КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ПЛАНУВАННЯ ТА ВЕДЕННЯ СУХОПУТНИХ ОПЕРАЦІЙ ЗА СТАНДАРТАМИ НАТО

На основі аналізу сучасної доктрини НАТО щодо сухопутних операцій, змісту базових понять, які застосовуються в державах-членах Північноатлантичного альянсу, висвітлено розбіжності у підходах стосовно управління військовою операцією між пострадянською та західною концепціями. Повномасштабна збройна агресія, яку російська федерація розв’язала і веде проти України, дозволила виявити суттєві недоліки так званих “симетричних дій”, які посідають центральне місце у радянській та пострадянській теорії й практиці воєнного мистецтва. Основу таких дій становить створення потужних угруповань військ (сил) по всій лінії фронту для завдання агресору запобіжного збитку. На відміну від зазначеного, західні (північноатлантичні) концепції ґрунтуються на принципах децентралізованого (цільового) управління (missіоn command), використанні креативного підходу, коли керівники (командири) і підлеглі на всіх рівнях використовуть упорядковану ініціативу, делегування повноважень, керуються насамперед обстановкою (тобто не жорстко дотримуються плану і наказу), активно, прагматично і нестандартно діють в інтересах виконання наміру командира та місії. Розкрито ключові принципи маневреного підходу (manoeuvrist approach) до ведення сухопутних операцій, а також основні ідеї та принципи децентралізованого (цільового) управління (mission command). Показано, що маневрений підхід є ключовою концепцією сучасної західної доктрини сухопутних операцій, який ставить на перший план розуміння ситуації та маніпулювання людською природою, використання вразливих сторін противника, застосування непрямих і оригінальних способів дій та мінімізацію втрат. Цей підхід пропонує швидкі результати або результати значно більші, ніж застосовані ресурси, тому він є привабливим для слабшої сторони кількісно або сторони, яка хоче звести до мінімуму обсяг залучених ресурсів. Зроблено висновки щодо необхідності в процесі створення системи управління силами оборони за євроатлантичними стандартами змінювати не тільки структури та оснащеність органів управління, але й термінологію та процедури у сфері управління військами (силами), а в більш широкому сенсі – також і психологію управління військових керівників (командирів) завдяки уникненню авторитарного стилю керівництва, а також підвищенню ролі ініціативи та самостійності під час виконання оперативних (бойових) завдань.