Search

Статтю присвячено вивченню ідейного змісту української агітаційнопропагандистської літератури на території Російської імперії в частині її наповнення національною / націоналістичною ідеологією. Дослідження здійснено на матеріалі найбільш масового й мобільного різновиду такої літератури — листівок, які через обставини того часу були одним з основних засобів комунікації політичних партій та організацій кінця ХІХ — початку ХХ ст. з населенням. Методологічно роботу виконано в площині студій націоналізму з застосуванням елементів дискурс-аналізу і контент-аналізу, де ключовими словами є категорії «нація», «мова», «кров», а їх повна комбінація (використання як «тріади») вважається маркером націонал-радикалізму. Спеціальна історіографія питання доволі бідна; те саме стосується і його джерельної, а тим більше археографічної основи (з зауваженням, що опрацьований автором масив листівок кратно більший за відомий раніше). З’ясовано, що в організаційному розрізі послідовно до «тріади» зверталась лише Українська народна партія, що підтверджує релевантність запропонованого маркування цією конструкцією націонал-радикальної ідеології. Елементи «тріади» вкрай рідко траплялись і у виданнях інших українських політичних структур, причому в випадку найбільш масової і популярної Революційної української партії (РУП-УСДРП) — на початковому етапі її існування та, як виняток, внаслідок ініціативи окремих місцевих осередків на підйомі революції 1905–1907 рр. На цій основі сформульовано висновок, що прищеплення ідеології українського націоналізму в той час цілеспрямовано, системно й масово не велося. Такі спроби послідовно робили лише представники маргінального праворадикального флангу національного руху, але їхні дії були вкрай слабкі й не мали помітного впливу на суспільство. Саме ці обставини стали однією з головних причин низького рівня національної ідентичності українського населення Наддніпрянщини імперської доби.

The article analyzes the impact of the Judicial Reform of 1864 on the establishment of the legal profession in Ukraine. It is noted that as of the middle of the 19th century. the decision to modernize the judicial system on the basis of effective Western judicial models was ripe in the environment of the official authorities. Although this initiative contradicted the foundations of the imperial autocracy, the judicial reform had a significant impact on the judicial system, procedural and material law of the state. First of all, this affected the separation of judicial power from legislative executive and administrative power. It is noted that the Judicial Reform of 1864 became a necessary element of total changes in the social and political system of that time. It occupied a prominent place in the history of the judiciary and the judicial system of the state, and its indisputable achievements were the equality of citizens before the law, the transparency and competitiveness of the judiciary, the immutability of judges and their independence from administrative officials, the introduction of competition in the judiciary and the creation of a system of magistrates’ courts. It is proven that the judicial reform, in addition to important democratic changes, included the creation of the legal profession, whose role in society was constantly growing. According to the idea of the initiators of the reform, the Institute of Advocacy was organized as an independent organization. This principle was manifested in the fact that in each district of the court chamber, lawyers were united in a single organization by its general meetings and the Council. It is noted that the control and supervision of the activities of lawyers was carried out by councils elected by lawyers from among themselves. Thanks to the creation of the management system of the lawyer corporation, it was possible to ensure the autonomy and independence of the legal profession from the bureaucratic apparatus. It is noted that with the establishment of the Institute of Advocacy in the Russian Empire, the official authorities sought, at least formally, to declare the foundations of equality and competition between the parties, to modernize the theory of formal evidence and the judicial process. In this way, it was planned to revive the judicial process and make it more complete and objective. This would provide an opportunity for a comprehensive consideration of the case by the judge, a more detailed insight into its essence, which would significantly affect the objectivity of justice. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The purpose of the article is to study the problem of the Russian Empire's gold reserves being sufficient to meet the needs of its participation in the Great War of 1914--1918. The research methodology. The basis of the research is a combination of general scientific and special methods. Special historical methods characteristic of the field of economic history were widely used. Scientific novelty. The peculiarities of the use of gold monometallism by the Russian Empire on the eve of its entry into the Great War are considered. For the first time, the author analyzes the ratio of the gold fund and credit notes in circulation during the years 1898--1917 and the movement of gold in the accounts of the State Bank of the Russian Empire in 1913--1917. Attention is drawn to the measures taken by the Russian government to find internal reserves to replenish gold reserves. Main results. After the conversion of its monetary system to the gold standard in 1897, the Russian Empire received a sufficient amount of gold reserves to provide gold for its own monetary system, but its amount remained critically insufficient to meet the financial needs of a long war fully. Having entered the Great War, hoping for its short duration, the Russian Empire was not ready for significant financial costs. The subsequent increase in foreign borrowing under the guarantees of the State Bank's gold fund led to the gradual transfer of significant amounts of gold abroad as collateral for credit obligations. The feverish search for gold among the population yielded temporarily ineff ective results. The belated attention of the country's leadership to the gold mining industry, which is important in this context given the significant natural resources of gold, led to negative consequences for the country in difficult wartime. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The purpose of the article is to establish the factors of the growth of anti-war protests in the Russian army during the World War I, to identify the forms of draft evasion, the social composition of the avoiders, and measures of the state to reduce its size on the basis of the used source base (legislative acts, memoirs, archival documents). To understand the nature of desertion, scientific approaches of social history and historical anthropology, history "from below", as well as so-called "new military history", were applied, which contributed to understanding not only the nature of Russia's imperial interests but also allowed us to understand the nature of the soldiers' actions. Under the pressure of frontline circumstances, soldiers became politicized and changed their understanding of the war, its goals and purposes, which did not coincide with their aspirations and awareness of the value and uniqueness of their own lives. The problem is also actualized by the fact that a significant part of the events of the World War I had taken place on the territory of Ukraine, where armies of several fronts were stationed, whose soldiers became avoiders and deserters, thereby increasing the instability of wartime. The scientific novelty lies in the conclusions that the refusal to participate in the war had a significant impact on its course, changing the passive nature of resistance, which over time took on active forms of protest: from escapes, imprisonment, and surrender to fraternization with opponents. The scale of draft evasions and their mass growth indicate that they became an essential social phenomenon, significantly undermining the foundations of Russian statehood, in particular its army, which was based on coercion and violence. Among the broad masses of soldiers, the patriotic official attitude of the government did not receive the expected support, and the military events of the following years convinced the soldiers of the senselessness and futility of the war, pointing to its anti-people character. Growing protests indicated the internal instability of the army and anti-state sentiments in its environment. Soldiers came to the conclusion that it was not worth fighting for a state whose interests did not coincide with their own. Social protest acquired an active character, bordering on unauthorized demobilization. In addition, the authority of the Russian army among the population was falling due to looting; social instability was growing, resulting in increasing criminal offenses. They were not cowards and violators of army discipline who fled from the front but soldiers who did not want to die for someone else's interests, who valued their own lives, and, in spite of everything, sought to survive in the difficult conditions of war. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The aim of the paper is to study the process of exchange and repatriation of disabled and sick prisoners between the Russian Empire, on the one hand, and the Central States (Austria-Hungary and Germany), on the other hand, during 1914-1918. The research methodology involves the application of general scientific and historical principles and methods of scientific research: analysis and synthesis, problem-chronological, historical, historical-genetic and historical-systemic methods). The scientific novelty consists in addressing the topic, practically unexplored in Ukrainian historiography, as well as in the introduction of a number of sources, which together allow to trace the complex process of exchange and repatriation of sick and maimed prisoners during World War I. Prospects for further research suggest a systematic study of the complex process of exchange of prisoners of war between all participants of the opposing military and political blocs during World War I with the involvement of a wide source base. The conducted scientific exploration allows us to conclude that the process of exchange and repatriation of disabled and sick prisoners of war on the Eastern Front during World War I was rather ad hoc and not properly organised. The criterion for exchange was the state of health of POWs who could be repatriated home or interned in neutral countries, and the selection and medical examination of prisoners had to be carried out by special mixed medical commissions. Despite the agreements worked out and signed between Russia, Austria-Hungary and Germany, the outlined ways of their implementation and the identification of intermediaries to facilitate the implementation of the measures envisaged, the repatriation of prisoners throughout 1915-1918 encountered a number of difficulties, such as: general suspicion and espionage inherent in all the opposing sides; financial, transport and organisational difficulties, etc. Although in the end it yielded rather modest results against the background of the total number of prisoners, the experience gained during World War I laid the foundations for similar practices in subsequent military conflicts. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article examines the transformation of the position of the local nobility after the incorporation of the right-bank territories into the Russian Empire. The author analyzes the variability of imperial policies aimed at achieving social stability in the newly annexed region, which was characterized by a complex socio-ethnic structure. The author examines the fundamental conflict between the desire of the local nobility to preserve autonomy in resolving administrative and legal issues and the attempts of the absolutist imperial authorities to establish total control over all spheres of public life. Particular attention is paid to the role of the judiciary as a key mechanism for reconciling the interests of the center and the periphery. The author identifies several stages of the imperial policy towards the judiciary. At the initial stage, some of the Rzeczpospolita procedures were preserved, especially in the field of civil law. However, this period was shortlived and was replaced by the active introduction of Russian administrative and judicial bodies in accordance with the ‘Establishments...’. The author analyzes in detail the changes that took place during the reign of Catherine II, which led to a partial loss of the influence of the nobility. The article also examines the policy of compromise of Paul I, aimed at restoring elements of the previous judicial tradition, including the reintroduction of the Polish language, the III Lithuanian Statute and the legitimization of the Bar. The article reveals the contradictory nature of Paul I’s reforms: the external restoration of judicial traditions was accompanied by increased bureaucratic control, restrictions on the independence of courts and interference of administrative bodies in their work. The author emphasizes that despite the appearance of a return to the old order, the actual functioning of the new institutions was strictly regulated by the imperial authorities. The author concludes that the local gentry, despite their dissatisfaction with the new order, was forced to accept the imposed ‘rules of the game’ due to the threat of complete loss of influence and assimilation into the imperial elite. The article offers a comprehensive analysis of the complex process of integration of the right-bank gentry into the imperial system of governance through the prism of the transformation of the judiciary. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The goal is to determine the historiographic significance of political journalism primarily on the pages of Ukrainian periodicals of 1906—1917 in the coverage of Duma issues from the point of view of the participation of Ukrainians in socio-political processes related to the elections and activities of the Duma. The research methodology is a historiographical analysis based on the principles of historicism and objectivity of journalistic works of 1906—1917 Ukrainian public and political figures. The scientific novelty is determined by an attempt to clarify the significance of the journalism of active participants in Ukrainian public and political life in the historiography of Duma topics from the point of view of the participation of Ukrainians in election campaigns and the work of the State Duma of the Russian Empire. Conclusions. Operating with generally insignificant factual and statistical material, Ukrainian social and political figures in their journalistic works sought to single out the dominant trends and features of the election campaigns to the State Duma, the participation of Ukrainian parties in the elections, their election tactics, highlighted the content of the orders of the peasants, workers to the elected deputies, evaluated the results elections in Ukraine, activity and importance of Ukrainian communities in the I and II Dumas. Journalism revealed the use of administrative resources by the government during the elections to the III and IV Dumas, negatively evaluated the results of the elections to them based on the results of the Ukrainian democratic representation, reflected the discussions during the discussion of the Ukrainian issue in the Duma, testified to the disappointment of conscious Ukrainianism with the inconsistent and ineffective support of the Russian opposition in Duma of Ukrainian interests. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article examines the main most significant circulars of the Police Department and the Department of Spiritual Affairs of Foreign Denominations on the "Muslim Question and Counteraction to Pan-Islamism," as well as correspondence between heads of provincial, county, and district police departments, and other officials on the territory of Ukraine at the beginning of the 20th century, preserved in the files of the Central State Historical Archive of Ukraine in Kyiv. The documents date from 1910-1916 and are generally contained in the collections of the Kyiv Gendarmerie Administration, the Odesa Gendarmerie Administration, the Katerynoslav Provincial Gendarmerie Administration, the Office of the Kyiv, Podolia, and Volynia Governor-General, etc. The analysis of these materials demonstrates the increased attention of the branches of the Ministry of Internal Affairs of the Russian Empire to the Muslim population, which was associated with the activation of the Muslim movement at the beginning of the 20th century. "Pan-Islamism" was considered any activity among Muslims, including in the Ukrainian territory, where, according to the government, the proximity of Muslims to Crimea and Turkey posed a threat to political and social stability. It was found that the structures of the Ministry of Internal Affairs, carrying out painstaking professional work of collecting and analyzing information to obtain a realistic picture of the processes taking place in the Muslim environment, generally possessed a sufficiently objective analysis of the Muslim movement in the region and on the territory of Ukraine, which allowed them to implement effective countermeasures. A meaningful analysis of the circular instructions provides an understanding of the dynamics of changes in the government's perception of the processes within the Muslim movement and the adjustment of methods of combating it. The establishment of total surveillance of the Muslim population, and the creation of a network of agents and informants not only in places of their compact residence in the Crimea, the Volga-Ural region, etc., but also on the territory of Ukraine, in Kyiv, yielded results. Owing to the gendarmerie's surveillance of Muslims in Kyiv, in the fight against pan-Islamism, the activities of the organization preparing to hold a secret congress of Muslim youth of the Russian Empire were revealed. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Проаналізовано публікації у відомому консервативному виданні Російської імперії з приводу єврейського питання упродовж 22 липня 1914 р. – 1 березня 1917 року. Доведено, що єврейська проблематика, особливо єврейське питання, були актуальними темами на шпальтах щоденного часопису. Зазначено, що власне єврейське питання стало окремим предметом для політичних і філософських міркувань редактора «Киевлянина», депутата IV Державної думи В. В. Шульгіна, які, на думку автора статті, не вирізнялися стрункістю ідей. З одного боку, лідер «прогресивних націоналістів» у Державній думі виступав за емансипацію російських євреїв, але з другого – вважав її «милістю росіян». В. В. Шульгін справедливо критикував самодержавство за непослідовність у політиці з єврейського питання, але водночас був не впевнений у тому, що росіяни «витримають рівноправність євреїв». Проте, незважаючи на деякі розбіжності у поглядах консерваторів на єврейське питання, що пов’язувалися із подіями Першої світової війни, «Киевлянин» навіть в останні роки існування монархії Романових залишався впливовим консервативним часописом, на шпальтах якого проблема рівноправності євреїв розглядалася крізь призму «російського питання», а саме, питання про місце та роль росіян у повоєнній Російській державі.

У статті висвітлено ключові елементи російської політики щодо ГКЦ у ГалицькоБуковинському генерал-губернаторстві (1914–1915 рр.). Імперський уряд, встановивши контрольи над територіями Королівства Галичини та Лодомерії, а також Герцогства Буковина, задекларував принцип віротерпимості. Цей крок здійснено для демонстрації толерантності та опіки над релігійними потребами місцевого населення з метою здобуття його лояльності та підтримки у забезпеченні потреб Південно-Західного фронту. Автором проаналізовано заходи окупаційної адміністрації, зокрема: 1. Посилення контролю над священнослужителями Греко-католицької церкви; 2. Депортації свідомого прошарку українського духовенства, як ворожого офіційній ідеології; 3. Діяльність щодо зменшення впливу ГКЦ на канонічній території шляхом патронату російському православному кліру. Встановлено, що декларована Росією віротерпимість виявилася завісою для прикриття завойовницьких цілей держави. На думку автора, такий підхід окупаційних властей не дозволив схилити українське успільство на бік завойовника, що й призвело до подальших поразок імперії у Великій війні.

The purpose of the research paper is to highlight the activities of Bible societies in Ukrainian territory at the beginning of the 19th century. The scientific novelty is in the first-time study of the history of Bible societies at early 19th century, the determination of their place in the social life of Ukrainian gubernias, and links with related organizations in Europe. Conclusions. In the process of study, it was uncovered that the following branches of the Russian Bible Society (1812-1826) - British and Foreign Bible Society (BFBS, 1804) were established in the territory of Ukraine: Volyn (Zhytomyr), Katerynoslav, Kyiv, Odesa, Podillia (Kamianets-Podilskyi), Poltava, Slobidska Ukraine (Kharkiv), Tavriia (Simferopol), Feodosiia, and Chernihiv. A special place was taken by branches in the colonies of foreign settlers near Odesa and in Molochni Vody. Correspondents first, and later - associations operated in the povits. Student and children's communities were also established. Missionaries of the BFBS (Pinkerton, Paterson, and Henderson) made a significant contribution to the Bible societies' movement in Ukraine. The main goal of the Bible societies was to distribute (sell or give free of charge) books of the Holy Scripture - the Bibles and the New Testaments - in the native language of those ethnic groups living in Ukrainian lands, regardless of religious denominations, gender, wealth, etc. At the same time, the gubernia branches supported the translation activities of Kyiv Theological Academy, and the seminaries of Kyiv, Katerynoslav, Podillia, and Poltava. Bible societies under Alexander I were supported by the emperor and the senior officials of the empire. Therefore, they included all administrative resources, both secular and religious. It is important, that in the activities of Bible societies, the representatives of educational and cultural circles were involved, among which in Kharkiv there were Kvitka-Osnovianenko, Karazin, Osypovskyi, Dzhunkovskyi, and others and in Poltava there was Kotliarevskyi. It was thanks to their efforts that in the circles of the Ukrainian intelligentsia a firm conviction emerged in the need to have a translation of the Holy Scripture in their native Ukrainian language. Funding. The paper is prepared on the results of the study conducted as part of the research work: 'Formation of National Identity in Ukraine in the 16th - early 20th century: Sources and Archeography'. M.S. Hrushevskyi Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті аналізується вплив Судової реформи 1864 року на становлення інституту адвокатури в Україні. Зауважується, що станом на середину ХІХ ст. у середовищі офіційної влади назріло рішення щодо модернізації судової системи на основі ефективних західних зразків судочинства. Хоча дана ініціатива і суперечила основам імперського самодержавства, проте судова реформа суттєво вплинула на судоустрій, процесуальне та матеріальне право держави. Насамперед це позначилось на відділенні судової влади від законодавчої виконавчої та адміністративної. Зазначається, що Судова реформа 1864 року стала необхідним елементом тотальних змін тогочасної суспільно-політичної системи. Вона зайняла чільне місце в історії судочинства та судоустрою держави, а її беззаперечними здобутками стали рівність громадян перед законом, гласність судочинства, незмінюваність суддів та їх незалежність від адміністративних чиновників, запровадження змагальності у судочинстві та створення системи мирових судів. Доводиться, що судова реформа окрім важливих демократичних перемін передбачала створення інституту адвокатури, роль якої у суспільстві постійно зростала. Інститут адвокатури за задумом ініціаторів реформи організовувався як незалежна організація. Даний принцип проявлявся в тому, що у кожному окрузі судової палати адвокати об’єднувалися у єдину організацію з її загальними зборами і Радою. Відзначається, що контроль і нагляд за діяльністю адвокатів здійснювали Ради, що обиралися адвокатами з їхнього числа. Завдяки створенню системи управління адвокатською корпорацією вдалося забезпечити автономність і незалежність адвокатури від чиновницького апарату. Зазначається, що заснуванням інституту адвокатури у Російській імперії офіційна влада хоча б формально прагнула задекларувати основи рівності та змагальності сторін, модернізувати теорію формальних доказів та судовий процес. Таким способом планувалося внести пожвавлення у судовий процес і зробити його більш повним та об’єктивним. Це дало б можливість всебічного розгляду справи суддею, більш детального вникнення у її суть, що суттєво б вплинуло на об’єктивність правосуддя.

The article examines the choice of medical career as a way of social mobility by students of the Kyiv Academy, focusing on the first recruitment campaigns to hospital schools in Saint Petersburg and Moscow in the mid-eighteenth century. Researchers have long noted that students from the Hetmanate and Sloboda Ukraine were a valuable source for imperial domestic physicians. Lesser is known about possible motivations of the volunteers to study medicine in view of their social background. The article argues that a medical career was an active choice for social advancement made not only by clergy students, but Cossacks and commoners as well. Among those who wished to pursue a medical career were also towners. It was rarely attractive to representatives of the Cossack elite at the time under consideration. The article illustrates the process of educational integration of many students from the lower social ranks on their way to becoming participants in imperial project. First, the article examines how this trajectory of social advancement was shaped by the recruitment policy of the imperial medical administration, both declared and implemented. Then, it discusses the students' travels to the capitals in light of the challenges they faced and the decisions they made on their way to join the medical ranks. The final part examines the social background of the students and their academic performance to understand what the choice of medical profession meant for different social groups and how inclusive this path of social mobility was. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Стаття присвячена судовому контролю за нотаріальною діяльністю у часи австрійського та російського панування на українських землях (кін. XVІІІ – поч. ХХ ст.). Відзначається, що ХІХ ст. виступає знаменним періодом для вітчизняного нотаріату, оскільки саме в цей час він формується як самостійна інституція в системі правоохоронних органів. На українських землях у складі Австрійської та Російської імперій були побудовані два типи нотаріату: латинський та державний. Унаслідок цього автор проводить порівняльно-правове дослідженнямеханізму оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні до суду в різних типах нотаріату, що були побудовані в Україні на ті часи. Стверджується, що російське нотаріальне законодавство базувалося на австрійському, зокрема австрійський Нотаріальний порядок 1855 року був покладений в основу російського Положення про нотаріальну частину 1866 року. Робиться висновок, що побудувати нотаріат латинського типу на Росії не вдалося із-за відсутності громадянського суспільства та передумов до його формування, а також бажання держави поставити під свій контроль органи нотаріату. З іншого боку, механізм судового контролю за діяльністю нотаріусів у двох імперіях був подібний. Нотаріус міг притягуватися до цивільної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності за невиконання свої обов’язків. Саме в рамках останньої розвивався інститут судового оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні. Дисциплінарне провадження, яке вчиняли суди (у Австрії також нотаріальна палата як орган нотаріального самоврядування) щодо розгляду таких скарг здійснювалося за межами цивільного процесу, але можна було подавати позови про заперечення юридичної сили нотаріальних актів за правилами цивільної процедури. Подібне дозволяв як російський Статут цивільного судочинства 1864 р., так і австрійське Цивільне процесуальне уложення 1895 р.

The article is devoted to judicial control over notarial activities during the times of Austrian and Russian rule on Ukrainian lands (end of the 18th - beginning of the 20th century). It is noted that the 19th century is a significant period for the domestic notary, since it is at this time that it is formed as an independent institution in the system of law enforcement agencies. Two types of notaries were built on Ukrainian lands as part of the Austrian and Russian empires: Latin and state. As a result, the author conducts a comparative legal study of the mechanism of challenging notarial actions or refusal to perform them in court in different types of notary offices that were built in Ukraine at that time. It is claimed that the Russian notarial legislation was based on the Austrian one, in particular the Austrian Notarial Order of 1855 was laid as the basis of the Russian Regulation on the Notarial Part of 1866. It is concluded that it was not possible to build a Latin-type notary in Russia due to the lack of civil society and the prerequisites for its formation, as well as the desire of the state to put notary bodies under its control. On the other hand, the mechanism of judicial control over the activities of notaries in the two empires was similar. A notary public could be subject to civil, criminal and disciplinary liability for failure to fulfill his duties. It was within the framework of the latter that the institution of judicial appeal of notarial acts or refusal to perform them developed. Disciplinary proceedings carried out by the courts (in Austria also by the notary chamber as a notary self-governing body) regarding the consideration of such complaints were carried out outside the civil process, but it was possible to file claims to challenge the legal force of notarial acts under the rules of civil procedure. This was allowed by both the Russian Statute of Civil Procedure of 1864 and the Austrian Civil Procedure Code of 1895. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті досліджуються погляди відомого укра­їнського адвоката, громадського і суспільно-полі­тичного діяча Іллі Шрага на питання української автономії на початку ХХ століття. На основі науко­вої літератури розкриваються чинники, що впли­нули на становлення поглядів І. Шрага в контексті суспільно-політичних процесів на українських землях на початку ХХ ст. Стверджується, що ста­новлення державно-правових орієнтирів Іллі Шра­га здійснювалося у ході його активної участі в сус­пільно-політичних процесах, які відбувалися на території українських земель. Його участь в укра­їнському національному русі сприяла об'єднанню свідомих діячів того часу на ниві розв'язання укра­їнського питання. Він намагався налагодити тісні контакти із західноукраїнськими діячами, спільна діяльність з якими дала можливість актуалізувати у суспільстві соборницькі ідеї, підняти на новий рівень питання української автономії. Відзначаєть­ся, що українська ідея сталим основоположною у парламентській діяльності Іллі Шрага. Ще будучи депутатом І Державної Думи Російської імперії, він виніс на широкий загал ключові питання життєді­яльності українського народу. Застосовуючи свої знання та практичні навички у сфері юриспруден­ції, він поставив ці питання на законодавчу основу і запропонував шляхи їх ефективного вирішення. Показано участь Іллі Шрага в українському наці­онально-визвольному русі в умовах занепаду са­модержавного режиму, концентрується увага на його участі у діяльності Центральної Ради, де він веде активно працює у комісії зі створення проєкту статуту автономії України. У цьому зв'язку відобра­жено його тісну співпрацю з головою Централь­ної Ради Михайлом Грушевським. Зауважується, що М. Грушевський неодноразово звертався до І. Шрага за фаховими консультаціями та роз'яс­неннями щодо організаційних, кадрових і загаль­них питань. Головна ж їхня спільна діяльність ба­зувалася на основі ідеї української автономії.

The purpose is to study the process of forming of historical knowledge about Ukrainian liberaldemocratic parties in Russia at the beginning of the 20th century in journalistic works of 1905--1917. The methodological basis is a historiographical analysis of political journalism of the given period based on the principles of historicism and objectivity. The scientific no velty lies in an attempt to reveal, first of all, the significance of the works of active participants of the Ukrainian national-political movement in the historiography of Ukrainian liberal-democratic parties that were formed and operated in Russia at the beginning of the 20th century. Conclusions. From the formation of Ukrainian liberal-democratic parties in the Russian Empire at the beginning of the 20th century and by 1917, a relatively small number of works of a publicistic nature were published, in which certain aspects of the history of the UDP, URP, and UDRP were studied. Their historiographical analysis shows that, in contrast to some assessments established in historiography, the first noticeable results were already achieved in the coverage of the Ukrainian party liberal-democratic movement in the Russian Empire at the beginning of the 20th century. In particular, quite successful attempts were made to single out the ideological, theoretical, and organizational origins and prerequisites for the creation of Ukrainian liberal-democratic parties, to determine the common and different points in the program demands of the Ukrainian liberal-democrats and Russian cadets, to identify the main party demands for reforming the state system of the Russian Empire, and to clarify the reasons for the unification of the UDP and URP. The publications gave an ambiguous assessment of the internal party position of the UDRP, the political and cultural and educational activities of the party, the tactics of the party during the elections to the State Duma, the role of the UDRP in the organization of the Ukrainian parliamentary club and defining its platform. In general, in the political journalism of 1905--1917, the authors formulated their assessments of the activities of the Ukrainian parliamentary club in the First and Second Dumas, a series of conclusions that have not lost their historiographical significance even today. However, some authors' assessments were affected by their political beliefs, and coverage of the activities of Ukrainian liberal-democratic parties was rather fragmentary. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article introduces the academic community to the little-known travel notes "From Kislovodsk to Sukhum via Teberda (A Tour along the Sukhum Military Road)" by the prominent Orientalist and Indologist, professor of Kharkiv University Pavlo Ritter. The scholar's observations from a journey to the Caucasus were published in the illustrated supplement to the popular Kharkiv newspaper Morning (Utro), which he edited from 1906 to 1909. In late April 1909, after a series of court trials in which no sufficient grounds were found to indict him for his work as a journalist, Ritter resigned from the post of editor and began to prepare for the journey. Along with restoring his health and enjoying the spectacular views and mountainscapes of the Caucasus, Ritter saw it as his mission to share with the readers of the popular newspaper his observations, high-quality photographs, and detailed instructions for those who might also like to make this difficult trip. Unlike the daily newspaper Morning itself, available to the general public as part of the electronic archive of the project "LIBRARIA: Archive of Ukrainian Periodicals Online," the illustrated supplement, which was published on Sundays and in which Ritter's travel notes "From Kislovodsk to Sukhum via Teberda (A Tour along the Sukhum Military Road)" appeared in September-November 1909, is not digitized. The authors were able to access it at the V. H. Korolenko Kharkiv State Science Library two weeks before the full-scale Russian invasion of Ukraine and eventually prepare it for publication. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

At the beginning of the 20th century, the Ukrainian lands that were part of the russian empire were inhabited mainly by peasants, and the russian empire itself was an overtly agrarian state. Accordingly, it can be safely asserted that the position of the peasantry embodied the views of the entire Ukrainian people on the scale of Ukraine, and ensured the stability of the entire state. At the beginning of the 20th century, the agrarian sector of the russian empire, and accordingly the tens of millions of peasants involved in it, was going through a severe crisis. Technical backwardness, medieval forms of economy, poverty and landlessness - all this pushed the peasants to reject the existing regime, spread among them radical anti-monarchist sentiments, which would later become one of the catalysts of the Russian Revolution of 1905-1907. A series of peasant uprisings would force even the conservative and averse Nicholas II to instruct his head of the Council of Ministers, Peter Stolypin, to carry out agrarian reform in a last-ditch effort to save the empire. Specifically, the Chernihiv province in this case is an ideal litmus test of the position of the peasantry in general in the empire. In contrast to the provinces of the left bank, which are rapidly industrializing thanks to large mineral deposits, the right bank, which was occupied by sugar beet plantations, and the provinces of the south, the export-oriented granary of the empire, the Chernihiv province, like the rest of the provinces in the north, was an example of pure, not distorted by external factors, conditions of the peasantry. In this article, the situation of the peasantry in the russian empire at the beginning of the 20th century will be considered on the example of the Chernihiv province; the structure of land ownership in the region, the conditions in which peasants lived, the causes of peasant poverty and technological backwardness are considered, and the general trends in the agricultural sector characteristic of the region are indicated. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The purpose of the study is to clarify the course, number, and geography of spreading the Polish patriotic manifestations, personalization of the participants with the identification of their socio-ethnic origin, highlighting their role in the preparation of the January Uprising of 1863 in Right-Bank Ukraine, as well as their attitude to the manifestations of Ukrainian huma nity. The research methodology is based on the principles of scientificness, historical objecti vity, systematic analysis, and application of prosopographic approaches. The scientific novelty consists in determining the place of the manifestations in the events that followed, descri bing their symbolism, mainly clothing, specifying the participants' demands to the supreme power, and revealing the significance of the manifestations for forming Ukrainian national identity. The study has revealed that mainly the Polish ethnic population of the region took part in the demonstrations in Right-Bank Ukraine as a sign of solidarity with the participants of similar anti-government protests in the Congress Poland. The Poles felt the vulnerability of their political and social position in the Russian Empire, and actively participated in public manifestations, expressing their aspirations and ambitions. Conclusions. The demonstrations in Right-Bank Ukraine were a peaceful attempt to openly show the supreme authorities of the Russian Empire their disagreement with its regional policy. On the other hand, by participating in the religious and political demonstrations, they manifested their solidarity with the participants of anti-government protest movements in the Congress Poland. Through the use of universal symbols, such as national clothing, jewelry, and patriotic songs, as well as via the choice of a church as a public space for expressing protest, the protesters made public their desire to restore the former Polish state. The demonstrations contributed to developing a new ideological trend among Poles called Ukrainophilism, which testified to the formation of Ukrainian national identity and self-identification. It started an even more important process -- the decolonization of the Russian Empire. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті проводиться дослідження особливостей відкриття провадження у справі позовного характеру на підставі аналізу законодавства Московського царства та Російської імперії, починаючи з ІІ пол. ХVІІІ та І пол. ХІХ ст. Фактично йдеться за дореформенний період процесуального законодавства, який існував до запровадження Статуту про цивільне судочинство 1864 року. Автор досліджує особливість закріплення права на позов та відзначає, що законодавство того часу розкривало його з феодальних позицій, оскільки воно одним верствам населення давало можливість його реалізувати вільно, а іншим – ні. Так, кріпаки (приватні селяни) в одному випадку не володіли правом на позов (зокрема, вони не могли подавати позов на свого пана), в іншому – володіли, але не могли самі його реалізувати (спори кріпаків з іншими станам від їх імені вирішували їхні поміщики), а в третьому – мали на це повне право (спори між собою). Досліджуються види цивільного судочинства по спірним справам, яке на той час ділилося на вотчинне та позовне. У першому випадку суд розглядав тяжбу, а в другому – позов. Проте як тяжба, так і позов оформлялися до суду у вигляді прохання («прошеніе»). Аналізується форма, види та реквізити цього прохання. Вимоги позивача пишуться по пунктах, в яких вони аргументуються фактами, а останні підкріплюються доказами. Відзначається існування як загальних, так і спеціальних норм, які регламентують дані питання (спеціальні норми визначають його для окремих категорій вотчинних або позовних справ). Проводиться аналіз порядку подання прохань до суду, де звертається увага на необхідності дотримання правил підсудності, подання копій прохань у кількості відповідачів у справі та доказів, які підтверджують обґрунтованість вимог позивача. Позивач повинен був також оплатити мито, а по деяким категоріям цивільних справ проводив авансування судових витрат, пов’язаних з публікацією газетних оголошень. Вказується, що відкриття провадження у цивільній справі завершувалося резолюцією суду або поверненням прохання з вказівкою причин такого. Автором робиться висновок, що саме в цей час починає формуватися стадія відкриття провадження у справі як самостійна стадія цивільного процесу.

The purpose of this study is to examine the key features of the visualization of the First World War on the front pages of Kyiv's socio-political newspapers between 1914 and 1917. The methodology employed the principles of historicism, systematicity, science, and comprehensiveness, as well as historical-comparative, and retrospective methods. Additionally, the study utilized the interdisciplinary method of content analysis to examine a number of previously-unpublished visual sources. The results of the study showed that the visual representation of the World War I events comprised of two groups of images: illustrations and photographs. The illustrations were dominated by satirical graphics and materials of ideological and symbolic nature, creating a negative image of the enemy. Some images highlighted the socio-economic problems, including the military loan. Most of the photographs published in the press were portraits of the tsarist family, army heads, and political leaders of the allied states. Some photographs depicted social and domestic issues and had an agitational, propaganda, and patriotic character. The findings indicate that the visual materials, compared to text-based content, played a secondary role and served only as background to attract the reader's attention and increase their interest in specific aspects of the war. Overall, the content of the publications of that time suggests that the visual materials were used to supplement and enhance the text, but did not play a leading role in conveying the events of the First World War. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

На початку XVIII ст. в російському законодавстві вперше з’явилися норми про дуелі, в яких були прописані надзвичайно суворі міри покарання. Зокрема, за «Патентом о поединках и начинании ссор» (1716 р.) за участь у поєдинку призначалася страта. Такий підхід виявився досить дієвим. Наприклад, у петровську добу було зафіксовано лише три дуелі. Збільшення кількості поєдинків у добу Катерини II зумовило подальшу законодавчу регламентацію дуелі, результатом чого стало видання «Манифеста о поединках» (1787 р.), у якому загалом були збережені суворі покарання за участь у дуелі. Час правління Олександра I характеризувався досить поблажливим ставленням імператора до поєдинків. У добу Миколи I покарання за участь у дуелі зазвичай залежало від його рішення, що пояснювалося перевагою в Російській імперії законодавчого авторитету, який належав правителю, над законодавчою нормою. Різноманітні джерела підтверджують, що імператор прагнув з’ясувати обставини того чи того конфлікту та призначити покарання відповідно до провини кожного з його учасників. Ось чому нерідко більш сурове покарання отримували навіть не дуелянти, а секунданти. Поширеною мірою покарання в цей час стали також церковні покаяння, що було цілком суголосно тенденції Нового часу, яка полягала у спрямуванні кримінальної процедури «не на тіло, а на душу» злочинця. У розділі «О поединках» «Уложения о наказаниях» (1845 р.) знайшла відображення загальноімперська тенденція до лібералізації кримінального законодавства. У роки правління Олександра II значно не змінились ані кількість поєдинків, ані ставлення правителя до їхніх учасників. У 1871 р. в одному офіційному документі був зафіксований лише натяк на імовірність радикальної зміни дуельного законодавства. Втім, невдовзі цей погляд знайшов втілення в законі 1894 р., згідно з яким відбулася легалізація поєдинків в офіцерському середовищі. У висновку йдеться про прецедентний характер дуельного законодавства в Російській імперії.

У статті автор розглядає проблему визначення статусу жінки в цукровій промисловості Російської імперії пореформеного періоду. На прикладі цукрових заводів Київської губернії 1880-х – 1905 рр. проілюстровано складний процес визначення ролі та місця жінки у професійній структурі промислових закладів такого типу. Адже жінки здебільшого поповнювали склад некваліфікованої частини робітництва, залишаючись у нижній частині ієрархії промислового робітництва. І якщо розподіл робітників чоловіків здійснювався здебільшого за параметром «кваліфікації» (кваліфікований/не- кваліфікований робітник), то жінок – за гендерним параметром. Архівні матеріали фондів фабричної інспекції та внутрішньозаводської документації свідчать, що жінок-працівниць найчастіше виокремлювали в категорію «женщина», рідше – «полурабочая», а ще рідше – «рабочая». Такий розподіл суттєво відрізнявся від розподілу серед чоловічої частини робітництва («рабочий/полурабочий»). Адже жінку, яка працювала у промисловому просторі, сприймали переважно не як повноцінну одиницю трудового ресурсу, а як доповнення до кваліфікованої чоловічої праці. Однак запропонована автором цього дослідження модель («женщина» – «по- лурабочая/рабочая») відкрила інший кут зору, згідно з яким професійна позиція жінки не була чітко зафіксованою і де-факто могла змінюватись, незалежно від типу виконуваної роботи (кваліфікована чи некваліфікована). Все дає змогу стверджувати, що доба індустріалізації та модернізації все-таки надавала жінкам (хоч і незначний) простір можливостей для реалізації власної праці.

Стаття присвячена аналізу санкційної політики Російської імперії щодо країн, які були її опонентами в Першій світовій війні. До числа таких держав належали Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, які в складі військового блоку центральних держав об’єдналися для боротьби з країнами Антанти. Перемоги держав-членів блоку Антанти кувалися не лише на фронтах, але й досягалися шляхом часткового чи повного скасування торгівельних, фінансових, економічних взаємин із країнами Четверного блоку. Завданням представленої роботи є вивчення та осмислення досвіду запровадження санкцій Російською імперією проти держав, що брали участь у війні проти неї у ході війни 1914-1918 рр. Цей досвід необхідний для рекомендацій сучасній українській владі в частині застосування аналогічних заходів щодо нинішнього воєнного агресора - Російської Федерації, яка веде багаторічну гібридну війну з Україною. Стаття демонструє зразок адекватної реакції інститутів держави на зазіхання на територіальну цілісність і суверенітет країни. Доведено, що до підданих воюючих проти Росії держав одразу після початку воєнних дій, були застосовані заходи щодо обмеження їхньої як правоздатності, так і дієздатності. Вони могли бути вислані як за межі країни, так і за межі її окремих місцевостей. В’їзд цих осіб в Росію допускався лише з дозволу відповідних органів влади. Торговельні судна воюючих проти Росії держав, захоплені в російських портах, затримувалися. Торговельні судна, що будувалися для іноземних країн, конфіскувалися і переобладнувалися під воєнні цілі. Інвестиційна політика була також переглянута. Це підтверджується фактом затвердження російським імператором у 1915 р. Положення, «Про ліквідацію торгових підприємств, що належать ворожим підданим», в якому мова йшла про ліквідацію підприємств і акціонерних компаній, що існували на праві спільної власності з російськими підданими. Примітно, що ліквідації підлягали лише ті підприємства, які діяли за рахунок німецьких, австрійських, угорських чи турецьких інвестицій. Іншими нормативно-правовими актами ліквідовувалося право власності на землю тієї ж групи іноземних підданих. Результатом наукового пошуку став висновок про те, що шляхом застосування надзвичайного законодавства, російський уряд усіляко намагався застерегти національну безпеку від фінансування підданих тих країн, які з ним воювали.

The purpose of the article is to consider the processes and phenomena that took place in the 1920s in the Soviet historiography of the Ukrainian party movement in the Russian Empire in the early twentieth century. The methodological basis is the analysis and comparison of historiographical facts, based on the principles of objectivity and historicism. The scientific novelty lies in the attempt to reveal the influence of Bolshevik ideology and Marxist methodology on conducted in this period research of Ukrainian party and political history in the Russian Empire in the early twentieth century. Conclusions. In the 1920s, historians of Soviet Ukraine, despite the relatively small number of works on the creation and activities of Ukrainian parties in the Russian Empire in the early twentieth century, achieved significant results in the study of the topic: they gathered historical material, formulated a number of conclusions, which today has not lost its historiographical significance. Studies of Ukrainian party and political history in the Russian Empire covered only the socialist segment, represented by the Labour Ukrainian Party, Ukrainian Social Democratic Labour Party, Spilka. Other parties, in particular the Ukrainian Socialist Party, Ukrainian People's Party, were mentioned only in passing and remained out of researchers' sight. The content of the works on the history of Ukrainian social democracy was influenced by Marxist approaches, ideological and political-ideological influence of the Bolshevik government. This manifested itself in the fact that supporters of Bolshevism in Soviet historical science attributed bourgeois nationalism, petty bourgeoisity, and opportunism to Ukrainian parties in the Russian Empire. In the late 1920s, Stalin's massacre of Ukrainian historical science was accompanied by scientific, ideological, and political ostracism, accusations of nationalism and repression of scholars who sought to objectively cover the history of the Ukrainian party movement in the Russian Empire in the early twentieth century. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The author attempts to ascertain the attitude of the central government of the Russian Empire to the selfgoverning traditions and practices of the autonomous Cossack state, in particular regarding the election of the Cossack administration, as well as examining what depended on this approach. The issue is analyzed both at the level of legal regulation and in the field of real practices. An emphasis is placed on the reign of Peter I, when the practice of direct appointment to seniority in Ukraine by decrees of the Tsar, Senate and other institutions of power of the Russian Empire became widespread, thereby bypassing the legal norms and traditions of the Hetmanate. The intensification of the imperial center's interference in the field of personnel appointments in the Hetmanate correlated with the general trends of changing the political course towards Ukrainian autonomy in the post-Mazepa Age. This article attempts to identify the consequences of this intervention in the sense of power disorganization in Ukraine and the discrediting of the self-governing traditions of the Cossacks. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The problem of attracting financial resources for the growth of small and medium-sized businesses was and remains relevant at all stages of the market economy development, which actualizes market research in the historical context. The article provides a historical retrospective to the problem of the mutual credit societies (MCS) creation and activity in 9 Ukrainian governorates, that were part of the Russian Empire in the second half of the 19th — early 20th centuries. The present paper makes attempt to examine the mechanisms and structure of lending, which was carried out by MCS in general. The objective is to establish the state of MCS’ development in the Ukrainian governorates. The paper also identifies the role of MCS in the lending system that had developed in the second half of the 19th — early 20th centuries in the Russian Empire. It was used several scientific methods which includes an interdisciplinary approach and are characteristic of research in the economic history field. Various historical sources like published statistical data and archival documents and materials were used. The study has found that the establishment and activity of MCS were focused on providing short-term loans to small and medium-sized businesses, that has been operating in governmental and provincial uyezd towns and cities where the banking system was poorly developed. It was carried out the analysis of development dynamic of quantitative and qualitative indicators of MCS activity. It was determined that the MCS share in the credit system of the Russian Empire constituted 5% in 1914. The study has found that rate of the MCS creating practice was influenced by many factors, which were mainly associated with unsuccessful financial reforms, belated legal regulation and weak episodic state support. The change in the structure of the credit-deposit and other operations provided by MCS has been processed. The range of banking services provided by MCS to their members and other clients was investigated. It has been proved the value of the historical experience of MCS crediting and the possibilities of its use to provide financial support for the development of domestic business are outlined. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Статтю присвячено досі нерозробленій в історіографії проблемі – біженцям, які осіли у Києві після масового переміщення населення із західних губерній Російської імперії у 1915 р. Для розкриття цієї теми проаналізовано матеріали перепису біженців, проведеного Київським відділенням Комітету її імператорської високості великої княжни Тетяни Миколаївни у лютому 1916 р. Вони зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ, і досі не отримали належного опрацювання в дослідженнях з історії біженства періоду війни. З метою ґрунтовного розкриття цієї проблематики у статті запропоновано огляд дослідницького підходу, викликів у вивченні історії біженства в Російській імперії, діяльності Київського відділення Тетянинського комітету з реєстрації біженців у місті. На основі опрацьованих карток перепису розглянуто індивідуальний зріз біженства, звернуто увагу на такі аспекти, як ідентичність, причини вигнання, досвід працевлаштування та виживання у Києві. В результаті проведеного дослідження було показано, що історію біженства «знизу» досі не написано. Матеріали ж перепису допоможуть це зробити. Вони дадуть змогу з’ясувати, що відбулося з переселенцями після того, як вони знайшли у Києві свій тимчасовий притулок. З огляду на те, що картки перепису складали в процесі опитування біженців, вони стають чи не єдиним джерелом, в якому біженці, хоч і за посередництва представників Комітету, але все ж проговорювали свою історію та ділилися своїм досвідом. З нотаток, що містять заповнені бланки, у цій статті проаналізовано лише ті аспекти, які дають змогу відповісти на запитання про самоідентифікацію, обставини виселення, робітничу зайнятість (з урахуванням ґендерного аспекту), переживання біженства як стану. Завдяки проведеному аналізу можна краще зрозуміти і повсякденне життя мешканців Києва періоду війни, адже умови проживання біженців відображали реалії життя киян відповідно до їхнього соціального статусу.

У статті характеризуються Правила про розгляд сварок, що трапляються в офіцерському середовищі 1894 р., які змінили дуельне законодавство в Російській імперії. Згідно з новою дуельною постановою будь-яка конфліктна ситуація в офіцерському середовищі передавалася на розгляд Суду товариства офіцерів, який наділявся повноваженнями, що дозволяли чи то визнавати примирення згідним до гідності офіцера та традиціям частини, чи то призначати поєдинок як єдиний пристойний засіб удовольнити ображену честь. Як пояснювалося в журналі «Русский инвалид», мета зазначеного нововведення полягала в підвищенні загального рівня понять про честь в офіцерському середовищі. Правила про розгляд сварок, що трапляються в офіцерському середовищі не були узгоджені з Укладенням про покарання 1885 р., які забороняли поєдинки всіх громадян Російської імперії, зокрема й військовослужбовців. Ця юридична колізія стала перешкодою для розробки законодавчої регламентації дуелі та обумовила неможливість укладання офіційного дуельного кодексу. Відповідно, виникли труднощі в процесі застосування «Правил». На практиці це призвело до безлічі поєдинків, які відбувалися через незначні приводи. До того ж, новий дуельний закон породив ще одну суперечність, пов’язане з тим, що поєдинки за участю цивільних осіб, як і раніше, розглядалися жорстко, і могли закінчуватись суворим покаранням. Це створювало підґрунтя для додаткових конфліктів між ними та представниками офіцерського корпусу. Окрім того, закон 1894 р. впливав на стосунки в офіцерському середовищі, адже через нові обов’язки Судів суспільства офіцерів тепер більше значення мала не особиста оцінка того чи іншого випадку, а корпоративна (суспільна) думка щодо нього. У висновку зазначається, що дуельна постанова 1894 р., спрямований на те, аби підвищити загальний рівень уявлень про честь в офіцерському середовищі та взяти під контроль усталені норми захисту особистої честі, не отримав намічених результатів.

World War I (1914–1918) drastically changed the global geopolitical structure. A number of previously subdued nations including Ukrainians were enabled to establish independent states. Traditionally, Ukrainian historiography paid much attention to internal political processes of the period, neglecting potential problems of the Ukrainian state in case of possible victory of the Entente, or Central Powers; the place of the Ukrainian problem in the geopolitics of the belligerent states; their vision of Ukraine in future; the reflection of this vision in their real policy towards Ukraine. Therefore, it is important to consider geopolitical plans of the so-called leading states (Russian Empire, Germany, Austro-Hungary, France, and Great Britain) to complete a picture of struggle for national liberation, which finally resulted in restoration of Ukrainian independence. There may be no doubts that the Russian Empire as a member of victorious Entente would have suppressed not only Ukrainian statehood but Ukrainian national aspirations as well. Unlike Poland, Baltic States, Finland, Czechoslovakia, and Yugoslavia, members of the Entente never considered Ukraine as an independent state, or even a federated part of Russia. The Russian victory could have even put an end to the history of Ukraine as a geographical region, and Ukrainians as a separate nation. On the other hand, there was a minor chance for Ukraine to become an independent state through subjection to Germany or Austro-Hungary in case of their triumph. Although history often proved that such initial limited statehood could transform into a real one, German Army operations in Ukraine and restoration of the Central Rada to power provided a chance for the above mentioned elaborations. Even in the presence of German troops, Ukraine had a certain possibility to develop as a fully-fledged sovereign state, and the history of Hetman Skoropadskyi’s regime proved it. However, Germany’s defeat on November 11, 1918 ruined those chances. Ukraine had to defend its independence by fighting numerous enemies advancing on all sides.

Copyright of Ukrainian Historical Journal / Ukraïnsʹkij Ìstoričnij Žurnal is the property of Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

The village has always been the cradle of the Ukrainian people. The spiritual world of our ancestors was formed in it, on the inseparable unity of man and the environment. The language, rites, and customs of the lands were subject to a certain worldview, traditions that reached the depths of millennia. In the nineteenth century about 92% of the population lived in the villages of the Volyn province. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article is devoted to the analysis of the imperial government policy regarding the attempts to return the Crimean Tatars from emigration and counteract the new waves of migration. Particular attention is reasons that preceded these processes and the results of such actions. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті проаналізовано основні причини та характер турецько-російського протистояння через оцінку геополітичних пріоритетів обох держав, у сфері яких «кримське питання» було чи не найголовнішим. Основна увага приділена аналізу головних чинників ескалації конфлікту напередодні анексії Криму Росією. Звернено увагу також на зіткнення геополітичних інтересів Османської імперії, Росії та Кримського ханства в Кавказькому регіоні на тлі турецько-російського антагонізму в Північному Причорномор’ї. Автор наголошує, що навіть після анексії Кримського ханства Росією, після укладення Кючук-Кайнарджийського та Ясського мирного договорів геополітична боротьба двох імперій за гегемонію у східноєвропейському та євразійському просторі не припинилася.

В статті аналізується політика уряду Російської імперії по відношенню до різних етно-релігійних спільнот у ХVIII – на початку ХХ ст. Офіційна ідеологія представляла тоді Російську імперію моноетнічною державою, в якій існують національні меншини, які чисельно суттєво поступаються титульній нації. Титульною нацією в Російській імперії офіційно вважався «російський народ», до складу якого включали не тільки росіян, але й українців та білорусів. Перспектива визнання українців та білорусів окремими націями розглядалася урядом як загроза внутрішній міцності держави. Тому розвиток української національної культури в Російській імперії завжди розглядали в політичному контексті. Звідси походили суворі обмеження для українського національного руху. Спираючись на класифікацію Йорана Тернборна, автор показує, що Російська імперія була досучасним мультикультурним суспільством. Однак, підхід уряду до різних «інокультурних» спільнот був надзвичайно неоднорідним. Автор розглядає національно-культурну політику російського уряду по відношенню до Великого князівства Фінляндського, Царства Польського, Прибалтійських губерній, Середньої Азії, Кавказького краю. Особливу увагу приділено статусу так званих «інородців». До цієї категорії в Російській імперії відносили насамперед, корінні племена Сибіру, чукчів, калмиків, киргизів, кочівників Середньої Азії та Північного Кавказу, а також євреїв. Автор показує, що стратегічною метою уряду завжди було формування російської політичної нації, тобто багатонаціональної та багатокультурної спільноти, яка була б віддана правлячій династії та усвідомлювала себе єдиним політичним цілим. Досягнення цієї мети передбачало надання різного ступеня національно-культурної або навіть політичної автономії різним групам громадя

У статті на основі статистичного аналізу висвітлено особливості розвитку найпопулярніших газет суспільно-політичного та релігійного спрямування, які виходили в Києві під час Першої світової війни, зокрема: «Киевская мысль», «Последние новости», «Южная копейка», «Вечерняя газета», «Киевлянин», «Киев» та ін. Визначено вплив війни на розвиток періодики. У формі таблиць та діаграм подано динаміку зміни кількості періодичних видань за 1913–1916 рр., проаналізовано статистичні дані тиражу та цінової політики редакцій.

Проаналізовано еволюцію та особливості судової системи на українських землях Російської імперії з початку XIX ст. і до судової реформи 1864 р., висвітлено юрисдикцію цих органів, недоліки тогочасного судоустрою.

Досліджено трансформацію судової системи на українських землях, що входило до складу Російської імперії в кінці ХVІІІ ст. Показано суперечливість реформаційних зусиль, зроблених у цій сфері за доби правління імператора Павла І.

Підкреслено унікальність козацької системи землекористування, яка базувалася на звичаєвому праві та істотно відрізнялася як від західноєвропейських зразків, так і від російського «общинного» землекористування. Лише інкорпораційна політика царизму та повне підпорядкування українських земель самодержавству зламали наприкінці XVIII ст. своєрідну державно-правову систему часів Гетьманщини.

Copyright of History Pages is the property of National Technical University of Ukraine KPI and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Copyright of Ukrainian Historical Journal / Ukraïnsʹkij Ìstoričnij Žurnal is the property of Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

During the February Revolution of 1917 in Russia the Constitutional Democratic Party of Russia was about to achieve its strategic purpose – establishment of the constitutional monarchy. The leaders of the Cadet Party had different views on implementing their program in conditions of the revolution. This article is concerned with analysis of actions of the Cadet Party during the February Revolution and its dominant leaders on the issues of governmental form, continuation of the war, relations with social democrats. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The purpose of the research is to clear up the forms of relations of the imperial center with the Polish elites on the territories acquired by Russia, to identify the peculiarities of the tsarist governments policy regarding their influence in Right-Bank Ukraine at the end of the eighteenth century - in the 1830s. Research methodology. A number of special historical research methods have been used in the article: comparative, procedural, political-legal, temporal, problem-chronological, content-analysis, prosopographic, hermeneutical, and others. Scientific novelty. The dynamics of solving "Polish issue" by the ruling upper circles headed by Emperors Paul I, Alexander I, and Nicholas I in the context of identifying specific institutional forms and means of integration of the Right-Bank territories into the Russian Empire have been clarified. Conclusions. It has been established, that, within the indicated chronological limits, the patterns of the Imperial centers relations with the Polish elites on the Right-Bank lands developed from a tolerant attitude towards the Polish influence on the social-political development of the region to a consistent policy of unification and depolonization of the annexed territories. During the reign of Paul I, the General Court, district-county and nobility courts were re-established on the territories joined after the partitions of the Polish-Lithuanian Commonwealth, and instead of marshals of the nobility, the positions of provincial and county marshals and cornets were introduced. It has been confirmed that All-Russian legal rules and the Lithuanian Statute co-existed on the Right-Bank territories at that time. Under Alexanders I reign the tolerant attitude to the Polish influence on the Right-Bank lands continued, which implied a combination of imperial unification policy with the recognition of regional peculiarities and historical identity of the annexed territories. It has been noted that fundamental changes in the "Polish issue" occurred during the reign of Nicholas I, after the revolutionary events in European countries and, first of all, the November uprising of 1830. It has been determined that from that time the policy of the Russian government regarding the Poles in the Right-Bank provinces was pursued in several directions: attracting the Polish nobility to the Russian elites by incorporating it into the social category of nobility and conferring appropriate rights and privileges; the repressions against Polish patriots; transferring the vast majority of minor-landed Polish gentry to taxable social categories; conducting judicial reform, under which town courts were liquidated and mandatory use of the Russian language was introduced in legal proceedings; limiting the conditions of existence of the Roman Catholic Church; depolonization and russification of educational-cultural space. It has been confirmed that the changing the policy to the Polish population on the Right-Bank territories in the 1830s fully corresponded to the strategic tasks of the imperial policy of centralization and unification in the sphere of state administration, in the legal and social-cultural space expressed in the ideologeme "autocracy, orthodoxy, people". [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Стаття присвячена проблемам фальшивомонетництва в Україні в роки Першої світової війни. До наукового обігу вводяться раніше неопубліковані джерела, що дозволяють відкрити нову сторінку в історії грошового обігу. Як відомо, зразками для підробки частіше стають найбільш популярні серед населення гроші. Такими грошима в роки Першої світової війни стають золоті та срібні монети, кредитні білети, випущені під час війни за довоєнним зразком (відрізняючись підписом касира на банкноті), розмінні марки та казначейські знаки, різноманітні грошові сурогати. Всі зазначені види грошей були відтворені фальшивомонетниками в зазначеному періоді. Аналізуючи архівні джерела, нам вдалося встановити факти вчинення спроб економічної диверсії з боку Австро-Угорщини та Німеччини стосовно Російської імперії шляхом виготовлення якісних підробок російських кредитних білетів та їхній збут на окупованих російськими військами територіях Західної України. Прослідкувавши повідомлення на сторінках газет зазначеного періоду, нам вдалося вивчити та описати діяльність підпільних угрупувань фальшивимонетників, що виготовляли розмінні марки в Києві та Одесі. Показано, що для фальсифікаторів інтерес складали не лише грошові знаки, а й інші ліквідні активи: цінні папери, гербові марки на сплату податку, відрізні купони отримання прибутку по облігаціях, а також підроблені паспорти, мобілізаційні свідоцтва, документи для виїзду за кордон та ін. Внаслідок розвалу Російської імперії та серйозних політичних перетворень кардинально змінюється структура грошового обігу в Україні, а відповідно – й фальшивомонетництво набирає зовсім іншиого характеру, що є темою окремого глибокого дослідження.

У статті проаналізовано проекти представників урядових кіл щодо ролі та значення селянської громади в Російській імперії початку ХХ ст. Доведено, що потреба в реорганізації аграрної політики по-своєму, але усвідомлювалася урядовими колами Російської імперії.

У статті проаналізовано вплив селянських рухів початку ХХ ст. на соціальні зміни в Російській імперії. Виступи селян на початку ХХ ст. охарактеризовано як достатньо організовані. Під час виступів селяни продемонстрували небачений раніше рівень організованості та єдності. Автор вважає, що суспільнополітична активність селянства на початку ХХ ст., а потім і революція 1905–1907 рр. стимулювала уряд до змін

The article reveals the historiography and the sources of the issue. Whereas the periodical literature had a large amount of materials, the most popular newspapers of socio-political, governmental and religious directions published in Kyiv during the First World War were the main objects of the research, in particular: «Kievskaya mysl», «Poslednie novosti», «Yuzhnaya kopeyka», «Vecherniaya Gazeta», «Kievlianin», «Kiev» and others. Based on statistical analysis, the article highlights the peculiarities of the development of the most popular socio-political and religious newspapers published in Kyiv during the First World War, in particular, “Kyiv Thought”, “Latest News”, “Southern Penny”, “Evening Newspaper”. “Kiev”, “Kiev” and others. The article describes the classification of periodical publications according to various criteria, namely: the time of release, the place of publication, thematic direction, and ideological context. The statistical data of the periodicals circulation and the editorial price policy were analyzed. The charts demonstrated the dynamics of changes in the number of periodical publications during 1913-1916. The authors concluded that one of the main consequences of the war was the reduction in the periodic products’ number by 41,8% and the closure of the majority of national and small editions that did not withstand competition, censorship, and economic pressure caused by military events. In the meantime, the positions of the conservative Russian-language press were strengthening, such press was supported by the authorities, which led to the rise of its circulation almost twice and turning Russian-language periodicals into mass products - a platform for imperial information propaganda. At the same time, due to the difficult socio-economic situation in the Russian Empire, monetary devaluation, and the high cost of the necessary materials for printing, the subscription prices rose considerably. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The aim of this study is to determine the complete algorithm of the professional state examination of suspicious coins, and to determine the location and features of counterfeit identification. Research methodology is a set of general scientific empirical and theoretical methods. The sphragistic and palaeographic analysis was carried out during examining the samples of the counterfeit paper banknotes. The scientific novelty is that the full algorithm for sending suspicious money for examination from the place of their discovery to the place of research was completely defined. The practical significance of the work is determined by the possibility of using the findings in scientific works on the history of monetary circulation, forensic science, science and technology, as well as in the preparation of educational and methodological literature. The main results of the research. The detected suspicious coins were to be sent for verification and comparison with the authentic samples to the Mint in St. Petersburg, while paper banknotes and securities to the Assignation Bank and the Expedition of the Procurement of State Securities. Local investigators and the police have also attempted to try to determine the authenticity of counterfeit money, appealing to local jewelers, treasurers, consulting with tax collectors and other experts. In Kyiv province the suspicious coins were sent to the St. Volodymyr University, where it was possible to determine the content of the metal alloy. Such an imperfect and extensive system of examination created inconveniences and additional costs for sending samples of counterfeit for authorities. After confirmation of the falsity, the samples under investigation were destroyed (burned), and a copy of the expert opinion was sent to the relevant investigator or judicial authority. Whenever the authenticity of the investigated money was proven, sending it back was usually not practiced; the addressee was sent a receipt certificate of the amount in the local treasury, reimbursing the expenses.In rare cases, canceled fake banknotes with expert inscriptions and stamps were returned back. This led to the preservation of some samples of forgeries to our time in the fonds of historical archives. [ABSTRACT FROM AUTHOR]