Search

Based on the methodological proposals of literary anthropology, in particular on the conceptual ideas of C. Levi-Strauss (structural anthropology), J. Ortega y Gasset (“dehumanization of arts”), J.-M. Schaeffer (“the end of human exceptionality”), M. Foucault (the fall of a human being from the humanistic pedestal of culture), the article under studies emphasizes the violation of the anthropological dominant in science fiction, which is very typical of the fantasy genre. Consequently, there arise new principles of constructing personosphere of a literary text. On the example of the novel “City” (1953) by an American science fiction writer Clifford Simak, the article traces the way a human being shifts from the center of personosphere to the “outskirts” of narration, whereas its image acquires fictional parameters. This all happens due to the phenomenon of “anthropocene” (the term by G. Canavan), which implies the harmful consequences of the human reigning over the nature. In addition, the author of the article introduces the notion of “phantasoid’ – a character of the fictional world of fantasy (outlined by the narrator) that functions exceptionally in the imagination of a certain fantastic character and is somehow related to his previous experience. The novel by C. Simak outlines a gradual shift of the anthropological vector: the heterogeneous image of a human turns into a counter-image, whereby particular significance is attached to the change in the attitude towards mankind. In the text, human culture is perceived as something alien, while Simak’s image of a human being ruins the so called imagological stereotype, along with the reader’s receptive expectations. The role of the attractor in the novel is assigned to “antromorphized” and “humanized” creatures (plants, animals, objects, robots, mutants), which indicates the drastic breach with the previous genre tradition, as well as higlights a peculiar polemic connection with classical literary science fiction. This all proves the metamorphic nature of science fiction and its transition into the hyperreal dimensions of fantasy, where different artificial forms of life and mentality can peacefully coexist with each other., З опертям на методологічні пропозиції літературознавчої антропології, зокрема концептуальні ідеї К. Леві-Стросса (структурна антропологія), Х. Ортеги-і-Гассета („дегуманізація мистецтва”), Ж.-М. Шеффера („кінець людської винятковості”), М. Фуко („падіння” людини з гуманістичного п’єдесталу культури), акцентується характерний для фентезі злам антропологічної домінанти наукової фантастики. Це зумовлює нові принципи конструювання персоносфери літературного тексту. На прикладі роману американського фантаста-класика Кліффорда Саймака (1904–1988) „Місто” (1953) простежується, як людина внаслідок „антропогену” (термін Г. Кенавана – шкідливі наслідки її панування над природою) зміщується з „осердя” персоносфери на маргінеси оповіді, а її імагологічний „портрет” щодалі набуває фікційних параметрів. В аспекті персоносфери пропонується поняття фантазоїда – окресленого наратором персонажа фікційного світу фентезі, що функціонує виключно в уяві певного фантастичного героя на ґрунті його попереднього досвіду. У проаналізованому романі К. Саймака акцентується поступова зміна антропологічного вектора: гетерообраз людини перетворюється на контробраз (в імагологічному ключі). Значущості набуває зміна ставлення до людини – у тексті К. Саймака її культура сприймається як чужа. Образ „людської раси” в романі „Місто” вимальовується поступово: саймаківський образ людини руйнує так званий імагологічний стереотип, а воднораз і рецептивні очікування читача. Місце атрактора в системі образів роману „Місто” займають „антроморфізовані” та „гуманізовані” істоти (предмети, рослини, тварини, мутанти, роботи, прибульці), засвідчуючи радикальний розрив із попередньою жанровою традицією в цілому, а також своєрідний полемічний зв’язок із класичною літературною фантастикою. Це вказує на метаморфність фантастики та її перехід у гіперреальні виміри фентезі, де можуть співіснувати різні штучні „ментальності” та форми життя, а опозиція „свій / чужий” набуває нових конотацій.

The purpose of the article is to trace the functional significance of musical codes that make up a peculiar fictional quasi-reality in constructing the time-space hyperreality of the genre of fantasy. It is also important to determine the specific features of intermedial musical insertions in the metagenre format of Clifford Simak’s prose. Musical allusions and ecphrases, which are characteristic of the writer’s style, are presented as the “anthropologized” images of musical trees, “musical powers”, musical instruments, dances, the music of mechanic composers, inter-galactic festival, musical time machine, etc. The methodology of the investigation under discussion is based on studies of intermediality and theory of reception. The scientific novelty of the article lies in the fact that for the first time in the history of Ukrainian Humanity Studies, the genre of fantasy is identified as a significant fragment of the evolutionary process of the integral genre system. The sequential generating of literary genre formats in the field of Cultural Studies is regarded as an immanent peculiarity of a complicated literary process, which can be revealed only in case a reader possesses a relevant receptive background. An essential marker of genre evolution of science fiction is the prevalence of intermedial insertions, which substantiates the metagenre essence of C. Simak’s fantasy. The research has been carried out with due regard to C. Simak’s literary method, the latter having transgressed from science fiction to fantasy, thus proving that a consecutive change of the genre strategy is possible even within the activities of a single author., Мета роботи. Виокремити інтермедіальні музичні вкраплення у метажанровому форматі прози Кліффорда Саймака (1904-1988). Окреслити характерні для фентезі письменника музичні алюзії та екфрасиси як «антропологізовані» образи (музичні дерева, «музичні вежі», гра музичних інструментів, танці, міжгалактичний фестиваль, музика механічного композитора, музична машина) часу). Простежити функціональне навантаження музичних кодів у конструюванні часопросторової гіперреальності літератури фентезі. Методологія. Методологічною базою дослідження постають інтермедіальні студії та теорія рецепції. Наукова новизна. Вперше в українській гуманітаристиці фентезі як таке ідентифікується у значенні показового фрагменту еволюційного процесу цілісної культурологічної системи. Висновки. Послідовне генерування нових літературних жанрових форматів у культурологічному полі розглядається як іманентна риса складного літературного процесу у цілому, з урахуванням зустрічного рецептивного потенціалу читача. Зокрема, важливим маркером жанрової еволюції фантастики постає присутність інтермедіальних вкраплень, що засвідчує латентну музичність і аргументує метажанрову природу фентезі К. Саймака, творчий метод якого поступово трансгресував від наукової фантастики до фентезі. Взятий до аналізу приклад К. Саймака постає в даному разі вкрай показовим, позаяк у межах творчого досвіду саме цього митця можна спостерігати послідовну зміну загальної стратегії жанру.

The purpose of the article is to trace the functional significance of musical codes that make up a peculiar fictional quasireality in constructing the time-space hyperreality of the genre of fantasy. It is also important to determine the specific features of intermedial musical insertions in the metagenre format of Clifford Simak’s prose. Musical allusions and ecphrases, which are characteristic of the writer’s style, are presented as the “anthropologized” images of musical trees, “musical powers”, musical instruments, dances, the music of mechanic composers, inter-galactic festival, musical time machine, etc. The methodology of the investigation under discussion is based on studies of intermediality and theory of reception. The scientific novelty of the article lies in the fact that for the first time in the history of Ukrainian Humanity Studies, the genre of fantasy is identified as a significant fragment of the evolutionary process of the integral genre system. The sequential generating of literary genre formats in the field of Cultural Studies is regarded as an immanent peculiarity of a complicated literary process, which can be revealed only in case a reader possesses a relevant receptive background. An essential marker of genre evolution of science fiction is the prevalence of intermedial insertions, which substantiates the metagenre essence of C. Simak’s fantasy. The research has been carried out with due regard to C. Simak’s literary method, the latter having transgressed from science fiction to fantasy, thus proving that a consecutive change of the genre strategy is possible even within the activities of a single author, Мета роботи. Виокремити інтермедіальні музичні вкраплення у метажанровому форматі прози Кліффорда Саймака (1904-1988). Окреслити характерні для фентезі письменника музичні алюзії та екфрасиси як «антропологізовані» образи (музичні дерева, «музичні вежі», гра музичних інструментів, танці, міжгалактичний фестиваль, музика механічного композитора, музична машина) часу). Простежити функціональне навантаження музичних кодів у конструюванні часопросторової гіперреальності літератури фентезі. Методологія. Методологічною базою дослідження постають інтермедіальні студії та теорія рецепції. Наукова новизна. Вперше в українській гуманітаристиці фентезі як таке ідентифікується у значенні показового фрагменту еволюційного процесу цілісної культурологічної системи. Висновки. Послідовне генерування нових літературних жанрових форматів у культурологічному полі розглядається як іманентна риса складного літературного процесу у цілому, з урахуванням зустрічного рецептивного потенціалу читача. Зокрема, важливим маркером жанрової еволюції фантастики постає присутність інтермедіальних вкраплень, що засвідчує латентну музичність і аргументує метажанрову природу фентезі К. Саймака, творчий метод якого поступово трансгресував від наукової фантастики до фентезі. Взятий до аналізу приклад К. Саймака постає в даному разі вкрай показовим, позаяк у межах творчого досвіду саме цього митця можна спостерігати послідовну зміну загальної стратегії жанру