Search

Стаття присвячується проблемі розвитку кадрового потенціалу, яка набула надзвичайної актуальності під час та після пандемії COVID-19, насамперед через її негативний вплив на психічне здоров’я населення. Предметом дослідження є підвищення рівня емоційного інтелекту як важливої «м’якої» навички, що забезпечується через використання карт емоційного інтелекту, розроблених авторами з дотриманням прав інтелектуальної власності. Карти придатні до вжитку як у веб-версії, так і у вигляді надрукованої колоди, яка складається з 5 блоків: 2 – з виразами обличчя, 2 – з назвами базових емоцій та їхніх різновидів, 1 – з пейзажами та абстракціями. Розгляд таких карт, враховуючи вплив засадничих теоретичних напрацювань в сфері емоційного інтелекту, зокрема окремих ідей Д. Гоулмана (розширений перелік емоцій), Дж. Майера та П. Саловея (модель емоційного інтелекту), обрано метою цієї статті. Методологія ґрунтується на соціологічному опитуванні, проведеному як анкетування у форматі онлайн для узагальнення результатів визначення емоцій на фотографіях респондентами. Для досягнення мети також проводились фокус-групи з обговоренням труднощів при виборі емоцій під час анкетування, додаткових засобів для розпізнавання емоцій тощо. Результати дослідження пояснюють порядок створення карт, а також розкривають перспективи їхнього використання для навчання персоналу. Авторами виокремлено принципи роботи з картами емоційного інтелекту, наприклад, індивідуальної інтерпретації, невиключності вербалізації, підбору активностей відповідно до етапу навчального заходу та рівня складності та ін. Практичне значення цієї статті полягає в представленні нового інструменту для проведення тренінгів та інших заходів кадрового менеджменту. Крім того, висновки можуть бути цінними для розширення наукових знань про сприйняття емоцій.

Мета. У статті пропонується визначення місця емоційної безпеки в структурі професійної безпеки особистості, а також емпіричних референтів емоційної безпеки. Важливим завданням бачиться визначення зв’язків загального емоційного фону та схильності до стресу з самооцінкою та професійним вигоранням за трьома шкалами: емоційне виснаження, деперсоналізація та редукція особистих досягнень; ми припускаємо, що емоційна безпека особистості пов’язана із специфікою професійної діяльності: роботою з людьми або з документами, керівною діяльністю тощо. Методи. З метою вивчення психологічних особливостей прояву емоційної безпеки особистості, зокрема таких емпіричних референтів як схильність до стресу, емоційна виснаженість, деперсоналізація, редукція професійних досягнень, вираженість базових емоцій та рівень самооцінки, нами було використано наступні психодіагностичні методики: «Визначення ступеня схильності до стресу» (за Є. О. Тарасовим); «Професійне вигорання» (за К. Маслач, С. Джексон в адаптації Е. Водоп’янової); «Шкала диференціальних емоцій» (за К. Ізардом); «Визначення рівня своєї самооцінки» (за Г.М. Казанцевою). Результати. Емоційна безпека професіонала розглядається як почуття впевненості щодо володіння внутрішніми психологічними ресурсами для протистояння загрозам і небезпекам, пов’язаним з професійною діяльністю. З одного боку, емоційна безпека професіонала підтримується внутрішніми психологічним ресурсам, а з іншого боку, безпечним середовищем і довірливими стосунками в організації. Якщо розглянути ресурси емоційної безпеки через призму небезпеки, то схильність до стресу, емоційний фон, рівень професійного вигорання та рівень самооцінки гіпотетично можуть бути тими емпіричними референтами, які дозволять виявити наявність чи відсутність цих ресурсів. Представлено результати дослідження, метою якого було вивчення зв’язку схильності до стресу та загального емоційного фону з рівнем самооцінки та професійним вигоранням. Доведено, що стан емоційної безпеки пов’язаний не стільки з психологічними особливостями досліджуваних, скільки з специфікою провідної професійної діяльності: роботою з документами, роботою з людьми, змішана форма (люди та документи), а також керівною діяльністю. Висновки. Встановлено значимі статистичні взаємозв’язки між показниками базових емоцій та показниками професійного вигорання (емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція професійних досягнень) і рівнем самооцінки та між показниками професійного вигорання та стресостійкістю і рівнем самооцінки працівників комерційної організації. Подальше вивчення феномену емоційної безпеки особистості професіонала бачиться в контексті організаційного середовища та міжособистісної взаємодії персоналу організації. Важливим завданням та викликом для організаційних психологів сьогодні є віднайдення ефективних інструментів та програм забезпечення емоційної стабільності та безпеки персоналу на робочому місці, що, безумовно, є перспективним напрямком подальших досліджень.

У статті досліджується динаміка перебігів психічних станів, передусім емоцій, у ліриці представників українського шістдесятництва, зокрема поетів, творчість яких найповніше репрезентує кращі здобутки красного письменства середини ХХ ст. Простежені основні типи художнього моделювання чуттєвої сфери, яка становить своєрідність поетичного доробку кожного з митців.

У статті проаналізовано функціонально-семантичні особливості емотивної лексики у мові «творів про техніку» Б. Келлерманна, що позначає найсильніші базові емоції — радість, гнів; класифіковано її за такими ознаками: назви емоцій; емоційний стан; емоційна оцінка; емоційне переживання; емоційна характеристика людини.