ЗЕМЕЛЬНО-МАЙНОВЕ СТАНОВИЩЕ МОНАСТИРІВ ОРДЕНУ СВ. ПАВЛА ВІДЛЮДНИКА НА ТЕРИТОРІЇ УЖАНСЬКОГО КОМІТАТУ У XIV – XVI СТ

Simultaneously with the formation of the Diocese of Eger, monks of various Catholic orders began to settle in the northeastern communes of Hungary: Franciscans, Dominicans, and later, Paulines-hermits. In the 14th century, monasteries of the order were founded in the territory of the modern Uzhanskyi region. The founders and patrons of these monasteries were local landowners. It is essential to know that in most cases, Catholic religious orders, along with missionary, pastoral, i.e., spiritual activities, were also engaged in farming, building monasteries, churches, etc. Monasteries became landowners since their foundation and receipt of the first land allotments in the 14th and 15th centuries. This, in turn, led to inevitable conflicts with neighbors, etc. Protestant nobles harassed monks since the middle of the 16th century. There were cases of attacks on monastery buildings and land, robberies, and even beatings and murders of monks. This situation accelerated the decline of the monasteries' economy. The Reformation radically changed the confessional pattern of the region. By the end of the 16th century, aristocrats and gentry, as well as a large part of the common people, had become Protestants. Even some Orthodox Ruthenians formally adopted the Protestant faith. Thus, the overall situation was not conducive to the return of Catholic monks, including the Paulines, to their former monasteries. The counter-reformation wave of the mid-17th century changed the situation only partially. The Order of St. Paul regained a small part of its former possessions. However, the hermits never returned to their former monasteries in the Uzhanskyi region. Sadly, this issue is not addressed in modern historiography adequately. While the general historiography of the medieval history of the Pauline Order is satisfactory, the activities of hermits in certain regions, including the territory of modern Transcarpathia, lack thorough research. Therefore, the study of the land and property situation of Paulines, the hermits, will help to outline the extent of the material losses of the order in the northeastern communes, in particular the Uzhanskyi region, and to understand the motivations and efforts of the order's leadership to return the lost land.
Одночасно із утворенням Егерської єпархії у північно-східних комітатах Угорщини почали розселятися монахи різних католицьких орденів, свої осередки мали монахи-францисканці, домінікани і трохи пізніше пауліни-відлюдники. У XIV ст. були засновані монастирі ордену на території сучасної Ужанщини: поблизу теперішніх сіл Есень, Вовкове та міста Ужгороді. Засновниками і патронами цих монастирів були місцеві землевласники з роду Бакша, Часловці, Друґетів, Стрітеї та інші. Важливо знати, що в більшості випадків католицькі релігійні ордени поряд із місіонерською, пасторальною, тобто духовною діяльністю займалися і веденням господарства, будівництвом своїх осель (монастирів) тощо. Починаючи від часу заснування монастиря і отримання перших земельних наділів впродовж XIV – XV ст. вони ставали землевласниками. Це, у свою чергу, призводило до неминучих конфліктів із сусідами, тощо. Із середини XVІ ст. монахи зазнавали утисків із боку шляхтичів-протестантів. Відомі випадки нападів на монастирські будівлі і землі, грабежі, навіть побиття і вбивства монахів. Така ситуація пришвидшила занепад монастирських господарств. Реформація докорінно змінила конфесійну картину регіону. На кінець XVІ ст. аристократи і шляхтичі, значна частина простолюду стали протестантами. Навіть частина православних русинів формально прийняли протестантське віровчення. Тож, загальна ситуація не сприяла поверненню католицьких монахів, зокрема паулінів до своїх колишніх монастирів. Контрреформаційна хвиля середини XVІІ ст. тільки частково змінила ситуацію. Орден св. Павла повернув невелику частку колишніх володінь. Втім, до колишніх монастирів на території Ужанщини відлюдники так і не повернулися. На жаль, сучасна історіографія привертає недостатньо уваги цій проблематиці. Якщо загальна історіографія з середньовічної історії ордену паулінів є задовільною, то діяльність відлюдників в окремих регіонах, у тому числі і на території сучасного Закарпаття вивчена не достатньо. Отож, дослідження земельно-майнового становища паулінів-відлюдників допоможе окреслити масштаби матеріальних втрат ордену в північно-східних комітатах, зокрема Ужанщині, зрозуміти мотивації та зусилля керівництва ордену у справі повернення втрачених землеволодінь.