context of the development of the Ukrainian state as a legal, democratic and European, and the further development of state-building processes in the direction of European and Euro-Atlantic integration. The article notes that ideologically Ukrainian nationalism was mainly formed in the XIX century. The main factor, according to the author, in the formation of nationalist ideology in Ukraine was the factor of «conflict» in the socio-political sphere between representatives of different national and cultural backgrounds. As an example, the author cites a long policy of persecution of the Ukrainian language and culture in the Russian Empire, in particular, in the second half of the XIX century: Valuev circular of July 30, 1863 and Ems decree of Russian Emperor Alexander II of May 18, 1876, aimed at displacing the Ukrainian language from the cultural sphere, spiritual and even domestic sphere. The article notes that the radicalization of the ideology of Ukrainian nationalists was also influenced by the significant deterioration of Ukrainian-Polish relations in Western Ukraine and the spread of anti-Ukrainian influences (polonization, assimilation, catholicization, discrimination) by Polish state structures, terrible consequences of collectivization, famines and mass political Ukrainians in Soviet Ukraine. The author notes that Ukrainian nationalism arose and developed in the context of European and world history, so it was under external influence, at the same time, Ukrainian nationalism, as a socio-political phenomenon, was special because it was based not on racism but on love and respect for the Ukrainian nation; Ukrainian nationalism was identified with patriotism. As for the methods of struggle of Ukrainian nationalists for Ukrainian statehood, they were conditioned by the dramatic circumstances of the life and reality of the Ukrainian people at that time.

In the process of disintegration of the Soviet Union and development of the independent Ukrainian State (1985–2019), the Ukrainian Orthodoxy underwent radical changes, which influenced the ethnocultural development of the Ukrainian society. Accession of Kyiv Metropolia by Moscow was abolished and its previous status restored. The Unification Council established the Local Orthodox Church, which was later granted tomos of Autocephaly by the Ecumenical Patriarchate. The topical tasks of the Church consist in its recognition by other Orthodox churches and its engagement in the unification process of Orthodox parishes of the Moscow Patriarchate. The intensity of further differentiation depends largely on the new government of Ukraine. For modern Ukrainian society, the main ethnocultural consequences of changes in the religious situation are as follows: 1) the appearance of Ukrainian national religious organizations; 2) the full-fledged functioning of the Ukrainian language in the religious life; 3) the revival of rituals and traditions associated with the religious life that were banned in the USSR or forgotten; 4) formation of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church on the basis of Kyiv Metropolia and its acquisition of the highest canonical status in Ukraine. Changes that took place in the religious sphere contributed to the reverse Ukrainization of the Ukrainian ethnos after the long process of Russification, as well as to the political and ethnocultural consolidation of the Ukrainian nation. The impact of these changes on the modern ethnocultural development of the Ukrainian society, which took place from the mid-1980s till today, should be considered positive and corresponding to the national interests of Ukraine. These shifts in the religious situation contribute to the process of overcoming consequences of the religious, political, economic, and ethnocultural domination of Moscow in Ukraine., У процесі розпаду Союзу та становлення й розвитку незалежної української держави (1985–2019 рр.) відбулися докорінні зміни ситуації в українському православ’ї, які впливають на етнокультурний розвиток українського суспільства. Приєднання Москвою Київської митрополії скасовано, відновлено її попередній статус. На об’єднавчому cоборі утворено помісну православну церкву, якій Вселенський патріархат згодом надав томос на автокефалію. Актуальними завданнями для неї є визнання її іншими православними церквами та залучення до об’єднавчого процесу православних парафій Московського патріархату. Інтенсивність подальшого процесу диференціації значною мірою залежить від нової владної команди України.Для сучасного українського суспільства головними етнокультурними наслідками змін релігійної ситуації є таке: 1) з’явилися українські загальнонаціональні релігійні організації, 2) українська мова почала повноправно функціонувати у релігійному житті, 3) відродилися обряди й традиції, пов’язані з релігійним життям, що були заборонені в СРСР чи призабулися, 4) утворена на основі Київської митрополії Українська помісна автокефальна православна церква набула найвищого канонічного статусу в Україні.Зміни, що відбувалися в релігійній сфері, сприяли зворотній українізації українського етносу після тривалого його російщення, політичній та етнокультурній консолідації української нації. Вплив змін релігійної ситуації на території України, що відбувалися від середини 1980-х років до сьогодні, на сучасний етнокультурний розвиток українського суспільства слід вважати позитивним, що відповідає національним інтересам України. Ці зміни є частиною процесу подолання наслідків релігійного, політичного, економічного, етнокультурного панування Москви в Україні.

The author of the article tries to carry out reconstruction using the archaeological and anthropological materials of cultural and historical origins of the first Finno-Ugrians and Indo-Europeans in the Late Stone Age Europe. This entails the Baltic roots of the Finno-Ugric family of peoples as well as the common Meso-Neolithic foundation of the most ancient Indo-European cultures in Ukraine (Mariupol, Serednii Stih) and Central Europe (Funnel Beaker and Globular Amphora cultures) of the 4th–3rd millennia BC., Автор статті робить спробу реконструкції за допомогою археологічних та антропологічних матеріалів культурно-історичних витоків перших фінно-угорських та індоєвропейських народів Європи кінця епохи каменю. Йдеться про балтійське коріння фінно-угорської сім’ї народів, а також про єдине мезо-неолітичне підґрунтя найдавніших індоєвропейських культур України (Маріуполь, Середній Стіг) та Центральної Європи (культури лійчастого посуду, кулястих амфор) IV−ІІІ тис. до н.е.

The author has researched the coverage of ethnic cultural phenomena in Historical Atlas of Ukrainian Statehood published in Lviv in 2013 by the Research and Production Company Maps and Atlases. The Atlas was published in the Ukrainian language and positioned as a popular scientific edition. The information found in the Atlas on ethnic cultural phenomena, which took place on the terrain of the Ukrainian part of Europe, was systematized, described, and generalized., Автор дослідив висвітлення етнокультурних явищ в Атласі історії української державності, виданому науково-виробничою фірмою «Карти і Атласи» українською мовою у Львові 2013 р. як науково-популярне видання. Виявлені в атласі знання про етнокультурні явища, що відбувалися на теренах української частини Європи, систематизовано, охарактеризовано й узагальнено.

В статті розглядаються особливості системи організації виробництва та праці на радіоелектронних підприємствах Української РСР у період 1950-1960-х рр. Зазначено тенденції розвитку системи раціональної організації і стимулювання праці на підприємствах галузі в зазначений період. Визначаються організаційні складнощі та проблеми періоду становлення галузі, показується роль ідеологічного фактору в організації виробництва та праці. На основі архівних джерел відслідковується впровадження наукової організації праці на підприємствах Української РСР. The features of the system of organizing production and labor in electronic industry of Ukrainian SSR in the period of 1950-1960-ies are discussed in the article. The trends of rational organisation system development and staff incentives for enterprises of the industry during this period are stated. Its organizational difficulties and problems of the formative period are determined, the role of the ideological factor in the organization of production and work is shown. Based on archival sources the implementation of scientific organization of labor in enterprises of the USSR is traced. В статье рассматриваются особенности системы организации производства и труда на радиоэлектронных предприятиях Украинской ССР в период 1950‐1960‐х годов. Названы тенденции развития системы рациональной организации и стимулирования труда на предприятиях отрасли в названном периоде. Определяются организационные трудности и проблемы преиода становления отрасли, показывается роль идеологического фактора в организации производства и труда. На основе архивных источников отслеживается внедрение научной организации труда на предприятиях УССР.

У статті охарактеризовано основні аспекти становища віруючих західних областей УРСР у 1950-60 рр. в умовах функціонування радянської влади в контексті дослідження історії повсякденності регіону. Досліджено методи та засоби, які місцеві чиновники використовували в боротьбі з віруючими. Проаналізовано факти спротиву віруючих та духовенства антирелігійній політиці влади., В статье охарактеризованы основные аспекты положения верующих западных областей УССР в 1950-60 гг. в условиях функционирования советской власти в контексте исследования истории повседневности региона. Исследованы методы и средства, которые местные чиновники использовали в борьбе с верующими. Проанализированы факты сопротивления верующих и духовенства против антирелигиозной политики власти., The article examines the state of religiosity, the capability of the people to realize their religious needs, expression of feelings and emotions of the religious people in the conditions of functioning of the Soviet system. During the period of 1950-1960 the anti-religious propaganda was significantly enhanced in the USSR due to the fact that a new type of person - the Soviet person was being created in the country. The Soviet people had to believe in communism, the basis of which was the Marxist - Leninist theory and that is why there could be no other religion in the country. This article investigates the system of measures that was carried out by the Soviet officials in the western regions of the USSR and was aimed at restricting of the religiosity of the population. Regional officials interfered in the church services, fired people from work for their religious beliefs, destroyed and plundered religious property. The author investigated the massive attack on the clergy as a method of struggle against the religion. The influence of the priests on the shaping of the everyday religious consciousness of the population has been studied simultaneously. The public reaction to the anti-religious policy of the Soviet government has also been analyzed in the article. Religious people openly expressed dissatisfaction against such policy of the Soviet government and appealed to the influential people with the letters and petitions, organized protests and rallies, defended the church and religious property. The author made a conclusion that despite the systematic intervention of Soviet system in the religious life of the population of the western regions of the USSR, the religious consciousness of the people remained at a high level.

У статті розглядаються проблеми соціальної сфери життя етносів України, як одного із напрямків сучасної етнополітики. Вона є спробою порівняльного аналізу динаміки розвитку етнічних спільнот для того, що виявити особливості й тенденції соціально-економічних і соціально-культурних змін. This article is about problems of social development of different nations of Ukraine. The author made scientific research of economical, sociocultural relations between national minority. An analysis and comparison of general approaches which was formed in political course after independence proclaiming. The article is defined the aim and practical task which will attract the attention of statesmen. which is necessary for democratic reformation. В статье рассматриваются проблемы социальной сферы жизни этносов Украины как одного из аспектов современной этнополитики. Предпринята попытка изучить динамику развития этнических групп для того, чтобы выявить особенности и тенденции социально-экономических и социокультурных изменений.