Search

Purpose of Article. The purpose of the article is to highlight and comprehensively analyze the modern forms, channels, and tools of museum communication that promote adaptation of these socio-culturainstitutions to productive activity in the conditions of the information society. Methodology. The methodology of the research was based on the organic set of modern basic scientific approaches (socio-cultural, systemic and interdisciplinary), principles (objectivity, comprehensiveness, determinism, continuity) and methods (system-structural, logical analysis, synthesis, generalization, updating). Scientific novelty. The scientific innovation of the work is to broaden the ideas about the perspective directions of the development of museum communication, based on the systematized representations of its leading forms, channels, and instruments by the authors. Conclusions. Communication capabilities of museums are related to their ability to communicate information with real objects directly or indirectly. The foundation of the communicative work of the museum is its foundations since the exhibition, and the educational and communicative projects organized on its basis are impossible without scientifically attributed and carefully preserved collections. Accordingly, the most effective channel of museum communication remains the exposition of the museum. Along with traditional forms and tools of museum communication, such as exhibition and exhibition, educational and educational, publishing, holding scientific conferences, the presentation of museums in the media, the new ones, connected with the development of modern information technologies, become especially important. These include museums’ websites, virtual museums, virtual tours and tours, QR codes, 3D technology, profiles of museums in social networks. It is the active development of the latter that will promote the broader communication of the museums with a broad audience of visitors, the expansion of inter-museum contacts, the integration of domestic museums into the world museum community., Цель работы – выделить и всесторонне проанализировать современные формы, каналы и инструменты музейной коммуникации, способствующие адаптации этих социокультурных учреждений к эффективной деятельности в условиях информационного общества. Методология исследования основана на органической совокупности современных базовых научных подходов (социально-культурного, системного и междисциплинарного), принципов (объективности, всесторонности, детерминизма, преемственности) и методов (системно-структурного, логического анализа, синтеза, обобщения, актуализации). Научная новизна работы заключается в расширении представлений о перспективных направлениях развития музейной коммуникации, исходя из систематизированных авторами представлений о ее ведущих формах, каналах и инструментах. Выводы. Коммуникационные возможности музеев связаны с их способностью передавать информацию с помощью реальных предметов прямо или опосредовано. Основой коммуникативной работы музея являются его фонды, поскольку и экспозиция, и организованные на ее основе образовательно-коммуникативные проекты невозможны без научно атрибутированых и тщательно хранимых коллекций. Соответственно самым результативным каналом музейной коммуникации остается экспозиция музея. Наряду с традиционными формами и инструментами музейной коммуникации, в частности, таких, как экспозиционно-выставочная, просветительско-образовательная, издательская, проведение научных конференций, представление музеев в СМИ, особое значение приобретают и новые, связанные с развитием современных информационных технологий. К ним относятся Интернет-сайты музеев, виртуальные музеи, виртуальные экскурсии и туры, QR-коды, 3D-технологии, профили музеев в социальных сетях. Именно активное развитие последних будет способствовать более широкой коммуникации музеев с широкой аудиторией посетителей, расширению межмузейных контактов, интеграции отечественных музеев в мировое музейное сообщество., Мета роботи – виокремити та всебічно проаналізувати сучасні форми, канали та інструменти музейної комунікації, що сприяють адаптації цих соціокультурних закладів до ефективної діяльності в умовах інформаційного суспільства. Методологія дослідження базувалася на органічній сукупності сучасних базових наукових підходів (соціально-культурного, системного та міждисциплінарного), принципів (об’єктивності, всебічності, детермінізму, наступності) і методів (системно-структурного, логічного аналізу, синтезу, узагальнення, актуалізації). Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про перспективні напрями розвитку музейної комунікації, виходячи з систематизованих авторами уявлень про її провідні форми, канали та інструменти. Висновки. Комунікаційні можливості музеїв пов’язані з їхньою здатністю передавати інформацію за допомогою реальних предметів безпосередньо чи опосередковано. Основою комунікативної роботи музею є його фонди, адже й експозиція, й організовані на її основі освітньо-комунікативні проекти неможливі без науково атрибутованих та ретельно збережених колекцій. Відповідно найрезультативнішим каналом музейної комунікації залишається експозиція закладу. Поряд із традиційними формами та інструментами музейної комунікації, зокрема таких, як експозиційно-виставкова, просвітницько-освітня, видавнича, проведення наукових конференцій, представлення музеїв у ЗМІ, особливого значення набувають і новітні, пов’язані із розвитком сучасних інформаційних технологій. До них належать Інтернет-сайти музеїв, віртуальні музеї, віртуальні екскурсії та тури, QR-коди, 3D-технології, профілі музеїв у соціальних мережах. Саме активний розвиток останніх сприятиме ширшій комунікації закладу з широкою аудиторією відвідувачів, розширенню міжмузейних контактів, інтеграції вітчизняних музеїв у світове музейне співтовариство.