Search

Purpose. The article is aimed at considering the concept of leisure in the daily practice of Ukrainian refugees in Poland and identifying the main trends in its development. Theoretical basis. The author used the quantitative method, the method of online search for respondents, the method of monitoring social networks, and the comparative method. The study was conducted in Poland from 01.08.2022 to 31.01. 2023 as part of grant support from the Polish Institute of Advanced Studies. The study is based on the results of a qualitative and quantitative survey, the analysis of groups and chats of Ukrainian refugees in Poland, and the comparative analysis with the results of other studies. The comparison of these results leads to the assumption that a different understanding of the category of leisure in Polish and Ukrainian culture can result in the violation of intergroup relations. Originality. The author deduced the concept of refugees’ leisure beyond the concepts of adaptation, assimilation, and integration. Leisure is proposed to be considered as a connecting link between the past and present life of refugees and determine its place in the structure of national consciousness. Conclusions. The modern scientific discourse experiences a certain gap in the study of the leisure sector of Ukrainian refugees, the problematic areas in the leisure anthropology of Ukrainian refugees in Poland were identified, and a working hypothesis was put forward for further research. The misunderstanding in the organization of leisure activities of representatives of two cultures arises at the level of national self-consciousness (codes, traditions, attitudes). Therefore, external communication does not always reach its ultimate objective and leads to misunderstanding. To determine the mechanism of misunderstanding, the place of leisure in the structure of national consciousness should be determined., Мета. Стаття спрямована на розгляд поняття "дозвілля" в повсякденній практиці українських біженців у Польщі та виявлення основних тенденцій його розвитку. Теоретичний базис. Авторка використала кількісний метод, метод онлайн-пошуку респондентів, метод моніторингу соцмереж, порівняльний метод. Дослідження було проведено в Польщі з 01.08.2022 по 31.01.2023 в рамках грантової підтримки Polish Institute of Advanced Studies. Воно ґрунтується на результатах якісного та кількісного опитування, аналізу груп та чатів українських біженців у Польщі та порівняльного аналізу з результатами інших досліджень. Порівняння цих результатів дозволяє висунути припущення, що різне розуміння категорії дозвілля в польській та українській культурі може призвести до порушення міжгрупових відносин. Наукова новизна. Авторка вивела поняття "дозвілля біженців" за межі понять адаптації, асиміляції, інтеграції. Запропонувала розглядати дозвілля як зв’язну ланку між минулим і теперішнім життям біженців та визначити його місце у структурі національної свідомості. Висновки. Виявлено прогалину в сучасному науковому дискурсі з вивчення дозвільної сфери українських біженців, виділено проблемні зони в антропології дозвілля українських біженців у Польщі, а також висунуто робочу гіпотезу для подальшого дослідження. Нерозуміння в організації дозвільної діяльності представників двох культур зароджується на рівні національної самосвідомості (кодів, традицій, установок). Тому зовнішня комунікація не завжди досягає кінцевого результату та призводить до непорозуміння. Для визначення механізму непорозуміння необхідно визначити місце дозвілля у структурі національної свідомості.

Ця стаття містить огляд фундаментальних принципів соціальних наук, що охоплює широкий спектр навчальних дисциплін, присвячених вивченню людського суспільства та людських стосунків. Спираючись на розуміння автором соціальних наук, він пропонує комплексний аналіз ключових концепцій і підкреслює значення теорій і практики соціальних наук. Стаття починається з роз’яснення визначень соціальних наук, підкреслюючи їх міждисциплінарний характер і зосередженість на розумінні суспільної динаміки. Він досліджує внесок провідних мислителів у галузі соціальних наук, демонструючи їхній інтелектуальний вплив та впливові ідеї. Крім того, він представляє добірку видатних мислителів соціальних наук 21 століття, що ілюструє постійну еволюцію дисципліни. Основний аспект статті зосереджений на значній ролі соціологів у внеску в розвиток суспільства. Він досліджує їх різноманітні сфери знань і застосування їх результатів досліджень для вирішення соціальних проблем і формування державної політики. Крім того, у статті розглядаються основні теорії та теоретичні розробки в соціальних науках, включаючи теорію управління, урядування, теорію мереж і захист навколишнього середовища. Він конкретно стосується перетину соціальних наук із зміною клімату, підкреслюючи унікальні виклики та перспективи, які пропонує ця сфера. Сталий розвиток стає визначною дисципліною в соціальних науках, з акцентом на збалансованість економічного зростання, соціальної справедливості та захисту навколишнього середовища. У статті досліджується його актуальність у вирішенні нагальних глобальних викликів. Крім того, він розглядає появу нових теорій і практик у соціальних науках, представляючи проблиск дослідницької та наукової сфери, що розвивається. З огляду на майбутній напрям досліджень і практики соціальних наук, стаття пропонує уявлення про потенційні сфери дослідження та еволюцію дослідницьких методологій. Він розглядає ключові дослідницькі питання, такі як що, чому, як, коли, де та для кого, створюючи основу для комплексного дослідження. Ця стаття містить широкий огляд соціальних наук, пояснюючи ключові принципи, теорії та помітний внесок у суспільний розвиток. Досліджуючи минуле та сьогодення, він також окреслює потенційну майбутню траєкторію досліджень і практики соціальних наук, This paper provides an overview of the fundamental principles of social sciences, encompassing a wide range of academic disciplines dedicated to studying human society and human relationships. Drawing from the author’s understanding of social sciences, it offers a comprehensive examination of key concepts and highlights the significance of social science theories and practices. The paper begins by elucidating the definitions of social sciences, emphasizing their interdisciplinary nature and their focus on understanding societal dynamics. It explores the contributions of major thinkers in the field of social sciences, showcasing their intellectual impact and influential ideas. Furthermore, it presents a selection of notable social science thinkers from the 21st century, illustrating the ongoing evolution of the discipline. A core aspect of the paper focuses on the significant role of social scientists in contributing to societal development. It explores their diverse areas of expertise and the application of their research findings to address social issues and shape public policies. Additionally, the paper delves into the main theories and theoretical developments within social sciences, including the theory of governance, governmentality, network theory, and environmentalism. It specifically addresses the intersection of social sciences with climate change, highlighting the unique challenges and perspectives offered by this field. Sustainable development emerges as a prominent discipline within social sciences, with its emphasis on balancing economic growth, social equity, and environmental protection. The paper explores its relevance in addressing pressing global challenges. Moreover, it examines the emergence of new theories and practices within social sciences, presenting a glimpse of the evolving landscape of research and scholarship. Considering the future direction of social science research and practices, the paper offers insights into potential areas of exploration and the evolving nature of research methodologies. It addresses key research questions, such as what, why, how, when, where, and for whom, providing a framework for comprehensive inquiry. This paper provides a broad overview of social sciences, elucidating key principles, theories, and notable contributions to societal development. By examining the past and present, it also outlines the potential future trajectory of social science research and practices, shedding light on the significance and relevance of this dynamic field.

Purpose. The article aims to analyse the consciousness of masses in the communication system of the 20th century projecting the individual level onto the social one. Theoretical basis. In the fields of philosophy and other humanities since the middle of the last century there has dominated an opinion that the category of mass and its communication are second-rate and non-elitist phenomena. Condensing the experience of human history (especially – the nineteenth century – the time of the bourgeois revolutions and the two world wars), such parameters were set by the creators of social psychology Gustave Le Bon and Sigmund Freud in their basic research "The Crowd: A Study of the Popular Mind", "Group Psychology and the Analysis of the Ego". Since ancient times the masses have really resembled immoral emotional neoformations, which minimized the individual qualities of the components of the whole and showed the features of a predominantly animal nature. It is no coincidence that those masses were called emotional, or just a crowd, regardless of the topos of existence: streets and squares, or the infospace of the first mass media (newspapers, radio, cinema, television). However, analysing the crowd, the scientists noted that this is only an extreme modification of the mass, and, in addition to it, there may be others – quite the opposite in their nature. With the advent of the World Wide Web, the situation has changed: scientists and futurists have been talking about the mass of intellectuals, which seems to be formed and combined in the field of information technology. And it surpasses the traditional elite in many respects. Originality. Having analysed the works of classic and modern researchers, we came to the conclusion that in fact the masses, like individuals (according to C. G. Jung), are divided into four types. Correspondingly, each of them has its own behaviour, psychology, philosophy etc. This article focuses on beliefs and ideological positions as the basis for the functioning of emotional, sensory, intuitive and rational masses in the context of 20th century philosophy. The object of our analysis was the philosophical schools of neo-positivism, hermeneutics, psychoanalysis, existentialism, pragmatism, anthropology, phenomenology, and others. Conclusions. According to our assumption, regardless of the type of mass and direction of modern philosophy as a field of its implementation, rationalism comes to the fore everywhere (as a primary source and theoretical basis or motivation). Thus, it can be concluded that the rational mass now dominates, not emotional (which was thoroughly described by Le Bon and Freud). And this is quite natural in the age of digital technology., Мета. У статті ми ставимо за мету дослідити свідомість мас у системі комунікації ХХ століття, проєктуючи індивідуальний рівень на соціальний. Теоретичний базис. У царинах філософії та інших гуманітарних наук із середини минулого століття панує думка, що категорія маси та її комунікація – явища другосортні й неелітарні. Саме такі параметри, конденсуючи досвід історії людства, задали творці соціальної психології Густав Лебон та Зигмунд Фройд у фундаментальних дослідженнях "Психологія народів і мас", "Психологія мас та аналіз людського 'Я'". Із найдавніших часів маси справді нагадували аморальні новоутворення, які нівелювали індивідуальні якості складників цілого й проявляли риси переважно інстинктивного характеру. Не випадково ті маси називали емоційними, або просто натовпом, незалежно від топосу існування (вулиць та майданів) чи інфопростору перших засобів масової комунікації. Однак, аналізуючи натовп, учені зауважували, що йдеться виключно про крайню модифікацію маси, але, крім неї, можуть існувати інші – цілком протилежного характеру. Із появою всесвітньої інтернет-мережі ситуація різко змінилася: учені, зокрема футурологи, заговорили про масу інтелектуального штибу, яка начебто утворюється й об’єднується у сферах інформаційних технологій. І за багатьма показниками перевершує традиційну еліту. Наукова новизна. Проаналізувавши праці класиків та сучасних дослідників, ми дійшли думки, що насправді маси, як і індивіди (за К.-Г. Юнгом), поділяються на чотири типи. Відповідно – кожному з них притаманна своя свідомість, поведінка, психологія, філософія тощо. У цій публікації ми зосереджуємось на світоглядних позиціях як підґрунті функціонування емоційної, сенсорної, інтуїтивної та раціональної маси в контекстах філософії ХХ–ХХІ століть. Висновки. За нашим припущенням, незалежно від типу маси та напряму новітньої філософії як царини її реалізацій, на перший план скрізь виходить раціоналізм (як першоджерело й теоретична база або мотивація). Отже, можна зробити висновок, що зараз домінує раціональна маса, а не "класична" емоційна.

The purpose of this article is to explain in religious, secular, and post-secular contexts the functional potential of conceptualizing the miracle as a text or message with a motivational effect. Theoretical basis. Max Weber, Ernst Tugendhat, Alexander Geppert and Till Kössler analysed the processes of enchantment and disenchantment of the world on a philosophical basis. The representatives of the Frankfurt school (Theodor Adorno, Max Horkheimer, Walter Benjamin) and their followers describe the cultural processes of post-secularism (Jürgen Habermas, Peter Sloterdijk) in detail. The logic of cultural and social representation of amazing events and their descriptions can be realized by combining hermeneutic analysis with a functionalist approach based on the model of Niklas Luhmann and the discursive ethics of Karl-Otto Apel. Originality. Desired cultural, social and political situations in society often arise unexpectedly and suddenly, which provokes to characterize them as a miracle. However, at the basis of the emergence of such situations are the rules of social communication, in particular those that provide for asymmetric communication with questions that await answers. A miracle appears at the moment of transformation of asymmetric communication into a symmetrical one: each specific miracle-phenomenon needs its own metaphorical understanding and interpretation as a message. Conclusions. The article proposes an analysis of miracle phenomenon in its cosmological, anthropological and educational implications. Some tendencies fixed by communicative turn of the contemporary philosophy are also contributed to considering the miracle in its objective and subjective representations. The semantics of the miracle is analysed according to the relevant problem fields. The functionality of miracle is examined on its ability to show orientation for the contemporary societies with their tendency to post-secularity. The fusion of Pre-modernity and Late Modernity is taking into account when the semantics of miracle is described accordingly to their communication functionality. The enchanting and disenchanting dialectic is explained on semantics of miracle as a world and cosmic events., Мета. У цій статті передбачено пояснити в релігійному, секулярному та постсекулярному контекстах функціональний потенціал концептуалізації дива як тексту або повідомлення з мотивувальним ефектом. Теоретичний базис. Процеси зачаклування та розчаклування світу на філософському ґрунті аналізували Макс Вебер, Ернст Тугендхат, Александр Гепперт і Тіль Кеслер. Діалектичний підхід до аналізу дива та метафори економічних, соціальних, політичних чи освітніх див детально аналізують представники франкфуртської школи (Теодор Адорно, Макс Горкгаймер, Вальтер Беньямін) та їхні послідовники Юрґен Габермас і Петер Слотердайк, описуючи культурні процеси постсекуляризму. Логіку культурної та соціальної репрезентації дивовижних подій та їхніх описів можна здійснити шляхом поєднання герменевтичного аналізу з функціоналістичним підходом за моделлю Нікласа Лумана та дискурсивною етикою Карла-Отто Апеля. Наукова новизна. Бажані в суспільстві культурні, соціальні та політичні ситуації нерідко виникають неочікувано, раптово, що провокує характеризувати їх як диво. Утім, в основі появи таких ситуацій лежать правила здійснення соціальної комунікації, зокрема ті, які передбачають асиметричне спілкування із запитаннями, що потребують відповіді. Диво постає в момент перетворення асиметричної комунікації на симетричну: кожне конкретне диво-явище потребує свого метафоричного осмислення й інтерпретації як послання. Висновки. У статті запропоновано аналіз феномену дива в космологічному, антропологічному та освітньому аспектах. До розгляду дива в його об’єктивних і суб’єктивних репрезентаціях внесено й деякі тенденції, які були закріплені комунікативним поворотом сучасної філософії. Семантику дива проаналізовано за відповідними проблемними полями. Функціональність дива досліджено на його здатності показувати орієнтацію для сучасних суспільств з їх тенденцією до постсекулярності. Злиття домодерності та пізньої модерності враховано для описання семантики дива відповідно до їхньої комунікаційної функціональності. На основі семантики дива як світових і космічних подій пояснено діалектику зачаклування та розчаклування.

Purpose. The authors aim to reveal the peculiarity of comprehension of the human phenomenon in the process of referring to the text of "Observations on the Feeling of the Beautiful and Sublime" by the early Immanuel Kant, which is based on the critical rethinking of the Enlightenment position. A prerequisite for its substantial solution is addressing the problem of the place of the "Observations" in the evolution of Kant’s anthropological views. Theoretical basis. Our view of Kant’s legacy is based upon the conceptual positions of phenomenology, existentialism and hermeneutics. Originality. We have proved that the anthropological interest was inherent in Kant already in the pre-critical stage of his work, as shown by the still underestimated treatise "Observation". The paper give arguments that this text highlights the main topics that will later be the subject of a detailed study of both Kant himself and philosophical anthropology of the 20th century. It is revealed that Kant overcomes the Enlightenment temptation to absolutize the power of human reason and emphasizes its limitations. The specified step is a necessary condition for him to comprehend the important role of the sensual-passionate component of human nature and to recognize the importance of the metaphysical nature of man. Conclusions. For us today, the pre-critical Kant appears as the developer of anthropological teaching, first presented in the treatise "Observations". Already at this stage, Kant demonstrates a holistic vision of human nature. In the process of creative evolution of the thinker, this treatise should be qualified as a kind of sketch of the future concentrated development of human nature, elaborated in the pages of "Anthropology" in 1798. The author gives a key place to the metaphysics of human nature, a vivid illustration of which is, in particular, the last paragraph of "Observations" dedicated to freedom. The conducted analysis provides sufficient grounds for qualifying this text as an outline of the anthropological basis of his doctrine of pure reason, the doctrine of metaphysics as the metaphysics of man, which, in turn, gives us the key to understanding "Anthropology" as his final text., Мета. Автори ставлять за мету виявити своєрідність осмислення феномену людини в процесі звертання до тексту "Спостережень за почуттям прекрасного та піднесеного" раннього Іммануїла Канта, в основі якого лежить критичне переосмисленням позиції просвітників. Умовою її змістовного розв’язання є звернення до проблеми місця "Спостережень" в еволюції антропологічних поглядів Канта. Теоретичний базис. Наш погляд на спадщину Канта базується на концептуальних положеннях феноменології, екзистенціалізму та герменевтики. Наукова новизна. Обґрунтовано, що антропологічний інтерес був притаманний Канту вже на докритичному етапі його творчості, проявом чого є досі недооцінений трактат "Спостереження". Аргументовано, що в цьому тексті виокремлені ті основні теми, які пізніше будуть предметом детального вивчення як самого Канта, так і філософської антропології ХХ ст. Виявлено, що Кант долає спокусу епохи Просвітництва щодо абсолютизації сили людського розуму та наголошує на його обмеженості. Означений крок є для нього необхідною передумовою осмислення важливої ролі чуттєво-пристрасної складової природи людини та визнання важливості метафізичності природи людини. Висновки. Для нас сьогодні докритичний Кант постає як розробник антропологічного вчення, яке вперше репрезентоване в трактаті "Спостереження". Уже на цьому етапі Кант демонструє цілісне бачення природи людини. У процесі творчої еволюції мислителя цей трактат слушно кваліфікувати як свого роду ескіз майбутньої концентрованої розробки природи людини, викладеної на сторінках "Антропології" 1798 року. Ключове місце автор відводить метафізичності природи людини, яскравою ілюстрацією чого є, зокрема, останній параграф "Спостережень", присвячений свободі. Проведений аналіз дає достатні підстави для кваліфікації цього тексту як окреслення антропологічного підґрунтя його вчення про чистий розум, вчення про метафізику як метафізичність людини, що, своєю чергою, дає нам ключ до розуміння "Антропології" як його підсумкового тексту.

У роботі досліджується сучасний «образ потерпілого» в кримінальному процесуальному праві; вказується на комунікативне бачення цінностей в межах конкретної правової реальності та взаємовідношення потерпілого в кримінальному процесі (як носія цінностей) з цією правовою реальністю, а також на комунікативну рівність як на ключову складову цінність «образу потерпілого», що має бути забезпечена нормотворцем. Значна увага приділена теоретичним засадам розвитку проблематики кримінально-процесуальної комунікації потерпілого. Зазначається, що процесуальна комунікація виступає категорією, що в межах кожної окремої правової ситуації – кримінального провадження – засвідчує та інтегрує поняття правових цінностей в галузевій (кримінально-процесуальній) нормі. Підкреслюється, що аксіологізація процесів комунікації в кримінальному провадженні, зокрема, кримінальної процесуальної комунікації потерпілого, покликана творити комунікативне бачення цінностей в межах конкретної правової реальності та взаємовідношення потерпілого в кримінальному процесі (як носія цінностей) з цією правовою реальністю, або ж іншими словами творити «образ потерпілого» в кримінальному процесуальному праві, а ціннісні установки – невід’ємна складова такого образу. Вказується на комунікативну рівність як на конститутивну цінність сучасного «образу потерпілого» в кримінальному процесуальному праві, що має бути забезпечена нормотворцем

The first is an analysis of medieval identity based on an interdisciplinary approach. Secondly, highlighting the peculiarities of the formation of ancient identity. Research methods: empirical (observation, description) and theoretical (analysis, synthesis, abstraction, generalization, induction, deduction, explanation, classification). The scientific method includes methods of research systematization, adjustment of new and previously acquired knowledge. This can be seen in the analysis and systematization of the stages of formation of Slavic identity. The conclusions are made using the rules and principles of reasoning based on empirical data on the influence of Christianity on the formation of identity in the Slavs. Scientific novelty. The process of identity formation in the ancient Slavs was studied for the first time. Active mechanisms of differentiation and integration, definition and self-determination of people, groups and groups are the processes of identification in their broadest sense. The hierarchy of the latter is significantly complicated in historical development along with the growing diversity of structural and substantive and functional phenomena of the social world. This is clearly traced in the process of identifying the Slavs who were part of Kievan Rus, which can be divided into several periods. The first period – VII – VIII centuries. The centers of consolidation of tribes and their self-awareness at this time were cities, especially Kyiv. There were alliances of tribes, among which the Polyany union stood out. At the head of these first pre-state formations were tribal chiefs-princes. The ruling elite began to form. The second period covers three quarters of the ninth century. At this stage, the foundations of statehood were formed. It was Kyiv that initiated the political unification of the lands into a state. A social hierarchy began to form. At the top of the pyramid – the prince and his wife, then – ordinary corporations of the tribal nobility, and at the bottom – the peasant and urban communities. Identification processes are intensifying at all levels of this hierarchy. The third period is associated with the emergence of a single ancient n state – Kievan Rus. In 882 the Varangian king Oleg captured Kyiv. The Kyiv state spread rapidly and was powerful. The population of Ancient Russia was strongly influenced by multi-vector and ethnic factors, where the identification process took place. With the adoption of Christianity, the attitude of chroniclers to Russia changed dramatically. Both they and the readers of their works could not help but realize that from that moment it fell into a new context of ethnic and political relations. After baptism, the main opposition to the Christian movement became “bad” peoples, that is, the main principle of identification “We – They” began to operate. Conclusions. It is proved that only with the adoption of Christianity we can talk about full-fledged identification processes in Kievan Rus: the Old Slavonic language, both ecclesiastical and literary, came into use, as the language of public administration and legislation; unified traditions, customs, legal norms have taken root; there was a single material culture, there was, albeit not fully, a single ethnic identity; consolidated the elite of the feudal lords of ancient Russia, which traced its lineage from the Rurik dynasty and did not divide itself ethnically, L'objectif de l'étude Le premier est une analyse de l'identité médiévale basée sur une approche interdisciplinaire. Deuxièmement, mettre en évidence les particularités de la formation de l'identité ancienne.Méthodes de recherche : empiriques (observation, description) et théoriques (analyse, synthèse, abstraction, généralisation, induction, déduction, explication, classification). La méthode scientifique comprend des méthodes de systématisation de la recherche, d'ajustement des connaissances nouvelles et déjà acquises. Cela se voit dans l'analyse et la systématisation des étapes de formation de l'identité slave. Les conclusions sont tirées en utilisant les règles et principes de raisonnement basés sur des données empiriques sur l'influence du christianisme sur la formation de l'identité chez les Slaves. Nouveauté scientifique. Le processus de formation de l'identité chez les anciens Slaves a été étudié pour la première fois. Les mécanismes actifs de différenciation et d'intégration, de définition et d'autodétermination des personnes, des groupes et des groupes sont les processus d'identification au sens le plus large. La hiérarchie de ces derniers est considérablement compliquée dans le développement historique avec la diversité croissante des phénomènes structurels et substantiels et fonctionnels du monde social. Ceci est clairement tracé dans le processus d'identification des Slaves qui faisaient partie de Kievan Rus, qui peut être divisé en plusieurs périodes. La première période – VII – VIII siècles. Les centres de consolidation des tribus et leur conscience de soi à cette époque étaient les villes, en particulier Kyiv. Il y avait des alliances de tribus, parmi lesquelles l'union Polyany se démarquait. A la tête de ces premières formations pré-étatiques se trouvaient des chefs-princes tribaux. L'élite dirigeante a commencé à se former. La deuxième période couvre les trois quarts du IXe siècle. À ce stade, les fondements de l'État ont été formés. C'est Kyiv qui a initié l'unification politique des terres en un État. Une hiérarchie sociale a commencé à se former. Au sommet de la pyramide – le prince et sa femme, puis – les corporations ordinaires de la noblesse tribale, et en bas – les communautés paysannes et urbaines. Les processus d'identification s'intensifient à tous les niveaux de cette hiérarchie. La troisième période est associée à l'émergence d'un seul ancien État n - Kievan Rus. En 882, le roi varègue Oleg s'empare de Kyiv. L'État de Kyiv s'est répandu rapidement et était puissant. La population de l'ancienne Russie était fortement influencée par des facteurs multi-vecteurs et ethniques, où le processus d'identification a eu lieu. Avec l'adoption du christianisme, l'attitude des chroniqueurs envers la Russie a radicalement changé. Eux et les lecteurs de leurs ouvrages ne pouvaient s'empêcher de se rendre compte qu'à partir de ce moment, il s'inscrivait dans un nouveau contexte de relations ethniques et politiques. Après le baptême, la principale opposition au mouvement chrétien est devenue les «mauvais» peuples, c'est-à-dire que le principe principal d'identification «Nous - Ils» a commencé à fonctionner. Conclusions. Il est prouvé que ce n'est qu'avec l'adoption du christianisme que nous pouvons parler de processus d'identification à part entière dans la Russie kiévienne : l'ancienne langue slave, à la fois ecclésiastique et itérative, est entrée en usage, comme langue de l'administration publique et de la législation ; des traditions unifiées, des coutumes, des normes juridiques ont pris racine; il y avait une seule culture matérielle, il y avait, quoique pas entièrement, une seule identité ethnique ; a consolidé l'élite des seigneurs féodaux de l'ancienne Russie, qui a retracé sa lignée depuis la dynastie Rurik et ne s'est pas divisée ethniquement, Цель исследования. Во-первых, это анализ средневековой идентичности на основе междисциплинарного подхода. Во-вторых, выделение особенностей формирования античной идентичности. Методы исследования: эмпирические (наблюдение, описание) и теоретические (анализ, синтез, абстракция, обобщение, индукция, дедукция, объяснение, классификация). Научный метод включает методы систематизации исследования, корректировки новых и ранее полученных знаний. Это видно при анализе и систематизации этапов формирования славянской идентичности. Выводы сделаны с использованием правил и принципов рассуждений, основанных на эмпирических данных о влиянии христианства на формирование идентичности у славян. Научная новизна. Впервые изучен процесс формирования личности у древних славян. Активными механизмами дифференциации и интеграции, определения и самоопределения людей, групп и групп являются процессы идентификации в самом широком их понимании. Иерархия последних существенно усложняется в историческом развитии по мере роста разнообразия структурно-содержательных и функциональных явлений социального мира. Это четко прослеживается в процессе идентификации славян, входивших в состав Киевской Руси, которую можно разделить на несколько периодов. Первый период – VII–VIII вв. Центрами консолидации племен и их самосознания в это время были города, особенно Киев. Существовали союзы племен, среди которых выделялся Полянский союз. Во главе этих первых догосударственных образований стояли племенные вожди-князья. Начала формироваться правящая элита. Второй период охватывает три четверти девятого века. На этом этапе закладывались основы государственности. Именно Киев инициировал политическое объединение земель в государство. Начала формироваться социальная иерархия. На вершине пирамиды – князь и его жена, затем – рядовые корпорации родовой знати, а внизу – крестьянские и городские общины. Процессы идентификации усиливаются на всех уровнях этой иерархии. Третий период связан с возникновением единого древнерусского государства – Киевской Руси. В 882 году варяжский царь Олег захватил Киев. Киевское государство быстро расширялось и было могущественным. На население Древней Руси сильно влияли поливекторные и этнические факторы, где происходил процесс идентификации. С принятием христианства отношение летописцев к Руси резко изменилось. И они, и читатели их произведений не могли не осознавать, что с этого момента она попала в новый контекст этнополитических отношений. После крещения основной оппозицией христианскому движению стали «плохие» народы, то есть начал действовать основной принцип отождествления «Мы — Они». Выводы. Доказано, что только с принятием христианства можно говорить о полноценных идентификационных процессах в Киевской Руси: в обиход вошел старославянский язык, как церковный, так и церковный, как язык государственного управления и законодательства; укоренились единые традиции, обычаи, правовые нормы; была единая материальная культура, была, хотя и не в полной мере, единая этническая идентичность; консолидировала элиту феодалов Древней Руси, которая вела свою родословную от династии Рюриковичей и не делилась по этническому признаку, Мета дослідження. Перша – аналіз середньовічної ідентичності на основі міждисциплінарного підходу. По-друге, висвітлення особливостей формування античної ідентичності. Методи дослідження: емпіричні (спостереження, опис) і теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, класифікація). Науковий метод включає прийоми систематизації дослідження, коригування нових і раніше набутих знань. Це можна побачити в аналізі та систематизації етапів становлення слов’янської ідентичності. Висновки зроблено з використанням правил і принципів міркування на основі емпіричних даних про вплив християнства на формування ідентичності у слов’ян. Наукова новизна. Вперше досліджено процес формування особистості у давніх слов’ян. Активні механізми диференціації та інтеграції, визначення та самовизначення людей, груп і груп є процесами ідентифікації в їх широкому розумінні. Ієрархія останніх істотно ускладнюється в історичному розвитку разом зі зростанням різноманітності структурно-змістовних і функціональних явищ соціального світу. Це чітко простежується в процесі ідентифікації слов'ян, які входили до складу Київської Русі, який можна поділити на кілька періодів. Перший період – VII – VIII ст. Центрами консолідації племен та їх самоусвідомлення в цей час були міста, особливо Київ. Виникали союзи племен, серед яких виділявся полянський союз. На чолі цих перших додержавних утворень стояли племінні вожді-князі. Почала формуватися правляча еліта. Другий період охоплює три чверті IX ст. На цьому етапі формувалися основи державності. Саме Київ став ініціатором політичного об’єднання земель у державу. Почала формуватися соціальна ієрархія. На вершині піраміди – князь і його дружина, потім – рядові корпорації родової знаті, а внизу – селянська та міська громади. Процеси ідентифікації посилюються на всіх рівнях цієї ієрархії. Третій період пов’язаний із виникненням єдиної давньоруської держави – Київської Русі. У 882 році варязький король Олег захопив Київ. Київська держава швидко поширювалася і була могутньою. Населення Стародавньої Русі зазнавало сильного впливу багатовекторності та етнічних факторів, де відбувався процес ідентифікації. З прийняттям християнства ставлення літописців до Русі різко змінилося. І вони, і читачі їхніх творів не могли не усвідомлювати, що з цього моменту воно потрапляє в новий контекст етнічних і політичних відносин. Після хрещення основною опозицією християнському руху стали «погані» народи, тобто почав діяти основний принцип ідентифікації «Ми – Вони». Висновки. Доведено, що лише з прийняттям християнства можна говорити про повноцінні ідентифікаційні процеси в Київській Русі: у вжиток увійшла старослов’янська мова, як церковна, так і літературна, як мова державного управління та законодавства; утвердилися єдині традиції, звичаї, правові норми; існувала єдина матеріальна культура, була, хоч і не повністю, єдина етнічна самосвідомість; консолідувала еліту феодалів Давньої Русі, яка вела свій родовід від династії Рюриковичів і не поділялася етнічно.

Purpose of the research is to study the originality of interpretation of death in the lyrics of Ukrainian diaspora in Canada in the context of the opposition "foreign land – motherland", based on its existential development in philosophical anthropology and culture of the last two centuries. Its implementation presupposes, first of all, analysis of the forms of development and disclosure of the death motif by figurative and artistic means. Theoretical basis. The author uses the well-founded tradition of interpreting the death motif in philosophical literature of the last centuries, i.e. non-classical and modern philosophical thought. Originality. The present study is an attempt at systematization of the notions of death in Ukrainian poetry in Canada in the second half of the 20th century. It is based on the study of artistic texts and the worldview of Ukrainian emigrants. Appeal to the fiction of the Ukrainian Diaspora allows illustrating the originality of philosophical understanding of death in the context of the national culture. Conclusions. Reference to Ukrainian-Canadian poetry allows expanding the space of philosophical understanding of death in the form of figurative fiction. Concretizing the character of their interpretation of the motif of death, it is necessary to focus attention on its two basic forms of manifestation: existential, associated with living abroad, and sacrificial death for the benefit of the homeland. Thus, the motif of death occupies a significant place in the lyrics of representatives of the Ukrainian diaspora. The concept of human death is closely connected with the concept of life, which is concretized through their meaningful comprehension. This is a matter of interpretation of despair and loneliness motifs, as well as the illumination of the images of a foreign land, which is one of the features of emigrant literature in general., Мета дослідження – опираючись на розробку екзистенціалу смерті у філософській антропології та культурі останніх двох століть, вивчити своєрідність його тлумачення у ліриці представників української діаспори в Канаді в контексті опозиції "чужина – батьківщина". Її реалізація передбачає насамперед аналіз форм розгортання та розкриття мотиву смерті образно-художніми засобами. Теоретичний базис. Автор опирається на ґрунтовну традицію інтерпретації мотиву смерті у філософській літературі протягом кількох останніх століть, тобто на некласичну та сучасну філософську думку. Наукова новизна. Дане дослідження є спробою систематизації уявлень про смерть в україномовній поезії Канади другої половини ХХ ст., що базується на вивченні художніх текстів та картини світу українських емігрантів. Звертання до художньої літератури української діаспори дозволяє проілюструвати своєрідність філософського осмислення смерті в контексті вітчизняної культури. Висновки. Звертання до україномовної поезії Канади дозволяє розширити простір філософського осмислення поняття смерті в формі образно-художніх творів. Конкретизуючи характер інтерпретації ними мотиву смерті, слушно зосередити увагу на його двох основних формах прояви: екзистенційна, що пов’язана з життям на чужині, та жертовна – смерть на благо батьківщини. Таким чином, у ліриці представників української діаспори мотив смерті займає вагоме місце. Поняття смерті людини тісно пов’язане з поняттям життя, що конкретизується у вигляді їх змістовного осмислення. Йдеться про інтерпретації мотивів безвиході, самотності та висвітлення образів чужина-батьківщина, що є однією із особливостей еміграційної літератури взагалі.

The article considers the phenomenon of interaction of philosophy and literature on the material of anthropological issues within the Western spiri tual tradition. It is shown that this kind of mutual enrichment has been successfully carried out since antiquity, in particular, in the sense of the influence of poetry and drama on the formation of philosophical thought, epic poetry and drama became the forefront of philosophy. Thus, a precedent was set, a certain model of interaction and mutual enrichment was initiated.It is emphasized that in literature, especially in drama, comic and tragic were explained in detail, which had an impact on the understanding of human nature in philosophy, as evidenced by the search for classical thinking – on a theoretical level and Hellenistic philosophizing – rather on a practical level: in the latter case, the philosopher often became someone like a literary character.The article also traces the analysis of the interaction of the tragic and the comic in the postantic era, in particular, from the Renaissance to the twentieth century.The affinity of philosophy and poetry as manifestations of the universalist approach to reality, characteristic of Western spiritual culture, as revealed by Aristotle, is also emphasized, and their emphasis is not on what was, but what should be. The productive interaction between philosophy and literature has been traced on the example of such antagonistic trends as the Enlightenment and Romanticism. The symptomatic appearance of such integrating literature and philosophy as S. Kierkegaard, F. Nietzsche and F. Dostoevsky in the 19th century is also pointed out. Examples of the close complementarity of anthropological research by philosophers and writers in the twentieth century are demonstrated. Finally, among the thinkers of the time is the figure of M. Heidegger, who, especially in his “late” period, often appealed and cothought with poets. It is noted that the most relevant in philosophical and literary studies (as opposed to scientific and religious approaches) is the analysis of time and death. That is, it is concluded that the most fruitful interaction of philosophy and literature was realized in modern times. Based on the principle of interdisciplinarity, it is substantiated that philosophical anthropology received the most fruitful impulses from the field of literature., В статье рассматривается феномен взаимодействия философии и литературы на материале антропологической проблематики в рамках западной духовной традиции. Показано, что такого рода взаимообогащение успешно осуществлялось еще начиная из античности, однако наиболее плодотворно реализовалось в Новое и новейшее время. Исходя из принципа междисциплинарности, доказано, что философская антропология получала наиболее продуктивные импульсы именно из области литературы., У статті розглядається феномен взаємодії філософії і літератури на матеріалі антропологічної проблематики в межах західної духовної традиції. Показано, що такого роду взаємозбагачення успішно здійснювалося ще починаючи з античності, проте найбільш плідно реалізувалося в Новий та новітній час. На основі засади міждисциплінарності обґрунтовано, що філософська антропологія отримувала найбільш плідні імпульси саме із сфери літератури.

Purpose. The article is aimed to outline Locke’s position on the basic principles of proper human behavior. Its implementation involves: a) review of the research literature concerning the place of anthropological motive in philosophizing and b) research of his interpretation of human nature and the role of the rational component. Theoretical basis. The author’s approach is based on the conceptual provisions of phenomenology and existentialism. Originality. The work considers the teaching of Locke as the author of the original concept of human nature, which is closely related to the understanding of ethical issues. It is proved that its meaningful development involves the identification of the main components of human nature in the process of determining the basic principles of personality behavior. The original conception of the thinker on the irrational component of human nature and the ways of its rationalization is analyzed. Conclusions. It is substantiated that Locke’s philosophical heritage is not reduced to depersonalized empiricism as epistemology, and his teaching about human is not limited to the abstract study of their rational component. The thinker connects the request of his own epoch with the new vision of human and the basic principles of their behavior on the basis of rationality. Locke is looking for the ways to master the irrational component of human nature and is convinced that in the era of the scientific revolution, the basis of human behavior should be rationality. Locke considers human freedom to be one of the key moments of human nature., Мета. Окреслити позицію Лока щодо основних засад належного способу людської поведінки. Її реалізація передбачає: а) огляд дослідницької літератури щодо місця антропологічного мотиву в філософуванні та б)вивчення його інтерпретації природи людини та ролі раціональної компоненти. Теоретичний базис. Мій підхід базується на концептуальних положеннях феноменології та екзистенціалізму. Наукова новизна. Розглядається вчення Лока як автора оригінальної концепції природи людини, яка тісно пов’язана з осмисленням етичної проблематики. Доведено, що її змістовна розробка передбачає виокремлення основних компонентів природи людини в процесі визначення базових принципів поведінки особистості. Проаналізовано оригінальну концепцію мислителя щодо нераціональної компоненти природи людини та шляхів її раціоналізації. Висновки. Обґрунтовано, що філософська спадщина Лока не зводиться до знеособленого емпіризму як гносеології, а його вчення про людину не обмежується абстрактним вивченням її раціональної компоненти. Запит власної епохи мислитель пов’язує з новим баченням людини та основних принципів її поведінки на базі раціональності. Лок шукає шляхи опанування нераціональної компоненти природи людини та переконаний в тому, що в епоху наукової революції основою людської поведінки має бути раціональність. До числа ключових моментів природи людини Лок відносить її свободу.

Purpose. To consider the uniqueness of Descartes’ way of interpreting poetry as a type of philosophizing that makes it possible to comprehend the metaphysical nature of man. Its implementation involves the consistent solution of the following tasks: a) understanding methodological changes in the philosophy of the 20th century in the process of actualization of anthropological interest; b) argumentation of the importance of poetic thinking for early Descartes in the process of addressing modern historians of philosophy and the thinker’s texts. Theoretical basis. I rely on the conceptual positions of phenomenology, existentialism and hermeneutics. Originality. Finding of the study is that poetic thinking is the most authentic way of meaningful comprehension of the metaphysicity of man. The paper outlines the nature of the expression of this correlation in the philosophizing of the 20th-21th centuries and substantiates the thesis about the importance of the poetic principle for understanding the phenomenon of man in early works by Descartes. Conclusions. The paper examined the methodological shifts in anthropologically oriented philosophizing of the 20th-21th centuries and focused on the manifestations of related moments in the philosophical legacy of Descartes. The latter demonstrates the existence of a still underestimated version of interpreting the metaphysical foundations of human existence, the form of understanding of which is poetic thinking. It is a form of caring for the humane in man., Мета. Розглянути своєрідність способу тлумачення Декартом поезії як типу філософування, який уможливлює осмислення метафізичності людини. Її реалізація передбачає послідовне розв’язання наступних завдань: а) осмислення методологічних зрушень в філософії ХХ ст. в процесі актуалізації антропологічного інтересу; б) аргументування важливості поетичного мислення для раннього Декарта в процесі звертання до сучасних істориків філософії та текстів мислителя. Теоретичний базис. Я спираюсь на концептуальні положення феноменології, екзистенціалізму та герменевтики. Наукова новизна. Виявлено, що поетичне мислення є найбільш автентичним способом змістовного осягнення метафізичності природи людини. Окреслено характер увиразнення цієї кореляції у філософуванні ХХ-ХХІ ст. та обґрунтовано тезу про істотність поетичного начала для осмислення феномену людини у раннього Декарта. Висновки. Розглянуто методологічні зрушення в антропологічно орієнтованому філософуванні ХХ-ХХІ ст. та акцентовано увагу на проявах споріднених моментів у філософській спадщині Декарта. Остання демонструє наявність досі недооціненого варіанту тлумачення метафізичних засад людського існування, формою осмислення яких є поетичне мислення. Воно є формою турботливого ставлення до людського в людині.

Based on the methodological proposals of literary anthropology, in particular on the conceptual ideas of C. Levi-Strauss (structural anthropology), J. Ortega y Gasset (“dehumanization of arts”), J.-M. Schaeffer (“the end of human exceptionality”), M. Foucault (the fall of a human being from the humanistic pedestal of culture), the article under studies emphasizes the violation of the anthropological dominant in science fiction, which is very typical of the fantasy genre. Consequently, there arise new principles of constructing personosphere of a literary text. On the example of the novel “City” (1953) by an American science fiction writer Clifford Simak, the article traces the way a human being shifts from the center of personosphere to the “outskirts” of narration, whereas its image acquires fictional parameters. This all happens due to the phenomenon of “anthropocene” (the term by G. Canavan), which implies the harmful consequences of the human reigning over the nature. In addition, the author of the article introduces the notion of “phantasoid’ – a character of the fictional world of fantasy (outlined by the narrator) that functions exceptionally in the imagination of a certain fantastic character and is somehow related to his previous experience. The novel by C. Simak outlines a gradual shift of the anthropological vector: the heterogeneous image of a human turns into a counter-image, whereby particular significance is attached to the change in the attitude towards mankind. In the text, human culture is perceived as something alien, while Simak’s image of a human being ruins the so called imagological stereotype, along with the reader’s receptive expectations. The role of the attractor in the novel is assigned to “antromorphized” and “humanized” creatures (plants, animals, objects, robots, mutants), which indicates the drastic breach with the previous genre tradition, as well as higlights a peculiar polemic connection with classical literary science fiction. This all proves the metamorphic nature of science fiction and its transition into the hyperreal dimensions of fantasy, where different artificial forms of life and mentality can peacefully coexist with each other., З опертям на методологічні пропозиції літературознавчої антропології, зокрема концептуальні ідеї К. Леві-Стросса (структурна антропологія), Х. Ортеги-і-Гассета („дегуманізація мистецтва”), Ж.-М. Шеффера („кінець людської винятковості”), М. Фуко („падіння” людини з гуманістичного п’єдесталу культури), акцентується характерний для фентезі злам антропологічної домінанти наукової фантастики. Це зумовлює нові принципи конструювання персоносфери літературного тексту. На прикладі роману американського фантаста-класика Кліффорда Саймака (1904–1988) „Місто” (1953) простежується, як людина внаслідок „антропогену” (термін Г. Кенавана – шкідливі наслідки її панування над природою) зміщується з „осердя” персоносфери на маргінеси оповіді, а її імагологічний „портрет” щодалі набуває фікційних параметрів. В аспекті персоносфери пропонується поняття фантазоїда – окресленого наратором персонажа фікційного світу фентезі, що функціонує виключно в уяві певного фантастичного героя на ґрунті його попереднього досвіду. У проаналізованому романі К. Саймака акцентується поступова зміна антропологічного вектора: гетерообраз людини перетворюється на контробраз (в імагологічному ключі). Значущості набуває зміна ставлення до людини – у тексті К. Саймака її культура сприймається як чужа. Образ „людської раси” в романі „Місто” вимальовується поступово: саймаківський образ людини руйнує так званий імагологічний стереотип, а воднораз і рецептивні очікування читача. Місце атрактора в системі образів роману „Місто” займають „антроморфізовані” та „гуманізовані” істоти (предмети, рослини, тварини, мутанти, роботи, прибульці), засвідчуючи радикальний розрив із попередньою жанровою традицією в цілому, а також своєрідний полемічний зв’язок із класичною літературною фантастикою. Це вказує на метаморфність фантастики та її перехід у гіперреальні виміри фентезі, де можуть співіснувати різні штучні „ментальності” та форми життя, а опозиція „свій / чужий” набуває нових конотацій.

The paper examines the modern "image of the victim" in criminal procedural law; indicates the communicative vision of values ​​within a specific legal reality and the relationship of the victim in criminal proceedings (as a carrier of values) with this legal reality, as well as communicative equality as a key component of the value of "victim image" to be provided by the legislator. Considerable attention is paid to the theoretical foundations of the development of the problems of criminal-procedural communication of the victim. It is noted, that procedural communication is a category that within each individual legal situation - criminal proceedings - certifies and integrates the concept of legal values ​​in the sectoral (criminal procedure) norm. It is emphasized, that the axiologization of communication processes in criminal proceedings, in particular, criminal procedural communication of the victim, is designed to create a communicative vision of values ​​within a specific legal reality and the relationship of the victim in criminal proceedings (as a carrier of values) with this legal reality, or in other words, to create the “image of the victim" in criminal procedural law, and values ​​- an integral part of such an image. It points to communicative equality as a constitutive value of the modern "image of the victim" in criminal procedural law, which must be ensured by the legislator, В работе исследуется современный «образ потерпевшего» в уголовном процессуальном праве; указывается на коммуникативное видение ценностей в пределах конкретной правовой реальности и взаимоотношения потерпевшего в уголовном процессе (как носителя ценностей) с этой правовой реальностью, а также на коммуникативное равенство как на ключевую составляющую ценность «образа потерпевшего», что должна быть обеспечена законодателем. Значительное внимание уделено теоретическим основам развития проблематики уголовно-процессуальной коммуникации потерпевшего. Отмечается, что процессуальная коммуникация выступает категорией, которая в пределах каждой отдельной правовой ситуации - уголовного производства - свидетельствует и интегрирует понятие правовых ценностей в отраслевой (уголовно-процессуальной) норме. Подчеркивается, что аксиологизация процессов коммуникации в уголовном производстве, в частности, уголовно-процессуальной коммуникации потерпевшего, призвана творить коммуникативное видение ценностей в пределах конкретной правовой реальности и взаимоотношения потерпевшего в уголовном процессе (как носителя ценностей) с этой правовой реальностью, или другими словами творить «образ потерпевшего» в уголовном процессуальном праве, а ценностные установки - неотъемлемая составляющая такого образа. Указывается на коммуникативное равенство как на конститутивную ценность современного «образа потерпевшего» в уголовном процессуальном праве, что должно быть обеспечено законодательно, У роботі досліджується сучасний «образ потерпілого» в кримінальному процесуальному праві; вказується на комунікативне бачення цінностей в межах конкретної правової реальності та взаємовідношення потерпілого в кримінальному процесі (як носія цінностей) з цією правовою реальністю, а також на комунікативну рівність як на ключову складову цінність «образу потерпілого», що має бути забезпечена нормотворцем. Значна увага приділена теоретичним засадам розвитку проблематики кримінально-процесуальної комунікації потерпілого. Зазначається, що процесуальна комунікація виступає категорією, що в межах кожної окремої правової ситуації – кримінального провадження – засвідчує та інтегрує поняття правових цінностей в галузевій (кримінально-процесуальній) нормі. Підкреслюється, що аксіологізація процесів комунікації в кримінальному провадженні, зокрема, кримінальної процесуальної комунікації потерпілого, покликана творити комунікативне бачення цінностей в межах конкретної правової реальності та взаємовідношення потерпілого в кримінальному процесі (як носія цінностей) з цією правовою реальністю, або ж іншими словами творити «образ потерпілого» в кримінальному процесуальному праві, а ціннісні установки – невід’ємна складова такого образу. Вказується на комунікативну рівність як на конститутивну цінність сучасного «образу потерпілого» в кримінальному процесуальному праві, що має бути забезпечена нормотворцем

The purpose of this paper is interdisciplinary research of combinations of different disciplines of (natural) anthropology/neuroscience of consciousness and quantum physics and (social sciences) of financial decision making in the context of climate change and pandemics, which can be useful for finding new information, solving complex problems. The aim of this study is to provide insights into financial decision-making through the intertwining of anthropology/neuroscience and quantum physics in financial decision-making within COVID 19 and climate change and what their relationship/outcomes are. Human consciousness has slipped towards the collapse of convergent crises. Namely, health and climate change are intertwined. The causes of the COVID 19 crisis and climate change are common and their effects are approaching. The climatic situation and COVID-19, a zoonotic disease, are subject to human activity that has led to environmental degradation. Neither the climate crisis nor the zoonotic pandemic was unexpected. They have led to the loss of life that could have been prevented by delayed, insufficient, or wrong actions. Financial decision-making requires harmonizing public health improvements, creating a sustainable economic future, and better protecting remaining natural resources and biodiversity Perhaps in this context financial simplification could be defined as the coexistence of all options with different degrees of potential that we will choose (it is a superposition), other options cease to exist for us when we enter the so-called zero of the desired option (the brain prepares our decisions). The results of the research showed us that COVID 19 and climate change have caused economic risks and uncertainties that have far-reaching and profound implications for financial decision-making as well as the financial services industry and its institutions. Extending tools through anthropology/neuroscience and quantum physics has given us knowledge of the need to connect both the natural and social sciences to understand the complex world around us. Keywords: Anthropology, Neuroscience, Quantum physics, Financial Decision Making.

Дана публікація є розгорнутою рецензією на книгу «Щоденні події Дамаска» Ахмада ал-Будайрі, арабського автора XVIII ст., яка відноситься до досить поширеній жанру арабо-мусульманської літератури «хавадіс» - щоденні події. Переклад цього твору з багатьма коментарями і передмовою, виконаними сучасним дослідником Ф. О. Нофалом, відкриває книжкову серію «Урбаністика: першоджерела і дослідження» в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова. У зв’язку з цим в публікації зроблена спроба пов’язати міську проблематику розповіді простого цирульника XVIII ст. з сучасними проблемами урбаністики як міждисциплінарної галузі досліджень і практики

У статті висунута ідея про можливість розглядати само по собі місто як особливий правовий феномен. В основі лежить антропологічне визначення міста та розуміння права через правосвідомість. Обґрунтування включає два моменти. По-перше, місто являє собою принципово новий тип соціальних зв’язків, відмінних від традиційних родових і племінних. З’єднання разом чужих по народженню і роду людей вимагає розвитку норм взаємодії, в основі яких лежить визнання іншого (чужого) рівним собі. По-друге, джерелом народження міського права виступає організація міської території, за допомогою вибудовування горизонтального і вертикального вимірювань для поселення. Обидва моменти виявляються можливі для ранніх етапів розвитку людського суспільства завдяки переосмисленню (універсалізації) релігії. Місто виявляється свого роду «перехрестям» фрагментів старих правових систем, і на їх основі виникає принципово нова форма осмислення громадянином міста власного соціального буття, свого статусу в бутті. Міське право постає як форма вираження нової самосвідомості громадянина і його іншого розуміння свого місця і функції в універсумі.

Purpose. Reconstruction of Empedocles’ doctrine from the point of view of philosophical anthropology. Theoretical basis. Methodological basis of the article is the anthropological comprehending of Empedocles’ text fragments presented in the historical-philosophical context. Originality. Cognition of nature in Ancient Greece was far from the ideal of the objective knowledge formed in modern times, cognition of the world as it exists before man and independently of him. Whatever the ancient philosophers talked about, man was always in the center of their attention. I proposed an anthropological version of the interpretation of the doctrine of Empedocles, within the framework of which various elements of his concept fit into a consistent model. Conclusions. Empedocles’ anthropology is based on the recognition of several fundamental things. First of all, there is no death. Second, there is no fundamental difference between human and celestial. This line is conventional and under certain conditions one can overcome it. Cod can become a human (for example, for a deed unworthy of a deity), and a human can become God. Teaching of evolution is also double. Not only physical shell evolves, keeping only the most adapted species, but the soul too. The latter can both ascend to the gods and go down to the bushes and fish. Purification of the soul and mastering the magic of the elements gives an impetus for a correct direction of evolution. Empedocles is an anthropologist-practitioner, who shows by his example that a human can cope with all the elements and reach divinity. He chose (or convinced himself that he chose) the elemental ingredients for penetrating the Fortunate Isles, leaving the instructions on how to become God., Мета. Реконструкція вчення Емпедокла з позицій філософської антропології. Теоретичний базис. Методологічною основою статті є антропологічне осмислення фрагментів текстів Емпедокла, представлене в історико-філософському контексті. Наукова новизна. Пізнання природи в Стародавній Греції було далеким від сформованого в Новий час ідеалу об’єктивного знання, пізнання світу таким, яким він існує до людини і незалежно від неї. Про що б не говорили філософи того часу, в центрі їх уваги завжди була людина. Я запропонував антропологічний варіант інтерпретації вчення Емпедокла, в рамках якого різні елементи його концепції укладаються в несуперечливу модель. Висновки. Антропологія Емпедокла заснована на визнанні декількох принципових речей. По-перше, смерті не існує. По-друге, немає принципової різниці між людським і божественним. Дана грань умовна і за певних умов її можна подолати. Бог може стати людиною (наприклад, зробивши негідний божества вчинок), а людина може стати Богом. Вчення про еволюцію також двоїсте. Еволюціонує як тілесна оболонка, зберігаючи лише найбільш пристосовані види, так і душа. Остання може як підніматися до богів, так і сходити до кущів і риб. Очищення душі та оволодіння магією стихій дає хороший поштовх для правильного напрямку еволюції. Емпедокл – антрополог-практик, який на своєму прикладі показує, що людина може оволодіти всіма стихіями і досягти божественності. Він підібрав (або переконав себе в тому, що підібрав) інгредієнти-стихії для проникнення на Острови блаженних, залишивши нам інструкцію про те, як стати Богом.

Статтю присвячено аналізу антропологічних вимірів творчості в контексті європейської та української філософії. Творчий потенціал особистості є неповторним елементом по перетворенню навколишнього середовища людиною. Однак протягом історії становлення та розвитку творчості в контексті філософської традиції відбувалися значні зміни. Аристотель розглядає людину з точки зору природної істоти, що наділена розумом, духом, а творчість являється суспільним явищем. В теологічній концепції людина розглядається як надприродне утворення, що має свій сенс, призначення і свою історію виникнення. Творчість властива Богу, а не людині. Таким чином, в теологічній концепції людина втрачає свій творчий потенціал. Далі в статті аналіз приводить до розуміння людини, як творця власного життя та долі. Прослідковується антропологічний поворот до розуміння творчості. На пізніх етапах розвитку людства творчість ототожнюється з мисленням. Творчість людини залежить від творення, яке виступає діяльністю Абсолютної ідеї, яка у нього є «вічною творчістю, вічною життєвістю». Творча сила людського серця розкривається у філософській концепції Г. Сковороди. В екзистенціальній філософії свобода виступає як специфічна складова людського буття, що є ірраціональної ідеєю яка надихає на творчість. А творчість розкриває величезні можливості людського духу. The article is devoted to the analysis of anthropological dimensions of creativity in the context of european and ukrainian philosophy. The creative potential of the individual is a unique element in the transformation of the human environment. However, during the history of formation and development of creativity in the context of the philosophical tradition there have been significant changes.Aristotle considers human a natural being, endowed with reason, spirit, and creativity is a social phenomenon. In the theological concept, human is seen as a supernatural entity that has its own meaning, purpose and history. Creativity is proper in God, not human. Thus, in the theological concept, human loses his creative potential. Later in the article, the analysis leads to an understanding of human as the creator of his own life and destiny. There is an anthropological turn to the understanding of creativity. In the later stages of human development, creativity is identified with thinking. Human's creativity depends on creation, which is the activity of the Absolute Idea, which he calls «eternal creativity, eternal vitality». The creative power of the human heart is revealed in the philosophical concept of G. Skovoroda. In existential philosophy, freedom acts as a specific component of human existence, which is an irrational idea that inspires creativity. And creativity reveals the enormous potential of the human spirit.