Search

Purpose.Reconstruction of Empedocles’ doctrine from the point of view of philosophical anthropology.Theoretical basis.Methodological basis of the article is the anthropological comprehending of Empedocles’ text fragments presented in the historical-philosophical context.Originality.Cognition of nature in Ancient Greece was far from the ideal of the objective knowledge formed in modern times, cognition of the world as it exists before man and independently of him. Whatever the ancient philosophers talked about, man was always in the center of their attention. I proposed an anthropological version of the interpretation of the doctrine of Empedocles, within the framework of which various elements of his concept fit into a consistent model.Conclusions.Empedocles’ anthropology is based on the recognition of several fundamental things. First of all, there is no death. Second, there is no fundamental difference between human and celestial. This line is conventional and under certain conditions one can overcome it. Cod can become a human (for example, for a deed unworthy of a deity), and a human can become God. Teaching of evolution is also double. Not only physical shell evolves, keeping only the most adapted species, but the soul too. The latter can both ascend to the gods and go down to the bushes and fish. Purification of the soul and mastering the magic of the elements gives an impetus for a correct direction of evolution. Empedocles is an anthropologist-practitioner, who shows by his example that a human can cope with all the elements and reach divinity. He chose (or convinced himself that he chose) the elemental ingredients for penetrating the Fortunate Isles, leaving the instructions on how to become God.

Purpose.The author believes that the main topic of philosophical studies of Heraclitus was not nature, not dialectics, and not political philosophy; he was engaged in the development ofphilosophical anthropology, and all other questions raised by him were subordinated to it to one degree or another. It is anthropology that is the most "dark" part of the teachings of this philosopher, therefore the purpose of this article is to identify the hidden anthropological message of Heraclitus. In case of success, it will become clear what made him "darken".Theoretical basis.The methodological basis of the article is the anthropological understanding of fragments of Heraclitus’ texts presented in a historical and philosophical context.Originality.The philosophical concept of Heraclitus is still a mystery for researchers of his work. The author of the article proposed such a variant of interpretation, within the framework of which different elements of this concept fit into a consistent model.Conclusions.The article proves that although the anthropological turn in philosophy is traditionally associated with the activities of the sophists and Socrates, the previous philosophical thought was also not devoid of anthropological ideas. Moreover, pre-Socratic philosophers posed problems, the interpretation of which brought the doctrine of man to the level of high-order abstractions, while surprisingly preserving the concreteness of the life-meaning questions that confront him. And one of the brightest representatives of pre-Socratic anthropology was Heraclitus of Ephesus. Religion was the motivator that made him study the world, man, and society. The doctrine of the Logos developed by Heraclitus had a tremendous impact on Plato and Philo of Alexandria, and through them on the author of the Fourth Gospel, who begins his story with a "Greek" rethinking of the mystery of the Incarnation. If Heraclitus claimed that a person carries a particle of the Logos, then John (or the one who wrote on his behalf) proclaimed that the Logos itself incorporated a particle of man. Despite all the differences between these approaches, each of them postulated the cosmic (divine) significance of human existence, which means that it brought anthropology to the ontological level.

Purposeof the article is to reconstruct the legal sources of Christian anthropology.Theoretical basis.The methodological basis of the article is the understanding of the fundamental foundations of Christian anthropology in the context of Roman legal understanding.Originality.From the point of view of the Christian religion, man is a dual being: his body is part of the material world, but his soul is not from this world, he is born directly from God. The transcendent origin of the soul gives it the right to communicate with God, but this right can be realized only with the help of the Church, which is seen as the "bride of the Lamb" and the mystical "body of Christ". Interpretations of the essence of church organization correlate with the principles of organization of the Roman community. The principle of universal priesthood correlates with the idea of "post-Tarquinian democracy", recognizing the people of Rome as the supreme bearer of the empire of Jupiter; catholicity – with the idea of the senate as a meeting of the most deserving leaders of the community; apostolic succession – with the institution of republican magistrates, who even though received their power from the community, but through "consultations with the gods" (auspices). In essence, Christian dogmatism is Roman law applied to the Middle Eastern religion; the Bible was interpreted as a legal document, and theologians acted as lawyers.Conclusions.In the ancient Churches (Catholic, Orthodox, Armenian, Coptic, etc.) the ideal of Roman law was realized as the right of impersonal law, standing outside and above the individual. The latter has no ontological value, it is a "servant of God", but the union of men into the mystical "body of Christ" makes the latter empowered to represent God on earth and to act on his behalf. The Renaissance paved the way for the Reformation, in which a powerful "Greek" ("philosophical") lobby declared itself. Despite the fact that many leaders of the Reformation had a personal dislike for philosophy, they were spontaneous philosophers, believing themselves entitled to interpret the will of God independently, regardless of the authority of the councils. They were strict rationalists who only changed the object of their reason: if the ancient Greeks tried to comprehend the world rationally, the Protestants set themselves the goal of rationally comprehending the Book. Ultimately, the main question of Christian theology is the question of man’s attitude to God, and the differences between the anthropological systems within Christianity are the options for answering this question.

Purpose. The author believes that the main topic of philosophical studies of Heraclitus was not nature, not dialectics, and not political philosophy; he was engaged in the development of philosophical anthropology, and all other questions raised by him were subordinated to it to one degree or another. It is anthropology that is the most "dark" part of the teachings of this philosopher, therefore the purpose of this article is to identify the hidden anthropological message of Heraclitus. In case of success, it will become clear what made him "darken". Theoretical basis. The methodological basis of the article is the anthropological understanding of fragments of Heraclitus’ texts presented in a historical and philosophical context. Originality. The philosophical concept of Heraclitus is still a mystery for researchers of his work. The author of the article proposed such a variant of interpretation, within the framework of which different elements of this concept fit into a consistent model. Conclusions. The article proves that although the anthropological turn in philosophy is traditionally associated with the activities of the sophists and Socrates, the previous philosophical thought was also not devoid of anthropological ideas. Moreover, pre-Socratic philosophers posed problems, the interpretation of which brought the doctrine of man to the level of high-order abstractions, while surprisingly preserving the concreteness of the life-meaning questions that confront him. And one of the brightest representatives of pre-Socratic anthropology was Heraclitus of Ephesus. Religion was the motivator that made him study the world, man, and society. The doctrine of the Logos developed by Heraclitus had a tremendous impact on Plato and Philo of Alexandria, and through them on the author of the Fourth Gospel, who begins his story with a "Greek" rethinking of the mystery of the Incarnation. If Heraclitus claimed that a person carries a particle of the Logos, then John (or the one who wrote on his behalf) proclaimed that the Logos itself incorporated a particle of man. Despite all the differences between these approaches, each of them postulated the cosmic (divine) significance of human existence, which means that it brought anthropology to the ontological level., Цель. Автор считает, что главной темой философских исследований Гераклита были не природа, не диалектика и не политическая философия; он занимался разработкой философской антропологии, а все остальные поднимаемые им вопросы были в той или иной степени подчинены ей. Именно антропология является самой "темной" частью учения этого философа, поэтому целью данной статьи является выявление скрытого антропологического месседжа Гераклита. В случае удачи станет понятно и то, что заставляло его "темнить". Теоретический базис. Методологической основой статьи является антропологическое осмысление фрагментов текстов Гераклита, представленное в историко-философском контексте. Научная новизна. Философская концепция Гераклита до сих пор остается загадкой для исследователей его творчества. Автор статьи предложил такой вариант интерпретации, в рамках которого разные элементы этой концепции укладываются в непротиворечивую модель. Выводы. В статье доказывается, что хотя антропологический поворот в философии традиционно связывают с деятельностью софистов и Сократа, предшествующая философская мысль также не была лишена антропологических идей. Более того, досократовскими философами были поставлены проблемы, осмысление которых вывело учение о человеке на уровень абстракций высоких порядков, удивительным образом сохранив при этом конкретность стоящих перед ним смысложизненных вопросов. И одним из ярчайших представителей досократовской антропологии был Гераклит Эфесский. Религия была тем мотиватором, который заставлял его заниматься исследованием мира, человека и общества. Разработанное Гераклитом учение о Логосе оказало колоссальное влияние на Платона и на Филона Александрийского, а через них – и на автора Четвертого Евангелия, который начинает свое повествование с "греческого" переосмысления тайны Боговоплощения. Если Гераклит утверждал, что человек несет в себе частицу Логоса, то Иоанн (или тот, кто писал от его имени) провозгласил, что сам Логос вобрал в себя частицу человека. При всех отличиях между собой этих подходов, каждый из них постулировал космическую (божественную) значимость человеческого бытия, а значит – выводил антропологию на онтологический уровень., Мета. Автор вважає, що головною темою філософських досліджень Геракліта були не природа, не діалектика і не політична філософія; він займався розробкою філософської антропології, а всі інші питання, що він підіймав, були в тій чи іншій мірі підпорядковані їй. Саме антропологія є найбільш "темною" частиною вчення цього філософа, тому метою даної статті є виявлення прихованого антропологічного меседжу Геракліта. У разі успіху стане зрозуміло і те, що змушувало його "темніти". Теоретичний базис. Методологічною основою статті є антропологічне осмислення фрагментів текстів Геракліта, представлене в історико-філософському контексті. Наукова новизна. Філософська концепція Геракліта до сих пір залишається загадкою для дослідників його творчості. Автор цих рядків запропонував такий варіант інтерпретації, в рамках якого різні елементи цієї концепції укладаються в несуперечливу модель. Висновки. У статті доводиться, що хоча антропологічний поворот у філософії традиційно пов’язують з діяльністю софістів і Сократа, філософська думка їх попередників також не була позбавлена антропологічних ідей. Більш того, досократівськими філософами були поставлені проблеми, осмислення яких вивело вчення про людину на рівень абстракцій високих порядків, дивним чином зберігши при цьому конкретність смисложиттєвих питань, які стоять перед нею. І одним з найяскравіших представників досократівської антропології був Геракліт. Релігія була тим мотиватором, який змушував його займатися дослідженням світу, людини і суспільства. Розроблене Гераклітом вчення про Логос справило колосальний вплив на Платона і на Філона Олександрійського, а через них – і на автора Четвертого Євангелія, який починає свою розповідь з "грецького" переосмислення таємниці Боговтілення. Якщо Геракліт стверджував, що людина несе в собі частинку Логосу, то Іоанн (або той, хто писав від його імені) проголосив, що сам Логос увібрав в себе частинку людини. При всіх відмінностях між собою цих підходів, кожен з них постулював космічну (божественну) значимість людського буття, а значить – виводив антропологію на онтологічний рівень.

Purposeof the article is the reconstruction of ancient Greek and ancient Roman models of religiosity as anthropological invariants that determine the patterns of thinking and being of subsequent eras.Theoretical basis.The author applied the statement of Protagoras that "Man is the measure of all things" to the reconstruction of the religious sphere of culture. I proceed from the fact that each historical community has a set of inherent ideas about the principles of reality, which found unique "universes of meanings". The historical space acquires anthropological properties that determine the specific mythology of the respective societies, as well as their spiritual successors. In particular, the religious models of ancient Greece and ancient Rome had a huge influence on formation of the worldview of the Christian civilization of the West.Originality.Multiplicity of the Olympic mythology contributed to the diversity of the expression forms of the Greek genius, which manifested itself in different fields of cultural activity, not reducible to political, philosophical or religious unity. The poverty of Roman mythology was compensated by a clear awareness of the unity of the community, which for all historical vicissitudes had always remained an unchanging ideal, and which was conceived as a reflection of the unity of the heavens. These two approaches to the divine predetermined the formation of two interacting, but conceptually different anthropological paradigms of Antiquity.Conclusions.Western concepts of divinity are invariants of two basic theological concepts – "Greek" (naturalism and paganism) and "Roman" (transcendentalism and henotheism). These are ideal types, so these two tendencies can co-exist in one society. The Roman trend continued to be realized by the anti-Roman religion, which took Roman forms and Roman name. Iconoclasm was a Byzantine version of the Reformation, promoted by the Isaurian emperors and failed due to the strong Hellenistic naturalistic lobby. Modern "Romans" are trying to get rid of the last elements of religious naturalism, and modern "Greeks" are trying to preserve the Hellenic elements in Christianity. Patterns can be transformed, but the observational view will still be able to identify their lineage. The developed model allows a deeper understanding of the culture of both ancient societies, as well as the outlook of Western man.

Purpose of the article is to identify the religious factor in the teaching of transhumanism, to determine its role in the ideology of this flow of thought and to identify the possible limits of technology interference in human nature. Theoretical basis. The methodological basis of the article is the idea of transhumanism. Originality. In the foreseeable future, robots will be able to pass the Turing test, become "electronic personalities" and gain political rights, although the question of the possibility of machine consciousness and self-awareness remains open. In the face of robots, people create their assistants, evolutionary competition with which they will almost certainly lose with the initial data. For successful competition with robots, people will have to change, ceasing to be people in the classical sense. Changing the nature of man will require the emergence of a new – posthuman – anthropology. Conclusions. Against the background of scientific discoveries, technical breakthroughs and everyday improvements of the last decades, an anthropological revolution has taken shape, which made it possible to set the task of creating inhumanly intelligent creatures, as well as changing human nature, up to discussing options for artificial immortality. The history of man ends and the history of the posthuman begins. We can no longer turn off this path, however, in our power to preserve our human qualities in the posthuman future. The theme of the soul again reminded of itself, but from a different perspective – as the theme of consciousness and self-awareness. It became again relevant in connection with the development of computer and cloud technologies, artificial intelligence technologies, etc. If a machine ever becomes a "man", then can a man become a "machine"? However, even if such a hypothetical probability would turn into reality, we cannot talk about any form of individual immortality or about the continuation of existence in a different physical form. A digital copy of the soul will still remain a copy, and I see no fundamental possibility of isolating a substrate-independent mind from the human body. Immortality itself is necessary not so much for stopping someone’s fears or encouraging someone’s hopes, but for the final solution of a religious issue. However, the gods hold the keys to heaven hard and are unlikely to admit our modified descendants there., Целью статьи является идентификация религиозного фактора в учении трансгуманизма, определение его роли в идеологии этого течения мысли и выявление возможных пределов вмешательства технологий в природу человека. Теоретический базис. Методологической основой статьи являются идеи трансгуманизма. Научная новизна. Роботы смогут в обозримом будущем пройти тест Тьюринга, стать "электронными личностями" и получить политические права, хотя вопрос о возможности машинного сознания и самосознания остается открытым. В лице роботов человечество создает себе помощников, эволюционную конкуренцию с которыми при исходных данных оно почти наверняка проиграет. Для успешной конкуренции с роботами людям придется измениться, перестав быть людьми в классическом понимании. Изменение природы человека требует появления новой – постчеловеческой – антропологии. Выводы. На фоне научных открытий, технических прорывов и бытовых усовершенствований последних десятилетий наметился антропологический переворот, обусловивший возможность ставить задачи создания нечеловечески разумных существ, а также изменения человеческой природы вплоть до обсуждения вариантов искусственного бессмертия. История человека заканчивается и начинается история постчеловека. Свернуть с этого пути мы уже не можем, тем не менее, в наших силах сохранить свои человеческие качества в постчеловеческом будущем. Тема души снова о себе напомнила, но уже в ином ракурсе – как тема сознания и самосознания. Она стала вновь актуальной в связи с развитием компьютерных и облачных технологий, технологий искусственного интеллекта и т.д. Если машина когда-нибудь станет "человеком", то не может ли и человек стать "машиной"? Впрочем, даже в случае, если такая гипотетическая вероятность превратится в реальность, говорить о какой-либо форме индивидуального бессмертия или о продолжении существования в иной физической форме не приходится. Цифровая копия души все равно останется копией, и я не вижу принципиальных возможностей выделить из тела человека субстратно-независимый разум. Само же бессмертие необходимо не столько для купирования чьих-то страхов или поощрения чьих-то надежд, сколько для окончательного решения религиозного вопроса. Однако боги крепко держат ключи от небес и едва ли допустят туда наших модифицированных потомков., Метою статті є ідентифікація релігійного фактору у вченні трансгуманізму, визначення його ролі в ідеології цієї течії думки і виявлення можливих меж втручання технологій в природу людини. Теоретичний базис. Методологічною основою статті є ідеї трансгуманізму. Наукова новизна. Роботи зможуть в недалекому майбутньому пройти тест Тюрінга, стати "електронними особистостями" й отримати політичні права, хоча питання про можливість машинної свідомості та самосвідомості залишається відкритим. В особі роботів людство створює собі помічників, еволюційну конкуренцію з якими при вихідних даних воно майже напевно програє. Для успішної конкуренції з роботами людям доведеться змінитися, переставши бути людьми в класичному розумінні. Зміна природи людини потребує появи нової – постлюдської – антропології. Висновки. На тлі наукових відкриттів, технічних проривів і побутових удосконалень останніх десятиліть намітився антропологічний переворот, який зумовив можливість ставити завдання створення нелюдськи розумних істот, а також зміни людської природи аж до обговорення варіантів штучного безсмертя. Історія людини закінчується й починається історія постлюдини. Зійти з цього шляху ми вже не можемо, тим не менш, в наших силах зберегти свої людські якості в постлюдському майбутньому. Тема душі знову про себе нагадала, але вже в іншому ракурсі – як тема свідомості та самосвідомості. Вона стала знову актуальною в зв’язку з розвитком комп’ютерних і хмарних технологій, технологій штучного інтелекту тощо. Якщо машина коли-небудь стане "людиною", то чи не може і людина стати "машиною"? Втім, навіть у разі, якщо така гіпотетична ймовірність перетвориться в реальність, говорити про будь-яку форму індивідуального безсмертя або про продовження існування в іншій формі не доводиться. Цифрова копія душі все одно залишиться копією, і я не бачу принципових можливостей виділити з тіла людини субстратно-незалежний розум. Саме ж безсмертя необхідно не стільки для купірування чиїхось страхів або заохочення чиїхось надій, скільки для остаточного вирішення релігійного питання. Однак боги міцно тримають ключі від небес і навряд чи допустять туди наших модифікованих нащадків.

Purpose of the article is the reconstruction of ancient Greek and ancient Roman models of religiosity as anthropological invariants that determine the patterns of thinking and being of subsequent eras. Theoretical basis. The author applied the statement of Protagoras that "Man is the measure of all things" to the reconstruction of the religious sphere of culture. I proceed from the fact that each historical community has a set of inherent ideas about the principles of reality, which found unique "universes of meanings". The historical space acquires anthropological properties that determine the specific mythology of the respective societies, as well as their spiritual successors. In particular, the religious models of ancient Greece and ancient Rome had a huge influence on formation of the worldview of the Christian civilization of the West. Originality. Multiplicity of the Olympic mythology contributed to the diversity of the expression forms of the Greek genius, which manifested itself in different fields of cultural activity, not reducible to political, philosophical or religious unity. The poverty of Roman mythology was compensated by a clear awareness of the unity of the community, which for all historical vicissitudes had always remained an unchanging ideal, and which was conceived as a reflection of the unity of the heavens. These two approaches to the divine predetermined the formation of two interacting, but conceptually different anthropological paradigms of Antiquity. Conclusions. Western concepts of divinity are invariants of two basic theological concepts – "Greek" (naturalism and paganism) and "Roman" (transcendentalism and henotheism). These are ideal types, so these two tendencies can co-exist in one society. The Roman trend continued to be realized by the anti-Roman religion, which took Roman forms and Roman name. Iconoclasm was a Byzantine version of the Reformation, promoted by the Isaurian emperors and failed due to the strong Hellenistic naturalistic lobby. Modern "Romans" are trying to get rid of the last elements of religious naturalism, and modern "Greeks" are trying to preserve the Hellenic elements in Christianity. Patterns can be transformed, but the observational view will still be able to identify their lineage. The developed model allows a deeper understanding of the culture of both ancient societies, as well as the outlook of Western man., Целью статьи является реконструкция древнегреческой и древнеримской моделей религиозности как антропологических инвариантов, определяющих паттерны мышления и бытия последующих эпох. Теоретический базис. Автор применил положение Протагора о том, что "человек есть мера всех вещей" к реконструкции религиозной сферы культуры. Я исхожу из того, что каждая историческая общность людей обладает набором присущих ей представлений о принципах реальности, на основании которых возникают уникальные "вселенные смыслов". Историческое пространство приобретает антропологические свойства, которые определяют специфическую мифологию соответствующих обществ, а также их духовных наследников. В частности, религиозные модели Древней Греции и Древнего Рима оказали огромное влияние на формирование мировоззрения христианской цивилизации Запада. Научная новизна. Мультисюжетность олимпийской мифологии способствовала многообразию форм выражения греческого гения, который проявил себя в разных областях культурной деятельности, не сводимых к политическому, философскому или религиозному единству. Бедность римской мифологии компенсировалась четким осознанием единства общины, которое при всех исторических перипетиях всегда оставалось неизменным идеалом, и которое мыслилось как отражение единства небес. Эти два подхода к божественному предопределили формирование двух взаимодействующих, но концептуально различных антропологических парадигм Античности. Выводы. Западные концепции божественности являются инвариантами двух основных теологических концепций – "греческой" (натурализм и язычество) и "римской" (трансцендентализм и генотеизм). Речь идет об идеальных типах, поэтому эти две тенденции могут сосуществовать в одном обществе. Римский тренд продолжила реализовывать антиримская религия, принявшая римские формы и римское имя. Иконоборчество было византийским вариантом Реформации, продвигавшимся императорами-исаврами и провалившимся благодаря сильному эллинскому натуралистическому лобби. Современные "римляне" стремятся избавиться от последних элементов религиозного натурализма, а современные "греки" пытаются сохранить эллинские элементы в христианстве. Паттерны могут причудливо трансформироваться, но наблюдательный взгляд все же сможет идентифицировать их родословную. Разработанная модель позволяет глубже понять культуру как двух античных обществ, так и мировоззрение западного человека., Метою статті є реконструкція давньогрецької і давньоримської моделей релігійності як антропологічних інваріантів, що визначають патерни мислення й буття наступних епох. Теоретичний базис. Автор застосував положення Протагора про те, що "людина є мірою усіх речей" до реконструкції релігійної сфери культури. Я виходжу з того, що кожна історична спільнота людей має набір властивих їй уявлень про принципи реальності, на підставі яких виникають унікальні "всесвіти смислів". Історичний простір набуває антропологічних властивостей, які визначають специфічну міфологію відповідних суспільств, а також їх духовних спадкоємців. Зокрема, релігійні моделі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму справили величезний вплив на формування світогляду християнської цивілізації Заходу. Наукова новизна. Мультисюжетність олімпійської міфології сприяла різноманіттю форм вираження грецького генія, який проявив себе в різних областях культурної діяльності, котрі не зводилися до політичної, філософської або релігійної єдності. Бідність римської міфології компенсувалася чітким усвідомленням єдності громади, яка при всіх історичних перипетіях завжди залишалося незмінним ідеалом, і мислилась як відображення єдності небес. Ці два підходи до божественного визначили формування двох взаємодіючих, але концептуально різних антропологічних парадигм Античності. Висновки. Західні концепції божественності є інваріантами двох основних теологічних концепцій – "грецької" (натуралізм та язичництво) і "римської" (трансценденталізм і генотеїзм). Йдеться про ідеальні типи, тому ці дві тенденції можуть співіснувати в одному суспільстві. Римський тренд продовжила реалізовувати антиримська релігія, яка прийняла римські форми і римське ім’я. Іконоборство було візантійським варіантом Реформації, який просували імператори-ісаврійці та який був провалений завдяки сильному еллінському натуралістичному лобі. Сучасні "римляни" прагнуть позбутися останніх елементів релігійного натуралізму, а сучасні "греки" намагаються зберегти еллінські елементи в християнстві. Патерни можуть трансформуватися, але спостережливий погляд все ж зможе ідентифікувати їх родовід. Розроблена модель дозволяє глибше зрозуміти культуру як двох античних суспільств, так і світогляд західної людини.

Purposeof this article is to investigate the role that the "miraculous" – that is, everything that goes beyond “natural” – plays in the worldview of Western man.Methodology. I do not consider “miracles” as the facts of nature, but as the facts of culture, so in this article I am not talking about specific cases of violation of “laws of nature”, but about the place of “miraculous” in the view of the world of Western man and those transformations, that occur with this element outlook influenced the development of information technologies.Novelty. It has been proved that miracles should be sought in mind, because the “miraculous” event does our attitude towards it. Moreover, it is impossible to determine the “true miracle”, while we are “inside” the reality. It has been demonstrated that influenced the development of society is transformed representations of gods and miracles. It has been discovered fundamental shift associated with the transition from mythology-as-faith to mythology-as-show. However, even within the latter remains a need for miracles, though, and goes to a completely different level.Conclusions. The term "miracle" has no meaning outside of accepted socio-cultural settings. The last set as the “natural” conditions and admissibility (inadmissibility) of its violation. And these installations are formed by social institutions, which in this age and at this time have a weight sufficient to impose their views to all the congregation or the greater part. Any extraordinary event can be explained by the action of internal agents unknown to us, and their ability to alter the reality is not necessarily superior to even our own capabilities. The only thing we can not do – is to change the source code of being (e.g., fundamental physical constants). This could make only creatures that are not spelled out in these source codes. However, people have not seen anything like it, and scarcely become witnesses of such events.

Цель статьи заключается в исследовании западной картины мира в аспекте представлений о возможности сверхъестественного вмешательства в бытийные процессы. Методология. Я исхожу из тезиса, что каждая культурно-историческая общность обладает набором присущих ей представлений о принципах реальности, на основании которых возникают уникальные «вселенные смыслов». Историческое пространство приобретает неевклидовые свойства, которые определяют специфические культурные установки соответствующих обществ и присущая им мифология. Новизна. Проблема чуда была рассмотрена в контексте психологической потребности в религиозном авторитете, которая находит свое выражение в религиозных и нерелигиозных (научных) картинах мира, на глубинном уровне связанных между собой посредством инвариантных шаблонов мышления. Доказано, что полноценное существование религии невозможно без чудесной составляющей. Продемонстрировано, что под влиянием развития общества происходит трансформация представлений как о богах, так и творимых ими чудесах. Выявлены теологические истоки научных представлений о необходимости и закономерности естественных процессов. Выводы. Религия предполагает эмоциональную вовлеченность и доказательство, что реализуется посредством чуда. Наука Нового времени воспроизводит на своем уровне теологическую концепцию неизменности Бога и Его воли. На протяжении истории человечества меняются не только характер чудесного (общий тренд здесь - расширение границ «обыденного»), но и предполагаемый субъект чуда (и здесь тренд - абстрагирование)., Мета статті полягає в дослідженні західної картини світу в аспекті уявлень про можливості надприродного втручання в буттєві процеси. Методологія. Я виходжу з тези, що кожна культурно-історична спільнота має набір властивих їй уявлень про принципи реальності, на базі яких виникають унікальні «всесвіти смислів». Історичний простір набуває неевклідові властивості, які визначають специфічні культурні установки відповідних суспільств і притаманна ним міфологія. Новизна. Проблема чуда була розглянута в контексті психологічної потреби в релігійному авторитеті, яка знаходить своє вираження в релігійних і нерелігійних (наукових) картинах світу, на глибинному рівні пов'язаних між собою за допомогою інваріантних шаблонів мислення. Доведено, що повноцінне існування релігії неможливо без чудової складової. Продемонстровано, що під впливом розвитку суспільства відбувається трансформація уявлень як про богів, так і про чудеса, які вони творять. Виявлено теологічні витоки наукових уявлень про необхідність і закономірність природних процесів. Висновки. Релігія передбачає емоційну залученість і доказ, що реалізується за допомогою чуда. Наука Нового часу відтворює на своєму рівні теологічну концепцію незмінності Бога і Його волі. Протягом історії людства змінюються не тільки характер чудесного (загальний тренд тут - розширення меж «буденного»), а й суб’єкт дива (і тут тренд - абстрагування)., Purpose of the article is to study the Western worldview as a framework of beliefs in probable supernatural encroachment into the objective reality. Methodology is underpinned with the idea that every cultural-historical community envisions the reality principles according to the beliefs inherent to it which accounts for the formation of the unique “universes of meanings”. The space of history acquires the Non-Euclidean properties that determine the specific cultural attitudes as well as part and parcel mythology of the corresponding communities. Originality consists in the approach to the miracle as a psychological need in a religious authority, expressed through the religious and non-religious (scientific) worldviews, which are interconnected by invariant thinking patterns deeply inside. It has been proven that the full-fledged existence of the religion is impossible without a miraculous constituent. It has been illustrated that the development of society causes a transformation of beliefs in gods and in miracles they do. The theological origins of the scientific beliefs stating the importance and regularity of the natural processes have been outlined. Conclusions. Religion suggests emotional involvement and reasoning which is realized by means of a miracle. The modern science reproduces the theological concept of the permanence of God and His will at own level. Through the history of humankind not only the nature of miracle (whereof the common tendency belongs to the daily reality expansion) underwent changes but also its suggested subject (wherein abstraction is in trend).

Purposeof the article is to study the Western worldview as a framework of beliefs in probable supernatural encroachment into the objective reality.Methodologyis underpinned with the idea that every cultural-historical community envisions the reality principles according to the beliefs inherent to it which accounts for the formation of the unique “universes of meanings”. The space of history acquires the Non-Euclidean properties that determine the specific cultural attitudes as well as part and parcel mythology of the corresponding communities.Originalityconsists in the approach to the miracle as a psychological need in a religious authority, expressed through the religious and non-religious (scientific) worldviews, which are interconnected by invariant thinking patterns deeply inside. It has been proven that the full-fledged existence of the religion is impossible without a miraculous constituent. It has been illustrated that the development of society causes a transformation of beliefs in gods and in miracles they do. The theological origins of the scientific beliefs stating the importance and regularity of the natural processes have been outlined.Conclusions.Religion suggests emotional involvement and reasoning which is realized by means of a miracle. The modern science reproduces the theological concept of the permanence of God and His will at own level. Through the history of humankind not only the nature of miracle (whereof the common tendency belongs to the daily reality expansion) underwent changes but also its suggested subject (wherein abstraction is in trend).