Search

У збірнику матеріалів міждисциплінарного семінару розглядаються основні аспекти філософського осмислення світу тварини, розкриваються засади філософського та літературознавчого дискурсу собаки. Особлива увага у збірнику матеріалів зосереджена на дослідженні буття людини з собакою як спів-бутті, що має своє вираження у сучасній художній літературі.

У статті актуалізовано погляд Івана Франка на проблему Російської імперії в контексті українського національного самоусвідомлення. Встановлено, що російський компонент (культурний, ідеологічний, політичний) займає вагоме місце в творчій спадщині митця. Помічено, що погляди Івана Франка щодо Російської імперії зазнають трансформації протягом життя. Спочатку письменник сприймає імперію як монархічну владу , до якої ставиться негативно, і російську культуру як таку, яка викликає симпатію. Пізніше з’являється усвідомлення органічності зв’язків між репресивною імперською системою і російською інтелігенцією, що легітимізує цю систему у власній текстуальності.

У статті актуалізовано поему Івана Франка ''Мойсей'' як візіонерсько-пророчу утопію, яка, з одного боку, позначена авторською потребою осмислити власний життєвий шлях, з іншого – містить окреслення у межах алюзійного простору ''єврейський народ – український народ'' неоптимістичної перспективи майбутнього України з огляду на її колонізований статус. Письменник доводить, що народ, вихований у рабстві, навіть досягнувши обіцяної Богом землі / отримавши державність, не зможе реалізувати власної національної сутності.

Важливою потребою для українського літературознавчого істеблішменту стало переосмислення колоніального досвіду, презентованого у текстах національних письменників. До таких митців належить і М. Рильський. Дебютувавши як поет ″нової української лірики″, зарекомендувавши себе як неокласик під впливом тоталітарної системи, він перетворюється на письменника, який заперечуватиме свою модерність, писатиме ідеологічно правильні поезії. Саме ця зміна світоглядно- естетичних та ідеологічних орієнтирів стала центром уваги пропонованого дослідження.

The paper investigates the methods of surface treatment of cobalt-based alloys in order to improvetheir tribological properties, particularly – working in process. We propose to use themethod of surface oxidation what eases the initial period of wear process. This creates a thinlayer of oxides, which play the role of solid lubricant. Also at high temperature it separatesfriction surfaces and avoids their seizure. Laser-aided thermal cycling makes the matrix-fillerbond stronger. The heating in a wide range of temperatures activates diffusion of matrix intothe filler. Thermal cycling mode allows leaving behind carbides coagulation. At high temperatureimproved phases bonding will minimize carbides fallout, Исследованы методы поверхностной обработки кобальтовых сплавов с целью улучшить триботехнические свойства, в частности - прирабатываемость. Предложено метод высокотемпературного оксидирования, которое смягчает начальный режим работы, и термоциклирования лазером с целью укрепления связи с матрицей и наполнителем композиционных порошковых сплавов, Досліджено методи поверхневої обробки кобальтових сплавів з метою покращити триботехнічні властивості, зокрема – припрацювання. Запропоновано метод високотемпературного оксидування, що пом’якшує початковий режимроботи і термоциклювання лазером з метою зміцнення зв’язку із матрицею і наповнювачем композиційних порошкових сплавів

Творчість Т. Шевченка – одне з найбільш активно досліджуваних явищ української літератури. Спектр інтерпретаційних моделей досить широкий. Вагоме місце належить аналізу етичного аспекту: добра і зла, бунту й помсти. Найвідоміша концепція бунту належить А. Камю. В українському літературознавстві неодноразово артикульовано ідею "Шевченко – бунтар". Це спонукало до накладання теоретичної матриці бунту А. Камю на поезію "Заповіт" Т. Шевченка. В поетичному заповіті митця знаходимо ідеї, що суголосні концепції бунту та бунтівника французького мислителя. Особливо такі збіги помітні на рівні стадіальності розгортання бунту, коли бунтівник спочатку визначає "межу влади" над собою, а потім своє право на бунт.

Початок ХІХ століття сигналізував про процес кодифікації образу України в російському імперському тексті. Російський міф про тубільну Україну підтримується українським «усиновленням» (Е. Саїд), коли відбувається відкидання «синівства» (справжньої ідентичності) та входження («усиновлення») в імперську ідентичність шляхом одягання пропонованих імперією масок. Значною мірою це реалізувалося у творчості М. Гоголя.

У статті розглядається творчість представників українського літературного андеграунду: Л. Подерв’янського, Б. Жолдака, В. Діброви, Ю. Винничука. Автори вдаються до деконструкції явища «совок», застосовуючи гротеск, іронію, театралізацію. Найчастіше в коло мистецької гри втрапляють «совкова» втрата індивідуальності (принцип «жити як всі»), потреба авторитету (комплекс «бажання вождя»), відсутність альтернативи в ідеологічному просторі.

Література імперії стає місцем легітимізації експансії та маргіналізації колоніальних структур. У російській літературі ці процеси найчастіше оприявлюються при осмисленні імперської історії, що в кінцевій меті слугує консолідації російської нації. З огляду на це в радянсько-російській імперській літературі особливої уваги потребує роман О. Солженіцина «Август Четырнадцатого», в якому наявне авторське осмислення подій у Російській імперії до та під час Першої світової війни.

В статье проанализирована зарубежная научная традиция постколониализма в работах Э. Саида, Г. Бгабги, Г.Ч. Спивак. Установлено, что постколониальная теория характеризуется отсутствием общей теоретической матрицы. В ней присутствует широкий 161 спектр авторских моделей интерпретации феноменов колониализма, антиколониализма и постколониализма. Постколониальная теория использует широкий спектр методов: постструктурализм, психоанализ, деконструкция, идеи феминистической критики.

In the article has been explored the kaleidoscope of identities in the novel by Mikhail Bulgakov "White Guards". In the text we can see few national identities: Russian, Little Russian, Ukrainian, which are representative of the diverse population. Native Russian and Little Russian identity are military and intellectuals who inhabit the "City". Ukrainian identity is immanent to people, Hetmanate, and army of Petlyura. It exists outside the city of paradise, or is it part of aggressive "Otherness" which conquering the "City". Keywords: identity, national identity, ambivalent identity, empire, colony

W XIX-wiecznej literaturze rosyjskiej możemy zobaczyd ujednolicenie w sensie wizerunku imperialnym Ukrainy. Inicjowany ten proces został przez literaturę wędrówkową, która reprezentuje obszar ukraioski, jako utraconego raju, poznaczonego dla rosyjskiego odbiorcy romantyką dwuznaczeniowości: on jednocześnie odpycha i przyciąga (W. Izmajłow, P. Sumarokow, P. Sza- likow, I. Dołgoruki, I. Wernet i in.) W. Macapura wskazuje, że autorzy ga- tunku «podróży» «znacznie mitologizowali ukraioską rzeczywistośd, tworząc atrakcyjne wizerunki Arkadii oraz Awzonii, kraju, gdzie mieszkają ludzie wesołe i szczęśliwe»1 .

У статті розглядається модифікація соцреалістичного кітчу на прикладі роману “Собор” О.Гончара. У романі відбу-лося поєднання рис ідеологічної ерзац-культури (соцреалізм) та національного кітчу (національне мислиться як екзотич-не, історичне, актуальне завдяки наповненню ідеологічними штампами), що й сформувало простір для утворення нової моделі соцреалістичного кітчу

Антиколоніальна модель модернізму в українській літературі позначена присутністю в ній героя-жертви. Історії відомі різні рівні індивідуальної жертовності: герой, який обирає смерть-мовчання під тиском страху перед своїм словом, ризику бути не почутим оточенням (ранній модернізм - персонажі Лесі Українки); герой, який створює концепцію націопробудження, завершальним етапом котрої є самогубство (М. Хвильовий).

У романі «Інфекція» С. Процюк розгортає історії людей / власну історію перехідної доби. Це покоління 90-х, за плечима якого радянський «тягар» дитинства і юності, а попереду шлях пристосування до нових реалій після проголошення незалежності

нської культури. Творчість С. Жадана вкладається в контекст постмодерного постколоніалізму за часом, але не за внутрішньою притаманністю. Письменник також репрезентує бунт супроти "іншого", однак цей "інший" мислимий не так у рамках українського національного контексту, як супроти нього. Тому "стьоб" над імперською радянською міфологемою в прозі автора прочитується не як деконструкція, а як прихована реінкарнація, що веде до міфологізації.

В статті проаналізовано, що українській літературі під впливом колоніального становища було сформовано неадекватні реалізації чоловічих та жіночих ролей, а також ситуацію несвідомої опозиційності між статями, яка оприявлена в різних моделях взаємодії: "син – мати", "батько – дочка", "чоловік – коханка". Виявлено, що жіноча рецепція імперського реалізується у низці стратегій: "гра в архетипну українку" (Марко Вовчок, Леся Українка), "жіноче пророцтво як смерть-мовчання" (Леся Українка, Л. Костенко), "сексуальність" (О. Забужко).

У статті проаналізовано антиколоніальний дискурс у Романі "Орда" Р.Іваничука.

Предметом статті є аналіз явища антиколоніалізму у творчості Лесі Українки. Письменниця не тільки відстоює потребу національного визволення українців, але й вдається до опозиції російському колоніальному дискурсові. З огляду на цю проблему особливої уваги заслуговує драматична поема "Бояриня", у якій поетка апробує національний наратив модернізму, а також оприявлює свою антиколоніальну позицію.

У статті явище житомирської прозової школи прочитується з позиції постколоніальної теорії. Застосувавши схему Е.Новицької, авторка вказує, що мистецька концепція представників цієї школи базована на нативізмі і контракультурації.

Предметом статті є аналіз творчості О. Теліги з огляду на присутність у ній авторського розуміння української жіночості. Авторка вдається до реінкарнації української жіночості в умовах боротьби українців за власну націю. О. Теліга відкидає образи "жінки-амазонки" та "жінки-берегині роду", апелюючи до потреби партнерства між чоловіком і жінкою.

У статті проаналізовано необарокові тенденції в сучасній українській поезії на основі творів митців кін. ХХ – поч. ХХІ ст.