Search

The purpose of writing a scientific article is to propose directions for the implementation of certain provisions of the Istanbul Convention on the protection of children's rights in Ukraine based on the analysis of the norms of the Istanbul Convention and domestic legislation in the field of combating domestic violence, as well as the results of the activities of the National Police units. The work presents an analysis of statistical information on the activity of mobile groups of the National Police of the Dnipropetrovsk region on reports of domestic violence. A conclusion was made about the latency of domestic violence in relation to children. Attention was focused on the need to take into account in the activities of the National Police bodies and units the principle of the Istanbul Convention, according to which a child-witness of domestic violence must be officially recognized as a victim of such illegal actions. Proposed directions for improving the protection of children's rights when combating domestic violence, taking into account the requirements of the Council of Europe Convention on the prevention of violence against women and domestic violence and the fight against these phenomena. A proposal was put forward to develop and adopt the orders of the Ministry of Social Policy "About the approval of the Regulation on the creation and operation of the Unified State Register of Domestic Violence and Gender-Based Violence, the exercise of the powers of the holder of this register" and " About the approval of the Regulation on the Unified State Register of Offenders". The need for legislative implementation of the "child-witness = child-victim" principle into the activities of practical bodies of the National Police by introducing specific changes to the Criminal Procedure Code of Ukraine and the Code of Ukraine on Administrative Offenses is emphasized. The position regarding the need to resolve the issue of the mandatory appointment of a psychological examination in cases of domestic violence involving a child and the consideration of its results during the decision on the merits of the case is supported. It is proposed to supplement the Code of Ukraine on Administrative Offenses with Article 279-9 "Peculiarities of consideration of a case on an administrative offense related to domestic violence.", Мета написання наукової статті – на підставі аналізу норм Стамбульської конвенції та вітчизняного законодавства у сфері протидії домашньому насильству, а також результатів діяльності підрозділів Національної поліції запропонувати напрямки реалізації окремих положень Стамбульської конвенції щодо забезпечення прав дитини в Україні. У роботі представлений аналіз статистичної інформації діяльності мобільних груп Національної поліції Дніпропетровської області на повідомлення про факти домашнього насильства. Зроблено висновок про латентність домашнього насильства відносно дітей. Акцентовано увагу на необхідності врахування в діяльності органів та підрозділів Національної поліції принципу Стамбульської Конвенції, за якого дитина-свідок домашнього насильства офіційно має визнаватися потерпілим від таких протиправних дій. Запропоновані напрямки удосконалення забезпечення прав дитини під час протидії домашньому насильству з урахуванням вимог Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Висунута пропозиція розробити та прийняти накази Міністерства соціальної політики «Про затвердження Положення про створення та функціонування Єдиного державногореєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, здійснення повноважень держателя цього реєстру» та «Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр кривдників». Наголошено на потребі законодавчого впровадження у діяльність практичних органів Національної поліції принципу «дитина-свідок=дитина-потерпілий» шляхом запровадження конкретних змін до Кримінального процесуального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підтримана позиція щодо необхідності вирішення питання обов’язкового призначення психологічної експертизи у справах про домашнє насильство за участю дитини та врахування її результатів під час вирішення справи по суті. Запропоновано доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення статтею 279-9 «Особливості розгляду справи про адміністративне правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством».

Przedmiotem badań przedstawionych w artykule jest Dekret Gracjana w aspekcie instytucji świadka w procesach zarówno cywilnych, jak i karnych. Celem przeprowadzonych analiz tekstów prawnych oraz dicta Gracjana było uzyskanie potwierdzenia dla przyjętej hipotezy badawczej dotyczącej instytucji świadka. W Dekrecie obecne są teksty prawne zarówno prawa kanonicznego, jak i rzymskiego. Prawo kanoniczne posiłkowało się prawem rzymskim w zakresie wielu instytucji procesowych, również instytucji świadka. Metody badawcze, którymi posłużono się w analizie tekstów prawnych, to metoda historycznoprawna oraz dogmatycznoprawna. W wyniku przeprowadzonych badań potwierdzono przyjętą hipotezę badawczą, że instytucja świadka zarówno w prawie kanonicznym, jak i w normach prawa rzymskiego obecnych w Dekrecie cechuje się zasadniczo takimi samymi wymogami stawianymi świadkom, z zachowaniem elementów różnicujących, specyficznych dla procesu kanonicznego. W procesach kanonicznych nigdy nie wolno było dołączać do przysięgi próby wrzątku lub rozpalonego żelaza. Gracjan zawarł w Dekrecie dorobek jurysprudencji rzymskiej i kanonicznej do XII w. W jego nauce o świadkach odzwierciedla się troska sądownictwa rzymskiego i kościelnego o zachowanie zgodnej z prawem procedury procesowej, dotarcie do prawdy o zdarzeniu i wydanie sprawiedliwego wyroku. Jego nauka o świadkach, poza oczywistymi przestarzałymi normami, pozostaje aktualna do dziś. The research subject of this paper focuses on Gratian’s Decretum in respect of witnesses institution in both criminal and civil cases. The aim of the conducted analyses of Gratian’s legal texts and his dicta was to confirm the hypothesis on the institution of witnesses. The Decretum includes both texts of canon law and Roman Law, since canon law has used complementarily principles of Roman Law in several aspects of procedural law, including the rules on witnesses. In the process of analysis of the legal texts, several research methods were used: historical and legal, along with a dogmatic and legal method. As the result, the hypothesis was confirmed that the institution of witnesses in both canon law and in the norms of Roman Law present in Gratian’s Decretum generally sets the same requirements for witnesses in both systems, except for the elements that differentiate canon law procedure. In addition, canon law proceedings never allowed the evidence to be introduced by trial by ordeal: neither ordeal by hot water nor by hot iron. Gratian in the Decretum has included the achievements of Roman and canonical jurisprudence up to the 12th century. His teachings on witnesses reflect the concern of the Roman and church judiciary to observe a lawful trial procedure, find the truth about the incident and issue a fair verdict. His views on witnesses, apart from obvious outdated standards, are still valid today. Предметом исследования, представленного в настоящей статье, является Декрет Грациана в аспекте института свидетеля как в гражданском, так и в уголовном процессе. Целью проведенного анализа правовых текстов и dicta Грациана было получение подтверждения для принятой гипотезы исследования, касающейся института свидетеля. В Декрете присутствуют юридические тексты как канонического, так и римского права. Каноническое право использовало римское право в отношении многих процессуальных институтов, включая институт свидетеля. Методами исследования, используемыми при анализе юридических текстов, являются историко-правовой метод и догматико-правовой метод. В результате проведенного исследования подтвердилась предполагаемая гипотеза исследования о том, что институт свидетеля как в каноническом праве, так и в нормах римского права, представленных в Декрете, характеризуется по сути одинаковыми требованиями, предъявляемыми к свидетелям, с сохранением дифференцирующих элементов, характерных для канонического процесса. В канонических процессах к присяге никогда не допускалось испытание кипящей водой или раскаленным железом. Грациан включил в Декрет достижения римской и канонической юриспруденции вплоть до XII века. Его учение о свидетелях отражает заботу римской и церковной судебной системы о сохранении законной процедуры судебного разбирательства, установлении истины и вынесении справедливого приговора. Его учение о свидетелях, помимо очевидных устаревших норм, остается актуальным и сегодня. Предметом дослідження представленого в статті є Указ Граціана щодо інституту свідка як у цивільних, так і в кримінальних процесах. Метою аналізу юридичних текстів та dicta Граціана було підтвердження прийнятої дослідницької гіпотези щодо інституту свідка. B Указi є присутні юридичні тексти як канонічного права, так і римського права. Канонічне право ґрунтувалося на римському праві у сфері багатьох процесуальних інститутів, зокрема інституту свідка. Методами дослідження, які використовуються при аналізі правових текстів, є історично-правовий та догматично-правовий метод. У результаті проведеного дослідження підтверджено прийняту дослідницьку гіпотезу про те, що інститут свідка, як у канонічному праві, так і в нормах римського права присутніх в Указi, характеризується по суті однаковими вимогами до свідків, з утриманням диференційованих елементів, характерних для канонічного процесу. У канонічних процесах ніколи не дозволялося приєднуватися до до присяги проби окропом або розпеченим залізом. Граціан включив до Указу досягнення римської та канонічної юриспруденції аж до 12 ст. B його навчаннi про свідків відображається турботa римського та церковного судочинства щодо дотримання процесуальної процедури згідно закону, правди щодо фактів та потреби винести справедливе рішення. Його навчання про свідків, крім очевидних застарілих стандартів, залишається актуальним і донині.

W komentowanej uchwale Sąd Najwyższy stwierdził, że nie popełnia przestępstwa z art. 233 § 1a Kodeksu karnego świadek, który składa fałszywe zeznanie z obawy przed grożącą mu odpowiedzialnością karną, jeżeli – realizując prawo do obrony – zeznaje nieprawdę lub zataja prawdę, nie wyczerpując jednocześnie swoim zachowaniem znamion czynu zabronionego określonego w innym przepisie ustawy. W doktrynie i w orzecznic­twie słusznie przyjmuje się, że prawo do obrony to prawo do obrony człowieka, a nie jego statusu w postępo­waniu karnym. Prawo to obejmuje zatem nie tylko wyjaśnienia, lecz także zeznania składane przez oskarżonego w toku postępowania. Podejście do art. 233 § 1a K.k., zgodne z tezą wyrażoną w uchwale, urealnia prawo spraw­cy czynu zabronionego do obrony, chroniąc go przed samooskarżeniem również jako świadka. In the resolution concerned, the Supreme Court stated that a witness giving false testimony out of fear of criminal liability does not commit an offence under Article 233 § 1a of the Penal Code, if, in the exercise of their right of defence, they give false testimony or conceal the truth without if, at the same time, their conduct does not have the qualities of an offence, as specified in another provision of the Act. It is rightly accepted in the doctrine and judicial decisions that the right to defence is the right to defend a person rather than their status in criminal proceedings. This right therefore extends not only to justifications but also to statements made by the accused in the course of the proceedings. An interpretation of the Article 233 § 1a of the Penal Code, con­sistent with the thesis expressed in the resolution, makes the right to defence of the perpetrator of a prohibited act more realistic, protecting them against self-incrimination also as a witness. В комментируемом постановлении Верховный Суд указал, что свидетель, дающий ложные показания из-за страха перед уголовной ответственностью, не совершает преступления, предусмотренного статьей 233 § 1a Уголовного кодекса, если – при осуществлении своего права на защиту – он дает ложные показания или скрывает правду, не исчерпывая в то же время своим поведением элементов запрещенного деяния, указанного в другом положении Закона. Доктрина и судебная практика справедливо исходят из того, что право на защиту – это право защищать человека, а не его статус в уголовном судопроизводстве. Таким образом, это право включает не только объяснения, но и показания, данные обвиняемым в ходе судебного разбирательства. Подход к статье 233 § 1a Уголовного кодекса, соответствующий тезису, выраженному в постановлении, делает более реальным право на защиту лица, совершившего преступное деяние, защищая его от самообвинения также в качестве свидетеля. У коментованій постанові Верховний Суд зазначив, що не вчиняє злочину передбаченого в ст. 233 § 1а Кримінального кодексу свідок, який дає неправдиві показання через побоювання кримінальної відповідальності, якщо – під час реалізації права на захист – дає неправдиві свідчення або приховує істину, не вичерпуючи ознак забороненої дії, визначеної іншою статтею законy. В доктрині та судовій практиці зазначаєтся, що право на захист – це право на захист особи, а не її статус у кримінальному процесі. Отже, це право поширюється не лише на пояснення, а й на свідчення обвинувачених у ході провадження. Підхід до ст. 233 § 1а Кримінального кодексу, у відповідності з тезою викладеною в постанові, воно реалізує право виконавця забороненої дії нa захист, захищаючи його від самозвинувачення також як свідка.

Purpose: the study of some problems of judicial practice regarding the participation of a witness in administrative-delict proceedings and the possibilities of solving these problems in order to start a correct discussion. Research methods: the methodological basis of the study was made up of general scientific methods of cognition, with the help of which the author tried to find out the criteria for the procedure of bringing a witness to justice for contempt of court. Results: a number of significant features of the procedure of simultaneous continuation of the case within the framework of administrative-delict proceedings and bringing the witness in this case to administrative responsibility for contempt of court were revealed. Discussion: in this aspect, it is proposed to pay special attention to the need for the simultaneous implementation and adaptation to both of the specified procedures of both the trial of an administrative offense and the bringing of a witness to administrative liability for contempt of court of a number of innovations in the field of criminal proceedings in the part of the procedure for obtaining evidence and proving, which generally contains seven main stages. The approach of developing a single legal standard was supported, according to which the Law «On administrative procedure» should define standards for all types of administrative activity, including and the specified two procedures within the limits, so to speak, of double consideration of the administrative offense case. Attention was drawn to the need for unconditional implementation in the process of the specified fundamental reform of these two procedures from the point of view of reliable implementation of the rights of a witness with a dual procedural status as a witness and an offender in the system of basic European values. Мета: дослідження деяких проблем судової практики щодо участі свідка в адміністративно-деліктному провадженні і можливостей вирішення цих проблем. Методи дослідження: методологічну основу дослідження склали загальнонаукові методи пізнання, за допомогою яких автор спробував з’ясувати критерії особливості процедури притягнення свідка до відповідальності за неповагу до суду. Результати: виявлено низку істотних особливостей процедури одночасного продовження розгляду справи в межах адміністративно-деліктного провадження та притягнення свідка по цій справі до адміністративної відповідальності за неповагу до суду. Обговорення: пропонується у такому аспекті звернути особливу увагу на необхідність одночасного впровадження та адаптації до обох вказаних процедур низки інновацій в галузі кримінального провадження у частині процедури отримання доказів і доказування, що взагалі містить основних сім етапів. Підтримано підхід із розробки для цих двох процедур та й усіх інших різновидів адміністративної діяльності єдині правові стандарти з надійним забезпеченням реалізації прав свідка з подвійним процесуальним статусом власне як свідка і правопорушника в системі базових європейських цінностей.

The article reveals the peculiarities of witness and victim questioning in proceedings about threats or violence against a law enforcement officer. The main constituent elements of preparation for conducting this investigative action have been determined. The circle of persons who can act as witnesses in similar proceedings is outlined, and it is established that their list depends on the method and circumstances of commission of this criminal offense. The information that should be established as a result of the interrogation of these persons has been determined. Special attention is paid to tactical techniques of witness interrogation, the choice of which depends on specific investigative situation (investigative materials at disposal of an investigator, characteristics of interrogated person and his interest in results of investigation, the nature of relationship established during the investigative action between investigator and interrogated, etc.). The specifics of interrogation of a witness who is a representative of a law enforcement agency have been determined. Problematic aspects of interrogation of victims in the investigated proceedings are revealed. It is emphasized that the testimony of this category of witnesses is characterized by completeness and detail, which is caused by the availability of legal knowledge. Acquaintance with regulatory documents regulating the activities of the structure where the victim is employed is recognized as a necessary element of preparation for such interrogations. The list of circumstances to be ascertained during the interrogation of victim law enforcement officer has been defined. Tactical methods that can be used by investigator in various interrogation situations are proposed. It is emphasized that the pronounced conflictual nature of the situation of interrogation of victim in the investigated proceedings usually occurs in case of illegal behavior of law enforcement officer (exceeding official powers, unjustified use of coercion, etc.) on the eve of committing a criminal offense against him. Attention was drawn to the violations that investigators assume when interrogating law enforcement officers as victims., У статті розкрито особливості проведення допиту свідка та потерпілого у провадженнях про погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу. Визначено основні складові елементи підготовки до проведення даної слідчої дії. Окреслено коло осіб, які можуть виступати свідками у подібних провадженнях та встановлено, що їх перелік залежить від способу та обстановки вчинення даного кримінального правопорушення. Визначено інформацію, яка має бути встановлена в результаті проведення допиту цих осіб. Особливу увагу звернено на тактичні прийоми проведення допиту свідків, вибір яких залежить від конкретної слідчої ситуації (наявних у розпорядженні слідчого матеріалів, особливостей допитуваної особи та його зацікавленості у результатах розслідування, характеру встановлених під час слідчої дії взаємовідносин між слідчим та допитуваним та ін.). Визначено особливості допиту свідка, який є представником правоохоронного органу. Розкрито проблемні аспекти проведення допитів потерпілих у досліджуваних провадженнях. Підкреслено, що показання даної категорії свідків характеризується повнотою і деталізацією, що зумовлено наявністю у них юридичних знань. Необхідним елементом підготовки до таких допитів визнано ознайомлення з нормативними документами, які регламентують діяльність структури, де перебуває на службі потерпілий. Визначено перелік обставин, що підлягають з'ясуванню під час допиту потерпілого правоохоронця. Запропоновано тактичні прийоми, які може застосовувати слідчий у різних ситуаціях допиту. Акцентовано, що яскраво виражений конфліктний характер ситуації допиту потерпілого у досліджуваних провадженнях, зазвичай, має місце у разі неправомірної поведінки працівника правоохоронного органу (перевищення службових повноважень, невиправдане застосування примусу тощо) напередодні вчинення кримінального правопорушення щодо нього. Звернуто увагу на порушення, яких припускаються слідчі, проводячи допит працівників правоохоронних органів в якості потерпілих.

The article considers the place and role of witness testimony in the system of means of evidence in economic litigation. To this end, the relevant economic procedural legislation is analyzed, which provides a definition of the testimony of witnesses and regulates the procedure for obtaining them. The analysis of scientific sources revealed that the institute of witnesses, in economic litigation, is one of the topics of discussion not only among practitioners but also among scholars. A critical review of the positions of scholars on the place and role of witness testimony in the system of evidence in economic litigation. It is determined that the introduction of the institution of witnesses in economic litigation is aimed at unifying and simplifying the procedural aspects of litigation. It is established that despite long discussions on the use of the institution of witnesses in economic litigation, practice has shown the need to expand the means of proof through witness testimony, as it is seen that the study of such testimony in some cases can help establish objective truth and completeness. and comprehensiveness of the case. From the analysis of procedural norms it was concluded that the subjects of evidence in economic litigation may be persons who are not directly involved in the case. The witness belongs to this group of subjects. The positive feature of the witness is that he directly perceived the circumstances of the case with the help of the senses and the lack of legal interest in resolving the case. In economic litigation, there are cases in which the testimony of witnesses can be used, which determines the existence of certain relationships between the witness and the party. It was emphasized that if witnesses are involved in the trial, there is a risk of delaying the trial and, as a consequence, violating the principle of efficiency of the trial due to abuse of non-appearance of witnesses at the hearing. Amendments to the economic procedural legislation have been proposed to regulate the obligation to testify as a witness. It is proved that the introduction of the institute of witnesses in the economic procedural legislation is a positive change, which is aimed at bringing the economic justice of Ukraine closer to European standards., У статті розглянуто місце та роль показань свідків в системі засобів доказування у господарському судочинстві. З цією метою проаналізовано відповідне господарське процесуальне законодавство, яке надає визначення показань свідків та регламентує порядок їх отримання. Проведений аналіз наукових джерел дозволив виявити, що інститут свідків, саме у господарському судочинстві, є однією із дискусійних тем не тільки серед практиків, а також серед вчених. Здійсненний критичний огляд позицій вчених стосовно місця та ролі показань свідків в системі засобів доказування у господарському судочинстві. Визначено, що впровадження інституту свідків у господарське судочинство пов’язано з метою уніфікації та спрощення процесуальних аспектів судочинства. Встановлено, що незважаючи на достатньо тривалі дискусії стосовно застосування інституту свідків у господарському судочинстві, практика продемонструвала необхідність розширення засобів доказування за рахунок показань свідка, оскільки вбачається, що дослідження саме таких свідчень в окремих випадках може сприяти встановленню об’єктивної істини у справі та забезпечити повноту та всебічність розгляду справи. З аналізу процесуальних норм зроблено висновок, що суб’єктами доказування у господарському судочинстві можуть бути й особи, які безпосередньо не беруть участь у справі. Саме до цієї групи суб’єктів відноситься свідок. Позитивна риса свідка в тому, що він безпосередньо сприйняв обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. У господарському судочинстві існують справи, в яких можуть бути використані показання свідків, що зумовлюють наявність між свідком і стороною певних взаємозв’язків. Наголошено, що при залученні свідків до судового процесу існує загроза затягування розгляду справи та, як слідство, порушення принципу оперативності розгляду справи через зловживання з неявкою свідків на судове засідання. Запропоновано зміни до господарського процесуального законодавство щодо регламентування обов’язків надання показань свідком. Доведено, що запровадження інституту свідків у господарське процесуальне законодавство є позитивними змінами, які спрямовані на наближення господарського судочинства України до європейських стандартів.

The article is devoted to the characteristics of the third group of subjects of notarial procedural legal relations, which includes persons who assist the notary in the notarial proceedings, their concept and composition. It is emphasized that, unlike persons involved in notarial proceedings, this group of subjects has no legal interest in the consequences of notarial proceedings - neither substantive nor procedural. The position is expressed and substantiated that the implementation of a full-fledged institute of expert participation and expertise in the notarial process should be approached carefully, especially when it comes to involving an expert to establish the facts of the subject of evidence. Involving an expert in the notarial process to establish certain facts means that these facts are not obvious to the notary, but controversial. It seems more reasonable to involve an expert to establish the content of the law, in particular, when applying the analogy of law or analogy of law or to clarify the content of foreign law. These provisions, by analogy with civil proceedings, should be implemented in the legislation on notaries. It is concluded that the regulation of the participation of a specialist in the notarial process cannot be approached in a limited way. It does not seem possible to fully outline the cases of specialist participation in notarial procedural legislation. The notary must have the dispositive right to involve a specialist in the notarial process at his own discretion, if required by the peculiarities of the notarial act. It is emphasized that the notarial process requires the formation of its conceptual apparatus. In this regard, the author proposes to clarify the names of the relevant subjects of notarial procedural legal relations, which currently have the name “witness”. In such notarial proceedings as testamentary wills, announcement of a secret will or taking measures to protect inherited property, the relevant entities that certify the correctness of the notarial act, to be called witnesses. Instead, in the notarial proceedings for maritime protests, the relevant actors should be called simply eyewitnesses, Статтю присвячено характеристиці третьої групи суб’єктів нотаріальних процесуальних правовідносин до якої належать особи, які сприяють нотаріусу у вчиненні нотаріального провадження, їх поняттю та складу. Підкреслено, що на відміну від осіб, які беруть участь у вчиненні нотаріального провадження, зазначена група суб’єктів не має юридичного інтересу у наслідках нотаріального провадження – ані матеріально-правового, ані процесуального. Висловлено та обґрунтовано позицію, що до втілення у нотаріальному процесі повноцінного інституту участі експерта та експертиз слід підходити виважено, особливо якщо мова йде про залучення експерта для встановлення фактів предмету доказування. Залучення експерта у нотаріальному процесі для встановлення певних фактів означає, що ці факти для нотаріуса не є очевидним, а спірними. Більш обґрунтованим виглядає залучення експерта для встановлення змісту права, зокрема, при застосуванні аналогії закону чи аналогії права або ж з’ясування змісту норм іноземного права. Зазначені положення по аналогії з цивільним процесом слід було б втілити і у законодавстві про нотаріат. Зроблено висновок про те, що до врегулювання участі спеціаліста у нотаріальному процесі не можна підходити обмежено. Повно окреслити у нотаріальному процесуальному законодавстві випадки участі спеціаліста не видається можливим. Нотаріус повинен мати диспозитивне право залучити спеціаліста у нотаріальному процесі на власний розсуд, якщо того потребують особливості вчинюваної нотаріальної дії. Підкреслено, що нотаріальний процес потребує формування свого понятійного апарату. У зв’язку з цим, автор пропонує уточнити найменування відповідних суб’єктів нотаріальних процесуальних правовідносин, які на сьогодні мають найменування «свідок». У таких нотаріальних провадженнях як посвідчення заповітів, оголошення секретного заповіту чи вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, відповідних суб’єктів, які засвідчують правильність вчинення нотаріальної дії, називати понятими. Натомість у нотаріальному провадженні з вчинення морських протестів відповідних суб’єктів варто було б називати просто очевидцями події.

У статті розглянуто особливості проведення допиту підозрюваного, потерпілого та свідків при розслідуванні кишенькових крадіжок. Визначено тактичні умови проведення допиту, які безпосередньо впливають на результативність допиту. Акцентовано увагу на наслідках допущення слідчих помилок при допиті. Охарактеризовано особливості встановлення контакту з потерпілим, якщо він певним чином своєю поведінкою дав привід або полегшив, зумовив вчинення злочину, а також особливості допиту підозрюваного., The article considers the peculiarities of interrogation of suspects, victims and witnesses in the investigation of pickpocketing. The tactical conditions of the interrogation, which directly affect the effectiveness of the interrogation, have been determined. Emphasis is placed on the consequences of investigative errors during interrogation. The peculiarities of establishing contact with the victim, if he in some way by his behavior gave an excuse or facilitated, caused the commission of a crime, as well as the peculiarities of the interrogation of the suspect are described.

У статті досліджено основні положення цивільного процесуального законодавства у частині правового регулювання інституту інших учасників судового процесу. Автором наголошено на актуальності тематики дослідження в контексті реформування судової системи в цілому та цивільного процесу зокрема. Інші учасники судової справи в цивільному судочинстві складають окрему групу суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин. Головною особливістю цієї групи суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин є відсутність юридичної зацікавленості у результаті розгляду і вирішення цивільної справи, проте їх роль та значення у вирішенні справи теж вагома. У ЦПК України визначений перелік інших учасників судового процесу та в окремих статтях окреслено правовий статус кожного з них, однак такий перелік не можна вважати повним, оскільки тривають дискусії щодо залучення до складу інших учасників судового процесу таких суб’єктів як педагог, психолог. У статті проаналізований зарубіжний досвід правового регулювання правового статусу інших учасників цивільного процесу, а також висвітлені питання інституту консультанта, технічного консультанта у цивільному процесуальному праві зарубіжних держав. У статті висвітлено класифікації інших учасників судового процесу, а саме поділ на дві групи: особи, які в силу своїх професійних обов’язків мають здійснювати організаційно-технічне забезпечення цивільного процесу (помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник), ці учасники процесу знаходяться в штаті суду, тому іноді їх зараховують до осіб, діяльність яких пов’язана з правосуддям; особи, які сприяють розгляду та вирішенню цивільної справи по суті (свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, експерт у галузі права), також ці учасники процесу виконують функцію сприяння здійсненню правосуддя у цивільних справах. Також автор звертає увагу на необхідність вдосконалення правового регулювання статусу таких суб’єктів як помічник судді та експерт у галузі права, усунення окремих недоліків понятійного апарату цивільного процесуального законодавства у питанні інших учасників судового процесу. The article explores the main provisions of the civil procedural legislation regarding the legal regulation of the institute of other participants in the trial. The author emphasized the relevance of the research topic in the context of reforming the judicial system as a whole and the civil process in particular. Other litigants in civil proceedings form a separate group of civil procedural entities. The main feature of this group of subjects of civil procedural relations is the lack of legal interest as a result of the consideration and resolution of a civil case, but their role and importance in solving the case is also significant. The CPC of Ukraine defines a list of other participants in the trial, and in separate articles outlines the legal status of each of them, but such a list cannot be considered complete, as discussions continue to involve such subjects as a teacher, a psychologist into the composition of other litigants. The article explores the foreign experience of legal regulation of the legal status of other participants in the civil process, as well as the issues of the institute of consultant, technical consultant in civil procedural law of foreign states. The article highlights the classifications of other litigants, namely the division into two groups: persons who, by virtue of their professional responsibilities, must carry out organizational and technical support of civil proceedings (assistant judge, court secretary, court administrator), these participants are in the state court, so sometimes they are referred to persons whose activities are related to justice; persons assisting with the consideration and settlement of the merits of the case (witness, expert, specialist, translator, expert in the field of law), also these participants in the process perform the function of facilitating the administration of justice in civil cases. The author also draws attention to the need to improve the legal regulation of the status of such subjects as the assistant judge and expert in the field of law, eliminating certain shortcomings of the conceptual apparatus of civil procedural legislation in the issue of other participants in the trial.

Стаття присвячена проблемі захисту та забезпечення безпеки свідка у кримінальному провадженні, а також вивченню досвіду окремих зарубіжних країн у вирішенні зазначеної проблеми в кримінальному процесі. Зокрема, для визначення сутності свідка як суб’єкта кримінального процесу та як носія доказової інформації в кримінальному провадженні, наводиться теоретичний аналіз наукових позицій окремих вчених процесуалістів стосовно мети та підстав захисту й забезпечення безпеки свідка, а також аналізуються норми чинного в Україні кримінального процесуального законодавства, які закріплюють норми забезпечення захисту та безпеки свідка як учасника, що бере участь у кримінальному провадженні. Окремо наведено аналіз позитивного для України досвіду деяких зарубіжних держав у побудові системи захисту та забезпечення безпеки свідків у кримінальному процесі. Встановлено, що ключовою особливістю процесуального статусу свідка, яка відрізняє його від інших учасників кримінального провадження, зокрема потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, є наявність статутного обов’язку надати незалежні безсторонні свідчення по суті кримінального провадження. Однак цей обов’язок свідка держава повинна підтверджувати відповідними гарантіями його безпеки. Юридичний статус свідка є системою нормативно-регулюючих норм кримінального процесу щодо прав, обов’язків та обмежень відповідальності особи, яка виступає як свідок, для максимально реалізації цією особою суспільно значущої функції – реалізації завдань кримінального судочинства. Однак для реалізації цієї функції держава в певних випадках змушена (вважаємо, – зобов’язана) брати на себе обов’язок захисту свідка. Констатовано, що використання міжнародного досвіду є неоціненним для нагальної необхідності вдосконалення інститут імунітету свідка та його захисту в Україні. Аджесьогодні в Україні не існує системи захисту свідків як такої, хіба що співробітники національної поліції та СБУ за потреби забезпечують особисту охорону. Також, ще в 1993 році був прийнятий закон, який стосується захисту свідків, але він реально не діє і вже безнадійно застарів, його варто або оновити, або ж замінити на новий. Висловлено пропозицію про необхідність створення в Україні схожої за незалежністю до НАБУ служби із захисту свідків. Це допомогло б уникнути конкуренції серед правоохоронних відомств та не допустити браку довіри до них. The article is devoted to the problem of protection and security of a witness in criminal proceedings, as well as the study of the experience of some foreign countries in solving this problem in criminal proceedings. In particular, to determine the essence of a witness as a subject of criminal proceedings and as a carrier of evidence in criminal proceedings, a theoretical analysis of the scientific positions of individual scholars in relation to the purpose and grounds of protection and security of witnesses, and analyzes the current criminal procedure legislation in Ukraine. establish norms for ensuring the protection and security of a witness as a participant in criminal proceedings. A separate analysis of Ukraine’s positive experience of some foreign countries in building a system of protection and security of witnesses in criminal proceedings. It is established that the key feature of the procedural status of a witness, which distinguishes him from other participants in criminal proceedings, in particular the victim, suspect, accused, is the statutory obligation to provide independent impartial evidence on the merits of criminal proceedings. However, this obligation of the witness must be confirmed by the state with appropriate guarantees of his safety. The legal status of a witness is a system of normative and regulatory norms of the criminal process regarding the rights, duties and limitations of liability of a person acting as a witness, for the maximum implementation of this person’s socially significant function – the implementation of criminal proceedings. However, in order to carry out this function, the state is in certain cases forced (we believe that the state is obliged) to assume the duty of witness protection. It is stated that the use of international experience is invaluable for the urgent need to improve the institution of witness immunity and its protection in Ukraine. After all, at present in Ukraine there is no such system of witness protection, except that the national police and the SBU provide personal protection if necessary. Also, back in 1993, a law was passed concerning the protection of witnesses, but it does not really work and is hopelessly outdated, it should either be updated or replaced with a new one. A proposal was made to establish a witness protection service similar to NABU’s independence in Ukraine. This would help avoid competition among law enforcement agencies and prevent a lack of trust in them.

У статті розглянуто нормативне регулювання та практика діяльності прокуратури Російської імперії на етапі підготовки до судового розгляду кримінальних справ після судової реформи 1864 року. Реалізація прокуратурою повноважень, наданих їй на цьому етапі, впливала на подальший хід кримінального процесу The article considers the normative regulation and practice of the activity of the Prosecutor's Office of the Russian Empire at the stage of preparation for the trial of criminal cases after the judicial reform of 1864. The exercise by the prosecutor's office of the powers granted to it at this stage influenced the further course of the criminal proceedings.

The article covers the analysis of foreign historical sources written by French and German authors (Patrick Garcia, Emmanuel Droit, Franz Reichherer). It was found out that such notions as history of modern times, history of recent past, direct history, and close history have already been put into a wide scientific circulation. Such direction of the historical science has been developing for more than 40 years; as a result a number of papers have been published, appropriate research institutes have been organised, periodicals and monographs are issued, subjects and courses were included to curricula of higher and secondary educational establishments in foreign countries. The moving boundaries of this direction are revealed: an ascending one – a person’s lifetime (a real witness), and a descending one – a striking event of the present time being discussed in press, media and social networks. The key concepts of the history of modern times such as witness, memory, social enquiry, event, and peculiarities of their usage are characterised. The comparative analysis of the Ukrainian and foreign studies of the recent history shows that the Ukrainian scientists do not pay enough attention to the methodology of such studies. The same situation is with the arrangement of glossary and research methods, the choice of research objects, subjects and content, the selection of sources and materials. Therefore, the history of modern times should be taken seriously and studied properly in order to use research findings in history of pedagogy and education studies., У статті здійснено аналіз зарубіжних джерел з історичної науки, переважно французьких і німецьких авторів (Garcia Patrick, Droit Emmanuel, Reichherer Franz), який засвідчив, що поняття «історія сучасності», «історія недавнього минулого», «безпосередня історія», «близька історія», вже увійшли до широкого наукового обігу. Більш ніж за 40 річну історію розвитку цього напряму історичної науки в зарубіжних країнах опубліковано значну кількість розвідок, організовано відповідні науково-дослідницькі інституції, виходять періодичні й монографічні видання, запроваджено навчальні предмети й курси у вищих і середніх навчальних закладах. Розкриваються рухливі межі цього напряму: висхідну – тривалість життя людини (живий свідок) і низхідну, якою маркується яскрава подія нинішнього часу, що обговорюється в пресі, засобах масової інформації, соціальних мережах. Схарактеризовано ключові поняття історії сьогодення – свідок, пам’ять, соціальний запит, подія та особливості їх застосування. Компаративний аналіз українських і зарубіжних досліджень недавньої історії засвідчує недостатню увагу вітчизняних науковців до методології проведення таких розвідок. Це стосується й недостатньої розробленості поняттєво-термінологічного апарату, методів дослідження, вибору об’єктів і предметів дослідження, змістового наповнення, добору джерел і матеріалів. Відтак постановка питання про «історію сучасності» – це перші кроки до її серйозного вивчення та застосування в дослідженнях з історії педагогіки й освіти.

У статті обґрунтовано актуальність проблеми, розкрито сутність, особливос-ті, етапи розвитку та ролі учасників булінгу. Визначена роль підготовки педагогі-чних працівників в процесі профілактики та вирішення булінг-ситуацій. Предста-влено структуру семінару-тренінгу для вчителів, як складової частини шкільної антибулінгової програми.

У статті обґрунтовано актуальність проблеми, розкрито сутність, особливос-ті, етапи розвитку та ролі учасників булінгу. Визначена роль підготовки педагогі-чних працівників в процесі профілактики та вирішення булінг-ситуацій. Предста-влено структуру семінару-тренінгу для вчителів, як складової частини шкільної антибулінгової програми. &nbsp

The article explores an unknown story from the biography of Bishop Nestor (Sidoruk), related to the repression against him in 1936. The author, based on the materials of the criminal case, studies the investigation and analyzes the results of the investigation. The position of the witnesses in the case is shown, excerpts from the characteristics and references are given. Analysis of the documents gave grounds to conclude that G. Sidoruk was convicted unreasonably., У статті досліджено невідомий сюжет із біографії православного єпископа Нестора (Сидорука) (1904-1951), що пов'язаний із репресіями проти нього 1936 р. На основі матеріалів кримінальної справи з'ясовується перебіг слідства та аналізуються результати розслідування. Показано позицію свідків у справі, наведено витяги із характеристик і довідок. Вивчення документів дало підстави зробити висновок про те, що Г. Сидорука було засуджено безпідставно.

One of the most efficient measures of crime counteraction is timely reporting law enforcement agencies during which a special role is dedicated to persons (informants). They provide assistance to authorized subjects in the sphere of corruption counteraction by giving operative significant information.Thus the article is aimed at the analysis of law enforcement bodies and special services of the USA experience concerning work with confidential sources.The latest tendencies of the US police activities are concentrated on the attraction of citizens to cooperation with police. Such cooperation is efficient in prevention of most hard crimes due to informants' assistance, i.e. people who display desire to cooperate with police.Scientists D. Sunshine and T. Tyler consider that the nature of relations between police and publicity has a great influence on the efficiency of crime counteraction, local citizens' welfare. The authors draw attention to the importance of establishing benevolent relations between police and local population.The given article also reveals the USA law enforcement agencies experience of institute of confidential cooperation using. Using of operative sources of information remains the most efficient tools for detection, suspension, disclosure and investigation of crimes in the whole world.With the aim of achievement of accuracy in terminology it is conducted the identification of different kinds of informants depending on their role and law enforcement institution they collaborate with.Conclusions. Actions in favor of society are a important element of informationship as social institute. The results of conducted analysis testify that the modern understanding of institute of confidential cooperation in the USA is grounded on the following principles:- the object of message is information about any abuses, violations, immoral behavior that may cause significant violations of rights and duties of citizens, damage to society or separate citizens and other public interests;- the motive of moral informant is the protection of public interests durante absentia personal direct interest in the results of investigation of the claim he has made;- informant has to be sure in the truthfulness of information he provides;- the sphere of informationship activity has to be as public as private sphere if its activity can influence the rights and duties of citizens and public interests.Thus the promising trend of further scientific researches has to be analysis of experience of the given problem solving in the other leading countries of international community with the aim of its consideration in domestic practice., В статье проанализирован опыт использования правоохранительными органами США института конфиденциального сотрудничества. Использование оперативных источников информации остается наиболее действенным инструментов выявления, прекращения, раскрытия и расследования преступлений во всем мире.С целью достижения четкости в терминологии проведена идентификация разных видов информаторов в зависимости от их назначения и правоохранительной структуры, с которой они сотрудничают., У статті проаналізовано досвід використання правоохоронними органами США інституту конфіденційного співробітництва. Використання оперативних джерел інформації залишається найбільш дієвим інструментом виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів у всьому світі.З метою досягнення чіткості в термінологі, проведено ідентифікацію різних видів інформаторів залежно від їх призначення та правоохоронної структури, з якою вони співпрацюють.

The Federal Republic of Germany has one of the most stable criminal procedure laws in Europe. The German Code of Criminal Procedure (CCP) was adopted in 1887 and is now applied as amended on April 7, 1987. It reflects the general ideas of the democratic reforms of criminal procedure that took part in the 19th century. Witness’ status in the German CCP is described in Chapter 6 ‘Witnesses’ of Book 1 ‘General Provisions’. The Witness chapter contain the terms setting out: a witness’s rights and obligations, procedure of interrogation of witnesses and certain categories of persons (federal President, MPs and ministers), a witness’s oath, compensation as well as legal counsel. One of the main differences of the German law from that of Ukraine is that in the German CCP witness’ status is described in a separate chapter specifying their rights and obligations, while in the Ukrainian CCP these are included in ‘Other Participants of Criminal Proceedings’. The German CCP does not focus on the definition of a witness as much as in the Ukrainian CCP – this is what makes German CCP really specific as it contains no definitions of the terms used therein. Therefore, the legislator enabled to develop them in the criminal procedural doctrine and jurisprudence. In Germany, ‘witness’ is most commonly defined by the reference to the definition that was made up by the Supreme Court of the German Empire: ‘A witness is the person who, without taking any other procedural position, should inform the judge about the facts such person perceived.’ Looking at the German testimony concept we can say that it was created in old times together with the legal process itself, and evolved under the influence of a variety of circumstances, mainly due to the transition from one type of criminal procedure to another., Стаття присвячена правовому становищу свідка у Кримінально-процесуальному кодексі Федеративної Республіки Німеччини (далі - КПК ФРН). Автор досліджує основні норми КПК ФРН, які регулюють права та обов'язки свідка. Сформульовано відповідні пропозиції щодо вдосконалення чинного Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Стаття присвячена правовому становищу свідка у Кримінально-процесуальному кодексі Федеративної Республіки Німеччини (далі – КПК ФРН). Автор досліджує основні норми КПК ФРН, які регулюють права та обов'язки свідка. Сформульовано відповідні пропозиції щодо вдосконалення чинного Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України). The Federal Republic of Germany has one of the most stable criminal procedure laws in Europe. The German Code of Criminal Procedure (CCP) was adopted in 1887 and is now applied as amended on April 7, 1987. It reflects the general ideas of the democratic reforms of criminal procedure that took part in the 19th century. Witness’ status in the German CCP is described in Chapter 6 ‘Witnesses’ of Book 1 ‘General Provisions’. The Witness chapter contain the terms setting out: a witness's rights and obligations, procedure of interrogation of witnesses and certain categories of persons (federal President, MPs and ministers), a witness’s oath, compensation as well as legal counsel. One of the main differences of the German law from that of Ukraine is that in the German CCP witness’ status is described in a separate chapter specifying their rights and obligations, while in the Ukrainian CCP these are included in ‘Other Participants of Criminal Proceedings’. The German CCP does not focus on the definition of a witness as much as in the Ukrainian CCP – this is what makes German CCP really specific as it contains no definitions of the terms used therein. Therefore, the legislator enabled to develop them in the criminal procedural doctrine and jurisprudence. In Germany, ‘witness’ is most commonly defined by the reference to the definition that was made up by the Supreme Court of the German Empire: ‘A witness is the person who, without taking any other procedural position, should inform the judge about the facts such person perceived.’ Looking at the German testimony concept we can say that it was created in old times together with the legal process itself, and evolved under the influence of a variety of circumstances, mainly due to the transition from one type of criminal procedure to another. Статья посвящена правовому положению свидетеля в Уголовно-процессуальном кодексе Федеративной Республики Германии (дальше – КПК ФРГ). Автор исследует основные нормы КПК ФРГ, которые регулируют права и обязанности свидетеля. Сформулированы соответствующие предложения по совершенствованию действующего Уголовного процессуального кодекса Украины (дальше – УПК Украины).

Аналізуються умови, за яких, відомості, які ідентифікують особистість учасника кримінального судочинства, залишаються повністю невідомими обвинуваченому та особам, які його оточують, а також підсудному. The conditions under which the information identifying the personality of the participant in criminal proceedings remains completely unknown to the accused and those who surround him, as well as the defendant, are analyzed.