Search

The article examines the legal nature of the Civil Council of International Experts (PCIE) in the context of the legal status of the High Qualification Commission of Judges of Ukraine (HQCJU) and the peculiarities of their interaction during the selection of judges to the High Anti-Corruption Court. The use of the historical method made it possible to state that with the changes injudicial legislation in 2016, bodies of judicial governance were determined at the legislative level, which are independent in their activities and are responsible for the formation of a professional and virtuous judicial corps. The concept of autonomy (independence) of judicial governance bodies, in particular in matters of formation of the judicial corps, creates prerequisites for the analysis of the legal nature of advisory and auxiliary bodies, their direct or indirect influence on the adoption of relevant decisions. The Law of Ukraine "On the High Anti-corruption Court" introduced an auxiliary body for the purposes of selection to the said court - PCIE, the legal nature and status of which require research and the formation of approaches to solving certain scientific and practical tasks. The conducted research established that the PCIE does not fully meet the characteristics of an "advisory, auxiliary body", taking into account its influence on the decisions of the HQCJU. At the same time, PCIE is not endowed with legal personality in legal relations that arise in connection with the adoption of relevant decisions of the HQCJU and does not bear legal responsibility for the adopted decisions. The analysis of the legal nature of the PCIE made it possible to formulate the conclusion that, in the presence of the mandatory characteristic of "honesty" both in the members of the HQCJU and in the members of the PCIE, the advisory (auxiliary) function of the latter is realized exclusively through the prism of the professional experience of its members, the qualification requirement for which have experience of working in other countries for at least five years in the implementation of procedural management, support of state prosecution in court or implementation of judicial proceedings in cases related to corruption. According to the direction of the performed function, PCIE acts as an additional subject of legitimization of the judiciary. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article summarizes, expands and substantiates scientific knowledge about the theoretical and practical aspects of the influence of judicial law-making on judicial reform. The legal nature of judicial law-making is characterized, taking into account modern contextual and conceptual approaches to understanding the law-making potential of the court. Judicial law-making is an important, integral and special type of law-making. The legal nature of judicial law-making is deep and multifaceted, in particular, it is a way of achieving the goal of justice and ensuring the rule of law; an important guarantee of the protection of human rights; a necessary element of implementing the rule of law in the mechanism of ensuring human rights and freedoms; a means of overcoming legislative gaps and exceptional legal problems in the course of law enforcement; a tool for supplementing the law; «insurance» agent of the legislator, etc. In the democratic countries of the world, judicial law-making has proven itself as an effective tool entrusted to the courts within the limits of their judicial activity, and they use this tool with an appropriate level of responsibility. The peculiarities and directions of influence of international and national judicial law-making on reforming the judicial system and legal reform are analyzed. The theoretical and practical value of the influence of judicial law-making on judicial and legal reforms lies in the fact that it is a conceptual basis for the qualitative transformation of the domestic judiciary, judiciary, justice and the legal system, in particular the field of judicial law. The state and trends of the introduction of judicial law-making into the national legal system of Ukraine based on the results of the last judicial reform are revealed. With each stage of judicial reform in Ukraine, the need for official recognition of judicial law-making becomes more relevant. The judicial reform of 2016 did not positively resolve this issue. Currently, the need to introduce judicial law-making is mostly recognized at the doctrinal level, but is rejected by the legislator. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article is devoted to the issues of improving the institution of disciplinary liability of judges which will guarantee avoidance of the loss of the authority of justice due to unprofessionalism or open illegality of the use of the judicial power granted to individual judges, with certain "fuses" for the possibility of extra-procedural pressure on judges. The purpose оf the article is to formulate scientifically based conclusions on the necessity of enshrining in law the elements of disciplinary offenses as legislative determination for bringing judges to disciplinary responsibility, to determine the permissible level of their legislative specification and exhaustiveness, and to influence the efficiency of the judicial system. "Young" democracies in the period of their formation are characterized by the tendency to specify the grounds for dismissal of a judge in legal acts, which should objectively serve as a warning against the wide discretion of the bodies conducting disciplinary proceedings and eliminate the potential threat of its use for the purpose of putting pressure on judges in an unlawful manner. Based on the results of the study, the author identified three main components that allow a positive evaluation of the implementation of the disciplinary proceedings procedure, including the application of grounds for bringing judges to disciplinary responsibility. They are: 1) the existence of normative provisions that define the guidelines at the level of law (with an acceptable degree of clarity of definition and restrictive interpretation), 2) consistent and predictable practice of their application in the activities of disciplinary authorities using discretion, which will be of institutional importance in assessing law enforcement, 3) the existence of appropriate legal protection mechanisms in the form of independent and impartial review of decisions of the disciplinary authorities, taking into account the subject matter of judicial control and the limits of admissibility for the implementation of. The legislative determination of the grounds for disciplinary liability should develop both in the direction of specifying the composition of disciplinary authorities and by eliminating conflicts and gaps in the legal norms, and disciplinary bodies should develop a clear, consistent and precise practice of their application. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

This article is dedicated to analyzing the interaction between media and the judicial authority in Ukraine amid the war caused by the aggression of the Russian Federation. Since the war has significantly impacted the functioning of the judicial system and the work of the media, creating new challenges such as the destruction of judicial infrastructure, the evacuation of judges, restricted access to information, pressure on the media, self-censorship, and the spread of disinformation, it is essential to develop mechanisms to counter disinformation and fake news. This will help protect the independence of the judiciary and the rule of law, ensuring unbiased and objective coverage of judicial processes. One example of successful counteraction to disinformation is the «STOPFAKE» project, which publishes investigations and refutations of fake news about Ukraine, collaborating with international media organizations. The article also analyzes existing mechanisms for protecting Ukraine's information space and suggests improvements. In particular, it proposes creating specialized training programs for journalists in media literacy and fact-checking, implementing artificial intelligence technologies for automatic fake news detection, and enhancing cooperation between state authorities, media, and public organizations. The article emphasizes that to increase public trust in the judicial system, it is crucial to ensure journalists have unobstructed access to court hearings and the ability to objectively cover the progress of cases. The openness of judicial processes through the media will promote transparency and accountability in the judicial system. Measures are proposed to minimize the negative consequences of the war and maximize positive outcomes, including the publication of information about the work of the judiciary by the courts, the development of ethical standards for journalists, the creation of a mobile application for the judicial system, and the implementation of new approaches to counter disinformation. These steps will strengthen cooperation between courts and the media, which is critically important for maintaining the rule of law and justice in Ukraine during the war. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article reveals the content of the concept of European legal standards in the area of digitalization of the judiciary adopted as mandatory or as recommendatory typical legal principles and norms fixed (contained) in common sources of law (acquis communautaire) of the European legal system. They are the minimum legal requirements for the organization and implementation of e-justice for the EU member states. The application of these standards takes place in the course of their implementation by national laws of both the EU member states and states that are guided by the legal values of the EU and/or seek to acquire EU membership, like Ukraine. The normative basis, goals and principles of ejustice in the EU are thoroughly analysed. The key positions on the digitalization of the judiciary, which are set out in the EU legal documents containing the relevant legal standards, are defined. Attention is drawn to the fact that the main elements of e-justice, implemented in Ukraine under the influence of European standards, can be considered the following: (i) conducting electronic office work, centralized storage of cases and other procedural documents in a single database; (ii) exchange of documents and information; (iii) electronic method of determining a judge (judgerapporteur) to consider a particular case; (iv) using information and communication technologies to investigate electronic evidence; (v) trial participation in the hearing via videoconference; (vi) adoption and publication of judicial acts in electronic form. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Судова політика відіграє критичну роль у формуванні та розвитку судової системи в сучасному суспільстві. Вона становить стратегічну основу, на основі якої приймаються рішення щодо організації судової системи, встановлення пріоритетів у її роботі, реформування процедур та забезпечення правової захищеності громадян. Судова політика охоплює широкий спектр аспектів, від розроблення законодавства до реалізації правосуддя на практиці. У цьому контексті важливо розглянути принципи судової політики, на яких базується судочинство, та визначає їхню роль у формуванні судової системи України. В сучасних умовах, коли Україна стоїть перед завданням реформування правової системи та забезпечення правової державності, а також з урахуванням наростаючих викликів і потреб суспільства, розуміння принципів судової політики стає першочерговим завданням для забезпечення справедливості, правового порядку та гармонії в суспільстві. Аналіз принципів судової політики сприятиме ефективному функціонуванню судової системи, забезпеченню незалежності та об’єктивності судів, а також захисту прав та свобод громадян. Таке дослідження не лише сприятиме подальшому вдосконаленню судової системи, але й допоможе забезпечити відповідність її діяльності міжнародним стандартам та вимогам. Актуальність обраної теми для наукового дослідження виявляється у необхідності системного аналізу принципів судової політики як явища та інструменту, за допомогою якого повинна функціонувати та еволюціонувати судова система України. Дана стаття є однією з перших спроб комплексного дослідження теоретичних і практичних аспектів принципів судової політики та визначення їх ролі в судово-правових відносинах. У статті досліджено окремі аспекти систематизації принципів судової політики як основи функціонування судової системи. Розкрито теоретичні засади, зміст і природа цих принципів щодо їх впливу на діяльність судових органів. Проаналізовано нормативно-правове закріплення принципів судової політики в національному законодавстві та міжнародних документах. Зауважено важливість впливу принципів судової політики на формування судової системи України та визначено основні тенденції їх застосування в контексті сучасних викликів.

Стаття присвячена аналізу взаємодії медіа та судової влади в Україні в умовах війни, спри­чиненої агресією російської федерації. Оскільки війна суттєво вплинула на функціонування су­дової системи та роботу медіа, створивши нові виклики, такі як руйнація судової інфраструк­тури, евакуація суддів, обмеження доступу до інформації, тиск на медіа, самоцензура та по­ширення дезінформації, важливо виробити ме­ханізми для протидії дезінформації та фейкам, щоб захистити незалежність судів та верховен­ство права, забезпечити неупереджене та об’єк­тивне висвітлення судових процесів. Одним із прикладів успішної протидії дезін­формації є проєкт «STOPFAKE», який публікує розслідування та спростування фейків про Укра­їну, співпрацюючи з міжнародними медіаорганізаціями. Стаття також аналізує наявні меха­нізми захисту інформаційного простору України та пропонує їх удосконалення. Зокрема, пропо­нується створення спеціалізованих навчальних програм для журналістів з медіаграмотності та фактчекінгу, впровадження технологій штучно­го інтелекту для автоматичного виявлення фейків, посилення співпраці між державними орга­нами, медіа та громадськими організаціями. Наголошено, що для підвищення довіри гро­мадян до судової системи важливо забезпечити безперешкодний доступ журналістів до судо­вих засідань та можливість об’єктивного ви­світлення розгляду справ. Відкритість судових процесів через медіа сприятиме прозорості та підзвітності судової системи. Запропоновано заходи для мінімізації негативних наслідків вій­ни та максимізації позитивних, які включають публікацію судовими органами інформації про свою роботу, розробку етичних норм для жур­налістів, створення мобільного додатку для су­дової системи та впровадження нових підходів для протидії дезінформації. Ці кроки сприяти­муть зміцненню співпраці між судами та медіа, що є критично важливим для збереження вер­ховенства права та справедливості в Україні в умовах війни.

Стаття присвячена питанням удосконален­ня інституту дисциплінарної відповідальності суддів, що гарантуватиме уникнення втрати авторитету судової влади через прояви непрофесійності або ж відкритої протиправності вико­ристання наданих повноважень окремими суд­дями, з визначеними «запобіжниками» можли­вості позапроцесуального тиску на суддів. Ме­тою статті є формування науково обґрунтованих висновків щодо необхідності закріплення у за­коні складів дисциплінарних проступків як нор­мативних підстав притягнення до дисциплінар­ної відповідальності суддів, визначення допу­стимого рівня їхньої законодавчої конкретизації та вичерпності, їхнього впливу на ефективність функціонування системи судочинства. Для «мо­лодих» демократій у період становлення харак­терна тенденція конкретизації визначеності у нормативно-правових актах підстав звільнення судді з посади, що об’єктивно повинно стати пе­ресторогою від широкого розсуду органів, що здійснюють дисциплінарні провадження, і усу­нути потенційну загрозу використання дисци­плінарної процедури з метою тиску на суддів у незаконний спосіб. За підсумками дослідження виділено три основні компоненти, які в комп­лексі дозволяють позитивно оцінити здійснен­ня процедури дисциплінарного провадження, в тому числі застосування підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів, а саме: 1) наявність нормативних положень, якими ви­значені керівні принципи на рівні закону (з до­пустимим ступенем чіткості визначення та обме­жувального тлумачення); 2) послідовна і перед­бачувана практика їх застосування у діяльності дисциплінарних органів з використанням дискреції, що матиме інституціональне значення у оцінці правозастосування; 3) наявність належ­них юридичних захисних механізмів у вигляді наявності незалежного та безстороннього пе­регляду рішень дисциплінарного органу з вра­хуванням предмету судового контролю та меж допустимості за реалізацією його дискреційних повноважень. Нормативна визначеність підстав дисциплінарної відповідальності повинна розви­ватися як у напрямку конкретизації складів дис­циплінарних проступків, так і шляхом усунення колізій та прогалин у відповідних нормах, а дис­циплінарні органи - виробляти зрозумілу, послі­довну і чітку практику їхнього застосування.

У статті досліджено правову природу Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ) в контексті правового статусу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та особливості їх взаємодії під час проведення добору суддів до Вищого антикорупційного суду. Використання історичного методу дало можливість констатувати, що зі змінами судоустрійного законодавства в 2016 році, на законодавчому рівні було визначено органи суддівського врядування, які є незалежними у своїй діяльності та несуть відповідальність за формування професійного та доброчесного суддівського корпусу. Концепція автономності (незалежності) органів суддівського врядування, зокрема в питаннях формування суддівського корпусу, створює передумови для аналізу правової природи дорадчих, допоміжних органів, їх прямого чи опосередкованого впливу на ухвалення відповідних рішень. Законом України «Про Вищий антикорупційний суд» було запроваджено допоміжний орган, для цілей проведення добору в зазначений суд – ГРМЕ, правова природа та статус якої потребують дослідження та формування підходів до розв’язання окремих науково-практичних завдань. Проведеним дослідженням встановлено, що ГРМЕ не в повній мірі відповідає характеристиці «дорадчий, допоміжний орган», ураховуючи її вплив на рішення ВККСУ. Одночасно ГРМЕ не наділена правосуб’єктністю у правовідносинах, які виникають у зв’язку з ухваленням відповідних рішень ВККСУ та не несе юридичної відповідальності за ухвалені рішення. Аналіз правової природи ГРМЕ дозволив сформулювати висновок про те, що, за наявності обов’язкової характеристики «доброчесність» як у членів ВККСУ, так й членів ГРМЕ, дорадча (допоміжна) функція останньої реалізується виключно крізь призму професійного досвіду її членів, кваліфікаційною вимогою до яких є досвід роботи в інших країнах не менше ніж п`ять років із здійснення процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення в суді чи здійснення судочинства у справах, пов’язаних з корупцією. За спрямованістю виконуваної функції, ГРМЕ виступає додатковим суб’єктом легітимації судової влади.

The article examines the phenomenon of judicial corruption as a factor that negatively affects the legitimacy of the judiciary, which is based on the public’s trust in the court and judicial protection. It was established that the fight against corruption in the judiciary is a global trend, as evidenced by numerous international documents. They, in particular, emphasize the priority of eradicating judicial corruption, as it undermines the rule of law, which is the cornerstone of pluralistic democracy, calls into question equality before the law and the right to a fair trial, and undermines the legitimacy of all state authorities. Judicial corruption stands in the way of the stable functioning of the rule of law. It was noted that corruption discredits any power institution, and as for the judiciary, it destroys its basic value - a person’s faith in the justice of the court, the justice of the court process and the court decision. It not only undermines trust in the judiciary, negatively affecting its authority. Judicial corruption causes social stratification, causing sharp negative reactions in society in relation to the professional community of judges. Based on the analysis of scientific sources, it was concluded that there are no unified approaches to the definition of judicial corruption or a standardized understanding of its manifestations. At the same time, according to the authors, the priority for research should be issues of praxeological direction: the causes of judicial corruption, its typical manifestations, consequences, measures of counteraction and struggle. In conclusion, it is stated that judicial corruption, characterized by the specificity and nature of a special danger for the stable functioning of the state, has many manifestations (bribery, extortion, nepotism, etc.) and reasons (structural, economic, political, social, personal). Therefore, all researchers are united in the issue of the need for a consistent and comprehensive policy of countering and fighting judicial corruption. All three key subjects must be involved in its implementation: the state, society and the judicial system, whose actions depend on the legitimacy of the judiciary in the state. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті узагальнено, розширено та обґрунтовано наукові знання про теоретичні та практичні аспекти впливу судової правотворчості на судову реформу. Охарактеризовано юридичну природу судової правотворчості з урахуванням сучасних контекстуальних і концептуальних підходів до розуміння правотворчого потенціалу суду. Судова правотворчість є важливим, невід’ємним та особливим різновидом правотворчості. Юридична природа судової правотворчості глибока та багатогранна, зокрема вона є способом досягнення мети правосуддя та забезпечення верховенства права; важливою гарантією захисту прав людини; необхідним елементом реалізації верховенства права в механізмі забезпечення прав і свобод людини; засобом подолання законодавчих прогалин і виключної правової проблеми в ході правозастосування; інструментом добудови права; «страховим» агентом законодавця тощо. У демократичних країнах світу судова правотворчість зарекомендувала себе як ефективний засіб, доручений судам у межах їхньої правосудної діяльності, й цей інструмент вони використовують з належним рівнем відповідальності. Проаналізовано особливості та напрями впливу міжнародної і національної судової правотворчості на реформування судової системи та правову реформу. Теоретична і практична цінність впливу судової правотворчості на судову та правову реформи полягає в тому, що вона є концептуальною основою для якісної трансформації вітчизняної судової влади, судочинства, правосуддя та системи права, зокрема галузі судового права. Розкрито стан і тенденції запровадження судової правотворчості в національну правову систему України за результатами останньої судової реформи. З кожним етапом судової реформи в Україні актуалізується необхідність офіційного визнання судової правотворчості. Судова реформа 2016 р. позитивно не вирішила це питання. На теперішній час потреба запровадження судової правотворчості переважно визнається на доктринальному рівні, але законодавцем відкидається.

У статті розглянуто феномен судової корупції як чинник, що негативно впливає на легітимність судової влади, в основі якої лежить довіра насе­лення до суду та судового захисту. Констатовано, що боротьба з корупцією у су­довій владі є загальносвітовою тенденцією, про що свідчать численні міжнародні документи. В них, зокрема, наголошується на пріоритетно­сті викорінення судової корупції, оскільки вона підриває верховенство права, що є наріжним каменем плюралістичної демократії, ставить під сумнів рівність перед законом і право на спра­ведливий судовий розгляд, підриває легітимність всіх органів державної влади. Судова корупція стоїть на заваді сталому функціонуванню право­вої держави. Відзначено, що корупція дискредитує будь- який владний інститут, а щодо судової влади, то вона нівелює її базову цінність - віру людини у справедливість суду, справедливість судово­го процесу та судового рішення. Вона не про­сто підриває довіру до судової влади, негатив­но впливаючи на її авторитет. Судова корупція спричиняє соціальне розшарування, викликаю­чи гострі негативні реакції в суспільстві стосовно професійної спільноти суддів. На підставі аналізу наукових джерел зроблено висновок про відсутність уніфікованих підходів до визначення судової корупції чи стандартизо­ваного розуміння її проявів. Водночас, на думку авторів, пріоритетом для досліджень мають бути питання праксеологічного спрямування: причи­ни судової корупції, її типові прояви, наслідки, заходи протидії та боротьби. У підсумку зазначено, що відзначаючись спе­цифікою та характером особливої небезпеки для сталого функціонування держави, судова коруп­ція має безліч проявів (хабарництво, вимагання, кумівство тощо) і причин (структурних, еконо­мічних, політичних, соціальних, особистих). Тому всі дослідники солідарні у питанні необхідності послідовної та комплексної політики протидії та боротьби з судовою корупцією. В її реалізації по­винні бути задіяні всі три ключові суб'єкти: дер­жава, суспільство та судова система, від дій яких залежить легітимність судової влади в державі.

Важливу роль у демократичній, правовій дер­жаві відіграє судова влада. Незалежна судова влада відповідає за розгляд справ, вирішення конфліктів та оцінку відповідності законів кон­ституції, а також гарантує права та свободи лю­дини, контролюючи законність дій інших гілок влади. Що визначає актуальність дослідження. Існування і ефективне функціонування судової влади та верховенство права є ключовими аспек­тами будь-якої сучасної демократії. Метою статті є висвітлення правосуддя в умовах правовладдя як об'єкту пізнання вітчизняного правознавства. Запропоновано класифікувати наукові джере­ла, у яких висвітлюються окремі аспекти здійс­нення правосуддя в умовах правовладдя на три групи. Першу групу таких джерел складають наукові роботи, предметом дослідження яких є організація та функціонування органів судової влади. У роботах цієї групи висвітлюються по­ложення, які надають характеристику суду та правосуддю: організаційна структура судової системи; процедури призначення та вимоги до кваліфікації суддів; механізми взаємодії з іншими гілками влади; судовий процес та гарантії прав громадян; ефективність та реформи судової сис­теми та ін. Другу групу джерел складають наукові робо­ти, предметом дослідження яких є верховенство права. Вимоги верховенства права значною мі­рою стосуються саме судової влади та справед­ливого правосуддя, що і обумовлює виокремлен­ня цієї групи джерел. Дослідження в цій галузі допомагають розуміти, як верховенство права впливає на правосуддя, роль судової системи у його забезпеченні та як цей принцип сприяє стабільності, справедливості та дотриманню закону в суспільстві. Третю групу джерел складають наукові робо­ти, предметом дослідження яких є визначення напрямів удосконалення діяльності судової вла­ди в умовах правовладдя. Ці дослідження можуть виступати основою для розроблення стратегій реформ та поліпшень у судовій системі з метою наближення її до високих стандартів правовладдя та відповідності потребам суспільства. Резюмується, що численні наукові досліджен­ня проблем судової влади та правовладдя закла­дають міцне підґрунтя для подальшого розвитку відповідних положень з метою посилення ефек­тивності судової влади. Однак, вказана пробле­матика потребує систематичного вивчення, зва­жаючи на необхідність удосконалення соціаль­них стандартів.

The judiciary plays an important role in a democratic, law-based state. The independent judiciary is responsible for handling cases, resolving conflicts and evaluating the compliance of laws with the constitution, and also guarantees human rights and freedoms by controlling the legality of actions of other branches of state power. And this factor determines the relevance of research. The existence and effective functioning of the judiciary and the rule of law are key aspects of any modern democracy. The purpose of the article is to cover justice under the rule of law as an object of knowledge in domestic jurisprudence. It is proposed to classify scientific sources, covering certain aspects of the administration of justice under the rule of law, into three groups. The first group of such sources consists of scientific papers, the subject of which is the organization and functioning of judicial authorities. The papers of this group clear up the provisions characterizing the court and justice: the organizational structure of the judicial system; appointment procedures and requirements for the qualification of judges; mechanisms of interaction with other branches of power; judicial process and guarantees of citizens' rights; effectiveness and reforms of the judicial system, etc. The second group of sources consists of scientific papers, the subject of research of which is the rule of law. The requirements of the rule of law to a large extent concern the judiciary and fair justice determining the isolation of this group of sources. Researches in this field help to understand how the rule of law affects judiciary, the role of the judicial system in providing it, and how this principle contributes to stability, justice, and abidance by law in society. The third group of sources consists of scientific papers, the subject of study of which is the determination of directions for improving the activities of the judiciary under the rule of law. These studies can serve as a basis for developing strategies for reforms and improvements in the judicial system with the aim of bringing it closer to high standards of the rule of law and meeting the exigencies of society. It is summarized that numerous scientific studies of the problems of the judiciary and the rule of law lay a solid foundation for the further development of the relevant provisions in order to strengthen the effectiveness of the judiciary. However, the indicated problems require systematic study, taking into account the need to improve social standards. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Вказується, Конституція України проголосила носієм суверенітету і єдиним джерелом влади народ, що її реалізує безпосередньо і через органи державної влади і місцевого самоврядування. Вищім та безпосереднім вираженням влади народу є саме є референдум і вільні вибори. Форми безпосереднього народовладдя, що закріплені в Розділі 3 Конституції відіграють визначальну роль для сучасного вітчизняного конституціоналізму, визначення напрямів розвитку громадського суспільства та держави, він надає можливість забезпечити вільне волевиявлення громадянина з самого широкого спектру питань. Державна влада і місцеве самоуправління функціонують ефективно саме за наявності розвинутих інститутів прямої демократії. Сьогодні практика застосування загальних форм безпосередньої демократії значно випереджає теоретичні розробки в даній області. Саме це питання є об’ємне, а в той же час існує велика кількість прогалин і протиріч у можливості конституційного закріплення нових форм безпосередньої демократії, особливо у правосудді. Відзначається, що пряма демократія в державно-правовій системі виконує «забезпечення підконтрольності та відповідальності представницьких органів перед своїми виборцями, обмеження її свавілля. Іншими словами, пряма демократія є специфічний механізм, інститут всередині демократичного режиму, що врівноважує здійснення влади за допомогою представницької демократії. Вказується, у юридичній літературі висловлюються різні визначення поняття «форма (інститут) безпосередньої демократії». Із юридичної наукової літератури відомо, що під формами безпосередньої демократії розуміються «способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною, які виключають передачу владних повноважень будь-яким органам або особам». На підставі аналізу наукових джерел, автори поділяють твердження вчених (Л. Шипілов) щодо прямої демократії, що доступ до вказаного ідеалу зумовлює конвергенцію «чистих» безпосередніх форм здійснення влади із професійною діяльністю державних органів. Лише за постійної взаємодії представницької форми у всіх її видах із безпосередніми інститутами здійснення народовладдя може здійснюватися перманентна легітимація делегованої влади, двосторонній зв’язок поміж народом та його представниками, забезпечуватися стан масової політичної участі. При цьому, ідейною основою народовладдя виступає народний суверенітет, тобто верховенство влади народу, яка фактично і здійснюється в інтересах народу. Ідея народного суверенітету відіграла надзвичайно важливу роль у розвитку суспільства, у формуванні демократичних засад політичного життя різних країн (А. Колодій).

У статті визначено проблеми юридичного механізму звільнення та припинення повноважень судді, сформулювано напрямки вдосконалення законодавства України, яке регулює звільнення судді з посади та припинення його службових повноважень. Визначені наступні проблеми юридичного механізму звільнення та припинення повноважень судді: 1) постійні зміни в законодавстві зумовлюють наявність низки перехідних положень, диференціацію підстав та механізму припинення правового статусу судді; 2) неоднаковий обсяг прав та можливостей судді при реалізації такої юридичної гарантії при звільненні як довічне грошове забезпечення судді у відставці в залежності від фактів проходження кваліфікаційного оцінювання, призначення на посаду після 30 вересня 2016 року та стажу суддівської роботи після цієї дати не менше трьох років, а також від правил підрахунку суддівського стажу в залежності від дати обрання на посаду; 3) встановлення невідповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання є додатковою підставою звільнення судді з посади, не передбаченою Конституцією України; 4) недосконалість законодавчих змін переліку підстав припинення правового статусу судді, зокрема в частині неврахування факту закінчення п’ятирічного строку призначення великої кількості суддів та неможливості припинити правовий статус судді на цій підставі, створили не визначеності у статусі працівників; 5) оціночний характер категорій істотності, грубості, упередженості, умислу в діях судді зумовлює різне сприйняття наявності чи відсутності підстав для звільнення як дисциплінарного стягнення; 6) диференціація давності притягнення до дисциплінарної відповідальності в залежності від часу здійснення протиправних дій; 7) відсутність серед конституційних підстав припинення правового статусу судді такої підстави як поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, що зумовлює складнощі виконання рішень суду про поновлення судді на посаді; 8) альтернативність норми про можливість зупинення розгляду заяви про звільнення за власним бажанням чи у відставку на час розгляду скарги чи заяви в рамках дисциплінарного провадження; 9) фактичне виведення з кола осіб, що можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності за ст. 172-6 КУпАП, суддів, щодо яких прийнято рішення про звільнення їх з посади через недоліки законодавчої техніки правого регулювання механізму звільнення судді з посади; 10) відображення поширених у суспільстві явищ правового нігілізму, низького рівня правової культури і на членів Вищої ради правосуддя як дисциплінарного органу в судовій сфері; 11) спроби влади використовувати механізм звільнення суддів у політичних.

The article focuses on the principle of independence of judges and its importance branch of power. The number of cases of violations of the independence of judges was analyzed based on statistical indicators of the High Council of Justice. The trend towards a decrease in the number of cases of interference in judicial activity during 2020-2022 is highlighted. Assumption is made regarding the number of reports of actions that violate guarantees of the independence of judges or undermine the authority of the judicial branch of power, which will arrive in 2023. The author analyzed the approaches to defining the concept of «independence of a judge», which made it possible to conclude that the independence of a judge aims to ensure the quality of justice and the proper level of protection of human rights and freedoms. In this regard, the independence of a judge is proposed to be understood as a legally established guarantee of judicial activity, which is realized thanks to the mechanisms provided by law, and aims to ensure a fair, impartial and timely consideration and resolution of legal disputes in court. The work also examines the list of signs of independence of judges. It is proposed to expand it with such features as: 1) this principle is provided with a number of guarantees that apply to a person in the exceptional case of having the status of a judge; 2) has both a national and an international level of consolidation; 3) is ensured by the activities of bodies and persons to whose competence the law assigns relevant powers. In addition, the author paid attention to the concept of «guarantees of the independence of judges» and to the classification of these guarantees. The author's definition of the concept of «guarantees of the independence of judges» is proposed as a system of measures and mechanisms that provide for the activities of bodies and persons whose powers include ensuring the inadmissibility of undue interference, influence or pressure on a judge in connection with his administration of justice. The work also emphasizes that the key role in ensuring the independence of judges is played by the High Council of Justise, which, based on the results of consideration of reports of interference in the activities of judges with regard to the administration of justice, decides to take certain response measures. It was noted that taking into account the intention of Ukraine to gain membership in the European Union, the problem of violating the independence of judges needs to be solved as soon as possible. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article examines the theoretical and methodological aspects of assessing the legitimacy of the judiciary, in particular in the context of the formation of relevant criteria. It was determined that the lack of legitimacy occurs only in the absence of legality, that is, in the case when judges or the court carry out their activities on illegal grounds or with a gross proven violation of the law. In all other cases, the degree of legitimacy of the judicial branch of government should be assessed, which in turn will open up new approaches and ways of improving the effectiveness of the organizational and legal support for the implementation of the judiciary. In addition, the activities of the judicial branch of government should be aimed at increasing the level of its own legitimacy, and therefore the trust of the society, because otherwise the resolution of legal conflicts will take place in another way, not by going to court, which reduces the authority of the state mechanism as a whole. Based on the analysis, it was determined that one of the criteria for the legitimacy of the judicial branch of government should be the quality of the judicial administration system, which is expressed in quite specific measures that would simplify access to the judiciary and monitoring the progress of its dispatch with the use of modern information and analytical technologies and tools. Conclusions were formed, which are that most of the analyzed modern approaches to the assessment of the legitimacy of the judiciary are related to the criteria for determining the quality of the administration of justice, which are scattered in various documents, in particular of the international level. As for the content of the criteria for such an assessment, the most common include: level of trust in the court; the quality of the judicial administration system; the level of satisfaction with the work of the court by the participants in the trial; conformity of court actions and decisions with legal norms; objectivity of the learning process, correctness of its result; independence and impartiality of the court during the resolution of legal cases, which is consistent with the observance of the relevant principles enshrined in the legislation. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article aims to clarify the definition of the concept of "social protection of judges in Ukraine." It identifies the main approaches to interpreting the concept of "social protection," including the economic approach and the socio-legal (complex) approach. The article establishes that social protection for judges in Ukraine serves as a special guarantee of their independence. This is manifested through comprehensive activities undertaken by entities mandated by law to ensure judges' social security and their families' social security. These activities are aimed at creating and maintaining dignified and socially safe conditions that guarantee judges' existence, including retired judges. It is crucial that such socially safe conditions enable judges to exercise their rights and legitimate interests. They also meet their material and moral needs and mitigate the negative impact of social and other risks associated with their judicial role. The article further outlines the main features of social protection, which encompass the special labor law status of judges and the indirect inclusion of the judge's family, a specific legal basis, a complex of additional social guarantees compensating for the restrictions and risks inherent in the work of judges, and the existence of normative, factual, and procedural grounds. The extraordinary socio-legal significance of social protection for individuals, society, and the state is underscored, highlighting the obligation of the state to fulfill its social function through the actions of relevant power entities. Moreover, the article emphasizes the importance of implementing a modern legal mechanism for judges' social protection. The article summarizes the research findings, highlighting the role of social protection in ensuring the independence and autonomy of the court and judges and emphasizing its significance as a distinct socio-legal phenomenon. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article examines the issue of the procedure for bringing a judge to disciplinary responsibility, and focuses on the issue of refusal to open a disciplinary proceeding against a judge. The appropriateness of improving disciplinary procedures for judges is noted. One of the problems faced by the judiciary is emphasized, which is the need to restore the trust of citizens and society in the judiciary so that every person shows respect to a judge. One of the signs of a democratic society is the presence of an independent judicial branch of government in the state. Since the declaration of Ukraine's independence, the judiciary has been subjected to destructive criticism, both from the state authorities and from ordinary citizens. It is necessary that the judiciary itself aspire to the "purity" of its ranks. The purpose of the article is to explain current issues of disciplinary responsibility of judges; comparative research of national legislation and foreign practice of the procedure and grounds for bringing judges to disciplinary responsibility; emphasize that judges should maintain the high standards of behavior in order to increase public trust in each specific judge and the judiciary in general. The author concludes that it is necessary to make legislative changes aimed at improving national disciplinary procedures for judges. The issue of increasing trust in each judge and the judicial branch in general is urgent. A judge, carrying out state activities, is the representative of the judiciary, his work is associated with high psychological stress, especially today. In addition, it is advisable to pay special attention to the issue of improving the procedures for filing complaints against judges, in particular, developing ways to reduce the number of complaints that are obviously intended to harm the judge personally and do not contain information about a disciplinary offense. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Стаття присвячена уточненню визначення поняття «соціальний захист суддів в Україні». Виокремлюються основні підходи до тлумачення поняття «соціальний захист», серед яких: економічний підхід; соціально-правовий (комплексний) підхід. Встановлюється, що соціальний захист суддів в Україні є особливою гарантією незалежності та самостійності суддів, що виявляється у передбаченій законодавством комплексній діяльності суб’єктів, зобов’язаних забезпечувати соціальну безпеку такого кола працівників, цілісно спрямованій на створення та підтримання гідних, соціально безпечних умов (гарантій) існування суддів (суддів у відставці; опосередковано – членів сім’ї судді). При цьому зазначається, що такі соціально безпечні умови є обставинами дійсності, наявність яких засвідчує спроможність суддів реалізувати належні їм права та законні інтереси, повноцінно задовольняючи таким чином матеріальні та моральні потреби, а також уникаючи негативного впливу соціальних та інших ризиків, пов’язаних із перебуванням на посаді судді. Для конкретизації змісту поняття соціального захисту суддів в Україні окреслюються основні риси такого захисту. До основних таких характеристик автор відносить те, що такий соціальний захист: з одного боку, стосується працівника зі спеціальним трудоправовим статусом (зі статусом судді), а з іншого боку (опосередковано) – членів сім’ї судді; ґрунтується на особливій нормативно-правовій основі; передбачає комплекс додаткових соціальних гарантій, що є заходом компенсування обмежень, заборон і ризиків, якими характеризується робота судді; здійснюється на основі відповідних нормативних, фактичних і процедурних підстав; має надзвичайне соціально-правове значення для індивіда, суспільства та держави; є обов’язком держави, що виконується в результаті реалізації соціальної функції держави у діях відповідних суб’єктів владних повноважень; передбачає створення та дію правового механізму соціального захисту суддів. У висновках до статті узагальнюють результати дослідження та вказується, що соціальний захист суддів в Україні: є важливою гарантією забезпечення незалежності та самостійності суду і суддів; є специфічним соціально-правовим феноменом.

У статті розглянуто теоретико-методологічні аспекти оцінки легітимності судової влади, зокрема в контексті формування відповідних критеріїв. Визначено, що відсутність легітимності має місце виключно за відсутності легальності, тобто у випадку коли судді чи суд здійснюють свою діяльність не на законних підставах або з грубим доведеним порушенням законодавства. У всіх інших випадках ступінь легітимності судової гілки влади повинен бути оцінений, що в свою чергу відкриватиме нові підходи та шляхи підвищення ефективності організаційно-правового забезпечення реалізації судочинства. Крім того, діяльність судової гілки влади має спрямовуватися на те, щоб з поміж іншого «власними силами» підвищувати рівень власної легітимності, а отже і довіри до себе суспільства, оскільки в іншому випадку вирішення правових конфліктів відбуватиметься в інший спосіб, не шляхом звернення до суду, що знижує авторитет механізму держави в цілому. На основі проведеного аналізу визначено, що одним із критеріїв легітимності судової гілки влади має стати якість системи судового адміністрування, що виражається в цілком конкретних заходах, які б із використанням сучасних інформаційно-аналітичних технологій та інструментів спростили доступ до судочинства та моніторинг за ходом його відправлення. Сформовані висновки, які полягають в тому, що більшість проаналізованих сучасних підходів до оцінки легітимності судової влади пов’язані з критеріями визначення якості здійснення судочинства, що закріплені у різних документах, зокрема міжнародного рівня. Що ж до змісту критеріїв такої оцінки, то до найбільш поширені слід віднести: рівень довіри до суду; якість системи судового адміністрування; рівень задоволеності роботою суду учасниками судового розгляду; відповідність дій і рішень суду правовим нормам; об’єктивність процесу пізнання, правильність його результату; незалежність і безсторонність суду під час розв’язання юридичних справ, що узгоджується із дотриманням відповідних принципів закріплених у законодавстві.

У статті приділено увагу засаді незалежності суддів та її значенню для діяльності судової гілки влади. Проаналізовано кількість випадків порушення незалежності суддів на основі статистичних показників Вищої ради правосуддя. Висвітлено тенденцію до зменшення кількості випадків втручання у суддівську діяльність упродовж 2020-2022 р. Висловлено припущення щодо кількості повідомлень щодо дій, що порушують гарантії незалежності суддів або підривають авторитет судової гілки влади, які надійдуть у 2023 р. Автором проаналізовано підходи до визначення поняття «незалежність судді», що дозволило зробити висновок щодо того, що незалежність судді має на меті забезпечення якості правосуддя та належного рівня захисту прав і свобод людини. У зв’язку з цим під незалежністю судді запропоновано розуміти законодавчо закріплену гарантію суддівської діяльності, що реалізується завдяки передбаченим законом механізмам, та має на меті забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення правових спорів у суді. В роботі також досліджено перелік ознак незалежності суддів. Запропоновано його розширення такими ознаками як: 1) ця засада забезпечується рядом гарантій, які поширюються на особу у виключному випадку – наявності у неї статусу судді; 2) має як національний, так і міжнародний рівень закріплення; 3) забезпечується діяльністю органів та осіб, до компетенції яких законом віднесено відповідні повноваження. Крім того, автором приділено увагу поняттю «гарантії незалежності суддів», звернуто увагу на класифікацію цих гарантій. Запропоновано авторське визначення поняття «гарантії незалежності суддів» – система заходів та механізмів, що передбачають діяльність органів та осіб, до повноважень яких віднесено забезпечення неприпустимості неправомірного втручання, впливу або тиску на суддю у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя. У роботі також підкреслено, що ключову роль у забезпеченні незалежності суддів відіграє ВРП, яка за результатами розгляду повідомлень про втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя ухвалює рішення про вжиття певних заходів реагування. Визначено, що з урахуванням наміру України здобути членство в Європейському Союзі, проблема порушення незалежності суддів потребує якнайшвидшого вирішення.

У статті висвітлено нормативно-правовий та теоретико-методологічний підходи до розуміння категоріального апарату судової реформи в Україні. Констатовано, що судова реформа, передусім, потребує відповідного наукового супроводу, зокрема щодо чіткого визначення її предмета та напрацювання понятійно-категоріального апарату, з огляду на відсутність чіткого нормативно-правового визначення низки важливих термінів, передусім таких як «судова система», «судова влада», «система правосуддя», «судоустрій», які неодноразово використовуються при розробці відповідних реформаційних положень. Метою статті визначено встановлення концепту співвідношення релевантних судовій реформі правових категорій крізь призму правового аналізу нормативно-правового та теоретико-методологічного підходів до їхнього розуміння, та їхній подальший розвиток. Встановлено, що чинне законодавство України не містить нормативно-правового визначення таких дефініцій як «судоустрій», «судова влада», «судова система», «правосуддя», «система правосуддя», попри те, що активно послуговується ними, здійснюючи правове регулювання відносин у сфері судоустрою та статусу суддів. У науковій юридичній літературі подекуди ці терміни використовуються без конкретизації їхнього визначення, з огляду на тісний зв’язок між ними та змістовну взаємозумовленість, формуючи із них певний синонімічний ряд. Водночас, задля відповідності предмета реформаційних положень таким критеріям як логічність, раціональність та несуперечливість, доведено потребу у розмежуванні цих термінів, виокремивши відповідні критерії такого розмежування. За результатами правового аналізу законодавчих та доктринальних підходів до вирішення цієї проблеми обґрунтовано доцільність визнання категорії «система правосуддя» всеохоплюючою правовою категорію, яка включатиме в себе судову систему та системи інших суміжних із судовою владою правових інститутів (прокуратури, адвокатури, примусового виконання рішень), що функціонально забезпечують її реалізацію. Запропоновано перейменувати Розділ VIII Конституції України на «Система правосуддя», з огляду на те, що здійснення правосуддя передбачає необхідність належної організації судової влади, її реалізації судами і забезпечення спеціально уповноваженими органами та установами, які у своїй сукупності і взаємозв’язках становлять систему правосуддя, що включає інституційні, функціональні елементи та організаційні аспекти.

Стаття присвячена висвітленню окремих теоретичних питань виборчого права України. Зосереджено увагу на розкритті термінологічних особливостей категорії «джерела виборчого права». Наводяться думки ряду вчених-конституціоналістів щодо аналізованого поняття. Автор зосереджує свою увагу на особливостях судової правотворчості, як особливому джерелі виборчого права. Вказується, окремі рішення судів загальної юрисдикції, в сучасних умовах слід визнавати джерелами виборчого права, за умови коли: а) вони містять норми-приписи, що безпосередньо впливають на регулювання суспільних відносин, що виступають предметом виборчого права; б) дія цих рішень поширюється на значне коло суб’єктів виборчих правовідносин; в) чітко відстежується причинно-наслідкові (детермінічні) зв’язки між волевиявленням суду та змінами в поведінці або діяльності суб’єктів щодо яких рішення суду має відповідне значення. Крім того, визначається, беручи за основу логічне обґрунтування, про необхідність врахування природи та місця актів Конституційного Суду України у процесі аналізу природи правових позицій, можна припустити про органічне поєднання питання віднесення актів Суду та правових позицій Суду до джерел права. Відтак, правові позиції Конституційного Суду України мають властивості та ознаки, які можна охарактеризувати як такі, що можна вважати як самостійні джерела права та фактичну неможливість однозначного віднесення їх до будь-яких із відомих теорії права джерел права. Так, зокрема, правові позиції органу конституційної юстиції виражають державну волю (адже виникають як акт державного органу); вони мають офіційний та загальнообов’язковий характер; вони відіграють роль нормативної основи в правотворчості та слугують орієнтиром у правотворчості і правозастосуванні для більшості суб’єктів правовідносин; вони мають універсальний характер, тобто вони не є результатом вирішення і предметом застосування в конкретній справі, а й можуть бути використані в аналогічних чи схожих ситуаціях з метою обґрунтування позицій; правові позиції є відображенням правової визначеності, і мають формулюватись таким чином, щоб не допустити їх неоднакового, спотвореного розуміння чи неналежного застосування; правові позиції мають сталий характер, тобто при вирішенні наступних справ Конституційний Суд України керується раніше висловленими правовими позиціями.

На сучасному етапі розвитку правової науки актуальним є історико-правове дослідження національної системи судових органів та проблем її реформування. Перехід України від тоталітаризму до демократичної, правової, соціальної держави сприяв становленню нової системи судових органів, покликаних відповідати новим історичним умовам суспільного розвитку та світовим стандартам. Значної актуальності набуває проблема визначення ролі і місця судової влади у правовій державі, необхідними умовами побудови якої є утвердження самостійності й незалежності цієї влади, удосконалення існуючої системи взаємовідносин її органів з іншими гілками влади, оптимальне збалансування механізму їх взаємодії й взаємного контролю. Оскільки території сучасної України на протязі історії входили до складу різних державних утворень, цікавим і важливим в аспекті означеної проблеми є аналіз реформування судової системи та судочинства на цих територіях. Стаття присвячена реформуванню судової системи та судочинства Карпатської України, яка пройшла своєрідну еволюцію від автономності до федеративного устрою у складі Чехословаччини і проголошення незалежності (кінець 1938 р. – початок 1939 р.). В ній проаналізовано процес евакуації та реформування різних судових органів, викликаних рішенням першого Віденського арбітражу (2.10.1938 р.) про передачу значної частини територій Чехословаччини до Угорщини, Конституційний закон про автономію Підкарпатської Русі від 22.11.1938 р. № 328 у частині функціонування, компетенції та принципів формування судової влади а також розпорядження другого крайового уряду А. Волошина щодо процедури та принципів судочинства в краї.

Зазначено, здійснення державної влади народом є одночасно критерієм існування демократії та одним з центральних елементів політичних прав громадянина, а реалізація народного суверенітету фактично відбувається в процесі здійснення державної влади народом. Рівень розвитку народовладдя в конкретній країні, тобто реальний вплив волі народу на вирішення питань державного та суспільного життя, визначає об’єктивний рівень демократичності держави. Відзначається, при визначенні поняття «безпосереднє здійснення влади народом» слід відштовхуватись від основних його ознак, зокрема того, що це процес безпосереднього виявлення волі народу або його частини, який здійснюється у формах, на які немає прямої заборони в нормах Конституції та законів, з питань, які становлять суспільний інтерес, який спричиняє виникненню юридичних наслідків та участь в якому гарантується державою. Функції інститутів безпосереднього народовладдя – це основні напрямки впливу, які виражають їх соціальне призначення. На підставі аналізу досвіду зарубіжних країн та вітчизняного законодавства, виокремлено наступні функції безпосереднього здійснення влади народом: державне будівництво; установча; законотворча; об’єднуюча; культурно виховна; затверджувальна. Автори вказують, здійснення правового захисту конституції входить до повноважень народу, які він вправі здійснювати і безпосередньо, і шляхом опосередкованого народовладдя, а також дослідивши становлення та особливості сучасного інституту представницького та безпосереднього народовладдя, можемо зробити висновок про виняткову роль обох форм реалізації цього інституту у ефективному захисті конституції народом. Саме взаємодія і взаємодоповнення безпосереднього і опосередкованого народовладдя є умовами найдосконалішого формулювання і реалізації волі народу, в тому числі, і в питанні правового захисту основного закону.

В публікації розглянуто доктринальні засади з питань форм безпосередньої демократії та існуючі проблеми щодо реалізації народом своєї влади. На основі історичного ракурсу аналізу європейського законодавства в цій сфері запропоновано шляхи вдосконалення Основного Закону України. Встановлено, незважаючи на незначну та суперечливу підтримку у мислителів стародавнього світу та середньовіччя щодо необхідності визнання за народом права скасовувати законодавчі акти представницьких органів держави, значного розвитку ця ідея отримала саме в епоху Нового часу, коли проголошення народовладдя супроводжується встановленням парламентаризму авторитет та довіра до якого постійно падала у простого народу. Доведено, сутність таких суджень полягала в тому, що сучасна демократія ґрунтується на ідеї народного суверенітету, тобто у необхідності створення такої системи державно-правових відносин, яка б забезпечувала примат права у всіх сферах суспільних відносин та надання можливості народу реалізовувати своє право бути джерелом і основою державної влади саме через різноманітні форми політичної участі у державному управлінні країною, однією з яких і являється участь у здійсненні судової влади. Визначено, погляди мислителів на підтримку форм народовладдя зводяться до того, що право обмежувати державну владу визнається невід’ємними, природнім правом людини яке належить їх від народження. Тому саме народовладдя є одним із засобів, що відноситься до системи стримувань та противаг, а відтак допомагає не тільки нормальному функціонуванню органів державної влади шляхом здійснення контролю за діями їхніх представників, але й безпосередньому здійсненні влади народом, що тим самим сприяє забезпечувати принцип народного суверенітету. Встановлено, сьогодні практика застосування форм безпосередньої демократії значно випереджає теоретичні розробки в даній області. Саме це питання є об’ємне, а в той же час існує велика кількість прогалин і протиріч у можливості конституційного закріплення нових форм народовладдя.

В статті на досягнення мети дослідження заплановано виконання наступних дослідницьких завдань: з’ясування сутності громадського контролю за діяльністю суддів в Україні, виокремлення його найбільш дієвих форм та засобів. В результаті дослідження встановлено, що громадський контроль за діяльністю суддів це визначена законом діяльність представників громадськості спрямована на перевірку (спостереження, нагляд) за законністю здійснення суддями судочинства з урахуванням дотримання принципів врахування громадської думки при формуванні суддівського корпусу, гласності і відкритості судового процесу, доступності громадян до судового процесу, відкритості та доступності до судових рішень. Виокремлено найбільш дієві форми та засоби громадського контролю за діяльністю суддів в Україні, а саме: 1) здійснення громадського контролю на етапі відбору на посаду судді, який включає моніторинг способу життя судді, який здійснюється з метою встановлення відповідності рівня життя судді наявному у нього та членів його сім’ї майну і одержаним ними доходам, проводиться моніторинг способу життя судді відповідно до закону, перевірки декларації особи, яка претендує на посаду судді; 2) діяльності громадської ради доброчесності, яка утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання; 3) надання публічної інформації про діяльність суду на підставі надходження запиту на отримання інформації про діяльність суду; 4) надання громадськості публічної інформації про діяльність судів в Україні, шляхом узагальнення такої інформації аналітичними підрозділами Державної судової адміністрації України; 5) надання доступу акредитованих ЗМІ до судочинства на підставі рішення суду; 6) створення та запровадження ефективної діяльності у вищих спеціалізованих судах та апеляційних судах повноцінних прес-служб; 7) створення контакт-центу при Державній судовій адміністрації України, який має приймати та узагальнювати інформацію від громадян щодо якості здійснення судочинства, дотримання суддями доброчесності, порушення ними та іншими учасниками принципів судочинства та судового процесу; 8) забезпечення діяльності громадської ради при Раді суддів України.

Стаття присвячена висвітленню окремих особливостей організації та діяльності органів державної влади в Україні. Автор зосереджує свою увагу на ролі та місці судової влади в механізмі стримувань та противаг. Розглядаються окремі принципи побудови системи судової влади в Україні. Вказується, справедливий̆ закон є втіленням ідеї рівної для всіх свободи – робити все, що не обмежує свободи інших і не завдає шкоди, а також те, що не заборонене законом. Ідея справедливості реалізується насамперед через нормативне закріплення права на справедливий̆ судовий̆ розгляд. Це право встановлене як на національному, так і на міжнародному рівнях. Зважаючи на близькість понять «право» і «правосуддя», у процесі розгляду судової̈ справи мають місце пошуки права, а результат цього розгляду втілюється у конкретному рішенні суду. Автори відзначають: 1) гарантованість прав (можливостей на вчинення тих чи інших дій) людини, яка є громадянином конкретної держави, повинні закріплювати закони. Дія законів, що закріплюють права, що встановлюють конкретні обов’язки та санкції за їх невиконання, поширюється рівною мірою на всіх громадян. 2) для втілення в життя принципу «найкращого ладу» необхідно створення, логічного взаємозв’язку примус – захист в особі громадянина. Це означає наступне: громадянин повинен володіти реальною можливістю примусу державних та інших органів, третіх осіб до належного виконання закону точно так само, як держава володіє можливістю примусу громадян до дотримання права. Соціальна природа судової влади полягає саме у розв’язанні суддями (з позиції справедливості) конфліктів протиборчих інтересів у суспільстві. Розгадка юридичної природи судової влади криється в тому, що судді в конкретному випадку розмежовують вільні сфери сторін, що сперечаються та формулюють відповідні загальнообов’язкові наслідки. Конституційно-правові параметри забезпечення правозахисної функції судової влади обумовлені тим, що сама судова влада є підфункцією більш загального поняття – правоохоронної функції судової влади. Чинне законодавство України встановлює єдність судової системи нашої країни, але фактично це питання не так очевидне через існування організаційно самостійних і процесуально незалежних одна від одної систем судів загальної юрисдикції, господарських та адміністративних судів, а також Конституційного суду України. Однак загальний обов’язок судів щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, виступає як основна конституційна мета правосуддя – об’єднує всі ланки судової влади за їх суспільним призначенням в системі органів державної влади.

Дана стаття присвячена необхідності нормативного визначення поняття і сутності правосуддя як надзвичайно важливого терміну у сфері реалізації судової влади, судоустрою і діяльності судів. Наголошується, що незважаючи на те, що термін правосуддя дуже широко вживається і в наукових працях, і в законодавстві, а в Конституції України восьмий розділ має назву «Правосуддя», його поняття і сутність нормативно не визначено, а науковцями та в тлумаченні Конституційного Суду України розуміється неоднаково, що породжує певні проблеми. Хоча в Конституції України є окремий розділ, присвячений правосуддю, який так і називається, але нормативного визначення цього поняття тут немає (як немає і в інших нормативних актах), а якщо проаналізувати його зміст, то стає очевидним, що він містить багато такого, що не тотожне правосуддю, і з цих конституційних положень важко зрозуміти поняття і сутність правосуддя, тому незрозуміло, навіщо законодавець у розділ восьмий Конституції України «Правосуддя» включив те, що відноситься до судочинства, судоустрою, організації судової влади, правового статусу суддів та інших суб’єктів, бо хоч все це тісно і пов’язане з правосуддям, але не є власне правосуддям. Оскільки Конституція є основою, правовою базою для всього вітчизняного права і законодавства, то така невизначеність і суперечливість щодо поняття правосуддя спричиняє і відповідні юридичні наслідки при прийнятті різних нормативних актів, а також для наукових досліджень у цій сфері. І в законодавстві, і в наукових визначеннях правосуддя розглядається як вид або галузь державної діяльності, функція судової влади, а також як певна система, сфера тощо. Ми вважаємо неправильним розуміння правосуддя як системи, або сфери, і розглядаємо у вище наведених випадках як систему не правосуддя, а судівництво, поняття якого визначено нормативно, а коли йдеться про сферу правосуддя, то правильним буде говорити про сферу реалізації судової влади. Правосуддя можна розглядати як галузь державної діяльності, що підтверджується і абзацом 1 пункту 3 наведеної Ухвали Конституційного Суду України. Дослідивши і проаналізувавши наукові думки різних авторів, тлумачення Конституційного Суду України в його Ухвалі, а також застосування терміну «правосуддя» в Конституції України і інших нормативних актах, ми констатуємо різне розуміння, трактування і тлумачення поняття і сутності правосуддя законодавцем, науковцями і іншими суб’єктами, його ототожнення з іншими важливими термінами, що є недопустимим, оскільки породжує непотрібну термінологічну плутанину, певні труднощі в теорії і правозастосуванні, тому пропонуємо власне визначення поняття правосуддя і вказуємо на необхідність його нормативного закріплення в Конституції України шляхом внесення змін до її восьмого розділу, пропонується також змінити і саму назву «Правосуддя» цього розділу на більш доцільну («Організація судової влади» або «Судоустрій, правосуддя та судочинство»), щоб вона відповідала змісту всього того, що міститься в даному розділі.

У сучасну епоху можна вважати демократичним лише політичний режим, заснований на народному суверенітеті, і кінцевою метою якого є дотримання основних прав людської особистості, як демократичний. Суверенітет народу, не спрямований на реалізацію прав людини, обов'язково призводить до свободи волі більшості. Повна повага до прав людини, в свою чергу, недосяжна, коли верховна політична влада не належить народу. Судова влада, як орган демократичної держави, повинна бути структурована відповідно до обох цих вимог. Слід, однак, зазначити, що, на відміну від інших органів державної влади, судова влада має примітну особливість. Хоча вона за визначенням є головною гарантією повного дотримання прав людини, в більшості країн судді, за рідкісним винятком, не обираються всенародним голосуванням. По суті, фактор, який поєднує судову владу з духом демократії (в тому сенсі, що Монтеск'є присвоїв цьому слову), є видатним атрибутом, єдиним, здатним забезпечити відсутність виборчого права: це той суспільний престиж, заснований на широкій моральній повазі, який в римській цивілізації називався аукторіями. Саме легітимність поваги і довіри викликають у людей судді. Однак ця особлива характеристика суддів, в умовах демократії, по суті, ґрунтується на незалежності і відповідальності, з якими державний орган в цілому, і окремі розглянуті громадські агенти, виконують ті політичні функції, які конституція, як оригінальний прояв волі суверенного народу, покладає на них. Отже, якщо ми хочемо перевірити, наскільки демократичною є судова влада, ми повинні проаналізувати її організацію та її функціонування, відповідно до фундаментальних вимог незалежності. Йдеться про те, що судова влада в цілому є незалежною, коли вона не підпорядковується іншим повноваженням держави. У свою чергу, судді, як кажуть, є незалежними, коли між ними немає ієрархічного підпорядкування, незважаючи на множинність інстанцій і ступені юрисдикції.

The article examines the issue of the procedure for bringing a judge to disciplinary responsibility, and focuses on the issue of refusal to open a disciplinary proceeding against a judge. The appropriateness of improving disciplinary procedures for judges is noted. One of the problems faced by the judiciary is emphasized, which is the need to restore the trust of citizens and society in the judiciary so that every person shows respect to a judge. One of the signs of a democratic society is the presence of an independent judicial branch of government in the state. Since the declaration of Ukraine's independence, the judiciary has been subjected to destructive criticism, both from the state authorities and from ordinary citizens. It is necessary that the judiciary itself aspire to the "purity" of its ranks. The purpose of the article is to explain current issues of disciplinary responsibility of judges; comparative research of national legislation and foreign practice of the procedure and grounds for bringing judges to disciplinary responsibility; emphasize that judges should maintain the high standards of behavior in order to increase public trust in each specific judge and the judiciary in general. The author concludes that it is necessary to make legislative changes aimed at improving national disciplinary procedures for judges. The issue of increasing trust in each judge and the judicial branch in general is urgent. A judge, carrying out state activities, is the representative of the judiciary, his work is associated with high psychological stress, especially today. In addition, it is advisable to pay special attention to the issue of improving the procedures for filing complaints against judges, in particular, developing ways to reduce the number of complaints that are obviously intended to harm the judge personally and do not contain information about a disciplinary offense. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У науковій статті розглянуто та проаналізовано Вищу раду правосуддя як орган посилення суддівської незалежності, визначено окремі фундаментальні міжнародно-правові стандарти суддівської незалежності. Визначено, що правові механізми належного гарантування суддівської незалежності у зарубіжних державах з точки зору організаційного (інституційного) контексту передбачають існування таких органів суддівського врядування, котрі б були наділені повноваженнями щодо формування суддівського корпусу, звільнення суддів, переведення, вирішення питань фінансового та матеріально-технічного забезпечення. Встановлено, що незалежність суддів має не лише зовнішній компонент, як це може здатися на перший погляд. Внутрішня організація судової системи, діяльність органів суддівського врядування, складові підбору та професійного розвитку, також є векторами цього терміно-поняття. Підкреслено, що первинним зразком органу суддівського врядування в Україні була Вища рада юстиції. Однак, зазначений орган в силу свого обмеженого законодавчо визначеного функціонального призначення, а також надмірної політизації, так і не зміг виконати покладену на нього місію – забезпечення незалежності судової гілки влади. Вища рада юстиції внаслідок судової реформи 2016 року зазнала ґрунтовного реформування та була модифікована у Вищу раду правосуддя. Визначено, Вища рада правосуддя є особливим органом державної влади, котрий серед іншого покликаний: забезпечувати незалежність суддівського корпусу; вносити подання щодо призначення представників судової гілки влади професіоналів своєї справи, котрі володіли б належною фаховою компетентністю та високими морально-етичними цінностями, у тому числі доброчесністю; приймає рішення щодо відсторонення, звільнення, переведення, припинення відставки суддів, порушення суддями та прокурорами вимог щодо несумісності; щодо дисциплінарної відповідальності суддів – створює відповідні органи з розгляду таких питань, розглядає скарги на їх рішення тощо. Аргументовано, Вища рада правосуддя як орган державної влади та суддівського врядування відповідно до досліджень вітчизняних та іноземних науковців відповідає міжнародним стандартам суддівського врядування, є повноцінним аналогом органів суддівського врядування у зарубіжних країнах. Така позиція підтверджується тим, що завдання, функції та межі повноважень, а також особливості формування Вищої ради правосуддя в Україні здебільшого є ідентичними, як і в провідних державах світу.

Вказується, конституційний контроль визначається як один із основних елементів правової охорони конституції. Складність визначення його природи виражається у неоднозначності підходів серед науковців щодо аналізу цього поняття. Наука конституційного права виділяє два підходи до розуміння конституційного контролю – широкий та вузький. Автори відзначають, узагальнюючи вказані формулювання, можна стверджувати, що вони відображають лише один із аспектів розуміння конституційного контролю – з точки зору функціонального підходу. Тобто, в більшій мірі акцент ставиться на перевірці конституційності законів та інших актів. В розумінні авторів, прихильників функціонального підходу, конституційний контроль – це лише конституційний нормативний контроль. Наведене в роботі дослідження дає підстави для висновку про те, що питання з’ясування юридичної природи правових позицій Конституційного Суду України є неоднозначним та до цього часу не вирішеним. Це пов’язано, перш за все, із складним та багатоаспектним розумінням ролі, статусу та місця органу конституційної юрисдикції в системі органів державної влади. Не сприяє з’ясуванню природи правових позицій Суду і відсутність законодавчої дефініції цього поняття. Незважаючи на це, термін активно використовується як Судом у своїх рішеннях, так і науковою спільнотою з метою відображення аргументів, які визначають позицію Конституційного Суду України з питань правозастосування. Правові позиції набувають й нормативного обов’язкового змісту, що випливає із форми вираження у яких вони відображені – актів Конституційного Суду України. При цьому правові позиції можуть бути висловлені як у мотивувальній, так і у резолютивній частині рішення. Необхідність забезпечення незмінюваності правових позицій Суду є продовженням принципу правової визначеності та стабільності Конституції як Основного закону України. Однак, питання можливості перегляду правових позицій Конституційним Судом набуває більшої актуальності у зв’язку із частковою політичною заангажованістю Суду у попередні роки його діяльності, що потребує перегляду певних позицій через зміну соціально-політичного устрою держави. Окреслене питання, поряд із іншими, є безперечно додатковим предметом окремого наукового дослідження.

У науковій статті розглянуто та проаналізовано Вищу раду правосуддя як орган посилення суддівської незалежності, визначено окремі фундаментальні міжнародно-правові стандарти суддівської незалежності. Визначено, що правові механізми належного гарантування суддівської незалежності у зарубіжних державах з точки зору організаційного (інституційного) контексту передбачають існування таких органів суддівського врядування, котрі б були наділені повноваженнями щодо формування суддівського корпусу, звільнення суддів, переведення, вирішення питань фінансового та матеріально-технічного забезпечення. Встановлено, що незалежність суддів має не лише зовнішній компонент, як це може здатися на перший погляд. Внутрішня організація судової системи, діяльність органів суддівського врядування, складові підбору та професійного розвитку, також є векторами цього терміно-поняття. Підкреслено, що первинним зразком органу суддівського врядування в Україні була Вища рада юстиції. Однак, зазначений орган в силу свого обмеженого законодавчо визначеного функціонального призначення, а також надмірної політизації, так і не зміг виконати покладену на нього місію – забезпечення незалежності судової гілки влади. Вища рада юстиції внаслідок судової реформи 2016 року зазнала ґрунтовного реформування та була модифікована у Вищу раду правосуддя. Визначено, Вища рада правосуддя є особливим органом державної влади, котрий серед іншого покликаний: забезпечувати незалежність суддівського корпусу; вносити подання щодо призначення представників судової гілки влади професіоналів своєї справи, котрі володіли б належною фаховою компетентністю та високими морально-етичними цінностями, у тому числі доброчесністю; приймає рішення щодо відсторонення, звільнення, переведення, припинення відставки суддів, порушення суддями та прокурорами вимог щодо несумісності; щодо дисциплінарної відповідальності суддів – створює відповідні органи з розгляду таких питань, розглядає скарги на їх рішення тощо. Аргументовано, Вища рада правосуддя як орган державної влади та суддівського врядування відповідно до досліджень вітчизняних та іноземних науковців відповідає міжнародним стандартам суддівського врядування, є повноцінним аналогом органів суддівського врядування у зарубіжних країнах. Така позиція підтверджується тим, що завдання, функції та межі повноважень, а також особливості формування Вищої ради правосуддя в Україні здебільшого є ідентичними, як і в провідних державах світу.

Trends in the field of innovative technologies and their use in the judicial branch of government force Ukraine to adapt to them. The COVID-19 pandemic has made it clear that the existing system is imperfect and cannot meet the needs of judicial activity in case of emergency conditions. That is why the issue of improving the existing system, its modernization and digitalization is becoming important. This article examines the main principles of innovative activity in the judicial sphere, examines electronic systems that have already been implemented in Ukraine, in particular such as the "electronic justice" program. The recommendations of the Council of Europe regarding the organization of electronic justice processes were considered, and directions for improving electronic justice in Ukraine were determined. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті досліджуються теоретико-правові особливості становлення та розвитку судової системи в сучасних умовах. Аналізуються різноманітні теоретичні підходи до розуміння ролі судової влади в процесі державотворення. Досліджуються міжнародні-правові документи, які присвячено питанню функціонування судової, забезпечення її незалежності та гарантій роботи суддів. Відзначається, що саме сьогодні, у час викликів для народів та держав, які обрали демократичний шлях розвитку, до яких належить й Україна, важливо забезпечити й подальше ефективне функціонування судової влади зважаючи на міжнародні стандарти її побудови та розвитку. Встановлено, сучасний період державотворення вимагає формування нових підходів для теоретико-прикладного осмислення функціоналу судових органів, їх місця серед інших органів публічної влади, необхідність належного та гарантованого забезпечення прав і свобод людини з врахуванням правових принципів, дотримання міжнародновизнаних стандартів у сфері судочинства. Саме сьогодні, у час викликів для народів та держав, які обрали демократичний шлях розвитку, до яких належить й Україна, важливо забезпечити й подальше ефективне функціонування судової влади зважаючи на міжнародні стандарти її побудови та розвитку. Серед важливих принципів функціонування судової системи варто виділити її незалежність, в тому числі незалежність суддів, що включає їх належне фінансове та соціальне забезпечення. Корупційні ризики вимагають дотримання стандартів добору суддів, якісних процедур їх відбору та оцінювання, а також функціонування спеціальної незалежної структури для виконання поставлених цілей, що також виступає елементом належного функціонування судової системи. Крім того, сьогодні особливо актуальним є активізація експертного та наукового середовища, це є запорукою побудови належної судової системи та забезпечення її ефективного функціонування.

Статтю присвячено дослідженню особливостей формування, структури та порядку здійснення повноважень Вищої ради магістратури у Франції. Визначено, що французька революція та нова інституційна організація, що виникла в її результаті, надали судовій владі дещо менш важливу роль у правовому житті держави. Історично склалося так, що гарантії незалежності суддів у Франції завжди були обмежені виконавчою владою. Встановлено, у Франції у 1883 році з’явилася Вища рада магістратури, котра згодом була визначена автономним органом управління відповідно до положень Конституції 1946 року. З того часу Рада зазнала декількох реформ, зокрема, згідно Конституції 1958 року були зміни з точки зору її складу, а у 1993 році, окрім зміни кількості членів було модернізовано повноваження зазначеного конституційного органу. Визначено, Вища рада магістратури Франції є двопалатною, складається із двох колегій, одна з яких здійснює повноваження щодо суддів, а інша – щодо прокурорів. Визначено, у сфері набору та підготовки суддів Франція розробила модель, якої дотримується більшість європейських держав. У переважній частині країн, котрі ми позиціонуємо у сучасному правовому вимірі як континентальну Європу, застосовується підхід у вигляді проведення публічного конкурсу та складання завдань тестового характеру. Такий процес розглядається як спосіб гарантування добору найбільш кваліфікованих кандидатів, а також сприяє забезпеченню принципу незалежності майбутніх магістратів. Виявлено, члени Вищої ради магістратури у Франції виконують свою місію з дотриманням вимог незалежності, неупередженості, чесності та гідності та забезпечують запобігання чи негайне припинення ситуацій конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів являє собою будь-яку ситуацію суперечності між суспільними інтересами, або суспільними і приватними інтересами, яка може вплинути на незалежне, неупереджене та об'єктивне виконання функцій. Встановлено, Вища рада магістратури Франції має безпосереднє відношення до виконавчої гілки влади, оскільки глава означеної держави одночасно є очільником Ради, а також уповноважений брати участь у кадрових питаннях, котрі стосуються цього органу.

Стаття присвячена загальнотеоретичній характеристиці напрямів і форм комунікації громадянського суспільства і судової влади в Україні. Обґрунтовано, що стійка, безперервна комунікація громадянського суспільства і судової влади ґрунтується на принципах транспарентності, діалогічності, прозорості. На основі узагальнення сучасного досвіду функціонування громадянського суспільства і судової влади, систематизації поглядів вітчизняних і зарубіжних учених виокремлено та охарактеризовано основні напрями і форми комунікації: 1) громадський контроль за діяльністю органів судової влади; 2) підзвітність (звітування, відповідальність) судової влади; 3) інформування суспільства та влади; 4) консультування судової влади з громадськістю. Обґрунтовано, що громадський контроль за діяльністю судової влади − це різновид соціального контролю, одна з форм реалізації конституційних повноважень народу, що полягає у безпосередньому, безоплатному контролі суб’єктами громадянського суспільства за діяльністю органів судової влади, їх посадових і службових осіб, що здійснюється у таких формах як: громадський моніторинг, громадська експертиза, громадські слухання, громадська перевірка, громадське розслідування. Основними формами підзвітності судової влади згідно з європейськими стандартами судочинства є: 1) відповідальність суддів за свої рішення в ході апеляційного розгляду справи («підзвітність судової влади»); 2) прозорість діяльності суддів; 3) «роз’яснювальна підзвітність», тобто підзвітність перед іншими гілками влади та суспільством у цілому; 4) «каральна підзвітність», якщо суддя причетний до неправомірних дій, він повинен нести дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Комунікативна діяльність судової системи здійснюється в різних формах та напрямках, основними з яких є: 1) пряма (особиста) комунікація; 2) зв’язок зі ЗМІ; 3) просвітницькі заходи; 4) освітні заходи; 5) експертно-консультаційна діяльність. Важливою формою прямого зв’язку судової влади із громадянським суспільством є «програми охоплення», які здійснюється безпосередньо судами на регулярній основі і спрямований на певну соціальну групу, варіюються залежно від особливостей діяльності судової системи у відповідній державі, труднощів і викликів, з якими стикаються судові органи у своїй діяльності, а також кількості та якості ресурсів, необхідних для реалізації таких ініціатив.

У статті обґрунтовується думка про те, що процес оцінювання судової влади посідає особливе місце в системі взаємодії держави та громадянського суспільства. Держава і громадянське суспільство, постійно взаємодіючи, являють собою своєрідну систему стримувань та противаг, яка дозволяє віднайти певний баланс, захистити людину від свавілля влади та сформувати якнайширше коло людей, для яких правомірна поведінка є усвідомленою необхідністю. І саме судова влада відіграє у цьому процесі ключову роль, оскільки сприяє захисту або відновленню порушених прав людини, інтересів держави виключно в межах правового поля. Однак і діяльність судової влади підлягає певному контролю з боку держави та громадянського суспільства, які взаємодіють між собою. Констатовано, що взаємодія суспільства і держави – це не тільки про вирішення проблем, а й процес їх зближення, об’єднання, відхід від сприйняття держави як контролюючого органу, який встановлює певні рамки, обмеження для суспільства загалом та окремої людини зокрема; вона наближає нас до розуміння держави як утворення, яке має на меті через гармонізацію суспільних відносин захистити людину. Така взаємодія є необхідною для забезпечення надання адекватної оцінки діяльності та ефективності функціонування даної гілки влади, а також з метою реалізації своїх прав і виконання обов’язків суб’єктами цієї взаємодії. Взаємодію, як процес обопільної діяльності двох або більше суб’єктів з метою досягнення певних наслідків, можна структурувати на такі елементи: суб’єкти взаємодії, об’єкт взаємодії, взаємні зв’язки між суб’єктами, зміни, викликані взаємодією суб’єктів. Обґрунтовано, що взаємодію держави та громадянського суспільства в процесі оцінювання судової влади можна розглядати як систему, яка виконує певні функції з метою досягнення своєї мети, характеризується наявністю взаємозв’язаних елементів, чітко визначеними формами взаємодії.

The article examines the issues of professional legal culture of a judge. Attention is drawn to the necessity of legislative updating of standards of conduct of judges, taking into account the high requirements of society to the professional activities of a judge. One of the main problems facing the judiciary is the need to restore the trust of citizens and society in the judiciary, so that everyone feels respect for the carriers of the judge's robe. The high level of requirements for moral and ethical and other personal qualities of judges determines the need to use modern methods of studying of the personality. The purpose of the article is to study the issues of increasing of public confidence in judges of the judiciary, the formation of moral and ethical image of the judge, which is the key to increasing public confidence in judges and the judiciary in general. A necessary moral and ethical component of a judge's activity is his behaviour, which is based on the principles of good treatment of the parties in cases and honesty and morality in their own way of life, execution of their rights and duties and administration of justice, etc. The author concludes that one of the elements of a judge's professionalism is a professional duty related to professional honour, ethics, morality, integrity, which are the key to quality justice. By his actions and deeds, a judge forms his reputation, which influences the formation of public opinion not only in relation to an individual judge, but also to the entire judiciary. The professional qualities of a judge are a certain set of characteristics that should indicate what a judge is or should be, they allow to highlight the special thing that distinguishes the profession of a judge from other professions. The judge implements a significant number of special qualities and skills that make up the mentality of the individual and determine his creative potential, as well as individual style of work. A judge, carrying out state activity, is the bearer of judicial power, his work is associated with high psycho-emotional loads, especially today. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

This article highlights the basic concepts of state bodies, types of state bodies, characteristics and functions of state bodies. The tasks of the legislative, executive and judicial authorities and their features are considered. The formation of forms of government is studied. The concept of monarchy as the most ancient form of government its existing forms and the republic as a form of government are considered. The relationship between state bodies and government has been studied. That is, the work of public authorities in the context of social transformations and changes in public administration and modern structural and functional models of public authorities. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Стаття присвячена історичним витокам адміністративної юстиції Польщі, що сягають часів Речі Поспо- литої. Як відомо, становлення адміністративного судочинства на польських землях відбувалося у другій по- ловині ХІХ ст. під владою Пруссії й Австро-Угорщини, однак деякі органи судової влади розглядали справи публічно-правового характеру вже у XVII ст. На цьому етапі формування юридичних механізмів вирішення публічно-правових спорів вони не становили цілісної системи, а являли собою низку повноважень різнома- нітних органів і посадових осіб Речі Посполитої. Проаналізовано організацію та діяльність Коронного казенного трибуналу, відомого також як Радом- ський трибунал. Цей орган був утворений у 1613 р. у зв’язку з кризою виконання фінансових функцій того- часної держави. Він вважався вищим судовим органом, що мав на меті протидію посяганням на державну казну. Внаслідок недостатньої ефективності в нових суспільних умовах у 1764 р. Коронний казенний трибу- нал було ліквідовано, а його повноваження передані казенним комісіям. За результатами роботи Вального сейму в 1764 р. функції судового контролю щодо публічної адміністра- ції отримали Комісія коронної казни, Велика військова комісія, Військовий департамент Безперервної Ради, Військова комісія обох народів, Комісія національної освіти та ін. Судова компетенція вказаних суб’єктів по- ширювалася на справи у сфері казни, податків, війська, освіти, управління містами тощо. Внаслідок реформ 1764 р. змін зазнали також компетенції маршалківського і асесорського судів Речі Посполитої, які почали розглядати справи адміністративно-правового характеру. У 1788 р. була створена Комісія поліції обох народів, до якої перейшли повноваження Комісії маршалків обох народів. Цей колегіальний орган складався з так званих національних маршалків (польських і литов- ських) і 15 комісарів – трьох сенаторів, шести осіб з рицарського стану та шести представників міст. У Зако- ні про вільні королівські міста в державах Речі Посполитої 1791 р. декларувалася судова юрисдикція Комісії поліції щодо міст в справах внутрішнього урядування та міських доходів. Утворення польської адміністра- тивної юстиції у той час так і не відбулося, чому завадили процеси розпаду держави.

Статтю присвячено розгляду конституційного права на розгляд справи судом присяжних, а також права на швидкий суд відповідно до положень шостої поправки Конституції США. Зазначено, що станом на сьогодні в Україні стоїть питання забезпечення фактичної (справжньої) участі народу у здійсненні судочинства та створення належного механізму реалізації такого права народу. Встановлено, що перманентна еволюція суду присяжних у світі як повноцінного елементу партисипаторної демократії дозволяє стверджувати про можливість застосування кращого зарубіжного досвіду у цій сфері і для України. Зауважено, що суд присяжних, котрий є характерним для США, без сумнівів є наслідком запозичення англійських правових звичаїв, проте володіє своїми особливими сутнісними особливостями. Встановлено, що право на швидкий суд варто відрізняти від інших конституційних прав, оскільки воно стосується більше інтересів суспільства та системи правосуддя, аніж обвинуваченого. Обставини, котрі дозволяють стверджувати, чи є судовий розгляд насправді «швидким» є досить розмитими, оскільки кожне таке провадження є певною мірою унікальним. Визначено вимоги до членів суду присяжних, закріплені у Акті про відбір присяжних. Зауважено, що звільнення від обов’язку присяжних диференціюється залежно від того чи іншого штату. Однією з підстав такого звільнення є професійна діяльність. До прикладу, йдеться про лікарів, юристів, громадських діячів, працівників поліції чи пожежної охорони. Поряд з цим, поступово така практика перестає бути закономірною. Підсумовано, що суд присяжних як форма участі народу у відправленні правосуддя без сумнівів є демократичним правовим інститутом. Безпосереднє народовладдя під час здійснення судової влади, котре здійснюється із дотриманням принципів гласності та змагальності судового процесу, сприяє утвердженню віри громадян у справедливість судових рішень.

У статті в соціолого-правовій парадигмі досліджується судова влада як невід’ємна складова сучасної держави та як соціально-правовий інститут (його елементи, риси, функції). Узагальнені проблеми судової соціології, що потребують наукового аналізу; соціологічно доведено, що суспільна роль та ефективність суду полягає не тільки в здійсненні функцій правосуддя, а й у подоланні правового нігілізму, корумпованості та відновленні соціальної справедливості.

Disclosing the problem, the author dwells on such matters as the doctrine guidelines for comprehensive judicial reform as a part of the implementing process of the constitutional legitimacy principles. The article is devoted to the study of relevant issues of ensuring the efficiency and the independence of the judiciary and the need to form a scientifically sound, free of subjective preferences, the concept of the development of the judicial system. The article argues that the result of so-called "judicial reforms" the last decade is unbalancing and distorting for the national judiciary. In addition, emphasis that was placed on the law protection in the state of law, which Ukraine strives to, should begin at the constitutional level -- with the protection of the Constitution itself and the implementation of the constitutional legality principles. The main task of judicial reform in the doctrine is the maximum reduction of administrative and bureaucratic influence on the judiciary and a significant strengthening of the control of the judiciary to the constituent and controlling power of people and its representative organs. Among the important factors in ensuring the efficiency of the judicial system, the article identifies the legitimate and full representation of civil society and its institutions in the judicial process, in particular people's assessors and jurors as well as the standardization of judges and remuneration, which would stimulate professional development of judges. The article argues for the need to simplify the judicial system, as well as the need to restore the military justice system. The article rationale the reason of envisaging sound and solid transitional justice and complex reform of law enforcement system and consistent realization of a number of reforms in different spheres (reform of investigation, reform of constitutional justice, reform of courts of general jurisdiction, reform of prosecutor's office, etc.), synchronizing them with other types of judicial simultaneous coordination with parliamentary, administrative and municipal reforms. It is concluded that only a systemic comprehensive approach to the reform of the judiciary in Ukraine can be considered truly scientifically sound, and this is the approach that should guide the legislator's legal doctrine of Ukraine. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The decision of the Constitutional Court of Ukraine on issues of anticorruption legislation is analyzed from the point of view of their compliance with the principles of the rule of law and anti-corruption tasks in Ukraine. Attention is drawn to the place of decisions of the Constitutional Court of Ukraine in the system of law of Ukraine, the legal and political consequences of their adoption. The need to reform the constitutional status of the Constitutional Court of Ukraine is justified. Based on an analysis of foreign constitutional experience, possible ways of limiting the competence of the Constitutional Court of Ukraine are determined, especially in terms of its function of subsequent constitutional control and the final nature of its decisions. The conclusion states that endowed with the function of subsequent constitutional control, powers to interpret the Constitution and – until June 2016 – the laws of Ukraine, making appropriate decisions, the Constitutional Court of Ukraine to some extent performs a law-making function, and because its decisions have higher legal force than laws passed by parliament, it means that it to some extent acts as a supra-parliamentary legislature. Such “law-making” of the Constitutional Court of Ukraine may negatively affect the system of law and public relations in Ukraine. Court decisions are often politically and corporately motivated and are significantly influenced by the political situation in the country, unlawful pressure on the court, and the ideological convictions and political positions of the judges themselves. The consent of the Constitutional Court of Ukraine itself will be required to significantly limit the possible negative consequences of the activity of the Constitutional Court of Ukraine. Since any restriction of his constitutional powers, especially after the introduction of the institution of a constitutional complaint, the Constitutional Court of Ukraine may declare as a restriction of human and civil rights and freedoms, which will make it impossible to amend the Constitution of Ukraine. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Досліджено забезпечення права на справедливий суд крізь призму процесу формування судового права як науки, навчальної дисципліни та нової галузі права. Охарактеризовано ключові особливості судових правовідносин і встановлено місце забезпечення права на справедливий суд в їх системі. Доведено, що судове право може бути методологічною основою вирішення проблеми забезпечення права на справедливий суд.

Досліджено проблематику вивчення та аналізу ознак судової влади як соціальної системи. Розглянуто сутність поняття системи в цілому, яке покладено в основу дослідження поняття судової системи та її ознак як соціальної системи. Установлено причини існування різних поглядів щодо встановлення обсягу поняття ознак судової влади як соціальної системи. Узагальнено сучасні теоретичні погляди на сутність ознак судової влади як соціальної системи. Із застосуванням системного підходу до вивчення інституту судової влади виокремлено та названо основні ознаки судової влади як соціальної системи.