Search

Мета статті полягає у здійсненні багатоаспектного аналізу динаміки розвитку парламентаризму і цифрового конституціоналізму, виокремлення можливих викликів і загроз, перспектив для парламентів і парламентської діяльності в умовах поширення сучасних цифрових (електронних) технологій. Висвітлено підходи до розуміння і визначення феноменів «парламентаризм», «конституціоналізм», «цифровий конституціоналізм», деякі їх модифікації та особливості, підкреслено їх багатогранну природу, трансформацію в умовах сучасного цифрового розвитку, електронної демократії. Кризові й конфліктні події значною мірою стали викликами для парламентів і парламентської діяльності, як і власне процеси та інструменти діджиталізації й цифровізації. Важливо, що парламентські інституції різних рівнів (національні, наднаціональні, міжпарламентські об’єднання, їх допоміжні органи і служби) сприяють розвитку і регулюванню даних процесів, використовуючи апробовані практикою передові ефективні цифрові технології. Слід виокремити «Цифровий компас» для цифрового десятиліття ЄС (2030), концепцію цифрового суверенітету, прийняті хартії цифрових прав (Каталонська, Ніцька), Закон про цифрові ринки, Закон про цифрові послуги, Закон про штучний інтелект, Декларація про Європейські цифрові права та принципи (2022), «World e-Parliament Report» МПС, концепцію е-демократії Європарламенту, резолюцію про е-демократію ПАРЄ, рекомендації щодо відкритого урядування та електронної участі громадян ОЕСР. Завдяки цьому впроваджуються нові форми й інструменти реалізації існуючих прав людини, а також конституюються нові цифрові права (на доступ до мережі Інтернет, на ідентичність у цифровому середовищі, на захист у цифровому середовищі, недискримінацію і т.д.). Так само модернізуються форми і методи діяльності парламентів (розширення платформ для онлайн-трансляцій пленарних засідань і засідань комітетів, електронного (дистанційного) голосування, удосконалення інтерактивного веб-сайтів з доступом до законопроектів та інших документів, системи електронних петицій та консультацій з виборцями, електронна участь громадян і громадських організацій у законодавчому процесі). Проте розвиток цифрового парламентаризму і цифрової демократії супроводжують численні виклики (цифрова нерівність, низька цифрова грамотність членів парламентів і парламентських служб, кіберзагрози, матеріально-фінансові витрати і т.д.). Це зумовлює ґрунтовне вивчення порушеної проблематики, підвищення цифрової культури, вдосконалення парламентських процедур, поряд з подальшим розвитком технологічної інфраструктури, кібербезпекового захисту складових цифрового парламентаризму.

The article reveals the interrelationship of such modern megatrends as globalization and democracy, which are declared a blessing in creating special opportunities for each country, social community, and individual. Globalization was initially understood as an exclusively economic phenomenon, today it covers almost all spheres of human activity, today it can be considered as multiple processes and trends in the formation of a single planetary space, which involves the integration of states and their populations in all spheres of social life (economy, public administration, politics, culture, law, morality). It is shown that globalization as “Westernization” in its modern version contributes to the spread of democratic values and institutions, prompts changes in the value-normative systems of societies and worldviews, and significantly impacts the norms of social morality and law. The features of modern globalization processes are determined by the rapid development and availability of IT technologies for the population, the mobility of modern people, and the formation of new values in postmodern society, which are associated with societal changes. The article proves that globalization and all the processes accompanying it can take place only in those societies that strive for it themselves. The artificial planting of democratic values, and moral and legal standards is possible under constant external support, their actual perception and implementation in life takes place with the support of the population and the authorities of each state. The bipolarity of the modern world is represented by states that accept globalization-democratic values and states that defend their own identity and traditionality. Therefore, it is important to take into account the peculiarities of modern worldview orientations of each actor (state, society) and the voluntariness of participants in globalization processes regarding the creation of supra-state structures, as well as the voluntary adoption of norms and standards in the regulation of social life. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

В статті характеризуються основні права і свободи людини і громадянина, що є невід’ємними правами і свободами, якими користується особа від народження. Вони становлять основу правового статусу, закріпленого в конституції держави, і користуються найвищим правовим захистом. Найважливіші і складні відносини між людьми та відносини між державою та особою в правовій формі регулюються шляхом формулювання прав, свобод та обов’язків, що лежать в основі правового статусу особи, що є одним із найважливіших не тільки правових, але й юридичних. також політичні категорії. Найважливішими ознаками прав і свобод людини і громадянина є: природність, безперервність, рівність, соціальна обґрунтованість, повага до міжнародних стандартів, державна гарантія. Проблема гарантування прав і свобод особи шляхом надання їм реального характеру носить не лише практичний характер. У сучасному контексті розвитку верховенства права та громадянського суспільства важливою є розробка цілісної наукової концепції прав і свобод людини, яка охоплює широкий спектр теоретичних положень щодо сутності та змісту прав і свобод, їх структури та механізму. Важливу роль у забезпеченні конституційних прав і свобод відіграють органи місцевого самоврядування. Справжнє середовище існування прав людини можливе в умовах демократичної правової держави. Демократія, верховенство права і права людини нероздільні. Верховенство права є гарантією реальності прав людини в частині захисту від порушень з боку влади, а права людини є головною умовою і характеристикою демократії, гуманістичного та людського виміру правової держави. В статті зроблено висновок, що основою демократії в державі є гарантування Конституція держави прав і свобод людини і громадянина не лише формально, але й на практиці. Тому, враховуючи окремі недоліки органів держави в регулюванні системи прав людини і громадянина зростає кількість правозахисних організацій з кожним днем зростає, як на національному, так і на міжнародному рівні. Разом з тим, в статті зроблено висновок, що в суспільстві з розвиненим правовим нігілізмом неможливо побудувати правову державу. А повага до прав суспільства може бути викликана лише турботою про однакові права людей і громадян.

Стаття присвячена аналізу сучасного стану теорії та методології контролю у сфері публічної влади. Основною метою дослідження є виявлення ключових аспектів та визначення шляхів оптимізації механізмів контролю для забезпечення законності та ефективності владних структур. У статті розглядаються традиційні та нові підходи до контролю, базовані на взаємодії з громадянським суспільством та принципах відкритості та прозорості. Особлива увага приділяється комплексному підходу до реформування контрольних механізмів та необхідності залучення громадськості до процесів управління та контролю в сфері публічної влади. Основна частина статті розглядає різні аспекти контролю, починаючи з традиційних підходів до контролю, таких як державний нагляд, автори розглядають його еволюцію у контексті розвитку громадянського суспільства та демократичних інститутів. Детальний аналіз функціонального потенціалу контролю виявляє необхідність відмови від традиційного уявлення про нього як виключно «силового» впливу. Автори вивчають, як контроль може бути використаний не лише для виявлення недоліків у роботі державних структур, але й для запобігання можливим порушенням, оптимізації процесів управління та підвищення загальної відповідальності. Розглянені можливості залучення громадян до процесів прийняття рішень та контролю за діяльністю владних інститутів. Важливість цього аспекту полягає в забезпеченні легітимності та ефективності управління. Висновки статті вказують, що контроль у сфері публічної влади має бути визначений як самостійний вид державно-владної діяльності з чітко окресленими напрямами, формами та інституціональними механізмами. Це дозволить забезпечити більшу ефективність і цілеспрямованість контрольних заходів. Підкреслена важливість розвитку сучасних механізмів контролю для забезпечення стабільності, законності та довіри в суспільстві.

Статтю присвячено проблемам і перспективам демократії як форми організації суспільно-політичного буття в цілому та деяким питанням оптимізації демократії у контексті забезпечення добробуту суспільства зокрема. З’ясовано істинну мету існування демократії. Вказано на стійкість держави як найважливішу складову її цінності. Звернуто увагу на переваги президентської республіки, конституційної монархії, «Полібієвої схеми» ідеальної «змішаної» держави, двопартійної системи, непрямих виборів, чіткої фіксації виборів у часі та відсутності інституту позачергових виборів у контексті забезпечення стабільності державного правління. Запропоновано оптимальну модель правління, визначено розумні межі демократії та прийнятні її форми. Обґрунтовано думку про те, що демократія є більш-менш прийнятною тільки у тому разі, якщо закони держави гарантують неможливість обрання негідного кандидата. Внесено пропозиції щодо системи цензів для членів колегії виборщиків, кандидатів на виборні посади та службовців виконавчої влади. Вказано, що сама ідея республіканського правління передбачає розбудову держави «знизу». Обґрунтовано думку про те, що свідомий вибір громадяни можуть зробити тільки у межах своєї громади, під час місцевих виборів чи виборів членів колегії виборщиків, коли вони реально знайомі з кандидатами та їхніми особистими якостями. Запропоновано політичну модель, за якої люди обирають членів колегії виборщиків, ті на місцевих виборах формують районні представницькі органи, які делегують своїх членів до обласних, а ті, у свою чергу, шляхом делегування свої членів, формують загальнодержавний парламент. Запропоновано модель побудови «знизу» системи органів виконавчої влади, що передбачає необхідність проходження служби будь-яким службовцем обов’язково з первинної посади в районних органах виконавчої влади і заміщення вакантних посад виключно на основі професіоналізму, досвіду, вислуги і старшинства державних службовців, а не на підставі сваволі вищестоящих посадовців чи випадковості. Окреслено основні засади заміщення поста глави держави в парламентській і президентські республіці. Вказано, що професіоналізм, досвід і високі моральні якості управлінців та вищих посадових осіб держави – це запорука ефективного управління і добробуту суспільства тощо.

У статті розглянуто становлення, сучасний стан верховенства права та демократії їх взаємозв’язок та взаємозалежність з принципом поваги прав людини. А також важливість дотримання балансу інтересів держави та суспільства для міжнародної безпеки. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права втілюється у правотворчу та правозастосовну діяльність держави, нормативні акти якої мають забезпечувати соціальну справедливість, свободу, рівність. Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Верховенство права є невід’ємною частиною будь-якого демократичного суспільства, це панування права в суспільстві. Воно вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Але тільки проголошені права людини, демократія і верховенства права без реальних механізмів їх захисту, процесів та процедур, що мають наслідком відповідні результати, є тільки декларативною категорією. Тому реально діючі механізми підтримання демократії і захисту прав людини, поєднані з конституційним обмеженням влади є головною передумовою демократії. Демократія гарантує мирний політичний діалог як у внутрішній політиці держави, так і в міжнародних відносинах, що гарантує більш-менш стабільне балансування між інтересами держави та громадянського суспільства. Права людини, верховенство права та демократія взаємопов’язані та взаємозміцнюються і належать до загальних та неподільних основних цінностей та принципів ООН. Верховенство права є головним чинником реалізації демократії. Зміцнення верховенства права сприяє захисту прав людини та обмежує довільне здійснення влади, що є базовою вимогою сучасної демократії. Але із трьох розглядуваних категорій «права людини», «демократія» та «верховенство права» саме перша є базовою, на яку спираються інші, і саме про це йдеться у Преамбулі Статуту ООН: «Ми, народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління від лиха війни, двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе, і знову затвердити віру в основні права людини…»

Вибори є наріжним каменем будь-якого демократичного суспільства. Вони представляють голос народу та легітимність тих, хто перебуває при владі. Відзначимо, що забезпечення демократичної стабільності та підтримання цілісності демократичного процесу напряму залежить від стандартів вирішення виборчих спорів, а відтак цілком очевидна та виправдана увага, що приділяється даному інституту. Вважаємо, що від самого початку народовладдя існували також і механізми його захисту та гарантування. Відтак, з метою аналізу підходів до поняття стандартів при вирішенні виборчих спорів, слід дослідити їх розуміння та застосування у судовому процесі зокрема. Вважаємо, що від самого початку народовладдя існували також і механізми його захисту та гарантування виборчих прав. У чому ж полягає суть поняття «стандарти вирішення виборчих спорів» та чи дійсно воно таке необхідне? Відповідаючи на вищевказані запитання слід пам’ятати про конфліктний потенціал інституту виборів, що спричинений жагою до влади. У свою чергу відзначимо, що саме впровадження міжнародних стандартів при вирішенні виборчих спорів буде гарантувати належність їх вирішення. Однак, попередньо, щоб говорити про поняття міжнародних стандартів вирішення виборчих спорів потрібно зрозуміти суть цього правового явища. Під міжнародними стандартами вирішення виборчих спорів слід розуміти сукупність норм, що прийняті у міжнародному праві та ратифіковані у національне законодавство під виглядом демократичних принципів, нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які сприяють належному регулюванню суспільних відносин до початку, під час здійснення та по завершенню виборчого процесу з метою забезпечення громадянам вільного, реального і справедливого активного і пасивного виборчого права. Для забезпечення нормального функціонування виборчої системи в цілому та врегулюванню таких спорів слід розробляти та покращувати та уніфіковувати стандарти їх вирішення, однак це вже є наступною темою нашого дослідження.

Статтю присвячено виявленню і розкриттю проблем і перспектив демократії як форми організації суспільно-політичного буття в цілому та критичному осмисленню єства і сутності демократії зокрема. Автори зазначають, що тяжке становище, в якому можуть опинитися демократичні держави, може бути наслідком певних проблем, що виникають у процесі розбудови державності на засадах народовладдя. Зауважено, що низка недоліків демократії виявилася ще в античних грецьких полісах, а також була висвітлена у працях античних авторів – Платона, Аристотеля, Полібія і Цицерона, – які вказували, що демократія схильна до безладу і заворушень та веде до тиранії. Виявлено, що демократія може органічно поєднуватися з рабовласницьким ладом, жорстоким правлінням, расизмом і зневагою до людської гідності. На основі аналізу досвіду давньогрецьких полісів обґрунтовано думку про те, що часто за демократії реальну участь в управлінні державою беруть лише кілька відсотків населення, тож сама демократія – це не влада народу, а лише певна модель (схема) залучення громадян до участі у здійсненні влади, характерними рисами якої не є гуманізм, рівність, свобода, повага до прав людини та спрямованість на досягнення загального блага. Зауважено, що ідеї народного суверенітету і демократії є віяннями буржуазної епохи, адже утверджуються лише у XVIII ст., тоді як держава і влада виникають на кілька тисячоліть раніше, в епоху Стародавнього світу, тобто за своєю природою, жодною мірою не співвідносяться з вищезгаданими ідеями. При цьому, демократія є способом формування влади після знищення традицій державності та політичної еліти в епоху буржуазних революцій, що фактично призводить до панування багатих, тобто являє собою виродження аристократичного правління в олігархію. З’ясовано, що ідеї демократії (виборність і змінюваність влади, проголошення народу її джерелом, поділ та обмеження влади, надмірна свобода тощо) прямо суперечать основним засадам державного суверенітету, що були визначені Ж. Боденом (верховенство, абсолютність, постійність, єдність і неподільність державної влади), тобто підточують основи державності та загрожують порядку і добробуту суспільства. Вказано, що надмірна демократія може послаблювати державу. Зроблено загальний висновок про те, що в дійсності демократія є не завжди придатною для реального втілення таких її ідеалістичних цілей, як обрання кращих представників суспільства та прийняття правильних рішень завдяки залученню народу до управління державою.

Визначено, незалежність суддів є однією з основоположних складових правової системи будь-якої демократичної країни. У контексті правової системи України, конституційно-правові засади гарантування незалежності суддів, зокрема суддів Конституційного Суду, представляють собою ключовий елемент правової структури, який забезпечує стабільність правопорядку, дотримання прав людини та розвиток правової держави. Підкреслено, гарантії незалежності судів загальної юрисдикції та органів конституційного правосуддя відіграють критичну роль у забезпеченні правової стабільності та захисті суддів від політичних чи зовнішніх впливів. Незалежність суддів у виконанні їхніх функцій є ключовою в аспекті дотримання принципів верховенства права та справедливості. Тому важливо забезпечити ефективний механізм захисту цієї незалежності від будь-яких тисків чи впливу ззовні, незалежно від сфери судочинства. Встановлено, одним з потенційних недоліків, пов’язаних із висловленням окремої думки судді Конституційного Суду, може бути розмиття чіткості ухваленого рішення. Окремі думки викликають значний інтерес серед науковців та практикуючих юристів, а тексти окремих думок часто використовуються у навчальному процесі юридичних вишів та привертають увагу самих суддів Конституційного Суду України під час розгляду подібних справ. Оскільки ці документи містять доктринальні погляди на різні аспекти справ, які розглядалися у Конституційному Суді України, вони стають об’єктом уваги для додаткового аналізу та розгляду. Зауважено, забезпечення незалежності суддів Конституційного Суду України базується на комплексній системі конституційно-правових гарантій, що має на меті забезпечити їхню незалежність у вирішенні важливих конституційних питань та збереження принципів правової держави в Україні. Встановлено, Україна, як учасник міжнародних договорів та організацій, зобов’язана дотримуватися міжнародних стандартів у галузі правосуддя та гарантування незалежності суддівства. Відповідно до цього, засоби захисту прав суддів Конституційного Суду розробляються й адаптуються до міжнародних нормативних документів.

Наголошено, поняття «судове народовладдя» визначає ключовий аспект судової системи в де­мократичних суспільствах. Цей феномен відображає фундаментальну ідею, що судова влада, заз­вичай виконувана суддями, має функціонувати в умовах активного впливу та контролю громадян, які є основними суб’єктами державної влади в системі демократії. Встановлено, дослідження судового народовладдя має велике значення для зміцнення демо­кратії, правового державотворення і забезпечення справедливості в сучасних суспільствах. Воно сприяє розвитку ефективних механізмів захисту прав та свобод громадян і забезпечує, що суди служать інтересам суспільства, дотримуючись принципів справедливості та рівності перед зако­ном. Визначено, судове народовладдя як конституційно-правовий феномен відіграє важливу роль у забезпеченні відкритості, справедливості та легітимності правосуддя. Воно може бути реалізова­не через форми безпосередньої та опосередкованої участі громадян у здійсненні судової влади. Підкреслено, залучення експертів сприяє підвищенню довіри до судової системи, оскільки рі­шення суду базуються на об’єктивних даних та наукових висновках. Експерти допомагають уник­нути підозр та впливу сторін на судовий процес, що є важливим для забезпечення справедливості. Зауважено, участь громадян у розробці законів та реформах судової системи допомагає за­безпечити, що закони відповідають потребам та очікуванням суспільства. Вона сприяє підви­щенню легітимності та прийняттю судових рішень громадянами, оскільки вони беруть активну участь у процесі формування правових норм та принципів. Громадянська участь робить судову систему більш відкритою та демократичною, сприяє підвищенню довіри до судів та їх роботи. Загалом, участь громадян у розробці законів та обговоренні реформ судової системи є важливим механізмом для забезпечення громадянської участі у формуванні правосуддя та покращенні судо­вої системи в цілому. Цей процес відображає принцип народного суверенітету та підтримує ідею демократії в суспільстві. Резюмовано, судове народовладдя є принципом, що ґрунтується на ідеї, відповідно до якої судова влада, включаючи призначення суддів, прийняття рішень і відповідальність перед зако­ном, має бути суб’єктивно контрольованою громадянами, які є носіями демократичної влади в суспільстві. Судове народовладдя передбачає участь громадян у формуванні і функціонуванні су­дової системи, забезпечує відкритість судових процесів та відповідальність судової влади перед громадянами і законом.

This publication attempts to explore the rule of law as one of the fundamental principles of a state that proclaims itself to be a state governed by the rule of law. The author defines such concepts as "rule of law", "rule of law", "democracy", "state power", "legality". Attention is paid to the basic concepts (procedural (formal) and substantive (substantive)) of understanding the phenomenon of "rule of law" and to the distinction of this principle among other social and legal regulators which affect the organization of state power within the legal framework. The author highlights the principles and basic elements (clarity, stability, judicial control, etc.), characteristic properties of the rule of law (the way of "building" state power on a legal basis; manifestation of natural law, etc.) The author presents a theoretical consideration of this principle in the field of organization of state power in society in broad ("rule of law over the state") and narrow ("rule of law over the law") aspects. The role and place of the rule of law as a legal value and the correlation of the Basic Law with the rule of law principle are clarified. In our country, this principle is proclaimed and operates as the basis of the constitutional order. The state should create reliable and favorable conditions for the implementation of the rule of law in all social relations, enshrine guarantees of its enforcement and a mechanism of legal protection in case of violation of this principle at the legislative level, as these are its priorities, since in a state governed by the rule of law, a person, his or her life, health, honor, dignity, rights and security are the highest values. Ensuring the protection of all these values should be the main goal of legal science and practice. This paper also formulates conclusions that summarize the rule of law as a fundamental principle of the rule of law, its main features and components, and its importance and role for Ukraine as a country governed by the rule of law. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У науковій статті розглянуто основоположні засади функціонування демократії як динамічного політико-правового феномена. Встановлено, ставлення до функціонування демократії тісно пов’язане з довірою населення до національного уряду. Люди, які задоволені тим, як працює демократія в їхній країні, також схиль­ні стверджувати, що вони довіряють національному уряду робити те, що є правильним для краї­ни. Враховуючи це, глобальний розподіл довіри до національних урядів дуже схожий на ставлення до політичної системи в цілому. Визначено, громадська прихильність до представницької демократії є найвищою в країнах із добре функціонуючою демократією. Індекс демократії The Economist Intelligence Unit є одним з показників демократичності країни. Зауважено, у багатьох країнах партійність має значний вплив на ставлення до функціонування демократії. Люди, які ідентифікують себе з нинішньою правлячою партією або партіями, значно більше задоволені своєю політичною системою, ніж ті, хто підтримує опозицію або не ідентифікує себе з жодною політичною партією. Резюмовано, демократія є постійно змінним, динамічним феноменом. Її ключові компонен­ти - багатопартійність та змагальність; доступ опозиції до ЗМІ; інклюзивність виборчого права; справедливість і нейтральність виборчого процесу - трансформуються як і інші виміри демо­кратії, такі як громадянські свободи, верховенство права, антикорупційне законодавство, участь громадянського суспільства в управлінні державними справами тощо. Така безперервна варіація змушує змінювати усталені підходи щодо класифікації правових режимів, які потрапляють у сфе­ру неоднозначності, де багатопартійна виборча конкуренція є справжньою та жорстокою, але має певні вади. Визначено, жодна система багатопартійної конкуренції не є абсолютно справедливою та відкри­тою. Деякі багатопартійні виборчі системи явно не витримують тесту на демократію, інші мають серйозні недоліки, які, тим не менш, не заперечують їх загального демократичного характеру.

Суверенний народ здійснює політичну владу через своїх обраних представників. Демократія закладає походження політичної влади в колективну волю громадян і ґрунтується на повазі до їх свободи і рівності. Зрозуміло, що здійснення політичного суверенітету в демократичному суспіль­стві вимагає, щоб народ дійсно складався з громадян. Демократія, як політичний режим, вимагає, щоб відповідні люди складалися з освічених, автономних і вільних громадян, і щоб суспільство було організовано ліберальним способом, який дозволяє політичну плюралізм, завдяки можливості вільної та відкритої інформації та існування стримувань і противаг. У демократичному суспільстві громадянство також є джерелом соціальних зв’язків. Цим терміном сьогодні називають будь-яку політичну систему, в якій народ є сувереном. Демо­кратія також може описувати форму суспільства, спосіб управління собою, прийнятий організацією або системою цінностей. Громадськість полягає у виконанні індивідом своїх обов’язків перед спільнотою в суспільстві. Вона має на увазі відданість суспільним справам, в силу якої кожен, претендуючи на автономію і свободу, вважає, що повинен інтегруватися в національну спільноту і співпрацювати в суспільно­му житті. У демократичному суспільстві влада повинна здійснюватися для народу, тобто в його інтересах, в спільних інтересах всього народу, а не в інтересах династій, олігархій або впливових груп. На основі цих основ демократія здійснюється через делегування влади представникам народу, обраним загальним виборчим правом. Виборче право є привілейованим інструментом здійснення влади громадянами. Авраам Лінкольн визначив демократію як «правління народу народом і для народу». Таким чином, керовані є одночасно правителями. Питання в тому, як, делегувавши владу своїм представникам, народ може зберегти контроль?

У статті окреслити концептуальні особливості правової ідеології як ідейно-теоретичної основи діяльності громадських організацій в Україні. Доведено, що громадські організації мають значну перспективу долучатися до формування правової ідеології в українському суспільстві. Адже, вони, по-перше, постають гарантами непорушності, реалізації та захисту особистих прав людини та гро­мадянина; по-друге, є засобом самоорганізації членів суспільства та реалізації ними інтересів; по- третє, виступають ефективним інститутом демократичного контролю за функціонуванням держав­ної влади та ступенем втручання держави у суспільні відносини; по-четверте, дають громадянам можливість безпосередньо на процес прийняття важливих для суспільства рішень. Отже, громадсь­кі організації виступають визначальним чинником формування правової ідеології, а відтак засобом змін у сучасному суспільстві, ефективним інструментом реалізації та захисту спільних інтересів, що гарантуються та охороняються Конституцією України. Зауважується, що з огляду на глобалізаційні виклики, громадські організації повинні змінити форму та методи роботи, що означає використання ними нових цивілізаційних підходів до форму­вання правової ідеології в суспільстві. Упродовж останніх років громадським організаціям вдалося отримати нові права та форми для формування правової ідеології у нашій державі, а саме можли­вості: законодавчої ініціативи, консультаційної та експертної допомоги, інформаційної підтримки власних дій та дій владних структур, соціальної підтримки та контролю.

У сучасну епоху можна вважати демократичним лише політичний режим, заснований на народному суверенітеті, і кінцевою метою якого є дотримання основних прав людської особистості, як демократичний. Суверенітет народу, не спрямований на реалізацію прав людини, обов'язково призводить до свободи волі більшості. Повна повага до прав людини, в свою чергу, недосяжна, коли верховна політична влада не належить народу. Судова влада, як орган демократичної держави, повинна бути структурована відповідно до обох цих вимог. Слід, однак, зазначити, що, на відміну від інших органів державної влади, судова влада має примітну особливість. Хоча вона за визначенням є головною гарантією повного дотримання прав людини, в більшості країн судді, за рідкісним винятком, не обираються всенародним голосуванням. По суті, фактор, який поєднує судову владу з духом демократії (в тому сенсі, що Монтеск'є присвоїв цьому слову), є видатним атрибутом, єдиним, здатним забезпечити відсутність виборчого права: це той суспільний престиж, заснований на широкій моральній повазі, який в римській цивілізації називався аукторіями. Саме легітимність поваги і довіри викликають у людей судді. Однак ця особлива характеристика суддів, в умовах демократії, по суті, ґрунтується на незалежності і відповідальності, з якими державний орган в цілому, і окремі розглянуті громадські агенти, виконують ті політичні функції, які конституція, як оригінальний прояв волі суверенного народу, покладає на них. Отже, якщо ми хочемо перевірити, наскільки демократичною є судова влада, ми повинні проаналізувати її організацію та її функціонування, відповідно до фундаментальних вимог незалежності. Йдеться про те, що судова влада в цілому є незалежною, коли вона не підпорядковується іншим повноваженням держави. У свою чергу, судді, як кажуть, є незалежними, коли між ними немає ієрархічного підпорядкування, незважаючи на множинність інстанцій і ступені юрисдикції.

У науковій статті розглянуто та проаналізовано ключові цінності парадигми імплікативного взаємозв’язку демократії та конституціоналізму. Визначено, демократія характеризується вагомими вигодами не лише національного рівня, але й міжнародного масштабу, серед яких забезпечення сталого економічного розвитку, існування різних форм власності, конституювання основоположних прав, інтересів та свобод, їх належний захист надійними механізмами, гарантії безпекового характеру, розвиток громадянського суспільства. Підкреслено, поняття конституції та демократії мають імплікативний зв’язок у рамках доктрини конституціоналізму, яка розглядає конституцію як засіб демократії шляхом застосування формули «демократія через закон». Такою є ідея конституції, яку несе конституціоналізм, і яка робить її доктриною демократії. Встановлено, що ключовими цінностями конституціоналізму є: фактичне функціонування принципу верховенства права; поділ влади та реальне існування механізму стримувань та противаг, котрий запобігає монополізації влади (оскільки цей розподіл повноважень міститься в самій конституції, він стає ефективним інструментом для забезпечення конституціоналізму); відповідальна та підзвітна влада, котра служить народу, який її обирає (якщо уряд не виправдовує очікувань електорату, повноваження таких органів державної влади та місцевого самоврядування припиняються шляхом голосування на демократичних виборах за більш достойних обранців на ці посади); концепція народного суверенітету, яка передбачає, що державні органи отримують свою легітимність від народу (навіть якщо існує певний суверенний суб’єкт, який уповноважений керувати державними справами, «остаточний» суверенітет належить народу, а влада такого суверенного утворення походить від громадськості); забезпечення прав та свобод людини і громадянина; права особи мають бути належним чином захищені, тоді конституціоналізм процвітатиме; незалежність судової влади є сутністю будь-якої ліберальної демократії та основою вільного суспільства; судова влада є захисником верховенства права. Визначено, демократія як правова категорія та концепція вцілому піддається неоднозначному тлумаченню та розумінню сучасними науковцями у деяких аспектах. Водночас, є ті грані демократії, стосовно яких дослідники все ж значною мірою одностайні в думці. Це насамперед твердження, котре вже фактично стало пустолатом, про те, що демократія має тісний взаємозв’язок із конституціоналізмом та його засадничими цінностями, концепцією народного суверенітету, а також державним будівництвом.

Сучасний конституціоналізм вибудовується від внутрішньодержавного застосування до наднаціонального рівня. Це зумовлюється багатьма чинниками, серед яких спільність цінностей держав-членів ЄС. Безсумнівно, що держави, що об'єднані певним союзом об'єднуються на підставі певних цінностей і критеріїв. Серед яких основоположні засади конституційного права, що і розглядаються в даній статті. Першою неоспорною ознакою є верховенство права, що розглядається в статті як на рівні держав-членів ЄС так і на рівні Європейського союзу як окремої правової системи, на основі його інституційної організації. В статті розглядаються також і засоби контролю, за дотриманням принципу верховенства права. В ЄС є як суто декларативні засоби захисту у вигляді ст. 7 Договору про ЄС так і дієві, як процедура Rule of law framework, що демонструється в статті на прикладі Польщі та конфлікту, що виник навколо змін до законодавства про Верховний суд. Такий захист, є важливим, оскільки стаття 2 Договору про ЄС містить положення про обов'язковість дотримання принципу верховенства права державами, що бажають отримати членство ЄС. Неочевидним принципом конституціоналізму є демократія, що і обґрунтовується в даній статті. Європейський Союз застосовує не тільки класичні приклади демократії, такі як представницька демократія за допомогою делегування представників до органів і інституцій Європейського союзу. Цікавою є процедура European Citizen Initiative, що виступає як акт прямої демократії, у відповідності до якої громадяни ЄС можуть безпосередньо впливати на законодавчий процес незалежно від його стадії, а також подавати ініціативи щодо вже наявних актів. Варто зазначити, що дана процедура хоч і нагадує петицію, проте відрізняється від неї в аспекті її процедурного оформлення та умов для подання такої ініціативи, що і спричинило інтерес до неї в даній статті.

Copyright of Law of Ukraine / Pravo Ukraini is the property of Editorial Board of Journal "Law of Ukraine" and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Стаття присвячена дослідженню механізму проведення люстрації в Чеській Республіці. З цією метою проаналізовано відповідне законодавство, яким було встановлено обмеження у доступі до посад для деяких категорій осіб у зв’язку їх поведінкою під час тоталітарного режиму. Особливу увагу було приділено аналізу рішення Конституційного суду Чеської Республіки, яким було вирішено питання про конституційність законів про люстрацію. Підкреслено, що Конституційний суд визнав природу люстрації як вилучення громадян із можливості доступу до посад в органах державної влади, яке здійснюється безпосередньо на підставі формальних, категоріальних ознак, а не шляхом індивідуального засудження осіб, за критеріями встановленими законом, виходячи з обов’язку поважати демократичні принципи. Кожна держава вправі визначати умови доступу до участі в управлінні і однією з таких умов є лояльність до демократії. При цьому жодна особа не обмежується у доступі до політичної функції (депутати, сенатори). У люстраційних законах не йдеться про встановлення вини і покарання. Натомість здійснення люстраційних процедур піддане судовому контролю. Нове покоління політиків і державних службовців (з відносно молодим середнім віком) не знало досвіду роботи в попередній системі, керувалось іншими цінностями і це не могло не вплинути на інтенсивність реформи. Політична еліта сконсолідувалася навколо пріоритетів державної політики, в основі яких - європейські цінності. Зроблено висновок, що застосування люстраційного законодавства в Чеській Республіці вчинило незаперечний вплив на напрями, послідовність і темпи системних реформ. Крім того, люстраційним законодавством було вирішено ще одну проблему – захист прав осіб, яких воно стосується. Ці особи були захищені від протиправного використання архівних матеріалів щодо них.

Стаття присвячена дослідженню суспільно-політичного та адміністративно-правового вимірів свободи вираження політичних поглядів. Обґрунтовано, що суспільно-політичні процеси, які відбуваються в Україні впродовж останніх років, сприяють утвердженню нашої держави як правової демократії, однією з ключових рис якої є ефективна реалізація права людини на свободу вираження політичних поглядів. У статті сформульовано визначення поняття «свобода вираження політичних поглядів», яке запропоновано трактувати як природне право кожної людини вільно у визначений законом спосіб виражати свої політичні погляди, оцінювати історичні події політичного характеру та сучасні політичні процеси і явища. Розглянуто суспільно-політичний та адміністративно-правовий виміри даного поняття та зроблено висновок, що право на свободу вираження політичних поглядів взаємопов'язане з іншими конституційними правами і свободами людини; передбачає законодавче закріплення та відповідний механізм реалізації; виступає вольовим актом діяльності людини, який формує її як активного громадянина та сприяє залученню до політичного життя держави. З’ясовано, що свобода вираження політичних поглядів – це природне право кожної людини вільно у визначений законом спосіб виражати свої політичні погляди, оцінювати історичні події політичного характеру та сучасні політичні процеси і явища. Врешті решт, розгляд цього поняття у взаємодії суспільно-політичного та адміністративно-правового вимірів дозволяє зблизити суспільство як об’єднання людей з державою як організацією політичної влади суспільства, тим самим сприяючи закріпленню у правосвідомості переважної більшості громадян позитивного іміджу держави.

Дана стаття присвячена дослідженню переваг і недоліків моделі дорадчої (деліберативної) демократії. Розкрито її базові положення, охарактеризовано вклад у її розвиток Дж. Бессета, Ю. Габермаса, Дж. Коена, Р. Даля, Дж. Фішкіна. Встановлено, що модель дорадчої демократії пропонує інструменти активної участі населення в обговоренні важливих політичних питань у період між виборами. При обговоренні проблемних питань право голосу отримують всі, на кого впливають рішення публічної влади (принцип пайової участі). При цьому діалог має бути вільним, рівним, аргументованим та спрямованим на досягнення консенсусу. Висвітлено основні проблемні моменти дорадчої демократії, серед яких – складність досягнення загального консенсусу у соціально неоднорідному суспільстві, нівелювання важливих соціальних відмінностей в процесі досягнення компромісу, непідготовленість громадян до раціонального діалогу, наявність культурних бар’єрів при впровадженні дорадчих процедур у незахідних державах. Розглянуто форми і методи неформальної участі громадян у обговоренні політичних питань у США, а також у Німеччині, Іспанії, Бельгії, Ісландії, Польщі та інших європейських державах. Акцентовано увагу на тому, що використання дорадчих процедур у світі характеризується різноманітністю деліберативного інструментарію і широтою сфер його застосування: від вирішення проблем освіти та екології, медицини і місцевого бюджету до прийняття нової конституції. Встановлено, що концепція деліберативної демократії враховує як негативні реалії (відчуження політичної влади від суспільства, низький рівень довіри населення до політичної еліти), так і позитивні здобутки сьогодення (ідея «доброго врядування», розвиток інформаційних технологій, ідеологічний і правовий плюралізм). Зважаючи на це, зроблено висновок, що модель дорадчої демократії є перспективною спробою модернізації народовладдя в сучасному світі, переосмислення демократичних засад організації влади, адаптації класичної теорії демократії до сучасних потреб і викликів часу.

Проаналізовано основні наукові здобутки зарубіжних та вітчизняних вчених-юристів у сфері дослідження функцій прав взагалі для того, щоб розкрити поняття функцій права народу на формування здійснення правосуддя та механізму їх реалізації. Вказується, у юридичній літературі майже відсутня юридична конструкція права громадян на формування (участь) у формуванні (організації) судової влади. А тому з огляду на зазначене, з’ясовано поняття права народу на формування та реалізацію правосуддя через призму політичних прав, які є тим орієнтиром, що сприяє реалізації народовладдя. Для цього з’ясовано значення та сутність політичних прав, зокрема, права обирати владу та права брати участь в управлінні держави. Акцентовано увагу на тому, що Конституцією України проголошено основоположну засаду демократичної держави: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні с народ». Цей принцип передбачає можливість народу самостійно формувати бачення свого майбутнього і майбутнього держави, визначати повноваження і склад органів державної влади, на які покладається реалізація очікувань народу, та контролювати їх діяльність складно. Встановлено, суспільство контролює функціонування суду не тільки через участь громадян у процесі судочинства в якості присяжних і народних засідателів, але і через механізми виборності суддів та відкликання їх з посади. Тобто через реалізацію права на формування судової влади та здійснення правосуддя. А тому з огляду на те, що формування народом судової гілки влади здійснюється шляхом виборів, вважаємо за необхідне для біль повного з’ясування змісту та виду функцій народовладдя в ході реалізації такого права, дослідити також функції виборів взагалі.

Враховуючи курс України на поглиблення європейської інтеграції з метою набуття членства в ЄС, що передбачає імплементацію визначених Радою Європи принципів «належного врядування», інших європейських стандартів та кращих світових управлінських практик, у статті на основі результатів аналізу змісту поняття народного суверенітету запропоновано концепцію змін законодавства у сфері публічної служби в Україні. Обґрунтовано й розроблено концепцію публічної служби в Україні, що передбачає охоплення відповідним поняттям усіх суб’єктів владних повноважень, незалежно від спеціалізації завдань і функцій держави та суспільства, які їх виконують. Запропоновано взяти дану концепцію за основу при вирішенні проблеми наявних окремих регуляторних актів у сферах державної та військової служби, організації й діяльності органів місцевого самоврядування, прокуратури, Служби безпеки України та інших органів влади, державних і муніципальних органів, неузгодженість чи розрізненість положень яких, як і відсутність норм законодавства з окремих питань, є перепоною для формування цілісної концепції публічної служби в Україні, однозначних з точки зору складових елементів понять «державна служба», «публічна служба», «публічний службовець», «державний службовець», що на практиці має вигляд недосконалості законодавчого забезпечення відповідних відносин, відсутності єдиного підходу до виділення складових, принципів організації та функціонування публічної служби в Україні, визначення місця всіх органів держави в її апараті та механізмі, враховуючи конституційний принцип поділу належної Українському народові влади на законодавчу, виконавчу та судову

The scientific article is devoted to the study of the philosophical and legal aspects of the phenomenon of the rule of law. The aim of the study is to carry out a philosophical and legal analysis of the phenomenon of the rule of law, as well as the disclosure of the communications of categories of the rule of law, the rule of law and civil society. In accordance with the goal, the following tasks were identified: to outline the main features of the rule of law; to indicate the role of civil society in the harmonious development of the rule of law; outline the difference in the perception and comprehension of the content content of the rule of law, taking into account the Report of the European Commission «For Democracy through Law» (Venice Commission) «On the Rule of Law»; to highlight the development of a legal, social state in Ukraine. In the scientific article there are aspects of the situation of the phenomenon of law, state, rule of law, the rule of law, the relation of law and power, the binding of the content content of the legal state to the type of legal systems, political regime, to certain conditions in a given historical period. The content of the concept of a legal state is analyzed. The main features of the rule of law are emphasized. The state level measures on the development of the rule of law and civil society in Ukraine are indicated. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The problem of the presence in the Ukrainian political and philosophical context of the theory of social contract is considered. Historical-philosophical and comparative methods for the study of scientific theories and those that took place in the European political and philosophical space, as well as the analysis of scientific literature, were applied. The purpose of this article is to study the achievements of European philosophers during the periods of Antiquity, Middle Ages, Renaissance, Enlightenment, as well as to identify relevant trends in understanding the problem of the emergence of the state on the basis of a social contract in the history of social and political thought in Ukraine. The author concluded that, depending on the periods of development of the European theory of social contract, the concept itself, the vision of such an agreement changed. The presence of relevant tendencies in the Ukrainian political philosophy, in particular, in the political and philosophical heritage of St. Orykhovsky and F. Prokopovich. It is shown that the specificity of Ukrainian socio–political thought is its idealism: not private property becomes the basic foundation of the theories of social contract, but the concepts of «truth» and «justice» which in St. Orykhovsky receives a purely humanistic vision, and F. Prokopovich acts as an apology for autocracy. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Copyright of Hileya: Scientific Bulletin / Gileya is the property of GILEYA Publishing and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)