Intravenous Immunoglobulins: Mechanism of Action and Limitations of Clinical Application in Pediatrics

This review deals with an analysis of the available clinical studies and reports concerning the evaluation of the effectiveness and safety of intravenous immunoglobulins (IVIG) in various diseases in children. Intravenous immunoglobulins are drugs with a strictly regulated indications and proven efficacy and safety. Most often they are used for the correction of hypogammaglobulinemia, which is the result of a primary or secondary immunodeficiency (ID).To date, a large, but heterogeneous evidence base on the effectiveness of the standard IVIG in sepsis in children of different age groups is accumulated.IVIG consumption is increasing due to the fact that in many cases the drugs are being used off-label. IVIG were more likely to be used in autoimmune and systemic inflammatory diseases. However, in randomized clinical trials, a good effect was achieved only in Kawasaki disease and immune thrombocytopenic purpura. Current clinical guidelines narrowed the indications for IVIG, limiting their use in sepsis. Immunoglobulin replacement therapy is recommended for children with physiological delay of immunoglobulin production only in repeated infections, which can not be controlled or prevented with antibiotics. In secondary ID, replacement therapy must be carried out if the cause of hypogammaglobulinemia can not be eliminated or elimination is contraindicated, as well as in association with β-cell cancers, in which severe infections caused by encapsulated bacteria persist despite preventive antibiotic therapy.
Данный обзор посвящен анализу доступных клинических исследований и сообщений, касающихся оценки эффективности и безопасности применения внутривенных иммуноглобулинов (ВВИГ) при различных заболеваниях у детей. Внутривенные иммуноглобулины являются препаратами со строго регламентированными показаниями и доказанной эффективностью и безопасностью. Наиболее часто их применяют для коррекции гипогаммаглобулинемии, являющейся результатом первичного или вторичного иммунодефицитного состояния (ИДС).На сегодняшний день накоплена обширная, однако неоднородная доказательная база эффективности применения стандартных ВВИГ при сепсисе у детей различных возрастных групп.Потребление ВВИГ растет в связи с тем, что во многих случаях препараты назначают вне регламентированных показаний. ВВИГ стали чаще применяться при аутоиммунных и системных воспалительных заболеваниях. Однако в рандомизированных клинических исследованиях хороший эффект был достигнут только при болезни Кавасаки и иммунной тромбоцитопенической пурпуре. Современные клинические руководства сузили показания к назначению ВВИГ, ограничивают их применение при сепсисе. Заместительная терапия иммуноглобулинами рекомендуется детям с физиологической задержкой производства своего иммуноглобулина только при наличии повторных инфекций, которые нельзя проконтролировать или предотвратить с помощью антибиотиков. При вторичном ИДС заместительную терапию разрешается проводить, если причина гипогаммаглобулинемии не может быть устранена или устранение противопоказано, а также при ассоциации с β-клеточными онкозаболеваниями, при которых тяжелые инфекции, вызванные инкапсулированными бактериями, персистируют, несмотря на проведение профилактической антибиотикотерапии.
Даний огляд присвячений аналізу доступних клінічних досліджень і повідомлень, що стосуються оцінки ефективності та безпеки застосування внутрішньовенних імуноглобулінів (ВВІГ) при різних захворюваннях у дітей. Внутрішньовенні імуноглобуліни є препаратами зі строго регламентованими показаннями і доведеною ефективністю і безпекою. Найбільш часто їх застосовують для корекції гіпогаммаглобулінемії, що є результатом первинного чи вторинного імунодефіцитного стану (ІДС).На сьогодні накопичена велика, однак неоднорідна доказова база ефективності застосування стандартних ВВІГ при сепсисі в дітей різних вікових груп.Споживання ВВІГ зростає у зв’язку з тим, що в багатьох випадках препарати призначають поза регламентованих показань. ВВІГ почали частіше застосовуватися при аутоімунних і системних запальних захворюваннях. Однак у рандомізованих клінічних дослідженнях хороший ефект був досягнутий тільки при хворобі Кавасакі та імунній тромбоцитопенічній пурпурі. Сучасні клінічні керівництва звузили показання до призначення ВВІГ, обмежують їх застосування при сепсисі. Замісна терапія імуноглобулінами рекомендується дітям із фізіологічною затримкою вироб­лення свого імуноглобуліну тільки при наявності повторних інфекцій, які не можна проконтролювати або запобігти їм за допомогою антибіотиків. При вторинному ІДС замісну терапію дозволяється проводити, якщо причина гіпогаммаглобулінемії не може бути усунена або усунення протипоказано, а також при асоціації з β-клітинними онкозахворюваннями, при яких тяжкі інфекції, викликані інкапсульованими бактеріями, персистують, незважаючи на проведення профілактичної антибіотикотерапії.