Search

Aim. This study was purposed to investigate the effects of zinc oxide nanoparticles (ZnO NPs) on the growth and yield performance of two soybean (Glycine max L.) varieties, TGX1904-6F and TGX1951-3F, under controlled experimental conditions. Materials and methods. Zinc oxide nanoparticles were synthesized and characterized following standard protocols, and their effects were evaluated across five treatment levels (20, 40, 60, 80, and 100 ppm) in a completely randomized design with five replicates. Growth parameters, including plant height, leaf morphology, stem diameter, and branch number, were assessed alongside phenological and yield traits such as days to flowering, flower production, pod metrics, and seed weights. The results revealed significant improvements in plant growth and yield metrics at intermediate ZnO NP concentrations, with enhancements observed in plant height, branch number, pod weight, and seed yield. Specifically, 60 ppm ZnO NP treatment resulted in the highest branch production, while 40 and 80 ppm treatments significantly promoted floral and pod development. Conversely, higher concentrations (100 ppm) exhibited inhibitory effects on plant height and leaf morphology, suggesting potential toxicity at elevated ZnO NP levels. Statistical analyses, including one-way ANOVA and Pearson’s correlation, confirmed significant treatment effects (P ≤ 0.05) on growth and yield parameters, highlighting the critical role of dose optimization. Conclusions. The findings underscore the potential of ZnO NPs as a novel agricultural supplement to enhance soybean productivity while emphasizing the need for balanced application to mitigate toxicity risks. This study contributes valuable insights into sustainable farming practices, leveraging nanotechnology to optimize crop performance and address global food security challenges. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The study's objective was to evaluate the efficacy of biological substances in enhancing the growth, development, and productivity of high-oleic sunflower hybrids, aiming to increase seed yields and improve oil quality. An investigation was carried out in the Mykolaiv region throughout 2021-2023 to assess the efficacy of seven different foliar feeding methods in producing five high-oleic sunflower hybrids. The findings indicated that the application of foliar feeding had a beneficial impact on the measured variables, such as plant height, leaf area, seed count per boll, seed yield, and oil and oleic acid concentration in seeds. In particular, the P64HE133 hybrid demonstrated the highest average yield of 3.89 t/ha, followed by Columbi with 3.69 t/ha, with no statistically significant difference between them. Foliar application of Organic-Balance helped to increase the average seed yield to 3.58 t/ha, exceeding the results of other types of spraying. The use of biological products contributed to an increase in yield by 0.21-0.4 t/ha compared to control, as well as an increase in oil content by 0.6-2.1-5.3%. The overall impact of the combination of hybrid and foliar feeding methods on yield was the largest, amounting to 63.5%, where the impact of hybrid selection was 27.4%, foliar feeding - was 5.4%, and other factors had an impact of 3.7%. The findings suggest that the use of foliar feeding can significantly enhance productivity and enhance the quality attributes of sunflower seeds. The utilisation of these biological substances not only enhances seed production and oil content but also promotes more sustainable and robust plant development. Accordingly, the integration of such methods into agronomic practices can significantly improve crop productivity and increase the economic benefits of growing high-yielding sunflower hybrids. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Identifying superior genotypes of soft winter wheat with high ecological plasticity to soil and climatic conditions, combined with tolerance to common diseases caused by fungal pathogens, including snow mould, is becoming increasingly important for both production and breeding. This is driven by the global demand for environmentally safe products. The preliminary selection of the most valuable initial material with high-stress resistance to periodic climate changes and deteriorating phytosanitary conditions is essential for the success of the breeding process in addressing current challenges. This study aimed to determine the level of ecological plasticity in soft winter wheat varieties, differentiated by their resistance to the snow mould pathogen, through the analysis of genotype effect ranks and yield regression coefficients. Additionally, high-yielding sources were identified for use in breeding for adaptability. The research was conducted according to commonly accepted methodologies for evaluating materials based on disease resistance and adaptive traits, ensuring a highly objective interpretation of the results obtained. It was determined that the highest ecological plasticity among the studied material was differentiated by resistance to Microdochium nivale (Fr.) Samuels & I.C. Hallett, was exhibited by five varieties (16.7%) that achieved yields ranging from 118% to 129% of the standard. These include the varieties Muza Bilotserkivska, Askaniiska Berehynia, Hetmanska, Malovanka (UKR), and Nordika (CZE), as evidenced by the lowest sum of ranks (sum of ranks 2) for the genotypic effect (ei) and regression coefficient (Ri). New sources of high and stable resistance in soft winter wheat to the snow mould pathogen were identified, specifically: Sanzhara, Malovanka, Svitiaz, Muza Bilotserkivska (UKR); Smuga (POL), and Nordika (CZE). It was found that, in soft winter wheat varieties, resistance to Microdochium nivale (Fr.) Samuels & I.C. Hallett significantly negatively correlates with the sum of ranks for genotypic effect and yield plasticity, with r =-0.69, P < 0.01. The systematisation of the results obtained and the identification of varieties with the highest ecological plasticity under variable weather conditions within the agroecological zone allows for the identification of the best gene pool for adaptive breeding. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The relevance of this research lies in determining the potential use of microbial preparations with varying functionalities to optimise the nutrition and stimulate the growth processes of sweet potato plants, as well as the synergistic effects of different preparations. The developed nutrient optimisation systems are designed to restore soil fertility, reduce the anthropogenic load on vegetable agroecosystems, produce high-quality yields, and increase sweet potato productivity without relying on energy-intensive production methods. This study aimed to investigate the impact of biological fertilisation systems on the biometric parameters, yield, and quality of sweet potato tubers. The research programme was implemented through field, statistical, computational-analytical, and laboratory methods. An increase in the number (7.33-9.83 per plant) and length (175.55-184.89 cm) of shoots was observed with the application of the biological preparations “Groundfix” + “Humifriend”, “Help-Rost for vegetables”, and “Mycofriend”. The use of foliar fertilisations in three terms of “Help-Rost for vegetables”, both in combination with “Mycofriend” during fertigation and with the foliar fertilisation “Humifriend”, resulted in maximal leaf mass formation on the plant (2.41-2.56 m2 /ha in the third decade of June and 23.12-27.45 m² /ha in the third decade of August). Microbial preparations significantly increased net photosynthetic productivity by 28.9-63.9% during the period from the third decade of June to the third decade of July, especially when “Groundfix” and “Humifriend”, or “Humifriend” and “Help-Rost for vegetables” were combined. A substantial commercial yield of tubers (17.4 t/ha) was achieved by applying the mycorrhizal preparation “Humifriend” (1.5 L/ha) in the first fertigation and conducting three foliar applications of “Help-Rost for vegetables” at 2.0 L/ha. Treatments involving biological preparations demonstrated improvements in key biochemical parameters. The use of “Groundfix” + “Humifriend” and “Humifriend” + “Help-Rost for vegetables” resulted in a decrease in nitrate levels in the produce. The authors hypothesise that the optimal supply of micronutrients, particularly iron, manganese, and molybdenum, enhances the transformation of nitrates into organic matter. This research provides valuable insights for the rational application of biologically enhanced fertilisation systems to achieve high yields and quality of sweet potato tubers in various agricultural settings. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

This research aimed to study the formation of asparagus bean yield, taking into account the influence of technological factors, including testing specific varieties based on changes in stand density. Among the primary methods used to investigate this issue were field experiments to examine the cultivation techniques and statistical analysis to assess the reliability of the results. This article presents the results of studies on sowing patterns: 70×10 cm, 70×25 cm (control), 70×40 cm, and 70×50 cm, on bush asparagus bean varieties Kafedralna (Ukraine) and U-Cha-Kontou (China) (control). Stand density significantly influenced the morphometric characteristics and productivity of the studied varieties. Increasing plant density to 143,000 plants/ha led to a significant increase (by 2-3 t/ha) in the yield of flat pods in both cultivars compared to the control (70×25 cm). The highest yield of flat pods (7.7-10.4 t/ha) was obtained for varieties at a density of 143,000 plants/ha. This is related to the optimal provision of plants with moisture, light, and nutrients at a given stand density. The Kafedralna variety generally exhibited a higher yield of flat pods than the U-Cha-Kontou variety. At lower seeding densities (29,000 plants/ ha), the beans had a greater mass (120.5-152.0 g), but their number per plant was lower. Reducing stand density to 29,000 plants/ha led to an increase in the beans’ dry matter, sugars, and vitamin C content. The Kafedralna variety had a higher content of these components under all sowing patterns. A strong correlation was found between biochemical indicators and stand density. The optimal sowing pattern for cowpeas to obtain flat pods in the Forest-Steppe zone of Ukraine can be considered 70×10 cm and 70×25 cm. The Kafedralna variety is recommended for open-field cultivation to obtain flat pods. The materials presented in the article have practical value for developing effective technologies for growing bush varieties of asparagus beans in the Forest-Steppe zone of Ukraine for vegetable production. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The purpose of this article was to study productivity and fibre quality of different cotton genotypes under conditions of Turkestan region of Kazakhstan to determine the most promising genotypes for commercial cultivation. Four genotypes were selected: Tashkent-6, Maktaral-5027, Namangan-1 and Bukhara-8. The study included analysis of such parameters as germination and sprouting time, plant height, flowering and maturity time, yield, number of bolls and fibre quality characteristics. The results showed that Tashkent-6 and Maktaral-5027 had the best parameters: yield 3.8 t/ha and 3.5 t/ha, flowering time 55 days and maturity 120 days, plant height 120 cm and 115 cm, number of bolls 45 and 42. The fibre quality of these genotypes was also high: length 32 mm and 31 mm, tensile strength 30 g/tex and 29 g/tex, fineness 2.5 dtex and 2.6 dtex. Namangan-1 and Bukhara-8 genotypes showed moderate results: yield 3.2 t/ha and 3.0 t/ha, flowering time 60 days and ripening time 130 days, plant height 110 cm and 105 cm, number of bolls 40 and 38, fibre length 30 mm and 29 mm, tensile strength 28 g/tex and 27 g/tex, fineness 2.8 dtex and 2.9 dtex. Statistical analysis confirmed the significance of differences between genotypes. The results of the study confirmed high productivity and fibre quality of genotypes Tashkent-6 and Maktaral-5027, which makes them promising for commercial cultivation in Kazakhstan, while genotypes Namangan-1 and Bukhara-8 also have potential for certain agronomic conditions. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

In organic farming, the use of plant growth biostimulants in crop cultivation technologies, including chickpea, has become widespread. The purpose of this study: to investigate the manifestation of productivity elements and the yield of chickpea varieties depending on the treatment with an organic growth stimulator. The study employed the following methods: field - to determine the level of yield, laboratory - to investigate the elements of productivity of chickpea, and statistical - to assess the reliability of experimental studies. By treatment options, the complex application of the product during presowing seed treatment and foliar feeding of plants during the growing season was distinguished. The effect of organic growth stimulant on the increase of productivity elements of chickpea in this variant of the experiment was noted by an average of 10.0%. The greatest effect of the preparation was found in the complex treatment of seeds and plants of common chickpea in terms of seed weight per plant (24.0%). They were identified by the influence of varietal properties on the productivity elements of common chickpea varieties Triumf and Pamiat. The Pamiat variety with the seed treatment + foliar dressing variant was the best in terms of chickpea yield, but the Triumf variety had the greatest effect of the growth stimulator on the yield increase. Close correlations were found between seed weight per plant and thousand-kernel weight, number of beans per plant and number of seeds per plant, and yield with plant productivity and thousand-kernel weight. The findings of the study are recommended to be used to adjust the elements of chickpea cultivation technology to increase productivity in production conditions. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The use of mineral fertilisers is a critical factor in modern agriculture, significantly influencing the physicochemical properties of soil, which in turn affects crop yield and quality. Understanding these impacts is essential for sustainable agricultural practices. This study aimed to determine the effects of different types and quantities of mineral fertilisers on the physicochemical properties of soil in the context of maize cultivation. The research involved experimental field trials with varying applications of mineral fertilisers. Soil samples were collected at different stages of maize growth and analysed for parameters such as pH, electrical conductivity, organic matter content, and nutrient availability (nitrogen, phosphorus, potassium). The study employed a range of methods to investigate the effects of mineral fertilisers on soil properties, including soil preparation, application of various types and doses of fertilisers, maize planting, plant growth monitoring, and analysis of soil physicochemical characteristics. The application of mineral fertilisers led to significant changes in soil pH, with some fertilisers causing acidification and others increasing alkalinity. Fertilised plots showed increased electrical conductivity, indicating a rise in soluble salt content. Variations in organic matter content were observed, dependent on the type and dosage of fertilisers used. It was determined that fertilised plots exhibited elevated levels of nitrogen, phosphorus, and potassium, directly correlating with the type and quantity of fertiliser applied. The highest maize yield was achieved with balanced applications of nitrogen-phosphorus- potassium (NPK) fertilisers, underscoring the importance of balanced nutrient management. These findings provide valuable insights for optimising fertiliser use, which may contribute to improved soil health, increased maize yield, and sustainable agricultural practices [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The purpose of this study was to investigate the influence of climatic conditions of the research years on changes in productivity and environmental plasticity and stability of edible bean cultivars. Furthermore, the study investigated the nitrogen-fixing potential of edible bean cultivars for the biologisation of agriculture. The study was conducted in the conditions of the educational and production department of the Uman National University of Horticulture during 2020-2022, using nine cultivars of edible beans. Standard methods of statistical analysis were used to study the parameters of adaptive variability. As a result of the comparative study, the characteristics of various parameters of the adaptive potential of edible bean cultivars were established by the following traits: the onset of the technical ripeness phase: Bianco and Extra Grano Violetto - 78 days. The cultivars Windsor Broad (16.42 t/ha), Bianco (13.73 t/ha), and Svitiaz (11.51 t/ha) stood out in terms of yield and adaptability in the technical ripeness phase, the cultivars Bacchus (1.92 t/ha) and Svitiaz (1.90 t/ha) - in terms of yield and adaptability in the biological ripeness phase; cultivars with high protein content in immature grain: Karmazin (12.77 g/100 g), Windsor Broad (13.51 g/100 g), Bianco (14.30 g/100 g), and Green lowland (14.43 g/100 g); cultivars with high nitrogen-fixing capacity: Ukrainian Sloboda (67.7 kg/ha), Windsor Broad (71.0 kg/ha), and Extra Grano Violetto (75.7 kg/ha). The results of the statistical analysis showed a significant influence of environmental conditions on the formation of productivity indicators of edible bean cultivars and a greater dependence on environmental conditions (CVA = 10.40-82.7%) than on the genetic component (CVG = 5.76-39.7%). The data suggest a tendency for yields to be inversely related to yield stability, with low-yielding cultivars showing stability and high-yielding cultivars showing instability. The presented findings suggest an idea of the change in the productivity parameters of edible beans under contrasting weather conditions, which makes it possible to identify cultivars with high productivity for food purposes and with a higher proportion of high-protein and energy-rich consumer products. Cultivars with increased nitrogen-fixing capacity were identified, which will help reduce the use of synthetic fertilisers. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

A comprehensive analysis of production efficiency was carried out, a model was developed and the degree of influence of factors on the level of profitability of growing grain crops was calculated. Forecasts of the yield of grain crops, wheat, corn, and barley for the nearest future have been built, taking into account the patterns that have developed over the previous period (1950- 2022). Forecast indicators of the profitability of the production of grain crops for the short-term perspective have been determined. The dependence of the efficiency of grain-growing enterprises on the average size of their sown areas was assessed. It was established that a positive return from the effect of scale, which is reflected in the form of an increase in productivity and profitability, is observed in grain farming enterprises when the land bank is increased to 5,000 hectares. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Determining the ecological plasticity and stability of varieties and hybrids of agricultural crops helps to comprehensively assess them, considering the productivity potential, qualitative technological indicators, and the level of resistance to stressful conditions. The purpose of this study was to investigate the development of the yield of beans of cowpea varieties with high ecological stability, plasticity, and adaptability. The leading methods of studying this problem are field-based - to determine the interaction of the research object with biotic and abiotic factors; statistical - to evaluate the results to determine the parameters of cowpea adaptability. Within the studied varieties, a direct and inverse correlation was established between the yield of cowpea and the sum of effective temperatures. For Groik (r = 0.36) and Kafedralna (Control) (R = 0.36), U-Cha-Kontou (r = -0.64) varieties, the correlation was average, while for Gasson (r = 0.96) and American improved (r = -0.98) varieties, it was strong. Based on the regression equations, an increase in the amount of precipitation by 1 mm can increase the yield of cowpeas by 3.4 kg/ha in the American improved variety and by 20.8 kg/ha - U-Cha-Kontou, and for the Gasson, Kafedralna (control), Groik varieties, there will be a decrease in yield by 6.4 kg/ha, 10.8 kg/ha, and 20.7 kg/ha, respectively. Varieties with high overall adaptive capacity, defined as the ability of genotypes to maximise the manifestation of traits under all environmental conditions, are valuable. High indicators of total adaptive capacity for plant yield were observed in the varieties Gasson (TAC = 5.16) and Groik (SAC = 2.16). The lowest value of this indicator was observed in the U-Cha-Kontou variety (TAC = -3.44). Varieties that produce high but unstable yields are not able to guarantee maximum yields in conditions of improper farming and difficult climatic conditions. The genotype breeding value is a complex indicator that determines the totality of productivity and stability of varieties. Studies have obtained such fluctuations in this indicator from 0.84 to 13.63. The best varieties in terms of genotype breeding value were Gasson (GBVi = 13.63) and Kafedralna (GBVi = 8.06). There is a relatively low yield stability and the ability to respond to improved growing conditions in the U-Cha-Kontou variety (GBVi = 0.84). [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Мета. Установити стабільність насіннєвої продуктивності сортів сорго зернового (Sorghum bicolor L.). Методи. Дослідження, предметом яких були сорти сорго звичайного двокольорового зернового напряму використання (‘АРАБЕСК’, ‘АРКАН’, ‘ЕС ВІЛЛІ’ та ‘Степовий’), проводили впродовж 2018–2020 рр. у зоні Лісостепу на дослідних полях Полтавської, Вінницької та Черкаської філій Українського інституту експертизи сортів рослин (УІЕСР). Закладання дослідів, оцінювання матеріалу, фенологічні спостереження та біометричні вимірювання рослин, збирання врожаю виконували відповідно до «Методики проведення експертизи сортів рослин групи зернових, круп’яних та зернобобових на придатність до поширення в Україні». Показники якості насіння визначали згідно з «Методикою проведення кваліфікаційної експертизи сортів рослин на придатність до поширення в Україні. Методи визначення якості». Під час дослідження застосовували польовий, лабораторний, біохімічний і статистичний методи. Результати. Оптимальні умови Лісостепу забезпечили своєчасність настання фенологічних фаз росту та розвитку рослин і несуттєве варіювання тривалості періоду вегетації від 117 до 123 діб. Продуктивність сорго зернового оцінювали за кількісними показниками виходу насіння з однієї рослини та маси 1000 насінин. Висновки. За допомогою обчислення коефіцієнта Левіса КS.F, значення якого характеризують фенотипову стабільність сортів, встановлено, що сорти ‘ЕС ВІЛЛІ’ (1,00) та ‘Степовий’ (1,06) були досить стабільними на дослідному полі Полтавської філії УІЕСР. Умови Вінницької та Полтавської філій виявилися сприятливішими для формування якісного зерна сорго двокольорового та більшої маси 1000 насінин.

Cultivated soils are constantly under stress, in particular, from anthropogenic pressure due to their tillage. At the same time, climate change, moisture deficit, trends in crop rotation and improved crop tillage technologies encourage farmers to pay more attention to tillage systems. In addition, this element of technology plays a significant role in ensuring the sustainability of the entire agrophytocenosis. The aim of the study was to determine the effectiveness of different tillage practices on certain soil fertility indicators and corn yield. The research was carried out in 2021-2023 at the Dokuchaevske Experimental Field of the State Biotechnological University, which is located in the Left-Bank Forest-Steppe zone of Ukraine. The experimental design includes the study of different tillage methods: ploughing with PLN-4-35 at 25-27 cm (control); chisel local tillage with PC-2.5 at 33-35 cm; moldboardless tillage with PRN-31000 at 33-35 cm and discing with BDM-2.5 at 10-12 cm. The reaction of the soil to the main tillage in corn crops was determined through its main water and agrophysical parameters: moisture content, density and hardness. The results of the research showed that the condition of typical chernozem is almost the same after ploughing and moldboardless tillage with the PRN-31000 ("paraplough"). A slight increase in the density of the arable soil layer was found after the application of chisel and discing tillage. All tillage options created favourable conditions in the soil, as its hardness in the 0-20 cm soil layer was in the range of 13.3-15.1 kg/cm2. In corn crops, moisture reserves in the one-metre layer did not differ by tillage options. However, there was a tendency for its decrease in the variants with chisel and discing tillage compared to ploughing. For all variants of soil tillage, compared to ploughing, there was a significant decrease in corn grain yield. The practical significance of the results obtained is to optimise the regulation of water and physical properties of typical chernozem with the achievement of soil protection technologies and stabilisation of corn grain yields in the context of climate change and variability of modern production. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The cultivation of legumes in Ukraine is key for agriculture and the economy, as they are strategic crops for food security, export potential and sustainable development of the agricultural sector. The study aimed to examine the current state of legume cultivation in Ukraine and identify the main aspects that determine their production. Gross harvest, yields, planted areas, export dynamics and prices of such legumes as soybeans, chickpeas, beans and peas for 2015-2023 were analysed to address the set aim. The results of the study showed the stability and potential growth of legume production in Ukraine. Despite changes in the level of soybean exports, production and processing from year to year, there is a general upward trend. In 2023, soybean exports reached a record high of 3.6 million tonnes, a significant increase from the lowest level in 2021, when only 1.4 million tonnes were exported. As for peas, chickpeas and beans, their production in Ukraine reflected fluctuating trends. Pea production peaked in 2018 at 755 thousand tonnes, chickpea production reached its highest level in 2021 (93.4 thousand tonnes), and beans in 2020 (65 thousand tonnes). In the period from 2021 to 2023, prices for legumes in Ukraine showed steady growth, with chickpeas at 21.6 thousand UAH/t, beans at 33-35 thousand UAH/t, and peas at 8.1 thousand UAH/t. The price dynamics of soybeans also showed an increase to the level of 17.2-17.4 thousand UAH/t. The strategic directions identified in the study point to the need to invest in research, technological progress and infrastructure to ensure sustainability in legume production. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The unstable yield of agricultural crops arises due to insufficient soil moisture supply at crucial moments of plant emergence and growth, complicating agriculture and exposing it to the risk of crop losses. The purpose of the study is to determine the impact of the soil tillage system and previous crops on the productivity of spring barley plants. This was a long-term stationary experiment (2021-2023) with the application of statistical data processing. The influence of four previous crops was investigated - grain maize (control), soybeans, winter rapeseed, and sunflower - and three main soil tillage methods. It is established that the highest significant moisture reserves in the 0-100 cm soil layer at the sowing period were formed when spring barley was placed after soybeans, exceeding the control variant (grain maize) by 3.2 mm in 2021, 3.6 mm in 2022, and 3.4 mm in 2023, and after winter rapeseed by 8.5 mm, 6 mm, and 5.7 mm, respectively, over the years. The use of shallow no-till cultivation provided an advantage over the control (ploughing) in all years of observation: by 2.2 mm in 2021, 1.8 mm in 2022, and 8.8 mm in 2023. During the sowing period of the studied crop, the control surpassed only surface no-till cultivation by 2.7 mm in 2022. The optimal option should be considered the combination of soybeans as a previous crop with shallow no-till soil cultivation at 14-16 cm, which ensured moisture reserves during the earing period of the crop in 2021 - 75.1 mm, in 2022 - 93.2 mm, and in 2023 - 92.2 mm, and at the time of harvest, these indicators were 60.7 mm, 67.3 mm, and 60.0 mm, respectively. The grain yield of spring barley under this option was the highest in the experiment, averaging 7.26 t/ha, which is 27.3% higher than the control. The results of the study can be used to realise the genetic potential of spring barley plants to form stable productivity. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Мета. Встановити ефективність методів контролювання чисельності бур’янів стосовно продуктивності сорго звичайного двокольорового та соризу в умовах нестійкого зволоження західної частини Лісостепу України. Методи. Під час проведення дослідів використовували польовий, лабораторний і математично-статистичний методи. Так, польовий полягає у вивченні біологічних та екологічних особливостей росту, продуктивності та якості культури, включає спостереження, дотримання обліків умов і результатів. Метою лабораторного методу є виявлення взаємозв’язку між рослиною та середовищем (ґрунтом) способом їх аналізу. Математично-статистичний метод використовують для опрацювання експериментальних даних, щоб підвищити обґрунтованість результатів. Результати. За роки проведення досліджень проаналізовано видовий і кількісний склад бур’янів у посівах сорго звичайного двокольорового та соризу. Найвищу ефективність знищення бур’янів відмічено у варіанті з ручним прополюванням – 95,0–97,0%, за хімічного обробітку – 82,0–83,0%, за механічного – 78,6–88,5%. У контрольному варіанті (без догляду) забур’яненість, навпаки, збільшилась на 10,3–13,9%. Найнижчу врожайність зерна та біомаси у сортів ‘Дніпровський 39’ (2,35 і 22,23 т/га) та ‘Самаран 6’ (2,50 і 22,7 т/га) отримано на забур’яненому варіанті (контроль). Дещо вищу – за механічного обробітку. Застосування хімічного способу контролювання сприяло збільшенню кількості врожаю до 3,40 т/га зерна і 29,07 т/га біомаси у сорго та 2,80 т/га зерна і 27,73 т/га біомаси в соризу; ручне прополювання – до 3,90 т/га зерна і 32,13 т/га біомаси у сорго та 3,50 т/га зерна і 30,63 т/га біомаси в соризу. Висновки. Найбільший розрахунковий вихід біоетанолу та твердого біопалива з одиниці площі отримано завдяки ручному прополюванню у процесі вирощування сорго звичайного двокольорового (1,29 та 9,16 т/га) й соризу (1,16 та 9,09 т/га). Загальний вихід енергії становив 181,62 та 177,02 ГДж/га відповідно. В інших варіантах досліду вказані показники були нижчими. Кореляційно-регресійний аналіз даних показав сильну кореляцію між урожайністю зерна та виходом біоетанолу, врожайністю та виходом твердого біопалива, врожайністю зерна та виходом енергії з біоетанолу, врожайністю біомаси та виходом енергії з твердого біопалива. Коефіцієнт кореляції мав значення від 0,87 до 0,99, а коефіцієнт детермінації – від 0,78 до 0,99.

The introductory part provides data on the economic use of mustard and its products in the national economy, focusing on the varietal composition of sarepta mustard in Ukraine. It is analyzed that as of the beginning of 2024, 6 varieties of winter and 17 varieties of spring sarepta mustard are registered in the Plant Varieties Register, which are represented by 1 foreign (Germany) and some domestic varieties. The largest number of registered varieties - 4 varieties of winter and 8 varieties of spring sarepta mustard - belong to the originator - the Institute of Oilseeds of the National Academy of Agrarian Sciences of Ukraine. According to the results of experimental studies conducted in 2012-2014, it was found that in the conditions of the northern Forest-Steppe of Ukraine, on gray forest soils, the application of mineral fertilizers and the use of a growth regulator, flowering activator - Florone in foliar feeding provides a tendency to increase the yield of sarepta mustard of the Mriya variety. This agricultural measure contributes to a slight lengthening of the interphase periods (by 2-5 days depending on the fertilizer variant), ensures the formation of plant height, which during the ripening period on average against the background of fertilization is 140.5±3.5 cm, without foliar feeding, and 146.4±4.2 cm with the foliar application of Florone flowering stimulator. Experimentally, a close correlation (at the level of 97.4-99.8%) between the indicators of the assimilation surface of plants and the level of mustard yield was established. It was substantiated by regression models that the growth and functioning of the assimilation surface in different phases of plant development has a proportional effect (within 33%) and a close correlation with the mustard yield, which is 1.05-2.31 t/ha. Studies have shown a high efficiency of fertilizer level (up to 91.4%) compared to the unfertilized variant (1.05-1.19 t/ha) and the effectiveness of Florone application in foliar feeding, which, depending on the variant, varied from 8.7-= to 14.3%. The maximum yield of sarepta mustard (2.31 t/ha) is ensured by the application of mineral fertilizers at a dose of N60P6OK9o and foliar feeding with Florone (200 ml/ha) in the budding phase of the crop. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The nutrition background and optimization of the nutritional regime play an important role in the accumulation of above-ground mass and the corresponding leaf apparatus, the functioning of which depends on the yield level, already from the initial stages of sunflower growth. Therefore, it is important to study the patterns of growth and development of plants, to develop the most optimal agrotechnological conditions for increasing crop productivity. The aim of the research was to investigate changes in the parameters of leaf surface area, net photosynthetic productivity and yield of sunflower depending on additional nutrition. The research was conducted in 2021-2023 in the fields of the Oil Crops Institute of the National Academy of Sciences. Sowing sunflower hybrids Serpanok, Marshal, Agent and the Camelot variety was carried out in the first decade of May with a row width of 70 cm with a sowing rate of 50,000 similar seeds per hectare. Options application mineral fertilizers: 1. Without fertilizers (control); 2. N30P40; 3. N40P60; 4. N60P90; 5. N60P60K60. Options for using growth regulators: 1. Without application (control); 2. Fulvigrin Stimul (1.5 l/ha) in the phase of 3-4 and 6-8 pairs of leaves; 3. Fulvital Plus (0.45 l/ha) in the phase of 3-4 and 6-8 pairs of leaves; 4. Fulvigrin Stimul (1.5 l/ha) in the phase of 3-4 and 6-8 pairs of leaves + Ceron (1.0 l/ha) in the phase of 8 - 10 pairs of leaves; 5. Fulvital Plus (0.45 l/ha) in the phase of 3-4 and 6-8 pairs of leaves + Ceron (1.0 l/ha) in the phase of 8-10 pairs of leaves. The establishment of the experiment and accounting, measurements, and accompanying observations were carried out according to the method of field experiments on the study of agrotechnical methods of sunflower cultivation and the method of conducting a field experiment. Based on the results of our research is established change indicators square leafy surface and clean productivity photosynthesis of sunflower hybrids and cultivars. In an average of three years, in the cultivation of sunflower against the background of the introduction of mineral fertilizers in combination with foliar fertilization of crops with growth regulators contributed to an increase in the leaf surface area of one plant from: 42.5-44.4 dm² in the Serpanok hybrid; 47.6-49.2 dm² in the Marshall hybrid; 40.3-41.6 dm² in the Agent hybrid; 44.9-46.7 dm² in the Camelot variety on a background without fertilizers to: 47.5-48.3 dm² in the Serpanok hybrid; 53.7-54.3 dm² in the Marshall hybrid; 45.2-46.2 dm² in the Agent hybrid; 51.3-52.7 dm² in the Camelot variety on the background of N30P40; 48.2-49.5 dm² in the Serpanok hybrid; 55.1-56.0 dm² in the Marshall hybrid; 46.5-47.0 dm² in the Agent hybrid; 53.1-53.7 dm² in the Camelot variety on the N40P60 background; 49.5-49.9 dm² in the Serpanok hybrid; 56.6-57.6 dm² in the Marshall hybrid; 48.0-48.6 dm² in the Agent hybrid; 53.7-54.9 dm² in the Camelot variety on the N60P90 background. The largest indicators of the leaf surface area of one sunflower plant were recorded against the background of N60P60K60. Taking into account the density of sunflower plants, the leaf surface area per hectare also increased under the influence of mineral fertilizers and growth regulators. In relation to the control (without fertilizers), its indicators increased by: 1.8-2.2 thousand m² in the hybrid Haze; 2.4-2.8 thousand m² in the hybrid Marshal; 2.1-2.3 thousand m² in the Agent hybrid; 2.2-2.6 thousand m² in the Camelot variety for application of fertilizers in a dose of N30P40; 2.0-2.7 thousand m² in the Serpanok hybrid; 3.2-3.6 thousand m² in the Marshall hybrid; 2.4-2.9 thousand m² in the Agent hybrid; 2.8-3.2 thousand m² in the Camelot variety for application of fertilizers in a dose of N40P60; 2.4-3.2 thousand m² in the Serpanok hybrid; 3.9-4.2 thousand m² in the Marshall hybrid; 3.3-3.6 thousand m² in the Agent hybrid; 3.1-3.6 thousand m² in the Camelot variety for application of fertilizers in a dose of N60P90; 3.2-3.7 thousand m² in the Serpanok hybrid; 4.2-4.9 thousand m² in the Marshall hybrid; 3.8-4.2 thousand m² in the Agent hybrid; 3.6-4.1 thousand m² in the Camelot variety for application of fertilizers in the dose of N60P60K60. The highest values of the indicators of the leaf surface area per hectare were noted against the background of the application of N60P60K60. Under the influence of growth regulators, the indicators of the leaf surface area increased by: 0.1-0.9 thousand m² in the Serpanok hybrid; 0.1-0.6 thousand m² in the Marshall hybrid; 0.1-0.5 thousand m² in the Agent hybrid; 0.1-0.6 thousand m² in the Camelot variety. The net photosynthetic productivity (NPP) of sunflower plants changed both under the influence of mineral fertilizers and growth regulators. In relation to controls - without fertilizers and growth regulators, its indicators increased by: 0.07-0.25 and 0.02-0.07 g/m² x day in the Serpanok hybrid; 0.08-0.26 and 0.03-0.08 g/m² x day in the Marshall hybrid; 0.09-0.30 and 0.04-0.09 g/m² x day in the Agent hybrid; 0.06-0.27 and 0.04-0.10 g/m² x day in the Camelot variety. The highest values of PPF indicators were provided by the cultivation of hybrids and varieties of sunflower against the background of the application of complete mineral fertilizer. Treatment of sunflower crops with mixtures of Fulvigrin Stimul in the phase of 3-4 and 6-8 pairs of leaves + Ceron in the phase of 8-10 pairs of leaves and Fulvital Plus in the phase of 3-4 and 6-8 pairs of leaves + Ceron in the phase of 8-10 pairs of leaves was the most effective. Among the studied hybrids and varieties, the Marshall hybrid had the highest PMF values of 6.02-6.34 g/m². When analyzing data on sunflower yield, it was established that, on average, over three years, the increase in yield from the use of mineral fertilizers was equal to: 0.28-0.54 t/ha in the Serpanok hybrid; 0.22-0.48 t/ha in the Marshall hybrid; 0.23-0.50 t/ha in the Agent hybrid; 0.18-0.41 t/ha in the Camelot variety. Under the influence of growth regulators, the yield increased by: 0.07-0.28 t/ha in the Serpanok hybrid; 0.06-0.25 t/ha in the Marshall hybrid; 0.08-0.28 t/ha in the Agent hybrid; 0.04-0.24 t/ha in the Camelot variety. The average yield in the control (without crop treatment) was equal to 3.15 t/ha. When crops were treated with different mixtures of growth regulators, it increased to 3.27-3.34 t/ha. The reaction of hybrids and sunflower varieties to the application of growth regulators was almost the same. A higher level of yield of sunflower hybrids Serpanok (3.66-3.69 t/ha) and Marshal (3.33-3.36 t/ha) was ensured by cultivation against the background of application of mineral fertilizers in doses of N40P60, N60P90 and N60P60K60, and the Agent hybrid (3.56-3.59 t/ha) and the Camelot variety (3.08-3.11 t/ha) against the background of mineral fertilizers in doses of N60P90 and N60P60K60 with spraying of crops with mixtures of growth regulators Fulvigrin Stimul in the phase of 3-4 and 6-8 pairs of leaves + Ceron in the phase of 8-10 pairs of leaves and Fulvital Plus in the phase of 3-4 and 6-8 pairs of leaves + Ceron in phase 8-10 pairs of leaves. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article presents the results of three years of research on the effectiveness of the influence of the biological product Phytohelp, mineral fertiliser Drip Fert N15P5K30+ME and bioadhesive Liposam on the structure of the winter garlic yield of the Lyubasha variety under drip irrigation. The relevance of the research is due to the search for new approaches to the development of technological methods for growing winter garlic, taking into account the specific conditions of unstable moisture in the Forest-Steppe. The purpose of the article is to establish the optimal doses and the ratio between them to achieve an increase in the quality and yield of winter garlic. The study was conducted on the experimental field of the Department of Vegetable Growing of the National Assessed Contribution of Ukraine of the Uman National University of Horticulture on podzolised heavy loamy black soil in 2017-2019. As a result, it was proved that in the conditions of the Right-Bank Forest-Steppe of Ukraine on podzolic chernozem under drip irrigation, a higher yield was obtained in plots with the combined use of the biological product Phytohelp at a rate of 1-2 l/ha, mineral fertiliser Drip Fert N15P5K30+МЕ and bioadhesive Liposam at a rate of 1 l/ha. This resulted in an increase of 9.0-10.6 t/ha compared to the control variant, respectively. Using the biopreparation Phytohelp and bioadhesive Liposam at a rate of 2/1 and 1/1 l/ha, a yield of 16.6-17.1 t/ha was obtained, where the increase to the control was 7.7-8.2 t/ha. The effect of foliar fertilisation with Drip Fert N15P5K30+ME (4 g/2 l of water or 0.5 c/ha) on the yield of winter garlic was determined. The increase to the control was 1.6%. The results of this study may be useful for agricultural enterprises and farmers who grow garlic and other crops. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

In the south of Ukraine, which traditionally belongs to the zone of risky land use due to frequent droughts and the last 10–15 years of steadily progressing global warming, the production of rye silage as a basic feed ingredient is gaining the status of an excellent insurance fund, which is essential in the region's feed production, as it will help to remedy the situation with the shortage of juicy fodder. Optimisation of dairy cow feeding rations during lactation in southern Ukraine involves the use of traditional dietary ingredients (corn silage, alfalfa haylage) and innovative ones (rye silage, wet beer pellets), which is mainly due to climate change in recent years. The research used commonly available methods: zootechnical (setting up experiments, developing feed rations, assessing dairy cattle productivity, milk quality, reproduction rates); biological (morphological and biochemical composition of blood); statistical (biometric processing of data) and economic analysis of the research. Thus, in terms of actual milk yield, amount of milk fat and milk protein for 305 days of lactation, cows of all experimental groups outperformed analogues of the control group (milk yield for 305 days of lactation was 7898.0 l; amount of milk fat and protein – 278.7 and 245.1 kg, respectively) by 1.2–3.3 %, by the amount of milk fat – by 5.1–16.9 % and by the amount of milk protein – by 3.4–10.9 % for 305 days of lactation. It was found that the diets of dairy cows of the experimental groups, which included rye silage in different amounts and wet beer pellets, had a positive effect on reducing the duration of the service period, and hence the duration of the intercalation period by 5.5–27.0 days in animals of the I–IV experimental groups compared to cows of the control group. There was a tendency to increase the content of carotene in the blood serum of animals of the II experimental group by 39.5 %, as well as a significant difference of 72.7 % (P < 0.05) and 81,3% (P < 0.01), respectively, in cows of the III and IV experimental groups compared to the same indicator of the control group, which was 209.6 μg/100 ml. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

To determine the stability of seed producti vity of sorghum (Sorghum bicolor L.) varieties. Methods. The research on common two-coloured grain sorghum varieties ('Arabesk', 'Arkan', 'ES Villy' and 'Stepovyi') was conducted in 2018-2020 in the Forest-Steppe zone on the experimental fields of the Poltava, Vinnytsia and Cherkasy branches of the Ukrainian Institute for Plant Variety Examination (UIPVE). In accordance with the «Methodology for the examination of plant varieties of the group of cereals, grains and legumes for their suitability for distribution in Ukraine», trials were set up, material evaluated, phenological observations and biometric measurements of plants made and harvested. Seed quality indicators were determined in accordance with the "Methodology for the qualification examination of plant varieties for their suitability for distribution in Ukraine. Methods of quality determination". The study used field, laboratory, biochemical and statistical methods. Results. Optimal conditions of the Forest-Steppe ensured timely onset of phenological phases of plant growth and development and insignificant variation of vegetation period from 117 to 123 days. Productivity of sorghum was estimated by quantitative indicators of seed yield per plant and weight of 1000 seeds. Conclusions. The Levis coefficient CS.F was calculated to characterise the phenotypic stability of varieties. The results showed that 'ES Villy' (1.00) and 'Stepovyi' (1.06) were stable in the experimental field of the Poltava branch of UIPVE. The conditions of Vinnytsia and Poltava branches were more favourable for the formation of high quality bicoloured sorghum grain and larger weight of 1000 seeds. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The relevance of the study is determined by the necessity of scientifically substantiating the rational ratio of maize hybrids of different ripening groups to ensure the realisation of the genetic potential in forming pre-harvest grain moisture at the level of 18-22%. Therefore, the purpose of the study is to identify the most adapted and plastic ripening groups considering biological features and to identify stable hybrids based on economic efficiency through the calculation of the hybrid's productivity efficiency index. The method of plot division was used to conduct field research in accordance with the requirements of the research methodology. The results revealed that maize hybrids of different ripening groups react differently to temperature conditions, especially during the interphase period - 3-5 leaves. Maize hybrids with FAO (ripening group of the hybrid) 180-250, having a flint grain subtype, are characterised by faster linear plant growth due to higher cold resistance, making them suitable for early sowing when the soil temperature is 6-80C. Hybrids with FAO 300 and above, with a dent grain subtype, exhibit slower initial plant growth and are more thermophilic. Therefore, it is advisable to plant them after the soil has been thoroughly warmed to 8-100C. Studies have established that the highest grain yield was obtained from mid-late maturity maize hybrids (FAO 401-500) - 10.04-10.17 t/ha, with a maximum level of 14.89 t/ha in 2017. However, considering the dynamics of productivity levels over the years, the most plastic hybrids, i.e., those with the smallest difference in yield between years, are phenotypes with FAO 201-300. It was determined that early and mid-early ripening group hybrids had lower pre-harvest grain moisture - 0.6-23.9% compared to 28.7-2.7% in mid-ripening and mid-late ripening groups. This resulted in a higher productivity efficiency index for these hybrids. The materials of the study contain results for further research on optimising the use of maize hybrids with different FAO numbers and are of practical significance for farms of various ownership forms [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Мета. Оцінити якісні показники зерна сортів ячменю ярого, вирощуваного в різних ґрунтово-кліматичних умовах. Методи. Під час досліджень використовували лабораторний, розрахунковий і статистичний методи, для підготовки висновків – аналізу та синтезу. Результати. У результаті досліджень 2020–2021 рр. вдалося виявити вплив ґрунтово-кліматичних зон (Степу, Лісостепу й Полісся) та умов вирощування на такі показники якості різних сортів ячменю ярого, як вирівняність зерна і вміст білка. Так, вирівняність у різні роки випробувань коливалася від 86,7 (висока, Полісся) до 95,1% (дуже висока, Лісостеп). 2021 року завдяки сприятливим метеорологічним умовам періоду вегетації її показники вдалося збільшити, порівнюючи з 2020 р., на 4,3% у Степу, 4,6% в Лісостепу та майже на 6,0% у Поліссі. У середньому вирівняність зерна, вирощеного в різних філіях УІЕСР, зросла на 5,6%. Максимальні її значення отримано для сортів ‘Avus’ – 93,9% (Степ), ‘Novyi Svitanok’ – 94,5–96,6% (Полісся, Лісостеп). Залежно від ґрунтово-кліматичної зони та року випробування вміст білка в зерні варіювався від 10,9 (низький, Степ) до 13,4% (середній, Лісостеп). У середньому цей показник знижувався у 2021 р. на 2,5% проти 2020 р., і лише в зоні Полісся зафіксували його збільшення на 2,6%. Найвищий уміст білка виявлено в сортів ‘Істр’ – 13,5–13,9% (Степ і Лісостеп) та ‘Геркулес’ – 13,4% (Полісся). Сорти ‘Амадей’, ‘Істр’ і ‘Novyi Svitanok’ поєднали обидві господарсько-цінні ознаки. Оптимальна температура повітря та висока вирівняність сприяють збільшенню врожайності ячменю ярого. Водночас під час формування високого врожаю в культурі знижується вміст білка в зерні. Висновки. У середньому за 2020–2021 рр. вирівняність зерна ячменю ярого становила 92,3% (Степ), 95,4% (Лісостеп) і 93,2% (Полісся); вміст білка в насінні – 11,8% (Степ), 12,4% (Лісостеп) і 11,6% (Полісся). На формування якісних показників насіння ячменю ярого впливали умови вирощування, що склалися у відповідній ґрунтово-кліматичній зоні.

Актуальність. Сочевиця є важливою харчовою культурою. Червона сочевиця зокрема становить 70 % її валового споживання, також попит на сочевицю цього типу постійно зростає серед споживачів в Україні, тому важливим є створення і поширення у виробництві сортів цього типу. Мета роботи. Створення і оцінка нового вихідного матеріалу за комплексом господарсько-цінних ознак для селекції червоної сочевиці. Методи. Дослідження проводилися на ДП ДГ «Красноградське» Державної установи Інститут зернових культур протягом 2020–2022 рр. Основним методом селекції сочевиці є внутрішньовидова гібридизація з наступним індивідуальним добором у розсадниках. Обліки і спостереження проводили за загальноприйнятими методиками. Результати. Висота рослин найбільш урожайних гібридів змінювалася від 47,0 до 56,5 см. Коефіцієнт варіації цього показника знаходився в межах 6,4–10,8 %. Кількість бокових гілок у зразках, що досліджувалися була 5– 18 шт., коефіцієнт варіації – від 15,2 до 26,2 %. Найбільше бобів на одну рослину мали комбінації: природний гібрид з CN 111395 – 281 шт., та CN 111396 × (Станка 2 × К. 1212) в середньому 261 шт., коефіцієнт варіації цієї ознаки коливався в межах 32–45 %. Серед досліджуваних зразків сочевиці червоної кількість повноцінного насіння з однієї рослини сягала 520 шт. Найкращими за цим показником виявилися комбінації Станка 2 × К. 1212 із середньою кількістю 283 насінини та CN 111396 × (Станка 2 × К. 1212) із середньою кількістю 275 насінин. Коефіцієнт варіації цього показника був досить високий – 36–52 % залежно від комбінації. Маса зерна з рослини становила 6,3–8,6 г. Ця ознака є найбільш мінливою V = 46–51 %, що вказує на значний потенціал виділення високопродуктивних ліній. Найбільш урожайними за масою зерна з рослини були гібридні комбінації Станка 2 × К. 1212; CN 111396 × (Станка 2 × К. 1212). Висновки. Встановлено, що за екстремальних умов вирощування зменшувалися як середні, так і максимальні показники за всіма ознаками. Значне варіювання спостерігається за ознаками “кількість бобів” та “насіння з рослини” та ознакою “маса насіння з рослини”. Створені гібридні комбінації заплановано найближчим часом включати до програми з селекції нових високопродуктивних сортів червоної сочевиці

Актуальність. Сучасні сорти тритикале озимого повинні бути не тільки високоврожайними та давати зерно високої якості, а й стійкими до несприятливих факторів середовища, тобто високоадаптованими. Тому, і надалі актуальним залишається створення сортів, що поєднують найвищий потенціал врожайності з генетичною резистентністю до лімітуючих чинників. Мета роботи передбачала виділити селекційні лінії тритикале озимого з високими адаптивними показниками для використання в селекційній практиці. Матеріали і методи. Дослідження проводили в Миронівському інституті пшениці імені В. М. Ремесла НААН України. За стандарт обрали сорт Амур. Досліджували 20 селекційних ліній. Облікова площа ділянки становила 10 м2 , повторність досліду – чотириразова. Використовували лабораторно-польовий та математично-статистичні методи. Результати. Метеорологічні умови 2019/20–2021/22 рр. виявились контрастними, що дало можливість оцінити та виділити селекційні лінії тритикале озимого за адаптивним потенціалом. Виявлено, що врожайність, яка фактично характеризує реакцію генотипів на зовнішні погодні умови вирощування, була найвищою у 2020/21 р. – 5,36 т/га і найнижчою у 2019/20 р. – 3,81 т/га. Встановлено, що кращою загальною адаптивною здатністю, порівняно із сортом-стандартом Амур, характеризувалися селекційні лінії – 22002 ( x = 4,97 т/га), 22008 ( x = 4,88 т/га), 22016 ( x = 4,79 т/га), які увійшли до групи з найвищими показниками максимальної врожайності (ранги 1–3). Коефіцієнт варіації відзначався незначним (7,24–7,66 %) та середнім рівнем мінливості (12,54–16,65 %), що підтверджує досить високу і стабільну генотипову складову у формуванні продуктивності рослин. Розрахунки екологічної пластичності дозволили виявити лінії – 22015, 22004 (bі = 0,63), які неістотно знижували врожайність за лімітованих умов вирощування, що пояснюється їх високою стійкістю проти несприятливих чинників навколишнього середовища. За рівнем урожайності найвищі показники гомеостатичності та селекційної цінності проявили лінії – 22004, 22015, 22008. Висновки. За період проведення досліджень виділено селекційні лінії – 22004, 22015, 22008, 22002 з високим адаптивним потенціалом, які можуть слугувати вихідним матеріалом при створенні високопродуктивних сортів в умовах Лісостепу України.

Актуальність. За останнє десятиріччя здійснено реалізацію селекційних програм провідних наукових установ по удосконаленню сортів пшениці м’якої озимої за врожайністю, масою зерна з колоса, ступенем пластичності, генотиповим ефектом. Це характеризує сорти за здатністю пристосовуватись до змін середовища. Наведені показники пластичності сортів доповнюють додатковою інформацією для вивчення за комплексом інших ознак і властивостей. Мета роботи. встановити ступінь пластичності, рівень стабільності, селекційної цінності сучасних сортів пшениці м’якої озимої провідних наукових установ. Матеріали і методи. Дослідження проводили дослідних полях кафедри селекції і насінництва ДДАЕУ впродовж 2020–2022 рр., вивчали 15 сортів пшениці м’якої озимої. Обліки і спостереження проводили згідно з методикою державного сортовипробування. Екологічну пластичність визначено за методикою ІР ім. В. Я. Юр’єва згідно з пакетом прикладних програм “OSGE” Tlite Sistems gr. Результати. Представлені сорти за ознакою ˮмаса зерна головного колосуˮ мають суму рангів два, а сорти Подолянка, Годувальниця, Богдана, Перемога, Богиня – ранг три, що свідчить про їх високу пластичність, обумовлену стабільністю реалізації генетичного потенціалу і їх більшу пристосованість до умов вирощування в північній підзоні Степу України. З’ясовано рівень стабільності, пластичності і селекційної цінності сортів у різних умовах вегетаційних періодів. Пластичними є сорти Смуглянка, Подолянка, Перемога, Ігриста, Комерційна, Корисна і Єдність. Це надає можливість прогнозувати реалізацію ознаки в умовах достатнього вологозабезпечення в період вегетації рослин та незначного зниження за посухи. Висновки. Встановлено рівень стабільності, пластичності, рівень селекційної цінності 15 сортів різних різновидів пшениці м’якої озимої. В мінливих умовах середовища виявили можливість їх генотипового потенціалу урожайності та екологічної пластичності за роками, що обумовлено проявом високої стабільності генетичного ефекту ознаки. Підтверджено селекційну цінність сучасних сортів на адаптивність з метою їх використання в якості вихідного матеріалу та впровадження в виробництво для умов нестійкого та недостатнього зволоження.

Актуальність. В екологізованих системах землеробства підвищенню урожайності та поліпшенню показників якості зерна пшениці озимої сприяє застосування біопрепаратів. Серед них – деструктори рослинних решток, які пришвидшують повернення поживних речовин з побічної продукції у ґрунт та біологічні препарати поліфункціональної дії з проявом удобрювальних, рістрегулюючих і захисних властивостей. Мета. Визначення впливу застосування біодеструктора рослинних решток та біопрепарату поліфункціональної дії за різних фонів удобрення на формування показників індивідуальної продуктивності рослин, урожайності та якості зерна пшениці озимої в умовах Правобережного Лісостепу. Методи. Польовий метод – для вивчення взаємодії досліджуваних факторів на ріст і розвиток рослин та урожайність пшениці озимої; кількісно-ваговий метод – визначення структури врожаю; математично-статистичний – аналіз і встановлення достовірності отриманих результатів. Результати. Встановлено, що застосування біодеструктора рослинних решток і біопрепарату поліфункціональної дії мало вплив на формування врожаю пшениці озимої та забезпечило на фоні без добрив збільшення кількості продуктивних стебел на 4–9 %, маси зерна з колоса – на 3–7 %, урожайності – на 8–17 %. За рахунок внесення N90Р60К60 на мінеральному фоні відбулося зростання кількості продуктивних стебел – на 10 %, маси зерна колоса – на 14 %, урожайності – на 31 % порівняно з фоном без застосування добрив. Використання біопрепаратів на даному фоні забезпечило додатковий приріст урожайності в межах 9–15 %, що супроводжувалось збільшенням кількості продуктивних стебел та маси зерна з колоса на 3–6 % і 5–8 % відповідно. Найвищу врожайність пшениці озимої забезпечило поєднання біодеструктора рослинних решток Органік-баланс з обробкою насіння і посівів біопрепаратом поліфункціональної дії Органік-баланс на фоні без добрив – 5,27 т/га та мінеральному фоні – 6,79 т/га – як наслідок щільного продуктивного стеблостою рослин і найбільшої маси зерна колосу. Висновки. В умовах Правобережного Лісостепу на фоні без добрив та мінеральному фоні з N90Р60К60 максимальну урожайність зерна пшениці озимої, за вирощування після соняшнику, отримано від поєднання технологічних елементів, що включали застосування біодеструктора рослинних решток та біопрепарату поліфункціональної дії для обробки насіння і посівів. Зазначені екологічно-безпечні елементи можуть бути використані для вдосконалення технології вирощування пшениці озимої.

Актуальність. У сучасних умовах прибуткове ведення сільськогосподарського виробництва не можливе без всебічного аналізу доцільності кожного агротехнічного заходу технологій вирощування польових культур, у тому числі й ячменю озимого (Hordeum vulgare L.). У ринкових умовах основним критерієм вибору технології вирощування тієї чи іншої культури є економічна ефективність. Тому конкурентоспроможною буде та технологія, яка забезпечить найбільшу рентабельність та прибуток. Мета роботи. Виявлення впливу агротехнічних заходів на рівень економічної ефективності вирощування ячменю озимого. Матеріали досліджень. Закладку і проведення польових дослідів здійснювали у відповідності до загальноприйнятої методики дослідної справи. В дослідах висівали сорт ячменю озимого – Дев’ятий вал (Dev'iatyi val), по попереднику – соняшник. Сівбу проводили в 4 строки: 20, 30 вересня та 10, 20 жовтня з нормами висіву 4,5; 5,0; 5,5; 6,0 млн шт. схожих насінин/га. Результати. У середньому за роки проведення досліджень (2017–2019 рр.), найкращі економічні результати при вирощуванні ячменю озимого були отримані за сівби 30 вересня з найвищою врожайністю зерна 5,28–5,52 т/га, з рівнем рентабельності – 71,6–82,6 %. За сівби 20 жовтня по всіх варіантах досліду отримали найнижчу окупність витрат при вирощуванні ячменю озимого після соняшника, і рівень рентабельності змінювався в межах 16,1–21,7 % залежно від норми висіву насіння. Максимальний прибуток (9321–10562 грн/га) одержали за сівби 30 вересня, що на 7375–7958 грн/га більше порівняно з варіантами за сівби 20 жовтня. Висновки. Встановлено, що економічні показники, в роки досліджень, визначалися урожайністю зерна ячменю озимого залежно від технологічних заходів його вирощування в умовах Північного Степу України. За результатами досліджень з визначення економічної ефективності вирощування ячменю озимого після соняшника залежно від строків сівби та норм висіву насіння було встановлено, що більш рентабельним був варіант досліду, де одержували максимальний рівень зернової продуктивності культури – сівба 30 вересня. Сівба за цього строку з нормою висіву 5,0 млн. шт/га. забезпечувала максимальний рівень рентабельності (82,6 %), а чистий дохід становив –10562 грн/га.

Актуальність. Останнім часом все більше уваги приділяється пошуку енергетичних ресурсів, які отримують із відновлюваних джерел енергії, а саме за рахунок рослинної сировини. Актуальності набувають дослідження з вивчення впливу елементів технології вирощування, зокрема, норм висіву на формування продуктивності посівів сорго звичайного двокольорового та соризу, необхідної для виробництва біопалива. У східній частині Лісостепу України продуктивність цих культур значною мірою залежить від сорту, зовнішніх умов та оптимальних елементів технології вирощування. Оптимізація норм висіву насіння є одним із шляхів підвищення урожайності зерна та біомаси, виходу біопалива та енергії з нього. Метою досліджень було визначення впливу норм висіву насіння на енергетичну продуктивність сорго звичайного двокольорового та соризу в умовах східної частини Лісостепу України. Матеріали і методи. Дослідження проводили в 2016–2020 рр. на Іванівській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН – це зона нестійкого зволоження східної частини Лісостепу України. Схема досліду включала: сорти (фактор А): Дніпровський 39 (сорго звичайне двокольорове) та Самаран 6 (сориз), і норми висіву (фактор В): 1) 150 тис. шт./га; 2) 200 тис. шт./га; 250 тис. шт./га. Результати. Встановлено, що з різною нормою висіву змінювалась урожайність зерна та біомаси сорго і соризу, відповідно, змінювався і розрахунковий вихід біоетанолу із зерна, вихід твердого палива із надземної маси та загальний вихід енергії. Максимальна урожайність зерна та біомаси отримана за норми висіву насіння 200 тис. шт./га і становила 6,8 та 39,2 т/га у сорго звичайного двокольорового сорту Дніпровський 39 і 5,9 та 36,1 т/га у соризу сорту Самаран 6. Висновки. Найбільший вихід біоетанолу (2,24 т/га) та енергії з нього (56,04 ГДж/га) отримано у сорту Дніпровський 39 та 1,95 т/га і 48,63 ГДж/га – відповідно у сорту Самаран 6. Найвищий вихід твердого палива та енергії з нього отримано у сорго 9,06 т/га і 147,6 ГДж/га, а також у соризу – 8,34 т/га та 135,93 ГДж/га відповідно. З енергетичної точки зору більш ефективним, для виробництва біопалива та енергії з нього є вирощування сорго звичайного двокольорового з нормою висіву 200 тис. шт./га.

Актуальність. Визначення впливу технологічних прийомів вирощування на фотосинтетичну діяльність та рівень зернової продуктивності жита озимого є актуальним. Оскільки проведення цих досліджень дозволяє у більш повній мірі розкрити біологічний потенціал рослин, визначити оптимальні технологічні параметри за яких суттєво підвищується врожайність жита озимого при його вирощуванні в зоні Північного Степу України. Мета проведених досліджень полягала у вивченні особливостей фотосинтетичної діяльності рослин сучасних сортів жита озимого залежно від попередників на фоні різних строків сівби та рівня мінерального живлення в ґрунтово-кліматичних умовах Північного Степу. Матеріали і методи. Дослідження проводилися впродовж 2018–2021 рр. на базі дослідного господарства «Дніпро» ДУ Інститут зернових культур НААН України. Кількість факторів у досліді – чотири. Сорти жита озимого Пам’ять Худоєрка та Стоір висівалися після соняшнику та ячменю ярого у ранній (5–10 вересня), оптимальний (20–25 вересня) та пізній (5–10 жовтня) строки. Результати. Жито озиме, розміщене після ячменю ярого, мало більшу за розмірами площу листків, листковий індекс та вищі значення фотосинтетичного потенціалу, порівняно з варіантами досліду, де ця зернова культура висівалася після соняшнику. При вирощуванні після обох попередників максимальні значення цих показників відмічали у рослин різних сортів за сівби 20–25 вересня за внесення N45 по мерзлоталому ґрунті. В середньому за роки досліджень, у фазі колосіння площа листкової поверхні рослин у сорту Пам’ять Худоєрка, який вирощувався після стерньового попередника на зазначених ділянках становила 50,4 тис.м 2 /га, у сорту Стоір – 52,9 тис.м2 /га, після соняшнику – 46,6 та 48,5 тис.м 2 /га відповідно. Найвищі показники фотосинтетичного потенціалу посіву також відмічалися на зазначених варіантах і становили у сортів Пам’ять Худоєрка та Стоір, які вирощувалися після ячменю ярого – 2,59 та 2,76 млн м²-днів/га, а після соняшнику – 2,40 та 2,52 млн м²-днів/га відповідно. За результатами досліджень встановлено, що сівба жита озимого після ячменю ярого і соняшнику в найбільш оптимальні строки, а саме 20–25 вересня, та застосування азоту ранньою весною із розрахунку 45 кг/га д. р., забезпечували формування найвищої врожайності у сорту Стоір, яка складала відповідно до попередника 6,47 і 5,03 т/га. Висновок. Таким чином, за результатами проведених досліджень встановлено, що максимальну площу листкової поверхні (52,9 тис.м2 /га), листковий індекс (5,3) та фотосинтетичний потенціал (2,76 млн м²-днів/га) формував сорт Стоір за сівби 20–25 вересня після ячменю ярого та проведення підживлення рослин азотом ранньою весною по мерзлоталому ґрунті із розрахунку 45 кг/га д.р. До речі, за таких умов було одержано і максимальний рівень врожайності у сорту Стоір, який за вирощування після ячменю ярого та соняшнику склав 6,47 та 5,03 т/га відповідно.

Актуальність. Для оптимального розвитку кукурудза потребує не лише макроелементів – азоту, фосфору та калію, але й мікроелементів – Cu, Mo, Mn, Co, Zn, B та ін. Ефективність мікродобрив у технологіях вирощування кукурудзи досить висока незалежно від способу їх використання (допосівна обробка насіння або листкове підживлення). Серед мікроелементів, які відіграють особливе значення в життєдіяльності рослин, вартує уваги цинк, адже його дефіцит призводить до сповільнення росту через скорочення міжвузлів, зниження озерненості качанів або їх незав’язуваності. Метою досліджень було вивчення ефективності використання цинку у вигляді висококонцентрованого рідкого добрива для позакореневого підживлення кукурудзи та його впливу на ріст і розвиток рослин, формування площі листкової поверхні, показників індивідуальної продуктивності, урожайності зерна кукурудзи в умовах Західного Лісостепу. Матеріали і методи. У двофакторному досліді вивчали гібриди кукурудзи ранньостиглий ДН Атон та середньоранній ДН Астра; висококонцентроване рідке цинкове добриво Хімік Цинк, яке використовувалося для обприскування посівів у фази 5–6 та 8–9 листків. Результати. Встановлено, що лінійні розміри рослин визначаються генетичними особливостями гібридів та істотно залежать від їх групи стиглості й мінерального живлення. Зокрема, висота рослин кукурудзи у фазі цвітіння волоті становила на контролі у ранньостиглого гібрида ДН Атон 200,0 см і у середньораннього гібрида ДН Астра – 210,7 см, тоді як за дворазового підживлення цинком, збільшувалася до 225,1 та 238,3 см, відповідно. Площа листкової поверхні збільшувалася також у ранньостиглого гібрида ДН Атон з 31,57 до 34,67 тис. м2 /га, у середньораннього гібрида ДН Астра – з 33,59 до 36,99 тис. м2 /га. Варіювання кількості продуктивних качанів і показників структури врожаю за варіантами досліду, безумовно, впливало й на формування урожайності зерна, яка за застосування цинку для позакореневого підживлення кукурудзи у фази 5–6 та 8–9 листків, збільшувалася у ранньостиглого гібрида ДН Атон на 0,72 т/га (8,2 %) та у середньораннього гібрида ДН Астра – на 0,78 т/га (8,6 %) порівняно з контролем. Висновки. Позакореневе підживлення кукурудзи у фази 5–6 та 8–9 листків висококонцентрованим рідким цинковим добривом Хімік Цинк позитивно впливає на ріст і розвиток рослин, формування площі листкової поверхні й фотосинтетичного потенціалу, зумовлює збільшення кількості продуктивних качанів на 100 рослинах, покращує показники елементів структури врожаю, що забезпечує підвищення урожайності зерна.

Актуальність. Проблема ефективного використання поживних речовин органічних і мінеральних добрив залежно від насичення ними ґрунту має особливо важливе значення для агроформувань, які запроваджують інтенсивні технології. На цей час, у більшості господарств має місце значна різниця між необхідною та фактичною дозою внесення добрив, що, в свою чергу, викликає високу вірогідність недобору прогнозованих урожаїв. У зв'язку з цим, питання оптимізації раціонального використання добрив при вирощуванні пшениці озимої стають першочерговими. Оцінюючи стан вивчення даної проблеми, важливо дослідити, як гній, повне мінеральне удобрення й азотне підживлення посівів впливають на родючість ґрунту та рівень урожайності зерна залежно від місця розміщення культури в сівозміні. Мета досліджень. Встановити вплив тривалого застосування різних систем удобрення на родючість ґрунту та закономірності формування врожайності сучасних сортів пшениці озимої. Методи. Польовий, вимірювально-ваговий та статистичний. Результати. Встановлено, що за 30 років досліджень у варіантах основного внесення N30P30K30 та N60P60K60 на фоні гною вміст у ґрунті обмінного калію (16,4–17,9 мг/100 г ґрунту) та рухомого фосфору (18,9– 20,2 мг) відповідав високому й дуже високому рівню, а легкогідролізованого азоту (16,3–17,6 мг) – низькому та середньому. У середньому за 2004–2021 рр., на органічному фоні та за додаткового внесення N30P30K30 надбавки зерна після чорного пару становили 0,38 і 0,66 т/га, а після гороху – 0,52 і 1,07 т/га відповідно. Азотне підживлення посівів у дозах N20, N40 та N60 на фоні без добрив після чорного пару забезпечило приріст урожаю зерна 12,0–16,6 %, а на фоні гною + N30P30K30 – 28,6– 36,4 %. Після попередника горох на зерно за фонами живлення приріст зерна склав 9,1–19,9 % і 37,6– 47,7 % відповідно. Найвищу окупність азотних добрив зерном одержано за підживлення посівів на неудобреному фоні – від 15,3 до 34,5 кг зерна на 1 кг азоту. На фоні гною + N30P30K30 окупність 1 кг NPK зерном залежно від попередника склала 8,3–9,2 кг. Висновки. Дотримання сівозміни протягом 1991–2001 рр. на фоні систематичного органо-мінерального удобрення зумовило збереження та підвищення родючості ґрунту. Після чорного пару високу врожайність пшениці озимої можливо отримати за рахунок дотримання науково обґрунтованої сівозміни, а після гороху – за використання органо-мінеральної системи удобрення

Актуальність. Пшениця озима є провідною зерновою і продовольчою культурою України, яка часто вирощується без врахування її вимог до попередників. Особливого поширення вона набула у короткоротаційних сівозмінах. Саме у таких сівозмінах виникає ряд проблем щодо одержання високої і стабільної урожайності пшениці озимої після нетрадиційних попередників. Мета. Визначити урожайність пшениці озимої за її вирощування після нетрадиційних попередників спеціалізованої кормової короткоротаційної сівозміни для малих фермерських господарств. Матеріали та методи. Польові дослідження проводилися впродовж 2018–2021 рр. в умовах Вінницької області на чорноземах вилугуваних середньосуглинкових з вмістом гумусу 4,2 %. Пшеницю озиму висівали після трьох попередників: кормових буряків, гарбузів та картоплі. Результати. Під посів пшениці озимої найдовший період від збирання попередника до сівби забезпечила картопля – 49 діб. Після збирання гарбузів до сівби пшениці озимої залишалось 16 діб. Найменше часу від збирання урожаю до сівби залишалося після попередника кормові буряки – 6 діб. Густота стояння рослин пшениці озимої після попередника картопля була на 12,0 % більша, ніж після попередника гарбузи та на 17,7 % більша, ніж після попередника кормових буряків. На період весняного відростання найбільша густота стояння рослин пшениці озимої спостерігалась після попередника картопля, що було на 11,9 % більше, ніж після попередника гарбузи та на 18,4 % більше, ніж після попередника кормові буряки. Найбільше продуктивних стебел на кінець вегетації сформували рослини пшениці озимої після попередника картопля – 773 шт./м2 . Після кормових буряків продуктивних стебел було на 7,8 % менше, а після попередника гарбузи – їх було на 42,2 % менше, ніж після картоплі. Висновки. Фактична урожайність зерна пшениці озимої, вирощеної після картоплі була найвища і становила 7,63 т/га. Після кормових буряків урожайність пшениці озимої була на 11,3 % нижча, ніж після картоплі і становила 6,77 т/га. Урожайність пшениці озимої після попередника гарбузи була на 40,6 % нижча, ніж після картоплі та на 33,1 % нижча – ніж після кормових буряків.

Актуальність: В сучасних умовах ведення сільського господарства спостерігається тенденція до спрощення обробітку ґрунту, порушення сівозмін, звуження спеціалізації більшості аграрних підприємств і роль попередника і систем обробітку ґрунту, як одних з найменш затратних способів у оптимізації вирощування озимини, буде тільки зростати. Тому, розробка і дослідження різних схем основного обробітку ґрунту на тлі короткоротаційної сівозміни й надалі залишатимуться актуальними питаннями і завжди будуть мати науковий та практичний інтерес. Мета. Розробка екологічно-безпечних технологій конкурентоспроможного виробництва високоякісної продукції рослинництва в Причорноморському Степу. Матеріали і методи. Основний метод – польовий, який доповнювався аналітичними дослідженнями, вимірами, підрахунками і спостереженнями відповідно до загальноприйнятих методик та методичних рекомендацій у землеробстві і рослинництві. У досліді вивчалися система сівозмін і система основного обробітку ґрунту. Результати. Досліджено вплив різних систем основного обробітку ґрунту на урожайність пшениці озимої у короткоротаційній сівозміні. Встановлено, що в умовах південного Степу України безполицева система основного обробітку ґрунту створила найкращі умови для формування урожаю пшениці озимої у 1-й, 2-й та 4-й культурах. Найвищу урожайність отримали на всіх варіантах досліду після попередників: чорного пару і пару сидерального з викою озимою. Висновки. За всіма варіантами досліду найкращі результати за урожайністю спостерігалися після чорного пару і сидерального з викою озимою в 1-й і 4-й культурах. У 2-й культурі перевага була за сидеральним паром з викою озимою, і становила 4,9 % порівняно з чорним паром. На пшениці озимій позитивний вплив на формування урожайності проявився за безполицевого обробітку

Щороку в Україні та усьому світі збільшується попит на зернову продукцію. Зростання світових цін на зерно робить тваринницьку продукцію високовитратною та менш рентабельною. Своєю чергою, зміна природно-кліматичних умов, дефіцит енергоресурсів спонукають вчених до пошуку кормових культур, які були б високоврожайними, дешевими, біологічно повноцінними, екологічно чистими, здатними ефективно впливати на продуктивність тварин та заміняти частину зернових кормів. Сьогодні кліматичні умови регіону Полісся, селекція та прогресивні технології забезпечують зростання вирощування малопоширених кормових культур. Крім того, зростає інтерес до рослин-інтродуцентів та самого інтродуційного процесу. Ці рослини високоврожайні, з високим умістом біологічно повноцінного протеїну, здатні за короткий період вегетації сформувати потужну біомасу і бути стійкими до несприятливих екологічних факторів. Вивчаючи результати досліджень з використання нетрадиційних культур, до яких належить родина амарантових (Amaranthus L), важливе значення мають питання пошуку науково-обґрунтованих типів годівлі свиней з використанням дешевих і високопоживних соковитих кормів. Для реалізації зазначеної мети було поставлено такі завдання: дослідити фенологічні показники, урожайність та хімічний склад зеленої маси амаранту за фазами росту і розвитку; розробити рецепти силосів та визначити оптимальну кількість зеленої маси амаранту в складі комбінованих силосів для молодняку свиней на відгодівлі. Під час розроблення рецептів комбінованих силосів ми дотримувались наступних вимог: комбінований силос повинен мати високу енергетичну цінність – біля 4 МДж в одному кілограмі корму; вміст перетравного протеїну на одну кормову одиницю – 80-100 г та оптимальну кількість органічних кислот. Встановлено, що максимальний урожай зеленої маси амаранту (245,5 ц/га) та вихід сухої речовини (62,5 ц/га) отримано у фазі воскової стиглості. До складу комбінованих силосів в умовах Полісся України доцільно включати 20–26 % зеленої маси амаранту та згодовувати свиням на відгодівлі від 55 % до 75 % за загальною поживністю.

Copyright of Plant & Soil Science is the property of National University of Life & Environmental Sciences of Ukraine and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Copyright of Plant & Soil Science is the property of National University of Life & Environmental Sciences of Ukraine and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Copyright of Plant & Soil Science is the property of National University of Life & Environmental Sciences of Ukraine and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Мета. Здійснити комплексне вивчення та оцінювання нових сортів картоплі (Solanum tuberosum L.) за основними господарсько-цінними показниками: врожайністю, стійкістю до хвороб, вмістом крохмалю та сухої речовини. Методи. Кваліфікаційну експертизу сортів картоплі на придатність їх до поширення в Україні (ПСП) проводили в межах ґрунтово-кліматичних зон Лісостепу та Полісся. У процесі досліджень послуговувалися «Методикою проведення кваліфікаційної експертизи сортів рослин на придатність до поширення в Україні (Загальна частина)» та «Методикою проведення експертизи сортів рослин картоплі та групи овочевих, баштанних, пряно-смакових на придатність до поширення в Україні». Результати. Проаналізовано сортовий потенціал картоплі за результатами кваліфікаційної екс­пертизи, а також розглянуто господарсько-цінні ознаки її нових сортів (‘Acoustic’, ‘Lady Amarilla’, ‘Sensation’, ‘Mia’, ‘Baltic Fire’), внесених до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні (далі – Реєстр сортів). У всі роки проведення досліджень врожайність у зоні Лісостепу була вищою ніж у Поліссі (‘Sensation’ – на 29%, ‘Міа’на 20%, ‘Lady Amarilla’ – на 16%, ‘Baltic Fire’ – на 19%, ‘Acoustic’ – на 21%), а найбільшими її значеннями характеризувалися сорти ‘Sensation’ (24,3–33,8 т/га) та ‘Acoustic’ (25,5–30,2 т/га). За показниками якості переважали ‘Lady Amarilla’ та ‘Baltic Fire’, вміст крохмалю у бульбах яких становив 13,7–15,4 та 13,3–13,9%; сухої речовини – 22,2–23,2 та 21,5–22,0% відповідно. Ураження хворобами і шкідниками загалом перебувало на середньому рівні, а найбільшої шкоди фітофтороз завдавав рослинам у зоні Полісся. Висновки. За результатами кваліфікаційної експертизи на ПСП підготовлено п’ять позитивних експертних висновків. Усі досліджувані сорти картоплі рекомендовано вирощувати у зонах Лісостепу та Полісся. Стійкі проти раку сорти запропоновано для впровадження у вогнищах хвороби та вирощування у зонах, де її можливо виявити. Також їх рекомендовано використовувати як батьківські компоненти для отримання стійких проти раку нащадків та в селекції для створення нових, не схильних до нього сортів.

Мета. Використовуючи статистичні методи, проаналізувати за показниками екологічної пластичності та стабільності лінії конкурсного випробування пшениці м’якої ярої і виявити серед них такі, що вирізняються високою стабільністю врожайності зерна. Методи. Дослідження проводили протягом 2018–2020 рр. на базі Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН. У процесі оброблення отриманих результатів послуговувалися загально­прийнятими методами генетико-статистичного аналізу. Результати. Оцінка селекційного матеріалу в різні роки дає змогу отримати інформацію щодо особливостей реакції генотипів на зміну екологічних умов. У результаті проведених досліджень встановлено, що високопластичними є лінії Lutescens 14-32 (bi = 0,59), Erythrospermum 15-32 (bi = 0,44) і Lutescens 14-47 (bi = 0,22). За розрахунками, екологічно стабільними вважають лінії, варіанса стабільності яких дорівнює нулю (S2di = 0,00) або близька до нуля (S2di = 0,01). З погляду практичності цінними є лінії із сукупним проявом високої екологічної пластичності та стабільності, а саме: Erythrospermum 15-32 (bi = 0,44; S2di = 0,01), що має низьку норму реакції та може забезпечувати незмінно високий рівень врожайності за будь-яких умов вирощування. Найціннішими є генотипи, що поєднують у собі низький рівень коефіцієнта варіації (CV ≤ 10,0%), високу гомеостатичність і селекційну цінність. Серед них – лінії Erythrospermum 15-32 (Hom = 206,42, Sc = 4,11), Lutescens 14-47 (Hom = 98,41, Sc = 3,91), Erythrospermum 17-08 (Hom = 78,57, Sc = 3,76), Erythrospermum 14-65 (Hom = 54,84, Sc = 3,75), Lutescens 14-32 (Hom = 54,60, Sc = 4,17), Lutescens 14-13 (Hom = 35,60, Sc = 3,78) і Lutescens 14-48 (Hom = 46,66, Sc = 3,58). Висновки. Оцінка селекційного матеріалу має важливе значення для створення нових високопродуктивних сортів з адаптивним потенціалом. Метод оцінки екологічної пластичності та варіанси її стабільності дав змогу диференціювати лінії пшениці м’якої ярої конкурсного випробування за реакцією на зміну умов вирощування. Для оптимальнішого відбору селекційного матеріалу за показниками екологічної пластичності та стабільності у селекційних програмах слід враховувати ранжовані оцінки генотипів.

Мета. Обґрунтувати застосування коефіцієнта фенотипової стабільності Левіса (S.F.) для визначення стабільності прояву кількісних і господарсько-цінних ознак національних сортів батату (Ipomoea batatas L.). Методи. Польові дослідження з комплексної оцінки нових сортів батату здійснювали протягом 2021–2022 рр. в умовах Інституту овочівництва і баштанництва НААН (Харківська обл.). Проведено фенологічні спостереження та біометричні вимірювання рослин, а також фіксацію метеорологічних даних упродовж вегетації, зокрема в міжфазні періоди культури. Стабільність досліджуваних ознак визначали у спосіб пошуку граничних значень їх прояву (Xmax і Xmin) та подальшого розрахунку коефіцієнта фенотипової стабільності Левіса (SF). Результати. Застосування коефіцієнта фенотипової стабільності Левіса (SF) дало змогу визначити стабільність прояву морфологічних ознак сортів батату (Ipomoea batatas L.), зокрема кількісних характеристик бульб: їх чисельність під кущем для сорту ‘Адмірал’ – 5,3 шт., для ‘Слобожанський рубін’ – 3,7 шт.; середня маса бульби – 254 і 283 г відповідно. Ознака «індекс форми бульб батату» забезпечила стабільність із коефіцієнтом 0,98 (‘Адмірал’) і 1,03 (‘Слобожанський рубін’). Стабільність прояву морфологічних ознак бульб батату встановлено для поширених на території України сортів ‘Адмірал’ і ‘Слобожанський рубін’. Вони репрезентують дві групи стиглості, а тому різняться за тривалістю періоду формування бульб. Так, ранньостиглий ‘Адмірал’ має період вегетації 100–110 діб; середньостиглий ‘Слобожанський рубін’ – 110–120 діб. Висновки. Стабільнішою за шириною була кількісна ознака бульби батату сорту ‘Адмірал’; за довжиною – сорту ‘Слобожанський рубін’. Значення довжини бульби варіювалися в межах сортів. Індекс форми бульб батату як ідентифікаційна ознака сортів виявився варіабельно нестабільним; розрахований коефіцієнт фенотипової стабільності Левіса був нижчим за одиницю для обох досліджуваних сортів.

Актуальність. В стресових погодних умовах при вирощуванні гібридного насіння кукурудзи на перший план виходить стійкість жіночих компонентів гібридів до екологічних факторів середовища, що лімітують формування потенційно можливої урожайності. Тому вивчення та оцінка екологічної пластичності та стабільності жіночих компонентів відносно врожайності насіння є актуальним питанням сучасного процесу виробництва насіння гібридів кукурудзи. Мета дослідження – визначити екологічну пластичність і стабільність жіночих компонентів гібридів кукурудзи відносно врожайності насіння за різних погодних умов. Матеріали і методи. При виконанні досліджень використано 20 дволінійних стерильних гібридів жіночих компонентів селекції ДУ ІЗК НААН. Застосовували методику, розроблену Eberhart S. A., Russel W. A., яка ґрунтується на обчисленні двох параметрів: коефіцієнта лінійної регресії bi (екологічна пластичність) та дисперсії σd² (екологічна стабільність). Результати. Визначили урожайність зерна жіночих компонентів за п’ять років дослідження та встановили вплив умов середовища на цей показник. Висновки. До найбільш цінних, високоінтенсивних жіночих компонентів віднесені сестринські гібриди Крос253С, Крос256С, Крос247С та Крос238С, з високою екологічною пластичністю і стабільністю. Вони можуть вирощуватись в різних умовах середовища, але свою потенційну урожайність вони краще реалізують на високому агрофоні при сприятливих погодних умовах. Гібриди Крос364М і Крос368М з високими показниками коефіцієнта регресії та середньоквадратичного відхилення бажано вирощувати тільки на високому агрофоні при сприятливих кліматичних умовах. Виділено гібриди Крос254М, Крос255М, Крос266С, Крос277М, Крос301М та ін., з низькою екологічною пластичністю і високою стабільністю врожайності, які краще використовувати на екстенсивному фоні.

Актуальність. Визначення впливу попередників на рівень зернової продуктивності сучасних сортів жита озимого залежно від строків сівби та мінерального живлення є доволі актуальним, оскільки дозволяє у більш повній мірі розкрити біологічний потенціал рослин, суттєво підвищити врожайність цієї зернової культури в зоні Північного Степу України. Мета наших досліджень полягала у вивченні особливостей формування зернової продуктивності сучасних сортів жита озимого залежно від попередників на фоні різних строків сівби та рівня мінерального живлення в ґрунтово-кліматичних умовах Північного Степу. Матеріали і методи. Дослідження проводили на базі дослідного господарства «Дніпро» ДУ ІЗК НААН в польовому чотирьохфакторному досліді впродовж 2018–2021 рр. Сорти жита озимого Пам’ять Худоєрка та Стоір висівали по попередниках ячмінь ярий та соняшник у три строки: ранній (5–10 вересня), оптимальний (20–25 вересня) та пізній (5–10 жовтня) на фоні різного рівня мінерального живлення рослин. Результати. За результатами досліджень встановлено вагомий вплив попередників на урожайність жита озимого. Максимальний рівень врожайності було одержано за вирощування сорту Стоір, сівба якого проводилася в період з 20 по 25 вересня. При цьому, в середньому за роки досліджень, найбільшу врожайність відмічали у варіантах із проведенням азотного підживлення рослин по мерзлоталому ґрунту: на посівах після ячменю ярого – 6,47 т/га, після соняшнику – 5,03 т/га. Сорт Пам’ять Худоєрка найвищий рівень врожайності також забезпечував у зазначених варіантах досліду – 6,17 та 4,72 т/га відповідно. Разом з тим, різниця в урожайності між сортами, якщо брати до уваги максимальні величини даного показника, залежно від попередників становила відповідно 0,30 і 0,31 т/га. Висновки. За результатами досліджень встановлено, що сівба жита озимого після ячменю ярого і соняшнику в найбільш оптимальні строки, а саме 20–25 вересня, та застосування азоту ранньою весною із розрахунку 45 кг/га д. р., забезпечували формування найвищої врожайності у сорту Стоір, яка складала відповідно до попередника 6,47 і 5,03 т/га.

Актуальність. Прилипачі – це невід’ємна частина системи захисту кукурудзи від бур’янів, адже сприяють якісному внесенню гербіцидів на кукурудзі. Вони мають велике значення для зменшення собівартості та підвищення ефективності засобів захисту рослин, допомагають закріпити робочий розчин препаратів на листковій поверхні та насінні, запобігають їх стіканню та пролонгують їх дію. Поява нових гербіцидів, постійна зміна погодно-кліматичних умов вимагають подальшого вивчення ефективності сумісної дії гербіцидів і прилипачів. Серед прилипачів на кукурудзі значний інтерес мають такі препарати як ад'ювант Синерджен SOC, Еко Ойл Спрей, Естерліп тощо. Мета дослідження – виявити ефективність дії гербіцидів в поєднанні з прилипачами на бур’яни в посівах кукурудзи, а також їх вплив на ріст і розвиток рослин культури. Матеріали і методи. Схема досліду включала наступні варіанти комбінації римсульфурону з прилипачами: 1. Контроль (Римсульфурон без прилипача); 2. Римсульфурон (40 г/га) + Тренд 90 (0,15 % робочого розчину); 3. Римсульфурон (40 г/га) + Синерджен (0,15 % робочого розчину); 4. Римсульфурон (40 г/га) + Еко Оіл Спрей (0,15 % робочого розчину); 5. Римсульфурон (40 г/га) + Естерліп (0,15 % робочого розчину); 6. Римсульфурон (35 г/га) + Естерліп (0,15 % робочого розчину); 7. Римсульфурон (25 г/га) + Естерліп (0,15 % робочого розчину). Результати. Застосування прилипача Естерліп показало максимальну технічну ефективність римсульфурону порівняно з іншими прилипачами, зокрема на щириці загнутій (Amaranthus retroflexus L.) – 75–100 % (повне знищення) та лободі білій (Chenopodium album L.) – 85,7–92,9 %, дещо менше на амброзії полинолистій (Ambrosia artemisiifolia L.) – 83,3 %. Портулак городній (Portulaca oleracea L.) був максимально стійким до дії римсульфурону в поєднанні практично з усіма прилипачами. Максимальний рівень врожайності кукурудзи отримали за застосування Римсульфурону (40 г/га) з Естерліпом – 8,99 т/га. Зниження норми застосування Естерліп до 25– 35 г/га понижувало урожайність кукурудзи до 7,34–7,65 т/га, або на 1,34–1,65т/га (14,9–18,3 %) через збільшення забур’яненості посівів. Використання прилипачів Тренд 90, Синерджен, Еко Оіл Спрей також давало зниження врожайності кукурудзи до 8,48 т/га, 8,07 т/га та 8,62 т/га відповідно, що було менше на 0,51 т/га (5,6 %), 0,92 т/га (10,2 %) та 0,37 т/га (4,1 %). Мінімальну урожайність отримано на контролі 5,30 т/га через значну забур’яненість посівів зернової культури, яка знижувалась на 3,69 т/га (41,0 %) в порівнянні з найкращим варіантом (Римсульфурон (40 г/га) + Естерліп). Висновки. Враховуючи постійну появу нових прилипачів та гербіцидів для використання на посівах кукурудзи, а також зміну кліматичних умов слід і надалі продовжувати дослідження в даному напрямі для визначення найбільш оптимальних співвідношень доз сумішей гербіцидів з прилипачами

Актуальність. Чистий пар – надійний засіб боротьби з посухою, підвищення продуктивності і сталості землеробства Степу. При цьому він залишається найбільш уразливим полем сівозміни, яке потребує досконалих способів утримання, здатних протидіяти ерозійним процесам, запобігти втратам гумусу, покращити вологозабезпеченість пшениці. Мета. Визначити ґрунтозахисну та агротехнічну ефективність раннього пару (соняшниковий, стерньовий, кукурудзяний) при вирощуванні пшениці озимої в умовах північної частини Степу України. Матеріали і методи. Основний обробіток чистого пару проводили важкими культиваторами, комбінованими агрегатами, плугами. Стійкість чорнозему до змиву оцінювали методами польового моделювання та водороїн, до видування – за комковатістю ґрунту і кількістю післяжнивних решток. Воднофізичні властивості орного шару визначали відповідно загальноприйнятим методичним рекомендаціям, урожайність – прямим комбайнуванням, якість зерна – згідно ДСТУ 3768:2019. Результати. Встановлено, що утримання ріллі за схемою раннього пару унеможливлює розвиток дефляції ґрунту і надійно захищає його від розмивів. При цьому міграція дрібнозему за межі поля не перевищує 1,5–4,3 т/га в рік. Запровадження раннього пару після зернових колосових та просапних культур сприяє додатковому накопиченню продуктивної вологи у ґрунті порівняно з контролем (оранка 25–27 см) у кількості 130–150 м 3 /га та гарантує відновлення її запасів на час весняного кущення рослин пшениці (207–221 мм або 86–92 % від граничної польової вологоємності, шар 0–150 см). На схилових землях перевагу має двофазний обробіток соняшникового раннього пару, який полягає у стрічковому щілюванні ґрунту на глибину 40–45 см пізно восени і мілкому (14–16 см) весняному розпушуванні скиби. За показниками продуктивності посівів озимини ранні пари не поступаються зябу. На рівнині кращим визнано варіант утримання пару, що поєднує мульчувальний обробіток з вирощуванням покривної культури, на схилах – із щілюванням ґрунту. При залученні у кругообіг усієї побічної продукції попередників доцільним є підживлення рослин азотними добривами навесні дозою N30-60. Внесення мінерального азоту дало змогу отримати середню урожайність пшениці по ранньому пару на рівні 5,52–6,66 т/га і продовольче зерно з умістом білку 11,5–11,9 %, клейковини – 22,6–24,6 %. Висновки. Утримання ріллі за схемою раннього пару надійно захищає ґрунт від ерозії і гарантує відновлення запасів продуктивної вологи на другий рік до рівня 86–92 % від ГПВ. За урожайністю зерна пшениці веснообробіток (12–16 см) не поступався зяблевій оранці (25–27 см). Підвищенню ефективності ранніх парів сприяє щілювання ґрунту, вирощування післяжнивної (покривної) культури, оптимізація азотного живлення рослин.

Актуальність. Незадовільне використання генетичного потенціалу сортів пшениці озимої є однією з багатьох причин, що спричиняють проблему в недоотриманні продовольчого зерна в Україні. Реалізація генетичного потенціалу сорту можлива за умови виконання всього комплексу агротехнологічних заходів і жорсткої технології вирощування насіння. Від попередників, строків сівби та погодних умов у період вегетації значною мірою залежить продуктивність різних за генотипом сортів. Метою наших досліджень було визначення потенціалу врожайності нових сортів пшениці озимої миронівської селекції залежно від попередників та строків сівби в умовах центрального Лісостепу України, а також встановлення взаємозалежності між ними. Матеріали і методи. Дослідження проведено у польовому досліді на полях Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН (МІП) у 2018/19–2020/21 рр. (рік – чинник А), що розташований у центральній частині Лісостепу України. Об’єктом досліджень були п’ять нових сортів пшениці озимої миронівської селекції (МІП Фортуна, МІП Лада, МІП Ювілейна, Аврора миронівська, МІП Лакомка) у порівнянні зі стандартом Подолянка – чинник В. Досліди закладали після двох попередників: соняшник і соя – чинник С; сівбу здійснювали 25 вересня та 5 жовтня з відхиленням 1–3 доби – чинник D. Рівень коефіцієнтів суттєвості відхилень температури повітря (°С) та суми опадів (мм) визначали за градацією згідно методики Педя Д. А. (1975) і Каленської С. М. (2018). Результати. Погодні умови в роки досліджень істотно різнились, що дало змогу об’єктивно оцінити матеріал. Досліджено врожайність нових сортів пшениці озимої миронівської селекції залежно від попередників та строків сівби. Серед досліджуваних попередників найкращим визначено сою, а серед строків сівби – 25 вересня, що у середньому за роки вивчення сприяло отриманню максимального рівня врожайності нових сортів культури. Висновки. За результатами дослідження сортових відмінностей визначено, що найбільшу врожайність у цілому по досліду сформував за першого строку сівби (25 вересня) сорт МІП Ювілейна (6,24 т/га), за двома строками сівби (25, вересня та 5 жовтня) вище значення урожайності спостерігали у сорту МІП Фортуна (5,46 та 5,47 т/га).

Актуальність. Формування високих врожаїв насіння сої безпосередньо залежить від кількісного вираження кожного з елементів структури врожаю. Визначальними чинниками у формуванні продуктивності рослин сої є вплив ґрунтово-кліматичних умов регіону та окремі елементи технології вирощування, зокрема, удобрення. Мета дослідження полягала у виявленні впливу інокуляції та умов живлення на формування елементів структури врожаю сої сорту Меркур (ультраранній сорт). Методи. У досліді використовували спеціальні та загальнонаукові методи досліджень. Польові дослідження проводили впродовж 2019–2020 рр. на чорноземах типових малогумусних в умовах Київської області. Дослід двофакторний, чинник А – умови живлення, що створювалися застосуванням різних норм добрив та ріст регулюючих речовин (Гулівер Стимул) на фоні мінерального удобрення на стадіях розвитку рослин ВВСН 13-15; ВВСН 51-55; чинник В – інокуляція насіння препаратом Нітрофікс П (сухий інокулянт для сої). Результати. Наведено результати досліджень ефективності впливу умов живлення, рістрегулюючих препаратів, інокуляції насіння на формування елементів структури врожаю рослин сої сорту Меркур та виявлення взаємозв’язку між ними. Установлено, що формування елементів продуктивності сої визначалося чинниками, які ми вивчали, та факторами навколишнього середовища. Висновки. Збільшення норм добрив забезпечувало збільшення кількості бобів на рослині, кількості насіння у бобах. Спостерігалась динаміка і у напрямку збільшення маси 1 000 насінин, як на варіантах з інокуляцією насіння препаратом Нітрофікс П, так і без інокуляції. Проведення кореляційного аналізу між елементами структури врожаю сої та варіантами удобрення показало наявність між ними сильного позитивного кореляційного зв’язку. На основі кореляційно-регресійного аналізу, як без проведення інокуляції, так і з інокуляцією, установлено лінійну залежність. Вона характеризується сильним кореляційним зв’язком між урожайністю сої та варіантами удобрення з величиною достовірності апроксимації R² = 0,951.

Актуальність. Добрива є одним із найефективніших засобів впливу на урожайність і якість зерна кукурудзи. Поряд з макроелементами (N, P, K) у формуванні зернової продуктивності кукурудзи важливу роль відіграють мікроелементи (B, Cu, Fe, Mn, Zn, Mo). Потреба в цих елементах невелика, однак вони вкрай необхідні для росту і розвитку рослин. Ефективним способом забезпечення рослин мікроелементами протягом вегетації можуть бути обробка насіння та позакореневі підживлення, що сприятимуть покращенню якості продукції, збільшенню урожайності та економічної ефективності вирощування кукурудзи. Застосування регуляторів росту, комплексних рідких добрив є одним з нових і перспективних напрямів у сільському господарстві України, однак малодослідженим в умовах Західного Лісостепу. Мета. Вивчення впливу стимуляторів росту та комплексних мікродобрив на ріст і розвиток рослин, формування показників індивідуальної продуктивності, урожайності та якості зерна кукурудзи в умовах Лісостепу західного. Матеріали і методи. Дослідження проводили у 2019–2020 рр. на чорноземах опідзолених середньосуглинкових. У двохфакторному досліді вивчали гібриди кукурудзи ДН Меотида та ДБ Хотин; стимулятори росту (Вимпел-К, Вимпел-2) та мікродобрива (Оракул насіння, Оракул мульти-комплекс, Оракул колофермин цинку, Оракул колофермин магнію), що використовували для обробки насіння або обприскування посівів у фази 3–5 та 7–9 листків. Результати. Встановлено, що рослини досліджуваних гібридів кукурудзи формували різну кількість качанів на дослідних ділянках, а саме ДН Меотида – 98–108, ДБ Хотин – 93–98 продуктивних качанів на 100 рослинах. Допосівна обробка насіння та позакореневе підживлення кукурудзи на ранніх етапах росту забезпечували зростання ваги зерна з 1 качана ранньостиглого гібриду ДН Меотида на 7,1–27,2 %, а середньораннього гібриду ДБ Хотин – на 5,5–29,4 %, маси 1000 зерен, відповідно, на 6,9–12,3 % та 10,5–16,0 %. Урожайність зерна зростала у ранньостиглого гібриду ДН Меотида на 8,9–27,6 %, у середньораннього гібриду ДБ Хотин – на 8,7–26,1 %. Висновки. Найвищі показники індивідуальної продуктивності та урожайності зерна забезпечує варіант, який передбачає обробку насіння: Вимпел-К + Оракул насіння + Оракул цинк; обробку посівів у фазу 3–5 листків: Вимпел-2 + Оракул фосфор та у фазу 7–9 листків: Вимпел-2 + Оракул цинк + Оракул магній). Вага зерна з 1 качана збільшується, порівняно до контролю, у ранньостиглого гібриду ДН Меотида на 27,2 %, середньораннього ДБ Хотин – на 29,4 %, маса 1000 зерен – на 12,3 та 16,0 %, урожайність зерна – на 27,6 та 26,1 % відповідно

In connection with the strict requirements of commodity producers for the quality indicators of sunflower hybrids, at the current stage of selection, problems of resistance to the main pathogens arise when creating ecologically oriented hybrids for cultivation in various ecological zones of Ukraine. In order to meet the needs of the country's economy for oil raw materials, it is necessary to increase the gross harvest of sunflower. Increasing the yield per unit area under sunflower is possible through selection and immunological methods. The variety of levels of resistance of sunflower plants to the aggressive invasion of pathogenic microorganisms determines the versatility and specificity of tasks in the selection of this crop for resistance to major pathogens. Taking into account the modern demands of farmers, it is also necessary to take into account the biological and genetic features of sunflower, the variety of natural conditions of the agronomic zones of its cultivation. In order to create fundamentally new varieties and hybrids of sunflower resistant to the complex of major pathogens, the presence of an infectious background is currently necessary. It will improve and speed up the selection process. The use of artificial infectious backgrounds determines the success of creating resistant breeding forms to a complex of pathogens and long-term preservation of the ability of resistance during their cultivation. The main goal of scientific research is to create a basic collection of breeding material based on the resistance to a complex of major pathogens: downy mildew (Plasmopara helianthi Novot.), dry rot (Rhyzopus nigricans Ehrend), broomrape (Orobanche cumana Wall), which will be adapted to the climatic conditions of the South Steppe of Ukraine. The selected collection samples of sunflower should combine high economic indicators with complex resistance to the main pathogens during crossing. The level of resistance of parental forms and new and promising hybrids to the most harmful fungal diseases in the conditions of the southern Steppe of Ukraine was studied on a stationary artificial infectious background. In this experiment, the standard for sterile samples was the ZL22A line, for fertile samples ZL22B was used as non-resistant forms (0-24%) to the complex of major pathogens, which have the highest prevalence and aggressiveness in the Southern Steppe zone of Ukraine. For lines of pollen fertility restorers, the ZL260B line, which has a relative resistance to the above-mentioned pathogens in the range of 25-74%, was used for resistance comparison. The Kamenyar hybrid, whose resistance to the main pathogens is >75%, was included in the experiment as a standard resistant to a complex of major pathogens. Testing was carried out for three years among 86 samples. During the growing season, phenological observations, biometric measurements and phytopathological evaluations were carried out. Scientific material is provided based on the results of three-year research on the creation of new sunflower hybrids with complex resistance against the main pathogens: powdery mildew (Plasmopara helianthi Novot.), dry rot (Rhyzopus nigricans Ehrend), broomrape (Orobanche cumana Wall). According to the results of field and laboratory studies, parental components and a number of hybrid combinations of sunflower were isolated, resistant to the above-mentioned pathogens and had high economic value. In 2021 - 2022, as a result of crosses between lines with different degrees of damage, 31 sunflower samples were obtained, which had a level of resistance to a complex of pathogens in the range of 75 - 100%. Out of 86 samples that were selected in previous years, as a result of testing, 73 samples received a relative positive evaluation. A rather motley variation of resistance parameters was noted: 32 samples had a low level of resistance to the main pathogens, which do not meet the specified breeding requirements, 24 samples had resistance indicators at the level of 51-74%, 17 samples that correspond to resistance to phytopathogens by 75%. The selected 17 samples will be further involved in the general selection program under the complete diallel scheme. During the selection of samples carried out in 2022, crossing was carried out and 26 hybrid combinations were obtained, of which 9 best ones were selected, which were tested for the main phytopathological and economic characteristics. Among them, the 11/23 hybrid was selected, which has a biological yield of 5.06 t/ha with a weight of 1000 seeds of 68.0 g, the average height of the plants was 157.8 cm with a basket diameter of 21.8 cm. The yield of the best hybrids was in the range from 3.59 to 5.06 t/ha. The plant height of the presented hybrids varied from 152.2 to 178.8 cm. These hybrid combinations have a high level of manufacturability, do not crumble during overstagnation and do not lie down. According to the results of the assessment of 86 selection samples, during 2021-2023, for resistance to the main sunflower diseases of the Southern Steppe of Ukraine to false powdery mildew (Plasmopara helianthi Novot.), dry rot (Rhyzopus nigricans Ehrend), broomrape (Orobanche cumana Wall), their reaction to the above-mentioned diseases was revealed. A selection of breeding sunflower samples was carried out according to phytopathological indicators, which contributed to the formation of a collection of sunflower samples based on disease resistance in combination with high productivity and seed quality. Over three years of research, 31 samples with complex resistance to the main pathogens were selected. Crossing was carried out and 26 hybrid combinations were obtained. Among them, 9 hybrids were selected, which are characterized by complex resistance to of the above-mentioned pathogens in combination with a high adaptive potential, which allows to form high economic-valuable indicators in the hybrids of the first generation. As a result of research work, a basic collection of breeding material was created, which is adapted to the climatic conditions of the Southern Steppe of Ukraine. The formed collection is a valuable raw material for creating high-performance sunflower hybrids. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Purpose. To evaluate the productivity and grain quality of winter triticale varieties grown under different soil and climatic conditions. Methods. The research process involved laboratory, computational and statistical methods, and analysis and synthesis to draw conclusions. Results. HTC (IV-X) was found to vary significantly monthly, annually and in general between the research sites. It was found that the yield of winter triticale varieties in the Forest-Steppe and Polissia zones was 5.3 t/ha. The maximum yield in the Forest-Steppe zone was achieved by the variety 'MIP Feniks' (5.9 t/ha), in the Polissia zone by the variety 'Pamiati Patseky' (5.8 t/ha). It was found that the protein content of winter triticale varieties for the 2019-2020 research years in the Forest-Steppe zone was on average 12.6% and ranged from 12.2% ('Liubomyr') to 13.3% ('MIP Yatahan'), which according to the classifier corresponded to grain of medium quality and can be used in the confectionery industry. The coefficient of variation (V,%) for this characteristic was 3.5%. In the Polissia zone, the protein content of the varieties averaged 13.6% over the years of research and ranged from 12.9% - medium content ('MIP Feniks') to 14.3% - high content ('MIP Yatahan'). The intrazone variation was low and amounted to 4.0%. Correlation and regression analysis showed that an increase in the active temperature during the vegetation period up to 3203 оС allows an increase in the productivity indicators and in the weight of 1000 grains from 5.6 to 6.1 t/ha and from 46.8 to 53.5 g, respectively; an increase in precipitation during the vegetation period up to 515.1 mm leads to a decrease in the weight of 1000 grains from 45.2 to 38.1 g; with an increase in the amount of active temperatures and precipitation during the vegetation period from 3167.65 to 3202.9 оС and from 413.85 to 515.1 mm, respectively, it is possible to increase the protein content in grain from 12.4 to 13.8%; with an increase in the yield and weight of 1000 grains from 5.8 to 6.1 t/ha and from 51.8 to 53.8 g, the protein content of the grain can be reduced from 13.1 to 12.0%. Conclusions. Different responses of varieties to zonal growing conditions were observed. A positive influence of the rainfall factor during the growing season on the yield of winter triticale in Forest-Steppe and Polissia (r = 0.66 and 0.34 units) and on the increase of the protein content of grain grown in the Polissia zone (r = 0.56) was revealed. [ABSTRACT FROM AUTHOR]