Search

The article emphasizes that in order to improve the protection of children's rights during military conflicts and combat domestic violence, to identify facts of domestic violence against children, to improve and unify the forms of collecting, analyzing, summarizing and taking into account statistical data on cases of all forms of violence based on gender and domestic violence and the effectiveness of measures taken in these cases. Domestic violence is one such phenomenon that only worsens in the period of military aggression, while it can remain invisible or have an inadequate level of response from society due to many reasons. The problem of domestic violence is not new. This is especially true for children and teenagers. However, just as before the war, so now, children who are witnesses of domestic violence are not always recognized as victims. They are recognized as victims only if physical violence was directly directed against the child. Which, after all, a child who has witnessed domestic violence is obviously wrong, because the child who has witnessed domestic violence has at least already been harmed, in particular to his mental health. Different statistical forms in the subjects of prevention and counteraction to domestic violence, as well as their failure to take into account the features of today's global challenges, make it impossible to qualitatively analyze data on the effectiveness of the system of prevention and counteraction to domestic violence / gender-based violence and lead to a lack of comprehensive scientific research on the impact of the pandemic and war on the situation of domestic violence / gender-based violence. At the same time, it is important to take into account in statistical forms vulnerable categories of affected persons, such as women, children, persons with disabilities, for the purpose of further analysis of such information and formation of effective assistance programs for such categories of persons based on the received data. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article analyzes the norms of family legislation of Ukraine regarding the determination of the child’s place of residence in case of divorce. The purpose of the research is to study the process of decision-making by guardianship and guardianship bodies, to evaluate the effectiveness of their activities, which will contribute to ensuring the best interests of the child and equal rights of parents. Particular attention is paid to determining the role of guardianship and care authorities in this process. It has been established that their participation is possible in two forms: 1) resolution by the body of guardianship and custody of the dispute on the determination of the child’s place of residence; 2) provision of a written opinion of the body of guardianship and guardianship during the consideration of cases by the court on the determination of the child’s place of residence. It has been proven that the role of guardianship and guardianship authorities in determining the place of residence of a child is significant, as they are involved in the event of a lack of consensus between parents regarding the residence of a minor child. The process of decision-making by guardianship and guardianship bodies is characterized. The main stages in solving the issue of determining the child’s place of residence with the participation of the guardianship and guardianship authorities are highlighted: 1. Appeal to the parents’ guardianship and guardianship authorities. 2. Conducting by guardianship and care authorities a conversation with the parents and drawing up a certificate of examination of the child’s living conditions. 3. Decision-making by guardianship and guardianship bodies is based on the analysis of conditions and consideration of the child’s opinion and is formed in the form of a conclusion. Important evaluation criteria are the parents’ attitude towards the fulfillment of parental duties, the child’s personal attachment to each parent, the child’s health and other circumstances of significant importance. The main principles that guardianship and guardianship authorities should be guided by when determining a child’s place of residence are analyzed, such as ensuring the best interests of the child and equal rights of parents. Special attention is paid to problematic aspects that arise during decision-making by guardianship and guardianship bodies, which include the establishment of the child’s true psycho-emotional state by a psychologist, ensuring the child’s appearance in court or the guardianship body and custody at a permanent pre-war place of residence. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

During Ukraine's independence, the state has consistently taken measures to shape, implement, and strengthen policies in the field of protecting the rights and freedoms of children. The article provides a criminal-law characterization of domestic violence against children. Emphasizing that human life and health, honor and dignity, inviolability and safety are recognized in Ukraine as the highest social value (part 1 of Article 3 of the Constitution of Ukraine), and the rights and freedoms of individuals and their guarantees determine the content and direction of the state's activity, and the assertion and protection of the rights and freedoms of individuals are the main duty of the state (part 2 of Article 3 of the Constitution of Ukraine), it can be confidently stated that the object of domestic violence is an absolute value, and encroachments on it have a socially dangerous nature. Ukrainian criminal legislation protects social relations involving children or in their interests, with the aim of providing criminal-law means to create conditions for the normal physical, mental, and moral-spiritual development of the child. The unlawfulness of parents' actions is mostly associated with their child-rearing and stems from contradictions between the upbringing process in the actions of parents and permissible actions in legal norms. The nature of the family upbringing process requires formulating the issue of using physical force against the will of the child not as permissible but as a necessary measure. It is emphasized that physical punishments are recognized as violence based on the presence of signs of actions against the will of the child and those that degrade dignity based on causing harm to the feeling of one's own dignity. The resolution of the issue of applying force to a child as a method of upbringing is based on recognizing the child as an absolutely autonomous subject, which contradicts the existing partial legal capacity and parental responsibility. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

In the scientific article, the author conducted a scientific study of the peculiarities of parents' fulfillment of the obligation to raise a child in accordance with German family law, the grounds for the emergence and termination of this family obligation, the elements of rights and obligations that make up the content of parental care. On the basis of the conducted research, the author came to the conclusion that the concept of «parental custody» is used in German family law. as an obligation and at the same time - the rights of parents to take care of their minor child. Parental custody includes such powers of the child's parents as: representation of the child's interests in legal relations in which he is the subject, the duty and right of the parents to take care of the child, raise him and supervise him, as well as determine his place of residence, not to apply punishments that encroach on the dignity of the child, the duty and right of parents to help the child in obtaining an education and a profession, taking into account his abilities and inclinations, the right of parents to demand the handover of a child from another person who illegally deprives his parents or one of his parents of the opportunity exercise parental care, certain rights related to medical intervention. For the obligation to raise a child to arise, German family law establishes several legal facts: the presence of the child's parents in marriage, when the presumption of paternity applies to the person who is the husband of the child's mother; an application to take care of the child submitted to both parents who are not married; adoption of a decision by the family court to establish parental custody over the child to its parents who are not married, with determination of the limits of such custody for each parent. The fulfillment of the obligation to raise a child in accordance with German family law is carried out with the mutual consent of both parents in the interests of the child; if the parents cannot agree on the exercise of parental custody, their dispute is resolved by the family court, which may grant the right to one of the parents to make an appropriate decision related to the exercise of parental custody. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article examines the praxeological aspect of the variability of proving domestic violence. The authors used a graphical method to visualize examples of variability in the combination of forms of violence, the use of sources of evidence, compliance with and violation of the non bis in idem principle, and the status of a child during domestic violence. It is concluded that domestic violence always consists of at least three episodes of violence, which may consist of physical, psychological, economic violence, or a combination of two or three of these forms at the same time. Based on the practice of the Supreme Court, it has been established that domestic violence is proved by various pieces of evidence. The preliminary facts of domestic violence may be reflected in various sources of evidence, including documents (administrative protocol, court order, restraining order, criminal proceedings, etc.) It is noted that the initiation of criminal proceedings on the fact of domestic violence under Article 126-1 of the Criminal Code of Ukraine does not have to be preceded by two cases of bringing a person to administrative liability under parts of Article 173-2 of the Code of Administrative Offenses. In cases where there are no previous appeals to law enforcement agencies or courts, audio and video recordings, screenshots and other evidence may be used to prove the systematic nature of domestic violence, which must meet the requirements of the CPC of Ukraine for evidence. The authors emphasize that simultaneously bringing a person to administrative and criminal liability for the same episode of domestic violence is a violation of the non bis in idem principle. Therefore, a person may be held criminally liable under Art. 126-1 of the Criminal Code of Ukraine if there is one (the last) or more episodes of violence for which the person has not previously been held administratively liable. The commission by a person of criminal offenses provided for in parts of the articles (articles) of the Criminal Code of Ukraine and domestic violence is not a violation of the non bis in idem principle. It is noted that a child who has witnessed domestic violence is always a victim of this offense. The draft law on harmonization of the provisions of the CPC of Ukraine with the Istanbul Convention on the involvement of a child as a victim from the moment of entering information into the URPTI was approved, as a child who witnessed domestic violence suffers moral damage. A child who witnessed domestic violence and is not related to the persons between whom the domestic violence occurred is not a victim of domestic violence. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Within the framework of the postmodern project aimed at humanising the adult-child relationship, decentralising power, and abandoning reductionist approaches to understanding the world and human beings, a number of new problems and paradoxes arise that require critical reflection and resolution. On the one hand, the new paradigm of childhood research, based on the principle of variability and ambiguity, gives rise to a plurality of opinions, multiple worlds of 'childhood' constituted at the intersection of different socio-cultural and natural science systems. On the other hand, this specificity indicates a shift in the goals of the study -- from achieving objective knowledge about childhood to constructing integrative ideas about it. Additional theoretical questions and practical problems arise regarding the implementation and reorganisation of the knowledge gained about this object, the revision of epistemological approaches, axiomatics and methodological optics, and the need to conduct research on the phenomenon of childhood within the framework of interdisciplinary synthesis. The purpose of the study is to carry out a philosophical analysis of the phenomenon of childhood in the context of the risks of modernity and in an inseparable connection with the qualitative aspects of being: space and time, movement and form, possible and real, necessity and chance, individual and general. Research methodology: general scientific methods of analysis and synthesis as philosophical tools. Theoretical reconstruction and comparative analysis, as well as the hermeneutic method were used to identify the peculiarities of the interdisciplinary study of the phenomenon of childhood, as well as the problems associated with it and further prospects. The generalisations presented in the article led to the conclusion that a child is a full-fledged participant in the historical and evolutionary process, capable of making an independent choice of life path, on which he or she transforms the environment, society and himself or herself (the function of 'personality in society'); a bearer of a special human quality acquired in the process of joint activity with people around him/her, in interpersonal ensemble communication ('personality in the team' function); a holistic systemic and semantic image created in the process of assimilation of cultural values ('personality in the self' function). The practical significance of the study lies in the fact that its results allow not only to substantiate the law of dialectical development of adults and children, but also to actualise the study within the framework of interdisciplinary synthesis, which contributes to the identification of multifaceted formulations of the object under study, their connection with the modern scientific landscape, and the transformation of relations between children and adults in society and culture. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The search for new principles of uniting humanity is taking place against the backdrop of the international situation becoming more complicated, with the war in Ukraine. Paradoxically, throughout the history of humanity, the issue of children and childhood remains as relevant as ever in both poor and rich countries worldwide. Humanity continues to struggle with such global phenomena as racial and national discrimination, educational disparities, hunger and poverty, food insecurity, and challenges in health preservation at both global and local levels. The large-scale Russian armed aggression against Ukraine, wars, and armed conflicts around the world exacerbate the issue of state borders on a global-historical scale. This situation necessitates special attention from scholars, representatives of various fields of study (humanities, natural sciences, education), and the contemplation of the problem on social-anthropological and cultural-anthropological levels. Currently, in Ukraine, the destruction of cities and villages, infrastructure due to Russian aggression often leads to a lack of attention towards children and families from cultural, educational, and medical institutions, exacerbating the issue of health preservation. The situation also demands attention to family upbringing, a deeper understanding of the role of teachers and parents in child development, especially as cybercrimes such as fake news, manipulation, and disinformation proliferate in the media space. The worsening socio-economic conditions in Ukraine affect the material provision of the educational and upbringing processes, the development of the Ukrainian education system, educational and humanitarian policies. The question of restoring, preserving, and transmitting cultural heritage, worldviews, and spiritual orientations becomes particularly pertinent. The challenges of modernity, the dynamics of postindustrial civilization, cultural differences between nations highlight the importance of cooperation with different countries worldwide, especially in the fields of education and upbringing. In the information age, fostering cultural, historical, and media literacy becomes a crucial task in shaping children's and adolescents' identities and understanding boundaries. The contemporary challenges of globalization, sociocultural transformations directly impact the physical and spiritual health of the younger generation. The issue of childhood is characterized by its global nature, as global terrorism, diseases, and environmental problems affect all communities and nations without exception. Understanding world civilizations, the cultures of the world's peoples, educational and cultural exchanges, a balanced and comprehensive approach to educational policies are crucial for building trust between nations and peoples. Communication between educators and institutions will facilitate intercultural communication and the organization of quality educational processes. In educational and upbringing practices, referencing history and humanity's past using the informational capabilities of modern society will allow for a better understanding of integration processes and sociocultur al changes. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

This article presents A. Makarenko's pedagogical ideas about childhood, child's upbringing and development. The specific features of educational work with children in Ukraine during 1920-1930 are characterized. They are: education dependence on the government ideological and political course; the dissemination of the idea of the team educational influence on the individual and the individual educational influence on the team, collective organization of work; focus on children's patriotic, moral, political, legal, intellectual, labour, physical, aesthetic education. A. Makarenko identified the main tasks of education. They are: raising healthy children, formation of their ability to work and moral culture, providing children with healthy and cheerful childhood. A. Makarenko's main ideas about childhood, upbringing and child development are revealed. They are: care for children's health (taking into account children's age characteristics, creating proper medical and hygienic conditions, students' involvement in work, physical education and sports), prevention of antisocial phenomena (smoking, alcoholism, obscene language), development of children's physical, mental, moral and social health, formation of their sexual culture. Undisputed success factors in solving the problem of raising a healthy child are: teachers' positive influence on children's development processes, properly organized family education, coordinated interaction of parents and teachers. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article analyses the provisions of the Procedure for Implementation of the Pilot Project for the Implementation of International Standards for Child-Friendly Justice in Practice, which formulated 100 standards relating to proceedings involving minors. The author classifies these standards in terms of their correlation with the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine. Particular attention is paid to a childfriendly environment, as well as to interrogation, examination and collection of biological samples, and participation of a psychologist in procedural actions. The author considers video recording during investigative (detective) actions with the participation of a minor (victim, suspect) with his/her consent. The author analyses the conduct of examinations with the participation of a child, in particular, the possibilities of limiting the child's participation in this research, except in situations of necessity, as provided for in the Procedure for Implementing the Pilot Project for the Implementation of International Standards for Child-Friendly Justice in Practice. It is concluded that the provisions of the Procedure are: 1) detailing the general rights of the victim in criminal proceedings in the context of the best interests of the child and 2) prescribing actions that are not mandatory in the CPC of Ukraine, but are in line with international child rights standards. Despite the undoubted progressive nature of the procedure for ensuring the best interests of the child, there are provisions that may cause different interpretations and applications. In particular, the provision of Standard 26 does not correlate with Part 2 and Part 7 of Article 55 of the CPC of Ukraine; it is not defined in what status a psychologist should be questioned; the form of the psychologist's recommendations needs to be clarified. The application of the high standard of «reliable information and obvious grounds» for the appointment of a psychiatric examination may lead to the non-appointment of an examination if the mental illness or mental retardation is not obvious and the information about it is undoubted. In addition, the provision of Standard 38 needs to be clarified, as its wording suggests that in case of voluntary action, the participation of a legal representative is not required, and such an interpretation contradicts Article 227 of the CPC of Ukraine. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

В науковій статті автор провів наукове до­слідження особливостей виконання батьками обов’язку здійснювати виховання дитини відпо­відно до німецького сімейного законодавства, підстав виникнення та припинення цього сімей­ного обов’язку, елементів прав та обов’язків, що складають зміст батьківської опіки. На підставі проведеного дослідження, автор дійшов вис­новку, що в німецькому сімейному законодав­стві застосовується поняття «батьківська опі­ка». як обов’язку і одночасно - права батьків піклуватися про їх малолітню дитину. Батьків­ська опіка включає в себе такі правомочності батьків дитини як: здійснення представництва інтересів дитини у правовідносинах, в яких вона є їх суб’єктом, обов’язок і право батьків піклу­ватися про дитину, виховувати її та наглядати за нею, а також визначати місце її проживан­ня, не застосовувати покарання, що посягають на гідність дитини, обов’язок і право батьків допомогти дитині у здобутті освіти та професії із врахуванням її здібностей та нахилів, право батьків вимагати видачі дитини від іншої особи, яка протиправно позбавляє її батьків або одно­го з батьків можливості здійснювати батьківську опіку, окремі права, пов’язані із медичним втру­чанням. Для виникнення обов’язку здійснювати виховання дитини німецьке сімейне законодав­ство встановлює декілька юридичних фактів: перебування батьків дитини у шлюбі, коли діє презумпція батьківства для особи, який є чоло­віком матері дитини; подана обома з батьків, які не перебувають у шлюбі, заява про прийняття на себе піклування про дитину; прийняття рі­шення сімейним судом щодо встановлення бать­ківської опіки над дитиною на її батьків, які не перебувають у шлюбі, з визначенням меж такої опіки за кожним із батьків. Виконання обов’язку здійснювати виховання дитини відповідно до ні­мецького сімейного законодавства здійснюєть­ся за взаємною згодою обох з батьків в інтере­сах дитини; якщо батьки не можуть дійти згоди щодо здійснення батьківської опіки, їхній спір вирішується сімейним судом, який може нада­ти право одному із батьків прийняти відповідне рішення, пов’язане із здійсненням батьківської опіки.

В статті наголошено, що для удосконалення захисту прав дітей під час військових конфліктів та протидії домашньому насильству, виявлення фактів домашнього насильства щодо дитини удосконалити та уніфікувати форми збирання, аналізу, узагальнення та врахування статистичних даних про випадки всіх форм насильства за ознакою статі та домашнього насильства та ефективності заходів, які вживаються за цими випадками. Домашнє насильство є одним із таких явищ, що в період військової агресії лише загострюється, водночас може залишатися невидимим або мати неналежний рівень реагування з боку суспільства внаслідок багатьох причин. Проблема домашнього насильства не нова. Особливо це стосується саме дітей та підлітків. Проте, як і до війни, так і наразі, діти – свідки домашнього насильства далеко не завжди визнаються потерпілими. Потерпілими їх визнають лише в тому випадку, коли фізичне насильство безпосередньо було спрямоване проти дитини. Що, адже, дитина, яка стала свідком домашнього насильства, очевидно, є неправильним, адже дитині, яка стала свідком домашнього насильства, як мінімум вже була спричинена шкода, зокрема її психічному здоровʼю. Різні статистичні форми у суб’єктів запобігання та протидії домашньому насильству, а також невраховування в них особливостей глобальних викликів сьогодення, унеможливлюють якісний аналіз даних щодо ефективності системи запобігання та протидії домашньому насильству / насильству за ознакою статі та обумовлюють брак комплексних наукових досліджень щодо впливу пандемії та війни на ситуацію з домашнім насильством / насильством за ознакою статі. При цьому важливо врахувати в статистичних формах уразливі категорії постраждалих осіб, таких як жінки, діти, особи з інвалідністю, з метою подальшого аналізу такої інформації та формування на основі отриманих даних дієвих програм допомоги таким категоріям осіб.

У статті проаналізовано норми сімейного законодавства України щодо визначення місця проживання дитини у разі розірвання шлюбу. Метою дослідження є вивчення процесу прийняття рішень органами опіки та піклування, оцінка ефективності їх діяльності, що сприятиме забезпеченню найкращих інтересів дитини та рівних прав батьків. Окрему увагу приділено визначенню ролі органів опіки та піклування у цьому процесі. Встановлено, що їх участь можлива у двох формах: 1) вирішення органом опіки та піклування спору про визначення місця проживання дитини; 2) надання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ судом про визначення місця проживання дитини. Доведено, що роль органів опіки та піклування у визначенні місця проживання дитини є значною, оскільки вони залучаються у випадку відсутності консенсусу між батьками щодо проживання малолітньої дитини. Охарактеризовано процес прийняття рішення органами опіки та піклування. Виділено основні етапи у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини за участі органів опіки та піклування: 1. Звернення до органів опіки та піклування батьків. 2. Проведення органами опіки та піклування бесіди з батьками та складання акту обстеження умов проживання дитини. 3. Прийняття рішення органами опіки та піклування відбувається на підставі аналізу умов та врахування думки дитини та формується у вигляді висновку. Важливими критеріями оцінки є ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з батьків, стан здоров’я дитини та інші обставини, що мають істотне значення. Аналізуються основні засади, якими повинні керуватися органи опіки та піклування при визначенні місця проживання дитини, такі як забезпечення якнайкращих інтересів дитини та рівність прав батьків. Особлива увага приділяється проблемним аспектам, що виникають під час прийняття рішень органами опіки та піклування, до яких віднесено встановлення дійсного психоемоційного стану дитини психологом, забезпечення явки дитини до суду або органу опіки і піклування за постійним довоєнним місцем проживання.

Transplantation is the only treatment for congenital and acquired liver malformations in the pediatric population. The most common are biliary atresia, A1 antitrypsin deficiency, Wilson's disease, metabolic diseases, acquired diseases complicated by cirrhosis and liver failure. In most cases, patients with biliary atresia require liver transplantation at an early age. In case of late diagnosis and inability to perform portoenterostomy (Kasai procedure), the only treatment option is transplantation at the age of ±1 year. The aim of study. Single-center case analysis of a child with biliary atresia demonstrates the current state of solving this problem in Ukraine with the absence of the possibility of family transplantation and shortage of donor organs. To study the potential development opportunities of SPLIT transplantation in this stage group. Analyze the possibilities of optimizing the process from diagnosis to transplantation with the aim of maximizing the preservation of the child's physical and intellectual development and reducing the impact of the disease on other organs and systems. Results. In our work we analyzed the experience of treating a patient with uncorrected biliary atresia with late diagnosis. Patient P, blood group A(I) Rh(+) boy, 1st pregnancy, born with weight 2500g, height 50 cm at 39 weeks. Pregnancy: physiologic delivery, Apgar score 9\9. Liver biopsy confirmed the diagnosis of biliary atresia with significant cirrhosis. On esophagogastroscopy: signs of incipient portal hypertension. Considering these data and the child's age (85 days), portoenterostomy as a method of treatment was not appropriate. A course of treatment was prescribed and liver transplantation was determined as the only method of treatment for the patient. Unfortunately, the examination of close relatives to determine the possibility of family donation did not give positive results. The donor was a 14-year-old boy, blood type I(O) Rh(+), with a congenital defect of the central nervous system. After prolonged treatment, the patient had a sudden hemorrhage. After brain death was declared, the parents gave their consent for organ transplantation to recipients on the waiting list. SPLIT transplantation was performed by dividing the donor organ for 2 recipients. The left lobe of the liver was transplanted to a patient with biliary atresia at the age of 1 year and 3 months. Three vascular anastomoses (caval, portal and arterial) were performed together with anastomoses between the bile duct and the intestinal tube of the child. The right hepatic lobe was similarly transplanted in an adult patient. The post-operative period was uneventful. Patients were successfully discharged and continue to receive immunosuppressive therapy on an outpatient basis. SPLIT transplantation is a successful way to solve the problem of donor organ shortage. Conclusions. 1. Liver transplantation is the main method of treatment for children with biliary atresia and other liver diseases due to dangerous complications that occur at an early age. 2. Split transplantation is a significant step in the development of Ukrainian transplantology, especially in the conditions of organ shortage. It allows to save the life of two patients in need of transplantation. 3. If the diagnosis is made that liver transplantation is the only method of treatment and the patient is placed on the waiting list, the patient must be under observation and the multidisciplinary team must prepare the patient for transplantation. 4. Transplantation must be performed before significant physical and intellectual irreversible changes. 5. The correct preparation of the patient, the optimalerm and method of transplantation, before lesions of other systems, directly affect the success and result of transplantation. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The scientific article is devoted to determining the role of the National Police in ensuring the rights of the child during the legal regime of martial law in Ukraine. The work analyzes and summarizes the existing practice of ensuring children's rights by units of the National Police. The key role of the state in ensuring the rights of the child during martial law is noted. It was emphasized that it is the bodies of juvenile prevention in the conditions of the armed conflict in Ukraine that ensure the basic rights of children and ensure that illegal actions are committed against them, in situations that are mostly atypical in peacetime, and also make efforts to prevent the increase in the number of children in Ukraine, available to deviant behavior. The author singles out the areas of activity of the National Police in ensuring the safety of children in the conditions of martial law: organizing the evacuation of children from occupied, front-line and other territories of Ukraine; forced evacuation of children from territories that are zones of active hostilities; assistance in arranging living conditions for families with children; organization of humanitarian assistance to families with children; preventive work with internally displaced persons whose families have children; providing assistance to children who suffered as a result of the armed conflict, bringing the guilty parties to justice; providing assistance to children who lost their families as a result of the armed conflict; search for missing children; carrying out proceedings on administrative offenses in cases of bullying on the basis of internal displacement of children; application of measures to combat domestic violence against children in families affected by the armed conflict; participation in the implementation of measures for the return of illegally deported children by the Russian Federation from the territory of Ukraine; educational, educational and patriotic work with children. A conclusion was made about the importance of the activities of the National Police units in ensuring the rights of the child during the legal regime of martial law in Ukraine. The interaction of the police with social services and public organizations for the effective protection of children's rights is emphasized. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The relevance of the study is determined by insufficient study of the duty of children who have reached the full age to take care of disabled parents and the necessity to clarify the general and legal characteristics of this duty. It is substantiated that the basis for understanding the issue of the obligation of children who have reached the full age to take care of disabled parents should be the understanding of the legal obligation as such an appropriate behavior involving either the conscious voluntary assumption of the corresponding obligation, or the conscious consent of the person to the presence of a corresponding obligation; a legal prescription alone is not enough (such a legal prescription should be perceived by a person as necessary, just, etc.). It is emphasized that the general and theoretical understanding of the issue of the duty of children who have reached the full age to take care of disabled parents should be the basis for the sectoral regulation of relevant relations. Herewith, the basis of such consideration is the distinction between moral obligation and legal obligation (the difference between the right and an ordinary coercion). The contradictions of the legislation's provisions regarding the obligation of children who have reached the full age to take care of disabled parents in the context of legal capacity, as well as the institution of civil liability of the owner of the source of increased danger, are analyzed. The nature of the duty of children who have reached the full age to take care of disabled parents differs from the legal duty to protect the Motherland (which arises under similar conditions) is characterized. Attention is focused on the lack of full conscious perception of the first, its indefiniteness, failure to take into account individual peculiarities of implementation, etc. The expediency of taking into account of the state's social obligations when determining the content of the duty of children who have reached the full age to take care of disabled parents is noted. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

This article is concerning on the actual problem of criminal responsibility for illegal deportation of children. It has been stressed by the author that illegal deportation of children is of particular concern, although it is almost impossible to document and establish the total number of such cases at the occupied territories. Certain problems arise in the qualification of such encroachments under the Criminal Code of Ukraine, which should be taken into account when developing the draft of a new one. An emphasis has been made upon the definition of the term of "child" in international law and national legislation. It has been established that international law has a clear mechanism for the protection of children's rights against illegal displacement or deportation. It has been also noted that the national legislation has an acute problem in the regulation of the use of the terminology "deportation", "forcible displacement" and "illegal removal" and the definition of criteria for their distinction. An analysis of the provisions of the drafts of Law of Ukraine "On Amendments to the Criminal Code of Ukraine and other legislative acts of Ukraine regarding forcible displacement of a person in conditions of armed aggression" (Reg. No. 8326 dated 12/30/2022) and Law of Ukraine "On Amendments to the Criminal Code of Ukraine regarding forcible displacement of a person outside the territory of Ukraine" (Reg. No. 9204 dated 04/13/2023) has been made, their shortcomings have been indicated. It has been demonstrated that the Article 11.5.11. "Illegal abduction of a child" of the draft of the Criminal Code refers to the abduction of a child. The main direct object of such criminal act is the freedom of the child, which proves that this act cannot be attributed to Book Eleven. "Crimes against the international legal order" of the draft of the Criminal Code. Based on the results of the study, it has been concluded that the illegal deportation of children poses a threat to the national security of Ukraine; the necessity of further scientific development of this issue has been augmented. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті проведено аналіз положень Порядку реалізації пілотного проєкту імплементації між­народних стандартів правосуддя, дружнього до дитини, у практичну діяльність, який сформулю­вав 100 стандартів, які стосуються провадження з неповнолітніми. Здійснено класифікацію цих стандартів у аспекті співвідношення з положен­нями Кримінального процесуального кодексу України. Особливу увагу приділено дружньому до дитини середовищу, а також проведенню допиту, освідування та відібрання біологічних зразків, участі психолога у процесуальних діях. Розглянуто відеофіксування при проведення слідчих (розшукових) дій за участю неповно­літнього (потерпілого, підозрюваного) за його згодою. Проаналізовано проведення експертиз за участі дитини, зокрема можливостей обме­ження участі дитини у цьому дослідженні, крім ситуацій необхідності, що передбачено Поряд­ком реалізації пілотного проєкту імплементації міжнародних стандартів правосуддя, дружнього до дитини, у практичну діяльність. Зроблено ви­сновок, що положення Порядку являють собою: 1) деталізацію загальних прав потерпілого у кримінальному провадженні у контексті найкра­щих інтересів дитини та 2) прописують такі дії, обов’язковість яких у КПК України не зазначе­на, однак відповідає міжнародних стандартам прав дитини. Попри безсумнівну прогресивність порядку для забезпечення найкращих інтересів дитини, є положення, які можуть викликати різ­не розуміння у тлумаченні та застосуванні. Зо­крема, положення стандарту 26 не корелюється з ч. 2 та ч. 7 ст. 55 КПК України; не визначено, у якому статусі має допитуватись психолог; по­требує уточнення форма рекомендацій психо­лога. Застосування високого стандарту «досто­вірні відомості та очевидні підстави» щодо при­значення психіатричної експертизи може при­звести до її непризначення експертизи, якщо психічне захворювання чи затримка психічного розвитку не є очевидними, а відомості про них - безсумнівними. Крім того, потребує уточнення положення Стандарту 38, адже його формулю­вання викликає думку, що у разі добровільності такої дії участь законного представника не по­трібна, а таке тлумачення суперечить ст. 227 КПК України.

Трансплантація – єдиний метод лікування вроджених та набутих вад розвитку печінки. Найчастіше це біліарна атрезія, дефіцит A1 антитрипсину, хвороба Вільсона, метаболічні захворювання, набуті захворювання, що ускладнились цирозом та печінковою недостатністю. У більшості випадків трансплантації печінки у ранньому віці потребують пацієнти саме з біліарною атрезією. При пізньому встановленні діагнозу та неможливістю проведення портоентеростомії за Касаї єдиним методом порятунку пацієнта залишається лише трансплантація у віці ±1 рік. Мета дослідження. На власному досвіді лікування дитини з біліарною атрезією продемонструвати сучасний стан вирішення даної проблеми в Україні при відсутності можливості родинної трансплантації та дефіциті донорських органів. Вивчити потенційні можливості розвитку SPLIT трансплантації на даному етапі розвитку трансплантаційного процесу, проаналізувати шляхи оптимізації процесу від постановки діагнозу до проведення трансплантації з ціллю максимального збереження фізичного та інтелектуального розвитку дитячого організму та зменшення впливу захворювання на інші органи та системи. Результати. У нашій роботі ми проаналізували досвід лікування пацієнта з біліарною атрезією некорегованого типу з пізно встановленим діагнозом. Пацієнт П., група крові А(ІІ) Rh+, хлопчик від 1 вагітності та 1 пологів, народився з вагою 2500 зріст 50 см на 39 тиж. вагітності, фізіологічними пологами, з оцінкою за Апгар 9\9 балів. Біопсія печінки підтвердила діагноз біліарної атрезії з вираженим цирозом. На ФГДС – ознаки початку портальної гіпертензії. Враховуючи ці дані та вік (85 днів) дитини, портоентеростомія як метод лікування, була не доцільною. Визначено трансплантацію як єдиний метод лікування пацієнта. На жаль, обстеження близьких родичів для визначення можливості родинного донорства не дали позитивних результатів. Донором став підліток 14 років, група крові I(0) Rh(+) з вродженою вадою центральної нервової системи, що після тривалого лікування ускладнилась крововиливом у головний мозок. Після констатації смерті мозку, батьки дали згоду на трансплантацію органів реципієнтам, що знаходились на листі очікування. Проведено SPLIT трансплантацію шляхом розділення донорського органу для 2 реципієнтів. Ліву долю печінки трансплантовано пацієнту з біліарною атрезією віком 1 рік 3 місяці, з накладанням трьох судинних анастомозів (кавального, портального та артеріального) та з’єднання жовчної протоки із кишківником дитини. Праву долю аналогічно трансплантовано пацієнту дорослого віку. Післяопераційний період без ускладнень. Пацієнти успішно виписані та продовжують отримувати імуносупресивну терапію на амбулаторному рівні. Split трансплантація є успішною методикою трансплантації печінки при постійній нестачі донорського органу. Висновки. 1. Трансплантація печінки є основним методом лікування дітей з біліарною атрезією через небезпечні ускладнення, що виникають в ранньому віці. 2. SPLIT трансплантація донорським органом є значним поступом в розвитку української трансплантології і в умовах дефіциту органів дає можливість врятувати життя двом пацієнтам, що потребують трансплантації. 3. При постановці діагнозу, що передбачає трансплантацію печінки як єдиний метод лікування, і постановці на лист очікування, пацієнт має знаходитись під спостереженням і лікуванням мультидисциплінарної команди з підготовки пацієнта до трансплантації. 4. Проведення трансплантації повинно пройти в терміні до виникнення значних фізичних та інтелектуальних незворотних змін в організмі дитини. 5. Правильна підготовка пацієнта, оптимальний термін і метод трансплантації, до уражень інших органів та систем, безпосередньо впливають на успіх операції та результат трансплантації.

За час незалежності Українська держава постійно вживала заходи з метою формування, реалізації та зміцнення політики у сфері захисту прав і свобод дитини. У статті надана кримінально-правова характеристика домашнього насильства відносно дітей. Наголошено, що зважаючи на те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції України), права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України), можна із упевненістю сказати, що об’єкт домашнього насильства виступає абсолютною цінністю, посягання на яку мають суспільно небезпечний характер. Кримінальне законодавство України охороняє суспільні відносини, які здійснюються за участі дітей або в їх інтересах, з метою забезпечення кримінально-правовими засобами умов для нормального фізичного, розумового і морально-духовного розвитку дитини. Протиправність дій батьків пов’язані у більшості випадків з їх вихованням дитини й обумовлюються протиріччями між виховним процесом в діях батьків та дозволеними діями в нормах права. Природа сімейного виховного процесу вимагає формулювання проблеми застосування фізичної сили проти волі дитини не як допустимої, а як необхідної міри. Наголошено, що фізичні покарання визнаються насильством на підставі наявності у них ознаки вчинення дії проти волі дитини та такими, що принижують гідність на підставі спричинення шкоди почуттю власної гідності. Вирішення проблеми застосування сили щодо дитини в якості методу виховання базується на визнанні дитини абсолютно автономним суб’єктом, що перебуває у протиріччі з наявною неповнотою дієздатності та батьківською відповідальністю.

Актуальність дослідження обумовлюється недостатнім вивчення питання обов'язку дітей, що досягли повноліття, піклуватися про непра­цездатних батьків та потребою з'ясування за­гально правових характеристик цього обов'яз­ку. Обґрунтовано, що підґрунтям розуміння пи­тання обов'язку дітей, що досягли повноліття, піклуватися про непрацездатних батьків має бути розуміння юридичного обов'язку як такої належної поведінки, що передбачає або усві­домлене добровільне взяття на себе відповідно­го зобов'язання, або свідома згода особи на на­явність у неї відповідного зобов'язання; самого лише юридичного припису недостатньо (такий юридичний припис має сприйматися особою як необхідний, справедливий тощо). Акцентовано увагу, що саме загально теоретичне розуміння питання обов'язку дітей, що досягли повноліт­тя, піклуватися про непрацездатних батьків має бути основою для галузевого регулювання від­повідних відносин. При цьому основою такого розгляду є розмежування морального зобов'я­зання та правового зобов'язання (відмінність права від звичайного примусу). Проаналізовано контрадикційність положень законодавства щодо обов'язку дітей, що досягли повноліття, піклуватися про непрацездатних батьків у контексті дієздатності, а також інсти­туту цивільної відповідальності власника дже­рела підвищеної небезпеки. Охарактеризовано відмінність природи обов'яз­ку дітей, що досягли повноліття, піклуватися про непрацездатних батьків від юридичного обов'язку захищати Вітчизну (який виникає за аналогічних умов). Акцентовано увагу на відсутності повного свідомого сприйняття першого, його безстроковості, неврахуванні індивідуальних особливостей реалізації та ін. Відзначено доцільність урахуван­ня соціальних зобов'язань держави при визначен­ні змісту обов'язку дітей, що досягли повноліття, піклуватися про непрацездатних батьків.

Наукова стаття присвячена визначенню ролі Національної поліції у забезпеченні прав дитини під час дії правового режиму воєнного стану в Україні. В роботі проаналізовано та узагальнено на­явну практику забезпечення прав дитини під­розділами Національної поліції. Відзначено клю­чову роль держави у забезпеченні прав дитини під час воєнного стану. Наголошено, що саме органи ювенальної превенції в умовах зброй­ного конфлікту в Україні забезпечують основні права дітей та усувають вчинення протиправ­них дій щодо них, у ситуаціях, що є здебільшого нетиповими в мирний час, а також докладають зусиль щодо недопущення зростання в Україні кількості дітей, схильних до девіантної поведін­ки. Автор виокремлює напрямки діяльності На­ціональної поліції щодо забезпечення безпеки дитини в умовах воєнного стану: організація евакуації дітей з окупованих, прифронтових та інших територій України; примусова евакуація дітей з територій, які є зонами активних бойо­вих дій; допомога в облаштуванні житлово-по­бутових умов сім'ям з дітьми; організація надан­ня гуманітарної допомоги сім'ям з дітьми; про­філактична робота з внутрішньо переміщеними особами, в сім'ях яких є діти; надання допомоги дітям, які постраждали в наслідок збройного конфлікту, притягнення винних осіб до відпові­дальності; надання допомоги дітям, які втрати­ли сім'ю внаслідок збройного конфлікту; пошук безвісті зниклих дітей; здійснення проваджень про адміністративні правопорушення у справах про булінг на ґрунті внутрішнього переміщення дітей; застосування заходів щодо протидії до­машньому насильству щодо дітей в сім'ях, які постраждали в наслідок збройного конфлікту; участь у реалізації заходів щодо повернення незаконно депортованих дітей російською фе­дерацією з території України; виховна, освіт­ньо-патріотична, просвітницька робота з дітьми. Зроблено висновок про важливість діяльності підрозділів Національної поліції у забезпеченні прав дитини під час дії правового режиму воєн­ного стану в Україні. Наголошено на взаємодії поліції з соціальними службами та громадськи­ми організаціями для ефективного захисту прав дітей.

Останніми роками зростає кількість зареєстрованих випадків Лайм-кардиту. Мета - на прикладі клінічного випадку підвищити настороженість клініцистів різних галузей медицини щодо Лайм-кардиту та поліпшити обізнаність про його клінічні прояви. Проведено емпіричне, описове дослідження клінічного випадку Лайм-перикардиту в дитини з ендемічної зони. Також проаналізовано літературні дані PubMed, Medscape, СDC. Клінічний випадок. Описано клінічний випадок підлітка з проявами перикардиту як ускладненням інфекції Лайма з проявами нелікованої мігруючої еритеми за кілька місяців після укусу кліща. Призначення нестероїдних протизапальних препаратів не принесло полегшення. Висновки. Настороженість щодо Лайм-кардиту має важливе значення в діагностуванні інфекційних нозологій. Лайм-кардит слід розглядати в диференційній діагностиці в пацієнтів з ознаками ішемії міокарда та дітей з брадикардією, які проживають в ендемічних районах. Для диференційної діагностики необхідне двоетапне серологічне дослідження крові, особливо застосування скринінгових тестів на антитіла до Borrelia методом імуноферментного аналізу з подальшим підтвердженням за допомогою Вестерн-блот-аналізу. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Згоду пацієнта отримано. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів.

Останніми роками зростає кількість зареєстрованих випадків мультисистемного запального синдрому (MIS-C - Multisystem Inflammatory Syndrome in Children) у дітей після перенесеної інфекції COVID-19. Цей синдром проявляється зазвичай за 4-8 тижнів після захворювання. Слід навчитися вчасно його діагностувати та попереджувати можливі ускладнення з боку шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної та інших систем, звертати увагу на профілактику дітей від інфікування COVID-19 шляхом вакцинації. Мета - проаналізувати відомості сучасної фахової літератури щодо особливостей діагностики, перебігу та лікування MIS-C у дітей після перенесеної інфекції COVID-19 для розширення знань лікарів із цієї патології шляхом висвітлення клінічного випадку. Наведено клінічний випадок MIS-C у дитини після перенесеної інфекції COVID-19. Проаналізовано літературні дані PubMed, Medscape, СDC, Mayo Clinic. Особливістю наведеного випадку було віддалене ураження серцево-судинної, дихальної систем, ураження шкіри, розвиток залізодефіцитної анемії. Під час перебування в лікарні стан дівчинки був тяжким за рахунок астенічного, анемічного синдрому, ураження серцево-судинної системи. Висновки. Клінічне спостереження підтверджує складність алгоритму діагностики ускладнень інфекції COVID-19 у дітей, особливо при малосимптомному перебігу. Отже, слід формувати настороженість у педіатрів до розвитку MIS-C у дітей після перенесеної інфекції COVID-19 та підвищувати рівень знань про правильний діагностичний алгоритм у таких випадках. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. На проведення дослідження отримано інформовану згоду батьків дитини. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Метою статті є визначення особливостей правового регулювання здійснення та захисту права дитини на медичну допомогу в Україні. Для визнання дитини суб’єктом правовідносин із надання медичної допомоги має важливе значення розрізнення у законодавстві України правового статусу малолітніх та неповнолітніх дітей. Зроблено такі висновки: 1) для здійснення права малолітньої дитини на медичну допомогу потрібна згода її законного представника; 2) неповнолітня дитина може самостійно здійснити своє право на надання медичної допомоги (надає згоду на медичну допомогу, обирає лікаря та методи лікування відповідно до його рекомендацій); 3) для надання неповнолітній дитині окремих видів медичної допомоги необхідна згода обох батьків та дитини; 4) у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди дитини або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника; 5) у законі встановлено перелік заборон щодо участі дітей (як малолітніх, так і неповнолітніх) у правовідносинах із надання медичної допомоги дітей; 6) дитина незалежно від віку не має права відмовитися від лікування; 7) особливості правового статусу неповнолітньої дитини-пацієнта можуть залежати й від інших параметрів: від видів діяльності, якою займаються неповнолітні (наприклад, діти-спортсмени), стану їх здоров’я (діти-інваліди, діти-наркомани), соціального статусу, тощо. Відмову законних представників від медичного втручання щодо дитини, яка необхідна для порятунку її життя, запропоновано розглядати як пасивну евтаназію, яка заборонена в Україні. У Конвенції про права дитини закріплено обов’язок держав-учасниць забезпечувати дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини. Зазначена вимога Конвенції надає дітям можливість вільно висловлювати свої погляди та вимагати їх врахування відповідно до їх віку та рівня зрілості. Зроблено висновок про не відповідність правового регулювання права дитини на медичну допомогу в Україні вимогам Конвенції про права дитини, а Україна є країною-учасницею цієї Конвенції.

The purpose of the article is to determine the peculiarities of the legal regulation of the implementation and protection of the child's right to medical care in Ukraine. In order to recognize a child as a subject of legal relations for the provision of medical care, it is important to distinguish between the legal status of minors and minors in the legislation of Ukraine. The following conclusions were made: 1) the consent of the minor child's legal representative is required to exercise the right of a minor child to medical assistance; 2) a minor child can independently exercise his right to medical assistance (gives consent to medical assistance, chooses a doctor and methods of treatment in accordance with his recommendations); 3) the consent of both parents and the child is required to provide certain types of medical care to a minor child; 4) in urgent cases, in the presence of a real threat to the life of an individual, medical assistance is provided without the consent of the child or his parents (adoptive parents), guardian, custodian; 5) the law establishes a list of prohibitions regarding the participation of children (both minors and minors) in legal relations for the provision of medical assistance to children; 6) regardless of age, a child does not have the right to refuse treatment; 7) the peculiarities of the legal status of a minor childpatient may also depend on other parameters: on the types of activities minors are engaged in (for example, child athletes), their state of health (disabled children, drug addicts), social status, etc. Refusal of legal representatives from medical intervention for a child, which is necessary to save its life, is proposed to be considered as passive euthanasia, which is prohibited in Ukraine. The Convention on the Rights of the Child enshrines the obligation of member states to ensure that a child who is capable of formulating his or her own views has the right to freely express those views on all matters affecting the child. This requirement of the Convention gives children the opportunity to freely express their views and to demand that they be taken into account in accordance with their age and level of maturity. It was concluded that the legal regulation of the child's right to medical care in Ukraine does not meet the requirements of the Convention on the Rights of the Child, and Ukraine is a party to this Convention. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Copyright of Amazonia Investiga is the property of PRIMMATE and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Лихоманка є поширеною скаргою в дітей з лімфаденопатією. Реактивна лімфаденопатія визначається як наявність одного або кількох лімфатичних вузлів діаметром понад 1,5-2,0 см. Необхідне проведення ретельної діагностики лімфаденітів, що супроводжуються гіпертермічним синдромом. Мета - визначити діагностичний алгоритм дій на прикладі клінічного випадку лихоманки неясного генезу. Клінічний випадок. Особливістю наведеного випадку є тривалий гіпертермічний синдром із лімфаденітом на тлі глистяної інвазії (токсокарозу). Під час перебування в лікарні стан дівчинки був тяжким за рахунок гіпертермічного синдрому, лімфаденопатії. Запропоновано діагностичний алгоритм цього стану в дітей. При обстеженні встановлено діагноз «Реактивна шийна лімфаденопатія інфекційно-алергічного генезу»; супутній - «Паразитарна інвазія змішана (токсокароз, аскаридоз). Лихоманка». Стан дитини на момент госпіталізації був тяжким, що зумовлено інтоксикацією та гіпертермічним синдромом. Лікування було ефективним, за період госпіталізації стан хворої поліпшився. Але встановлення діагнозу потребувало співпраці лікарів багатьох спеціальностей і великої кількості додаткових обстежень. Висновки. Отже, слід формувати настороженість у педіатрів до токсокарозу та підвищувати рівень знань про правильний діагностичний алгоритм у таких випадках. Інформування медичних працівників про таку лімфаденопатію та глистяну інвазію в дітей має допомогти практичним лікарям відрізнити їх від реакцій на лихоманку чи інших станів і поліпшити результати лікування. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дитини. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Захист дітей, забезпечення їхнього повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися й розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному та, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами й іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини. У статті подано характеристику й ієрархічну структуру нормативно-правової бази захисту дітей від насильства в Україні. Зроблено висновок, що жорстоке поводження з дітьми надалі формує з них соціально дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути хорошими батьками, а також є поштовхом до виявлення жорстокості щодо власних дітей. Наголошено, що дитина потребує соціально-правового захисту. Завдяки аналізу тенденції зростання злочинів, учинених неповнолітніми й щодо дітей, автор доходить висновку про неспроможність спадку радянської системи впоратися з назрілою проблемою. Автор робить висновок, що побороти дитячу злочинність тільки репресивними методами неможливо, та й не є актуальним у суспільстві, яке називає себе гуманним і демократичним. Саме в цей час виникає питання про необхідність упровадження ювенальної юстиції на державному, законодавчому рівнях, а не тільки в наукових працях учених. Наголошено, що головні положення, які пронизують майже всі міжнародні правові акти, – це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, передусім із дітьми. Цей принцип не має порушуватись у жодній ситуації без винятку. Але, на жаль, він порушується досить часто різними способами й у різних країнах. Однак, незважаючи на відносно впорядковану нормативно-правову базу, результати наукових досліджень та аналіз практики щодо подолання наслідків сімейного насильства над дітьми доводять, що жорстокість і насильство продовжують поширюватися. Можемо констатувати, що проблема жорстокого поводження і сімейного насильства над дітьми є актуальною і носить комплексний характер. Нарешті вона перестала розглядатися як внутрішньо-сімейна чи особиста і набула державного значення.

Вказується, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної ре­єстрації актів цивільного стану. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Визначено, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на під­ставі рішення суду. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до сімейного кодексу України. Акцентовано увагу, позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя. Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмо­вим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Припинення шлюбних відносин - важкий процес, котрий значною мірою ускладнюється, якщо подружжя має спільних неповнолітніх дітей. Найкращий варіант, коли визначення місця проживан­ня дитини після розлучення відбувається мирним шляхом. Тобто мати і батько домовляються між собою, хто буде проживати із нащадками. При цьому інший із батьків бере безпосередню участь у вихованні та піклуванні про сина чи дочку. Проте частіше трапляються ситуації, коли партнери не здатні домовитись для підписання миро­вої угоди, згідно зі ст. 160 Сімейного кодексу. Настає час гіршого варіанту - розв’язання питання в судовому порядку. Звертається увага, з початком повномасштабного вторгнення в Україні суттєво збільшилася кіль­кість сімейних спорів щодо визначення місця проживання дитини. Вимушена міграція населення, яка є одним з наслідків війни, та пережитий стрес руйнують сім’ї. Виникають ситуації, коли батьки не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини. Випадки, коли один з батьків відбирає дитину, є непоодинокими. У цьому зв’язку Уповноважений Верховної Ради України з прав людини закликає батьків діяти насамперед в інтересах дітей, з урахуванням рівних прав та обов’язків ма­тері та батька щодо дитини та вирішувати питання проживання дитини згідно з нормами чинного законодавства.

The authors report a clinical case of a 15-year-old female patient with a giant pulmonary hydatid cyst that was diagnosed only after rupture and successfully operated. The patient suffered a minor trauma during gym class, and a short time after the trauma she vomited profusely with a large amount of colorless fluid. Subsequently, her condition worsened, with fatigue, severe pain in the right hemithorax, severe cough with poor sputum, dyspnea and unspoken hemoptysis, so she was admitted to the hospital. After admission, a CT scan confirmed the diagnosis of pulmonary hydatid cyst complicated by endobronchial rupture with subtotal involvement of the right lower lobe. The patient underwent surgery by right lateroposterior thoracotomy. After removal of the parasitic larvocyst, the remaining postechinococcectomy cavity was padded. In the postoperative period, partial insufficiency of the padding sutures was observed, which was treated conservatively. The authors conclude that echinococcectomy with silver nitrate treatment of the residual cavity and filling with superimposed bursae in giant pulmonary hydatid cyst complicated by endobronchial rupture is an effective technical procedure that allows to reduce postoperative morbidity and hospitalization time in this serious complication. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Marriage is a family union of a woman and a man, registered in the state registry of civil status acts. Persons who have reached marriageable age have the right to marry. Marriage is based on the free consent of a woman and a man. A marriage is terminated as a result of its dissolution by a joint application of the spouses or one of them. A marriage is terminated as a result of its dissolution by a joint application of the spouses on the basis of a court decision. A marriage is terminated as a result of its dissolution at the request of one of the spouses on the basis of a court decision in accordance with the Family Code of Ukraine. A lawsuit for divorce can be filed by one of the spouses. A couple with children has the right to file a divorce petition with the court together with a written agreement about which of them the children will live with, what participation in ensuring their living conditions will be taken by the parent who will live separately, as well as about the conditions for his exercise of the right to personal upbringing of children. Termination of marital relations is a difficult process, which is greatly complicated if the spouses have joint minor children. The best option is when determining the child's place of residence after the divorce takes place peacefully. That is, the mother and father agree among themselves who will live with the offspring. At the same time, the other parent takes a direct part in raising and caring for the son or daughter. However, more often there are situations when the partners are unable to agree to sign a settlement agreement, according to Art. 160 of the Family Code. The time is coming for the worst option -- solving the issue in court. With the beginning of the full-scale invasion in Ukraine, the number of family disputes regarding the determination of the child's place of residence increased significantly. The forced migration of the population, which is one of the consequences of the war, and the stress experienced are destroying families. There are situations when parents cannot agree on the child's place of residence. Cases when one parent chooses a child are not unique. In this regard, the Human Rights Commissioner of the Verkhovna Rada of Ukraine calls on parents to act primarily in the interests of children, taking into account the equal rights and responsibilities of the mother and father in relation to the child, and to resolve the issue of the child's residence in accordance with the norms of current legislation. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Пандемія COVID-19 поставила багато викликів перед медичною спільнотою, низка з яких залишиться і в найближчому майбутньому. Аналіз клінічних випадків допомагає визначати проблеми, планувати майбутні дослідження, що може змінити розуміння наслідків хвороби. У міру віддалення від першого року цієї пандемії з’являється краще розуміння патофізіології вірусу та різноманітних результатів візуалізації COVID-19 в уражених органах, що має вирішальне значення для покращення лікування цієї складної хвороби та поліпшення здоров’я. Описано клінічний випадок екзантеми в пацієнта 11-річного віку після перенесеного COVID-19. Застосовано клінічні та імунологічні методи дослідження. Стан дитини був середньої тяжкості, обумовлений шкірним і астено-вегетативним синдромами. Дитині встановлено діагноз COVID-19; синдром втомлюваності після перенесеної вірусної хвороби; постковідну екзантему інфіковану; іхтіоз шкіри ніг. Особливість наведеного випадку полягає у виникненні екзантеми на шкірі в дитини після перенесеного COVID-19. У таких випадках слід підвищувати обізнаність лікарів-педіатрів для підвищення рівня знань про правильний діагностичний алгоритм. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дитини. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Мета написання наукової статті – на підставі аналізу норм Стамбульської конвенції та вітчизняного законодавства у сфері протидії домашньому насильству, а також результатів діяльності підрозділів Національної поліції запропонувати напрямки реалізації окремих положень Стамбульської конвенції щодо забезпечення прав дитини в Україні. У роботі представлений аналіз статистичної інформації діяльності мобільних груп Національної поліції Дніпропетровської області на повідомлення про факти домашнього насильства. Зроблено висновок про латентність домашнього насильства відносно дітей. Акцентовано увагу на необхідності врахування в діяльності органів та підрозділів Національної поліції принципу Стамбульської Конвенції, за якого дитина-свідок домашнього насильства офіційно має визнаватися потерпілим від таких протиправних дій. Запропоновані напрямки удосконалення забезпечення прав дитини під час протидії домашньому насильству з урахуванням вимог Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Висунута пропозиція розробити та прийняти накази Міністерства соціальної політики «Про затвердження Положення про створення та функціонування Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, здійснення повноважень держателя цього реєстру» та «Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр кривдників». Наголошено на потребі законодавчого впровадження у діяльність практичних органів Національної поліції принципу «дитина-свідок=дитина-потерпілий» шляхом запровадження конкретних змін до Кримінального процесуального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підтримана позиція щодо необхідності вирішення питання обов’язкового призначення психологічної експертизи у справах про домашнє насильство за участю дитини та врахування її результатів під час вирішення справи по суті. Запропоновано доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 279-9 «Особливості розгляду справи про адміністративне правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством».

У статті досліджується питання захисту прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування під час військових дій. Звернено особливу увагу на законодавство України про соціальний захист дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема: Конституцію України, постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо захисту прав дітей на період надзвичайного або воєнного стану», «Конвенцію про права дитини», постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» та інші законодавчі акти, що регулюють правовідносини, пов’язані з наданням матеріальної, соціальної та правової допомоги дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування. Діти, які стають сиротами внаслідок війни, є найбільш вразливою категорією населення, яка потребує належного захисту та підтримки. Під час війни численна кількість дітей втратили свої домівки та батьків, стикнулися з жахіттями війни, загубилися під час бомбардувань, евакуації з зон бойових дій, зникли безвісти, насильно вивезені на територію країни-агресора та не знають нічого про своїх батьків, і всі вони потребують належного захисту з боку держави. Вони можуть стикнутися з насильством, голодом, хворобами та іншими викликами, які ставлять під загрозу їхні життя та здоров'я. Крім того, розповсюджене явище виїзду дітей за кордон, де також процедура контролю має забезпечуватися державою як на стадії підготовки до виїзду, так і на моменті перетину кордону. Виїзд дітей за кордон може бути потрібним для їхньої безпеки та добробуту. Також держава повинна забезпечити можливість повернення дітей назад в Україну у разі необхідності. Влада зобов'язана забезпечувати реалізацію прав дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, зокрема, шляхом забезпечення житла, харчування, медичної допомоги та освіти. Наголошується на полегшенні забезпечення дітям- сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування надійного захисту та допомоги, шляхом створення чат-ботів організацією ЮНІСЕФ (ООН).

Здійснено системне дослідження проблем правового регулювання застосування технології сурогатного материнства в Україні під час повномасштабної війни. Встановлено, що в Україні дозволена процедура повного сурогатного материнства (сурогатна мати не повинна мати генетичного зв’язку з дитиною). Водночас відсутність чітких законодавчих вимог до процедури сурогатного материнства, відносно низька вартість її здійснення зумовила доволі високий рівень попиту серед іноземців на використання цієї репродуктивної технології. До 24 лютого 2022 року попит в Україні на послуги сурогатного материнства був надзвичайно високий, у тому числі і через заборону сурогатного материнства для іноземців в Індії, наша держава була одним із центрів сурогатного материнства на світовому рівні. Після 24 лютого минулого року ситуація суттєво змінилася. Проаналізовано проблеми, які виникли через повномасштабну війну та пов’язані із забезпеченням особистої безпеки сурогатних матерів, їх евакуації, оформленні документів для новонароджених дітей. Досліджено, які правові норми на разі залишаються чинними у регулюванні процедури сурогатного материнства. Проаналізовано спрощення правил перетину через державний кордон та порядок надання дозволу батькам виїжджати з дітьми по свідоцтвам про народження. Проаналізовано практичні практики, які змінилися після війни у низці посольств зарубіжних держав. Здійснено порівняльний аналіз внесених до парламенту наприкінці 2021 року та у січні 2022 року чотирьох законопроєктів, які б мали врегулювати сферу репродуктивної медицини. Виокремлено позитивні сторони окремих положень, а також наявні прогалини. Додатково обґрунтовано необхідність прийняття спеціального закону, який би врегулював застосування різних репродуктивних технологій в Україні, у тому числі процедури сурогатного материнства. Доведено, що новий закон має чітко визначати можливості застосування сурогатного материнства іноземцями та гарантувати особливий правовий захист дітей, народжених сурогатними матерями. Важливим є також чітке врегулювання порядку вивезення закордон репродуктивного матеріалу, а також відповідальності усіх сторін за невиконання договору, якщо не доведено неможливість виконання через форс мажорні обставини.

Стаття присвячена дослідженню проблем забезпечення права дитини на здоров’я, а саме права на психічне здоров’я в умовах війни. Діти є однією з найменш захищених верств населення та найбільш вразливою категорією під час війни. Нормами звичаєвого міжнародного гуманітарного права гарантовано, що діти, яких торкнувся збройний конфлікт мають право на особливу повагу та захист поміж різних категорій осіб, що перебувають під особливим захистом. Невід’ємною детермінантною загального здоров’я дитини є її психічне здоров’я. Виклики ментальному здоров’ю і психологічному благополуччю та розвитку дитини, спричинені повномасштабною війною, вплинули і на реалізацію права на здоров’я. На підставі аналізу спеціальних юридичних та психологічних досліджень, розкрито загальні підходи до аналізу сутності та змісту психічного здоров’я як невід’ємної складової загального здоров’я дитини. Розглянуто основні науково-теоретичні концепції щодо використання понять «здоров’я», «психічне здоров’я», «психічне благополуччя». Досліджено та розмежовано термінологічний ряд «психічне здоров’я» / «психологічне здоров’я», «психічне благополуччя» / «психологічне благополуччя». Аргументовано помилковість використання терміну «психологічне здоров’я» при тлумаченні змісту поняття «здоров’я», ототожнюючи його із дотичним поняттям «психічне здоров’я». Акцентується увага, що психологічне здоров’я як стан душевного благополуччя, комфорту лише складова психічного здоров’я. Підкреслено мультидисциплінарну, комплексну природу досліджуваних феноменів. Запропоновані авторські дефініції категорій «психічне здоров’я» та «психічне здоров’я дитини» як об’єкт права. У статті представлений загальнотеоретичний огляд особистого немайнового права дитини на здоров’я та розглядається основні концепції щодо раціональності використання понять «право на здоров’я» та «право на охорону здоров’я». Окрема увага приділяється дослідженню міжнародно-правових та національних актів, що гарантують забезпечення прав, пов’язаних із таким нематеріальним благом як здоров’я дитини, в тому числі психічне здоров’я. Проаналізовані норми міжнародного гуманітарного права, які містять гарантії реалізації права дитини на здоров’я під час війни, відповідно до яких має здійснюватися захист дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, а також тих дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій. Прокоментована нормативна дефініція поняття «дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів» на предмет відповідності сучасним реаліям та сформульовані пропозиції по удосконаленню законодавства у досліджуваній сфері, що сприятиме покращенню охорони психічного здоров’я дитини та розбудові української системи психологічної допомоги та психосоціальної підтримки дитини. Елементами правового механізму для реалізації, охорони і захисту права дитини на психічне здоров’я мають стати профілактика; своєчасне виявлення дітей, які потребують психологічної допомоги; надання широкого спектру психологічних послуг. Першочергову роль в забезпеченні права дитини на психічне здоров’я мають відіграти заклади освіти.

The aim of the article is to determine the correlation of international standards of interview a child in criminal proceedings and the Criminal Procedure Code of Ukraine (CPC of Ukraine), identifying ways to improve national legislation and law enforcement practice in the field of questioning a child in criminal proceedings based on analysis of international documents, national law and practice. The authors emphasize that the state, in order to ensure the right to a fair trial in criminal proceedings, must proceed from the principle of the best interests of the child and fulfill its positive obligations to create an appropriate legal procedure for children, including in order to avoid abuse by powerful subjects of their criminal powers. procedural powers. The subject of the study is the correlation of the standards of the child's interview with the norms of the CPC of Ukraine. Dialectical, formal-legal, comparative-legal, dogmatic, logical-normative methods were used for the research. The content of the main standards of questioning a child in criminal proceedings, their implementation in national legislation and practice, the shortcomings of national legislation in this area have been comprehensively studied. Proposals for changes and additions to the national legislation, directions of its development in this sphere are formulated. On the basis of the conducted research the ways of improvement of the national legislation and practice of its application for realization of standards of interrogation of the child are offered. In general, the authors concluded that the state, within the framework of fulfilling its positive obligations, should not only introduce a reliable legal basis for child interview standards, but also ensure their introduction in the form of a uniform and stable judicial practice. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The family as an integral unit of society and a unique aspect of social relations is an important means of education and the formation of the moral foundations of the younger generation. It is in it that a complex and important process of the formation of a person's personality takes place in all directions: physical, labor, spiritual, moral, aesthetic. The family not only lays the foundation, but also surrounds the person, living forever and consistently acquiring strong spiritual values, which expands the possibilities for spiritual upbringing and education, the formation of worldviews and enrichment of the inner world. It is here that the student first enters social life, studies his/her values, norms of behavior, way of thinking and language. In other words, the family is a school of education, the transfer of life experience, worldly wisdom. The main goal of the study is to determine the role and importance of the family in the formation of students as individuals. Awareness and realization of the needs and possibilities of forming a person's moral principles in the family is one of the conditions for the comprehensive development of the individual. Therefore, it is important to determine the choice of "maternal connection" in the spiritual and moral world of a person in each specific historical period, with which you can show the optimal control effect on the nature of his/her spiritual and moral formation. The family, in turn, is a mechanism that follows from the moral, ethical, and sociocultural norms of society as a whole, laying the foundations for the moral education of the student's personality and developing a mechanism for controlling his/her behavior. The existence of contradictions between these norms in real life further enhances the role of the family as an intermediary between society and the individual and affects the formation of the values of the young generation. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

В науковій статті авторка провела наукове дослідження зарубіжного досвіду правового регулювання договірних відносин між матір’ю, батьком та дитиною, в тому числі за законодавством держав Європейського Союзу. На підставі проведеного дослідження авторка дійшла висновку, що правове регулювання укладання договорів між матір’ю, батьком та дитиною за законодавством держав Європейського Союзу переважно здійснюється через визначення можливості укладення договорів, без уточнення положення про їх форму та істотні умови. Зокрема, таким чином визначено можливість укладання «заяви про здійснення батьківських прав» («угоди батьків щодо встановлення порядку здійснення батьківських прав та визначення внесків на утримання та виховання дитини») за французьким цивільним законодавством; «угоди про спосіб надання утримання» та «заяви про прийняття батьківської турботи» за німецьким цивільним законодавством; відповідних договорів за законодавством Латвії (угоди батьків: про визначення прізвища дитини, скасування усиновлення, про встановлення спільного або роздільного піклування батьків про дитину, про встановлення умов спілкування з дитиною того з батьків, який проживає окремо), Естонії (угода про виконання обов’язку батьків щодо утримання дитини), Чехії (угоди: про встановлення батьківства, про здійснення взаємних батьківських прав та обов’язків, про встановлення умов спілкування з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, про управління майном дитини, про виконання батьківських прав та обов’язків після розірвання шлюбу, про виплату аліментів), Польщі («декларація подружжя про прізвище дитини», «договір про те, як здійснювати батьківську відповідальність і підтримувати контакт з дитиною, відповідно до найкращих інтересів дитини», «договір про правила визначення контакту між батьками і дітьми»), Болгарії (договір про місце проживання дітей, батьківство, особисті стосунки та аліменти на дитину). Законодавство цих держав (крім болгарського) обмежує можливість врегулювання відносин між батьками та дітьми шлюбним договором; чеське та польське законодавство допускають укладення аліментних договорів й щодо утримання дітьми своїх непрацездатних батьків. Більш широко визначають істотні умови та форму договорів між батьками та дітьми угорське цивільне та молдовське сімейне законодавство, передусім щодо договору про надання утримання учаснику сімейних відносин та договору про спілкування з дитиною. На думку авторки, слід запозичити досвід цих держав і передбачити таке ж докладне регулювання в Сімейному кодексі України.

The article deals with the problem of developing creative abilities in children by means of scenic-plastic expression. It was found that the development of children's creative abilities involves a systematic and purposeful process that that lasts a lifetime, so it needs effective ways of improvement. The key mean s of stage-plastic expression (body plasticity, dance movements, posture, gestur es, dynamics of actions and movements (tempo, rh yth m, amplitude of movements), spatial location) are defin ed. Ways of developin g children's creative abilities by means of scenic-plastic expression are highlighted. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The aim of the article is to determine the correlation of international standards of interview a child in criminal proceedings and the Criminal Procedure Code of Ukraine (CPC of Ukraine), identifying ways to improve national legislation and law enforcement practice in the field of questioning a child in criminal proceedings based on analysis of international documents, national law and practice. The authors emphasize that the state, in order to ensure the right to a fair trial in criminal proceedings, must proceed from the principle of the best interests of the child and fulfill its positive obligations to create an appropriate legal procedure for children, including in order to avoid abuse by powerful subjects of their criminal powers. procedural powers. The subject of the study is the correlation of the standards of the child's interview with the norms of the CPC of Ukraine. Dialectical, formal-legal, comparative-legal, dogmatic, logical-normative methods were used for the research. The content of the main standards of questioning a child in criminal proceedings, their implementation in national legislation and practice, the shortcomings of national legislation in this area have been comprehensively studied. Proposals for changes and additions to the national legislation, directions of its development in this sphere are formulated. On the basis of the conducted research the ways of improvement of the national legislation and practice of its application for realization of standards of interrogation of the child are offered. In general, the authors concluded that the state, within the framework of fulfilling its positive obligations, should not only introduce a reliable legal basis for child interview standards, but also ensure their introduction in the form of a uniform and stable judicial practice. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Стаття присвячена еволюції процедур вирішення спорів між батьками щодо визначення місця проживання їхньої дитини (дітей). У статті відображено особливості вирішення суперечок між батьками щодо дітей, які мали місце на основних історичних етапах на території сучасної України. У статті наголошено на необхідності використання історично-правового досвіду при врегулюванні сімейних правовідносин та вирішенні сімейних конфліктів. Підкреслено, що історико-правове дослідження порядку регулювання сімейних відносин, порядку вирішення сімейних спорів здійснюється з метою розуміння та використання історично-правового досвіду, виявлення першооснови поглядів в українському суспільстві на принципові, визначальні положення, на яких ґрунтуються відносини між батьками та дітьми, а також на процес вирішення судом спорів про визначення місця проживання дитини. Наведено основні особливості здійснення судової влади та вирішення спорів з визначення місця проживання дитини, які були характерні для різних історичних періодів від Скіфії до відновлення незалежності України на сучасному етапі. Зокрема, звернуто увагу на періодах існування патріархального та матріархального ладу в сім’ї, розвитку прав дитини, виокремленні її інтересів, розвиток системи судів та цивільного судочинства. Запропоновано визначити етапи еволюції правил здійснення цивільного процесу та норм сімейного права, які регулювали й регулюють порядок розгляду на території України судами справ про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Мета наукової статті полягає у визначенні юридичної природи ювенального правопорядку. Для досягнення поставленої мети були реалізовані наступні завдання: наукове осмислення категорії «ювенальний правопорядок», а також правових відносин у цій сфері; аналіз забезпечення ювенального правопорядку правоохоронними органами України; вироблення рекомендацій щодо підвищення ефективності та вдосконалення ювенального правопорядку в Україні. В роботі визначено, що ювенальний правопорядок є одним з видів правопорядку та частиною (сегментом) публічного порядку в цілому, проте має свої особливості. Наголошено на новизні категорії «ювенальний порядок» для правового поля України. Запропоновано під поняттям «ювенальний правопорядок» розуміти стан упорядкованості правом суспільних відносин у сфері реалізації прав, свобод і законних інтересів дітей, а також у галузі охорони та захисту їх прав від неправомірних дій інших суб'єктів права. Під ювенальним правопорядком пропонуємо розуміти стан упорядкованості правом суспільних відносин у сфері реалізації прав, свобод і законних інтересів дітей, а також у галузі охорони та захисту їх прав від неправомірних дій інших суб'єктів права. До структури ювенального правопорядку автор включає правові норми, суб'єктів (учасників) правопорядку, правовідносини, правосвідомість. Ціллю ювенального правопорядку, що реалізується державою, запропоновано вважати безпеку – стан захищеності життєво важливих інтересів дітей. Акцентована увага на сучасних вимогах українського суспільства у забезпеченні прав і свобод дітей в умовах війни на території України. Національна поліція визнана автором є одним із основних суб'єктів ювенального правопорядку, який має свій статус і компетенцію. Підрозділи ювенальної превенції названі автором центральним суб’єктом ювенального правопорядку в Україні. Зроблено висновок про те, що система ювенальної юстиції має об'єднати підрозділи ювенальної превенції та інші підрозділи Національної поліції, спеціальні суди у справах сім'ї та дітей, спеціалізованих прокурорів та адвокатів, установи з реабілітації підлітків, підрозділи соціального захисту населення та інші підприємства, установи та організації, які основним напрямком своєї діяльності мають захист прав та свобод дитини.

У статті досліджується питання функціонування дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей як важливих форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в умовах воєнного стану. Звернено увагу на особливості прийому дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування до дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей під час військових подій в Україні. Звернено особливу увагу на законодавство України про соціальний захист дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: Конституцію України, Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування», постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо захисту прав дітей на період надзвичайного або воєнного стану» від 22 березня 2022 р. № 349 та інші законодавчі акти, що регулюють правовідносини, пов’язані з наданням матеріальної, соціальної та правової допомоги дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу є одними з найефективніших форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Адже діти, чиї батьки померли або в силу різних обставин не можуть виконувати свої обов’язки, також потребують родинного тепла і виховання. А особливо маємо сумний результат страшної війни: тисячі дітей залишилися сиротами, втратили піклувальників чи опікунів, стикнулися з жахіттями війни, загубилися під час бомбардувань, евакуації з зон бойових дій, зникли безвісти, насильно вивезені на територію країни-агресора та не знають нічого про своїх батьків.

Вступ. Сторонні тіла у дихальних шляхах (СТ у ДШ) – досить актуальна проблема, яка зустрічається в будь-якому віці й вимагає термінової, а іноді екстреної оцінки ситуації, обстеження, прийняття правильного рішення. За статистикою, найчастіше СТ у ДШ зустрічаються в дитячому віці. Приблизно в 95–98% випадків ця патологія виявляється у дітей віком 1,5–3 роки. Пов’язано це з особливостями поведінки малюків, їх анатомо-фізіологічними особливостями і недорозвиненням захисних рефлексів. Серед усіх випадків СТ у ДШ, чужорідні тіла гортані зустрічаються в 12%, трахеї – у 18%, бронха – у 70% спостережень. У 80% випадків СТ потрапляють у правий бронх, оскільки він є більш широким і прямим продовженням трахеї. Правильний діагноз встановлюється в ранній термін після аспірації СТ у 40–57% пацієнтів. Показник летальності коливається, за даними різних авторів, від 2 до 15%. Клінічний випадок. Хлопчик В., 2008 р.н., госпіталізований 30.05.2019 р. у відділення дитячої пульмонології зі скаргами на частий малопродуктивний кашель, переважно денний, що посилюється при фізичному навантаженні, іноді субфебрильну температуру тіла, слабкість, в’ялість, зниження апетиту. Ці скарги спостерігаються втретє за останні пів року. Діагноз: Стороннє тіло В10 лівої легені. Висновок. Аспірація стороннього тіла в дихальні шляхи найчастіше відбувається у ранньому дитячому віці (1–3 роки). Клінічна картина на ранніх етапах протікає безсимптомно, а з часом призводить до розвитку запальних змін в легенях, що лікуються консервативно. Враховуючи складність діагностики, аспірація стороннього тіла може призводити до частих повторних пневмоній, формування бронхоектазів у нижніх відділах легень, що може потребувати оперативного лікування. Золотим стандартом діагностики є фібробронхоскопія та спіральна комп’ютерна томографія органів грудної порожнини (СКТ ОГК), за допомогою яких у ранній термін після аспірації можна виявити і в подальшому вилучити стороннє тіло з дихальних шляхів. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом установи. На проведення досліджень було отримано інформовану згоду батьків дитини.

This article followed the impact of culture on features of formation of children's play environments. Much attention is paid to the approaches to the formation gaming environment, based laid a function of culture as identity formation, cultural values paradigm, the influence of consumer culture. The paper also highlighted approaches to the design of gaming environment based on spiritual and utilitarian relations and influence on the design concept.

Адміністративно-правовий статус Національної поліції, визначений нормами адміністративного права, правовий статус такого органу в державному механізмі та системі зв’язків з громадськістю та доводить, що суть правового статусу Національної поліції проявляється в цілях, завданнях та принципах цього органу, у тих можливостях, якими він користуються, усвідомлюючи функціональне призначення та покладені на нього завдання. У розділі II «Основні завдання та компетенція підрозділів ЮП» Інструкції з організації роботи підрозділів з питань превенції неповнолітніх Національної поліції України зазначено, що серед основних завдань підрозділів ювенальної превенції є профілактична діяльність, спрямована на запобігання проступків серед дітей, вивчення факторів, причин та умов, які цьому сприяють, вжиття заходів у межах їх компетенції щодо їх усунення. Важливі складові адміністративно-правого статусу певною мірою передбачений адміністративним законодавством. Правові основи адміністративно-правового статусу підрозділів з питань ювенальної превенції Національної поліції України, як суб'єкта попередження правопорушень поряд із неповнолітніми, визначені Конституцією України та наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України "від 19 грудня 2017 р. 1044. Іншим елементом адміністративно-правового статусу підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України як суб’єкта запобігання злочинності серед дітей є структурно-організаційний підрозділ, який містить нормативні акти щодо створення, реорганізації, ліквідації відділів та структур поліції; створення та зміна структури щодо організації, напрямів роботи; контроль тощо. Новелою у діяльності підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України стало прийняття Наказу МВС України «Про затвердження змін до Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України» від 25.06.2020 № 488, який є черговою спробою організувати діяльність підрозділу відповідно до вимог сучасного світу.

Наукова стаття присвячена актуальній для української поліції темі - особливості виявлення та документування порушення порядку перебування дітей у розважальних закладах. У роботі надано характеристику складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 180-1 КУпАП. Автор наголошує, що проаналізований склад адміністративного правопорушення посягає, перш за все, на здоров’я неповнолітніх осіб, а тому такі правопорушення мають високий ступінь шкідливості. Поліцейські найчастіше виявляють факти порушень перебування дітей у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування через здійснення запланованих рейдів у таких закладах у час, коли перебування дітей у них заборонено або реалізацію отриманої оперативної інформації. Проте після отримання оперативної інформації поліцейський все одно здійснює перевірку закладу. Автором запропоновано алгоритм здійснення перевірки закладів, в яких провадиться діяльність у сфері розваг, або в закладів громадського харчування у нічний час. У роботі також визначені труднощі, які виникають у поліцейських під час виявлення фактів порушення порядку перебування дітей у таких закладах, а також вироблені рекомендації для вдосконалення діяльності підрозділів ювенальної превенції щодо виявлення та документування адміністративних правопорушень за статтею 180-1 КУпАП. З метою оптимізації діяльності Національної поліції України щодо виявлення фактів порушення порядку перебування дітей у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування, автором запропоновано розробити спільні програми між органами та підрозділами Національної поліції України та органами місцевого самоврядування, спрямовані на здійснення спільних заходів попередження та виявлення таких фактів. Звернута увага на суперечливий момент між диспозицією статті 180-1 КУпАП та нормами Закону України «Про охорону дитинства» та у змісті самого Закону. Запропоновано зміни до вказаного Закону, які забезпечать дотримання прав і свобод дітей та обмежить вплив на них антисоціальних проявів.

Стаття присвячена розгляду особливостей втілення вихідних засад здійснення правосуддя щодо дітей у справах про адміністративні правопорушення. Наголошується, що щороку в Україні більш десятка тисяч неповнолітніх притягаються до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення. Але саме в цьому виді юрисдикційного провадження норми українського законодавства найменш враховують специфіку здійснення правосуддя щодо дітей, яку визначають міжнародні стандарти та керівні принципи захисту прав дітей. Метою статті є з’ясування змісту міжнародних стандартів та керівних принципів здійснення дружнього до дитини правосуддя і визначення наявних проблем їх імплементації до українського законодавства про адміністративні правопорушення. Встановлено, що основу захисту прав неповнолітніх, що притягаються до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень утворює сукупність взаємопов’язаних та принципів адміністративно-деліктного провадження та міжнародно-правових стандартів (правил) поводження з дитиною під час здійснення правосуддя. Другу групу засад становлять такі принципи як-то: забезпечення найкращих інтересів дитини; доступ неповнолітнього до суду та отримання необхідної інформації у доступній для дитини формі та спосіб; участь неповнолітнього в адміністративно-деліктному процесі щодо нього (принцип активної участі, включаючи презумпцію здатності дитини бути повноцінним учасником цих правовідносин та обов’язкову участь неповнолітнього у розгляді адміністративної справи щодо нього); вільне висловлювання дитиною своїх поглядів та урахування її думки (принцип бути почутою); застосування затримання та примусового утримання дітей лише як виключний захід і на необхідно найкоротший термін; презумпція вразливості адміністративно-процесуальних прав дитини. Ці принципи необхідно активніше імплементувати до норм українського адміністративно-деліктного законодавства.

The essence of the family’s upbringing potential, its peculiarities, the influence on the development of the child’s personality are highlighted, the problems of the impact of a disfunctional family on juvenile delinquency in the conditions of building civil society in Ukraine are analysed.