Системогенез виконавської діяльності в музиці ХХ століття

Теорія системогенезу та екосистемний підхід до аналізу великих соціокультурних систем рефлексії дозволяють осмислити музичний простір як єдність системогенезу та культурогенезу. Охарактеризовано міметичний, логістичний та рефлексивний підходи щодо формування виконавської майстерності музиканта на прикладі вокальних й інструментальних складових сучасного художнього твору. Сучасна виконавська майстерність технологізована й специфікована в межах антропних, медіатекстуальних і візуальних патернів, які впливають на виконавську діяльність. Виникають більш творчі, ширші і глобальніші системи, які застосовують досягнення віртуального, іконічного, візуального повороту, виходять на екранні комунікації, сучасну театральну сцену, яка стає радикалізованішою, відмінною від тієї, яка була раніше. Екологічна настанова як апеляція до метафізичних витоків певною мірою акцентує різноманітність здійснення системогенезу у виконавській культурі. Усі синте́зи, які здійснюються на основі музичної стихії, музичного тексту, метатексту музичного дискурсу, потребують адекватних виконавського вміння, майстерності і творчості.