Search

The objective side of a criminal offense is the most important element of the composition of the crime, by which, in the vast majority, one crime differs from another. The Criminal Code of Ukraine contains Art. 209 «Legalization (laundering) of property obtained through criminal means.» In the disposition of this article of the Special Part of the Criminal Code, the legislator described, first of all, the signs of the objective side of the criminal offense. And since the content of the signs of this element is often a criterion for distinguishing adjacent elements of criminal offenses, the clarification of the constituent elements of the objective side of the composition of the crime provided for in Art. 209 of the Criminal Code of Ukraine, will provide an opportunity to provide an accurate legal assessment of a socially dangerous act, provided for in Art. 209 of the Criminal Code of Ukraine. Money legalization or «laundering» is the act of channeling funds obtained from illegal/criminal activities through the financial system in such a way as to give the impression that the funds were obtained from legitimate sources. In Part 1 of Art. 209 of the Criminal Code of Ukraine initially established four forms of the objective party, namely: 1) acquisition of property, in respect of which the actual circumstances testify to its acquisition by criminal means; 2) possession of such property; 3) use of such property; 4) disposal of such property. Next, the legislator provided an open list of ways by which the first four forms of the objective side of criminal legalization can be committed. These methods are: 1) carrying out a financial transaction with property, regarding which the actual circumstances indicate that it was obtained by criminal means; 2) execution of a transaction with such property. The following forms of the objective side of criminal legalization are defined: 5) transfer of property, regarding which the actual circumstances testify to its acquisition by criminal means; 6) change of form (transformation) of such property; 7) committing actions aimed at concealing or disguising: a) the origin of the property, in relation to which the factual circumstances testify to its obtaining by criminal means, b) its possession, c) the right to such property, d) the source of its origin, e) the location. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article provides a systematic analysis of the provisions of the criminal law of Ukraine on liability for acts with property obtained by criminal means. As a result, the author distinguishes a set of criminal law provisions on such acts. This system of provisions is united by the following common features: acts aimed at acquiring or exercising ownership rights to the property obtained by criminal means or aimed at concealing their illegal origin (as a way of concealing the predicate (primary) criminal offense in general); socially dangerous consequences ("infusion" of criminal proceeds into legal circulation), general features of the subject and intentional form of guilt (except for negligence which is possible in the course of legalization of the property obtained by criminal means - art. 209 of the Criminal Code of Ukraine). The criminal law provisions on actions with the property obtained by criminal means, the totality of which has the features of the so-called association of criminal law provisions, include the provisions provided for in: part 5 of Article 27 of the Criminal Code of Ukraine (as a sign of an accomplice); Articles 198, 396 of the Criminal Code of Ukraine (as a sign of involvement in a criminal offense); Articles 199, 209, 256, 306 of the Criminal Code of Ukraine (the so-called secondary independent corpus delicti of criminal offenses). The main distinguishing feature of an act with property obtained by criminal means as part of complicity (part 5 of Article 27 of the Criminal Code of Ukraine), as well as in the case of involvement (Articles 198, 396 of the Criminal Code of Ukraine) and legalization of property obtained by criminal means (Article 209 of the Criminal Code of Ukraine) is that legalization involves only legally defined types of property or property of a certain value, accompanied by threshold or suspicious transactions or financial transactions. Subsidiary application of the Law of Ukraine "On Prevention and Counteraction to Legalization (Laundering) of the Proceeds of Crime, Terrorist Financing and Financing of the Proliferation of Weapons of Mass Destruction" No. 361-IX of December 6, 2019 is mandatory to establish the content of the elements of the crime of "Legalization (laundering) of the proceeds of crime" (Article 209 of the Criminal Code of Ukraine). Accordingly, the acquisition of ownership of other property (which is not the subject of transactions and financial operations which are subject to financial monitoring) or the exercise of ownership powers in relation to such property is covered by the institute of complicity (if the person promised to commit such acts in advance) or the institute of involvement in a predicate criminal offense under Articles 198 and 396 of the Criminal Code of Ukraine (if the person did not promise to commit such acts in advance). [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article reveals the specifics of criminal liability for intentional destruction or damage to someone else's property provided for in Article 194 of the Criminal Code of Ukraine. The problematic issues of the composition of the criminal offense of intentional destruction or damage to someone else's property are analyzed, the difference between this composition and the intentional destruction or damage to property that has special features (objects of the electric power industry, nature reserve fund, archaeological heritage, weapons, military supplies, official documents, military property, etc.). Intentional destruction or damage to someone else's property, which has special features to be qualified according to the special norms provided for by articles: 113, 1941, 252, 258, 292, 298, 338, 357, 360, 378, 399, 411, 437, 433, 438 of the Criminal Code, is proposed. of Ukraine. On the basis of the analysis of judicial practice, it was proposed that in the case of using an explosive device, for the intentional destruction or damage of someone else's property, such actions of the perpetrator must be additionally qualified under Part 1 of Art. 263 of the Criminal Code of Ukraine. The imperfection of the provisions of the current criminal legislation in terms of the formulation of the qualifying signs of intentional destruction or damage to property was revealed. It has been established that the current legislation of Ukraine on criminal responsibility does not include the concept of a generally dangerous method, arson, explosion, the content of the death of people, serious consequences is not disclosed. The concept of a generally dangerous method and its varieties is proposed. The concept of a generally dangerous method and its varieties is proposed. A generally dangerous method of intentional destruction or damage to property is a method that causes property, non-property, physical damage to an individual or legal entity or creates a real danger of causing such damage to two or more people. In order to avoid unnecessary differentiation of criminal law norms, it is proposed to exclude from the Criminal Code of Ukraine articles 347, 3471, 352, and part 2 of Art. 194 of the Criminal Code of Ukraine to add the sign of intentional destruction or damage to someone else's property in connection with the person's performance of official powers or professional duties. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Money laundering is a highly latent criminal activity, therefore, large volumes of funds of criminal origin «contaminate» the global financial system, creating threats to the global economy. In order to increase the effectiveness of prosecution for money laundering of criminal origin, civilized countries are moving to intensify the fight against money laundering and its globalization, which is joined by more and more countries of the world, including Ukraine. For this purpose, general international standards are established and implemented, which must be implemented by countries in their own legal system. The National Legislature, solving these challenges, systematically makes changes to the rule on money laundering, obtained through crime. The article is devoted to the issue of the study of the impact of globalization and harmonization processes taking place in domestic criminal legislation in connection with the European integration direction of Ukraine, on the transformation of the norm, which provides for criminal liability for money laundering of property obtained through criminal means. In this article, the author analyzed the evolution of the norm on money laundering obtained by crime in criminal legislation, starting with its inclusion in the Criminal Code of Ukraine in 2001 and its subsequent transformation, through the prism of pan-European trends in the fight against money laundering (legalization). In addition, the author researched the points of view of domestic scientists and practicing lawyers, their commonality and difference, on the disposition of the article on money laundering (legalization) of property obtained through criminal means, and its development in domestic legislation. Based on the results of the analysis and research, the author of the article made conclusions about the decisive influence of international and European legislation, which regulates the field of combating the money laundering of property obtained through crime, on domestic criminal legislation and the need for further improvement of the norm on criminal liability for the analyzed criminal offense. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Об’єктивна сторона кримінального правопорушення – це елемент складу злочину, за яким у переважній більшості одне кримінальне правопорушення відрізняється від іншого. Особлива частина Кримінального кодексу (далі – КК) України включає ст. 209 «Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом». Законодавець описав в диспозиції цієї статті Особливої частини КК насамперед ознаки об’єктивної сторони кримінального правопорушення. А оскільки зміст ознак цього елементу часто є критерієм розмежування суміжних складів кримінальних правопорушень, з’ясування складових елементів об’єктивної сторони складу, передбаченого ст. 209 КК України, забезпечує точну правову оцінку суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 209 КК України. Легалізація коштів, отриманих злочинним шляхом або «відмивання» грошей – це дії, внаслідок яких кошти, отримані від нелегальних/кримінальних дій проводяться через фінансову систему таким чином, щоб виникло враження, що кошти були отримані із законних джерел. У ч. 1 ст. 209 КК України спочатку закріплено чотири форми об’єктивної сторони досліджуваного складу злочину, а саме: 1) набуття майна, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом; 2) володіння таким майном; 3) використання такого майна; 4) розпорядження таким майном. Далі законодавець передбачив відкритий перелік способів за допомогою яких можуть бути вчинені перші чотири форм об’єктивної сторони злочинної легалізації. Такими способами є: 1) здійснення фінансової операції з майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом; 2) вчинення правочину з таким майном. Наступними формами об’єктивної сторони злочинної легалізації визначено: 5) переміщення майна, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом; 6) зміна форми (перетворення) такого майна; 7) вчинення дій, спрямованих на приховування або маскування: а) походження майна, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, б) володіння ним, в) права на таке майно, г) джерела його походження, ґ) місцезнаходження.

It is indicated that in the early days of June 2024, the judges of the Supreme Court appealed to the members of the Scientific Advisory Council with a request to provide scientific conclusions regarding case No. 466/525/22 (the case concerned the application of the provisions of Part 3 of Article 233 of the Criminal Procedure Code). It emerged from the appeal that the criminal proceedings based on the cassation appeal of the prosecutor against the decision of the Lviv Court of Appeals dated Octobe 2, 2023 were referred to the joint chamber of the Criminal Court of Cassation as part of the Supreme Court. In this scientific publication, the authors attempted to examine the situation that arises during searches in emergency cases within the framework of the problem of prioritizing the protection of human rights. It is argued that given the legal nature and content of the above constitutional provisions, it should be concluded that part three of Article 30 of the Basic Law of Ukraine should be interpreted as a direct effect provision. This means that it prevents a participant in criminal proceedings on the side of the prosecution (prosecutor, investigator, inquirer) from making a decision to enter a person's home or other property unless the case is urgent and the purpose does not comply with the provisions of the said provision of the Constitution of Ukraine, taking into account an individual assessment of the circumstances of a particular case. It is summarized that in the absence of a clear definition of the term «urgent» in the criminal procedure legislation, it is advisable to apply the principle of in dubio pro tributario (priority with the most favorable interpretation of the rule of law)). Given that we are talking about an exceptional case of restriction of the constitutional right to inviolability of the home outside of judicial control, it is important to apply a literal (not extended) interpretation of the content of part three of Article 30 of the Constitution of Ukraine. Therefore, the authorized participants in criminal proceedings, when deciding on an urgent search, are obliged to find out whether the delay during the reasonably foreseeable time required to apply to the investigating judge, obtain a search warrant and conduct it in the normal course of events will inevitably lead to the consequences provided for in Article 30 of the Constitution of Ukraine; what specific circumstances of the case indicate the urgency of the entry into the home or other property, which must be in direct causal connection with the loss (destruction, etc.) of property. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The article is devoted to identifying the features of compensation for destroyed real estate objects due to hostilities, terrorist acts, and sabotage. The civil liability of the state as a subject of responsibility is analyzed in the work. It is determined that the civil liability of the state can be divided depending on the legal status of the state: the liability of the national state; civil liability of a foreign state; liability of the aggressor state. The judicial practice of Ukraine is based on the fact that Russia's consent to be brought as a defendant in cases of compensation for material and moral damage is not required. At the same time, another state must consent to participate in such procedures. It is formulated that within the framework of compensation relations for damaged and destroyed real estate objects due to hostilities, terrorist acts, and sabotage caused by Russia's armed aggression against Ukraine, this compensation is not civil liability. It is emphasized that the Ukrainian state independently compensates for the losses incurred by individuals to protect public relations, ensure human rights, and property turnover. The compensation of this damage is the basis for addressing the aggressor country with a demand for reparations for such damages. It is determined that compensation relations apply exclusively to residential real estate objects and their owners or managers. This approach is somewhat narrow, but it indicates that the state primarily supports the social direction regarding the housing provision of individuals, as housing need is a basic human need. Prospective areas of scientific research in this direction include the justification of compensation to legal entities, the identification of features of the civil process concerning the protection of individuals' rights in compensation payments. Overall, Ukrainian legislation requires further updating in the area of procedures for compensation for destroyed/damaged real estate. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

У статті розкриваються особливості кримінальної відповідальності за умисне знищення чи пошкодження чужого майна передбаченого статтею 194 Кримінального кодексу України. Проаналізовано проблемні питання складу кримінального правопорушення умисного знищення чи пошкодження чужого майна, розкрито відмінність цього складу від умисного знищення чи пошкодження майна, яке має спеціальні ознаки (об’єкти електроенергетики, природно-заповідного фонду, археологічної спадщини, зброя, бойові припаси, офіційні документи, військове майно, тощо). Запропоновано умисне знищення чи пошкодження чужого майна, яке має спеціальні ознаки кваліфікувати за спеціальними нормами передбачених статтями: 113, 1941, 252, 258, 292, 298, 338, 357, 360, 378, 399, 411, 437, 433, 438 Кримінального кодексу України. На підставі аналізу судової практики сформовано запропоновано у разі використання вибухового пристрою, для умисного знищення чи пошкодження чужого майна, такі дії винного необхідно додатково кваліфікувати за ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України. Виявлено недосконалість положень чинного кримінального законодавства в частині формулювання кваліфікуючих ознак умисного знищення чи пошкодження майна. Констатовано, що в чинному законодавстві України про кримінальну відповідальність відсутнє поняття загальнонебезпечного способу, підпалу, вибуху, не розкривається зміст загибелі людей, тяжких наслідків. Запропоновано поняття загальнонебезпечного способу, його різновидів. Загальнонебезпечним способом умисного знищення чи пошкодження майна є спосіб, який спричиняє майнову, немайнову, фізичну шкоду фізичній чи юридичній особі або створює реальну небезпеку спричинення такої шкоди щодо двох чи більше людей. З метою уникнення зайвої диференціації кримінально-правових норм запропоновано виключити з Кримінального кодексу України статті 347, 3471, 352, а ч. 2 ст. 194 Кримінального кодексу України доповнити ознакою умисне знищення чи пошкодження чужого майна у зв’язку з виконанням особою службових повноважень чи професійних обов’язків.

The full-scale military invasion significantly affected the operation of the agricultural sector of the Ukrainian economy, in particular, the management of the assets of business entities. New challenges and threats have appeared related to the destruction of property, its occupation, theft, change in value or write-off. Accordingly, this requires adapting methodical approaches to accounting for the property of agricultural enterprises to the new economic conditions. The article's purpose is to reveal methodical approaches to the accounting of the property of agricultural enterprises, which will ensure the reliability, transparency, relevance and quality of accounting information in martial law conditions. Also, the research aims to identify key models of property accounting in the agricultural sector during the war. The authors analyze the existing legal framework aimed at regulating issues related to the control over property under martial law. Possible models of recognition/termination of accounting of property damaged due to hostilities, stolen or located in temporarily occupied territories, and which are aimed at ensuring proper accounting, control and management of property in martial law conditions, were identified. The key models of recognition and accounting of property (non-current assets, capital investments and stocks) are highlighted depending on the consequences of military actions, which demonstrate how various management decisions made by the management of the enterprise in martial law conditions affect the status of assets. Such models emphasize the importance of implementing a clear and transparent accounting policy that considers the impact of extraordinary circumstances on the enterprise's property and control over it. The accounting, tax and legal consequences of seizure and forced alienation of property under martial law were characterized. Properly organized accounting will help the management of the enterprise make decisions regarding restoration, insurance, and loss replacement, and it will also avoid negative tax and accounting consequences. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Легалізація (відмивання) майна є за своєю природою високо латентною злочинною діяльністю, тому великі обсяги коштів, які мають злочинне походження, «забруднюють» світову фінансову систему, створюючи загрози для світової економіки. З метою посилення ефективності переслідування за відмивання коштів цивілізовані країни рухаються до активізації боротьби з відмиванням брудних активів та її глобалізації, до якої долучаються все більше країн світу, серед яких й Україна. З цією метою встановлюються та впроваджуються загальні міжнародні стандарти, які мають бути імплементовані країнами у власну правову систему. Національний законодавець, вирішуючи ці виклики, систематично вносить зміни до норми з легалізації майна, одержаного злочинним шляхом. Стаття присвячена питанню дослідження впливу глобалізаційних та гармонізаційних процесів, які відбуваються у вітчизняному кримінальному законодавстві у зв’язку із євроінтеграційним спрямуванням України, на трансформацію норми, яка передбачає кримінальну відповідальність за відмивання майна, одержаного злочинним шляхом. У цій статті автором проаналізовано еволюцію норми з легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, у кримінальному законодавстві, починаючи з її включенням до Кримінального кодексу України 2001 року та подальшою трансформацією, через призму загальноєвропейських тенденцій у боротьбі з легалізацією. Крім того, автором досліджено точки зору вітчизняних науковців з кримінального права та практикуючих юристів, їх спільність та відмінність на диспозицію статті з легалізації майна, одержаного злочинним шляхом, та її розвиток у вітчизняному законодавстві. За результатами дослідження автором статті зроблено висновки про вплив міжнародного та європейського законодавства, яке регулює сферу боротьби з легалізацією (відмиванням) майна, одержаного злочинним шляхом, на національне кримінальне законодавство та необхідність подальшого удосконалення норми про кримінальну відповідальність за аналізоване кримінальне правопорушення.

Today, all information on real property rights and their encumbrances and restrictions is entered into a single register - the State Register of Real Property rights and their encumbrances. The Register of Rights will now include information not only about rights to buildings and structures, but also about rights to land plots. The article examines the process of State registration of rights to immovable property and continuous operation of the register during the period of martial law in Ukraine. One of the types of administrative process is the registration proceeding, which covers a wide range of social relations, the participants of which are, on the one hand, executive power bodies and their officials, and on the other hand, natural or legal entities. In the circle of these relations, a system of regulatory and legal acts is being built, detailing the registration procedural relations that were worked out during the writing of this scientific work. Having analyzed the peculiarities of the work of state bodies in war conditions, problems in the activity of the Register of Property Rights to immovable property and the connection between the high-quality work of the register and the protection of the owner's rights to his/her property have been identified. Since the economy of the state nowadays should work better than ever, this question is quite relevant. Today, unfortunately, there are circumstances that cannot be regulated at the state level, planned or minimized. Namely, "air alarms", "damage to energy systems", "damage to means of communication" and the unstable psychological state of the citizens. A number of changes that took place in the legislation over the last period in connection with the beginning of the full-scale invasion of Ukraine were described. The article will examine the mechanism of the Register of Real Property Rights in wartime conditions, identify the weak points of the system, and suggest possible ways of improvement. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Ukraine is in negotiations for deep and comprehensive integration with the EU, which involves adapting standards and rules. The regulation of banks with foreign capital plays a crucial role in this process, being a significant aspect for Ukraine as the country aims to deepen its economic ties with the EU. The research aims to identify the distinctive features and patterns that govern the legal regulation of the activities of foreign banks in EU countries. Historical-legal, special-legal, functional, formal-logical, dialectical-materialistic methods, and a systematic approach were employed in the study. The investigation revealed several directives at the EU level focused on regulating foreign investments and ensuring the security of investment processes within the EU's internal market. The analysis indicated that these directives aim to ensure unity and effectiveness in controlling foreign investments in strategic sectors. They grant member countries the right to take measures to identify and control foreign investments that may pose a threat to security or public order. Additionally, they define obligations regarding information disclosure for foreign investors seeking control over European companies in strategic areas. Furthermore, they regulate financial instruments and services in the EU internal market, including services for foreign investors, and guarantee standards and transparency in operations on EU financial markets. The research concludes that these directives aim to create a unified and secure financial system in the EU, ensuring the protection of strategic sectors from unforeseen external interventions. This study can serve as a valuable tool for government officials, regulators, academics, and financial industry professionals in making informed decisions regarding further reforms and improvements in legislation for banks with foreign capital in the EU. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

In modern conditions of instability in the field of business economic entities are trying to choose effective ways to ensure the implementation of economic obligations. Among other things, their attention is attracted by such methods that provide for the pre-allocation of property, due to which the creditor can satisfy its requirements, which include, in particular, the pledge of property. The article is devoted to the research of pledge of property as one of the ways of realization of ownership in the field of business. The purpose of the research is to specify the legal aspects of the pledge of property as a way to implement the right of ownership in the field of business and the development of proposals to improve its effectiveness under martial law and post-war economic reconstruction of Ukraine. The study summarizes the main scientific developments on the definition of the concept of methods of ensuring the fulfillment of obligations, functions, and types of ways (methods) of ensuring the fulfillment of obligations, on the basis of which it is concluded that the property pledge is inherent in the stimulating and protective function, the content of the property pledge is disclosed. Considerable attention of the study is devoted to the analysis of the issue of the possibility of considering a pledge of property as leading to the alienation of property by the owner, in particular in the context of determining the body that is authorized on behalf of the economic organization to decide on the transfer of property as a pledge. In order to resolve this issue, the current legislation and a significant array of dispute resolution practices were analyzed by economic courts to recognize the property pledge agreements as invalid. Also, in the article attention is paid to the issue of legal consequences of the destruction of pledged property and the search for ways to increase the effectiveness of property pledge as a method to ensure the fulfillment of economic obligations during martial law and the post-war period of economic reconstruction of Ukraine. The authors considered that pledging property is one of the ways to exercise the right of ownership in the business sphere, which consists in preliminary allocation of property of economic entity - pledger, at the expense of which the creditor has the right to satisfy its claims in case of violation of obligation by debtor, in cases provided by law, pledge of property generates additional obligations of pledgee (in particular, to preserve pledged property) and is limited to the following (powers of the property owner). It is also substantiated that in certain cases provided for by law, the transfer of property as a pledge could be regarded as alienation of property by its owner. It is formulated a proposal to increase the efficiency of the pledge as a way of realizing property rights in the field of business under martial law and the post-war restoration of the economy of Ukraine. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Україна конституційно закріпила свої євроінтеграційні прагнення, а тому забезпечення ефективного та належного правового регулювання речових прав на чуже майно в контексті оновлення цивільного законодавства України є важливими питаннями. Проведення реформ у контексті євроінтеграційних процесів покликане змінити та удосконалити підходи як до підстав набуття, так і припинення речових прав на майно. Тому, доцільним є виявлення тенденцій їхнього розвитку з урахуванням пропозицій щодо їх реформування, оскільки будь-яка суттєва зміна в цій сфері неминуче спричинить нову якість правового регулювання досліджуваних відносин. Регулювання речових прав на чуже майно повинно здійснюватися з урахуванням впливу на цю сферу правовідносин «нормативного вмісту» Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. У статті висловлено позицію щодо окремих аспектів правового регулювання набуття права власності за набувальною давністю, сервітуту, емфітевзису, суперфіцію, набуття або збереження майна без достатніх правових підстав. Особливої актуальності у сучасних умовах набувають питання належного правового регулювання примусового припинення речових прав на майно. Відтак, окрему увагу приділено реквізиції як підставі припинення речових прав на майно. Автором зроблено висновок, що відхід від концепції абсолютності права власності диктували зміну та розширення переліку речових прав, який в сучасний період не може вважатися закритим. У Цивільному кодексі України підкреслюється, що законом можуть встановлюватися інші речові права на чуже майно. Трактуючи це положення можна дійти до висновку, що перелік речових прав, визначений в ст. 395 Цивільного кодексу України встановлюється законом, а не домовленістю учасників речових відносин.

Статтю присвячено дослідженню особливостей здійснення реквізиції в умовах воєнного стану. Акцентовано, що незважаючи на принцип непорушності права власності, на законодавчому рівні закріплена можливість примусового оплатного відчуження права власності. Констатовано, що для визначення правомірності втручання у право приватної власності шляхом реквізиції необхідно враховувати критерії трискладового тесту: законність втручання, суспільна необхідність і пропорційність. Підтримано позицію науковців, які стверджують, що підставою реквізиції в умовах воєнного стану є юридичний склад. На основі проведеного аналізу законодавчих положень виокремлено основні ознаки, притаманні реквізиції: покликана задовольняти суспільні інтереси; здійснюється за умови настання чи ймовірності настання надзвичайних обставин; проводиться в адміністративному, а не судовому порядку; спеціальний суб’єкт, уповноважений на прийняття рішення про примусове відчуження; є підставою виникнення права державної власності та припинення права приватної власності; має оплатний характер (попереднє або наступне відшкодування вартості); після припинення надзвичайних обставин колишній власник наділений правом вимоги повернення реквізованого майна, якщо воно збереглося. Підкреслено, що реквізиція повинна супроводжуватися чітким документальним оформленням: для підтвердження факту примусового відчуження майна складається акт, невід’ємним додатком до якого є документ, що містить висновок про вартість майна. Констатовано, що момент припинення права власності у власника та виникнення його у держави пов’язується з датою підписання акту про примусове відчуження майна. Встановлено, що об’єктом реквізиції може бути як індивідуально визначене майно, так і майно, наділене родовими ознаками. Тому запропоновано уніфікувати положення Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» з приписами ЦК України. Підкреслено, що незважаючи на відсутність прямої вказівки у Земельному кодексі України, реквізиція є однією з підстав примусового припинення права власності на земельні ділянки. Зроблено висновок, що здійснення реквізиції є підставою припинення не лише права власності, а й речових прав на чуже майно. Визначено, що власник може оскаржити оцінку реквізованого майна шляхом пред’явлення позову про відшкодування його вартості. Розкрито особливості повернення майна, яке було примусово відчужено поза волею власника. Констатовано, що спір про оскарження актів про примусове відчуження є приватноправовим, оскільки має місце посягання на речове право особи.

Стаття присвячена висвітленню сутності та змісту кримінальних правопорушень кишенькова крадіжка та грабіж-ривок. Автором наголошено, що такий спосіб грабежу, як грабіж – ривок, винний застосовує цей різновид вчинення відкритого викрадення з надією на раптовість посягання, що, як наслідок, зумовить відсутність протидії з боку потерпілого. Проаналізовано питання пов’язані із змістом насильства, яке застосовується при грабежі ривку та встановлено його вплив на кваліфікації вчиненого винною особою діяння. Також автор зазначає, що заподіяне в ході вчинення грабежу – ривка насильство більшістю дослідників пропонують кваліфікувати як окреме необережне посягання на здоров’я (необережні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження). Посягання на власність, тобто сам грабіж-ривок кваліфікують як ненасильницький грабіж. Однак випадки раптового зривання майна, які характеризуються обов’язковим спричиненням фізичної шкоди, оскільки без заподіяння такої шкоди майном заволодіти раптово неможливо, варто кваліфікувати як насильницький грабіж. Водночас необхідно наголосити, що грабіж є кримінальним правопорушенням з матеріальним складом, його вважають закінченим з часу виникнення у винного реальної можливості користуватися чи розпоряджатися вилученим майном. В аспекті питання кваліфікації грабежу – ривка важливим моментом на який потрібно звернути увагу є питання суб’єктивної сторони даного складу кримінального правопорушення, зокрема, обов’язковості чи факультативності у даному корисливого мотиву. Автор акцентує увагу на тому, що найпростіша і, водночас, найпоширеніша форма вчинення крадіжки є кишенькова крадіжка. Присутній потерпілий, часто присутні і сторонні особи, однак ніхто із них не помічає дії злодія. Наголосимо, що коли такі дії помітили сторонні особи і винний про це знає, однак продовжує вилучати майно, таємне викрадення майна переростає у відкрите, тобто крадіжка переростає у ненасильницький грабіж. Водночас, якщо дії винного були помічені сторонніми особами, однак такі особи себе не виявили і винний продовжує вважати, що діє таємно, дії кваліфікують як крадіжку.

Стаття присвячена сутності прокату майна, особливості надання посгуг з прокату майна. Розглянуто підходи до розуміння суті доходів і подана загальна схема класифікації доходів від прокату майна та їх визнання. Розподіл доходів за класифікаційними групами сприятиме належній організації і методиці їх обліку, належній побудові управлінської звітності. Вивчено терміни прокату майна і як вони впливають на облік формування доходів від надання послуг прокату. Запропоновано окремі субрахунки обліку доходів від прокату майна та супутніх послуг, що дасть змогу оперативно реагувати на різні зміни, оцінити ефективність здійснення прокату у розрізі груп майна і напрямів послуг, проводити дієвий оперативний внутрішній контроль та управління діяльністю.

У статті аналізуються особливості співвідношення різних редакцій ст. 209 КК – від 16 січня 2003 року та від 6 грудня 2019 року, а також зміст складів кримінального правопорушення, які передбачались цими редакціями ст. 209 КК. З’ясовується “обсяг” кримінальної протиправності кримінального правопорушення, передбаченого ст. 209 КК в редакції від 16 січня 2003 року. Обґрунтовується, що нова редакція ст. 209 КК від 6 грудня 2019 року передбачає більш широкий зміст (обсяг) відповідного елемента складу кримінального правопорушення, ніж предмет тих самих дій, передбачений попередньою редакцією цієї статті КК від 16 січня 2003 року. Крім цього, доводиться, що змінений механізм легалізації (відмивання) майна, передбачений ст. 209 КК в редакції від 6 грудня 2019 року, порівняно з механізмом легалізації (відмивання) за попередньою редакцією ст. 209 КК від 16 січня 2003 року, є більш широким за своїм змістом (обсягом). Розглядається фактична ситуація, коли діяння, яке було кваліфіковане за ст. 209 КК в редакції від 16 січня 2003 року до набрання чинності новою редакцією цієї статті КК від 6 грудня 2019 року, але після цього ст. 209 КК була викладена у новій редакції. Для правової оцінки цієї ситуації здійснюється наукове тлумачення ч. 2 ст. 4 КК та визначаються особливості застосування ст. 209 КК в редакції від 16 січня 2003 року залежно від тлумачення ч. 2 ст. 4 КК. З’ясовується чи можна застосовувати ультраактивну дію ч. 3 ст. 209 КК в редакції від 16 січня 2003 року, якщо вона включає законодавчі положення, одні з яких поліпшують, а інші – погіршують становище особи, якій інкримінується ч. 3 ст. 209 КК в редакції від 16 січня 2003 року. Робиться висновок, що дія «закону про кримінальну відповідальність» має пов’язуватись з його чинністю згідно з негайною (прямою) та перспективною дією, ретроактивною дією ст. 209 КК в редакції від 6 грудня 2019 року, ультраактивною дією ст. 209 КК в редакції від 16 січня 2003 року. Обґрунтовується неможливість “комбінованого” варіанту застосування ч. 3 ст. 209 в редакції від 16 січня 2003 року та ч. 3 ст. 209 КК в редакції від 6 грудня 2019 року.

Стаття присвячена дослідженню сутності безпеки права власності суб’єктів господарювання. В статті наголошується на тому, що суб’єкт господарювання вправі бути власником будь-якого майна, яке не заборонено законом мати у власності. Майно є необхідною складовою здійснення господарської діяльності. Тому важливим питанням є забезпечення законних прав суб’єктів господарювання на майно. В статті проведений аналіз чинного законодавства України з питань захисту права власності. Зазначено, що Конституцією України встановлено обов’язок держави забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. В статті зазначено, що залежно від видів майно, що може перебувати у власності суб’єкта господарювання, чинним законодавством визначені різні засоби захисту права власності. Зокрема, в статті на прикладі відносин власності на землю наведено різні засоби захисту, враховуючи положення чинного законодавства України. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Основними способами захисту прав на землю є подання негаторного позову до суду, визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують права власників земельних ділянок і землекористувачів. Також окремим видом захисту права власності на землю варто вважати відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. У висновках наголошується на необхідності подальшого вдосконалення механізму застосування норм чинного законодавства України на практиці для забезпечення надійної безпеки права власності.

В умовах боротьби Української Держави проти збройної агресії російської федерації та захисту основоположних цінностей на Європейському континенті важливого значення набувають питання ефективного регулювання приватних відносин, зокрема у зв’язку із припиненням права приватної власності фізичних та юридичних осіб на належне їм майно. Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а право приватної власності є непорушним. Поряд з тим, з метою суспільної необхідності, забезпечення безпеки держави, публічних інтересів може виникати потреба вилучення чи примусового відчуження майна, зокрема, рухомих речей, які належать учасникам цивільних відносин. У такому разі питання належного правового регулювання цих відносин та забезпечення ефективного механізму його дії набувають особливого значення, що підтверджує актуальність цієї проблематики. Цивільний кодекс України вказує, що рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Також, законодавець визначає реквізицію як одну з підстав припинення права власності на майно, а у ст. 353 Цивільного кодексу України деталізує, що така підстава може бути застосована в умовах надзвичайного або воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості, а у разі стихійного лиха, аварії, епідемії епізоотії та за інших надзвичайних обставин з метою суспільної необхідності з попереднім і повним відшкодуванням його вартості. У випадку порушення прав власника майна під час процедури примусового відчуження майна, останній (власник майна) має право на судовий захист і власник реквізованого майна має право оскаржити оцінку, за якою була відшкодована вартість реквізованого майна. В умовах воєнного стану, відповідні положення мають бути законодавчо деталізовані, а права осіб, у яких реквізується майно, нормативно регламентовані. У той же час, право власника реквізованого чи іншим чином примусово відчуженого майна під час дії воєнного стану на оскарження оцінки, за якою була відшкодована вартість реквізованого майна, видається ефективним способом захисту його правомірних інтересів.

У науковій статті акцентується увага на особливій актуальності дослідження забезпечення прав та законних інтересів особи, зниклої безвісти за особливих обставин, в контексті встановлення опіки на майном. Нагальне вирішення питання у законодавчому порядку щодо правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин спричинилося, до низки неточностей, невідповідностей та упущень, які простежуються у положеннях Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» від 12 липня 2018 року № 2505-VIII. Механізм реалізації захисту прав та інтересів осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, значно ускладнюється затягуванням процесу затвердження Положення про Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Позитивно оцінюється законодавче редагування уніфікованого поняття «особи, зниклої безвісти за особливих обставин». Важливою гарантією є те, що набуття правового статусу з моменту внесення відомостей про особу до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин не позбавляє права зацікавлених осіб звернутися із заявою до суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, що дозволяє зреалізувати цілу низку інших особистих майнових та немайнових прав щодо цієї категорії осіб. Констатовано, що опікун має управляти майном не від імені, а в інтересах особи, зниклої безвісти. Передбачувана законодавством можливість звернення із заявою до нотаріуса про встановлення опіки над майном таких осіб, обумовлює доцільність встановлення окремого спеціального порядку вчинення цієї нотаріальної дії. Використання для цього порядку, який застосовується для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, порушує принцип юридичної визначеності та може спричинити численні порушення прав осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Акцентовано увагу на відсутності законодавчо передбачуваного порядку припинення опіки над майном у разі появи особи, зниклої безвісти за особливих обставин. Стверджується про доцільність розробки форми бланку свідоцтва опікуна над майном особи, зниклої безвісти за особливих умов.

У статті здійснено порівняльно-правовий аналіз дефініції «конфіскація», «спеціальна конфіскація». Під спеціальною конфіскацією розуміється примусове безоплатне вилучення за рішенням суду у власність держави певного майна у визначених законом випадках за умови вчинення певного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння. Запровадження спеціальної конфіскації як самостійного інституту кримінального права України є закономірним етапом розвитку вітчизняного кримінального законодавства та, загалом, узгоджується як із сучасними вимогами міжнародно-правових актів, так і практикою застосування спеціальної конфіскації в зарубіжних державах. Визначені умови застосування цього заходу кримінально правового характеру. Дано характеристику правових підстав та видів майна, яке підлягає безоплатному вилученню у осіб, які вчинили злочини. Порівнюючи норми щодо спеціальної конфіскацій в українському законодавстві та кодексах європейських країн, Канаді та США було виокремлено найбільш деталізовану модель такого заходу кримінально-правового характеру. Так у КК Канади все детально урегульовано. Практичний інтерес представляє норма про те, що особу може бути попереджено про конфіскацію її майна, тільки у випадках, коли суд буде переконаний у тому, що вона не стане його трансформувати (знищувати, ділити, продавати тощо). Заслуговує на увагу високий рівень довіри, що існує у канадський судовій системі. Так, майно може бути конфісковано навіть за відсутності доказів, що воно набуте злочинним шляхом, за умови переконання суду у факті злочинного походження майна. У КК Німеччини є положення щодо питань конфіскації майна одержаного злочинним шляхом. Так, якщо предмет не можливо конфіскувати, оскільки він був використаний або зіпсований – то суд може постановити рішення про стягнення його вартості, або таке стягнення може накладатися, як додаткове – тобто стягується і предмет і його вартість (схожі норми є в українському митному законодавстві – коли за недекларування певного об’єкта, що перевозиться через кордон України - конфіскується об’єкт і 100% його вартість).

У статті досліджено механізм правового регулювання майнових відносин партнерів у фактичних сою- зах. Проаналізовано національне законодавство європейських держав, а також рекомендації Комісії з пи- тань європейського сімейного права, розроблено пропозиції для удосконалення національного законодав- ства. Встановлено, що в європейських державах відсутні єдині підходи у правовому регулюванні відносин партнерів у фактичних союзах, зокрема у шести державах такі відносини неврегульовані, в чотирнадцяти країнах такі відносини регулюються різними галузями права, а в дев’яти юрисдикціях є спеціальний право- вий механізм регулювання таких відносин (Швеція, Угорщина, Словенія, Хорватія, Каталонія, Португалія, Шотландія, Ірландія та Фінляндія). Проаналізовано положення ЦК Литви щодо регулювання фактичних шлюбних відносин, а також законо- давство Хорватії, Швеції, Норвегії та інших державах. Виявлено, що у Шотландії цивільні партнерства були дозволені для одностатевих пар ще у 2005 році, а для осіб протилежної статі тільки з 30 червня 2021 року. Обґрунтовано, що в контексті європеїзації приватного права, слушною є позиція про необхідність вне- сення змін до СК України і запровадження терміну «фактичний союз», що рекомендований Комісією з євро- пейського сімейного права у «Принципах європейського сімейного права щодо права власності, утримання та правонаступництва пар у фактичних союзах». Доведено, що у процесі європеїзації приватного права інститут фактичного союзу повинен регулюватися нормами СК України, які із врахуванням рекомендацій Комісії з європейського сімейного права слід удо- сконалити наступним чином: встановити для кваліфікованого фактичного союзу, що будь-який правочин щодо розпорядження правом власності на будинок чи інше житло, в якому партнери проживають, а також на предмети домашнього вжитку, вчиняється зі згоди обох партнерів; гарантувати партнеру право звернутися до суду для надання згоди на розпорядження майном без згоди іншого з партнерів; гарантувати принцип свободи договору між партнерами у фактичних союзах; встановити права на компенсацію за значний внесок у майно (чи бізнес) або професію іншого з партнерів тощо.

The concept of legitimate expectations has entered the domestic scientific community due to the case law of the European Court of Human Rights (ECtHR), at the same time in official/authentic translations of its decisions in Ukrainian, as well as in the scientific literature there are a number of options for translating the term to denote this concept ("lawful anticipation", "rightful expectations", "justified expectations", "legitimate anticipation" etc.), which creates the illusion that these are different legal phenomena. The inconsistency of terminology, as well as the needs of legal practice, actualize attempts to clarify the essence and content of this legal phenomenon. The purpose of the article is to identify, based on the analysis of ECtHR decisions in key cases in which the European Court of Human Rights disclosed the concept of legitimate expectations, a number of criteria that allow a person to argue that he or she has at least a "legitimate expectations" falling within the scope of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (Convention). In the ECtHR case law the concept of legitimate expectations was developed while examining complaints under Article 1 of Protocol No. 1 to the Convention and is much narrower than in the Venice Commission documents such as the 2011 Report on the Rule of Law and the 2016 Rule of Law Checklist, in which legitimate expectations are seen as part of the principle of legal certainty, along with res judicata, the enforcement of final judgments and other elements of that principle, and in which there is no indication that the undertakings or promises held out by the state to individuals should in general be honoured (the notion of the 'legitimate expectation') applies only to property or economic aspects. Given that the Convention protects existing rights and Article 1 of Protocol No. 1 to the Convention does not guarantee, as such, a right to acquire property, ie protects not a hypothetical possibility but "existing possessions" and assets, including specific property claims, it is necessary that the "legitimate expectation" 'must be of a nature more concrete than a mere hope' (see Gratzinger and Gratzingerova, § 73; Kopecký v. Slovakia, § 49). [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Introduction. The article examines the economic nature and main purpose of non-financial assets, the classification of non-financial assets according to different approaches, the relationship between public sector accounting and the management of non-financial assets. Methods. Methods of induction, deduction, comparison and synthesis have been used in the study of the economic essence and in the elaboration of the author's definition of «non-financial assets». Methods of analysis, comparison and synthesis have been applied in the study of the classification of non-financial assets and in the elaboration of author's proposals for the treatment of non-financial assets in the management of public sector institutions. Results. As a result of the study, an author's interpretation of the economic essence of non-financial assets has been defined, taking into account domestic and international practices, the classification of non-financial assets has been systematized and generalized. It is also identified the characteristics and impact of accounting for non-financial assets on the management of public sector entities. Discussion. The treatment of non-financial assets is important for the effective management of both public institutions and the public sector as a whole. This is why further research on the relationship between accounting and management of public sector institutions based on accounting information as well as the identification of major normative regulatory areas for the disclosure of non-financial assets of public institutions in sub-accounts is warranted. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The modern doctrine of property law in Ukraine shall be reconsidered from the perspective of understanding the right to property as The purpose of the article is (a) to outline the approach of the European Court of Human Rights to addressing applications under Article 1 of Protocol No 1 to the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and (b) to analyse the horizontal effect of the right peaceful enjoyment of property. While deciding on the applications pertaining to protection of property, the ECtHR utilizes a sophisticated algorithm comprising a sequence of yes-or-no questions, where the transition to each subsequent question is preconditioned by affirmative answer to the previous one: (1) Was there any property rights? (2) Has there been an interference with property rights? (3) Was the interference lawful? (4) Did the intervention have a legitimate aim? (5) Was the interference proportionate to the aim pursued? According to this algorithm, if the answer to the first four questions is "yes" and to the last, fifth, is "no", the ECtHR finds that the respondent State has violated applicant's right to peaceful enjoyment of property. In all other cases there is no violation. If, within the jurisdiction of the State, an individual may infringe the property rights of another without any liability for the former and any remedy for the latter, the State may be reasonably blamed for it, since the situation may indicate that either there is no legislation prohibiting the infringement, or the cases of infringement are not investigated or the courts do not properly apply the provisions of the respective legislation. Correcting these defects of "State's work" certainly has an impact on horizontal relations and is perceived by private persons in their relations with each other. Tectonic shift in the national doctrine of property rights manifests itself in the new perspective on property: the property is no longer seen as either an exclusively civil or an exclusively national legal institution. Like a number of other private law institutions, property is being constitutionalized. Any dispute over property rights receives a new perspective in terms of fundamental human rights. And it is true not only with regard to vertical relations of individual vis-à-vis public authority, but also with regard to relations of private persons between themselves (horizontal). The horizontal effect of human rights is achieved through the concept of positive obligations of the state being applied by the Supreme Court and by the implementation of the proportionality test in domestic jurisprudence. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Стаття присвячена дослідженню методичних підходів до аналізу витрат при управлінні об’єктами нерухомості. Автором проаналізовано структуру цін, витрат та доходів на прикладі підприємства елеваторного господарства. Зазначено, що склад та структура витрат мають галузеві особливості, що суттєво ускладнює розрахунки. Автором розкрито наповнення статей калькуляції витрат, які складаються з: амортизації обладнання; витрат на оплату праці працівників; витрат на електроенергію; матеріальних витрат; витрат на послуги сторонніх організацій. Запропоновано застосування методів аналізу чутливості, диференціації ставки дисконту, аналізу беззбитковості щодо визначення критичних витрат елеваторної нерухомості та розробки стратегії їх зменшення. На основі проведених розрахунків, визначено процедури при розробці стратегії зниження витрат, основними з яких є: аналіз фінансового звіту, складання рейтингу витрат, формування технічних вимог до засобів мінімізації витрат, обґрунтування напрямків оптимізації витрат, поєднання організаційних та технічних способів оптимізації, визнання найвищої цінності людських ресурсів, запровадження практики проведення щорічного зовнішнього аудиту та інші. Запропоновано такі шляхи зменшення загальних витрат: здійснення капіталовкладень в механізацію та автоматизацію виробничих процесів; використання альтернативних джерел енергії, використання вітчизняних якісних аналогів іноземного обладнання, з доступними і порівняно недорогими запчастинами та сервісними послугами.

Доведено, що відумерлість майна є спеціальним правовим статусом, у якому відсутній зв’язок між об’єктом та суб’єктом володіння. Відсутність зв’язку в правовому статусі відумерлого майна обумовлюється його відмиранням унаслідок відсутності приватного інтересу до опанування об’єктом власності у зв’язку з відсутністю волевиявлення суб’єкта – потенційного володільця та відмовою суб’єктів від прийняття у власність об’єкта на підставі спадкування.

Проаналізовано та визначено спеціальну цивілістичну категорію, розглянуто характеристики окремих видів договору оренди. Встановлено зв’язок між учасниками договорів та правове регулювання останніх. Проаналізовано поняття «будівля», «споруда», «нежитлове приміщення» залежно від мети використання та встановлено співвідношення цих категорій.

Copyright of Financial & Credit Activity: Problems of Theory & Practice is the property of University of Banking of the National Bank of Ukraine and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

The problem of forming of a strong insurance market is critical to address the domestic economy. By providing the services through insurance coverage insurance companies reduce the financial risk of entities and generate significant amounts of investment resources to finance the national economy. Citizens property insurance is an essential component in ensuring the social protection of both individuals and legal entities and improving their welfare. Therefore, the improvement of property insurance and its impact on the domestic insurance market is a key issue today. The article is a study of theoretical principles of disclosure of economic essence of property insurance in the current market conditions and clarifying major issues of property insurance in Ukraine. The following methods were used in the study: systematic approach, theoretical generalization and comparison, analysis and synthesis.Property insurance - is the insurance industry, which is the object of the insurance relationship of property interests that do not contradict the legislation of Ukraine related to the possession, use and disposal of property of legal entities or individuals which shall be based on voluntary agreement concluded between the insurer and insurer. In a market economy, insurance industry plays an important role in society.The main problems that hinder the development of property insurance in Ukraine are: low level of household income level, low level of insurance culture, decrease of insurance payments from insurance companies to reduce the number of concluded contracts, breach of obligations by some insurers, the release of a significant number of staff in the insurance market, the inability to return the insurance reserves that have been placed on deposit accounts in banks due to the crisis and others. However, these problems are not fully affect the development of the insurance market in property insurance and is proving to review statistical data for the past periods of insurance companies. Directions for improvement of this type of insurance can be: clear regulation of organizational and economic issues of property insurance; development of transparent and acceptable rules of property insurers scope of insurance services; increase financial stability and sustainability performance of insurance companies; conduct research study on staff development insurers and insurance brokers. For further developments in the field of property insurance the following objectives can be offered: to investigate in more detail the historical experience of formation of the system of insurance protection of individuals’ and legal entities’ property; identify the characteristics and trends of property insurance in Ukraine insurance market in recent years and forecast for the further development; explore the range of services on property insurance offered by the Ukrainian insurers and new offerings.

Copyright of Financial & Credit Activity: Problems of Theory & Practice is the property of University of Banking of the National Bank of Ukraine and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Copyright of Scientific Proceedings of Ostroh Academy National University Series, Economics is the property of National University of Ostroh Academy and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

Copyright of Ekonomika APK is the property of Economy of Argo-Industrial Complex and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)

В статті розглянуті національні інтереси в сфері майнової безпеки громадян, суб’єктів господарювання і держави. Наголошено, що майнова безпека є неодмінною складовою безпеки людини. Доведено, що низький рівень життя населення, соціальна нерівність і зубожіння населення є загрозою фінансовій безпеці громадян і економічній безпеці держави. З’ясовано сутність бідності, виявлено її різновиди та існуючі підходи до визначення її межі, наведено оцінки рівня бідності в світі загалом, а також в країнах ЄС, США, Південній Азії та Африці, Росії і Україні. Проаналізовані існуючі погляди на сутність майнової безпеки громадян та запропоновано її авторське визначення. Представлене авторське бачення чинників, що зумовлюють стан майнової безпеки громадян. Визначені наявні і потенційно можливі загрози майновій безпеці громадян та запропоновано перелік індикаторів для визначення її рівня.

Проаналізовані окремі економічні характеристики юридичної особи. Досліджено питання власності як передумови виникнення та функціонування юридичної особи, відділення майна через конструкцію юридичної особи як економічний спосіб ухилення від відповідальності її учасників та вивчення юридичної особи як системи контрактів. Виділено фактори, що зумовлюють економічну складову юридичної особи: відносини власності як передумова виникнення та функціонування юридичної особи; відділення майна через конструкцію юридичної особи як економічний спосіб ухилення від відповідальності її учасників; юридична особа як система контрактів.Зроблено висновки, що: власність у рамках юридичної особи як економічна категорія виконує певну функцію, яка полягає у формуванні значного за обсягом капіталу на найвигідніших для всіх осіб, втягнутих у цей процес, умовах з метою максимально прибуткового його використання; виходячи з економічної складової, можна стверджувати, що юридична особа є виключно інструментом відокремлення майна, що здійснюється з метою обмеження ризику його втрати у процесі певної діяльності реальної (фізичної) особи; юридичну особу з економічного погляду можна розуміти як систему контрактів, що зумовлено взаємозв’язками між її засновниками (учасниками), особами, які нею управляють (менеджерами), і самою юридичною особою.

The problem of legal regulation of civil legal relations in Ukrainian society during the German occupation has not been properly reflected in the works of the researchers. Some aspects of this problem were found in several publications of O. Honcharenko and M. Kunitsky. Therefore, the subject of this publication is relevant and, in our opinion, does not raise any objections. Analyzing the Provisional Rules on the Civil Law of the Kyiv City Council, it can be concluded that they regulated mainly only the sphere of obligations, inheritance law and general civil law. In the Provisional Rules on material civil law, the following main types of contracts were defined: purchase, sale, exchange, hire, supplies, loans, «security» and orders. To sum up, the rules are sufficiently general, there are gaps and inaccuracies. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

The issue of debt repayment to creditors is an inseparable element of the economic domain, since economic activities always presuppose the involvement of business entities which may not be able to fulfill their obligations. The institution of bankruptcy, which is usually a creditor's last hope for debt repayment, is currently subject to many complaints on the part of Ukrainian business entities as well as foreign investors, despite numerous amendments to insolvency legislation. The statistical data eloquently demonstrate that rehabilitation procedures applied to the debtor in bankruptcy have low efficiency and this institution is unattractive for creditors. This issue is of a complex nature and requires the development of a comprehensive concept for improvement of insolvency legislation. The purpose of this article is to develop the concept for improvement of insolvency legislation. The author studies the terms upon which bankruptcy proceedings are commenced, and suggests that the procedure for commencement of bankruptcy proceedings may be simplified by leaving only the availability of a court decision on money recovery from the debtor as a requirement thereof. The author also analyses the challenging issues associated with the pledged property sale in a bankruptcy case. Based on the results of his study, the author concludes that practical application of the current insolvency legislation highlighted that rehabilitation procedures to which the debtor is subjected in bankruptcy have low efficiency and this institution is unattractive for creditors. The concept of insolvency legislation improvement should be aimed at overcoming the following problematic aspects: complicated access to the commencement of bankruptcy proceedings ensuing from a large scope of undisputed creditor claims required to commence bankruptcy proceedings, and the binding requirement to commence enforcement proceedings against the debtor; a long period of the liquidation procedure resulting from the possibility of a long period during which interim court decisions in the bankruptcy case may be appealed against; delays in the process of debtor's property sale by secured creditors and the over-regulated procedure of bankrupt's property sale; and impossibility of compulsory liquidation of debtors which have a small debt. [ABSTRACT FROM AUTHOR]

Copyright of Financial & Credit Activity: Problems of Theory & Practice is the property of University of Banking of the National Bank of Ukraine and its content may not be copied or emailed to multiple sites or posted to a listserv without the copyright holder's express written permission. However, users may print, download, or email articles for individual use. This abstract may be abridged. No warranty is given about the accuracy of the copy. Users should refer to the original published version of the material for the full abstract. (Copyright applies to all Abstracts.)