Деякі історико-правові аспекти притягнення до юридичної відповідальності за віддання та виконання злочинних наказів і розпоряджень

У статті здійснюється загальна характеристика еволюційного етапу розвитку юридичної відповідальності за віддання і виконання злочинних розпоряджень та наказів випливаючого з правових та історичних джерел Стародавнього світу, Античних часів та Біблії як основи розвитку сучасного конституційного права. Окремо аналізується біблійне розуміння юридичної відповідальності за віддання і виконання злочинних розпоряджень і наказів, її зміст, характер та види; розкривається причинно-наслідковий зв’язок між діями представників влади та простих людей та настанням для них відповідальності за порушення Божих заповідей. З аналізу історичних та правових джерел вбачається, що юридична відповідальність за віддання і виконання злочинних розпоряджень і наказів пройшла певні етапи становлення, які на пряму пов’язані із процесами виникнення та розвитку в залежності від історичного типу держави та її правового інструментарію. Відзначається, що першими державами, які на законодавчому рівні встановили юридичну відповідальність, тобто покарання, в тому числі і за віддання і виконання злочинних розпоряджень і наказів, були держави Стародавнього сходу, зокрема, Стародавньому Єгипті, Стародавньому Вавилону та Стародавній Індії, де на законодавчому рівні була запровадженаа юридична відповідальність не тільки простих людей, але й представників влади за злочинні дії проти держави, що посягали на встановлений державний лад. Здебільшого покаранням за такі діяння була смертна кара. Але з аналізу окремих історичних правових джерел також випливає, що на законодавчому рівні визначалась окремі суб’єкти, представники влади, які мали певний імунітет та не могли нести юридичної відповідальності за свої діяння, в тому числі які виражались у відданні злочинних наказів чи розпоряджень. Оскільки відносно таких осіб уможливлювалось застосуванні окремого виду відповідальності соціального, а не правового характеру, хоча яка і носила примусовий характер. Вказується на те, що в історичних джерелах Античного світу розуміння юридичної відповідальності за віддання і виконання злочинних розпоряджень і наказів, здійснювалось крізь призму морально-етичних норм які діяли на той часу у суспільстві. Такі критерії слугували не тільки опорою закону та справедливості, але й були основоположними для виокремлення розпоряджень та наказів, що мали злочинний характер та притягнення їх авторів до юридичної відповідальності. При цьому саме розвиток ідеї законності у творіннях мислителів античної доби став тією основою на якій базувалась юридична відповідальність. Оскільки принцип законності трактувався мислителями як принцип рівності перед законом і невідворотності відповідальності, в тому числі і представників влади, які маючи владні повноваження інколи могли використовувати їх у супереч закону, шляхом видачі злочинних наказів та розпоряджень. Стверджується, що ідея юридичної відповідальності за віддання і виконання злочинних розпоряджень і наказів бере свій початок ще з біблійних часів, де вона невід’ємно пов’язана із доктриною виникнення та поділу влади. Тому з огляду на значний вплив християнства на формування західної правової традиції, зокрема текстів Біблії, яка по суті стала тим цивілізаційним фундаментом на якому базувались та і надалі базуються правові норми, що покликані врегульовувати суспільні відносини між людьми та владними інституціями, в тому числі розкривається сфера яка відведена людині для її володарювання та межі де закінчуються таке панування. І у разі якщо не тільки представники влади, але й будь хто порушує установлені заповіді Творцем, в тому числі не тільки шляхом видання, але й виконанням наказів чи розпоряджень, то такі дії підлягають засудженню, а сама особа покаранню.