Bone fragments displacement in the treatment of diaphyseal fractures and their importance to the process of bone regeneration

Для лечения диафизарных переломов используют методы фиксации, при которых образуются конструкции «отломки – фиксатор» с различными механическими свойствами и диапазоном перемещений отломков.Цель: обосновать концепцию влияния перемещений отломков на процесс формообразования регенерата при лечении диафизарных переломов ортезом или стержневым аппаратом (АВФ).Методы: перемещение отломков с помощью ультрасонографии оценено у 18 больных с диафизарными переломами плечевой (9), бедренной (5) и большеберцовой (5) костей. Среди них 8 пострадавших со свежими переломами плечевой кости лечили консервативно с использованием ортеза, у 5 со свежими переломами бедренной кости и костей голени использовали АВФ, 6 пациентов были с несросшимися переломами после металлоостеосинтеза.Результаты: установлено, что отломки имеют многовекторную траекторию перемещений в пространстве. У больных со свежими переломами плечевой кости, которым применяли ортез, линейные перемещения концов отломков были в пределах 1,1–6 мм (10–40 % от исходного расстояния), амплитуда угловых составила 2°–8°. При фиксации АВФ линейные перемещения отломков до 2 мм (13 %) выявлены только у больных с переломом бедренной кости. В случае несросшихся переломов под действием осевой нагрузки появлялась или увеличивалась (на вершине деформации на 37–61 %) угловая деформация сегмента.Выводы: механические свойства фибрин-клеточно-коллагеновой бластемы позволяют ей деформироваться на растяжение без негативных последствий в пределах 13–40 %. Подвижность отломков в первые три недели после диафизарного перелома вызывает деформацию и напряжение бластемы, что обуславливает в дальнейшем структуру полноценного периостального костного регенерата. При несращении диафизарного перелома подвижность отломков не оказывает стимулирующего и формообразующего эффекта.
Для лікування діафізарних переломів використовують методи фіксації, за яких утворюються конструкції «відламки – фіксатор» з різними механічними властивостями і діапазоном переміщень відламків.Мета: обґрунтувати концепцію впливу переміщень відламків на процес формоутворення регенерату під час лікування діафізарних переломів ортезом або стрижневим апаратом (АЗФ).Методи: переміщення відламків за допомогою ультрасонографії оцінено у 18 хворих з діафізарними переломами плечової (9), стегнової (5) і великогомілкової (5) кісток. Серед них 8 постраждалих зі свіжими переломами плечової кістки лікували консервативно з використанням ортеза, у 5 зі свіжими переломами стегнової кістки та кісток гомілки використовували АЗФ, 6 пацієнтів були з переломами, які не зрослися після металлоостеосинтезу.Результати: встановлено, що відламки мають багатовекторну траєкторію переміщеньу просторі. У хворих із нещодавно отриманими переломами плечової кістки, яким застосовували ортез, лінійні переміщення кінців відламків були в межах 1,1–6 мм (10–40 % від вихідної відстані), амплітуда кутових склала 2°–8°. Після фіксації АЗФ лінійні переміщення відламків до 2 мм (13 %) виявлені тільки у хворих із переломами стегнової кістки. Після переломів, які не зрослися, під дією осьового навантаження з’являлася або збільшувалася (на вершині деформації на 37–61%) кутова деформація сегмента.Висновки: механічні властивості фібрин-клітинно-колагенової бластеми дають змогу їй деформуватися на розтягнення без негативних наслідків у межах 13–40 %. Рухливість відламків у перші три тижні після діафізарного перелому призводить до деформації і напруження бластеми, що обумовлює в подальшому структуру повноцінного періостального кісткового регенерату. У разі незрощення діафізарного перелому рухливість відламків не сприяє стимулювальному і формоутворювальному ефекту.
Methods of fixation are used for the treatment of diaphyseal fractures, which produce structure «fragments – fixation device» with various mechanical properties and the displacement range of fragments. Purpose: to justify the concept of the effect of the displacement of bone fragments in the process of formation of the regenerate in the treatment of diaphyseal fractures with orthosis or external rod device (ARD). Methods: dislocation of the bone fragments using ultrasonography studied in 18 patients with diaphyseal fractures of humerus (9), femur (5) and tibia (5). Eight patients out of them with acute humeral fractures were treated conservatively with orthosis, in 5 patients with acute femoral and tibial fractures ARD was used, 6 patients had nonunion after osteosynthesis. Results:it is found that bone fragments have a multidirectional path of movement in space. In patients with acute humeral fractures treated with orthosis, linear displacement of the fragments end ranged 1.1–6 mm (10–40 % of initial distance), angular amplitude was 2°–8°. In ARD fixation linear fragment displacement (2 mm — 13 %) found only in patients with femoral fractures. In a cases of nonunion angular skeletal deformation appeared and increased under the axial load (apical deformity angel 13–40 %). The mobility of bone fragments in the first three weeks after diaphyseal fracture causes deformation and strain blastema, which results in the future structure of the high-grade periosteal bone regenerate. Nonunion of diaphyseal fracture fragments mobility does not provide a stimulating and shaping effect.