Search

Дослідження присвячене осмисленню метафоричних процесів позначення в позамовному, тобто онтологічному, вимірі. Окреслено особливості функціонування понять „метафора” й „онтологія” в сучасному науковому дискурсі. Проаналізовано тези, обґрунтовані П. Рікером у праці „Жива метафора”, які відкривають цікаві перспективи в опрацюванні цієї проблематики. Висвітлено теоретичний обрій появи тлумачення метафори французьким філософом. Розглянуто зміст і функціонування засадничих понять рікерівської теоретичної системи, що дають змогу осягнути парадокси й апорії синтагм „метафорична референція” та „онтологічна метафора” („недоречна предикація”, „роздвоєна референція”, „метафоричне напруження”, „онтологічний порив” тощо). У висновках наголошено на тому, що метафора виступає ідеальною дослідницькою категорією, оскільки дозволяє продемонструвати поєднання таких багатовимірних понять, як мовлення й реальність, література й пізнання.

The author wonders about the changes of scientific paradigms which have been adopted in France, by some critics, who deliberately infringe the limits laid down between literary work and review, fiction and theory, and the place usually felt as unique, of the author and the reader. In particular, Pierre Bayard’s works will be examined in detail, since he deliberately challenges, mixes and creates confusion around the characteristic touch linked to critical works and works of self-fiction. His writings will be closely examined, for they could be qualified as “trick novels”, insofar as they are places of diversion, blinding, secrecy, dupery, treachery, faux-semblant, and creating fables. The author will try to unfold and explain the nature and the processes at work within the categories and the literary and theoretical concepts used by P. Bayard. Only under that condition one will be able to appreciate the originality of the infringements of that author who, just like his reader is taken by his shrewd capacity to tell his stories, and is seduced by his style, enjoys maliciously to read, breaking the rules of an ordinary reading of the classic works of literature, which sometimes is a scandal in the eye of the mainstream critic. Such a hermeneutic way leaves the reader a large share of the pleasure of reading, since he or she is fussy and reacts to the smallest detail suggested in the text, and cannot be fooled either by the author or by the interpretative consensus. The sideways move made by Bayard is based upon on concepts he borrows from various fields of knowledge (poetry, psychoanalysis, narratology, history of literature, stylistics, etc.) which at the same time shed light on the studied text and are explained by it, since a critical posture is claimed here in an immanent way, far from any mechanical use of an extrinsic “concept toolbox”. One can quote as examples of notions the following: the fictional narrator-critic, the literality and self-fiction within the critical text, the metacritical fiction, the metafictional discourse, the multiple welcomes of the critical text, etc. Bayard’s œuvre is no hapax, no critical, isolated, brilliant hapax – close to a hoax, as far as the more sceptical are concerned, one must say, and regret – but is part of a stream of practice of writing which (both from the critic’s and the author’s point of view) is very promising in the perspective of getting literary theories out of their academic humdrum; it is that new use of literature sometimes coined as the poetry of possible texts which has some kind of relationship with Julien Gracq’s watchword “En lisant en écrivant”.

The article deals with the problem of the removing of the secondary’s status in the artwork in term of the functioning of its paratextual elements. We studied Gérard Wajcman’s novel “The Forbidden” (1986, republished in 2016), it’s composed of the author’s endnotes and the body text is lacking. We outlined the discursive and the narrative text’s structures that favor the changing of the hierarchy’s status, from paratext (lower) to the body text (higher). We examined other paratextual elements (title, dedication, opening information etc.) as the body text is lacking they have the essential function in the reader’s interpretation of the text. It is described as the new novel republishing “The Forbidden” modified the work’s receptive capacity on condition of the changing of the publisher’s peritext (book’s format, epilogue is added, the writing of the author’s name is changed) and epitext (the author’s artistic heritage, the biography in media). We analyzed as this modification transform the code and the modus of the reader’s perception of the novel. It is shown that the text expected by receiver is lacking not because it’s waiting to be fill on the basis of the interactive game with the reader the main reason is that this text is impossible, unrealizable, forceless. This text says about unspeakable and in this form, it is completely self-sufficient as it represent the oblivion, erasing memory, its deficiency, its absence. We stressed that the lacking of the boy text in Gérard Wajcman’s novel, which is the part of the paradigm “Literature of the Holocaust”, is the symbol of the obliteration and of the language loss in general and particularly of the family’s language Yiddish. We concluded that the text’s delete is not poetic and stylistic way; it is the apparatus of the minor hierarchy.

На матеріалі біографічної прози Т. Самойо, присвяченої постаті Ролана Барта, висвітлено намір інтелектуально-біографічного проекту та поетологічні засоби його реалізації. Виокремлено змістові домінанти („біографеми”) інтелектуального життєпису та способи його конструювання. Окреслено наратологічні прийоми (де)міфологізації об’єкта біографічного тексту, виділено типи застосованих для цього дискурсів. Увагу приділено паратекстуальним компонентам аналізованого біографічного твору з метою визначення горизонту очікування його сприймача. Обґрунтовано окремішність функціонування твору Т. Самойо в жанровій парадигмі бартівських життєписів.

Вивчаються стильові прийоми авторського біографічного письма П. Мішона. Висвітлено показники стилістичного й поетологічного опрацювання письменником біографічного матеріалу, визначено принципи відбору біографем, а також їх ієрархічного впорядкування (від домінантних до периферійних). Проаналізовано наративну структуру біографічного тексту, досліджено текстову реалізацію у творах відношень фактуальне / фікціональне, фіктивне / фікціональне. Для цього виокремлено маркери фікціональності, тобто тематичні (по відношенню до художнього твору), наратологічні (по відношенню до оповіді) та енонсиативні (по відношенню до дискурсу) критерії, паратекстуальні й метатекстуальні текстові індикатори. Окрім того, дослідження модуляцій функцій агентів біографічного тексту (об’єкт, суб’єкт та реципієнт) ілюструє художнє втілення трансформації біографії в міфографію, засвідчує процес транспозиції логіки біографії в логіку міфу.

The article has been dedicated to investigating the processes and mechanisms of multiplication of person identities and personalities of an author, a narrator and a literary character on the basis of the work of a modern French writer Emmanuel Carrère “Limonov”. The article investigates the problem of dialectical transformations which the author of fiction uses through the creation of a literary character on the basis of a famous personality; and the issue of demythologization of a character created by the media and the character itself. The attention is paid to the intersection and inversion of identities of an author, a narrator and a protagonist resulting in the creation of new identities. The issue of how these newly created identities reflect certain social and cultural phenomena has been clarified.