Search

The article reviews the literature on the effectiveness of antiviral therapy in chronic viral hepatitis C. Data presented by World Health Organization recommendations for the algorithm for the diagnosis, treatment and monitoring of viral hepatitis C., В статье представлен обзор литературы относительно эффективности противовирусной терапии при хроническом вирусном гепатите С. Представлены данные рекомендаций ВОЗ по алгоритмам диагностики, лечения и мониторинга вирусного гепатита С., У статті поданий огляд літератури стосовно ефективності противірусної терапії при хронічному вірусному гепатиті С. Наведені дані рекомендацій ВООЗ щодо алгоритму діагностики, лікування й моніторингу вірусного гепатиту С.

Загалом 287 пацієнтів отримували різні варіанти противірусної терапії: група I - основна (патогенетична та симптоматична) терапія, ІІ група - пегильований інтерферон у поєднанні з рибавірином, група III - пегильований інтерферон з рибавірином та софосбувіром, група IV - противірусні препарати прямої дії. Пацієнти з хронічним вірусним гепатитом С (ХВГС) до початку лікування показали зниження кількості тромбоцитів, сегментоядерних нейтрофілів та збільшення рівня лімфоцитів, вмісту білірубіну, активності аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, порівняно з групою порівняння (практично здорові особи)

Objective — to determine the peculiarities of biochemical and hemodynamic indices in patients with chronic HCV and NAFLD, their interrelations with the liver elastography data.Materials and methods. 195 patients, among whom there were 94 (48.2 %) patients with chronic HCV and 101 (51.8 %) patients with NAFLD. Determined content alanine aminotransferase, aspartate aminotransferase, total bilirubin, alkaline phosphatase, and gamma-glutamyl transpeptidase, hydroxyprolins, hexosamines orosomucoid, medium molecular peptides, bile acids and lipoproteins. The transient elastography of liver was carried out in the Shear Wave Elastography (SWE) on the Soneus P7 scanner (Ukraine). The Dopplerography was used to assess the hepatic and splenic arteries, hepatic and splenic veins. In each vessel the volume velocity of the blood flow, the average linear velocity of blood flow, vessels diameter, perfusion index and resistance index were measured.Results. The analysis of liver fibrosis indicators showed a tendency to activation of collagen synthesis, which was testified by an increase of protein-bound hydroxyproline content in patients. The level of connective tissue decay products (free hydroxyproline) had a tendency to decrease in patients with chronic HCV (p < 0.05). The obtained data and the established correlation in the group of patients with chronic HCV between protein-bound hydroxyproline level with hepatic stiffness according to SWE data in kPa (r = 0,44, p < 0.05). Median values of Young’s module were higher in patients with chronic HCV (p < 0.05). Positive correlation with Young’s module (r = 0.65, p < 0.05) is established in chronic HCV patients. The patients with chronic HCV have established a positive correlation between Young's module (Е) and Vmean in the splenic artery (r = 0.59, p < 0.05). A positive correlation between the concentration of MMP and Vmean in the hepatic artery (r = 0.54, p < 0.05) has been identified in the group of patients with NAFLD.Conclusions. According to the biochemical study of blood, the indices of the and cholestatic syndromes were reliably higher in patients with viral disease factor than in patients with NAFLD (p < 0.05). In the same category of patients, lower indicators of protein-syntesized liver function were observed (p < 0.05). In patients with chronic HCV and NAFLD, according to Dopplerography data, the diameters of hepatic and splenic veins were increased while decreasing the linear velocity of blood flow (p < 0.05)., Цель — определить особенности биохимических и гемодинамических показателей у больных хроническим вирусным гепатитом С (ХГ-С) и неалкогольной жировой болезнью печени (НАЖБП), их взаимо­связь с данными эластографии печени.Материалы и методы. Обследованы 195 больных, из них 94 (48,2 %) пациента с ХГ-С и 101 (51,8 %) больной НАЖБП. Определяли содержание аланинаминотрансферазы, аспартатаминотрансферазы, щелочной фосфатазы (ЩФ), γ-глутамилтранспептидазы, маркеров фиброза — оксипролина белоксвязанного (ОПБС) и оксипролина свободного, гексозаминов, серомукоидов (СМ), среднемолекулярных пептидов (СМП), желчных кислот и х-липопротеидов. Сдвиговолновую эластографию печени проводили в режиме Shear Wave Elastography (SWE) на сканере Ultrasign Soneus P7 (Украина, Швейцария). С помощью допплерографии оценивали состояние печеночной и селезеночной артерий, печеночной (VР) и селезеночной (VL) вен, измеряли объемную скорость кровотока, среднюю линейную скорость кровотока (Vmean), диаметр сосудов, индексы перфузии и резистентности.Результаты. Анализ маркеров фиброза печени выявил тенденцию к активации синтеза коллагена, о чем свидетельствовало повышение в сыворотке крови всех больных содержания ОПБС. Уровень продуктов распада соединительной ткани (оксипролина свободного) имел тенденцию к снижению у пациентов с ХГ-С (р < 0,05). Установлена корреляционная связь в группе больных ХГ-С между содержанием ОПБС и SWE печени (r = 0,44, р < 0,05). Модуль Юнга был выше у пациентов с ХГ-С (р < 0,05). У больных ХГ-С установлена прямо пропорциональная связь между уровнем ЩФ и модулем Юнга (r = 0,65, р < 0,05). Выявлено увеличение диаметра VР и VL и уменьшение Vmean (р < 0,05). У больных ХГ-С установлены ассоциация модуля Юнга с Vmean в VL (r = 0,59, р < 0,05), корреляционные связи между Vmean в VP и уровнем СМ (r = 0,56, р < 0,05) между объемной скоростью кровотока в VL и содержанием СМ (r = –0,62, р < 0,05), между Vmean в селезеночной артерии и уровнем ОПБС (r = 0,59, р < 0,05). В группе пациентов с НАЖБП выявлена прямо пропорциональная связь между концентрацией СМП и Vmean в печеночной артерии (r = 0,54, р < 0,05).Выводы. У больных ХГ-С показатели цитолитического и холестатического синдромов были статистически значимо выше, чем у пациентов с НАЖБП (р < 0,05) при наличии низких показателей белковосинтетической функции печени (р < 0,05). Для пациентов с ХГ-С и НАЖБП, по данным допплерографии, характерно увеличение диаметра VР и VL и снижение Vmean., Мета — визначити особливості біохімічних і гемодинамічних показників у хворих на хронічний вірусний гепатит С (ХГ-С) та неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП), їх взаємозв’язок з даними еластографії печінки.Матеріали та методи. Обстежено 195 хворих, із них 94 (48,2 %) пацієнти із ХГ-С та 101 (51,8 %) хворий на НАЖХП. Визначали вміст аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази (ЛФ), γ-глутамілтранспептидази, маркерів фіброзу — оксипроліну білокзв’язаного (ОПБЗ) та оксипроліну вільного, гексозамінів, сіркомукоїдів (СМ), середньомолекулярних пептидів (СМП), жовчних кислот та х-ліпопротеїдів. Зсувнохвильову еластографію печінки проводили у режимі Shear Wave Elastography (SWE) на сканері Ultrasign Soneus P7 (Україна, Швейцарія). За допомогою допплерографії оцінювали стан печінкової та селезінкової артерій, печінкової (VР) та селезінкової (VL) вен, вимірювали об’ємну швидкість кровотоку, середню лінійну швидкість кровотоку (Vmean), діаметр судин, перфузійний індекс та індекс резистентності.Результати. Аналіз маркерів фіброзу печінки виявив тенденцію до активації синтезу колагену, про що свідчило підвищення в сироватці крові хворих вмісту ОПБЗ. Рівень продуктів розпаду сполучної тканини (оксипроліну вільного) мав тенденцію до зниження у пацієнтів із ХГ-С (р < 0,05). Установлений кореляційний зв’язок у групі хворих на ХГ-С між вмістом ОПБЗ та SWE печінки (r = 0,44, р < 0,05). Модуль Юнга був вищим у пацієнтів з ХГ-С (р < 0,05). У хворих на ХГ-С установлено прямо порційний зв’язок між рівнем ЛФ і модулем Юнга (r = 0,65, р < 0,05). Виявлено збільшення діаметра VР і VL та зменшення Vmean (р < 0,05). У хворих на ХГ-С установлено асоціацію модуля Юнга з Vmean у VL (r = 0,59, р < 0,05), кореляційні зв’язки між Vmean у VP та рівнем СМ (r = 0,56, р < 0,05), між об’ємною швидкістю кровотоку в VL і вмістом СМ (r = –0,62, р < 0,05), між Vmean у селезінковій артерії та рівнем ОПБЗ (r = 0,59, р < 0,05). У групі пацієнтів з НАЖХП виявлено прямо порційний зв’язок між концентрацією СМП та Vmean у печінковій артерії (r = 0,54, р < 0,05).Висновки. У хворих на ХГ-С показники цитолітичного та холестатичного синдромів були статистично значущо вищими, ніж у пацієнтів з НАЖХП (р < 0,05) за наявності нижчих показників білковосинтетичної функції печінки (р < 0,05). Для пацієнтів із ХГ-С і НАЖХП, за даними допплерографії, характерним було збільшення діаметра VР і VL та зниження Vmean.

Мета: Встановити залежність концентрації галектину-9 у сироватці крові хворих на хронічний вірусний гепатит С (ХВГС) від виду противірусної терапії (ПВТ), клінічних, гематологічних, біохімічних, автоімунних та інтегративних показників, неінвазивних методів оцінки ступеню фіброзу. Матеріали та методи: У 68 хворих на хронічний вірусний гепатит С (ХВГС) та 20 практично здорових осіб визначали концентрацію галектину-9 (КГал-9) у сироватці крові та вивчали клінічні, гематологічні, біохімічні, імунологічні та інтегративні показники неспецифічної імунореактивності, запалення та ендогенної інтоксикації, неінвазивні методи оцінки ступеню фіброзу. Статистичний аналіз проводився у програмах Microsoft Office Excel 2016, IBM SPSS Statistics з розрахунком непараметричних критеріїв. Результати: Усіх хворих було поділено в залежності від терапії на три групи: базисна (І, n=20), пегильований інтерферон (ПЕГ-ІФН) з рибавірином (ІІ, n=24), велпатасвір з софосбувіром (ІІІ, n=24). Більшість пацієнтів з ХВГС були чоловічої статі, молодого віку, з помірно вираженим фіброзом, 1в генотипом та мінімальною активністю. У осіб з групи І, порівняно зі здоровими, КГал-9 була у 1,7 раза більшою (р < 0,05); у пацієнтів з групи ІІ була у 4,2 раза більшою (р

Мета роботи – встановити особливості перебігу ХВГС і залежність змін інтегративних показників ендогенної інтоксикації, неспецифічної імунореактивності та запалення від генотипу вірусу та ступеня активності. Матеріали та методи. Обстежили 287 хворих на ХВГС і проаналізували їхні медичні карти стаціонарного й амбулаторного хворого. У дослідження ввійшли 55 практично здорових осіб. Крім загальної групи, до якої ввійшли всі хворі, пацієнтів, яких обстежили, поділили на групи залежно від ступеня активності (мінімальна активність – 210 осіб, помірна – 68, виражена – 9) і від генотипу вірусу (1в – 150 осіб, 2 – 19, 3а – 102). Здійснили клініко-лабораторне обстеження згідно з протоколом, розрахували інтегративні показники тяжкості, неспецифічної реактивності, індекси активності запалення та інтоксикації. Статистичне опрацювання результатів здійснили у програмному забезпеченні комп’ютерних програм Microsoft Office Excel 2010 і IBM SPSS Statistic 23. Результати. Групи за статтю та віком були репрезентативні. Найчастіше виявляли хворих на ХВГС із 1в генотипом (52,30 %), помірним фіброзом печінки (F2 – 31,25 %) та мінімальною активністю (73,17 %).Найбільш часті клінічні вияви – астено-вегетативний синдром (81,88 %) і тяжкість у правому підребер’ї (64,76 %). У хворих із ХВГС, що спричинений різними генотипами, клінічні дані розподілились рівномірно (р > 0,05), крім того, в обстежених з 1в генотипом частіше, ніж у загальній вибірці діагностували телеангіектазії (в 1,3 раза); з 2 генотипом рідше – збільшення розмірів печінки (в 1,5 раза, р < 0,05), випадків анемії не було (р < 0,05). У пацієнтів із ХВГС спостерігали зменшення кількості тромбоцитів (в 1,3 раза) та сегментоядерних нейтрофілів (в 1,2 раза), підвищення – лімфоцитів (в 1,1 раза) і ШОЕ (в 1,4 раза) порівняно з практично здоровими особами (р < 0,05). Отримані зміни були однаковими у групах з усіма генотипами, за винятком того, що у хворих із 2 генотипом рівень еритроцитів та гемоглобіну був нижчим, ніж у групі порівняння та в загальній групі (в 1,1 раза в усіх випадках, р < 0,05), а ШОЕ була нижчою у хворих з 3 генотипом порівняно з усіма хворими (в 1,2 раза, р < 0,05). Групи пацієнтів із різними ступенями активності за досліджуваними показниками були однорідними за винятком того, що кількість лейкоцитів за мінімальної активності була меншою, ніж у загальній групі (р < 0,05), ШОЕ була вищою тільки в загальній групі та при мінімальній активності (р < 0,05), рівень сегментоядерних нейтрофілів і лімфоцитів при вираженій активності не відрізнявся від групи порівняння, на відміну від інших груп. Серед пацієнтів загальної групи частіше виявляли лейкопенію (15,68 %), еритроцитопенію (18,47 %), анемію (6,62 %) і тромбоцитопенію (33,10 %), ніж у групі порівняння (відповідно 5,45 %, 3,63 %, 0 %, 5,45 %), (р < 0,05). В осіб із різними генотипами HCV були подібні зміни, за винятком того, що в пацієнтів із 2 генотипом не було анемії. У всіх осіб із ХВГС були вищими значення загального білка, АЛТ, АСТ, ГГТП стосовно групи порівняння (р < 0,05), а ЛФ і креатинін були нижчими (р < 0,05). Залежності змін цих показників від генотипу не виявили, за винятком вмісту білка, він був вищим у групах із генотипом 1в і 2; ЛФ – нижча в осіб із 1в і 3а, а креатинін – з 1в і 2 генотипами (р < 0,05). Також була відсутня залежність змін у хворих на ХВГС від ступеня активності за виключенням того, що в осіб із вираженою активністю ЛФ, ГГТП були вищими, а також загальний білірубін під час зниженого рівня глюкози (р < 0,05). У загальній групі хворих на ХВГС були вищими показники ентропії лейкоцитарної формули. З індексів неспецифічної реактивності вищі значення мав КР (в 1,3 раза), Ілімф (в 1,3 раза), ІА (в 1,1 раза), а нижчі, ніж у групі порівняння, були ІСНМ (в 1,1 раза) і ІСЕЛ (в 1,3), (р < 0,05). Відбулося зниження (СІЗ – в 1,1 раза; ІК – в 1,3) або підвищення (ІЛГ – в 1,3 раза; ІЛ ШОЕ – в 1,5) показників запалення (р < 0,05). Індекси ендогенної інтоксикації знизились у хворих порівняно зі здоровими (ІЗЛК – в 1,2 раза, РВН – в 1,8 раза). Залежності змін у пацієнтів із ХВГС від генотипу не встановили, за винятком ІА, який був вищим тільки в загальній групі та у групі з 3а генотипом (р < 0,05) та ІЛ ШОЕ у хворих із 3а генотипом, який був нижчий, ніж у загальній групі (р < 0,05), але не відрізнявся від групи порівняння (р > 0,05); ПІ – з 3а генотипом нижчий в 1,7 раза порівняно з усіма хворими (р < 0,05). Показник ІСЕЛ не змінювався при усіх ступенях активності та не відрізнявся від даних здорових осіб. У пацієнтів із помірною активністю ІА був вищим, ніж у групі порівняння, а ЯІ – нижчий, ніж у загальній групі (р < 0,05). Під час ультразвукового дослідження органів черевної порожнини (незалежно від групи) найчастіше відзначали збільшення розмірів (у 76,26 % осіб) і підвищення ехогенності печінки (у 82,35 % ). Висновки. У хворих на ХВГС переважали астеновегетативний синдром, відчуття тяжкості у правому підребер’ї, збільшення розмірів печінки, кількості лімфоцитів, ШОЕ, підвищення активності трансаміназ. При 1в генотипі частіше виявляли телеангіектазії, при 2 рідше – збільшення розмірів печінки. Лабораторні зміни супроводжувалися: лейкоцитопенією, еритроцитопенією, анемією та тромбоцитопенією; підвищенням вмісту загального білка, активності АЛТ, АСТ, ГГТП. При ХВГС підвищуються показники ентропії лейкоцитарної формули, КР, Ілімф, ІА, ІЛГ та ІЛ ШОЕ. Позитивні показники АNA визначають вірогідно частіше, ніж АМА. Цель исследования - установить особенности течения ХВГС и зависимость изменений интегративных показателей эндогенной интоксикации, неспецифической иммунореактивности и воспаления от генотипа вируса и степени активности. Материалы и методы. Обследовано 287 больных ХВГС и проанализированы их медицинские карты стационарного и амбулаторного больного. В исследование вошло 55 практически здоровых лиц. Кроме общей группы, куда вошли все больные, обследованные были разделены на группы, в зависимости от степени активности (минимальная активность - 210 человек, умеренная - 68, выраженная - 9) и от генотипа вируса (1в - 150 человек, 2 - 19, 3а - 102). Осуществляли клинико-лабораторное обследование согласно протоколу. Также были рассчитаны интегративные показатели тяжести, неспецифической реактивности, индексы активности воспаления и интоксикации. Статистическая обработка полученных результатов осуществлялась в программном обеспечении компьютерных программ MicrosoftOfficeExcel 2010 и IBMSPSSStatistic 23. Результаты. По полу и возрасту группы были репрезентативны. Наиболее часто встречались больные ХВГС с 1в генотипом (52,30%), умеренным фиброзом печени (F2 - 31,25%) и минимальной активностью (73,17%). Наиболее частыми клиническими проявлениями были астено-вегетативный синдром (81,88%) и тяжесть в правом подреберье (64,76%). У больных с ХВГС вызванным различными генотипами клинические данные распределились равномерно (р> 0,05), кроме того, что у обследованных с 1в генотипом чаще, чем в общей выборке, диагностировали телеангиэктазии (в 1,3 раза), со 2 генотипом реже - увеличение размеров печени (в 1,5) (р 0,05) ПИ - с 3а генотипом ниже в 1,7 раза, по сравнению со всеми больными (р 0.05), with the exception of the 1b genotype patients who were diagnosed with telangiectasia 1.3 times more frequently than in the total; and liver enlargement were 1.5 times (p 0.05); IIS with genotype 3a was 1.7 times lower compared with all patients (p