Objective. To develop a conceptual model of patho- and sanogenesis of the sacroiliac joint (SIJ) osteoarthritis on base of the known data about the SIJ, the results of our own biomechanical studies of this joint, its ligaments and stabilizing muscles by finite element modelling, data of clinical verification of these results. Methods. The object of the model is the SIJ as a link, which connects thespine and pelvis. The proposed conceptual model is based on the M.Panjabi hypothesis of chronic lumbar pain in the case of partial damage to ligaments, which leads to muscle dysfunction. Results. Anew conceptual model of SIJ osteoarthritis was developed. In this model we tried to take into account the limitations of the existing SIJ stability hypotheses and models of the appearance ofthepelvic girdle pain, SIJ dysfunction and SIJ arthrosis. Themodel is based on theresults of our own research. It was proved, that patients with SIJ osteoarthritis have an asymmetry of the width ofthejoint slits, theinclination of the sacrum and pelvis, sacral rotation, hyperlordosis in the LV–SI segment. These factors lead toa shift ofthehorizontal axis of sacral rotational mobility relative tothe pelvic bones. This horizontal axis shift leads to the instability oftheSIJ on one side of the joint, and to the functional block on another side. Theresults of these functional changes were damage ofthe SIJ ligaments-stabilizers, dysfunction of the SIJ muscles-stabilizers, degenerative changes ofSIJ elements and pain. The developed model allows toexplain the distortion of muscular response pattern in patients with improper SIJ biomechanics in conditions ofSIJ osteoarthritis. The increase of the SIJ biomechanics changes enlarges thethemuscle response pattern distortion. Conclusions. The developed conceptual model explains many clinical manifestations oftheSIJ osteoarthritis and will help to understand better themechanics ofthepelvic girdle pain in such conditions, will improve theresults ofdiagnosis and treatment., Мета. На підставі відомих уявлень про крижово-клубовий суглоб (ККС), результатів власних біомеханічних досліджень методом скінченних елементів особливостей цього суглоба, його зв’язок і м’язів-стабілізаторів, їхньої клінічної верифікації розробити концептуальну модель пато- ісаногенезу артрозу ККС. Методи. Об’єктом моделювання була система ККС як ланка, що з’єднує хребет ітаз. За основу передбачуваної концептуальної моделі взято модель М. Panjabi виникнення хронічного поперекового болю в разі часткового ушкодження зв’язок, що призводить до порушення функції м’язів. Результати. Розроблено нову концептуальну модель розвитку артрозу ККС, в якій ми намагалися врахувати обмеження наявних моделей стабільності ККС і появу хребтово-тазового болю, виникнення дисфункції та розвитку артрозу ККС. Модель побудована за результатами власних досліджень. Доведено, що у хворих на артроз ККС є асиметрія ширини суглобових щілин, нахил крижів і таза, ротація крижів, гіперлордоз ухребтовому руховому сегменті LV–SІ. Це призводить до зсуву горизонтальної осі ротаційної рухомості крижів щодо тазових кісток і, відповідно, виникнення, з одного боку, нестабільності ККС, а з іншого, — функціонального блока. Унаслідок цього виникають ушкодження зв’язок-стабілізаторів ККС, біль іпорушення функції м’язів-стабілізаторів суглоба і дегенеративні зміні в його елементах. Розроблена модель дає змогу пояснити зміну патерна м’язової відповіді в пацієнтів із порушенням біомеханіки ККС за умов артрозу. Чим більше змінюється біомеханіка ККС, тим більше спотворюється патерн м’язової відповіді. Висновки. Розроблена концептуальна модель пояснює багато клінічних проявів артрозу ККС і допоможе кращому розумінню механізму виникнення хребтово-тазового болю за таких умов, дозволить поліпшити результати діагностики та лікування.