Search

The relevance of the article. The article delves into the history and cultural significance of semi-public diaries, created with the intention of being read, and compares them to modern social networks. The topic is particularly relevant taking into account the growing popularity of social networks and the transformation of traditional cultural practices of personal writing, self-reflection and self-expression. The purpose of the article. The purpose is to trace the history of semi-public diaries and compare their accounting-and-reflection practices with those found in social networks personal profiles, focusing on the interplay between public and private domains. The methodology. The article utilizes a comparative analysis of diaries and social networks, examining their historical evolution and contemporary practices, and draws on existing research from cultural studies, history, and media studies. The results. The study reveals that diaries have long been used to share individual reflections with others, making their personal writing practices similar to those of modern social network profiles. The study discovered that pre-internet era diaries and contemporary social networks have two similar intentions for personal writing: firstly, to document and reflect on personal experiences for private purposes, such as for self-reflection, life-tracking and identity formation, and secondly, to share personal ideas and experiences with others. This duality generates tension between the public and private aspects of personal writing. The scientific novelty. The study offers a fresh perspective on the role of diaries in the cultural practice of personal writing by examining their similarities with modern social networks and emphasizing the interaction between private and public domains in documenting and reflecting on personal experiences. The practical significance. Understanding the historical and cultural context of diaries and social networks can help individuals better appreciate the functions and potential benefits of these mediums for personal reflection and communication. The findings of this study can also inform future research into the role of personal writing in identity formation and the ways in which technology is transforming the nature of personal writing. The conclusions. This study demonstrates the enduring relevance of accounting-and-reflection practices of personal writing in both diaries and modern social networks. Additional comparative research is required to examine the similarities and differences in topics and styles of personal writing across diaries and social networks, as well as the balance between public and private domains when using social networks for self-expression and identity formation., Розглянуто історію напівпублічних щоденників, які писали, зокрема, для того, аби поділитися своїми записами з іншими. Проаналізовано спільні ознаки та відмінності практик записування й осмислення особистого досвіду в напівпублічних щоденниках доінтернетної доби та сучасних соцмережах. Виокремлено дві головні інтенції персонального письма в щоденниках та соцмережах: записати й осмислити події особистого життя для приватних цілей, зокрема задля кращого усвідомлення подій, які відбулися, та формування власної ідентичности, поділитися записаним з іншими. Розглянуто проблему конфлікту між цими двома інтенціями в ширшому контексті конфлікту між приватним і публічним у щоденниках та соцмережах. Показано трансформації ролі щоденника та комплексність функцій соцмереж порівняно з функціями щоденника щодо записування та осмислення особистого досвіду.

The article is devoted to the theoretical and pedagogical aspects of the problem of forming the professional culture of the future lawyer. It actualizes the ideas of the developers of several important humanitarian and scientific theoretical constructions: the legal doctrine of the professional culture of a lawyer, the doctrine of legal consciousness, the philosophy and theory of constructivism, the psychological theory of self-awareness, the sociological concept of mass society, and some others. It is emphasized that the professional culture of a lawyer should be one of the central objects of attention for the community of scientists and legal educators. An insufficient level of study and practical pedagogical use of autogenic aspects of the formation of the specified phenomenon is noted. The conviction is expressed that the valuable content of the ideal model of a lawyer's professional culture testifies to the elitist nature of the legal profession, enables and even dictates the actualization of autogenous components of the process of formation and development of a lawyer's professional culture. It is claimed that the professional culture of a lawyer as a component of the general culture of modern society is subject to the deforming influence of the process of massification, the essence of which is the primitivization of the value-meaning structure of society. Conscious and purposeful personal self-construction is considered as a controversial practice regarding that vector of individual socialization that is connected with the process of massification. Self-construction is interpreted as a creative, integral process based on the developed self-awareness of the individual. This process involves in-depth self-knowledge, worldview self-determination, purposeful self-change, harmonization of these and other sub-processes. It is postulated that the core of personal self-construction is self-knowledge, which is proposed to be understood as an action (construction), an active construction by a person of a model (picture) of the world, in which an important and integral place is occupied by the sufficiently reflected self-concept of the individual. That is, cognition is considered as a process of constructing reality, the "picture" of which determines the parameters of an individual's social activity. The process of personal self-construction is considered in terms of stages, which, according to the author of the article, contributes to a deeper understanding of its structural characteristics. The main pedagogical problem of the practical implementation of the model of formation of the professional culture of a lawyer based on the principles of self-construction is indicated - the awakening of the future lawyer's need for self-knowledge and self-change, the formation of relevant cognitive and behavioral guidelines., Стаття присвячена теоретичним і педагогічним аспектам проблеми формування професійної культури майбутнього правника. У ній актуалізуються ідеї розробників декількох важливих для соціального сьогодення гуманітарно-наукових теоретичних конструкцій: юридичного вчення про професійну культуру юриста, вчення про правову свідомість, філософії й теорії конструктивізму, психологічної теорії самосвідомості («Я-концепції»), соціологічної концепції масового суспільства та деяких інших. Наголошується, що професійна культура юриста має бути одним із центральних об’єктів уваги для спільноти науковців і педагогів-правників. Констатується недостатній рівень студіювання і практичного педагогічного використання аутогенних аспектів формування зазначеного явища. Висловлюється переконання в тому, що зміст і ціннісне наповнення ідеальної моделі професійної культури юриста засвідчують елітарний характер юридичної професії, уможливлюють і навіть диктують актуалізацію аутогенних складових процесу формування і розвитку професійної культури правника. Стверджується, що професійна культура юриста як складова загальної культури сучасного суспільства зазнає деформуючого впливу процесу масовізації, суть якого полягає в примітивізації ціннісно-смислової структури суспільства. Свідоме й цілеспрямоване особистісне самоконструювання розглядається як контрверсивна практика щодо того вектора соціалізації індивіда, який пов’язаний з процесом масовізації. Самоконструювання трактується як творчий процес, що ґрунтується на розвиненій самосвідомості індивіда і має своїми складовими глибинне самопізнання, світоглядне самовизначення, цілеспрямовану самозміну, гармонізацію зазначених та інших субпроцесів. Постулюється, що стрижнем особистісного самоконструювання є самопізнання, яке пропонується розуміти як дію (конструювання), активну побудову особистістю моделі (картини) світу, в якій важливе й невід’ємне місце займає достатньою мірою відрефлексована власна Я-концепція індивіда. Процес особистісного самоконструювання розглядається в аспекті стадійності. Вказується головна педагогічна проблема практичної реалізації моделі формування професійної культури юриста, заснованої на принципах самоконструювання – пробудження у майбутнього правника потреби в самопізнанні та самозміні, формування відповідних пізнавальних і поведінкових настанов.

Purpose. The study aims to define and comprehend the phenomenon of freedom as an anthropological problem in the Christian philosophical heritage of A. Augustine and H. Skovoroda. The objectives of the study are: a) to identify the main aspects of the problem of freedom in the Christian philosophy of Augustine; b) to clarify the essence and specificity of understanding of freedom in the philosophical anthropology of H. Skovoroda; c) to compare the peculiarities of the statement of the problem of freedom by Augustine and Skovoroda. Theoretical basis. The achievement of the purpose is based on theoretical-methodological, historical-philosophical and comparative analysis of the content of the concept of freedom within the philosophical views of A. Augustine and H. Skovoroda. Also, the analysis of the original sources of the thinkers has allowed to formulate the theoretical and practical significance of their ideas in this field and their importance for the further development of world philosophy. Originality. It has been confirmed that in the religious philosophy of Augustine, freedom appears on an immanent-spiritual plane and is a phenomenon manifested as a person’s ability of self-determination in his actions. Augustine explains freedom by raising the question of free will, evil, salvation, predestination and divine grace. It is substantiated that the analysis of the problem of freedom in the philosophy of H. Skovoroda presupposes an understanding of the main components of his philosophical and anthropological theory: ontological (the doctrine of "two natures" and "three worlds"); gnoseological (the concept of self-knowledge); ethical (the problem of happiness, good, etc.). It is determined that human freedom in the work of both philosophers is defined in conceptual and semantic aspects as a moral and ethical choice between good and evil. It is established that both Augustine and Skovoroda emphasize the discovery by man of the moral, spiritual law and life in accordance with its norms – this is a kind of idea of positive freedom ("freedom for"), and the call to escape from the world of evil is the idea of negative freedom ("freedom from"). Conclusions. Thus, we continued the historical-philosophical study of the peculiarities of the understanding of the concept of human freedom in Ukrainian philosophical thought, which is manifested by comparing it with the theoretical heritage of world philosophy, with the spiritual and philosophical experience of the past. The ideological kinship of the concepts of freedom of Aurelius Augustine and Hryhorii Skovoroda is obvious., Мета. Дослідження спрямовано на окреслення та осмислення феномену свободи як антропологічної проблеми в християнській філософській спадщині Августина та Сковороди. Завданнями дослідження є: а)виокремити основні аспекти проблеми свободи в християнській філософії Августина; б) з’ясувати сутність і специфіку розуміння свободи у філософській антропології Г. Сковороди; в) порівняти особливості постановки проблеми свободи Августином і Сковородою. Теоретичний базис. Досягнення мети ґрунтується на теоретико-методологічному, історико-філософському та компаративному аналізі змісту поняття "свобода" в межах філософських поглядів Августина та Сковороди. Також на основі аналізу першоджерел мислителів сформульовано теоретичну та практичну значущість їхніх ідей у цій царині та значення для подальшого розвитку світової філософії. Наукова новизна. Підтверджено, що в релігійній філософії Августина свобода постає в іманентно-духовній площині і є феноменом, що виявляється як здатність людини до самовизначення у своїх діях. Августин пояснює свободу через постановку питання про вільну волю, зло, спасіння, предестинацію та Божественну благодать. Обґрунтовано, що аналіз проблеми свободи у філософії Г. Сковороди передбачає осмислення основних складових його філософсько-антропологічної теорії: онтологічної (вчення про "дві натури" і "три світи"); гносеологічної (концепція самопізнання); етичної (проблема щастя, добра та ін.). Визначено, що свободу людини у своїх творах обидва філософи в концептуальному і смисловому аспектах окреслюють як морально-етичний вибір між добром і злом. Установлено, що й Августин, і Сковорода наголошують на відкритті людиною морального, духовного закону та житті відповідно до його норм – це своєрідна ідея позитивної свободи ("свободи для"), а заклик до втечі від світу зла – це ідея негативної свободи ("свободи від"). Висновки. Отже, ми продовжили історико-філософське дослідження особливостей розуміння поняття свободи людини в українській філософській думці, що виявляється в зіставленні його з теоретичними надбаннями світової філософії, із духовним філософським досвідом минулого. Очевидною є ідейна спорідненість концепцій свободи Аврелія Августина та Григорія Сковороди.

Introduction. In the modern conditions of defending Ukrainian statehood and national identity, the need for a new rethinking of the problem of the individual based on the philosophical and educational teachings of the national thinker H.Skovoroda is gaining special importance. It will provide an opportunity to reveal psychological aspects of the individual's personal formation and find new approaches to the realization of the fateful tasks of a person's life path. The purpose of the research is to conduct psychological and theoretical analysis of humanities issues in the philosophical and educational heritage of H.Skovoroda, to determine the psychological content and specificity of the main categories of doctrine of the outstanding Ukrainian thinker and to show their methodological significance for modern psychological science. Research methods: analysis and synthesis, comparison, generalization, systematization and interpretation of the theoretical theses of humanities issues of the philosophical and educational heritage of H.Skovoroda in the context of Ukrainian psychological science. Originality. In the context of the human-centric paradigm (V.Kremen) through the category of personality in Ukrainian psychology, the interpretation of the phenomena of the Skovoroda person-spirituality, freedom, creativity as the basis of the Ukrainian mentality in the 21st century is given and its relevance for today is presented. On the basis of Skovoroda's ethical and humanistic concept, the self-determination of the man like a Creator as a subject of life creation in modern psychological research, directions, schools, and concepts is substantiated. Skovoroda's views in the context of the "genesis of personality realization" (S.Maksymenko) in anthropological, ontological, epistemological and axiological scientific angles are revealed. The worldview positions of the humanist and philosopher through a holistic understanding of the personality phenomenon as central to humanities in general and academic and practical Ukrainian psychology in particular are highlighted. The key idea of Skovoroda's philosophical heritage of the creation of a person through self-knowledge, "related" work, attitude to God and philosophizing as the highest manifestation of human life in modern conditions is represented. Conclusions. The fundamental guidelines of the "art of living" of Skovoroda are a kind of reference points for the development of a reflexive perception by the young generation in Ukraine of the democratic values of independence, freedom of the "Life-creating Spirit". The views and ideas of a prominent Ukrainian thinker are the necessary source-based treasury of worldview ideology regarding the formation of national and civic consciousness, renewal of the trails and origins of the authentic, full of individual meaning of the life of Ukrainian women and men in the civilized world., У статті здійснено психолого-теоретичний аналіз людинознавчої проблематики у філософсько-просвітницькій спадщині Г.Сковороди, розкрито психологічні аспекти феномену особистості на основі вчення видатного філософа з позицій сучасної вітчизняної психологічної науки. Визначено також психологічний зміст та специфіку головних категорій філософії українського мислителя: щастя, «сродної праці», «філософії серця», самопізнання, вільнодумства тощо.

Актуальність теми дослідження. Філософська творчість Г. Сковороди привертає увагу сучасників тому, що філософ у центрі уваги ставить людину та визначає, що є опорою людині у світі. При цьому буття людини у нього постає як процес постійного самотворення, самовдосконалення. Проблеми сьогодення хвилюють кожну людину, а можливість побудувати гармонійні стосунки зі світом є головним завданням для неї. Шлях до щастя, на думку філософа полягає в самопізнанні та в моральному вдосконаленні людини, тому філософська мудрість Г. Сковороди сьогодні потрібна кожному. Постановка проблеми. Проблема формування цілісної особистості та визначення шляхів морального вдосконалення людини залишається актуальною і сьогодні, а розгляд філософської творчості Г. Сковороди в цьому аспекті є цілком закономірним. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дане дослідження надало можливість звернутися до наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників філософської спадщини Г. Сковороди. Теоретичні засади творчості мислителя намагалися з’ясувати багато науковців. Праці Г. Сковороди досліджували Д.Багалій, В. Горський, П. Житецький, І. Іваньо, О. Мишанич, І. Мірчук, К. Митрович, А. Ніженець, Д. Олянчин, І. Пістрий, Ф. Поліщук, П. Попов, М. Рогович, І. Табачников, Д. Чижевський, В. Шаян, П. Яременко та інші. Філософські ідеї Г. Сковороди досліджуються у працях сучасних науковців, насамперед, С. Гладкого, І. Загрійчук, Д. Кирика, М. Редько, М. Рика, М. Роговича, З. Скринник, І. Карівця, Л. Харченко. Постановка завдання. У межах дослідження необхідно здійснити аналіз творчості Г. Сковороди в аспекті морального вдосконалення людини. Розглянути поняття філософа “істинної людини” та дослідити зв’язок між вченнями античних філософів, ранньохристиянською філософією, гуманістами Відродження та філософською творчістю Г. Сковороди, яка вплинула на подальший розвиток філософської думки. Важливим є дослідження розуміння й витлумачення проблеми людського щастя, що розглядає філософ, визначення сенсу людського буття. Виклад основного матеріалу. Творчість Г. Сковороди включає багато суперечливих вчень, які свій початок беруть ще в античній та ранньохристиянській філософії, але все ж таки для нас є зрозумілим, що провідною ідеєю його творчості є тема людини, її моральне буття. Г. Сковорода вибудовує свій ідеал людини, який має спільні риси з античним ідеалом. Вчення філософа про дві натури, які є основою визначених ним світів, а саме, макрокосму, тобто Всесвіту, мікрокосму, як проекції Всесвіту, якою є людина, та символічного світу, який у нього є Біблією, – нагадує космічний логос стародавніх греків, який співпадає у нього з невидимою натурою, що ототожнюється з Богом. Він постає як всесвітній розум і закон, який організовує та впорядковує світ, тому у розумінні філософа жити у злагоді з Богом, означає жити у гармонії з природою, знайти гармонію внутрішнього світу. Важливим у філософа є розуміння й висвітлення проблеми людського щастя, яке, на думку мислителя, можна досягти шляхом морального вдосконалення людини. Філософ трактує життя людини як моральну діяльність, вводить поняття “сродної” праці, в основу якої покладає природні нахили людини. Філософ звертається до стоїчної філософії і Біблії, це визначило його філософську позицію – ототожнення філософії з етикою, своїм завданням він вважав навчити людину зберігати душевний спокій у мінливому світі. Здійснення божественної волі вимагає від людини можливості діяти у відповідності з моральними законами, саме так людина може знайти душевний спокій. Для побудови гармонійних стосунків зі світом важливим для людини є пізнання своєї природи, самопізнання. Божественний закон, який міститься у Біблії, вважає філософ, спонукає людину до моральних вчинків. На думку мислителя, пізнання символічного світу Біблії відбувається за допомогою серця. Образно-символічний світ Біблії неможливо пізнати буквально, розумом, його можна збагнути лише серцем. Серце дає можливість розрізняти добро і зло, для Г. Сковороди серце людини є сферою постійної боротьби добра і зла. Символічна філософія Г. Сковороди має спільні риси з античними вченнями, його образи-символи часто мають кілька значень, але він ніколи не намагався розірвати світ матеріальний і світ духовний, а завжди намагався побачити в матеріальному духовне, ось чому в мікрокосмі формується символ “істинної” людини через духовне звернення до Бога. У його образно-символічному світорозумінні кожному елементу навколишнього світу відповідає внутрішня і зовнішня сутність, форма і матерія, а головною метою людини, як вважав мислитель, є пізнання внутрішньої сутності світу, в якому прихована істина “із двох сутностей дві думки і два серця. Вчення Г. Сковороди є взірцем символічного світорозуміння, філософ намагався об’єднати внутрішню і зовнішню людські натури, а божественну сутність людина може пізнати не лише розумом, але й відчути її серцем. Самопізнання, самозаглиблення, життя у гармонії з природою, говорить філософ, забезпечує душевний спокій. Усвідомлюючи необхідність самопізнання, він намагається знайти відповідь на головні питання етики, а саме, через специфіку малого світу, тобто людину, він осягає духовні основи буття, окреслює його морально-етичні виміри, розглядає добро і зло, вказує шлях до “істинної» людини”. Г. Сковорода пропонує шлях морального вдосконалення людини через самопізнання, наслідування природи, що дасть можливість людині пізнати себе і звернутися в собі до Бога. Висновки. Український філософ Г. Сковорода є одним із тих діячів культури українського бароко, творчість якого не припиняє привертати увагу багатьох сучасних дослідників. Уявивши людину як мікрокосм, філософ наголошує на активній сутності людини, яка утверджувалася ще античними мислителями, була продовжена середньовічними богословами, ця ідея підтримувалася філософами доби Відродження, Нового часу та була провідною у вченнях професорів Києво-Могилянської академії. Теорія “сродної праці” філософа розкриває істинне призначення людини та вказує правильний шлях до щастя. Мислитель пропонує шлях морального вдосконалення людини через самопізнання, закликає до наслідування природи, до наполегливої праці над формуванням цілісної особистості, в якій гармонійно поєднуються розум та почуття. І сьогодні філософські роздуми Г. Сковороди допомагають глибше зрозуміти екзистенційні проблеми та є змістовним підґрунтям для розвитку сучасної етичної науки. Urgency of the research. G. Skovoroda’s philosophical work attracts the attention of contemporaries because the philosopher puts a person in the spotlight and determines what the support of man in the world is. In this case, the existence of man appears as a process of constant selfcreation, self-improvement. The problems of today concern every person, and the opportunity to build a harmonious relationship with the world is the main task for him. The path to happiness, according to the philosopher, lies in self-knowledge and moral perfection of man, so the philosophical wisdom of G. Skovoroda is needed today. Target setting. The problem of forming a holistic personality and determining the ways of moral improvement of man is still relevant today, and the consideration of G. Skovoroda’s philosophical work in this aspect is quite natural. Actual scientific researches and issues analysis. This study gave the opportunity to turn to the scientific works of domestic and foreign researchers of the philosophical heritage of G. Skovoroda. The theoretical foundations of the thinker’s work have tried to be found out by many scientists. The works of G. Skovoroda were investigated by D. Bagaliy, V. Gorsky, P. Zhitetsky, I. Ivano, O. Mishanych, I. Mirchuk, K. Mitrovych, A. Nizhenets, D. Olyanchin, I. Pisctry, F. Polishchuk, P. Popov, M. Rogovich, I. Tabachnikov, D. Chizhevsky, V. Shayan, P. Yaremenko and others. G. Skovoroda’s philosophical ideas are explored in the works of modern scientists, first of all, S. Gladky, I. Zagriychuk, D. Kirik, M. Redko, M. Ryk, M. Rogovich, Z. Skrynnik, I. Karivets’, L. Kharchenko. The research objective. Within the framework of the study it is necessary to analyze the work of G. Skovoroda in aspect of moral improvement of man. Consider the concept “true man” of the philosopher and investigate the connection between the teachings of ancient philosophers, early Christian philosophy, humanists of the Renaissance and the philosophical work of G. Skovoroda that influenced the further development of philosophical thought. It is important to study the understanding and interpretation of the problem of human happiness, which the philosopher considers, the definition of the sense of human being. The statement of basic materials. G. Skovoroda’s creative work includes many contradictory teachings that originate in ancient and early Christian philosophy, but it is still clear to us that the leading idea of his work is the theme of man, his moral being. G. Skovoroda builds his ideal of a person who has common features with an ancient ideal. The teaching of a philosopher about two natures, which are the basis of the worlds he defined, namely, macrocosm, that is, the universe, microcosm, as projections of the universe, which is a man and a symbolic world that is a Bible for him – resembles the cosmic logos of ancient Greeks with an invisible nature that identifies with God. It appears as a worldwide mind and the law that organize the world, so in the understanding of the philosopher to live in harmony with God means to live in harmony with nature, to find the harmony of the inner world. An important issue for the philosopher is understanding and highlighting the problem of human happiness, which, according to the thinker, can be achieved through the moral improvement of man. The philosopher interprets human life as moral activity, introduces the concept of “related” work, which is based on natural gifts of a person: “if he does work without putting his heart into it he will never be a success”, but if a person lives according to Nature’s law he will certainly be happy [4, p. 11]. The philosopher turns to the Stoic Philosophy and the Bible, which defined his philosophical position – identifying philosophy with ethics, and his task is considered to teach a person to maintain peace of mind in a changing world. Divine will makes a person act in accordance with moral laws, that is how a person can find peace of mind. To build a harmonious relationship with the world, it is important for man to know his nature, self-knowledge. The divine law contained in the Bible, the philosopher believes, encourages man to moral actions. According to the thinker, the knowledge of the symbolic world of the Bible comes through the heart. The figuratively-symbolic world of the Bible cannot be known literally, by reason, it can be understood only by heart. The heart gives the opportunity to distinguish between good and evil, for G. Skovoroda the heart of man is an area of constant struggle of good and evil: “…all worlds consist of two entities: evil and good” [8, p. 154]. G. Skovoroda’s symbolic philosophy has common features with ancient teachings, his symbol images often have several meanings, but he never tried to break the material and spiritual world, but always tried to see spiritual in the material, that is why the symbol of “true” man is formed in the microcosm through a spiritual appeal to God. In his figurative and symbolic worldview every element of the outside world corresponds to the internal and external essence, form and matter, and the main purpose of man, as the thinker believed, is the knowledge of the inner essence of the world in which the truth is hidden “of two entities two thoughts and two hearts: perishable and unperishable, pure and unclean, dead and alive” [8, p. 145]. As L. Ushkalov noted, G. Skovoroda in his works appears to be a philosopher and theologian first of all, he is characterized by a combination of “poetry, philosophy, theology and religious mystical entertainments”, his symbolic way of philosophizing caused “many different, sometimes completely opposite, reasoning and sentences”[11, p. 35-36]. G. Skovoroda’s doctrine is a model of symbolic worldview, the philosopher tried to unite the inner and external human nature, and the divine essence of man can be got not only by mind, but also it can be felt with the heart. Self-knowledge, self-absorption, life in harmony with nature, says the philosopher, provides peace of mind. Realizing the need for self-knowledge, he tries to find the answer to the main questions of ethics, namely, through the specificity of the small world, that is a person, he understands the spiritual foundations of being, outlines his moral and ethical dimensions, considers good and evil, points the path to a “true” person. G. Skovoroda offers the way of moral improvement of man through selfknowledge, following the nature, which will allow man to know himself and turn to God. Conclusions. Ukrainian philosopher G. Skovoroda is one of those figures of the Ukrainian Baroque culture, whose work does not stop attracting the attention of many modern researchers. Having imagined man as a microcosm, the philosopher emphasizes the active essence of man, which was established by ancient thinkers, was continued by medieval theologians, this idea was supported by the philosophers of the Renaissance, modern times and was leading in the teachings of professors of the Kyiv-Mohyla Academy. The theory of “related work” of the philosopher reveals the true purpose of man and points the right path to happiness. The thinker proposes the path of moral improvement of man through selfknowledge, he calls for imitation of nature, for hard work on the formation of a holistic personality, in which the mind and feelings are harmoniously combined. And today the philosophical reflections of G. Skovoroda help understand more deeply existential problems and are a meaningful basis for the development of modern ethical science

The study of the unified basis of the pedagogical worldview of Ivan Prokopenko and Grigory Skovoroda is relevant in the conditions of martial law in Ukraine and is due to the tragic events that the entire civilized world lives. The article is aimed at revealing the cordocentric basis of the pedagogical worldview of these educators and teachers. To achieve the goal, comparative historical and systemically structural methods were used to characterize the pedagogical worldview of each educator, to reveal the basic concept of publication. Methods specifically search – analysis, synthesis of generalization of historical facts – used to characterize cordocentrism through the prism of the pedagogical work of Grigory Skovorolda and pedagogical achievements of Ivan Prokopenko. The retrospective method was used to creatively interpret the results of the research. In the article, the results of the study are presented in accordance with synergistic, systemic, axiological approaches. The authors emphasized n6a because cordocentrism can be a synthesizing feature of the pedagogical worldview of these enlighteners. They formed pedagogical views on the basis of the idea of the naturalness of work, understanding of gratitude as the basis of worldview ethics and quality, unity of secular and religious ethics, life practice of cordial attitude to a person, mental attitude to the interlocutor, sincerity even in the most intimate senses and search for oneself, self-knowledge. The authors highlighted the significance of the phenomenon, Skovorodinovsky person, Skovorodinovsky intelligentst. In demand, in the opinion of the authors, are the practices of deep knowledge of themselves for the restoration and establishment of peace in Ukraine, the development of the best mentality traits for the continuous civilizational progress of Ukrainians, axiological understanding of the will, recognition of self-worth and psycho-emotional dependence on the native land, preservation of the memory of generations, diligence as signs of spiritual harmony and sensual residence of all things. These cordocentric imperatives combine the pedagogical worldviews of the great enlightener Grigory Skovoroda and the outstanding academician Ivan Prokopenko. These cordocentric imperatives combine the pedagogical worldviews of the great enlightener Grigory Skovoroda and the outstanding academician Ivan Prokopenko., Дослідження єдиного базису педагогічного світогляду Івана Прокопенка і Григорія Сковороди актуальне в умовах провадження в Україні воєнного стану і обумовлене трагічними подіями, які проживає увесь цивілізований світ. Метою статті визначено розкриття кордоцентричного базису педагогічного світогляду цим просвітників, педагогів. Для досягнення мети використано методи порівняльний історичний і системно структурний – для характеристики педагогічного світогляду кожного просвітника, розкриття основного поняття публікації. Методи конкретно пошукові – аналіз, синтез узагальнення історичних фактів – використано для характеристики кордоцентризму саме через призму педагогічного доробку Григорія Сковороди і педагогічних досягнень Івана Прокопенка. Ретроспективний метод використано для творчої інтерпретації результатів проведеної розвідки. Результати дослідження представлено відповідно до синергетичного, системного, аксіологічного підходів. Авторами наголошено увагу н6а тому, що кордоцентризм може бути синтезуючою ознакою педагогічного світогляду цих просвітників. Педагогічні погляди вони формували на основі ідеї сродності праці, розуміння вдячності як основи світоглядної етики і якості, єдності світської і релігійної етики, життєвої практики сердечного ставлення до людини, душевної налаштованості на співрозмовника, щирості навіть у найінтимніших почуваннях і пошуку себе, пізнання себе. Автори виділили значення феномену Сковородинівської людини, Сковородинівського інтелігента. Затребуваними, на погляд авторів, є практики глибокого знання себе для відновлення і утвердження миру в Україні, розвиток кращих рис ментальності для неперервного цивілізаційного поступу українців, аксіологічне розуміння волі, визнання самоцінності та психоемоційної залежності від рідної землі, збереження пам’яті поколінь, працьовитості як ознаки душевної гармонії і чуттєвого проживання усього сущого. Ці кордоцентричні імперативи поєднують педагогічні світогляди великого просвітника Григорія Сковороди і визначного академіка Івана Прокопенка. Перспективою подальшого дослідження визначено педагогічний аналіз листів Григорія Сковороди до свого учня і друга Миколи Ковалинського, систематизація спогадів учнів Івана Прокопенка.

Thoughts of Skovoroda on the improvement of human and society were considered in this article. Skovoroda, like the European enlighteners, considered the contemporary society and human to be imperfect. French enlighteners sought to improve a person through education and scientific knowledge, believed that an educated person could create a perfect society and linked the progress of society with the activity of the mind. Skovoroda chose his own path - he believed that scientific knowledge and education cannot make a person happy and perfect. He called a person to self-discovery, to reveal the true divine nature in oneself, which will determine a person’s related work. Only a related occupation can make a person happy, therefore perfect, and such a person will create a perfect society. In Skovoroda, knowledge and education are associated with material goods and honors, which give rise to envy and enmity between people. Skovoroda considered people who strive for material goods and fame to be a crowd, who is not capable of thinking and improving, unable to create a progressive and perfect society. The thoughts of the Ukrainian philosopher look utopian, but they help to understand the current state of consumerist society, where aggression, hatred and envy prevail., Проаналізовані думки Г. Сковороди про шляхи вдосконалення людини й суспільства. Український філософ подібно до діячів епохи Просвітництва вважав тогочасну людину й створене нею суспільство недосконалими, але обрав для їх вдосконалення власний шлях. Він не заохочував освіту й наукові знання, а закликав кожного до самопізнання, розкриття в собі справжньої божественної природи, яка схиляє до вибору певного заняття. Тільки вибране таким чином заняття здатне зробити людину справжньою, досконалою, яка створить досконале суспільство. Не матеріальні блага, не світські знання, а вдоволення обраним шляхом вважав Сковорода мірилом досконалості людини і суспільства.

The purpose of our article is: to describe the most effective means of a cognitive control in the learning process of a foreign language, to describe three main stages of a test creation, to identify final or intermediate (thematic) tests; to show the dependence of the success of testing on social intelligence of teachers. Methods of the research. The following theoretical methods of the research were used to solve the tasks formulated in the article: a categorical method, structural and functional methods, the methods of the analysis, systematization, modeling, generalization. Also in our research we used empirical methods of the statement study and molding experiment. With the aim to diagnose the level of the development of social intelligence of teachers we used the test of J. Gilford and M. O’Sullivan “Research of Social Intelligence”, adapted by O.S. Mykhailova (Гилфорд & О’Салливен, 2021). The results of the research. According to our research it is proved that the structure of social intelligence of a teacher had four components, such as: communicative potential, characteristics of self-awareness, social perception and energy characteristics of the individual. The outlined characteristics determine a teacher’s prediction of the development of interpersonal situations, the ability to interpret the information he/she has heard or seen and the behavior of others, readiness for effective social interaction and decision-making. Thus, social intelligence of a teacher contains individual inclinations, abilities, characteristics that facilitate the acquisition of individual personal experience, skills and abilities of social actions and contacts. Conclusions. Studying the social intelligence of the teacher is defined as the ability to perceive the surrounding and inner world, which allowed professionals at different levels to easily navigate in interpersonal interaction, harmonize their behavior. The structure of social intelligence of the teacher includes social sensitivity, empathy, self-knowledge and self-regulation. Social intelligence of a teacher is identified with certain psychological mechanisms. Social intelligence includes social thinking and wisdom. In such a way we analyze the concept of “social thinking” as a structural component of social intelligence. Social thinking is defined as the ability of the subject to understand and to operate with perceived information. A high level of the development of social thinking allows a teacher to solve problems effectively that are arisen in the process of interpersonal interaction; efficiency means speed, flexibility and accuracy in dealing with the facts of social reality., Метою нашої статті є: описати найбільш ефективні засоби когнітивного контролю в процесі навчання школярів іноземної мови, описати три основні етапи моделювання тесту, визначити підсумкові або проміжні (тематичні) тести, показати залежність успішності тестування від соціального інтелекту вчителів. Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у дослідженні використовувались емпіричні методи констатувального дослідження та формувального експерименту. Для діагностики рівня розвитку соціального інтелекту застосовувалась «Методика дослідження соціального інтелекту» Дж. Гілфорда та М. О’Саллівена, адаптована О.С. Михайловою (2021). Результати дослідження. Відповідно до отриманих результатів нашого дослідження доведено, що структура соціального інтелекту вчителя має чотири складові, такі як: комунікативний потенціал, характеристики самосвідомості, соціальна перцепція та енергетичні характеристики особистості. Окреслені характеристики зумовлюють прогнозування вчителем розвитку міжособистісних ситуацій, здатність до інтерпретації почутої чи побаченої ним інформації та поведінки інших, готовність до ефективної соціальної взаємодії і прийняття рішень. Отже, соціальний інтелект вміщує індивідуальні задатки, здібності, властивості, що фасилітують набуття вчителем особистісного досвіду, умінь і навичок соціальних дій і контактів. Висновки. Досліджуючи соціальний інтелект вчителя, ми визначаємо його як здатність сприймати навколишній і внутрішній світ, що дозволяє професіоналам різних рівнів легко орієнтуватися у міжособистісній взаємодії, гармонізувати свою поведінку тощо. До структури соціального інтелекту вчителя входять: соціальна чутливість, емпатія, самопізнання та саморегуляція. Соціальний інтелект учителя ототожнюється нами з певними психологічними механізмами. До них відносимо соціальне мислення та мудрість. Зокрема, проаналізовано поняття «соціальне мислення» як структурний компонент соціального інтелекту. Соціальне мислення визначається нами як здатність суб’єкта розуміти та оперувати сприйнятою інформацією. Високий рівень розвитку соціального мислення учителя дозволяє йому ефективно розв’язувати завдання, що виникають у процесі міжособистісної взаємодії; під ефективністю мається на увазі швидкість, гнучкість і точність в оперуванні фактами соціальної дійсності.

Творчість одна з головних цінностей людського буття, вона є здатністю самовираження кожної особистості. У процесі життєдіяльності людина через різні соціальні практики змінює навколишній світ на умови та засоби свого саморозвитку, вона стверджує себе у світі, виступає суб’єктом різних видів діяльності. У творчості поєднуються особистість і суб’єкт діяльності. Діяльність має соціальну спрямованість від якої залежить особистісний зміст творчості. Завдяки діяльності особистість організовує простір свого буття у культурі. Creativity is one of the main values of human being, it is the ability of each personality. In the process of life, a person changes the outside world through different social practices to the conditions and means of his self-development, he affirms himself in the world, acts as a subject of various activities. The work combines the personality and the subject of activity. Activity has a social orientation on which the personal content of creativity depends. Thanks to the activity, the person organizes the space of his being in culture.

The article presents a study of the everyday life discourse in writing about the Self of a fictional subject. It seems obvious that involvement of self-writing in everyday practice calls into question the power of self-writing in the context of everyday life for the self-knowledge of the individual. The purpose of this scientific research is to debunk this illusion and explain the connection between the everyday life and self-writing. It transforms the practice of incorporating one’s own «I» in writing into the dimension of constructing the subject’s identity. There are no works on this topic in modern literary criticism and this fact also indicates the relevance and novelty of the research that is unfolding in the following article. Nowadays, the history of everyday life is booming. It is evidenced by a whole array of scientific papers on this issue. The study of self-writing in the dimension of everyday life appeals to the semiotic approach of Y.M. Lotman and G. Knabe for the analysis of the sign-symbolic nature of everyday life, to the sociological studies of A. Schutz, P. Berger and T. Lukman to identify the ways of constructing everyday life as reality or as a «life world», to the works of V.D.Leleko in the field of aesthetics and culturology of everyday life. The works of the philosophical and anthropological school serve the basis for the research. Particular attention is given to the text-letter of the Enlightenment. The protagonists of the Enlightenment Age invest the issues of everyday life in the work of writing that is a daily practice in the XVIII century. Due to its characteristics, the sphere of everyday life is a measure of self-knowledge and self-affirmation of the individual that was first artistically embodied by enlightened characters. The study shows that everyday life asa strong ground for self-affirmation of the subject was discovered with the help of the personal writing in the novel of the XVIII century, but this discovery became a lost testament to the text-writing of the Enlightenment. Changing the picture of everyday life under the influence of new technologies does not interfere with the text-writing. In the dynamic picture of everyday life offered to us by the 21st century, writing about the Self of a fictional subject opens up new facets of the power of everyday life discourse for the anthropological laboratory of literature. The study is illustrated by thesuch texts as: «Robinson Crusoe» by D.Defoe, «Nun» by D. Diderot, «Memoirs of two young wives» by O. de Balzac, «Poison of Love» by E.-E. Schmitt, «Self-portrait of the radiator» by K. Boben., Стаття представляє дослідження дискурсу побутовості / повсякденності в письмі про Себе фікційного суб’єкта. Особлива увага приділена тексту-письму епохи Просвітництва. Дослідження засвідчує, що побутовість як міцний ґрунт самоствердження суб’єкта була відкрита саме завдяки ресурсам особистісного письма в романі XVIII ст., проте це відкриття стало втраченим заповітом тексту-письма епохи Просвітництва. Зміна картини побутового життя під впливом новітніх технологій не стає на заваді текту-письму. В динамічній картині повсякденності, яку пропонує нам ХХІ ст., письмо про Себе фікційного суб’єкта відкриває нові грані потужності дискурсу побутового життя для антропологічної лабораторії літератури. Положення проведеного дослідження ілюструються на матеріалі текстів: «Робінзон Крузо» Д.Дефо, «Черниця» Д.Дідро, «Спогади двох молодих дружин» О. де Бальзака, «Отрута кохання» Е.-Е. Шмітта, «Автопортрет у радіатора» К. Бобена.

In modern conditions, when the process of integration of Ukrainian higher education into the European system takes place, and this is associated with improving the quality of training, of particular importance is the psychological adaptation of freshmen to the new conditions of learning. Adaptation of freshmen to the new conditions of higher education is associated with increased activity of the individual, with the formation of his new qualities, with a different attitude to the new world, and self-awareness in this world. Thus, this process will be successful if the student in the initial period of study can quickly and correctly understand the new requirements of learning, acquire the knowledge and skills necessary to function in a student environment, as well as hi focuses on the necessary values of his future professional and social activities. With the development of self-awareness, as a result of self-knowledge, during communication and activity, it appeares a self-concept in a person, which gradually improves and becomes an important structural element of his psychological state. Scientists distinguish two types of I-concept: positive and negative. Positive self-concept is regarded as positive attitude towards oneself, self-esteem, self-acceptance, and negative – as negative attitude towards oneself, rejection of oneself, feelings of inferiority. At discrepancy between a real situation and personal ideals various emotional reactions are possible. Differences between the real and the ideal, as well as between the real and the appropriate give rise to qualitatively different types of impaired adaptation of the individual to the conditions of activity. Self-awareness plays a significant role in the process of psychological adaptation of freshmen in the early stages of learning. And the correspondence of the real self to the ideal self, which forms a positive self-concept, is one of the important factors that help to optimize the process of adaptation of freshmen to study in higher educational institution., Рассмотрен один из аспектов адаптаци первокурсников к учебной деятельности в высшем учебном заведении. Определены понятия «самосознание» и «Я-концепция». Отмечено, что самосознание может влиять на адаптацию первокурсников к обучению. Выявлено, что соответствие Я-реального Я-идеальному формирует положительную Я-концепцию, а также способствует оптимизации процесса адаптации первокурсников к обучению в высшем учебном заведении., Розглянуто один із аспектів адаптації пешокурсників до навчальної діяльності у закладі вищої освіти. Визначено поняття «самосвідомість» та «Я-концепція». Зазначено, що самосвідомість може впливати на адаптацію перокурсників до навчання. Виявлено, що відповідність реального Я ідеальному Я формує позитивну Я-концепцію, а також сприяє оптимізації процесу адаптації першокурсників до навчання у вищому закладі освіти.

Purpose. The article is aimed to analyse the phenomenon of bodily memory in the context of commemorative practices. The commemorative practices are a social instrument known since archaic times, which had different ways of use in different epochs. In totalitarian societies, officially organized commemorative practices are frequently used for propaganda and manipulation. For most people, their mechanism remains unconscious, as bodily memory plays a leading role there. The density of a modern social world actualises the ability to observe own changes and regulate the processes of their flow. This updates an exploration of the bodily memory phenomenon. Theoretical basis. The classification of forms of bodily memory is carried out in the article: genetic (cellular memory, heredity), psychophysical (memory for different types of sensations, skills, muscle tone, etc.), psychoenergetic (emotions, mental states, mood, unconscious action, etc.), mental (knowledge of the rules of social games, attitudes, stereotypes, thoughts, memories, ways of our detection, behaviour, etc.). It has been revealed that the systemic openness of bodily memory is the fundamental basis of commemorative practices. Originality. The term "conscious commemoration" is proposed to denote the anthropological process associated with self-knowledge, self-construction and co-creation, which requires a distinction between forms of bodily memory, understanding of its structural features and functional capabilities. Conclusions. The phenomenon of bodily memory reveals the anthropological potential of commemorative practices. It can manifest itself as an independently organized body-spiritual practice of self-construction (harmonization of the architecture of one’s own body and individuality) on the basis of self-knowledge and self-observation (directing attention to one’s movements, reactions, behaviour, honest recognition of one’s attitudes). The latter is the foundation of conscious co-creation. The phenomenon of bodily memory reveals the secret of spiritualization in the process of approaching a person to his body., Метою статті є аналіз феномену тілесної пам’яті в контексті комеморативних практик. Комеморативні практики – відомий з архаїчних часів соціальний інструмент, який в різні епохи мав різне призначення. В тоталітарних суспільствах офіційно організовані комеморативні практики часто використовуються з метою пропаганди і маніпуляції. Для більшості людей їх механізм залишається неусвідомленим, оскільки провідну роль у ньому відіграє тілесна пам’ять. Щільність сучасного соціального світу актуалізує вміння спостерігати за власними змінами і регулювати процеси їх перетікання. Це обґрунтовує дослідження феномену пам’яті тіла. Теоретичний базис. У роботі здійснено класифікацію форм тілесної пам’яті: генетична (клітинна пам’ять, спадковість), психофізична (пам’ять на відчуття різного ґатунку, вміння, навички, м’язовий тонус), психоенергетична (емоції, психічні стани, настрій, безсвідома дія), ментальна (знання правил соціальних ігор, установки, стереотипи, думки, спогади, способи нашого виявлення, поведінки). Виявлено, що системна відкритість тілесної пам’яті складає фундаментальну підставу комеморативних практик. Наукова новизна. Запропоновано термін "свідома комеморація" для позначення антропологічного процесу, пов’язаного із самопізнанням, самобудуванням і співтворчістю, який вимагає розрізнення форм тілесної пам’яті, розуміння її структурних особливостей та функціональних можливостей. Висновки. Феномен пам’яті тіла відкриває антропологічний потенціал комеморативних практик. Він може виявитись як самостійно організована тілесно-духовна практика самобудування (гармонізації архітектури власного тіла й індивідуальності) на підставі самопізнання та самоспостереження (спрямування уваги до своїх рухів, реакцій, поведінки, чесного визнання своїх установок). Останнє складає фундамент свідомого співтворення. Феномен пам’яті тіла відкриває таїну одухотворення в процесі наближення людини до свого тіла.

В статті розглядаються підходи професійної рефлексії викладачів, як самопізнання, самоаналіз. Описується поетапний процес самоаналізу під час педагогічного процесу та поетапний процес самооцінки, які впливають на професійно-особистісне самовдосконалення викладача. Всі головні етапи дозволяють викладачу розпізнати та пізнати внутрішні процеси, які відбуваються під час педагогічної діяльності. З педагогічного рівня рефлексії розкривається намагання викладача не лише передати науково-практичну інформацію студентові, а і намагання викладача до саморозвитку рефлексівних власних дій. Розглядається вплив рефлексивної діяльності на пізнання власної індивідуальності. Висвітлюються чотири основні функції, які притаманні педагогічній діяльності. Спостерігаючи студент за викладачем, котрий під час практичний занять миттєво використовуючи основні функції, надає яскравий приклад як можна оволодіти рефлексивними діями. Розглядається партнерська взаємодія викладача та студента за допомогою трьох складових частин. Саме перша сторона педагогічної діяльності займає важливе місце під час педагогічного процесу. Лише викладач може викликати мотивацію у студента для вивчення та подальшого саморозвитку своїми діями, використовуючи певні інструменти професійного іміджу. Наводиться опис всіх компонентів, якими користується викладач під час проведення практичних або лекційних заняття. Відбувається детальний аналіз всіх компонентів педагогічної рефлексії, які виникають під час обміну між викладачем та студентом в педагогічній діяльності викладача. В статті описується намагання викладача навчити студента критично мислити на власних діях.

В статті визначено, що розвитку духовності у майбутніх лідерів машинобудівного профілю у процесі навчання в закладах вищої освіти (ЗВО) може сприяти розвиток особистісних якостей: вольових, рефлексивних, усвідомлення своїх цілей і можливостей, освоєння навичок самопізнання і саморегуляції, розвиток самостійності. Формування духовності студентів технічних ЗВО безпосередньо залежить від тих смислів і цінностей, які вони знаходять у професійній діяльності. В статті доведено, що формування професійної свідомості студентів є підґрунтям для формування духовності студента-майбутнього лідера ТЗВО. Зроблений детальний аналіз самопізнанню як спрямованості людини на пізнання своїх фізичних, духовних можливостей і якостей. Особлива увага при формуванні духовності приділяється самооцінці, самосвідомості, самоконтролю, самовдосконаленню так як формування духовності вимагає наявності вольових якостей з боку студента-майбутнього лідера машинобудівного профілю. В статті підкреслений зв'язок самовдосконалення особистості з її самовихованням, самопрограмуванням на успіх. Доведено, що самопізнання – одне з найскладніших і наваж-ливіших завдань виховання духовності , оскільки воно зумовлює саморозвиток і самовдосконалення особистості студента - майбутнього лідера машинобудівного профілю. It is stipulated in the article that the development of spirituality in future leaders of engineering in the process of studying in higher education institution (HEI) can contribute to the development of the following personal qualities: volitional, reflective, awareness of their goals and capabilities, skills of self-knowledge and self-regulation, and independence. The formation of the spirituality of students of technical higher education institution directly depends on the meanings and values that they find in their professional activities. It is proved in the article that the formation of professional students' consciousness is the basis for the formation of the spirituality of the student-future leader of THEI. A detailed analysis of self-knowledge as a person's focus on knowledge of his physical, spiritual capabilities and qualities is made. Particular attention in the formation of spirituality is paid to self-esteem, self-awareness, self-control, and self-improvement as the formation of spirituality requires the presence of strong-willed qualities of the student-future leader of the engineering field. The connection of self-improvement of the individual with his self-education, self-programming for success is emphasized. It is proved that self-knowledge is one of the most difficult and important tasks of spiritual education, as it determines the self-development and self-improvement of the student's personality - the future leader of the machine-building field.

Стаття присвячена дослідженню основних психологічних бар’єрів, з якими стикаються студенти в процесі саморозвитку. У статті аналізуються підходи до розуміння понять «психологічний бар’єр» та «саморозвиток». Визначається, що психологічний бар’єр – це психологічний феномен, який представлений у формі відчуттів, образів, переживань, у яких відбиваються якості об’єкта до обмежень проявів життєдіяльності особистості, до перепон задоволення його потреб. Саморозвиток розуміється як усвідомлений, актуалізований та керований процес внутрішніх змін. Бар’єри саморозвитку є одними із тих перепон, які заважають становленні індивіда як дійсного суб’єкта власної життєдіяльності, діяльного, активного, перетворюючого навколишню дійсність внаслідок адекватного цілепокладання та ціледосягання. Аbstract.The article is devoted to the study of the main psychological barriers that students face in the process of self-development. The article analyzes approaches to understanding the concepts of “psychological barrier” and “self-development”. It is determined that the psychological barrier is a psychological phenomenon, which is presented in the form of sensations, images, experiences, which reflect the quality of the object to the limitations of the manifestations of the life of the individual, to the barriers to meeting his needs. Self-development is understood as a conscious, actualized and controlled process of internal changes. Self-development barriers are one of those obstacles that prevent the formation of an individual as a real subject of his own life, active, active, transforming the surrounding reality as a result of adequate goal-setting and the achievement of goals. The article presents the classification of the main barriers to self-development of any personality. The main psychological barriers to self-development of students are investigated, which prevent them from becoming subjects of their own development, reduce their ability to goal-setting, self-designation, self-organization and self-control. It is determined that there are external (objective and subjective), as well as internal (purely psychological) barriers that accompany his educational and work activities. Such psychological barriers as: a student lack of internal motives for self-knowledge and self-development; rejection of self-knowledge through internal fears; the failure of the student to become the subject of his own self-development; insufficient level of available methods and techniques of self-knowledge and self-development; setting wrong life goals; insufficient development of such mechanisms of self-development as identification, reflection, the ability to self-acceptance and self-prediction, etc. prevent a young person from reaching a high level of his own development - self-actualization.

У статті обґрунтовано теоретико-практичні аспекти застосування «Self-book» особистісно-професійного зростання майбутнього педагога. У науковій розвідці розкрито сутність і зміст поняття «Self-book», яке подаємо як індивідуальний щоденник (книга, блокнот або планер) студента, у якому він фіксує власні здобутки в особистісно-професійному зростанні, визначає траєкторію самопізнання, саморозвитку й самовдосконалення, а також відстежує динаміку освітніх результатів за допомогою пропонованих діагностичних методик. Охарактеризовано змістово-методичне забезпечення «Self-book», що дозволяє відстежувати динаміку освітніх результатів і особистісно-професійного розвитку студентів упродовж усього періоду навчання в закладі вищої освіти. Доведено, що особистісно-професійний розвиток це складний багатогранний процес, який спрямований на формування у майбутніх педагогів не тільки загальних і професійних компетентностей, а й передбачає розвиток їхніх особистісних сенсів. Визначено основні компоненти особистісно-професійного розвитку майбутніх фахівців у галузі освіти, а саме: особистісний (ціннісно-особистісні та професійні установки; самопізнання й саморозвиток; професійне вивищення; здатність та готовність реагувати на виклики часу; вироблення власної траєкторії професійного й особистісного зростання); навички ХХІ ст. (критичне мислення та здатність вирішувати проблеми; комунікативні навички та навички співробітництва; цифрові навички), пошуково-дослідницький (уміння виокремлювати проблему дослідження; працювати в команді; проєктувати етапи виконання дослідження; здійснювати добір необхідних засобів для вирішення дослідницького завдання; здійснювати пошук, відбір необхідних джерел, працювати з різними видами каталогів бібліотек, описами справ, що знаходяться у фондах архівів; аналізувати, систематизувати, узагальнювати отриману інформацію; виробляти нові знання задля їх використання у власній професійній діяльності; створювати і презентувати власні освітні продукти), рефлексійний (уявлення про себе, особистісні якості та результати власної діяльності; здійснення самоаналізу, самопізнання, самодіагностики, самооцінки, саморозвитку, самовдосконалення; здатність виявляти помилки й усувати недоліки власної професійної діяльності). Розкрито переваги та недоліки використання «Self-book» у особистісно-професійному вивищенні майбутнього педагога.

Purpose. The author believes that the main topic of philosophical studies of Heraclitus was not nature, not dialectics, and not political philosophy; he was engaged in the development of philosophical anthropology, and all other questions raised by him were subordinated to it to one degree or another. It is anthropology that is the most "dark" part of the teachings of this philosopher, therefore the purpose of this article is to identify the hidden anthropological message of Heraclitus. In case of success, it will become clear what made him "darken". Theoretical basis. The methodological basis of the article is the anthropological understanding of fragments of Heraclitus’ texts presented in a historical and philosophical context. Originality. The philosophical concept of Heraclitus is still a mystery for researchers of his work. The author of the article proposed such a variant of interpretation, within the framework of which different elements of this concept fit into a consistent model. Conclusions. The article proves that although the anthropological turn in philosophy is traditionally associated with the activities of the sophists and Socrates, the previous philosophical thought was also not devoid of anthropological ideas. Moreover, pre-Socratic philosophers posed problems, the interpretation of which brought the doctrine of man to the level of high-order abstractions, while surprisingly preserving the concreteness of the life-meaning questions that confront him. And one of the brightest representatives of pre-Socratic anthropology was Heraclitus of Ephesus. Religion was the motivator that made him study the world, man, and society. The doctrine of the Logos developed by Heraclitus had a tremendous impact on Plato and Philo of Alexandria, and through them on the author of the Fourth Gospel, who begins his story with a "Greek" rethinking of the mystery of the Incarnation. If Heraclitus claimed that a person carries a particle of the Logos, then John (or the one who wrote on his behalf) proclaimed that the Logos itself incorporated a particle of man. Despite all the differences between these approaches, each of them postulated the cosmic (divine) significance of human existence, which means that it brought anthropology to the ontological level., Цель. Автор считает, что главной темой философских исследований Гераклита были не природа, не диалектика и не политическая философия; он занимался разработкой философской антропологии, а все остальные поднимаемые им вопросы были в той или иной степени подчинены ей. Именно антропология является самой "темной" частью учения этого философа, поэтому целью данной статьи является выявление скрытого антропологического месседжа Гераклита. В случае удачи станет понятно и то, что заставляло его "темнить". Теоретический базис. Методологической основой статьи является антропологическое осмысление фрагментов текстов Гераклита, представленное в историко-философском контексте. Научная новизна. Философская концепция Гераклита до сих пор остается загадкой для исследователей его творчества. Автор статьи предложил такой вариант интерпретации, в рамках которого разные элементы этой концепции укладываются в непротиворечивую модель. Выводы. В статье доказывается, что хотя антропологический поворот в философии традиционно связывают с деятельностью софистов и Сократа, предшествующая философская мысль также не была лишена антропологических идей. Более того, досократовскими философами были поставлены проблемы, осмысление которых вывело учение о человеке на уровень абстракций высоких порядков, удивительным образом сохранив при этом конкретность стоящих перед ним смысложизненных вопросов. И одним из ярчайших представителей досократовской антропологии был Гераклит Эфесский. Религия была тем мотиватором, который заставлял его заниматься исследованием мира, человека и общества. Разработанное Гераклитом учение о Логосе оказало колоссальное влияние на Платона и на Филона Александрийского, а через них – и на автора Четвертого Евангелия, который начинает свое повествование с "греческого" переосмысления тайны Боговоплощения. Если Гераклит утверждал, что человек несет в себе частицу Логоса, то Иоанн (или тот, кто писал от его имени) провозгласил, что сам Логос вобрал в себя частицу человека. При всех отличиях между собой этих подходов, каждый из них постулировал космическую (божественную) значимость человеческого бытия, а значит – выводил антропологию на онтологический уровень., Мета. Автор вважає, що головною темою філософських досліджень Геракліта були не природа, не діалектика і не політична філософія; він займався розробкою філософської антропології, а всі інші питання, що він підіймав, були в тій чи іншій мірі підпорядковані їй. Саме антропологія є найбільш "темною" частиною вчення цього філософа, тому метою даної статті є виявлення прихованого антропологічного меседжу Геракліта. У разі успіху стане зрозуміло і те, що змушувало його "темніти". Теоретичний базис. Методологічною основою статті є антропологічне осмислення фрагментів текстів Геракліта, представлене в історико-філософському контексті. Наукова новизна. Філософська концепція Геракліта до сих пір залишається загадкою для дослідників його творчості. Автор цих рядків запропонував такий варіант інтерпретації, в рамках якого різні елементи цієї концепції укладаються в несуперечливу модель. Висновки. У статті доводиться, що хоча антропологічний поворот у філософії традиційно пов’язують з діяльністю софістів і Сократа, філософська думка їх попередників також не була позбавлена антропологічних ідей. Більш того, досократівськими філософами були поставлені проблеми, осмислення яких вивело вчення про людину на рівень абстракцій високих порядків, дивним чином зберігши при цьому конкретність смисложиттєвих питань, які стоять перед нею. І одним з найяскравіших представників досократівської антропології був Геракліт. Релігія була тим мотиватором, який змушував його займатися дослідженням світу, людини і суспільства. Розроблене Гераклітом вчення про Логос справило колосальний вплив на Платона і на Філона Олександрійського, а через них – і на автора Четвертого Євангелія, який починає свою розповідь з "грецького" переосмислення таємниці Боговтілення. Якщо Геракліт стверджував, що людина несе в собі частинку Логосу, то Іоанн (або той, хто писав від його імені) проголосив, що сам Логос увібрав в себе частинку людини. При всіх відмінностях між собою цих підходів, кожен з них постулював космічну (божественну) значимість людського буття, а значить – виводив антропологію на онтологічний рівень.

Показано соответствие между развиваемой в оперном творчестве Моцарта темы идентичности и самопознания с внутренними интенциями жизненного пути самого композитора. Подчеркивается, что, с одной стороны, Моцарт переплавил многообразие форм коллективного в музыкальных традициях в уникальное, связанное с осознанием своего жизненного мира, при этом через имитацию и совершенное владение правилами композиции. С другой стороны, несмотря на огромный массив сочинений, написанных в разнообразных жанрах, именно оперный жанр был особенно близок ему своей игровой природой.