Search

Purpose. The article aims to analyse the consciousness of masses in the communication system of the 20th century projecting the individual level onto the social one. Theoretical basis. In the fields of philosophy and other humanities since the middle of the last century there has dominated an opinion that the category of mass and its communication are second-rate and non-elitist phenomena. Condensing the experience of human history (especially – the nineteenth century – the time of the bourgeois revolutions and the two world wars), such parameters were set by the creators of social psychology Gustave Le Bon and Sigmund Freud in their basic research "The Crowd: A Study of the Popular Mind", "Group Psychology and the Analysis of the Ego". Since ancient times the masses have really resembled immoral emotional neoformations, which minimized the individual qualities of the components of the whole and showed the features of a predominantly animal nature. It is no coincidence that those masses were called emotional, or just a crowd, regardless of the topos of existence: streets and squares, or the infospace of the first mass media (newspapers, radio, cinema, television). However, analysing the crowd, the scientists noted that this is only an extreme modification of the mass, and, in addition to it, there may be others – quite the opposite in their nature. With the advent of the World Wide Web, the situation has changed: scientists and futurists have been talking about the mass of intellectuals, which seems to be formed and combined in the field of information technology. And it surpasses the traditional elite in many respects. Originality. Having analysed the works of classic and modern researchers, we came to the conclusion that in fact the masses, like individuals (according to C. G. Jung), are divided into four types. Correspondingly, each of them has its own behaviour, psychology, philosophy etc. This article focuses on beliefs and ideological positions as the basis for the functioning of emotional, sensory, intuitive and rational masses in the context of 20th century philosophy. The object of our analysis was the philosophical schools of neo-positivism, hermeneutics, psychoanalysis, existentialism, pragmatism, anthropology, phenomenology, and others. Conclusions. According to our assumption, regardless of the type of mass and direction of modern philosophy as a field of its implementation, rationalism comes to the fore everywhere (as a primary source and theoretical basis or motivation). Thus, it can be concluded that the rational mass now dominates, not emotional (which was thoroughly described by Le Bon and Freud). And this is quite natural in the age of digital technology., Мета. У статті ми ставимо за мету дослідити свідомість мас у системі комунікації ХХ століття, проєктуючи індивідуальний рівень на соціальний. Теоретичний базис. У царинах філософії та інших гуманітарних наук із середини минулого століття панує думка, що категорія маси та її комунікація – явища другосортні й неелітарні. Саме такі параметри, конденсуючи досвід історії людства, задали творці соціальної психології Густав Лебон та Зигмунд Фройд у фундаментальних дослідженнях "Психологія народів і мас", "Психологія мас та аналіз людського 'Я'". Із найдавніших часів маси справді нагадували аморальні новоутворення, які нівелювали індивідуальні якості складників цілого й проявляли риси переважно інстинктивного характеру. Не випадково ті маси називали емоційними, або просто натовпом, незалежно від топосу існування (вулиць та майданів) чи інфопростору перших засобів масової комунікації. Однак, аналізуючи натовп, учені зауважували, що йдеться виключно про крайню модифікацію маси, але, крім неї, можуть існувати інші – цілком протилежного характеру. Із появою всесвітньої інтернет-мережі ситуація різко змінилася: учені, зокрема футурологи, заговорили про масу інтелектуального штибу, яка начебто утворюється й об’єднується у сферах інформаційних технологій. І за багатьма показниками перевершує традиційну еліту. Наукова новизна. Проаналізувавши праці класиків та сучасних дослідників, ми дійшли думки, що насправді маси, як і індивіди (за К.-Г. Юнгом), поділяються на чотири типи. Відповідно – кожному з них притаманна своя свідомість, поведінка, психологія, філософія тощо. У цій публікації ми зосереджуємось на світоглядних позиціях як підґрунті функціонування емоційної, сенсорної, інтуїтивної та раціональної маси в контекстах філософії ХХ–ХХІ століть. Висновки. За нашим припущенням, незалежно від типу маси та напряму новітньої філософії як царини її реалізацій, на перший план скрізь виходить раціоналізм (як першоджерело й теоретична база або мотивація). Отже, можна зробити висновок, що зараз домінує раціональна маса, а не "класична" емоційна.

The article considers the phenomenon of interaction of philosophy and literature on the material of anthropological issues within the Western spiri tual tradition. It is shown that this kind of mutual enrichment has been successfully carried out since antiquity, in particular, in the sense of the influence of poetry and drama on the formation of philosophical thought, epic poetry and drama became the forefront of philosophy. Thus, a precedent was set, a certain model of interaction and mutual enrichment was initiated.It is emphasized that in literature, especially in drama, comic and tragic were explained in detail, which had an impact on the understanding of human nature in philosophy, as evidenced by the search for classical thinking – on a theoretical level and Hellenistic philosophizing – rather on a practical level: in the latter case, the philosopher often became someone like a literary character.The article also traces the analysis of the interaction of the tragic and the comic in the postantic era, in particular, from the Renaissance to the twentieth century.The affinity of philosophy and poetry as manifestations of the universalist approach to reality, characteristic of Western spiritual culture, as revealed by Aristotle, is also emphasized, and their emphasis is not on what was, but what should be. The productive interaction between philosophy and literature has been traced on the example of such antagonistic trends as the Enlightenment and Romanticism. The symptomatic appearance of such integrating literature and philosophy as S. Kierkegaard, F. Nietzsche and F. Dostoevsky in the 19th century is also pointed out. Examples of the close complementarity of anthropological research by philosophers and writers in the twentieth century are demonstrated. Finally, among the thinkers of the time is the figure of M. Heidegger, who, especially in his “late” period, often appealed and cothought with poets. It is noted that the most relevant in philosophical and literary studies (as opposed to scientific and religious approaches) is the analysis of time and death. That is, it is concluded that the most fruitful interaction of philosophy and literature was realized in modern times. Based on the principle of interdisciplinarity, it is substantiated that philosophical anthropology received the most fruitful impulses from the field of literature., В статье рассматривается феномен взаимодействия философии и литературы на материале антропологической проблематики в рамках западной духовной традиции. Показано, что такого рода взаимообогащение успешно осуществлялось еще начиная из античности, однако наиболее плодотворно реализовалось в Новое и новейшее время. Исходя из принципа междисциплинарности, доказано, что философская антропология получала наиболее продуктивные импульсы именно из области литературы., У статті розглядається феномен взаємодії філософії і літератури на матеріалі антропологічної проблематики в межах західної духовної традиції. Показано, що такого роду взаємозбагачення успішно здійснювалося ще починаючи з античності, проте найбільш плідно реалізувалося в Новий та новітній час. На основі засади міждисциплінарності обґрунтовано, що філософська антропологія отримувала найбільш плідні імпульси саме із сфери літератури.

In the article we can read about the interpretation of Hegel’s philosophical system in the philosophy of the XXth century. Author states that modern social reality can be considered as a consequence of philosophical reflection concerning questions, which were self-evident in pre-Modern times and didn’t need any reflection. At the same time examples of modern reflection became a canon that needed its own interpretation. Considering this fact, it has been show how relations between subject and object were comprehended (designed) in different interpretive traditions of Hegel’s philosophy and how it influenced the legitimization of a new form of social reality, which is called Modernity. There are three ways of interpreting (designing) Hegel’s philosophy depending on the fact what is understood as a subject, which should coincide with a substance: anthropologic, in which a person is understood as a subject, ontological, in the case of which subject is understood as an objective reality, and theological, in which subject is a God. Basing on such classification, author proves that by expounding the system in Hegel’s philosophy understanding of a subject as a substance and at the same time as self-consciousness is legitimized. Subject (self-consciousness) becomes a reason and world’s logic and its history is a Spirit’s self-detection. After that an imanentization of reality and its transformation into one-dimensional one takes place, in which any other dimension is impossible in principle (logically) and the main sense of this subject is a maximum “realization” of itself in the earthly world with the greatest mastery of objectivity.

Мета аналізу – акцентувати змістовну спорідненість та спадкоємність в підходах Картезія та К’єркегора до тлумачення ключових чинників філософських шукань. Її реалізація передбачає прояснення таких моментів в позиціях обох мислителів: а) належні засади людського існування, б) чинники можливості свободи людини як умова її саморозбудови, в) своєрідність підходу до реалізації задачі доказу Бога. Теоретичний базис. Звертання до феноменології та герменевтики надає можливість осягнення ключових ідей мислителів як прояви їх особистостей. Новизна підходу автора полягає у переконанні щодо правомірності розгляду філософії Нового часу як форми реалізації запиту епохи на розбудову людини. Істотною передумовою розкриття теми статті є увага до останніх досліджень філософії Картезія, котрі демонструють ключову значущість антропології. Оскільки становлення власної позиції К’єркегора є діалогом зі знеособленим баченням філософії, то формою увиразнення споріднених мотивів вчень обох мислителів є акцентування особистісних мотивів філософування. Спорідненість шляхів та способів їх увиразнення. проявляється, по-перше, в дистанціюванні від знеособленої та дегуманізованої картини світу, по-друге, в релігійній спрямованості шукань та доказах існування Бога виходячи з конечної природи людини. Висновки свідчать, що сучасний рівень історико-філософської науки уможливлює обстоювання тези про змістовну спорідненість позицій Картезія та К’єркегора щодо розуміння основних мотивів філософування, котрі суголосні нинішнім шуканням. Окреслюючи контекст тлумачення К’єркегором антропологічного проекту Картезія, автор виходить з визнання детермінуючого впливу гегелівського тлумачення філософії взагалі та його тлумаченням Картезія зокрема. Означена констатація уможливлює тлумачення шукань К’єркегора як деконструкцію Гегеля, оскільки подальше некритичне збереження та відтворення його настанов оцінюється як загрозливе для і реалізації людиною свого духовного покликання. Спільний принциповий момент в позиціях обох мислителів – посилений інтерес до індивідуально-особистісних аспектів природи людини як конститутивного чинника доказу існування Бога., Purрose of the рaрer is to emphasize affinity and succession in the aррroaches of Descartes and Kierkegaard to the interpretation of key factors of their philosophical search. It could be implemented through understanding such viewpoints of both thinkers as a) appropriate reasons for human existence; b) possible factors for human freedom as a condition of self-actualization; c) original approach to prove the existence of God. Theoretical basis. The use of phenomenology and hermeneutics enable us to comprehend the key philosopher’s ideas as the manifestation of their personalities. Originality. The author believes that it is quite right to refer to the philosophy of the early modern period as a form of its demand fulfillment for human development. An essential prerequisite for revealing the toрic of the article is a focus on the latest investigations of Descartes’ philosophy, which demonstrate the anthropological significance. Since Kierkegaard’s viewpoint was developed through depersonalized understanding of philosophy, related motives of their thoughts are expressed by emphasizing their personal motives of philosophizing. This affinity is reflected firstly, in distancing from depersonalized and dehumanized world view; secondly, in religion-oriented search and proof of God’s existence based on human nature. Conclusions. Due to the modern state of historical and philosophical science, it is possible to argue that Descartes and Kierkegaard had content-related philosophizing motives, which are close to current search. Interpreting Descartes’ anthropological project by Kierkegaard, the author states the accepted determining influence of Hegel’s philosophy interpretation in general and his interpretation of Descartes, in particular. This argument allows to understand Kierkegaard’s search as Hegel’s deconstruction, because further uncritical retention and reproduction of his viewpoints are evaluated as a threat to fulfill human spiritual calling. A common and important thing in the views of both thinkers is their strong interest in individual and personal aspects of human nature as a constituent factor of God’s existence., Цель – акцентировать содержательную родство и преемственность в подходах Картезия и Кьеркегора к истолкованию ключевых факторов философских исканий. Ее реализация предполагает прояснение таких моментов в позициях обоих мыслителей: а) надлежащие основания человеческого существования, б) факторы возможности свободы человека как условие ее самосозидания, в) своеобразие подхода к реализации задачи доказательства Бога. Теоретический базис. Обращение к феноменологии и герменевтике делает возможным постижение ключевых идей мыслителей как проявление их личностей. Новизна. Автор исходит из убеждения в правомерности рассмотрения философии Нового времени как формы реализации запроса эпохи на развитие человека. Существенной предпосылкой раскрытия темы статьи является внимание к последним исследованиям философии Картезия, демонстрирующим ключевую значимость антропологии. Поскольку становление собственной позиции Кьеркегора является диалогом с обезличенным видением философии, то формой выражения родственных мотивов учения обоих мыслителей является акцентирование личностных мотивов философствования. Родственность путей и способов их выражения проявляется, во-первых, в дистанцировании от обезличенной и дегуманизированной картины мира, во-вторых, в религиозной направленности исканий и доказательствах существования Бога исходя из конечного природы человека. Выводы. Современный уровень историко-философской науки делает возможным отстаивание тезиса о содержательном родстве позиций Картезия и Кьеркегора в понимании основных мотивов философствования, которые созвучны нынешним исканиям. Очерчивая контекст толкования Кьеркегором антропологического проекта Картезия, автор исходит из признания детерминирующего влияния гегелевского толкования философии вообще и его толкованием Картезия частности. Данная констатация позволяет истолковывать поиски Кьеркегора как деконструкцию Гегеля, поскольку дальнейшее некритическое сохранения и воспроизводства его установок оценивается как угроза реализации человеком своего духовного призвания. Общий важный момент в позициях обоих мыслителей – усиленный интерес к индивидуально-личностным аспектам природы человека как конститутивного фактора доказательства существования Бога.

Protestant anthropology: between secularity and postsecularity. In this article the analysis of main problems of the Protestant anthropology late XX – early XXІ centuries. It is shown that the theological discourse on the merits of the man and his life unfolded within the paradigm of secular and post-secular.

In this article author explores the phenomenon of scientism – hiperbolisation of science’s role in cultural life of society, and also the other side of the phenomenon – anti-scientism, school of thought which criticizes or denies the scientism. Author is tracing the history of given phenomenon, and also the reasons of their appearance. The history of those events and reasons of appearance are traced. The Medieval gnoseology and the New Time epistemology are analyzed. The author focusses the attention on such fields of scientism as positivism and pragmatism. An exceptional role of transhumanism in a modern world and it’s scientism-oriented origins are noted. The contemporary actuality of the discussion between scientism - anti-scientism because of accelerating progress and those risks that appear in relation to new knowledge and technology usage is noted., В данной статье исследуется феномен т.н. «сциентизма» – преувеличения роли науки в культурной жизни, а также его обратная сторона – «анти-сциентизм», направление, критикующее, или полностью отвергающее «сциентизм». Прослеживается история указанных явлений, а так же причины их возникновения. Рассматривается средневековая гносеология, так же как и эпистемология Нового Времени. Акцентируется внимание на таких направлениях «сциентизма», как позитивизм и прагматизм. Отмечается исключительная роль трансгуманизма в современном мире, и его «сциентистское» происхождение. Прослеживается история указанных явлений, причины их возникновений. Отмечается современная актуальность дискуссии между «сциентистами» и «анти-сциентистами» в силу всё ускоряющегося прогресса и тех рисков, которые возникают в связи с применением новых знаний и технологий., В даній статті аналізується феномен т.н. «сцієнтизму» – перебільшення ролі науки у культурному житті, а також його оборотна сторона – «анти-сцієнтизм», напрямок, що критикує, або повністю заперечує «сцієнтизм». Прослідковується історія вказаних явищ, а також причини їх виникнення. Розглядається середньовічна гносеологія, так само як і епістемологія Нового Часу. Акцентується увага на таких напрямках «сцієнтизму», як позитивізм та прагматизм. Відмічається виключна роль трансгуманізму у сучасному світі, та його «сцієнтичне» походження. Відмічається сучасна актуальність дискусії між «сцієнтистами» та «анти-сцієнтистами» в силу прогресу, що прискорюється, та тих ризиків, які виникають у зв’язку з використанням нових знань та технологій.

The purpose of the article is to single out and comprehend the key points of Heidegger`s vision of the main ideas of Descartes` philosophy while searching «the other beginning» of philosophizing as anthropology. The implementation of the objective assumes the solution of the following tasks: justification of the Heidegger`s idea of the critical relation to the established stereotypes of technomorphism about the basic intention of Descartes` philosophy, the reconstruction of the context of Heidegger`s considering the understanding of the basic intention and main motives of Descartes` philosophizing, the authenticity analysis of the reception of Descartes` doctrine by Heidegger in modern literature. Methodology. The achievements of the anthropologically focused thought of the 20th century, namely existentialism, philosophical anthropology, personalism, communicative philosophy have the essential potential during the constructive judgment and theoretical reconstruction of anthropological intention of philosophizing. Heidegger's heritage takes on a special significance, especially his reflections about the ways of searching and finding a substantial alternative to the technicism in the form of «the other beginning» of philosophizing. Scientific novelty. The analysis of the scientific literature, devoted to the relationship of Heidegger – Descartes, testifies to the domination of the truncated understanding of Descartes`s philosophy deprived of an anthropological component, and, as a result, ignoration of the substantial succession of the Descartes` ideas by Heidegger. Considering Heidegger's corresponding texts devoted to the understanding of the deep transformations of the New time, we find out the anthropology as a cornerstone of science and technology. Understanding the basic part of anthropology in the culture of the New time makes Heidegger devote much attention to the destruction of the established ideas of self-sufficiency of science, technology, thinking and to the detection of those hidden ones from a superficial view of personal nature of philosophical knowledge. Conclusions. Heidegger reasonably decides to pay much attention to Descartes` heritage as one of the fundamental thinkers, whose works are especially important during the simultaneous understanding of both the sources of the European anthropology, and the formation of the bases of the technogenic civilization of the New time. Heidegger's heritage considerably contributes to more authentic interpretation of the basic intention and the main motives of Descartes` philosophy. His opening new prospects to a considerable degree is caused by his own anthropological orientation, critical attitude to the linear concept of the history of philosophy, the rejection of superficial teсhnomorphism interpretation of philosophy., Цель. Вычленить и осмыслить основные моменты хайдеггеровского видения ключевых идей философии Декарта в ходе поисков «другого начала» философствования как антропологии. Реализация поставленной цели предполагает решение следующих задач: обоснование идеи критического отношения Хайдеггера к устоявшимся техноморфным стереотипам о базовой интенции философии Декарта; реконструкцию контекста обращения Хайдеггера к осмыслению базовой интенции и основных мотивов философствования Декарта; анализ аутентичности оценок учения Декарта Хайдеггером в современной литературе. Методология. Существенный потенциал ходе конструктивного осмысления и теоретической реконструкции антропологической интенции философствования имеют достижения антропологически ориентированной мысли ХХ века, а именно – экзистенциализм, философская антропология, персонализм, коммуникативная философия. Особое значение приобретает наследие Хайдеггера, особенно его размышления о путях поиска и обретения содержательной альтернативы техницизму в виде «другого начала» философствования. Научная новизна. Анализ научной литературы, посвященной отношению Хайдеггер – Декарт, свидетельствует о доминировании усеченного понимания философии Декарта, лишенного антропологической составляющей, и, как следствие, игнорирование содержательной преемственности идей Декарта Хайдеггером. Обращаясь к соответствующим текстам Хайдеггера, посвященным осмыслению глубинных трансформаций Нового времени, мы обнаруживаем – именно антропология выступает в качестве краеугольного камня науки и техники. Осознание базисной роли антропологии в культуре Нового времени побуждает Хайдеггера посвящать многие страницы своих текстов деструкции устоявшихся представлений о самодостаточности науки, техники, мышления и обнаружению скрытых от поверхностного взгляда личностного характера философского знания. Выводы. Хайдеггер считает целесообразным уделить много внимания наследию Декарта как одного из тех фундаментальных мыслителей, чье творчество особенно важно в ходе одновременного осмысления как истоков европейской антропологии, так и становления основ техногенной цивилизации Нового времени. Наследие Хайдеггера в значительной мере способствует более аутентичному истолкованию базовой интенции и основных мотивов философствования Декарта. Открытие им новых перспектив в значительной степени обусловлено его собственной антропологической ориентацией, критическим отношением к линейной концепции истории философии, неприятием поверхностности техноморфного истолкования философии., Мета. Вичленити та осмислити основні моменті гайдеґґерівського бачення ключових ідей філософії Декарта в ході пошуків «другого начала» філософування як антропології. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання наступних задач: обґрунтування ідеї критичного ставлення Гайдеґґера до усталених техноморфних стереотипів про базову інтенцію філософії Декарта; реконструкція контексту звертання Гайдеґґера до осмислення інтенції та основних мотивів філософування Декарта; аналіз автентичності оцінок вчення Декарта Гайдеґґером в сучасній літературі. Методологія. Істотний потенціал в ході конструктивного осмислення та теоретичної реконструкції антропологічної інтенції філософування мають досягнення антропологічно орієнтованої думки ХХ століття, а саме – екзистенціалізм, філософська антропологія, персоналізм, комунікативна філософія. Особливого значення набуває спадщина Гайдеґґера, перш за все його міркування про шляхи пошуку та здобуття змістовної альтернативи техніцизму в вигляді «другого начала» філософування. Наукова новизна. Аналіз наукової літератури, присвяченої відношенню Гайдеґґер – Декарт, свідчить про домінування фрагментарного розуміння філософії Декарта, позбавленого антропологічної складової, та, як наслідок, ігнорування змістовної спадкоємності ідей Декарта Гайдеґґером. Звертаючись до відповідних текстів Гайдеґґера, присвяченим осмисленню глибинних трансформацій Нового часу, ми виявляємо – саме антропологія виступає в якості наріжного каменя науки та техніки. Усвідомлення базової ролі антропології в культурі Нового часу спонукає Гайдеґґера присвятити багато сторінок своїх текстів деструкції усталених уявлень про самодостатність науки, техніки, мислення та виявленню прихованих від поверхового ока особистісного характеру філософського знання. Висновки. Гайдеґґер вважає доцільним приділення великої уваги спадщині Декарта як одного з тих фундаментальних мислителів, чия творчість особливо значуща в ході одночасного осмислення як витоків європейської антропології, так і становлення основ техногенної цивілізації Нового часу. Спадщина Гайдеґґера значною мірою сприяє більш автентичному тлумаченню базової інтенції та основних мотивів філософування Декарта. Відкриття ним нових перспектив значною мірою зумовлено його власною антропологічною орієнтацією, критичним ставленням до лінійної концепції історії філософії, неприйняттям поверховості техноморфного тлумачення філософії.