Search

In 1770, in the garden of the Okhtyrka Trinity Monastery near Kharkiv, Skovoroda experienced a stunning shock. He suddenly felt free and invigorated, and a strange movement took place inside him, which filled him with strange power. Some kind of inner fire engulfed him, he lost the feeling of his own body, the whole world disappeared for him and he began to circle in the space of Being. After that, his soul was filled with love for Holy Spirit. These feelings were so strong, but he burst into tears. That is, he had a certain breakthrough in his vision of God. Skovoroda himself points out such an important detail – all this happened to him in one moment. suddenly, instantly, in the blink of an eye. Exaíphnes (Plato), rhope (Bible), moment (Latin authors), ojeblikket (Kierkegaard), Аugenblick (Heidegger) or in English “in the blink of an eye“, “moment of vision“, “glance of an eye“, “instance“, “suddenness“, “decisive moment“, or, in Ukrainian, ‘за миг ока’, ‘на млі ока’, ‘миттєво’, ‘за мить’, or in Russian, ‘моментально’, ‘в мновение ока’, etc. – all these words and terms are different titular names of the same concept “moment”, which expresses the any thing’s transition from the one state to a different another condition. The peculiarity of this instant transition is that it is timeless, atemporal. Look, if it had temporal dimensions, then the transition from one state to another should lead to such a situation6 when the thing would combine both states, past and future. For example, a thing that started to move had to move and be at rest at the same time. The same applies to the transition from our world to the divine world or from a sinful man to a saint. So, the “moment” is atemporal and timeless. Entering the moment and staying in it means falling out of time and joining eternity. Unlike all theoretical researchers of the “moment”, Hryhoriy Skovoroda was the only one who actually experienced this “moment” (Ojeblikket, Augenblick) as a miracle of transition from fallen temporality to divine eternity. In addition, Skovoroda experienced a stunning epiphany (this is the another meaning of Heidegger’s Augenblick) and underwent something similar to a bodily and spiritual transfiguration., Exaíphnes (Платон), rhope (Біблія), moment (латинські автори), ojeblikket (К’єркегор), Аugenblick (Гайдеггер) як (англійськи переклади) “in the blink of an eye“, “moment of vision“, “glance of an eye“, “instance“, “suddenness“, “decisive moment“, чи українською ‘за миг ока’, ‘на-млі- ока’, ‘за миг ока’, ‘моментально’, або російською ‘в мгновение ока’ тощо – все це є поняттєвими формами одного концепта «мить», котрий виражає перехід речей чи явищ від одного стану до іншого через випадіння з часовості. Мить є атемпоральною за визначенням, тому що якби вона мала часові виміри, то перехід від одного стану до іншого мав би призводити до такої ситуації, коли річ поєднувала б у собі обидва стани, минулий і майбутній. Наприклад, річ, що почала рухатись, мала одночасно і рухатись, і перебувати у спокої. Теж саме стосується й переходу від нашого земного світу до світу божественного або від грішної людини до людини праведної. На відміну від усіх теоретичних дослідників «миті» Григорій Сковорода був єдиним, хто реально пережив цю «мить» (Ojeblikket, Augenblick) як чудо переходу від занепалої темпоральності до сяючої божественної вічності, що відбулося у 1770 році у саду Троїцької обителі під слобожанською Охтиркою з попереднім отриманням дару ясновидіння, що знайшло прояв у приголомшливому прозрінні (Augenblick у Гайдеггера має й таке значення) та тілесному і духовному преображенні.

Lo que se intenta mostrar en este artículo es qué entiende Heidegger (1936 en adelante) por lo más radical de la filosofía de Nietzsche: el tema de “La voluntad de poder y El eterno retorno de lo igual” a la luz de la concepción del Augenblick. Veremos que es el propio Heidegger el que tiene que hacerse cargo de un modo de entender la Historia de Occidente como la Historia de la Metafísica (que es la Historia del Nihilismo). Es en ese momento acontece que la Historia del Pensamiento se nos vuelve en Ontoteología como clave hermenéutica. Para el filósofo alemán, puede ser posible preguntar por lo impensado de dicha Historia, esto es, el Ereignis. This article aims to analyze, in the light of the conception of Augenblick, what Heidegger (from 1936 onwards) understands as the most radical theme in Nietzsche’s Philosophy, namely “the will to power and the eternal recurrence of the same”. It will be seen that it was Heidegger himself who had to develop a way of understanding Western History as the History of Metaphysics (which is the History of Nihilism). It is at that point that the History of Thought turns us towards Ontotheology for its hermeneutic key. It may be that, for the German philosopher, the ‘unthought’ of that History, namely Ereignis, can become an object of questioning.

Відношення М. Гайдеґґера до екзистенціальної філософії є одним із питань, що глибоко контаміновані амбівалентними тлумаченнями самого філософа, які викривляють траєкторію об'єктивного історико-філософського дослідження дійсних зв'язків між Гайдеґґеровим дискурсом і спадщиною мислителів-екзистенціалістів. Аналіз рефлексивної літератури з проблеми ідентифікації характеру інтерференцій між філософськими дискурсами М. Гайдеґґера і С. К'єркегора дозволив виявити критичні лінії доксографії та історіографії. Установлено, що саме історіографічний підхід забезпечує об'єктивне дослідження генетичного зв'язку категорій Гайдеґґерової парадигми з омонімічним поняттям С. К'єркегора., Статья посвящена критической оценке методологических подходов к историческому исследованию связи между философиями М. Хайдеггера и С. Кьеркегора. Показано, что именно историографический подход обеспечивает объективное исследование генетических связей категорий хайдеггеровской парадигмы с омонимичными понятиями С. Кьеркегора. Понятия с явными кьеркегоровскими корнями, которые используются М. Хайдеггером при разработке экзистенциальной аналитики Dasein, приходят к нему опосредованным путем. Единственной категорией, кьеркегоровское значение которой М. Хайдеггер подчеркивал, является Augenblick., The article aims at critical assessment of methodological approaches to historical analysis of Heidegger's references to Kierkegaard. Heidegger's relation to existentialist philosophy seems to be one of the is sues which are deeply contaminated by the philosopher's ambivalent self-interpretations distorting the course of objective historical and philosophical study of real links between Heidegger's discourse and the legacy of existentialist thinkers. Analysis of reflexive literature on the problem of how to identify the character of interference between philosophical discourses of Heidegger and Kierkegaard allowed revealing the critical lines of doxography and historiography. Doxographical approach his a verted from the dimension of concrete texts to logical an achronistics peculations over seemingly evident contextual influence of Kierkegaard on Heidegger. Such strategy is legitimate to sustain logical descriptions of the categories exempted from the certain paradigm butitis use less to reveal factual genealogic all inks between the discourses of the two philosophers. Descriptives tudies seem to fallprey to Heidegger's hermeneutic ambiguity in referring notsomucht o Kierkegaard but rather Kierkegaardianism, a superficial filiation of existential philosophy. It is proved that historiographical approach enablesto objectively examine genetic relations of Heidegger's categories to their homonymous doubles in Kierkegaard. Such Kierkegaardian categories as Existenz and Angst come to Heidegger through Jaspers an dare taken int he contextbof Augustine and Luther. The only category directly taken by Heidegger from Kierkegaard is Augenblick.

Diese Abhandlung handelt von der grundlegenden Sache der Philosophie Nishidas. Seine Philosophie muβ auf die umfassende Weise er-ortert werden, indem der Ort seiner Philosophie von der geschichtlichen Logik bestimmt wird. Man sagt wohl, eine Philosophie soil nicht vom anderen Standpunkt aus interpretiert werden. Aber die Philosophie Nishidas soil einen bestimmten Ort innerhalb der geschichtlichen Logik einnehmen, insofern sie in der Geshichte der Philosophie die groβe und objektive Bedeutung hat. Was ist dann der bestimmte Ort? Ich bezeichne den Ort durch den Ausdruck: (es gibt). Seine Philosophie nimmt die Szene des (es gibt) innerhalb der geschichtlichen Logik ein. Obwohl die philosophie Nishidas sich innerhalb des (es gibt) bewegt, kann sie nicht das "es gibt", welches fur das Denken Heideggers seinen Boden ausmacht, erreichen. Die Philosophie Nishidas hat daher den charakteristische Zeitbegriff, daβ Augenblick Augenblick selbst bestimmt, oder daβ Gegenwart Gegenwart selbst bestimmt. Diese Abhandlung wird die Zusammenhang zwischen dem (es gibt) und dem Zeitbegriff klarmachen.

Wenn von der Zeitlichkeit in Literatur und Malerei die Rede ist, so wird man zunächst an die doppelte Zeitstruktur narrativer Texte sowie an die Darstellung eines sorgfältig gewählten, prägnanten Moments in der Malerei denken. Ebenso präsent ist die Frage nach den Möglichkeiten der Bilder, einen zeitlichen und narrativen Ablauf darzustellen. Die umgekehrte Frage, die nach den Möglichkeiten der Sprache, zeitlichen Stillstand, Gleichzeitigkeit, den einzelnen Augenblick darzustellen, wird deutlich seltener gestellt. Genau dies soll hier getan werden, und zwar am Beispiel einer Epoche, in welcher dem Augenblick eine besondere Rolle zukommt. In der Tat wird im europäischen 18. Jahrhundert erstmals nicht mehr das kontinuierliche Fließen der Zeit betont, sondern ihre Fragmentierung in einzelne Augenblicke. Rückt der Augenblick ins Zentrum, stellt sich die Frage nach seinen Qualitäten und seiner Dauer, aber auch nach den Modalitäten seiner Darstellung. Georges Poulet war der Frage nach der „mesure de l’instant“ mit einem Ansatz nachgegangen, der philosophische und literarische Aspekte verband. Der vorliegende Beitrag möchte die Darstellung des Augenblicks aus einer intermedialen Perspektive in den Blick nehmen: Im Zusammenspiel von Malerei und Roman in der französischen Spätaufklärung.

Der Beitrag untersucht das ästhetisch-philosophische Problem des Symbols von Kant ausgehend bei Schelling, Solger und Hegel. Dies Problem besteht darin, dass im Kunstwerk zugleich die immanente Kundgebung der Idee und ihre Transzendenz der endlichen Wirklichkeit begriffen werden sollen. Das Verhältnis des Absoluten zur zeitlichen Existenz im Kunstwerk gilt hier als roter Faden. Bei Solger und Hegel wird die zeitliche Existenz in die Definition und in das philosophische Studium der Kunst übernommen, während sie bei Schelling nur als Horizont der sub specie aeternitatis bestimmten Kunstphilosophie angesehen ist. Jedoch kommt der Solgersche Gedanke des ästhetischen Augenblicks von Schellingschen Prämissen und steht demnach der Hegelschen spekulativphilosophischen Kunstgeschichte gegenüber., Starting with Kant, the paper analyses the aesthetic and philosophical problem of the symbol in the philosophy of Schelling, Solger and Hegel. The problem consists in the necessity to understand in the work of art at the same time both the immanent manifestation of the idea and its transcendency of finite reality. The possibility to compare the three authors with one another lies in the relation between the absolute and temporal existence in the work of art. With Solger and Hegel temporal existence is set in the definition and the philosophical studies of art. Whereas with Schelling it is merely looked upon as the horizon of the sub specie aeternitatis defined philosophy of art. But Solger's idea of the in stantaneousness of the work of art comes from Schelling's premises. Thus it is opposed to Hegel's 'speculative' history of art.

Einige der Grundbestimmungen der existentiellen Analyse des Daseins aus dem Hauptwerk Heideggers, etwa Verfallen, Neugier, Schuld, Voralufen, werden interpretativ erschlossen auf Grund eines einheitlichen grundlegenden Ausgangspunkts, der im Augenblick als dem Ursprung der ursprunglichen wie auch der vulgaeren Zeitlichkeit erkannt wird.

The preoccupation with the "historicity" of thought and existence is central to thehermeneutic-phenomenological branch of modern philosophy. Its foremostrepresentative is Martin Heidegger, who in his main work Sein und Zeit (1927)developed a theory of historicity, according to which human beings not only exist inhistory, but are themselves historical. In subsequent writings Heidegger argued thatnot only man, but also truth and being, must be understood "historically" in aparticular sense. The meaning and the impHcations of Heidegger's "historicization" ofphilosophy are here analyzed along two parallel tracks: as a theory of the conditions ofphilosophical understanding; second, as an incentive to new ways of respondingphilosophically to these conditions. The study focuses on the sense of belongingwhich Heidegger assigns to historicity, as a dialogical relation to an enigmatic originthat cannot be exhaustively articulated, but to which understanding must neverthelessrespond in repetition and critique. The idea of the "hermeneutic situation," and what itmeans to occupy such a situation, is shown to be central in this regard. Heidegger's"historicization" of the philosophical territory is inte reted as an exemplary attempt topreserve philosophy as a quest for "origins" in the explicit recognition of theinterminable historical mediation of thinking. His approach leads to a criticalquestioning of fundamental philosophical distinctions, such as the temporal and theeternal, the absolute and the relative, subject and object, and of truth as correspondence.Eventually he is led to question the ability of language to express thehistoricity of thought and of being, which can only be indicated by means of conceptssuch as "moment" (Augenblick) and "event" (Ereignis). In seven chapters the themeof historicity is explored from different angles, which together provide a guide toHeidegger's path from a philosophy of life to a thinking of being in the "otherbeginning." The study covers the full range of his writings, but it emphasizes thedevelopment from the earliest lectures, over Sein und Zeit, to the second major work,Beiträge zur Philosophie (1938, published posthumously in 1989).