Search

Актуальність. Останніми десятиріччями в усіх країнах світу зросла кількість постраждалих із тяжкими полісистемними та поліорганними пошкодженнями. Найбільш часта причина пошкоджень — це дорожньо-транспортні пригоди (ДТП), що призводять до високої летальності (до 45 %) та інвалідизації постраждалих (від 8 до 14 %), причому серед інвалідів особи віком до 40 років становлять 70 %. Мета дослідження: вивчити особливості реабілітації постраждалих залежно від стадії перебігу травматичної хвороби в осіб із полісистемними пошкодженнями. Матеріали та методи. Проведений ретроспективний науковий аналіз 228 випадків полісистемних пошкоджень у постраждалих внаслідок ДТП у період 2015–2016 рр. на базі Київського міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. Результати. Ефективність реабілітаційних заходів у постраждалих внаслідок ДТП не є високою та сягає показника не більше 58 % від обсягу повного відновлення функції органів та систем організму. Висновки. Реабілітаційні заходи є невід’ємним та обов’язковим компонентом лікувально-діагностичного процесу постраждалих внаслідок ДТП. Методики проведення реабілітаційних заходів повинні мати комплексний характер та бути індивідуальними з урахуванням тяжкості та характеру пошкодження, перебігу травматичної хвороби, однак у межах єдиної методологічної системи реабілітації.

Significance\ud \ud Communicating in ways that motivate engagement in social distancing remains a critical global public health priority during the COVID-19 pandemic. This study tested motivational qualities of messages about social distancing (those that promoted choice and agency vs. those that were forceful and shaming) in 25,718 people in 89 countries. The autonomy-supportive message decreased feelings of defying social distancing recommendations relative to the controlling message, and the controlling message increased controlled motivation, a less effective form of motivation, relative to no message. Message type did not impact intentions to socially distance, but people’s existing motivations were related to intentions. Findings were generalizable across a geographically diverse sample and may inform public health communication strategies in this and future global health emergencies.\ud \ud \ud \ud Abstract\ud \ud Finding communication strategies that effectively motivate social distancing continues to be a global public health priority during the COVID-19 pandemic. This cross-country, preregistered experiment (n = 25,718 from 89 countries) tested hypotheses concerning generalizable positive and negative outcomes of social distancing messages that promoted personal agency and reflective choices (i.e., an autonomy-supportive message) or were restrictive and shaming (i.e., a controlling message) compared with no message at all. Results partially supported experimental hypotheses in that the controlling message increased controlled motivation (a poorly internalized form of motivation relying on shame, guilt, and fear of social consequences) relative to no message. On the other hand, the autonomy-supportive message lowered feelings of defiance compared with the controlling message, but the controlling message did not differ from receiving no message at all. Unexpectedly, messages did not influence autonomous motivation (a highly internalized form of motivation relying on one’s core values) or behavioral intentions. Results supported hypothesized associations between people’s existing autonomous and controlled motivations and self-reported behavioral intentions to engage in social distancing. Controlled motivation was associated with more defiance and less long-term behavioral intention to engage in social distancing, whereas autonomous motivation was associated with less defiance and more short- and long-term intentions to social distance. Overall, this work highlights the potential harm of using shaming and pressuring language in public health communication, with implications for the current and future global health challenges.

In this study, we have examined patients who seek help for hypertensive crisis. The patients received the treatment using intravenous introduction of antihypertensive agents: nitroglycerin or urapidil. At the admission to the hospital and after stabilization of blood pressure, ultrasound examination of blood flow velocity in the aorta, the renal artery, at the exit from the aorta and at the site of entry into the kidney were carried out. On the background of treatment, there has been indicated the same decline in systolic blood pressure and mean arterial pressure. The blood flow velocity decreased in the aorta and renal artery at the site of exit from the aorta. During urapidil administration, flow velocity in the renal artery, at the site of entry into the kidney, improved, indicating the maintenance or even improvement of renal blood flow. When administered nitroglycerin, renal blood flow rate was significantly reduced.

В данной работе были обследованы пациенты, которые поступали в отделение реанимации и интенсивной терапии с острым инфарктом миокарда (ОИМ). Все пациенты получали современную терапию согласно заболеванию. В первые сутки пациенту проводилась эхокардиография на аппарате Kontron Medical, а также манжеточная проба с эндотелийзависимой вазодилатацией (ЭЗВД). В работе было показано, что пациенты с ОИМ при поступлении имеют снижение показателей ЭЗВД и улучшение этих показателей на 7-е и 90-е сутки от начала заболевания. У пациентов с приростом диаметра сосуда менее 5 % чаще возникают признаки сердечной недостаточности (острая левожелудочковая недостаточность), но значительно реже развиваются ишемические осложнения (ранняя постинфарктная стенокардия и рецидив инфаркта миокарда), у этих же пациентов более низкая фракция выброса левого желудочка. Больные, у которых проба с ЭЗВД в динамике ухудшается, чаще имеют осложнения как в госпитальном, так и в раннем постгоспитальном периоде. У пациентов с 3-сосудистым поражением коронарных артерий отмечается снижение функции эндотелия как при поступлении, так и на 7-е сутки, а у пациентов с 1–2-сосудистым поражением коронарных артерий проба с ЭЗВД улучшается уже к 7-м суткам.

Актуальність. У літературі обговорюється застосування метаболічної терапії в пацієнтів із кардіологічною патологією, у тому числі вплив такої терапії на функцію ендотелію. Одним із найбільш популярних метаболічних препаратів є мельдоній. Метою нашого дослідження було вивчити вплив мельдонію в пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) та ішемічною хворобою серця (ІХС) на рівень артеріального тиску (АТ) та цитруліну крові через 1 місяць терапії. Первинною кінцевою точкою були зміни рівня цитруліну крові в пацієнтів групи комбінованої терапії із застосуванням мельдонію (препарат Тризипін для ін’єкцій та таблетки Тризипін лонг). Вторинною кінцевою точкою було зниження та досягнення цільового рівня АТ (< 140/90 мм рт.ст.), покращення якості життя за опитувальником EQ-5D, зміни еректильної функції в чоловіків, покращення прихильності до лікування. Матеріали та методи. Ми проводили спостереження за 38 хворими з АГ та ІХС (24 чоловіки, 14 жінок). Усіх пацієнтів було розподілено на 2 групи терапії. Хворим першої групи (n = 20) призначалася базова терапія АГ та ІХС із додаванням Тризипіну внутрішньовенно протягом 10 днів, далі призначався Тризипін лонг у дозі 1000 мг один раз на добу протягом 1 місяця (виробництва компанії «Мікрохім», Україна). Хворим другої групи (n = 18) призначалася базова терапія АГ та ІХС без додавання Тризипіну. Контрольну групу становили 7 практично здорових осіб. Перед початком лікування та через 1 місяць терапії пацієнти проходили обстеження, що включало електрокардіографію, офісне вимірювання АТ, добове моніторування АТ, ехокардіографію, лабораторне дослідження крові (загальний аналіз крові, К, Na, білірубін, креатинін, кліренс креатиніну, глюкоза, аланінамінотрансфераза, аспартатамінотрансфераза, холестерин, тригліцериди, холестерин ліпопротеїдів високої щільності, холестерин ліпопротеїдів низької щільності, холестерин ліпопротеїдів дуже низької щільності, визначення вмісту L-цитруліну в плазмі крові), заповнення опитувальників: якості життя EQ-5D, прихильності до лікування, еректильної функції в чоловіків («Міжнародний індекс еректильної функції»). Результати. Середній вік хворих становив 60,43 ± 1,80 року. Середній індекс маси тіла — 28,60 ± 0,90 кг/м2. Середні цифри офісного систолічного (САТ) та діастолічного АТ (ДАТ) на початку дослідження становили 147,03 ± 2,79 мм рт.ст. та 85,34 ± 1,54 мм рт.ст. відповідно. Середня офісна частота серцевих скорочень (ЧСС) — 71,31 ± 1,71 уд/хв. Середні рівні АТ при амбулаторному моніторуванні становили для САТ 128,36 ± 2,45 мм рт.ст., для ДАТ — 78,95 ± 1,72 мм рт.ст. Середня добова ЧСС — 72,41 ± 1,57 уд/хв. У групі базового лікування рівень цитруліну крові достовірно підвищився з 34,36 ± 1,29 мкмоль/л до 41,31 ± 1,51 мкмоль/л (р < 0,05), а в групі пацієнтів, які лікувалися Тризипіном, рівень цитруліну достовірно зменшився з 33,43 ± 1,71 мкмоль/л до 29,33 ± 1,42 мкмоль/л (р < 0,05). Ми порівняли початковий рівень цитруліну в групах лікування та групі практично здорових осіб. Рівні цитруліну в пацієнтів з АГ та ІХС були достовірно вищими порівняно з групою практично здорових осіб — 33,89 ± 1,69 мкмоль/л проти 25,73 ± 1,70 мкмоль/л відповідно (р < 0,05). При порівнянні кінцевих рівнів цитруліну після лікування ми відмітили, що в групі пацієнтів, які лікувалися Тризипіном, рівень цитруліну в кінці лікування наблизився до рівня цитруліну практично здорових осіб, у той час як у групі базової терапії рівень цитруліну значно виріс та достовірно відрізнявся від показника контрольної групи. Прихильність до лікування покращилася лише в групі Тризипіну (р = 0,03). Змін еректильної функції в обох групах не було. Покращувалася якість життя за EQ-5D за рахунок зниження тривоги та депресії в групі Тризипіну. Висновки. Комбінована терапія, що включала Тризипін для ін’єкцій та таблетки Тризипін лонг, сприяла зниженню офісного АТ у пацієнтів з АГ та ІХС, зменшенню рівня цитруліну крові; а також забезпечила покращення якості життя за рахунок зниження тривоги та депресії. Додавання Тризипіну до базової терапії покращувало прихильність до лікування в пацієнтів з АГ та ІХС порівняно з групою базової терапії.

Актуальность. В предыдущей части мы подробно рассмотрели все показатели, которые можно получить с помощью контурного и скоростного анализа пульсовой волны, а также рассказали о приборе отечественного производства, который позволяет оценить эти параметры. В этой части раскрыты результаты открытого клинического испытания измерителя артериального давления ВАТ41-2 производства ООО «ИКС-Техно» (г. Киев) в режиме определения параметров жесткости сосудов и центрального давления у пациентов с артериальной гипертензией. Цель. Целью данного исследования было определить возможности использования измерителя артериального давления ВАТ41-2 для оценки центрального давления и параметров жесткости артерий путем сравнения показателей жесткости сосудов и центрального артериального давления, полученных с помощью приборов SphigmoCor и Complior. Материалы и методы. Исследование включало следующие этапы: скрининг (проверка соответствия критериям включения в исследование), период наблюдения в исследовании, который состоял из двух визитов. При условии соответствия всем критериям включения и при отсутствии критериев исключения пациента приглашали на первый визит, на котором с помощью трех приборов (SphigmoCor, Complior и ВАТ41-2 в режиме измерения параметров жесткости сосудов) последовательно в положении лежа на спине определяли следующие показатели: офисное систолическое артериальное давление (САД), диастолическое артериальное давление (ДАД), частоту сердечных сокращений (ЧСС), центральное САД, индекс аугментации, скорость распространения пульсовой волны по артериям мышечного и эластического типа, время изгнания, субэндокардиальный индекс Бакберга. Отдельно с помощью автоматического аппарата M-10 (производства Omron, Япония; класс точности высокий А/А) осциллометрическим методом измеряли уровни офисного САД, ДАД и ЧСС на плече, на основе которых происходила калибровка сигнала на аппаратах SphigmoCor и Complior. Результаты. В окончательный анализ вошли данные 69 пациентов. Результаты офисного измерения АД и ЧСС аппаратом Omron M-10 почти полностью соответствуют данным, полученным с помощью прибора ВАТ41-2. Существовала сильная достоверная корреляция результатов центрального систолического АД, измеренного с помощью аппарата ВАТ41-2, с таковыми, полученными на приборе SphigmoCor (r = 0,98; p < 0,001). Также наблюдалась сильная корреляция индекса аугментации, измеренного ВАТ41-2, с результатами, полученными с помощью прибора SphigmoCor (r = 0,90; p < 0,001). Лучшая корреляция отмечалась между показателем скорости распространения пульсовой волны на ВАТ41-2 и SphigmoCor, а также ВАТ41-2 и Complior. Выводы. Отечественный прибор, помимо присущей иностранным аппаратам точности, обладает еще рядом преимуществ, которые помогут облегчить работу практикующему врачу в постановке диагноза, более корректной стратификации риска и грамотном выборе антигипертензивных препаратов.

Дослідження EPHES (Evaluation of influence of fixed dose combination Рerindopril/Amlodipine on target organ damage in patients with arterial HypErtension with or without iSchemic heart di­sease — оцінка впливу фіксованої комбінації периндоприл/амлодипін на ураження органів-мішеней у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) з ішемічною хворобою серця (ІХС) та без неї) мало за мету порівняти ефективність фіксованої комбінації (ФК) периндоприл/амлодипін щодо зниження артеріального тиску (АТ) та динаміки вираженості ураження органів-мішеней у хворих на АГ з ІХС та без неї. Матеріали та методи. У дослідження EPHES було включено 60 пацієнтів з АГ віком старше від 30 років: перша група — 30 пацієнтів без ІХС, друга — 30 пацієнтів, які мали ІХС. Строк спостереження становив 12 місяців. Усім пацієнтам у день рандомізації призначали ФК периндоприл/амлодипін у початковій дозі 5/5 мг один раз на добу. При необхідності (АТ > 140/90 мм рт.ст.) дози компонентів ФК збільшували поступово кожні 2 тижні до 10/10 мг, а після 6 тижнів лікування додавався індапамід 1,5 мг. 66,7 та 96,7 % пацієнтів в першій та другій групах відповідно отримували бета-адреноблокатори. Усім пацієнтам проводили: вимірювання маси тіла та зросту, офісних рівнів систолічного АТ (САТ), діастолічного АТ (ДАТ) та частоти серцевих скорочень (ЧСС), добове моніторування АТ, визначення швидкості поширення пульсової хвилі в артеріях еластичного (ШППХе) та м’язового типів, центрального САТ, стандартизованого до ЧСС 75 уд/ хв індексу аугментації (Аіх75), біохімічне дослідження крові, електрокардіографію, ехокардіографію з допплерографією, вимірювання гомілково-плечового індексу, визначення товщини комплексу інтима-­медіа (ТКІМ). Результати. Встановлено, що призначена терапія на основі ФК периндоприл/амлодипін незалежно від наявності або відсутності ІХС ефективно (до цільових рівнів) та безпечно знижувала офісний, середньодобовий, денний, нічний та центральний АТ. При цьому достовірно зменшувалися початково підвищені денна та нічна варіабельність АТ, величина ранкового підйому САТ та частка пацієнтів з добовим профілем АТ типу «нон-дипер», проте ці показники залишалися достовірно більшими у пацієнтів з ІХС на всіх етапах лікування. Хворі з ІХС та без неї не відрізнялися за початковою величиною АІх75, і на фоні призначеної терапії спостерігалося достовірне зменшення цього показника в обох групах, проте у хворих з ІХС це зменшення АІх75 було достовірно меншим, ніж у групі без ІХС, що, імовірно, було пов’язано з більш частим застосуванням бета-блокаторів. Ефективне щодо зниження АТ лікування призводило в обох групах до достовірного зменшення ураження органів-мішеней — покращення пружно-еластичних властивостей аорти та діастолічної функції лівого шлуночка, зменшення рівня альбумінурії, гіпертрофії лівого шлуночка та розміру лівого передсердя. Ступінь зниження ШППХе був достовірно (Р < 0,005) меншим у пацієнтів без ІХС, ніж у групі з ІХС — 2,5 ± 0,2 м/с проти 4,4 ± 0,5 м/с. Окрім того, незважаючи на однаковий ступінь зменшення індексу маси міокарда лівого шлуночка, покращення діастолічної функції лівого шлуночка (збільшення Е/А та зменшення Е/Е’) у групі хворих з ІХС було більшим — на 64,4 та 54,1 % проти 39,8 та 23,2 % відповідно (Р < 0,05 для обох показників). Максимальна величина ТКІМ достовірно зменшилася лише в пацієнтів з ІХС. Терапія не призводила до достовірних змін біохімічних показників та добре переносилася хворими — побічні явища зареєстровані у 2 (6,5 %) в групі без ІХС та у 3 (10 %) у групі з ІХС (Р = НД між групами). Групи достовірно не відрізнялися за динамікою скарг, і серед пацієнтів з ІХС, які мали стенокардію на початку дослідження, значно зменшилася кількість приступів стенокардії за тиждень — з 2,5 ± 0,4 до 1,2 ± 0,2 (Р < 0,01). Висновки. Отже, лікування АГ на основі ФК периндоприл/амлодипін було ефективним щодо зниження АТ та регресу ураження органів-мішеней незалежно від наявності ІХС. Зміни показників, що характеризують ураження органів-мішеней, дещо відрізнялися в пацієнтів з ІХС та без неї, що необхідно враховувати при виборі тактики лікування.

Мета. Виявлення поширеності метаболічного синдрому (МС) у пацієнтів із артеріальною гіпертензією (АГ) і визначення способів корекції за допомогою антигіпертензивної терапії. Матеріали та методи. Обстежені 223 пацієнти з м’якою та помірною АГ і МС згідно з критеріями ATP III, серед них — 105 (47,1 %) чоловіків та 118 (52,9 %) жінок. Середній вік пацієнтів становив 50,29 ± 0,96 року. Середня тривалість АГ — 5,01 ± 0,26 року. Середній індекс маси тіла дорівнював 32,92 ± 0,38 кг/м2. 70,16 % пацієнтів мали обтяжену спадковість щодо АГ, 24,19 % — щодо ЦД. Надмірна маса тіла спостерігалась у всіх пацієнтів, зокрема, власне надмірна маса тіла — у 21,77 % обстежених, ожиріння I ступеня — у 58,06 %, II ступеня — у 12,90 %, III ступеня — у 7,26 %. Середні цифри офісного систолічного (САТ) та діастолічного артеріального тиску (ДАТ) становили 157,03 ± 0,79 мм рт.ст. і 92,17 ± 0,32 мм рт.ст. відповідно. Середня частота серцевих скорочень (ЧСС) — 75,02 ± 0,69 уд/хв. Середні цифри АТ при добовому моніторуванні для САТ — 135,90 ± 1,13 мм рт.ст., для ДАТ — 80,38 ± 0,81 мм рт.ст. Середня добова ЧСС — 71,49 ± ± 0,89 уд/хв. У дослідження не включали хворих на цукровий діабет 1-го та 2-го типу, із верифікованою симптоматичною АГ, клінічними ознаками ішемічної хвороби серця, серцевою недостатністю, рівнем офісного АТ ≥ 180/110 мм рт.ст., декомпенсованими захворюваннями печінки (рівень аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази вище за норму в 3 рази), гострою або хронічною нирковою недостатністю (рівень швидкості клубочкової фільтрації < 60 мл/хв), інфарктом міокарда чи гострим порушенням мозкового кровообігу в анамнезі, вагітністю та лактацією. У першу контрольну групу ввійшли 10 практично здорових осіб. Другу контрольну групу становили 24 пацієнти з м’якою та помірною АГ без ознак МС. Середній вік пацієнтів — 49,88 ± 1,52 року. Середній індекс маси тіла — 25,56 ± 0,31 кг/м2. Визначення вуглеводного обміну з проведенням пер-орального глюкозотолерантного тесту (ПГТТ) за стандартною методикою. Нормальну глюкозну толерантність визначали при рівні глюкози натще < 6,1 ммоль/л та через 2 години < 7,8 ммоль/л. Порушення вмісту глюкози натще — при рівні натще ³ 6,1, але < 7,0 ммоль/л та через 2 години 7,8 ммоль/л, але < 11,1 ммоль/л. Критеріями діагнозу цукрового діабету були: рівень глюкози натще ³ 7,0 ммоль/л та/або через 2 години ³ 11,1 ммоль/л. Наявність інсулінорезистентності визначали при рівні НОМА ³ 3,0 ум.од. Результати. Частота виявлення компонентів МС у нашому дослідженні: 3 компоненти (АГ та окружність талії > 88 см у жінок і 102 см у чоловіків — обов’язкові 2 критерії та інший будь-який з п’яти) — 100 %, 4 компоненти — 61 %, 5 компонентів — 22 % пацієнтів. На першому етапі дослідження ми порівняли групи пацієнтів з АГ та клінічними проявами МС і з АГ без МС. Пацієнти з АГ та клінічними проявами МС достовірно частіше мали порушення глюкози натще, порушення толерантності до глюкози, показник НОМА також був вищим проти групи пацієнтів з АГ без МС. Вони частіше мали нормальну глюкозну толерантність, і в них не було виявлено випадків цукрового діабету. У пацієнтів з АГ і МС більш вираженою була гіперінсулінемія як натще, так і на всіх етапах ПГТТ. Так, рівень інсуліну натще вище 11 мкОд/мл був виявлений у 35,5 % хворих на АГ і МС та лише у 12,5 % пацієнтів з АГ без МС (р < 0,05). Інсулінорезистентність за показником НОМА > 3 виявлена у 29 % пацієнтів з м’якою та помірною АГ і клінічними ознаками МС без цукрового діабету. Отже, в нашому дослідженні порушення глюкози натще, порушення толерантності до глюкози та вперше виявлений цукровий діабет у пацієнтів з АГ і МС зустрічались у 51,61 % хворих, що набагато частіше порівняно з пацієнтами без МС (16,66 %; р = 0,002), що може свідчити про наявність у них додаткового ризику розвитку серцево-судинних захворювань. АТ знизився через 6 місяців однаково в усіх групах пацієнтів. Вивчення впливу препаратів на рівень глюкози показало, що на фоні прийому атенололу через 6 місяців спостерігалося підвищення рівня глюкози натще на 5,61 % (р < 0,001). За даними ПГТТ було зафіксовано 6 (18,7 %) випадків виникнення цукрового діабету при прийомі атенололу. Площа під кривою глюкози зросла на 9,75 % (р

Вступ. Дослідження EPHES (Evaluation of influence of fixed dose combination Рerindopril/Amlodi­pine on target organ damage in patients with arterial HypErtension with or without iSchemic heart disease) мало на меті оцінити ефективність фіксованої комбінації периндоприл/амлодипін щодо зниження артеріального тиску (АТ) та динаміки вираженості ураження органів-мішеней у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з ішемічною хворобою серця (ІХС) та без неї. Ця стаття є результатом аналізу даних, отриманих у пацієнтів з АГ та клінічними ознаками ІХС. Матеріали та методи. У даний первинний аналіз включені дані 30 пацієнтів з АГ та верифікованою ІХС віком понад 30 років. Рівень систолічного (САТ) та/або діастолічного АТ (ДАТ) у хворих, які до цього не лікувалися, на момент включення мав бути ≥ 160/100 мм рт.ст., але 140/90 мм рт.ст.) дози компонентів фіксованої комбінації збільшували поступово кожні 2 тижні до 10/10 мг, а після 6 тижнів лікування додавався індапамід 1,5 мг. 96,7 % пацієнтів отримували бета-адреноблокатори. Усім пацієнтам проводили: вимірювання маси тіла та зросту, офісних рівнів САТ, ДАТ та ЧСС, проводили добове моніторування АТ, визначення швидкості поширення пульсової хвилі в артеріях еластичного (ШППХе) та м’язового типів, центрального САТ, біохімічне дослідження крові, електрокардіографію, ехокардіографію з допплерографією, вимірювання гомілково-плечового індексу, визначення товщини комплексу інтима-медіа (ТКIМ). Тривалість спостереження становила 12 місяців. Результати та обговорення. Лікування за допомогою фіксованої комбінації периндоприл/амлодипін (у дозах від 5/5 до 10/10 мг/добу) пацієнтів з ІХС та АГ, що не контролювалась на фоні прийому бета-блокаторів та інших антигіпертензивних препаратів, забезпечувало досягнення цільового рівня САТ і ДАТ у 76,7 % випадків на етапі 6 тижнів. Додавання індапаміду 1,5 мг на добу (n = 7) забезпечило контроль офісного САТ і ДАТ у 100 % пацієнтів на етапі 6 місяців лікування. Зниження офісного АТ супроводжувалося достовірним зменшенням середньодобового, денного та нічного САТ/ДАТ на 20,70 ± 0,08 мм рт.ст., 16,4 ± 0,2 мм рт.ст., 25,1 ± 0,1 мм рт.ст. та 12,6 ± 0,1 мм рт.ст., 14,10 ± 0,09 мм рт.ст., 11,5 ± 0,1 мм рт.ст. відповідно. Цільовий середньодобовий АТ (менше від 130/80 мм рт.ст.) було досягнуто у 28 (93,3 %) пацієнтів. При цьому зменшилася варіабельність денного та нічного САТ/ДАТ, середня величина ранкового підйому САТ та частка пацієнтів з величиною ранкового підйому САТ понад 55 мм рт.ст. Центральний САТ на фоні призначеного лікування достовірно знизився з 141,8 ± 3,5 мм рт.ст. до 121,3 ± 2,7 мм рт.ст. (Р

Цель: оценить метаболические эффекты генерического препарата телмисартан (Хипотел производства компании «Кусум Фарм», Украина) в качестве монотерапии или в комбинации с S-амлодипином (Семлопин производства компании «Кусум Фарм», Украина) у пациентов с мягкой и умеренной артериальной гипертензией (АГ). Материалы и методы. В исследование было включено 40 пациентов с мягкой и умеренной АГ. После семидневного периода отмены всех медикаментозных средств пациенты проходили первоначальное обследование и деление на группы методом слепых конвертов в зависимости от назначенной антигипертензивной терапии. В конце периода отмены оценивали повторно критерии включения в исследование. Если пациент отвечал критериям включения и не имел критериев исключения, то происходила рандомизация пациента. Назначали Хипотел в дозе 40–80 мг один раз в сутки в течение 2 недель. При недостижении целевого уровня артериального давления (АД) меньше 140/90 мм рт.ст. добавляли Семлопин 2,5–5 мг один раз в сутки еще в течение 1 месяца. Если не было достижения целевого уровня АД, добавляли гидрохлортиазид в дозе 12,5 мг один раз в сутки. Срок наблюдения составил 6 месяцев. Пациентам было проведено в начале и в конце исследования суточное мониторирование АД, определение глюкозы, инсулина крови, определен уровень НОМА, липидный спектр крови, выполнено биохимическое исследование крови, общий анализ крови и мочи. Результаты. Средний возраст больных составил 55,85 ± 2,09 года. Средняя масса тела составляла 87,30 ± 2,77 кг. Средний индекс массы тела — 29,41 ± 0,63 кг/м2. Средние цифры офисного систолического (САД) и диастолического (ДАД) АД в начале исследования составили 155,88 ± 1,63 мм рт.ст. и 92,60 ± 1,43 мм рт.ст. соответственно. Средняя офисная частота сердечных сокращений (ЧСС) — 71,40 ± 1,29 уд/мин. Средние уровни АД при амбулаторном мониторировании составляли для САД 139,37 ± 1,49 мм рт.ст., для ДАД — 82,47 ± 1,84 мм рт.ст. Средняя суточная ЧСС — 71,38 ± 1,32 уд/мин. Хипотел 40–80 мг в нашем исследовании в качестве монотерапии или в комбинации с Семлопином и/или гидро­хлортиазидом имел нейтральный эффект на инсулиновую чувствительность и уровень глюкозы и инсулина крови в течение 24 недель лечения. Не наблюдалось негативного влияния лечения на уровень липидного спектра крови. В подгруппе пациентов без инсулинорезистентности отмечалось достоверное уменьшение центрального АД, а индекс аугментации (АІх) имел тенденцию к уменьшению. В подгруппе пациентов с инсулинорезистентностью наблюдалось выраженное и достоверное уменьшение как центрального АД, так и индекса аугментации. Центральное САД (цСАД) связано с упруго-эластичными свойствами артерий, показателями офисного АД и степени его снижения, степенью гипертрофии левого желудочка, показателями системного воспаления и эректильной функции у мужчин. Метаболические показатели крови были связаны с показателями жесткости артерий, цСАД, офисным САД, степенью снижения пульсового АД при суточном мониторировании. Степень снижения НОМА коррелировала с АІх в конце лечения (r = –0,451, р = 0,018), скоростью клубочковой фильтрации после лечения (r = –0,362, р = 0,042), степенью снижения пульсового АД при суточном мониторировании (r = –0,484, р = 0,004). Степень снижения НОМА зависела от снижения уровня инсулина крови, коррелировала со степенью снижения пульсового АД при суточном мониторировании (r = –0,485, р = 0,004). Уровень глюкозы крови до лечения коррелирует с офисным САД после лечения (r = 0,439, р = 0,005), уровень глюкозы после лечения коррелировал с уровнем офисного САД после лечения (r = 0,357, р = 0,03). Степень снижения уровня глюкозы коррелировала с цСАД в начале лечения (r = –0,445, р = 0,018), уровнем офисного диастолического АД через 4 недели лечения (r = 0,461, р = 0,004), степенью снижения цСАД (r = 0,559, р = 0,002). Чем более значительно снижался уровень глюкозы крови в конце исследования, тем больше была степень снижения цСАД в конце лечения. Выводы. Телмисартан в монотерапии или в комбинации с S-амлодипином в подгруппе пациентов без инсулинорезистентности способствовал достоверному уменьшению центрального АД, а индекс аугментации имел тенденцию к уменьшению. В подгруппе пациентов с инсулинорезистентностью наблюдалось выраженное и достоверное уменьшение как центрального АД, так и индекса аугментации. Глюкоза, инсулин крови и НОМА были связаны с показателями жесткости артерий, центральным САД, офисным САД, степенью снижения пульсового АД при суточном мониторировании.

Мета: оцінити антигіпертензивний ефект генеричного препарату телмісартан (Хіпотел виробництва компанії «Кусум Фарм», Україна) як монотерапії або в комбінації із S-амлодипіном (Семлопін виробництва компанії «Кусум Фарм», Україна) у пацієнтів із м’якою та помірною артеріальною гіпертензією (АГ). Матеріали та методи. У дослідження було включено 40 пацієнтів із м’якою та помірною АГ. Після семиденного періоду відміни всіх медикаментозних засобів пацієнти проходили початкове обстеження та розподіл на групи методом сліпих конвертів залежно від призначеної антигіпертензивної терапії. У кінці періоду відміни оцінювали повторно критерії включення в дослідження. Якщо пацієнт відповідав критеріям включення й не мав критеріїв виключення, то відбувалася рандомізація пацієнта. Призначали Хіпотел у дозі 40–80 мг один раз на добу протягом 2 тижнів. При недосягненні цільового рівня артеріального тиску (АТ) менше від 140/90 мм рт.ст. додавали Семлопін 2,5–5 мг один раз на добу ще протягом 1 місяця. Якщо не було досягнення цільового рівня АТ, додавали гідрохлортіазид у дозі 12,5 мг один раз на добу. Термін спостереження становив 6 місяців. Результати. Середній вік хворих становив 55,85 ± 2,09 року. Середня маса тіла становила 87,30 ± 2,77 кг. Середній індекс маси тіла — 29,41 ± 0,63 кг/м2. Середні цифри офісного систолічного АТ (САТ) та діастолічного АТ (ДАТ) на початку дослідження становили 155,88 ± 1,63 мм рт.ст. та 92,60 ± 1,43 мм рт.ст. відповідно. Середня офісна частота серцевих скорочень (ЧСС) — 71,40 ± 1,29 уд/хв. Середні рівні АТ при амбулаторному моніторуванні становили: САТ — 139,37 ± 1,49 мм рт.ст., ДАТ — 82,47 ± 1,84 мм рт.ст. Середня добова ЧСС — 71,38 ± 1,32 уд/хв. На фоні терапії Хіпотелом у загальній групі зниження офісного АТ на етапах 14 днів, 4 тижні, 8 тижнів та 24 тижні становило 14,0/7,7 мм рт.ст., 22,0/10,7 мм рт.ст., 25,5/13,5 мм рт.ст., 26,8/12,3 мм рт.ст. відповідно (р < 0,05) для всіх значень. Зниження артеріального тиску при добовому моніторуванні на фоні прийому Хіпотелу через 24 тижні лікування становило за весь період 15,7/9,3 мм рт.ст., за денний період — 15,3/9,2 мм рт.ст., за нічний пе­ріод — 15,4/8,7 мм рт.ст. (р < 0,05) для всіх значень. Досягнення цільового рівня АТ при офісному вимірюванні становило в цілому по групі 80 %, при монтерапії Хіпотелом у всіх 100 % пацієнтів було досягнуто цільовий рівень АТ, при комбінованій терапії Хіпотел плюс Семлопін — у 72 % пацієнтів. При добовому моніторуванні досягнення цільового АТ у цілому по групі становило 90 %, при монотерапії Хіпотелом — 93 %, а при комбінації Хіпотелу із Семлопіном — 80 % пацієнтів. Частота розвитку побічних реакцій становила 2,5 %. Висновки. Телмісартан (Хіпотел) у монотерапії або в комбінації з S-амлодипіном (Семлопін) ефективно знижує артеріальний тиск як при офісному вимірюванні, так і при добовому моніторуванні протягом 24 тижнів лікування в пацієнтів із м’якою та помірною артеріальною гіпертензією.

Артериальная гипертензия (АГ) остается одним из самых распространенных неинфекционных заболеваний в Украине и во всем мире, что связано с высокими уровнями инвалидности и смертности. Рутинное измерение артериального давления (АД) в клинической практике позволяет быстро оценить состояние пациента с АГ, однако приводит к недооценке некоторых клинических параметров. Эти находки побудили ученых к изучению структуры артерий и поиску методов неинвазивного измерения центрального АД. Толчком к разработке технологических основ метода контурного анализа пульсовой волны стали эксперименты со сфигмографией и сфигмоманометрией, которые показали, что в норме колебания стенки артерии происходят почти одинаково с фазами изменений давления, поскольку стенка артерии ведет себя как абсолютно упругий материал. Эта находка была положена в основу трансферной функции, которая позволяет неинвазивно измерить центральное АД. Во многих клинических исследованиях было доказано, что именно уровень центрального АД больше связан с поражением органов-мишеней. Кроме того, установлено, что различные группы антигипертензивных средств способны по-разному влиять на уровень АД в аорте. Неинвазивное измерение центрального АД позволяет нам индивидуализировать подбор терапии пациентам с АГ и провести более детальную диагностику у пациентов разного кардиоваскулярного риска. Определение скорости распространения пульсовой волны используют для диагностики жесткости артерий, при увеличении которой доказанно возрастает риск основных сердечно-сосудистых осложнений. Диагностическая процедура определения уровня АД в аорте и жесткости артерий на практике занимает много времени, требует отдельных, как правило, дорогих приборов и соответствующей подготовки оператора. В наше время разработан ряд электронных тонометров для офисного измерения АД, работа которых основана на использовании технологии регистрации пульсовой волны манжеткой, что обеспечило простое измерение АД в аорте и других параметров пульсовой волны. Один из таких приборов предложили отечественные производители.

Актуальність. Травма хребта — одна з найбільш обговорюваних проблем сучасної медицини. У 36–72 % постраждалих хребетно-спинномозкова травма поєднується з пошкодженням інших органів та систем.Одним із різновидів поєднаної травми хребта є вертеброторакальна травма. Мета дослідження. Ви-вчення та аналіз клінічних результативних ризиків виникнення летального результату перебігу травматичного процесу в постраждалих із вертеброторакальною травмою. Матеріали та методи. Нами були досліджені 157 випадків вертеброторакальних пошкоджень. Проведено аналіз клінічних результативних ризиків залежно від клініко-анатомічних ознак пошкодження хребта, ступеня пошкодження спинного мозку на основі порушень моторних та чутливих функцій, а також ступеня тяжкості травми за стандартизованою системою оцінки Injury Severity Score (ISS). Результати. Установлено, що клінічний результативний ризик характеризується як катастрофічний при пошкодженні шийного відділу хребта, при множинних пошкодженнях хребта, пошко-дженнях типу С (AO/ASIF) та при тяжкості пошкодження понад 45 балів. Критичний ризик характерний при переломовивихах та пошкодженні заднього півкільця хребця, при порушенні функції Frankel A та Frankel В, при тяжкості пошкодження 36–45 балів. Суттєвий ризик — при пошкодженні верхньогрудного відділу (Th1–6) та багаторівневих пошкодженнях хребта, пошкодженнях типу В (AO/ASIF), при порушенні функції Frankel C, при тяжкості пошкодження 26–35 балів. Несуттєвий ризик — при пошкодженні нижньогрудного відділу (Th7–12), при пошкодженні тіла хребця та зв’язкового апарату хребта, при пошкодженнях типу А (AO/ASIF), при порушенні функції Frankel D, при тяжкості пошкодження до 25 балів. Мінімальний ризик — при пошкодженні поперекового відділу хребта та при порушенні функції Frankel E. Висновки. Вертеброторакальні пошкодження є важливою медико-соціальною проблемою, яка характеризується насамперед значним ризиком виникнення летального результату перебігу травматичного процесу, що викликає тяжкі соціальні й економічні наслідки. Ризик летального результату перебігу травматичного процесу коливається від мінімального до катастрофічного, що вказує на різну силу та інтенсивність впливу ризикстворюючих факторів.

Актуальність. Збільшення кількості та питомої ваги поєднаної травми, а також тяжкості поєднаних травматичних пошкоджень — це основні риси травматизму сьогодення. Одним із різновидів поєднаної травми є вертеброторакальна травма. Мета дослідження. Вивчення впливу пошкодження хребта на перебіг травматичного процесу у постраждалих із поєднаною торакальною травмою. Матеріали та методи. Проведено порівняння двох груп постраждалих з поєднаною торакальною травмою: перша — 157 випадків із наявністю вертебрального компонента, друга — 157 випадків без вертебрального компонента. Групи сформовані за ознакою показників стандартизованої оцінки тяжкості травми ISS (Injury Severity Score). Результати. Встановлено, що пошкодження хребта мають вірогідний вплив на перебіг травматичного процесу насамперед у постраждалих із тяжкістю травми за шкалою ISS до 35 балів. Різні клініко-анатомічні форми пошкодження хребта мають різний за інтенсивністю та результатом вплив на перебіг травматичного процесу в постраждалих. Найбільш сильний негативний вплив мають пошкодження шийного відділу хребта у вигляді множинних пошкоджень хребців і переломовивихів, а також будь-які пошкодження, які згідно з класифікацією AO/ASIF відносяться до типу С, або пошкодження, що викликають порушення моторних і чутливих функцій за кваліфікаційним типом Frankel A та Frankel В. Висновки. Пошкодження хребта вкрай негативно впливають на перебіг і результат травматичного процесу в постраждалих із поєднаною торакальною травмою. Це обумовлено як характером та тяжкістю самого пошкодження хребта, так і впливом зазначеного пошкодження на інші компоненти поєднаної травми. Викладене вище необхідно враховувати у процесі формування та реалізації клініко-організаційного рішення щодо надання медичної допомоги постраждалим з вертеброторакальною травмою.

We have studied morphofunctional state of esophageal mucosa in 57 patients with gastroesophageal reflux disease (GERD) with normal (body mass index (BMI) — 18.5–24.9 kg/m2) and excessive (BMI over 25 kg/m2) body weight. A histologic and morphometric study of esophageal mucosa, immunohistochemical analysis of the expression of apoptosis marker CD95 and inflammatory marker cyclooxygenase-2 (COX-2) were carried out. In reflux esophagitis, most characteristic are changes in multilayered epithelium — hyperkeratosis, parakeratosis, proliferation of basal cells and acanthosis. At that, significant differences in morphometric characteristics of patients with normal BMI and overweight were not found. The development of reflux esophagitis was associated with violations of pro-apoptotic ability of esophageal mucosa cells and increased expression of COX-2, most significant in patients with high BMI. Detected disorders may determine the mechanisms of complicated course of GERD in these patients.

The structure of prescriptions of cardiac drugs by the primary care physicians has remained unknown for a long time. We decided to use the data of the OZIRKA study, which aimed to investigate the effect of Ozalex (rosuvastatin) on lipid and cholesterol levels in patients with lipid metabolism disorders and hypercholesterolemia, and to assess the structure of prescriptions in real clinical practice, as well as the effectiveness of cardiovascular risk factors monitoring. We sincerely hope that the data we have obtained will optimize the treatment plan for primary care patients, improve their prognosis and survival, and provide the practitioner with evidence of the safety and efficacy of rosuvastatin that can be transferred to routine clinical practice.

The article presents the results of determination of acute and subacute toxicity of the drug “Tilovet 20 %”, which was made on the basis of tylosin tartrate. In result of the conducted researches, it was found out, that LD50 of the drug “Tilovet 20 %” by intramuscular injection to white mice (calculated by the method of G. Kerber) is 10000 and mg/kg, and for white rats – 9583.33 mg/kg. Long-term use of the drug in a therapeutic dose caused a tendency to the decrease of hemoglobin concentration, amount of erythrocytes, platelets, hematocrit value, mean corpuscular hemoglobin (MCH), mean corpuscular volume (MCV), content of the total protein, creatinine level, ALP activity on the background of a slight an increase of amount of leukocytes, urea level, AST and ALT activity compared to the values of the control group. The use of the drug in a dose that is 10 times higher than the therapeutic, caused a probable decrease of hemoglobin concentration by – 6.6 % (P < 0.05), platelet count by – 32.5 % (P < 0.05), mean corpuscular hemoglobin (MCH) by – 4.2 % (P < 0.05), mean corpuscular hemoglobin concentration (MCHC) by – 1.5 % (P < 0.1), hematocrit value by – 4.95 %, and total protein content by – 10.7 % (P < 0.05), on the background of a slight an increase of amount of leukocytes by 5.3 %, ALP activity by – 17.5 %, compared to the values oft he control group. Therefore, all of the above may indicate to the suppression of hematopoietic processes and a decrease in the protein-synthesizing function of the liver.

Problem setting. NATO focuses on strategic communications considering its security component. Strategic communications are one of the top priorities in the world security, thus it is highly important to consider NATO cooperation aspects for coordinated cooperation in strategic communications. One of the most important components of the NATO strategic communications is internal communications, especially work with personnel and internal interrelations.The paper is aimed at considering particular effective mechanisms of public administration in internal communications of the Armed Forces of Ukraine (AFU) and providing proposals to the Ministry of Defence of Ukraine and AFU considering personal experience gained in the east of Ukraine. This experience could be implemented in security and defence sector of Ukraine to neutralize threats in hybrid warfare. Recent research and publications analysis. The theory and methods of strategic communications and internal communications are studied in papers of Yu. Bakaeyev, A. Barovska, S. Hutsal, I. Doronin, N. Drahomyretska, D. Dubov, V. Kniazev, L. Kompantseva, O. Kushnir, V. Lipkan, T. Popova, O. Salnikova, V. Semenenko, A. Ivaschenko, Ye. Nevalnyi etc. The Ukrainian scientists pay more attention to problems of strategic communications implementation.In November 2020, the Minister of Defence of Ukraine declared the transfer of administrative processes and principles of the AFU to new standards till the end of 2022. Moreover, he underscored that a new style of military leadership, new philosophy of relations within the AFU.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. Despite the permanent focus on the internal communications issue, it should be improved in view of current information environment and hybrid threats affecting the Ukrainian society conscience.Paper main body. Internal communications mean the process of information exchange among staffs and units; commanders and staffs (vertically) and among units (horizontally) based on effective relations among subordinates and commanders. According to the NATO standards, the internal communications are aimed at aligning the large-scale tasks, plans, and strategies defined by the commanders and personnel. The internal communications contribute to the organization (ministry) image. The example of the effective internal communications system is the project implemented in the anti-terror operation (ATO) region in the east of Ukraine in March 2015. It consisted of formation of high mobile groups of internal communications which worked in ATO region and resolved service related problems. This project was aimed at hearing people, supporting them, teaching them to act in difficult situations, providing appropriate answers to their questions.Groups dealt with moral and psychological, social and legal support issues. They consisted of representatives of clergy, public organizations, and artists to support commanders in establishing the personnel communication and appropriate psychological support. Their activities were focused on establishment of internal communications as a component of the effective administrative activity and leadership in order to achieve personnel motivation and loyalty. Generally, there were five groups responsible for administration issues of all groups involved, for moral support, for psychological support, for social and legal support, for cultural support.Groups used methods, questionnaires, and tests approved by instruction of the AFU General Staff and scientific research institutions.Conclusions of the research and prospects for further studies. The current challenges force the scientists to search solutions in the interests of national security and defence, meanwhile, there is no comprehensive approach to the improvement of the internal communications system. The current system of internal communications should be thoroughly revised based on the experience gained in the east of Ukraine and NATO nations.

Background More than 3 million cardiovascular implantable electronic devices (CIEDs) are implanted annually. There are minimal data regarding the timing of diagnosis of acute complications after implantation. It remains unclear whether patients can be safely discharged less than 24 hours postimplantation. Objective The purpose of this study was to determine the precise timing of acute complication diagnosis after CIED implantation and optimal timing for same-day discharge. Methods A retrospective cohort analysis of adults 18 years or older who underwent CIED implantation at a large urban quaternary care medical center between June 1, 2015, and March 30, 2020, was performed. Standard of care included overnight observation and chest radiography 6 and 24 hours postprocedure. Medical records were reviewed for the timing of diagnosis of acute complications. Acute complications included pneumothorax, hemothorax, pericardial effusion, lead dislodgment, and implant site hematoma requiring surgical intervention. Results A total of 2421 patients underwent implantation. Pericardial effusion or cardiac tamponade was diagnosed in 13 patients (0.53%), pneumothorax or hemothorax in 19 patients (0.78%), lead dislodgment in 11 patients (0.45%), and hematomas requiring surgical intervention in 5 patients (0.2%). Of the 48 acute complications, 43 (90%) occurred either within 6 hours or more than 24 hours after the procedure. Only 3 acute complications identified between 6 and 24 hours required intervention during the index hospitalization (0.12% of all cases). Conclusion Most acute complications are diagnosed either within the first 6 hours or more than 24 hours after implantation. With rare exception, patients can be considered for discharge after 6 hours of appropriate monitoring.

Currently, due to the lack of specific etiotropic therapy, rituximab is widely used for the treatment of most autoimmune diseases of the central and peripheral nervous system. Rituximab is a chimeric monoclonal antibody with specificity for CD20, the antigen found on the surface of normal and malignant B-lymphocytes. It is used mainly in hematological practice. It is used off-label for the treatment of neurological diseases. The world literature describes the use of rituximab for the treatment of such pathologies as autoimmune encephalitis, neuromyelitis optica spectrum disorder, multiple sclerosis, primary angiitis of the central nervous system, immune-mediated inflammatory polyneuropathy, myasthenia gravis, refractory to basic immunosuppressive therapy. This article provides an overview of the world literature on the use of rituximab in neurological practice, describes our own experience of its use on the basis of the Department of Neurology № 1 of Pavlov University (Saint Petersburg, Russia).

The local sanitation in 40 patients with recurrent tonsillitis was carried out, using Decasan for washing of the lacunae of the palatine tonsils. Clinical observations and bacteriological studies have shown greater efficacy of Decasan in relation to the main pathogens of the tonsillar lacunae, compared to antibiotic solutions traditionally used for washing. Decasan is a highly effective and safe antiseptic for local treatment of patients with chronic inflammatory diseases of the tonsils, contributing to the restoration of local biocenosis, which is confirmed by an increase in the plaiting of normal microflora from the surface of the tonsillar lacunae.

Даний огляд ознайомлює читача з методами оцінки функції руки в пацієнтів із неврологічною патологією та має на меті допомогти у виборі найоптимальніших серед них. Подано 15 надійних та зручних у використанні інструментів, що набули найбільш широкого застосування у світовій практиці. Відбір інструментів проводився на підставі аналізу літератури, зібраної в базі даних PubMed та пошуковій системі Google Scholar. Крім цього, враховувались перспективи впровадження того чи іншого методу у вітчизняну практику з огляду на його вартість, тривалість проведення та кваліфікаційні вимоги до спеціаліста, який проводить оцінювання. В огляді детально описано основні параметри інструментів та визначено групи пацієнтів, яким можна застосовувати ці інструменти. Методи систематизовано, схожі за змістом інструменти подано групами. Для зручності інструменти з їх ключовими параметрами подано у формі зведеної таблиці. Варто зазначити, що огляд не визначає золотий стандарт оцінювання моторної функції кисті в пацієнтів із неврологічною патологією, а лише пропонує перелік можливих варіантів.

Актуальність. Розробка сучасних інтенсивних технологій реабілітації пацієнтів iз дитячим церебральним паралічем (ДЦП), спрямованих на покращення різних аспектів функціонування дитини, є актуальним завданням фахівців­практиків та дослідників. Одним iз таких підходів є система інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації (СІНР), що поєднує різнопланові методи лікування, спрямовані на досягнення функціональних цілей та об’єднані в один інтенсивний курс. Метою дослідження була оцінка змін великих моторних функцій, спастичності м’язів та об’єму пасивних рухів у суглобах у пацієнтів із спастичними формами ДЦП після двотижневого курсу лікування за СІНР. Матеріали та методи. Одностороннє сліпе дослідження було проведене в групі з 57 дітей віком від 4 до 12 років зі спастичними формами ДЦП, які проходили курс лікування у спеціалізованій реабілітаційній клініці. Пацієнтів обстежували до та після двотижневого курсу лікування за СІНР, що включав численні втручання загальною тривалістю 4–5 годин на добу. Виконання пацієнтом завдань тесту щодо оцінки великих моторних функцій (GMFM­66) записувалося на відео та оцінювалося незалежно двома фахівцями. Час запису (до чи після лікування) був замаскований. Об’єм пасивних рухів в суглобах нижніх кінцівок оцінювали за допомогою гоніометра, м’язову спастичність — модифікованої шкали Ашворта. Результати. Після курсу лікування за СІНР відмічене статистично вірогідне підвищення результату тесту GMFM­66 з 58,8 до 60,2 бала, iз середньою різницею 1,4 ± 2,9 бала. Істотне покращення об’єму пасивних рухів було відзначене при виконаннi 5 з 7 рухiв, найбільш виражене при приведенні кульшового суглоба — в середньому на 8,0 ± 5,8 градуса та тильному згинанні стопи — на 8,0 ± 6,1 градуса. Зниження м’язового тонусу спостерігалось у всіх інших м’язових групах, що оцінювалися. Статистично вірогідне зниження спастичності відзначене в згиначах стегна, iз середнім зниженням на 0,25 пункту за шкалою Ашворта (95% довірчий інтервал (ДІ) = 0,06–0,44), та аддукторах стегна — на 0,30 пункту (95% ДІ = 0,08–0,51). Висновки. Після двотижневого курсу лікування за СІНР зареєстровані покращення великих мотор­них функцій, збільшення об’єму пасивних рухів і зниження спастичності м’язів нижніх кінцівок. Інтенсивна реабілітація за СІНР потребує проведення подальших досліджень, у тому числі рандомізованих контрольованих.

Melatonin and its metabolites have potent antioxidant/anti-inflammatory properties, and they have proven to be highly effective in a variety of disorders linked to inflammation and oxidative stress. The object of this experimental research was to ascertain the influence of aging on the level of basal glycemia and activities of glucose-6-phosphate dehydrogenase [EC1.1.1.49], pyruvate kinase [EC 2.7.1.40] and glutathione reductase [EC1.6.4.2] in erythrocytes of alloxan diabetic rats on the background of melatonin injections. Methods: We used 100 male Wistar rats, two age groups: the - 2-month (adult), and II - 4-month (old). Alloxan diabetes was evoked via injecting the rats with a 5% solution of alloxan monohydrate intraperitoneally in a dose of 170 mg/kg. Four days after diabetes induction, rats were divided into diabetic (untreated) and melatonin-diabetic group (10 mg/kg, daily and intraperitoneally for six weeks). Blood was taken from the tail vein evaluate the basal glycemia on 5-th and 47-th day after the injection of alloxan. Rats were sacrificed at the 47-th day of the experiment accordance with the ethical treatment of animals. Determinations of the enzymes activities were by standard methods. Statistical analysis was performed using Statistica 10 StatSoft Inc. Results. The level of basal glycemia on the fifth day of the experiment in animals of both groups increased on average by 115% from baseline values. We founded that on 47-th day this index was higher in group of old rats on 20% more than in adult rats. Pyruvate kinase activity in erythrocytes of adult and old animals with diabetes decreased by 34% and 51% respectively compared with the control. glucose-6-phosphate dehydrogenase activity in erythrocytes of adult and old animals with diabetes decreased by 25% and 44% respectively compared with the control on 47-th day. The changes may be the result of age-related disorders of glucose metabolism due to disturbances in free radical mechanisms. Glutathione reductase activity in erythrocytes of adult and old animals with diabetes decreased by 30% and 36% respectively compared with the control on 47-th day. A 42-days injection of melatonin to the alloxan diabetic rats of both groups contributed to a normalization of the level of basal glycemia, the activities of pyruvate kinase and glutathione reductase in the rat blood, as well as to a considerable increase of the activity of glucose-6-phosphate dehydrogenase, whose level exceeded by average 9% this particular index in the control group of animals. Under the influence of melatonin increase activity of glucose-6-phosphate dehydrogenase in the blood of rats may be due to the increasing number of substrate for glucose-6-phosphate dehydrogenase (stimulating the flow of glucose into cells and its phosphorylation) and direct action. Conclusion. In this case melatonin probably increases use of glucose for regeneration of NADPH2 and aerobic oxidation of glucose that indicate an acceleration of antioxidative protection and energy production in blood of adult and old diabetic rats.

Статтю присвячено проблемі інвалідизації постраждалих внаслідок дорожньо-транспортних пригод (ДТП), проаналізована структура інвалідності в аспекті клініко-епідеміологічних характеристик та за ознакою участі в дорожньому русі. Проаналізовано 140 випадків первинної інвалідності, яку постраждалі отримали внаслідок дорожньо-транспортних пригод.

Актуальність. У статті проведено аналіз клініко-анатомічного аспекту ампутацій нижніх кінцівок у постраждалих унаслідок антитерористичної операції на Сході України. Аналіз даних проводився відповідно до вимог та критеріїв доказової медицини за допомогою комп’ютерних технологій. Обсяг та характер дослідження дозволяють стверджувати, що воно має когортний характер із рівнем доказовості ІІb Oxford. Мета дослідження: визначити обсяг та потребу в ампутаціях при сучасних бойових пошкодженнях нижніх кінцівок на підставі ризик-орієнтованого підходу. Матеріали та методи. Для виконання завдання даного дослідження нами було проведено науковий аналіз 664 постраждалих із бойовими пошкодженнями нижніх кінцівок різного генезу методом випадкових чисел та безповоротної рандомізації. Результати. За нашими даними, найбільш частими є ампутації нижніх кінцівок на рівні стопи — 6,66 % випадків, на другому ранговому місці ампутація на рівні гомілки — 6,44 %, на третьому — на рівні стегна (1,09 %). Висновки. Найбільш часто пошкодження нижніх кінцівок відбувається в дистальних відділах нижніх кінцівок — 55,57 % випадків, при цьому найбільш часто ушкоджується гомілка — 39,25 %. Потреба в ампутації становить 6,48 % від масиву поранених із пошкодженням нижніх кінцівок, коливаючись від 5,76 % (стегно) до 6,66 % (стопа), тобто простежується тенденція до збільшення рівня ампутації кінцівок від дистального до проксимального відділу. Результативний ризик ампутації при пораненні нижньої кінцівки є відносно мінімальним за якісною характеристикою та становить 0,6–0,7 %. У більшості випадків пошкодження нижніх кінцівок є правобічним (51,13 %), монолатеральним (84,96 %), коефіцієнт поєднання (множинності) пошкоджень становить 1,06, (стегна — 1,08, гомілки — 1,06, стопи — 1,04). Вищевикладена клініко-анатомічна характеристика вказує на необхідність формування специфічної лікувально-діагностичної тактики надання медичної допомоги постраждалим.

Objectives: The effect of stimulants on anxiety domains has not been systematically studied. We assessed prospectively the impact of stimulant treatment in children with attention-deficit/hyperacti...

BACKGROUND AND AIMS Identifying patients likely to have CDL is an important clinical dilemma because endoscopic retrograde cholangiopancreatography (ERCP), carries a 5-7% risk of adverse events. The purpose of this study was to compare the diagnostic test performance of the 2010 and 2019 ASGE criteria used to help risk stratify patients with suspected CDL. METHODS Consecutive patients evaluated for possible CDL from 2013 to 2019 were identified from surgical, endoscopic, and radiologic databases at a single academic center. Inclusion criteria included all patients who underwent ERCP and/or cholecystectomy with intraoperative cholangiogram (IOC) for suspected CDL. We calculated the diagnostic test performance of criteria from both guidelines and compared their discrimination using the receiver operator curve. Univariate and multivariate analysis was used to identify the strongest component predictors. RESULTS 1098 patients [age 57.9 ± 19.0 years, 62.8% (690) F] were included. 66.3% (728) were found to have CDL on ERCP and/or IOC. When using the 2019 guidelines, the sensitivity, specificity, PPV, NPV, and accuracy are 65.8, 78.9, 86.3, 54.1, and 70.4%, respectively. Using the 2010 guidelines, the sensitivity, specificity, PPV, NPV, and accuracy are 50.5, 78.9, 82.5, 44.8, and 60.1%, respectively. The AUC for high-risk criteria using the 2019 guidelines [0.726 (0.695, 0.758)] was greater than for the 2010 guidelines [0.647 (0.614, 0.681)]. The key difference providing the increased discrimination was the inclusion of stones on any imaging modality, which increased the sensitivity to 55.0% from 29.1%. Not including CDL on imaging or cholangitis, a dilated CBD was the strongest individual predictor of CDL on multivariate analysis (OR 3.70, CI 2.80, 4.89). CONCLUSION Compared to 2010, the 2019 high-risk criterion improves diagnostic test performance, but still performs suboptimally. Less invasive tests, such as EUS or MRCP, should be considered in patients with suspected CDL prior to ERCP.

Background. The article is devoted to the problem of traffic accidents that occurred against the background of alcohol intoxication. With the development of technology and science over the past decade, the number of victims with severe multisystem damage has increased worldwide. The most common causes of injuries are traffic accidents. According to the WHO, road traffic injuries are one of the leading causes of death among people of working age. The UN Decade of Road Safety (2011–2020) has indicated that road safety is the most painful and difficult issue to address. The purpose of the study was to examine the impact of alcohol intoxication on the circumstances of injuries based on the participation in traffic in victims with multisystem injuries due to traffic accidents. Materials and methods. A scientific retrospective analysis of 312 cases of multisystem injuries in road accident victims who were treated in the Polytrauma Department of the Kyiv City Clinical Ambulance Hospital in 2018–2019 years. Results. The injuries due to road accidents occur in 46 % of people who are intoxicated. There is a probable dependence of road accident victims on the signs of alcohol intoxication and participation in the traffic. In a state of alcohol intoxication, drivers are injured in 46.43 % of cases, pedestrians in 52.53 %, passengers in 31.43 %. The comparative analysis of the risk of death in victims of accidents with and without alcohol intoxication and based on the participation in traffic proved that the risk of death of drivers while intoxicated is more than 2-fold higher than in drivers without alcohol intoxication and is 0.49. Conclusions. Pedestrians have the greatest clinically effective risks of fatalities in the traumatic process, regardless of the presence or absence of alcohol intoxication, such a risk is critical or catastrophic. Alcohol intoxication increases the risk of a fatal traumatic process in active road users (drivers and pedestrians) and does not impact this result in passive road users (passengers), Статтю присвячено проблемі дорожньо-транспортних пригод (ДТП), які сталися на фоні алкогольної інтоксикації. Із розвитком техніки і науки протягом останнього десятиріччя в усіх країнах світу зросла кількість постраждалих із тяжкими полісистемними пошкодженнями. Найбільш частими причинами пошкоджень є ДТП. Дорожньо-транспортна травма, згідно з висновками Всесвітньої організації охорони здоров’я, є однією з основних причин смертності населення працездатного віку. Десятиліття безпеки дорожнього руху (2011–2020 рр.), що було проголошено Організацією Об’єднаних Націй, вказало на те, що саме медична безпека дорожнього руху є найбільш наболілою і складною для вирішення проблемою. Мета дослідження: вивчити вплив алкогольної інтоксикації на обставини отримання пошкоджень за ознакою участі в русі в постраждалих із полісистемними пошкодженнями внаслідок ДТП. Матеріали та методи. Проведений науковий ретроспективний аналіз 312 випадків полісистемних пошкоджень у постраждалих внаслідок ДТП, які перебували на лікуванні у відділенні політравми Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги в період 2018–2019 рр. Результати. Пошкодження внаслідок ДТП виникають у 46 % осіб, які перебувають у стані алкогольного сп’яніння. Існує вірогідна залежність постраждалих внаслідок ДТП від ознак наявності алкогольної інтоксикації та участі в русі. У стані алкогольної інтоксикації водії отримають травму в 46,43 % випадків, пішоходи — у 52,53 %, пасажири — у 31,43 %. Порівняльний аналіз ризику виникнення летального результату в постраждалих внаслідок ДТП з алкогольною інтоксикацією та без неї і за ознакою участі в русі довів, що ризик виникнення летального результату у водіїв із наявністю алкогольної інтоксикації більше ніж у 2 рази вищий, ніж у водіїв без неї, і становить 0,49. Висновки. Найбільші клінічні результативні ризики виникнення летального результату перебігу травматичного процесу в постраждалих внаслідок ДТП, незалежно від наявності або відсутності алкогольної інтоксикації, мають пішоходи. Такі ризики мають критичне або катастрофічне значення. Алкогольна інтоксикація підвищує ризик виникнення летального результату перебігу травматичного процесу в активних учасників дорожнього руху (водії та пішоходи) та не впливає на такий результат у пасивних учасників руху (пасажири).

У статті описано клінічний випадок хворого з гострим коронарним синдромом без підйому сегмента ST з багатосудинним ураженням коронарних артерій, ускладнений явищами гострої серцевої недостатності. Розглянуто підходи до лікування таких хворих відповідно до сучасних рекомендацій і протоколів.

Фибрилляция предсердий остается основной причиной развития острого нарушения мозгового кровообращения (ОНМК), которое является одной из основных причин смерти и тяжелой продолжительной нетрудоспособности. Продолжается поиск препаратов, способных предупредить повреждение тканей головного мозга и улучшить восстановление после ОНМК. Целью работы было определение изменения функционального состояния эндотелия сосудов, уровня С-реактивного протеина и когнитивных функций у пациентов с фибрилляцией предсердий и острым нарушением мозгового кровообращения под влиянием лечения цитиколином. По результатам исследования у всех пациентов с фибрилляцией предсердий и острым нарушением мозгового кровообращения определены нарушение эндотелиальной функции и когнитивные расстройства, а у 74 % больных установлено повышение уровня С-реактивного протеина. Назначение цитиколина в дозе 1000 мг в сутки способствовало достоверному улучшению функционального состояния эндотелия сосудов и снижению уровня С-реактивного протеина, что особенно важно в условиях острого нарушения мозгового кровообращения, поскольку может помочь в ограничении повреджения тканей на фоне ОНМК и улучшить прогноз у данной категории больных.

Актуальність. Неконтрольований артеріальний тиск в осіб (АТ) пов’язаний із чотириразовим збільшенням ризику розвитку серцево-судинних подій порівняно з пацієнтами з АГ, які досягли цільового рівня АТ. Мета: оцінити загальну характеристику пацієнтів із резистентною АГ, які проходили стаціонарне лікування у відділенні симптоматичних гіпертензій ДУ «ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України», та визначити досягнення цільового рівня артеріального тиску в пацієнтів із резистентною АГ, які приймають 3 антигіпертензивні препарати та більше. Матеріали та методи. У дослідження було включено 1146 пацієнтів із резистентною АГ, які приймали 3 антигіпертензивні препарати та більше і лікувалися у відділенні симптоматичних гіпертензій ДУ «ННЦ «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН України». Рівень офісного АТ при надходженні хворих у відділення при прийомі 3 антигіпертензивних препаратів і більше становив ≥ 140/90 мм рт.ст.: середній рівень систолічного (САТ)/діастолічного АТ (ДАТ) був 174,60 ± 0,64/100,50 ± 0,38 мм рт.ст. Пацієнтам проводили такі обстеження: вимірювання зросту та маси тіла, офісного АТ, добове моніторування артеріального тиску, ехокардіографічне дослідження, вимірювання швидкості поширення пульсової хвилі та центрального артеріального тиску, визначення нічного апное сну, загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові, визначення рівнів тиреотропного гормона, Т3, Т4, реніну крові, альдостерону крові та їх співвідношення, визначення метанефринів сечі, кортизолу. Результати. Серед пацієнтів із резистентною артеріальною гіпертензією жінок було більше, ніж чоловіків, — 62,7 проти 36,7 % відповідно. Серед них у 5 % була виявлена вторинна АГ, де в структурі переважну частку становили ренопаренхімна артеріальна гіпертензія, аденома наднирників із гіперальдостеронізмом та порушення функції щитоподібної залози з гіпотиреозом. У 16,6 % пацієнтів із резистентною АГ відмічався цукровий діабет 2-го типу, 15,8 % пацієнтів перенесли порушення мозкового кровообігу в анамнезі, де переважав ішемічний інсульт — 12,8 %. У пацієнтів, у яких не було досягнуто цільового САТ (31 %), спостерігались достовірно вищі показники АТ при надходженні в стаціонар. У них відмічались достовірно вищий рівень кортизолу крові (155,0 ± 44,0 нг/л проти 35,9 ± 20,8 нг/л), вищий індекс маси міокарда лівого шлуночка (147,50 ± 3,46 г/м2 проти 135,30 ± 1,74 г/м2), частіше спостерігались ожиріння (42,9 проти 37,5 %), аномалії розвитку нирок (2,7 проти 0,8 %), облітеруючий атеросклероз нижніх кінцівок (2,0 проти 0,2 %), структурні зміни наднирників (3,0 проти 1,2 %), нефропатія (1,3 проти 0,2 %), вищий ступінь серцевої недостатності (СН 2А стадії; 16,9 проти 8,5 %). Ступінь зниження офісного АТ серед пацієнтів, які приймали 3 антигіпертензивні препарати та більше, загалом становив для САТ 43,47 ± ± 0,65 мм рт.ст., для ДАТ — 20,33 ± 0,74 мм рт.ст., р < 0,001 для обох значень. ДАТ між пацієнтами, які приймали 3 препарати та 4 препарати і більше, достовірно не відрізнявся та становив 19,88 і 20,81 мм рт.ст. відповідно, а офісний САТ достовірно більше знизився в пацієнтів, які приймали 4 препарати та більше, — на 45,78 мм рт.ст. порівняно з групою, яка приймала 3 препарати, — 41,3 мм рт.ст., р

Background. Obstructive sleep apnea (OSA), especially severe, is related to fatal and non-fatal cardiovascular events. OSA and arterial hypertension (AH) have significant correlations, and this comorbidity is very common and is associated with an increased risk of cardiovascular diseases. One of the causes is an increased arterial stiffness. Aortic pulse wave velocity is a highly reproducible noninvasive indicator of arterial stiffness recommended in current guidelines for evaluation of cardiovascular risk. The purpose of the study was to assess the arterial stiffness changes in patients with AH and OSA and possibilities of its correction by continuous positive airway pressure (CPAP) therapy. Materials and methods. One hundred and eighty-five patients with mild and moderate AH (49.80 ± ± 0.80 years old) were enrolled in the study and divided into groups: group 1 — those who had OSA (n = 148), group 2 — individuals without OSA (controls, n = 37). They underwent clinical and special examination: unattended somnography by dual-channel portable monitor device, evaluation of daytime sleepiness by Epworth Sleepiness Scale, office and ambulatory blood pressure monitoring, echocardiography and assessment of pulse wave velocity. The 10-month follow-up study included 105 patients, who were divided into 4 subgroups: A — those with moderate to severe OSA on CPAP (n = 23); B — individuals with moderate to severe OSA without CPAP (n = 29); C — patients with mild OSA (n = 29); D — people without OSA (controls, n = 24). All examinees received similar antihypertensive therapy according to 2013 European Society of Hypertension/European Society of Cardiology Guidelines. Results. Patients with AH and OSA (mean apnea-hypopnea index of 38.10 ± 2.51 events/h) compared to those without OSA (mean apnea-hypopnea index of 3.02 ± 0.25 events/h) had significantly higher body mass index (35.20 ± 0.57 kg/m2 vs 30.60 ± 0.79 kg/m2, P < 0.001), as well as blood glucose level (107.2 ± 2.2 mg/dl vs 98.0 ± 2.5 mg/dl, P = 0.045), uric acid level (6.17 ± 0.10 mg/dl vs 5.5 ± 0.3 mg/dl, P = 0.048) and left ventricular mass index (115.80 ± 2.39 g/m2 vs 104.60 ±± 4.56 g/m2, P = 0.035). During 10 months of follow-up, patients with AH and OSA on CPAP therapy reported a significant decrease in pulse wave velocity in elastic arteries (from 12.20 ± 0.63 m/s to 10.05 ± 0.43 m/s, P = 0.009), office systolic blood pressure (from 143.8 ± 132.7 mm Hg to 132.70 ± ± 2.33 mm Hg; P = 0.021) and diastolic blood pressure (from 93.80 ± 3.31 mm Hg to 86.00 ± 3.19 mm Hg; P = 0.012). Central systolic blood pressure also decreased (from 130.30 ± ± 3.97 mm Hg to 119.70 ± 2.97 mm Hg; P = 0.012). Conclusions. Combination of continuous positive airway pressure therapy and antihypertensive treatment improves arterial elasticity and helps achieve target blood pressure in hypertensive patients with moderate to severe obstructive sleep apnea., Актуальність. Синдром обструктивного апное сну (СОАС), особливо тяжкого ступеня, пов’язаний із фатальними та нефатальними серцево-судинними подіями. СОАС та артеріальна гіпертензія (АГ) мають достовірні взаємозв’язки, і дана супутня патологія є дуже поширеною та пов’язана зі збільшеним ризиком серцево-судинних захворювань. Однією з причин є підвищена жорсткість артерій. Неінвазивним показником жорсткості артерій є швидкість поширення пульсової хвилі в аорті, що рекомендована сучасними настановами для оцінки серцево-судинного ризику. Метою дослідження було оцінити зміни жорсткості артерій у пацієнтів з АГ та СОАС та можливості її корекції при лікуванні постійним позитивним тиском у дихальних шляхах (СРАР-терапія). Матеріали та методи. У дослідження були включені 185 пацієнтів із легкою та середньою АГ (49,8 ± 0,8 року), які були розподілені на групи: 1-ша — пацієнти, у яких був СОАС (n = 148), 2-га — пацієнти без СОАС (контрольна група, n = 37). Вони пройшли клінічне та спеціальне обстеження: сомнологічне дослідження за допомогою двоканального портативного монітора, оцінку денної сонливості за опитувальною шкалою Епворта, вимірювання офісного артеріального тиску та добове моніторування артеріального тиску, ехокардіографію, вимірювання швидкості поширення пульсової хвилі. За 10 місяців подальшого дослідження були включені 105 пацієнтів, які були розподілені на 4 підгрупи: А — пацієнти із середнім та тяжким ступенями СОАС на СРАР-терапії (n = 23), В — пацієнти із середнім та тяжким ступенями СОАС без СРАР-терапії (n = 29), С — пацієнти з легким ступенем СОАС (n = 29), D — пацієнти без СОАС (контрольна група, n = 24). Усі пацієнти отримували подібну антигіпертензивну терапію відповідно до Рекомендацій ESC/ESC 2013 року. Результати. У пацієнтів з АГ та СОАС (середній індекс апное/гіпопное — 38,10 ± 2,51 події/год) порівняно з пацієнтами без СОАС (середній рівень AГI — 3,02 ± 0,25 події/год) був значно вищий індекс маси тіла (35,20 ± 0,57 проти 30,60 ± 0,79 кг/м2, Р < 0,001), а також рівень глюкози в крові (107,2 ± 2,2 проти 98,0 ± 2,5 мг/дл, Р = 0,045), рівень сечової кислоти (6,17 ± 0,10 проти 5,5 ± 0,3 мг/дл, Р = 0,048) та індекс маси міокарда лівого шлуночка (115,80 ± 2,39 проти 104,60 ± 4,56 г/м2, Р = 0,035). Протягом 10 місяців спостереження в пацієнтів з АГ та СОАС на фоні CPAP-терапії спостерігалося достовірне зниження швидкості поширення пульсової хвилі по артеріях еластичного типу (із 12,20 ± 0,63 до 10,05 ± 0,43 м/с, Р = 0,009), офісного систолічного артеріального тиску (від 143,80 ± 132,70 до 132,70 ± 2,33 мм рт.ст., Р = 0,021) та офісного діастолічного артеріального тиску (від 93,80 ± 3,31 до 86,00 ± 3,19 мм рт.ст., Р = 0,012). У пацієнтів центральний систолічний артеріальний тиск зменшився з 130,30 ± 3,97 до 119,70 ± 2,97 мм рт.ст., Р = 0,012). Висновки. Поєднання терапії постійним позитивним тиском у дихальних шляхах та антигіпертензивної терапії покращує еластичність артерій та допомагає досягти цільового рівня артеріального тиску в пацієнтів з артеріальною гіпертензією та синдромом обструктивного апное сну середнього та тяжкого ступенів.

Background. Diabetes mellitus (DM) remains one of the most important cardiovascular risk factors significantly worsening the prognosis in patients with hypertension and dyslipidemia. The leading role among drugs for the treatment of such patients belongs to statins with their powerful influence on the development and progression of atherosclerosis and its complications. We used the OZIRKA study database and performed additional subanalysis to study the effects of rosuvastatin in patients with diabetes and dyslipidemia. Purpose: to study the effect of Ozalex (rosuvastatin) on lipid and cholesterol levels in patients with lipid metabolism disorders and hypercholesterolemia and DM. Materials and methods. It was a prospective open population study. The recruitment of patients was conducted from March to December 2019. The analysis of the study data was conducted from June to November 2020. Results. A total of 20,000 patients from all over Ukraine were included in the study. The full follow-up period was completed by 18,100 patients, of whom 17,530 had all the necessary data, they were included in the final analysis. The mean follow-up period was 2.2 months. Approximately 13 % of patients included in the study had DM type 2. We observed a significant reduction in total cholesterol, low-density lipoprotein (LDL) and triglyceride levels in patients with diabetes. In addition, there was a tendency to an increase in the level of high-density lipoproteins in this group of patients. In general, it can be noted that there was a significant improvement in lipid profile in patients with diabetes: the level of total cholesterol decreased by 28 %, LDL cholesterol — by 34 %, triglycerides — by 24 %. Administration of rosuvastatin did not impair glucose control in any way in the group of patients with DM; moreover, even in the group of people without DM, there was no negative effect of rosuvastatin on fasting glucose level. Conclusions. In general, we can recommend Ozalex in a dose of 10 to 20 mg as an optimal start of statin therapy at the stage of primary care for patients with DM., Актуальність. Цукровий діабет (ЦД) залишається одним із найважливіших факторів серцево-судинного ризику, що значно погіршує прогноз у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та дисліпідемією. Провідну роль серед препаратів для лікування таких пацієнтів відіграють статини з їх потужним впливом на розвиток і прогресування атеросклерозу та його ускладнень. Ми використали базу даних дослідження ОЗІРКА та провели додатковий субаналіз впливу розувастатину в пацієнтів із ЦД та дисліпідемією. Мета: вивчити вплив препарату Озалекс (розувастатин) на рівень ліпідів і холестерину в пацієнтів із порушеннями ліпідного обміну й гіперхолестеринемією та ЦД. Матеріали та методи. Проспективне відкрите популяційне дослідження. Набір пацієнтів проводився з березня по грудень 2019 року. Аналіз даних дослідження проходив із червня по листопад 2020 року. Результати. Загалом у дослідження включили 20 000 пацієнтів з усієї України. Повний період спостереження закінчили 18 100 пацієнтів, із яких у 17 530 були всі необхідні дані, які й увій-шли до фінального аналізу. Середній період спостереження становив 2,2 місяця. Приблизно 13 % пацієнтів, включених у дослідження, страждали від ЦД 2-го типу. Ми спостерігали достовірне зниження рівнів загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності і тригліцеридів у пацієнтів із ЦД. Крім того, відмічалася тенденція до підвищення рівня ліпопротеїнів високої щільності в цій групі пацієнтів. Загалом можна відзначити, що відбулося достовірне поліпшення показників ліпідограми в пацієнтів із ЦД — рівень загального холестерину знизився на 28 %, рівень холестерину ліпопротеїнів низької щільності — на 34 %, тригліцеридів — на 24 %. Призначення розувастатину жодним чином не погіршувало контроль глюкози у групі пацієнтів із ЦД, більше того, навіть у групі осіб без ЦД також не спостерігалося жодного негативного впливу розувастатину. Висновки. Загалом можна сказати, що препарат Озалекс у дозі від 10 до 20 мг є оптимальним для початку статинотерапії на етапі первинної ланки надання медичної допомоги пацієнтам із ЦД.

Актуальность. Несмотря на широкие возможности медикаментозного лечения, контроль артериальной гипертензии остается не очень хорошим во всем мире. Многие пациенты имеют хороший результат при применении комбинированной терапии и достигают целевого уровня артериального давления. Однако около 2/3 из них принимают многокомпонентную антигипертензивную терапию. Наиболее эффективные фиксированные комбинации антигипертензивных препаратов включают блокаторы ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (блокаторы рецепторов к ангиотензину II или ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента) в комбинации с антагонистами кальция и/или диуретиками. Цель: оценить терапевтическую эффективность генерической фиксированной тройной комбинации валсартана/амлодипина/гидрохлортиазида и двойной фиксированной комбинации валсартана/амлодипина в лечении пациентов с артериальной гипертензией II–III степени. Материалы и методы. В исследование включались пациенты с умеренной и тяжелой артериальной гипертензией без сахарного диабета. Пациенты были разделены на 2 группы. Первой группе (n = 25) было назначена фиксированная тройная комбинация 160 мг валсартана/5 мг амлодипина/12,5 мг гидрохлортиазида один раз в сутки утром в течение 1 месяца. Пациенты второй группы (n = 25) получали по аналогичной схеме двойную фиксированную комбинацию 160 мг валсартана/5 мг амлодипина один раз в сутки утром в течение 1 месяца. Если через 1 месяц терапии был достигнут целевой уровень офисного АД, то пациенты продолжали принимать назначенную терапию в прежней дозе. Если через 1 месяц лечения не был достигнут целевой уровень офисного АД

Целью исследования было оценить терапевтическую эффективность генерического комбинированного препарата Комбисарт Н (фиксированная тройная комбинация валсартана/амлодипина/гидрохлортиазида производства АО «Киевский витаминный завод») по сравнению с препаратом Комбисарт (двойная фиксированная комбинация валсартана/амлодипина производства АО «Киевский витаминный завод») в лечении пациентов с артериальной гипертензией ІІ–ІІІ степени. Задачи исследования: изучить терапевтическую эффективность фиксированной тройной и двойной комбинации в лечении артериальной гипертензии; изучить переносимость и возможные побочные реакции препаратов, входящих в состав комбинаций, которые исследовались. Материалы и методы. В исследование были включены 50 пациентов с артериальной гипертензией ІІ–ІІІ степени. Проводили офисное измерение артериального давления (АД), суточное мониторирование АД, биохимическое исследование крови, оценивали качество жизни в динамике по показателям опросника качества жизни EQ-5D, влияние терапии на показатели эректильной функции у мужчин с помощью анкеты МИЭД (Международный индекс эректильной дисфункции), жесткость сосудистой стенки оценивали с помощью скорости распространения пульсовой волны в начале и через 3 месяца терапии. Результаты. Снижение среднесуточного АД в целом по группе составило 20,0/8,6 мм рт.ст. (Р < 0,05), на двойной (Комбисарт) комбинации — 18,0/16,1 мм рт.ст. (Р < 0,05), на тройной (Комбисарт Н) комбинации — 23,8/20,7 мм рт.ст. (Р < 0,05). Снижение среднедневного АД в целом по группе составило 24,8/21,0 мм рт.ст. (Р < 0,05), на двойной (Комбисарт) комбинации — 19,4/17,8 мм рт.ст. (Р < 0,05), на тройной (Комбисарт Н) комбинации — 17,8/22,6 мм рт.ст. (Р < 0,05). Снижение середненочного АД в целом по группе составило 18,4/17,7 мм рт.ст. (Р < 0,05), на двойной (Комбисарт) комбинации — 17,0/12,1 мм рт.ст. (Р < 0,05), на тройной (Комбисарт Н) комбинации — 20,5/18,2 мм рт.ст. (Р < 0,05). Достижение целевого АД при суточном мониторировании в целом по группе составило 86 %: у 77,3 % пациентов — на двойной комбинации, у 95,2 % — на тройной комбинации. Выводы. Тройная комбинация Комбисарт Н была более эффективной в снижении артериального давления при суточном мониторировании по сравнению с двойной комбинацией Комбисарт без увеличения побочных эффектов.

Background. Blepharospasm (cranial dystonia) is a form of focal dystonia characterized by voluntary movements of the orbicular muscle. Cranial dystonia is diagnosed in 15–16 cases per 100 00 in Europe, and in 40 cases per 100 000 in the USA. The disease aetiology is not yet established. Blepharospasm deterioration results in functional blindness that becomes a medical and social problem and restricts the patient’s productive life. Thus the choice of adequate treatment method for blepharospasm is a relevant problem in neurology and ophthalmology. The study aimed to present a clinical case of surgical treatment of a patient with blepharospasm. Results. A patient admitted to Kyiv Municipal Clinical Ophthalmological Hospital “Centre for Eye Microsurgery”, aged 68 years old, with a diagnosis of blepharospasm debuted in 2012. Because of no effect of drug treatment (dual injection of botulin toxin in 2017 and 2019), the patient was offered to get a surgical treatment — upper eyelid myectomy (by Bobby S. Korn, Don O. Kikkawa). Possible complications of this surgical intervention such as medial eyebrow drooping, hypoesthesia in the forehead, anterior lamellar deficiency, blee­ding, lymphedema were not detected in the patient. Conclusions. Blepharospasm is an uncommon disease in clinical practice, but it is a medical and social problem, thus it requires to use an individualized approach for diagnosis and treatment. Preserving upper eyelid myectomy is a valid method for the treatment of patients with drug resistance and inadequate or no effect of injections of botulin toxin type A., Актуальность. Блефароспазм (краниальная дистония) — форма локальной дистонии, характеризующаяся непроизвольными движениями круговой мышцы глаз. Краниальная дистония диагностируется в Европе в 15–16 случаях на 100 000 населения, в США — в 40 случаях на 100 000 населения. Этиология заболевания окончательно не установлена. Прогрессирование блефароспазма приводит к функциональной слепоте, которая становится медико-социальной проблемой и ограничивает полноценную жизнедеятельность больного. Поэтому выбор адекватного метода лечения блефароспазма остается актуальной проблемой в неврологии и офтальмологии. Цель работы — предоставить клинический случай хирургического лечения пациента с блефароспазмом. Результаты. В Киевскую городскую клиническую офтальмологическую больницу «Центр микрохирургии глаза» обратился больной, 68 лет, с диагнозом «блефароспазм», который дебютировал в 2012 г. Учитывая отсутствие эффекта от медикаментозного лечения (двукратные инъекции ботокса в 2017 и 2019 г.), больному предложено оперативное вмешательство — сберегающая миоэктомия верхнего века (по Bobby S. Korn, Don O. Kikkawa). Возможные осложнения данного хирургического вмешательства, такие как медиальное опущение брови, гипестезия лба, переднепластинчастый дефицит, кровотечение, лимфедема, у пациента отсутствовали. Выводы. Блефароспазм — заболевание, редко встречающееся в клинической практике, но являющееся медико-социальной проблемой, поэтому требует от врача индивидуализированного подхода в диагностике и лечении. Сберегающая миоэктомия верхнего века — действенный метод лечения больных с устойчивой резистентностью к медикаментам и недостаточностью или отсутствием эффекта от инъекций ботулотоксина типа А., Актуальність. Блефароспазм (краніальна дистонія) — форма локальної дистонії, що характеризується мимовільними рухами кругового м’яза очей. Краніальна дистонія діагностується в Європі у 15–16 випадках на 100 000 населення, у США — у 40 випадках на 100 000 населення. Етіологія захворювання остаточно не встановлена. Прогресування блефароспазму призводить до функціональної сліпоти, яка стає медико-соціальною проблемою і обмежує повноцінну життєдіяльність хворого. Тому вибір адекватного методу лікування блефароспазму залишається актуальною проблемою в неврології та офтальмології. Мета роботи — надати клінічний випадок хірургічного лікування пацієнта з блефароспазмом. Результати. У Київську міську клінічну офтальмологічну лікарню «Центр мікрохірургії ока» звернувся хворий, 68 років, з діагнозом «блефароспазм», який дебютував у 2012 р. Враховуючи відсутність ефекту від медикаментозного лікування (дворазові ін’єкції ботоксу в 2017 та 2019 р.), хворому запропоновано оперативне втручання — ощадну верхньоповікову міоектомію (за Bobby S. Korn, Don O. Kikkawa). Можливі ускладнення даного хірургічного втручання, такі як медіальне опущення брови, гіпестезія лоба, передньопластинчастий дефіцит, кровотеча, лімфедема, у пацієнта були відсутні. Висновки. Блефароспазм — захворювання, що рідко зустрічається в клінічній практиці, але є медико-соціальною проблемою, тому вимагає від лікаря індивідуалізованого підходу в діагностиці і лікуванні. Ощадна верхньоповікова міоектомія — дієвий метод лікування хворих із стійкою резистентністю до медикаментів та недостатністю або відсутністю ефекту від ін’єкцій ботулотоксину типу А.

Background. Identification of risk factors and preliminary assessment of overall cardiovascular risk in patients with hypertension is the most important task in clinical practice. Most patients, in addition to high blood pressure (BP), have other cardiovascular risk factors that aggravate each other, leading to an increase in overall cardiovascular risk. One of the cardiovascular risk factors is an increased arterial stiffness. Arterial stiffness is evaluated using pulse wave velocity (PWV). The other independent risk factor for cardiovascular diseases is elevated level of total homocysteine in the blood. The purpose was to evaluate the relationship between hyperhomocysteinemia (HHc) and vascular stiffness in patients with hypertension. Materials and methods. Our research was carried out as a part of the ХІПСТЕР trial in Ukraine. The study included 40 patients with hypertension stage 1 and 2 (average office systolic (SBP)/diasto-lic blood pressure (DBP) was 155.88/92.60 ± 1.63/1.43 mmHg, heart rate — 71.40 ± 1.29 bpm). The average age of the patients was 55.85 ± 2.09 (26–74) years. Individuals with homocysteine levels ≥ 10 μmol/l were referred to as those with HHc (H-type hypertension). Arterial stiffness was determined by PWV. Results. We found that at the beginning of the study, 75 % of patients (30 individuals with mild and moderate hypertension) had H-type hypertension with an increased level of homocysteine. Patients with H-type hypertension (HHc) and hypertension without HHc did not differ in terms of age, duration of hypertension. At the same time, patients with H-type hypertension had higher body weight and body mass index. Office SBP in patients with H-type hypertension at baseline and after 6 months of treatment was higher compared to patients without HHc (156.45 ± 1.04 mmHg and 152.55 ±1.41 mmHg (p < 0.05) at baseline vs 130.65 ± 0.96 mmHg and 126.97 ± 1.08 mmHg (p

Background. The purpose of our study was to evaluate the effect of angiotensin (AT) II receptor blockers — olmesartan, azilsartan, and telmisartan when taken in the morning or evening hours on blood pressure indicators during 24-hour monitoring. Materials and methods. The study included 126 patients with mild to moderate hypertension. The patients were divided into 6 groups: group 1 — 20 patients who took olmesartan 20–40 mg in the morning, group 2 — 20 patients took olmesartan 20–40 mg in the evening, group 3 — 21 patients took azilsartan 40–80 mg in the morning, group 4 — 20 patients took azilsartan 40–80 mg in the evening, group 5 — 22 patients took telmisartan 40–80 mg in the morning, group 6 — 23 patients took telmisartan 40–80 mg in the evening. Patients underwent initial and repeated examination after 3 months of therapy. Results. Evening intake of olmesartan led to a more pronounced decrease in 24 systolic blood pressure (SBP) (11.09 ± 2.30 versus 4.06 ± 2.25 mm Hg; p < 0.01). Changes in 24 diastolic blood pressure (DBP) were insignificant, although the decrease, when taken in the evening was more significant compared to the morning intake (8.38 ± 2.58 versus 3.38 ± 2.31 mm Hg, NS). Changes in 24SBP/24DBP while taking azilsartan in the evening or morning hours were significant but did not differ from each other (13.06 ± 2.65/9.76 ± 1.73 and 12.71 ± 1.62/7.00 ± 1.50 mm Hg). The decrease in 24SBP/24SBP on the background of telmisartan intake was significantly more pronounced with the morning intake compared to the evening intake (16.48 ± ± 2.86/12.56 ± 2.80 versus 4.93 ± 1.53/5.40 ± 1.89 mm Hg; p < 0.01) Thus, the morning intake more strongly reduced the average daily blood pressure while taking telmisartan, and the evening intake — while taking olmesartan. Azilsartan reduced blood pressure equally both when taken in the evening and in the morning. Achievement of target blood pressure with daily monitoring while taking olmesartan, azilsartan and telmisartan was 71.80, 71.05, and 75.61 %, respectively. Conclusions. The study of various AT II blockers (olmesartan, azilsartan, and telmisartan) has demonstrated their different properties in terms of impacting the daily blood pressure level depending on the time of administration. We did not reveal the class effect of the drugs by the time of their administration: olmesartan was more effective when taken in the evening, telmisartan — in the morning, and the effectiveness of azilsartan did not depend on the time of its administration. Achievements of target blood pressure while taking all three drugs according to 24-hour monitoring data were the same., Целью нашего исследования было оценить влияние блокаторов рецепторов к ангиотензину II (АТ II) — олмесартана, азилсартана и телмисартана при приеме их в утренние или вечерние часы на показатели артериального давления (АД) при суточном мониторировании. Материалы и методы. В исследование было включено 126 пациентов с мягкой и умеренной артериальной гипертензией, которые были отобраны для сравнения влияния на уровень АД медикаментозной хронотерапии блокаторами рецепторов к АТ II — олмесартаном, азилсартаном и телмисартаном при приеме их в утренние или вечерние часы и разделены на 6 подгрупп: 1-я — 20 пациентов, принимавших олмесартан 20–40 мг в утренние часы, 2-я — 20 пациентов, принимавших олмесартан 20–40 мг в вечерние часы, 3-я — 21 пациент, принимавшие азилсартан 40–80 мг в утренние часы, 4-я — 20 пациентов, принимавших азилсартан 40–80 мг в вечерние часы, 5-я — 22 пациента, принимавшие телмисартан 40–80 мг в утренние часы, 6-я — 23 пациента, принимавшие телмисартан 40–80 мг в вечерние часы. Пациенты проходили первичное и повторное обследование через 3 месяца терапии. Результаты. Вечерний прием олмесартана приводил к более выраженному снижению среднесуточного систолического АД (24САД) — 11,09 ± 2,30 мм рт.ст. против 4,06 ± 2,25 мм рт.ст., р, Метою нашого дослідження було оцінити вплив блокаторів рецепторів до ангіотензину II (АТ II) — олмесартану, азилсартану та телмісартану при прийомі їх в ранкові або вечірні години на показники артеріального тиску (АТ) при добовому моніторуванні. Матеріали та методи. В дослідження було включено 126 пацієнтів із м’якою та помірною артеріальною гіпертензією, які були відібрані для порівняння впливу на рівень АТ медикаментозної хронотерапії блокаторами рецепторів до АТ II — олмесартаном, азилсартаном та телмісартаном при прийомі їх в ранкові або вечірні години та розподілені на 6 підгруп: 1-ша — 20 пацієнтів, які приймали олмесартан 20–40 мг у ранкові години, 2-га — 20 пацієнтів, які приймали олмесартан 20–40 мг у вечірні години, 3-тя — 21 пацієнт, які приймали азилсартан 40–80 мг у ранкові години, 4-та — 20 пацієнтів, які приймали азилсартан 40–80 мг у вечірні години, 5-та — 22 пацієнти, які приймали телмісартан 40–80 мг у ранкові години, 6-та — 23 пацієнти, які приймали телмісартан 40–80 мг у вечірні години. Пацієнти проходили первинне та повторне обстеження через 3 місяці терапії. Результати. Вечірній прийом олмесартану призводив до більш вираженого зниження середньодобового систолічного АТ (24САТ) — 11,09 ± 2,30 мм рт.ст. проти 4,06 ± 2,25 мм рт.ст., р < 0,01. Зміни середньодобового ді-астолічного АТ (24ДАТ) були невірогідними, хоча зниження при прийомі в вечірні години було більш значним порівняно з ранковим прийомом — 8,38 ± 2,58 мм рт.ст. проти 3,38 ± 2,31 мм рт.ст., НД. Зміни 24САТ/24ДАТ на фоні прийому азилсартану в вечірні або ранкові години були вірогідними, але не відрізнялися між собою — 13,06 ± 2,65/9,76 ± 1,73 мм рт.ст. проти 12,71 ± 1,62/7,00 ± 1,50 мм рт.ст., НД. Зниження 24САТ/24ДАТ на фоні прийому телмісартану було вірогідно більш виражене при ранковому прийомі порівняно з вечірнім прийомом — 16,48 ± 2,86/12,56 ± 2,80 мм рт.ст. проти 4,93 ± 1,53/5,40 ± 1,89 мм рт.ст., р < 0,01. Таким чином, ранковий прийом більш виражено знижував середньодобовий АТ на фоні прийому телмісартану, а вечірній прийом — на фоні прийому олмесартану. Азилсартан однаково знижував АТ при прийомі як у вечірні години, так і в ранкові. Досягнення цільового АТ при добовому моніторуванні на фоні прийому олмесартану, азилсартану та телмісартану становило 71,80; 71,05 та 75,61 % відповідно. Висновки. Таким чином, наше дослідження різних блокаторів до АТ II (олмесартану, азилсартану та телмісартану) продемонструвало їх різні властивості щодо впливу на добовий артеріальний тиск. Ми можемо зробити висновок, що немає класового ефекту препаратів за часом їх прийому, одні сартани в нашому дослідженні були більш ефективні при прийомі в вечірні години, інші — у ранкові. Досягнення цільового АТ при добовому моніторуванні на фоні прийому олмесартану, азилсартану та телмісартану було однаковим.

Целью нашего исследования было оценить эффективность снижения артериального давления (АД) в течение последних 6 часов из 24 после приема последней дозы препарата по результатам суточного мониторирования артериального давления через 12 недель лечения у пациентов с мягкой и умеренной артериальной гипертензией (АГ), которые контролировали офисное давление и имели неконтролируемые пики АД в течение последних 6 часов после приема последней дозы антигипертензивного препарата. Материалы и методы. В исследование было включено 67 пациентов с мягкой и умеренной АГ. Пациентам выполняли общий анализ крови, биохимическое исследование крови, измерение офисного АД, амбулаторное 24-часовое мониторирование АД с определением циркадности АД, утреннего подъема АД, определение центрального АД, скорости распространения пульсовой волны. В утренние (1-я подгруппа) или вечерние (2-я подгруппа) часы назначали телмисартан в дозе 40 или 80 мг один раз в день (Телсартан, «Др. Редди’с Лабораториз Лимитед») или фиксированную комбинацию телмисартана 40 или 80 мг с гидрохлортиазидом 12,5 мг (Телсартан-Н, «Др. Редди’с Лабораториз Лимитед»); при недостижении целевого уровня офисного АД меньше 140/90 мм рт.ст. через 4 недели добавляли амлодипин 5 или 10 мг один раз в сутки (Стамло, «Др. Редди’с Лабораториз Лимитед»). Пациенты проходили первичное обследование и обследование через 12 недель (3 месяца) терапии. Результаты. Уменьшение офисного систолического АД (САД)/диастолического АД (ДАД) в среднем составило за 8 недель 16,92/9,56 мм рт.ст. (р < 0,05), а через 12 недель лечения — 21,26/12,12 мм рт.ст. (р < 0,05). Офисная частота сердечных сокращений (ЧСС) достоверно не изменилась. В результате проведенной терапии Телсартаном и Телсартаном-Н происходило достоверное уменьшение среднесуточного САД (с 134,45 ± 1,39 мм рт.ст. до 122,01 ± 1,16 мм рт.ст., р < 0,05) и ДАД (с 81,51 ± 1,15 мм рт.ст. до 71,62 ± 1,01, р < 0,05), что в среднем составило 12,44/9,89 мм рт.ст. Отмечено также достоверное уменьшение среднедневных показателей САД и ДАД с 138,92 ± ± 1,38 мм рт.ст. и 85,22 ± 1,20 мм рт.ст. до 126,35 ± 1,20 мм рт.ст. и 75,70 ± 1,11 мм рт.ст. (р < 0,05) соответственно, что в среднем составило 12,57 и 9,52 мм рт.ст., и середненочных показателей САД и ДАД с 126,13 ± 1,18 мм рт.ст. и 74,28 ± ± 1,46 мм рт.ст. до 113,37 ± 1,40 мм рт.ст. и 63,73 ± 1,09 мм рт.ст. (р < 0,05) соответственно (12,76 и 11,05 мм рт.ст.). Достоверных изменений суточной ЧСС не было. Доля достижения целевого АД на фоне приема Телсартана или Телсартана-Н самостоятельно или в комбинации с амлодипином при офисном измерении составила 80,6 %, а при суточном мониторировании — 75,61 %. Следовательно, у больных с мягкой и умеренной артериальной гипертензией с конт-ролируемым офисным давлением и неконтролируемыми пиками АД в течение последних 6 часов после приема последней дозы антигипертензивного препарата исследуемые препараты Телсартан и Телсартан-Н продемонстрировали достаточно высокий антигипертензивный эффект как при использовании без амлодипина, так и в комбинации с ним. Телмисартан более эффективно снижал среднедневное и ночное САД и ДАД при утреннем приеме по сравнению с вечерним. Отмечено достоверное снижение средних САД, ДАД в утренние часы с 140,14 ± 1,51 мм рт.ст. и 87,19 ± 1,56 мм рт.ст. до 124,77 ± 1,40 мм рт.ст. и 73,23 ± 1,31 мм рт.ст. (р < 0,05), на 15,37 и 13,96 мм рт.ст. соответственно. Также происходило снижение скорости повышения САД в утренние часы на 3,67 мм рт.ст/ч на фоне терапии Телсартаном и Телсартаном-Н. Произошло уменьшение величины утреннего подъема САД на 11,34 мм рт.ст. (р < 0,05). Выводы. Терапия Телсартаном и Телсартаном-Н как без комбинации с препаратом Стамло, так и в сочетании с ним у пациентов с мягкой и умеренной АГ с контролируемым офисным давлением и неконтролируемыми пиками АД в течение последних 6 часов после приема последней дозы антигипертензивного препарата достоверно снижала как офисное АД, так и АД при суточном мониторировании и способствовала снижению величины АД в утренние часы, уменьшению скорости повышения АД в утренние часы.

This paper presents a clinical case of pulmonary hypertension associated with left heart disease (PH-LHD) in a 63-year-old woman with heart failure and preserved ejection fraction (HFpEF). The history of disease (arterial hypertension, atrial fibrillation, diabetes mellitus, acute pulmonary embolism, obesity, chronic obstructive pulmonary disease) and results of standard instrumental (no signs of thrombi in pulmonary arteries, significant enlargement of right heart and normal size of left heart, high level of calculated systolic blood pressure in pulmonary artery) and laboratory investigations (high level of B-type natriuretic peptide) did not help to classify the type of pulmonary hypertension. Only after right heart catheterization it was possible to establish the correct diagnosis — post capillary combined PH-LHD. The article also discussed the latest guidelines on the diagnosis and treatment of HFpEF and PH-LHD. Some considerations in favor of new step algorithm for diagnosis of HFpEF that was proposed by European Society of Cardiology Congress in Paris (2019) were done and there was demonstrated its possible use in Ukraine. Some questions of morphological and pathogenic differences between precapillary pulmonary arterial hypertension and post-capillary PH-LHD were discussed. Conclusion about the impossibility of using specific pulmonary arterial hypertension therapy in patients with post-capillary PH was based on some arguments. There are elucidated some drug interventions in patients with HFpEF. Particular emphasis is placed on the correction of risk factors and comorbidities, in particular through lifestyle modifications and non-drug treatment., В данной статье описывается клинический случай легочной гипертензии, ассоциированной с заболеванием левых отделов сердца (ЛГ-ЛОС), на фоне сердечной недостаточности с сохраненной фракцией выброса (СНсФВ) у женщины в возрасте 63 лет. История болезни (артериальная гипертензия, фибрилляция предсердий, сахарный диабет, тромбоэмболия легочных артерий, ожирение, хронические обструктивные заболевания легких) и данные обычных инструментальных (отсутствие тромбов в легочных артериях, увеличенные размеры правых отделов сердца, значительно преобладающие над левыми, высокий уровень рассчитанного систолического давления в легочной артерии) и лабораторных методов исследования (высокий уровень мозгового натрий-уретического пептида) не позволили классифицировать группу легочной гипертензии (ЛГ). Лишь применение катетеризации правых отделов сердца помогло правильно определиться с типом ЛГ — посткапиллярная комбинированная ЛГ-ЛОС. В статье также обсуждаются последние рекомендации по диагностике и лечению СНсФВ и ЛГ-ЛОС. Рассматривается предложенный на Европейском конгрессе кардиологов в Париже (2019) алгоритм определения СНсФВ и возможность его использования в Украине. Кроме того, разбираются вопросы морфологических и патогенетических различий между прекапиллярной легочной артериальной гипертензией (ЛАГ) и посткапиллярной ЛГ-ЛОС. Приводятся аргументы о невозможности применения специфической терапии ЛАГ у пациентов с посткапиллярной ЛГ. Обсуждаются данные о возможностях терапевтических вмешательств у пациентов с СНсФВ. Особый акцент делается на коррекции факторов риска и сопутствующих состояний, в том числе за счет модификации образа жизни и немедикаментозного лечения., В даній статті описується клінічний випадок легеневої гіпертензії, асоційованої з захворюванням лівих відділів серця (ЛГ-ЛВС), на фоні серцевої недостатності зі збереженою фракцією викиду (СНзбФВ) у жінки віком 63 роки. Історія хвороби (артеріальна гіпертензія, фібриляція передсердь, цукровий діабет, тромбоемболія легеневих артерій, ожиріння, хронічне обструктивне захворювання легень) та дані звичайних інструментальних (відсутність тромбів у легеневих артеріях, збільшені розміри правих відділів серця, що значно переважали над лівими, високий рівень розрахованого систолічного тиску в легеневій артерії) та лабораторних методів дослідження (високий рівень мозкового натрійуретичного пептиду) не дозволили класифікувати групу легеневої гіпертензії (ЛГ). Лише застосування катетеризації правих відділів серця допомогло правильно визначитися з типом ЛГ — посткапілярна комбінована ЛГ-ЛВС. В статті також обговорюються останні рекомендації з діагностики та лікування СНзбФВ та ЛГ-ЛВС. Розглядається запропонований на Європейському конгресі кардіологів у Парижі (2019) алгоритм визначення СНзбФВ і можливість його використання в Україні. Окрім того, розбираються питання щодо морфологічних і патогенетичних відмінностей між прекапілярною легеневою артеріальною гіпертензією (ЛАГ) та посткапілярною ЛГ-ЛВС. Наводяться аргументи щодо неможливості застосування специфічної терапії ЛАГ у пацієнтів з посткапілярною ЛГ. Обговорюються дані щодо можливостей терапевтичних втручань у пацієнтів із СНзбФВ. Особливий наголос робиться на корекції факторів ризику та супутніх станів, зокрема за рахунок модифікації способу життя та немедикаментозного лікування.