Search

З огляду на публікацію у цьому томі журналу українського перекладу праці Вітторіо Гьосле «Місце філософії історії Канта в історії філософії історії» у статті запропоновано аналіз творчості її автора, сучасного німецько-американського філософа, відомого представника «об’єктивного ідеалізму інтерсуб’єктивності». Акцентовано увагу на особливості тієї методології, яку він ефективно використовує у своїх дослідженнях. Ця методологія передбачає поєднання історико-філософського аналізу праць давніх і сучасних філософів із парадигмальним підходом до їхньої проблематики, який дає змогу поглянути на досліджувану тематику з позиції сучасного філософування. Навіть якщо це стосується видатних філософів минулого, наприклад Платона, його філософії математики, у дослідженнях Гьосле домінують концептуальні, систематичні інтереси. Цю методологію Гьосле успішно використав і під час дослідження Кантової філософії історії, показавши, як морально-нормативне спрямування історії, про яке писав Кант, доповнюється і навіть певним чином ускладнюються завдяки реалістичній антропології автора «Критики чистого розуму». У статті проаналізовано також інші важливі праці Гьосле. Зокрема показано, що застосування парадигмально-систематичної методології дає можливість виявити чотири фази розвитку античної філософії, кожна з яких має власну тематичну, епістемологічну особливість. Ця методологія потребує від дослідника відмови від лінійно-прогресистського підходу до історії філософії і передбачає акцентування уваги на циклічному русі філософської думки. Досліджуючи проблему співвідношення між «Наукою логіки» та реальною філософією (філософією природи і філософією духу) у спадщині Ґеорґа Геґеля, Гьосле зосереджується на можливості виявлення у системі абсолютного ідеалізму такого виміру, як інтерсуб’єктивність. У статті також розглянуто праці, в яких Гьосле демонструє вміння аналізувати класичні тексти і кінематографічні шедеври, а також фокусує увагу на суперечливих тенденціях сучасного світу, викликах, які постали перед людством у ХХІ столітті (зокрема на повномасштабній війні Росії проти України) і для подолання яких потрібні нові політичні підходи, основані на міжнародному праві.

Представлено вперше (з давньогрецької і латини) переклад українською весь наявний натепер корпус міркувань і фрагментів, які приписуються видатному ранньогрецькому філософу – Анахарсісу Скіфському (VΙΙ–VI ст. до н. е.). Виявлено, що більшість апофтегм побудовано за принципом антитези: щоб виникла думка, мислителю потрібно відштовхнутися від думки опонента, а потім же і спростувати її. Встановлено, що цей досократик мало уваги приділяв класичній проблематиці філософських пошуків доскласичних давньогрецьких мислителів – онтології (космології), тоді як важливе значення для нього відігравала етико-антропологічна та суспільно-політична тематика.

З опертям на методологічні пропозиції літературознавчої антропології, зокрема концептуальні ідеї К. Леві-Стросса (структурна антропологія), Х. Ортеги-і-Гассета („дегуманізація мистецтва”), Ж.-М. Шеффера („кінець людської винятковості”), М. Фуко („падіння” людини з гуманістичного п’єдесталу культури), акцентується характерний для фентезі злам антропологічної домінанти наукової фантастики. Це зумовлює нові принципи конструювання персоносфери літературного тексту. На прикладі роману американського фантаста-класика Кліффорда Саймака (1904–1988) „Місто” (1953) простежується, як людина внаслідок „антропогену” (термін Г. Кенавана – шкідливі наслідки її панування над природою) зміщується з „осердя” персоносфери на маргінеси оповіді, а її імагологічний „портрет” щодалі набуває фікційних параметрів. В аспекті персоносфери пропонується поняття фантазоїда – окресленого наратором персонажа фікційного світу фентезі, що функціонує виключно в уяві певного фантастичного героя на ґрунті його попереднього досвіду. У проаналізованому романі К. Саймака акцентується поступова зміна антропологічного вектора: гетерообраз людини перетворюється на контробраз (в імагологічному ключі). Значущості набуває зміна ставлення до людини – у тексті К. Саймака її культура сприймається як чужа. Образ „людської раси” в романі „Місто” вимальовується поступово: саймаківський образ людини руйнує так званий імагологічний стереотип, а воднораз і рецептивні очікування читача. Місце атрактора в системі образів роману „Місто” займають „антроморфізовані” та „гуманізовані” істоти (предмети, рослини, тварини, мутанти, роботи, прибульці), засвідчуючи радикальний розрив із попередньою жанровою традицією в цілому, а також своєрідний полемічний зв’язок із класичною літературною фантастикою. Це вказує на метаморфність фантастики та її перехід у гіперреальні виміри фентезі, де можуть співіснувати різні штучні „ментальності” та форми життя, а опозиція „свій / чужий” набуває нових конотацій.

Цьогоріч виповнюється десять років, як пішов із життя один із найталановитіших та найбільш контроверсійних сучасних українських письменників – Олесь Ульяненко. Проте його творчість і за життя не отримувала належної професійної рецепції остільки, оскільки з багатьох об’єктивних та суб’єктивних причин літературознавці та критики послуговувалися якщо не хибною, то принаймні не надто продуктивною методологією. Відтак мета пропонованої статті полягає у тому, щоб на прикладі одного із найбільш суперечливих романів письменника „Син тіні” запропонувати альтернативний до традиційних зразків фахової рефлексії варіант теоретико-літературного аналізу, ґрунтованого на засадах тілесно-міметичного методу розгляду художніх творів. Завдяки цьому зроблено висновок, за яким зміст аналізованого твору визначається аж ніяк не морально-етичними аспіраціями, а таким антропологічним корелятом, як корелят бажання, спрямованим, зокрема, на подолання смерті, а отже, на утвердження життя, позаяк са́ме реалізація відповідного корелята, пов’язана з онтологічними категоріями „життя” та „смерть”, здатна „пояснити існування людей. Не як стада, а як людей…” (Ж. Лакан). Щобільше, у цій же онтологічно-антропологічній площині надаються на розгляд і реляції між чоловіком та жінкою. Отже, у романі Олеся Ульяненка „Син тіні” змальовано аж ніяк не „звіринець”, хай навіть і „людський”, і не парад садистичних девіацій, тим більше „ідеологізованих” чи „естетизованих”, не кажучи вже про якийсь там „демонізм злочинних дій” – йдеться у цьому творі, натомість, якраз про людей, що до нестями бажають хоч якось відбутися. Про людей, що бажають бути принаймні „синами тіні”, бо претендувати на статус тих, хто здатен на власну тінь, вони, либонь, неспроможні.

У нарисі прокоментовано взаємну кореляцію таких наукових галузей, як археологія та історія, в контексті культури. Проаналізовано історичну культурологію, чи то cultural history, та перекинуто місток до аналогічного напряму в контексті старожитностей – культуральної археології. Відправними працями для цього обрано творчий доробок фахівця з археології, історії культури, гомерівських студій, індоєвропеїстики та порівняльного мовознавства – Льва Самуїловича Клейна, а сам матеріал, по суті, написано з нагоди роковин смерті цього видатного дослідника. На базі коментарів Л. Клейна обґрунтовано нагальну потребу дисциплінарного відмежування археології від історії (що досліджує поодинокі, непересічні випадки та події, але не повсякдення). Прокоментовано методологічну паралель археології до криміналістики тощо. З останньою можна пов’язати і специфіку історичної культурології, для чого автор цього дослідження звернувся до аргументів А. Флієра, згідно з якими cultural (pre-)history так само вивчає культурні уламки. Сама культура не є предметом дослідження культуральної праісторії, та натомість постає матеріалізованою («урічовленою») формою втілення суспільної свідомості, яку ця галузь наразі й вивчає.

У статті висунута ідея про можливість розглядати само по собі місто як особливий правовий феномен. В основі лежить антропологічне визначення міста та розуміння права через правосвідомість. Обґрунтування включає два моменти. По-перше, місто являє собою принципово новий тип соціальних зв’язків, відмінних від традиційних родових і племінних. З’єднання разом чужих по народженню і роду людей вимагає розвитку норм взаємодії, в основі яких лежить визнання іншого (чужого) рівним собі. По-друге, джерелом народження міського права виступає організація міської території, за допомогою вибудовування горизонтального і вертикального вимірювань для поселення. Обидва моменти виявляються можливі для ранніх етапів розвитку людського суспільства завдяки переосмисленню (універсалізації) релігії. Місто виявляється свого роду «перехрестям» фрагментів старих правових систем, і на їх основі виникає принципово нова форма осмислення громадянином міста власного соціального буття, свого статусу в бутті. Міське право постає як форма вираження нової самосвідомості громадянина і його іншого розуміння свого місця і функції в універсумі.

Дана публікація є розгорнутою рецензією на книгу «Щоденні події Дамаска» Ахмада ал-Будайрі, арабського автора XVIII ст., яка відноситься до досить поширеній жанру арабо-мусульманської літератури «хавадіс» - щоденні події. Переклад цього твору з багатьма коментарями і передмовою, виконаними сучасним дослідником Ф. О. Нофалом, відкриває книжкову серію «Урбаністика: першоджерела і дослідження» в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова. У зв’язку з цим в публікації зроблена спроба пов’язати міську проблематику розповіді простого цирульника XVIII ст. з сучасними проблемами урбаністики як міждисциплінарної галузі досліджень і практики

У статті доводиться, що згідно з Жираром заздрість є найважливішою властивістю людини, що визначає порядок насильства і жертв. Показується, що в світлі антропологічної значущості заздрості Жирар прочитує «Божественну комедію» Данте. Виявлено, що згідно з Данте згубні наслідки заздрості можуть бути подолані завдяки милості. Саме милість розриває логіку, що вимагає постійних жертв заради підтримки священного порядку. Розуміння милосердя як шляху подолання заздрості вимагає богословського і релігійно-філософського осмислення прийняття дару порятунку без насильства по відношенню до Іншого.

In the article we can read about the interpretation of Hegel’s philosophical system in the philosophy of the XXth century. Author states that modern social reality can be considered as a consequence of philosophical reflection concerning questions, which were self-evident in pre-Modern times and didn’t need any reflection. At the same time examples of modern reflection became a canon that needed its own interpretation. Considering this fact, it has been show how relations between subject and object were comprehended (designed) in different interpretive traditions of Hegel’s philosophy and how it influenced the legitimization of a new form of social reality, which is called Modernity. There are three ways of interpreting (designing) Hegel’s philosophy depending on the fact what is understood as a subject, which should coincide with a substance: anthropologic, in which a person is understood as a subject, ontological, in the case of which subject is understood as an objective reality, and theological, in which subject is a God. Basing on such classification, author proves that by expounding the system in Hegel’s philosophy understanding of a subject as a substance and at the same time as self-consciousness is legitimized. Subject (self-consciousness) becomes a reason and world’s logic and its history is a Spirit’s self-detection. After that an imanentization of reality and its transformation into one-dimensional one takes place, in which any other dimension is impossible in principle (logically) and the main sense of this subject is a maximum “realization” of itself in the earthly world with the greatest mastery of objectivity.

Artistic practices of postmodern art do not only express the principles of the conceptions of the world of modern culture but on the whole they prepare the anthropological "project" of a cosmopolit. But the danger of leveling and even ruining the system of the Ukrainian world outlook traditions exists in the framework of this project. In this article the author investigates the peculiarities of Yu. Andrukhovych' creative work in the context of the Ukrainian postmodern art. Thanks to the ironic form and extreme spontaneity in the choice of dedication and epigraph, postulates the model in which the contextual neo-mythological features are traced and the features reveal the essential peculiarities of the anthropological project of a "post-totalitarian" person. The author's tragic world-outlook and apocalyptical mood are hidden behind the humor and eclectic glare. It doesn't look like "banquet during the plague", but like the comprehension of the problem of one's existence under the totally new historic-cultural conditions. The neo-mythological axis is grounded on the Christian-mythological model-antithesis. The neo-mythological peculiarities analyzed by the author interact with each other in the dialectical unity and make the organic entirety of the artistic work, they are actual for a contemporary person finding himself under the conditions of a transitional period when culture is looking for stable landmarks in its development. It is proved that the neomyth by Yu. Andrukhovych was being built on the synthesis of Christianity and folk culture, ascertaining the European character of the Ukrainian culture and surge for its legitimacy, uniting together the Dianetical and Apologian features. It gave the author the chance to model the modern culture in the coordinates "Bu - bo - bu" (Burlesque - Booth - Buffoonery) and build the anthropological project in the direction of a Cosmopolitan pole.

The article actualizes the problem of the anthropological dimensions of music art on the basis of the influence of aesthetic emotions. The basis adopted three main provisions. First, the essence of the Genesis sound and emotional complexes appears in their emotional interpretation. We investigated the emotional influence of music on people in the history of aesthetic thought. Provided that the original essence of music is the history of human consciousness and subconsciousness. The leading concept in the anthropology of music, there are phenomena that are inherent as a deep structure in the development of European culture. Music expresses the consciousness on the physical, mental and spiritual levels. Culture as one of the highest forms of social organization of human consciousness is forced to structure his consciousness through the external form, including through art. This avoids a state of isolation, an inability to develop. Music, unlike other arts, and develops a person's ability to holistic perception. This ability is generated by music, is then in all kinds of human activities and exacerbate the perception of aesthetic values. Acting on the moral qualities of students, music is a means of formation of Outlook of the person. Using the associative and musical means, the composer directs the thoughts and emotions of the listener at a certain object, turning a pointless sentiment in the higher feelings and aspirations of targeted. The analysis of influence of musical art on human, proven antropolog music. Musical art models using the intonation of the question of value wealth, the logic and the dynamics of human mirootnosheniya, organizes spiritual communication between people and generations. Acting on the identity of his socotroco, the music evokes a very specific set of associations that is the basis of the understanding of man's musical content in all its facets. The latter is national, temporary, individual-psychological, which is addressed to the outside world, or reflects the inner condition. This complex constitutes the core of knowledge about the person formed a specific historical period, specific social conditions that carries music. Music art summarizes, updates and enriches the experience of mankind, is a means of formation of a spiritualized relationship to the world, which are based on abilities and needs of human aesthetic experiences. The music establishes the experience of age, generally expressed in philosophical thinking.

У статті розглянуті антропологічні праці дореволюційного періоду, що стосуються спадкових особливостей різних етнічних груп. Велика робота по організації антропологічних експедицій була проведена Товариством любителів природознавства, антропології та етнографії, організованим в 1863 р, що дозволило описати морфологічні особливості людей різних національностей, проживаючих на території Російської імперії. До початку ХХ в. стійкою тенденцією в антропологічних роботах стало звернення до вивчення етнічних груп з точки зору успадкування морфологічних і фізіологічних ознак. Накопичені дані про мінливість популяцій різних народностей, зібрані силами антропологічної науки, підготували благодатний грунт для появи нових напрямів досліджень на перехресті інтересів генетики, антропології, еволюційної теорії.

Розглядаються методологічні проблеми вивчення філософії освіти. Доводиться, що філософія освіти - це область міждисциплінарних досліджень, що лежить на стику філософії, педагогіки і практичної освіти. Продемонстровано, що існує безліч проблем педагогічної теорії і практики, а також системи освіти, які неможливо вирішити без філософського осмислення, філософської рефлексії, без серйозного теоретичного обґрунтування в загальному контексті розвитку світової цивілізації в цілому і нашої країни зокрема. Предмет філософії освіти, з точки зору автора, складають: 1) рішення комплексу гносеологічних, філософсько-антропологічних, культурологічних, етичних та ін. проблем; 2) теоретичний пошук у сфері стратегії розвитку освіти, визначення його мети і ціннісної основи, принципів формування змісту освіти тощо

Potapova Lidiya. Philosophical and theoretical aspects of valeology This article deals with the philosophical and anthropological dimentions ofvaleology in a global spiritual and ecological crisis. Deterioration of the human’s health is the manifestation of this. Valeology as science attracts more attentionin this context. Solving this problem using philosophical means, there are used general scientific and practical finds, which are represented by valeology as integral discipline.Key words: valeology, valeological philosophy, ecology, anthropology, health.Potapova Lydia. LES ASPECTS PHILO- SOPHIQUES ET THEORIQUES DE LA VALEOLOGIE. Dans l'article s’agit de l’étude philosophique et anthropologique des mesures valéologies dans l'environnement mondial et spirituel qui soit une des manifestations de la crise écologique ce qui amène à la détérioration de la santé humaine. Dans ce contexte, on a attiré plus d'attention à la valéologie en tant que science. En résolvant ce problème par des moyens philosophiques on a pleinement utilisé les trouvailles scientifiques et pratiques de la valéologie en tant que discipline jeune. Mots-clés: valéologie, vision du monde du poin de vue valéologique, l'environnement, l'anthropologie, la santé. Потапова Лідія. ФІЛОСОФСЬКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВАЛЕОЛОГІЇ У статті досліджено філософсько-антропологічні виміри валеології в умовах глобальної духовно-екологічної кризи, одним із проявів якої є погіршення здоров’я людства. У цьому контексті привертає більше уваги валеологія як наука. Розв’язуючи цю проблему філософськими засобами, у повній мірі використовуються загально-наукові і практичні знахідки, які представляє валеологія як молода інтегральна дисципліна. Ключові слова: валеологія, валеологічний світогляд, екологія, антропологія, здоров’я.

The thesis represents the analysis of strategies in contemporary philosophy as for synthesis with irrational mystical doctrines in general and Buddhism in particular. The definition is given to the historical philosophical sense of mysticism as a phenomenon. The logic of development which determines European and Ukrainian traditions of Buddhology is being revealed.

Порушується проблема антропологічної теорії літератури в сучасних польських дослідженнях. Сьогодні в польському літературознавстві спостерігаємо виникнення великої кількості публікацій, що ґрунтуються на концепції антропології літератури. Зважаючи на популярність, якою за останні роки користується антропологічний контекст літературознавчих досліджень, зроблено висновок про наявність явища „антропологічного перевороту в літературознавстві”. У польських літературних дослідженнях не було створено єдиного, узгодженого визначення „антропології літератури”. Більшість дослідників підкреслюють міждисциплінарний і відкритий характер „проекту антропології літератури”. Автори зазначають, що залучення у дослідження літературних текстів більш широкого, культурного контексту дозволяє вийти за межі літературного аналізу та інтерпретувати літературні тексти як одну з культурних практик.

The article addresses a row of questions, connected with analysis of problem of baroque man. The research focuses on identification and self-identification of baroque ma, i.e. the structure of his personality, his peculiarities and sense of his being. The author of this article considered the question of axiology of baroque man. The conclusion is made that saint Dimithriy Rostovskiy exploited such baroque gnosiological methods as comparisons, modeling, extrapolation and also symbolical-allegorical analogies between baroque man and earlybysantic man to reveal the dualism of those anthropologies, antinomic and paradoxical structure of their semantics. The author of the article also analyzes the axiology of baroque man, which is rooted in paradoxical ethics of the Gospel and earlybysantic aesthetics. Dimithriy Rostovsky convincingly proved that the phenomenon of miracle is real and actual, when sustained with firm faith. It is claimed that Dimithriy Rostovsky thought that the most important values are spiritual values: purity, innocence, love for the God and the hope for the mercy of Lady Madonna.

У дослідженні викладено історичний хід розвитку рухливих ігор на основі антропології, трансформації між поколіннями й передачі культурної інформації, від природних інстинктів до осмисленого практичного використання рухливих ігор у виховному процесі.

Protestant anthropology: between secularity and postsecularity. In this article the analysis of main problems of the Protestant anthropology late XX – early XXІ centuries. It is shown that the theological discourse on the merits of the man and his life unfolded within the paradigm of secular and post-secular.

In this article the analysis of anthropological concepts which were formulated in the Catholic theology of the German-speaking area in the epoch after the Second Vatican Council is performed. The ideas of K. Rahner, E. Coreth, J. Ratzinger and W. Kasper are represented. The main idea expressed by these thinkers, is the presence of divine origin in the human spirit that defines human nature, completes the human essence and elevates man to the sphere of the transcendent and enables his/her connection with God

Присвячена методологічним аспектам філософії В. В. Розанова. Підкреслено наближеність стилю і методології мислителя некласичним філософським концепціям ХХ ст. Показано, що маргіналізм є головним тематичним стрижнем антропології російського філософа.