In this case, metaphor is regarded in a receptive aspect, as a place of author’s and reader’s dialogic encounter. It is also considered as a subject of reflection that acquires some features of literary being. The article deals with a selective nature of such a structural component of a metaphor as the predicate, as well as emphasizes semantic relativity of a metaphor. Metaphor is viewed as linguistic co-being in relation to being. The paper suggests a description of a conventional algorithm of dialogic perception of a metaphor. It also sets forward an assumption that the immanent assimilation of the text is possible provided it is assigned with the features of a self-sufficient and unconditional reality, which unites both of its basic characteristics (the content and the form) into a single form-content unity, whereas the text sources acquire additional meaning of the context, with which they are interrelated. As for professional reading of the text, the article under studies regards the two interconnected procedures: analysis and interpretation, which may be compared to a dual perception of the object of metaphoric reflection: internal (usage) and external (in a predicative edition). The essence of analysis (reproduction) lies, above all, in its empathic usage in the text, that is in questioning the structural-semantic unity of the text as a peculiar form-content reality, created by demiurgic author’s will and intention. The major point of interpretation is closely associated with reflecting metaphoric codes of the text in recipient’s individual consciousness. In particular, in the circumstances, proposed by the postmodernist image of the world, there take place structural changes in the text itself. Consequently, it leads to a growing role of play rhetoric in the text formation. The figures of this type of rhetoric aim at persuading the reader in text reality as in a mimetic simulacrum, devoid of referential connections., В данном случае метафора рассматривается в рецептивной перспективе как место диалогической встречи автора с читателем и предмет рефлексии, обретающий художественное бытие. Анализируется избирательный характер такого структурного компонента метафоры, как предикат; акцентируется семантическая относительность метафоры. Метафора рассматривается как языковое событие по отношению к бытию. Предлагается описание условного алгоритма диалогического восприятия метафоры. Выдвигается положение, что имманентное освоение текста возможно при условии придания ему характера самодостаточной и безусловной реальности, объединяющей обе его ипостаси, содержание и форму, в формосодержательное единство, а его источникам – вспомогательное значение контекста, с которым текст соотносится. Предметное содержание объекта метафорической рефлексии допускает ограниченное множество предикатных решений. В аспекте профессионального прочтения текста рассматриваются две взаимосвязанные процедуры: анализ и интерпретация, что сопоставимо со сдвоенным видением объекта метафорической рефлексии: изнутри его (вживание) и извне – в предикатной редакции. Суть первой из них, репродуктивной, заключается, прежде всего, в эмпатическом вживании в текст, а именно, в востребовании структурно-семантического единства текста как особой, сотворенной по воле и замыслу демиургического автора формосодержательной реальности. Суть второй (интерпретация) связана с рефлектированием метафорических кодов текста в кругозоре индивидуального сознания реципиента. В частности, в предлагаемых постмодернистским мирообразом обстоятельствах происходят структурные изменения и в самом тексте. Это приводит к повышенному значению в текстопорождении игровой риторики, фигуры которой призваны убедить реципиента в текстовой реальности как миметическом симулякре, лишенном референциальных связей., Метафора розглядається в рецептивній перспективі як місце діалогічної зустрічі автора з читачем і як предмет рефлексії, що набуває художнього буття. Аналізується вибірковий характер предиката –структурного компонента метафори; акцентується семантична відносність метафори. Метафора розглядається як мовне співбуття по відношенню до буття. Пропонується опис умовного алгоритму діалогічного сприйняття метафори. Висувається положення, що іманентне освоєння тексту можливе за умови надання йому характеру самодостатньої і безумовної реальності, яка об’єднує обидві його іпостасі – зміст і форму – в формозмістову єдність, айого джерелам – допоміжного значення контексту, з яким текст співвідноситься. Предметний зміст об’єкта метафоричної рефлексії допускає обмежену множину предикатних рішень. В аспекті професійного прочитання тексту розглядаються дві взаємопов’язані процедури: аналіз і інтерпретація, що можна порівняти зі здвоєним баченням об’єкта метафоричної рефлексії: зсередини (вживання) і ззовні – в предикатній редакції. Суть першої з них, репродуктивної, полягає, насамперед, в емпатичному вживанні в текст, асаме, в запитуванні структурно-семантичної єдності тексту як особливої, створеної з волі і задуму деміургічного автора формозмістової реальності. Суть другої (інтерпретація) пов’язана з рефлектуванням метафоричних кодів тексту в кругозорі індивідуальної свідомості реципієнта. Зокрема, в пропонованих постмодерністським образом світу обставинах відбуваються структурні зміни і в самому тексті. Це призводить до підвищеного значенням в текстопородженні ігрової риторики, фігури якої покликані переконати реципієнта в текстовій реальності як миметичному симулякрі, позбавленому референційних зв’язків.