Search

Dit boekje is verslag van het CHANGE! (Conscious Health dAta shariNg in movinG RottErdam!) project dat is uitgevoerd in 2021-22 in het kader van een Open Mind subsidie van het Convergence programma dat ten doel heeft samenwerking tussen TU Delft, Erasmus Universiteit Rotterdam en Erasmus Medisch Centrum te bespoedigen. Het stimuleert allianties van onderzoekers van de verschillende universiteiten om in samenwerking met publieke en private partners innovatieve bijdragen te leveren aan urgente en complexe maatschappelijke uitdagingen, zoals klimaatverandering, duurzaamheid, gezondheidszorg, verstedelijking en digitalisering. Dit (kleine, verkennende) interdisciplinaire project, uitgevoerd binnen het Health & Technology programma, betreft een onderzoek naar hoe een publieke datado-natiepraktijk ten behoeve van gezondheid en welzijn eruit zou kunnen zien. Het is een ultiem Convergence-project, omdat het grensoverschrijdend is voor elk van de participerende instituten en kennisdomeinen en expertise van het team. Binnen CHANGE! zijn onder andere de medische, ethische, sociaal-maatschappelijke, politieke en ruimtelijke (en niet strikt de technische) aspecten van het verzamelen en werken met gezondheidsdata verkend.

Autoimmunity involves a misdirection of the body’s immune system against its own tissues, cau­sing a large number of diseases. Various autoimmune disorders are associated with each other but it is very rare to see multiple autoimmune diseases in one patient. Multiple autoimmune syndrome (MAS) is a condition characterized by 3 or more autoimmune disorders in the same individual. Familial, immunologic and infectious factors are implicated in the development of MAS. Here we report a case of co-existence of five autoimmune diseases in a 33-year-old woman, namely type 1 diabetes mellitus, autoimmune hypothyroidism, systemic lupus erythematosus, rheumatoid arthritis and celiac disease which leads to the final diagnosis of multiple autoimmune syndrome type 3 with celiac disease. Patients with a single autoimmune disorder are at 25% risk of developing other autoimmune disorders. The present case draws clinicians’ attention to the need for continued surveillance for the development of new autoimmune disease in predisposed patients. The possibility of 3 or more autoimmune disorders occurring in the same patient cannot be fortuitous and suggests a pathogenic relationship between each of them. Presence of an autoimmune disease should elicit vigilance for another one. Occurrence of multiple autoimmune phenomena indicates the need for continued surveillance for the development of new autoimmune disease in predisposed patients. Early identification of the individual disease of MAS is needed in order to decrease the morbidity and mortality associated with MAS. Our case report is of interest because of the rare association of 5 autoimmune disorders. These autoimmune diseases in the described case led to diagnosis of multiple autoimmune syndrome type 3 with celiac disease. Moreover, this case of MAS highlights the importance of a good clinical surveillance in patients with one autoimmune disorder because they have a higher risk of developing another autoimmune disease, even rarely as, Аутоиммунитет подразумевает патологический сбой иммунной системы организма, направленный против собственных тканей, что вызывает большое количество заболеваний. Различные аутоиммунные расстройства связаны между собой, но редко можно наблюдать несколько аутоиммунных заболеваний у одного пациента. Аутоиммунный полигландулярный синдром (АПС) — это состояние, характеризующееся тремя или более аутоиммунными нарушениями у одного человека. Семейные, иммунологические и инфекционные факторы вовлечены в патогенез АПС. Авторы описывают клинический случай одновременного наличия пяти аутоиммунных заболеваний у 33-летней женщины, а именно: сахарного диабета 1-го типа, аутоиммунного гипотиреоза, системной красной волчанки, ревматоидного артрита и целиакии, что обусловило окончательный диагноз: аутоиммунный полигландулярный синдром 3-го типа с целиакией. Пациенты с одним аутоиммунным расстройством имеют повышенный на 25 % риск развития других аутоиммунных нарушений. В этом случае клиницисты подчеркивают необходимость постоянного наблюдения за развитием новых аутоиммунных заболеваний у предрасположенных к ним пациентов. Возможность возникновения трех или более аутоиммунных нарушений у одного пациента не может быть случайностью и свидетельствует о патогенетической связи между каждым из них. Наличие одного аутоиммунного заболевания уже настораживает относительно появления другого. Возникновение аутоиммунных полигландулярных симптомов свидетельствует о необходимости постоянного наблюдения за развитием новых аутоиммунных заболеваний у предрасположенных к ним пациентов. Ранняя идентификация отдельного случая АПС необходима для снижения заболеваемости и смертности, связанных с АПС. Описанный клинический случай представляет интерес вследствие редкой ассоциации сразу 5 аутоиммунных расстройств. Эти заболевания у одного пациента позволяют диагностировать аутоиммунный полигландулярный синдром 3-го типа с целиакией. Более того, данный случай АПС подчеркивает важность надлежащего клинического н, Автоімунітет передбачає патологічний збій імунної системи організму, спрямований проти власних тканин, що спричиняє велику кількість захворювань. Різні автоімунні розлади пов’язані між собою, але нечасто можна спостерігати декілька автоімунних захворювань в одного пацієнта. Автоімунний полігландулярний синдром (АПС) — це стан, що характеризується трьома або більше автоімунними порушеннями в однієї людини. Сімейні, імунологічні та інфекційні фактори залучені в патогенез АПС. Автори описують клінічний випадок одночасної наявності п’яти автоімунних захворювань у 33-річної жінки, а саме: цукрового діабету 1-го типу, автоімунного гіпотиреозу, системного червоного вовчака, ревматоїдного артриту і целіакії, що обумовило остаточний діагноз: автоімунний полігландулярний синдром 3-го типу з целіакією. Пацієнти з окремим автоімунним розладом мають підвищений на 25 % ризик розвитку інших автоімунних порушень. У цьому випадку клініцисти підкреслюють необхідність постійного спостереження за розвитком нових автоімунних захворювань у схильних до них пацієнтів. Можливість виникнення трьох або більше автоімунних розладів у одного пацієнта не може бути випадковістю і свідчить про патогенетичний зв’язок між кожним із них. Наявність одного автоімунного захворювання вже насторожує стосовно появи іншого. Виникнення автоімунних полігландулярних симптомів свідчить про необхідність постійного спостереження за розвитком нових автоімунних захворювань у схильних до них пацієнтів. Рання ідентифікація окремого випадку АПС необхідна для зниження захворюваності та смертності, пов’язаних з АПС. Описаний клінічний випадок становить інтерес внаслідок рідкісної асоціації відразу 5 автоімунних розладів. Ці автоімунні захворювання в одного пацієнта дозволяють діагностувати автоімунний полігландулярний синдром 3-го типу з целіакією. Більше того, цей випадок АПС підкреслює важливість належного клінічного спостереження за пацієнтами з одним автоімунним розладом, оскільки вони мають більший ризик розвитку ін

Hypertriglyceridemia is defined as a value of fasting serum triglyceride over 150 mg/dl. The classification of hypertriglyceridemia according to the Endocrine Society includes mild and moderate hypertriglyceridemia, severe hypertriglyceridemia and very severe hypertriglyceridemia. Mild and moderate hypertriglyceridemia increases the risk for cardiovascular events while severe and very severe hypertriglyceridemia is a risk factor for acute pancreatitis. Conventional pharmacological therapy of hypertriglyceridemia includes fibrates, niacin, statins, ezetimibe, and omega-3 fatty acid. Other triglyceride-lowering therapies are represented by plasmapheresis and lipoprotein lipase gene therapy. The present work refers to a 55-year-old man without a history of family diabetes mellitus (DM), dyslipidemia, premature coronary artery disease, diagnosed with type 2 DM in 2016, from 2018 on insulin treatment; he was hospitalized for endocrine evaluation. The patient had a history of high blood pressure for approximately 15 years, chronic kidney disease, very severe hypertriglyceridemia, and chronic obstructive pulmonary disease. The patient followed treatment with hypoglycemic, hypolipemic, low-salt diet, fibrates, statins, omega-3 fatty acid., Гипертриглицеридемия определяется как уровень триглицеридов сыворотки крови натощак более 150 мг/дл. Современная классификация включает легкую и умеренную, тяжелую и очень тяжелую гипертриглицеридемию. Легкая и умеренная гипертриглицеридемия повышает риск сердечно-сосудистых событий, тогда как тяжелая и резко выраженная является фактором риска острого панкреатита. Обычная фармакотерапия гипертриглицеридемии включает фибраты, ниацин, статины, эзетимиб, омега-3 жирные кислоты. Другие способы, которые позволяют снизить уровень триглицеридов, представлены плазмаферезом и терапией липопротеиновой липазой. Описан клинический случай 55-летнего мужчины без анамнеза семейного сахарного диабета (СД), дислипидемии, ранней ишемической болезни сердца. СД 2-го типа диагностирован в 2016 году; с 2018 года пациент получает инсулинотерапию. В анамнезе артериальная гипертензия в течение примерно 15 лет, хроническая болезнь почек, резко выраженная гипертриглицеридемия, хроническая обструктивная болезнь легких. Пациент придерживался лечения гипогликемической, гиполипидемической диетой с низким содержанием соли, препаратами фибратов, статинов, омега-3 жирной кислоты., Гіпертригліцеридемія визначається як рівень тригліцеридів сироватки крові натще понад 150 мг/дл. Сучасна класифікація включає легку та помірну, тяжку та дуже тяжку гіпертригліцеридемію. Легка й помірна гіпертригліцеридемія підвищує ризик серцево-судинних подій, тоді як тяжка й різко виражена є фактором ризику гострого панкреатиту. Звичайна фармакотерапія гіпертригліцеридемії включає фібрати, ніацин, статини, езетиміб, омега-3 жирну кислоту. Інші способи, які дозволяють знизити рівень тригліцеридів, представлені плазмаферезом та терапією ліпопротеїновою ліпазою. Описаний клінічний випадок 55-річного чоловіка без анамнезу родинного цукрового діабету (ЦД), дисліпідемії, ранньої ішемічної хвороби серця. ЦД 2-го типу діагностований у 2016 році; із 2018 року пацієнт отримує інсулінотерапію. В анамнезі: артеріальна гіпертензія протягом приблизно 15 років, хронічна хвороба нирок, різко виражена гіпертригліцеридемія, хронічна обструктивна хвороба легень. Пацієнт дотримувався лікування гіпоглікемічною, гіполіпідемічною дієтою з низьким умістом солі, препаратами фібратів, статинів, омега-3 жирної кислоти.

Background. Hyperprolactinemia can lead to negative cardiovascular events in patients with coronary heart di­sease and slow down the regeneration of the gastrointestinal tract mucous membrane. The purpose of the study was to determine the possible relationship between prolactin levels and the results of Holter electrocardiography (ECG) monitoring in patients with stable angina and gastroesophageal reflux disease (GERD). Materials and methods. The study included 118 patients with angina pectoris of I–II functional class. Of these, 88 patients with stable angina and comorbid GERD (A, B, C) were included in the second group, and 30 patients with isolated stable angina formed the first group. All patients who were included in the study prior to treatment were evaluated for serum prolactin levels and Holter ECG monitoring. Results. In patients with stable angina and GERD, prolactin levels exceed the norm and were higher than that of the group with isolated stable angina (p < 0.05), as well as the number of episodes of painful and painless myocardial ischemia and their duration (p < 0.05). The presence of a comorbidity with GERD provokes an increase in the total duration of ischemic episodes per day in patients with stable angina compared to the results in patients without GERD. Conclusions. A strong direct linear relationship was found between prolactin serum levels and the number of episodes of painful myocardial ischemia per day in patients with stable angina and GERD, and between the total duration of episodes of myocardial ischemia and prolactin le­vels. The presence of comorbid GERD in patients with stable angina provokes an increase in the total duration of ischemic episodes per day in these persons compared to those without GERD. The correlation between the total duration of episodes of myocardial ischemia and prolactin level in the blood serum is high in patients with angina pectoris and comorbid GERD., Актуальность. Гиперпролактинемия может приводить к возникновению сердечно-сосудистых событий у пациентов с ишемической болезнью сердца и замедляет процесс регенерации слизистой оболочки желудочно-кишечного тракта. Цель исследования: определить возможную взаимосвязь между уровнем пролактина и результатами холтеровского мониторирования ЭКГ у больных стабильной стенокардией напряжения (ССН) и гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью (ГЭРБ). Материалы и методы. В исследование включены 118 больных стабильной стенокардией напряжения I–II функционального класса в возрасте от 48 до 79 лет. Из них 30 больных изолированной ССН сформировали первую группу, 88 больных ССН с коморбидной ГЭРБ (А, В, С) вошли во вторую группу исследования. Всем больным, которые были включены в исследование, до начала лечения определили сывороточный уровень пролактина и провели холтеровское мониторирование ЭКГ. Результаты. У больных ССН и ГЭРБ уровень пролактина превышает показатель нормы и показатель уровня пролактина в группе с изолированным течением ССН (р < 0,05), как и число эпизодов болевой, безболевой ишемии миокарда и их продолжительность (р < 0,05). Наличие коморбидной ГЭРБ провоцирует рост суммарной продолжительности эпизодов ишемии в сутки у пациентов с ССН по сравнению с результатами пациентов без ГЭРБ. Выводы. Установлена сильная прямая линейная связь между уровнем пролактина сыворотки крови и количеством эпизодов болевой ишемии миокарда в сутки у больных ССН и ГЭРБ и между суммарной продолжительностью эпизодов ишемии миокарда и уровнем пролактина. Наличие коморбидной ГЭРБ у больных стабильной стенокардией напряжения провоцирует рост суммарной продолжительности эпизодов ишемии в сутки у пациентов с ССН по сравнению с результатами лиц без ГЭРБ. Корреляционная зависимость между суммарной продолжительностью эпизодов ишемии миокарда и уровнем пролактина сыворотки крови повышена у больных ССН в условиях коморбидной ГЭРБ., Актуальність. Гіперпролактинемія може призводити до виникнення негативних серцево-судинних подій у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та сповільнювати процес регенерації слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Мета дослідження: визначити можливий взаємозв’язок між рівнем пролактину та результатами холтерівського моніторування ЕКГ у хворих на стабільну стенокардію напруження (ССН) та гастроезофагеальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ). Матеріали та методи. У дослідження включені 118 хворих на стабільну стенокардію напруження І–ІІ функціонального класу віком від 48 до 79 років. Із них 30 хворих з ізольованою ССН сформували першу групу, 88 хворих на ССН із коморбідною ГЕРХ (А, В, С) увійшли до другої групи дослідження. Усім хворим, які були включені в дослідження, до початку лікування визначили сироватковий рівень пролактину та провели холтерівське моніторування ЕКГ. Результати. У хворих на ССН та ГЕРХ рівень пролактину перевищує показник норми та є вищим за рівень пролактину у групі з ізольованим перебігом ССН (р < 0,05), як і число епізодів больової, безбольової ішемії міокарда та їх тривалість (р < 0,05). Наявність коморбідної ГЕРХ провокує зростання сумарної тривалості епізодів ішемії на добу в пацієнтів, хворих на ССН, порівняно з результатами тих, у кого ГЕРХ відсутня. Висновки. Установлено сильний прямий лінійний зв’язок між рівнем пролактину сироватки крові та кількістю епізодів больової ішемії міокарда за добу у хворих на ССН та ГЕРХ і між сумарною тривалістю епізодів ішемії міо­карда та рівнем пролактину. Наявність коморбідної ГЕРХ у хворих на стабільну стенокардію напруження провокує зростання сумарної тривалості епізодів ішемії на добу в таких пацієнтів порівняно з хворими без ГЕРХ. Кореляційна залежність між сумарною тривалістю епізодів ішемії міокарда та рівнем пролактину сироватки крові є високою у хворих на ССН за умов коморбідної ГЕРХ.

Background. In recent years, the incidence of thyroid gland pathology has increased in Ukraine. The absolute number of cases of thyroid diseases in Ukraine over the past 10 years has increased from 689,000 to 1,486,000, according to the prevalence rates, that is 941.6 and 4,210.4 cases per 100,000 of population, respectively. Thyroid pathology with its total frequency in the population (as of 01.01.2018) is 46 % of the total endocrinological morbidity and takes the first place among endocrinopathies. The main cause is imbalance of trace elements and vitamins in the diet against the environmental degradation and technogenic pollution. The purpose of the work was to evaluate the iodine deficiency degree in the population of the Western region of Ukraine. Materials and methods. The iodine supply in the population was assessed among the representative groups: the pregnant women (19–44 years) in the first trimester of pregnancy and the children of school age (12–14 years), residing in the Western region of Ukraine. Assessment of iodine supply was performed using epidemiological indicators: neonatal screening of thyroid-stimulating hormone concentration in newborns, goitre frequency found by palpation, ultrasonographic examination of the thyroid gland and the median of the urinary iodine excretion. Results. The frequency of hyperthyrotropinemia was 3.52 ± 0.30 %, which corresponds to a slight degree of iodine deficiency. The results of ultrasonographic examination revealed the goitre frequency in 38 % of children, and in 36 % of pregnant women, which corresponded to the severe degree of iodine deficiency in the region. The results of the median of ioduria in children showed an inadequate iodine content in 20 % of cases, and the urinary iodine concentration was on average 99.69 ± 35.42 μg/l. Lack of iodine in the diet of pregnant women was found in 43.3 % of the examined women (median of ioduria 81.96 ± 42.53 μg/l). The normal iodine concentration was found in 26.7 % of ca, Актуальность. В Украине за последние годы наблюдается рост тиреоидной патологии. Абсолютное количество случаев заболеваний щитовидной железы за последние 10 лет возросло с 689 000 до 1 486 000, согласно данным относительно распространения, что составляет 941,6 и 4210,4 случая на 100 000 населения соответственно. Частота патологии щитовидной железы (по состоянию на 01.01.2018) составляет 46 % от всех эндокринологических заболеваний и занимает первое место среди них. Основной причиной является несбалансированность микроэлементного и витаминного состава в рационе на фоне ухудшения экологической ситуации и техногенного загрязнения окружающей среды. Целью исследования было оценить степень йодного дефицита у населения западного региона Украины и предоставить теоретическое обоснование дальнейшего преодоления йододефицитных состояний. Материалы и методы. Изучение состояния йодного обеспечения населения проводили среди беременных женщин в первом триместре беременности и детей школьного возраста, проживающих в западном регионе Украины. Йодное обеспечение оценивали с использованием неонатального скрининга концентрации тиреотропного гормона у новорожденных, данных относительно частоты зоба по результатам пальпаторного обследования, ультрасонографического обследования щитовидной железы и медианы экскреции йода с мочой. Результаты. По данным неонатального скрининга частота гипертиреотропинемии составляла в среднем 3,52 ± 0,30 % в популяции, что соответствует легкой степени йодной недостаточности. По результатам ультрасонографического обследования щитовидной железы частота выявления зоба у детей составляет 38 %, а у беременных женщин — 36 %, что характерно для тяжелой степени йодного дефицита. Результаты определения медианы йодурии у детей показали недостаточное йодное обеспечение у 20 %, концентрация йода в моче в среднем составляла 99,69 ± 35,42 мкг/л. У 30 % детей наблюдалось избыточное поступление йода в организм, и 50 % обследованных детей имели оптимальное обеспечение йодом., Актуальність. В Україні за останні роки спостерігається зростання частоти тиреоїдної патології. Абсолютна кількість випадків захворювання щитоподібної залози за останні 10 років зросла з 689 000 до 1 486 000, згідно з даними щодо поширення, що становить 941,6 і 4210,4 випадку на 100 000 населення відповідно. Частота патології щитоподібної залози (станом на 01.01.2018) становить 46 % від усіх ендокринологічних захворювань і посідає перше місце серед них. Основною причиною є незбалансованість мікроелементного і вітамінного складу в раціоні на тлі погіршення екологічної ситуації та техногенного забруднення довкілля. Метою дослідження було оцінити ступінь йодного дефіциту в населення західного регіону України та надати теоретичне обґрунтування подальшого подолання йододефіцитних станів. Матеріали та методи. Вивчення стану йодного забезпечення населення проводили серед вагітних жінок у першому триместрі вагітності (19–44 роки) та дітей шкільного віку (12–14 років), які проживають у західному регіоні України. Йодне забезпечення оцінювали з використанням неонатального скринінгу концентрації тиреотропного гормону в новонароджених, даних щодо частоти зоба за результатами пальпаторного обстеження, ультрасонографічного обстеження щитоподібної залози та медіани екскреції йоду з сечею. Результати. За даними неонатального скринінгу частота гіпертиреотропінемії становила в середньому 3,52 ± 0,30 % в популяції, що відповідає легкому ступеню йодної недостатності. За результатами ультрасонографічного обстеження щитоподібної залози частота виявлення зоба в дітей становить 38 %, а у вагітних жінок — 36 %, що є характерним для тяжкого ступеня йодного дефіциту. Результати визначення медіани йодурії в дітей показали недостатнє йодне забезпечення в 20 %, концентрація йоду в сечі в середньому становила 99,69 ± 35,42 мкг/л. У 30 % дітей спостерігалось надлишкове надходження йоду в організм, та 50 % обстежених дітей мали оптимальне забезпечення йодом. Нестачу йоду в раціоні вагітних було вия

Background. Diabetes mellitus (DM) remains one of the fastest growing and most challenging medical diseases today. The Ankle-Brachial Index (ABI) is the ratio of ankle systolic blood pressure divided by brachial systolic pressure. Generally, ABI has a high specificity and sensitivity for the diagnosis of peripheral arterial disease (PAD). In DM, ABI measurement is recommended by the American Diabetes Association for all subjects > 50 years old. The prevalence of an abnormal ABI is high in type 2 DM. An ABI ≥ 1.3 is associated with increased risk of cardiovascular disease and mortality in the general population, as well as with all-cause mortality in DM. The purpose of the study was to assess the potential association of a high ankle-brachial index with diabetes mellitus in a specific Greek population free from peripheral arterial disease. Materials and methods. Between July 2017 and August 2018, people over 30 years old with and without type 2 DM were examined. We included 240 subjects (118 men) with mean age 64.5 ± 14.6 years from Naxos island in Greece who did not have peripheral arterial disease (PAD). Of these, 144 had DM and 96 did not. DM duration was 10.6 ± 7.4 years. ABI was measured in all subjects. ABI was measured in the supine position after 5–10 minutes of rest, in normal room temperature (25 °C) after patients had taken off their shoes and socks. Results. We grouped ABI measurements into 4 groups: ABI 0.90–1.29; ABI 1.30–1.39; ABI 1.40–1.49; ABI > 1.50. ABI > 1.30 was seen in 44 % of participants with DM vs. 3.1 % of those without DM. There was a significant correlation (p < 0.001) between diabetes duration and ABI. Among participants with DM, those with ABI > 1.30 had DM duration of 14.2 ± 8.2 years, while those with ABI < 1.30 had DM duration of 8 ± 5 years. ABI was 0.21 (19 %) higher in DM vs. non-DM subjects (1.28 ± 0.20 vs. 1.07 ± 0.11, p < 0.001). Conclusions. A high ABI is more frequent in DM, PAD-free, Greek participants, e, Актуальность. Сахарный диабет (СД) остается на сегодняшний день одним из наиболее быстро увеличивающихся по частоте и сложных заболеваний. Лодыжечно-плечевой индекс (ЛПИ) — это соотношение артериального давления нижних конечностей с артериальным давлением верхних конечностей. Определение ЛПИ является одним из самых доступных неинвазивных методов диагностики заболеваний периферических артерий. Измерение ЛПИ рекомендуется Американской диабетической ассоциацией у всех субъек­тов старше 50 лет. Распространенность аномального ЛПИ довольно значительна у больных СД 2-го типа. ЛПИ ≥ 1,3 ассоциируется с повышенным риском сердечно-сосудистых заболеваний и смертности среди общей популяции, а также с общей причиной смертности от диабета. Цель исследования: оценить потенциальную связь лодыжечно-плечевого индекса с сахарным диабетом в конкретной греческой популяции без заболеваний периферических артерий. Материалы и методы. В период с июля 2017 г. по август 2018 г. обследовали людей старше 30 лет с СД 2-го типа. В исследование включены 240 человек (118 мужчин) со средним возрастом 64,5 ± 14,6 года с острова Наксос в Греции, у которых не было заболеваний периферических артерий. Из них 144 имели СД, а 96 — нет. Длительность СД составила 10,6 ± 7,4 года. ЛПИ измеряли у всех субъектов в положении лежа после 5–10 минут отдыха при нормальной комнатной температуре (25 °C) после того, как пациенты сняли обувь и носки. Результаты. Нами сгруппированы измерения ЛПИ в 4 группы: ЛПИ 0,90–1,29; ЛПИ 1,30–1,39; ЛПИ 1,40–1,49; ЛПИ > 1,50. ЛПИ > 1,30 наблюдали у 44 % участников с СД по сравнению с 3,1 % лиц без СД. Установлена достоверная корреляция (р < 0,001) между продолжительностью диабета и ЛПИ. Среди участников, страдающих СД, у пациентов с КПИ > 1,30 длительность СД составила 14,2 ± 8,2 года, а с КПИ < 1,30 — 8 ± 5 лет. КПИ оказался на 0,21 (19 %) выше у субъектов с СД по сравнению с субъектами без СД (1,28 ± 0,20 против 1,07 ± 0,11, р < 0,001). Выводы. Высокий показатель, Актуальність. Цукровий діабет (ЦД) залишається на сьогодні одним із найбільш швидко зростаючих за частотою та найскладніших захворювань. Кісточково-плечовий індекс (КПІ) — це співвідношення артеріального тиску нижніх кінцівок до артеріального тиску верхніх кінцівок. Визначення КПІ є одним із найдоступніших неінвазивних методів діагностики захворювань периферичних артерій. Вимірювання КПІ рекомендується Американською діабетичною асоціацією у всіх суб’єктів віком понад 50 років. Поширеність аномального КПІ доволі значна у хворих на ЦД 2-го типу. КПІ ≥ 1,3 асоціюється з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань та смертності серед загальної популяції, а також із загальною причиною смертності від ЦД. Мета дослідження: оцінити потенційний зв’язок кісточково-плечового індексу із цукровим діабетом у конкретної грецької популяції без захворювань периферичних артерій. Матеріали та методи. У період із липня 2017 р. по серпень 2018 р. обстежували осіб віком понад 30 років із ЦД 2-го типу. У дослідження включено 240 осіб (118 чоловіків) із середнім віком 64,5 ± 14,6 року з острова Наксос у Греції, у яких не було захворювань периферичних артерій. З них 144 мали ЦД, а 96 — ні. Тривалість ЦД становила 10,6 ± 7,4 року. КПІ вимірювали у всіх суб’єктів у положенні лежачи після 5–10 хвилин відпочинку при нормальній кімнатній температурі (25 °C) після того, як пацієнти зняли взуття та шкарпетки. Результати. Нами згруповано вимірювання КПІ в 4 групи: КПІ 0,90–1,29; КПІ 1,30–1,39; КПІ 1,40–1,49; КПІ > 1,50. КПІ > 1,30 спостерігали в 44 % учасників із ЦД порівняно з 3,1 % осіб без ЦД. Установлена вірогідна кореляція (р < 0,001) між тривалістю діабету та КПІ. Серед учасників, які страждають від ЦД, у пацієнтів із КПІ > 1,30 тривалість ЦД становила 14,2 ± 8,2 року, а з КПІ < 1,30 — 8 ± 5 років. КПІ виявився на 0,21 (19 %) вищим у суб’єктів із ЦД порівняно із суб’єктами без ЦД (1,28 ± 0,20 проти 1,07 ± 0,11, р < 0,001). Висновки. Високий показник кісточково-плечового

Population aging remains one of the most important demographic processes in recent decades. Representatives of the older age groups make up a significant proportion of various patient profiles. Among the specific features of these patients there is not only comorbidity, but also age-related changes in the peripheral tissues. Although formally they remain physiological, such changes may significantly burden the patient's condition. One of the processes accompanying aging is the loss of muscle tissue – sarcopenia. At the same time, hypertension is the most common cardiovascular disease, which develops in people over 40 years of age, and among the elderly its prevalence is 30–40%. The development of hypertension-associated complications, comorbidity in the elderly is directly related to disability, loss of self-care capacities and loss of physical independence. Redu­cing physical activity may contribute to the progression of muscle tissue involution, which negatively affects the quality of life, as well as life span prognosis. Taking into account the above mentioned facts, the review deals with the pathogenetic mechanisms of communication of arterial hypertension and sarcopenia, their mutual influence on the clinical course in people of the older age groups. The emphasis lies on the negative effects of potentiating synergism of sarcopenia, sarcopenic obesity, disorders of the hemostasis system and autonomic regulation on the development of hemodynamic disorders associated with hypertension, especially in the elderly. This article is of interest to a wide range of internists, which care for the older patient groups., Одним из наиболее важных демографических процессов в течение последних десятилетий остается старение населения. Представители старших возрастных групп составляют весомую долю пациентов различного профиля. Особенностью этих пациентов является не только сопутствующая патология, но и возрастные изменения в периферических тканях. Формально сохраняя физиологический характер, такие изменения могут существенно ослабить состояние пациента. Одним из процессов, который сопровождает старение, является потеря мышечной ткани — саркопения. Вместе с тем наиболее распространенным заболеванием сердечно-сосудистой системы является артериальная гипертензия (АГ), которая развивается у лиц в возрасте от 40 лет, а среди пожилых людей ее распространенность достигает 30–40 %. Развитие осложнений АГ, коморбидность у лиц старших возрастных групп напрямую связаны с инвалидизацией, утратой способности к самообслуживанию и потерей физической независимости. Снижение физической активности может способствовать прогрессированию инволюции мышечной ткани, что ухудшает качество жизни, а также прогноз. С учетом вышеизложенного в обзоре рассмотрены патогенетические механизмы связи АГ и саркопении, их взаимное влияние на клиническое течение у лиц старшего возраста. Сделан акцент на негативное влияние потенцированного синергизма саркопении, саркопеничного ожирения, нарушений системы гемостаза и вегетативной регуляции на развитие гемодинамических нарушений при АГ, особенно у пожилых людей. Данная статья представляет интерес для широкого круга врачей-интернистов, которые сталкиваются в своей практической деятельности с пациентами старших возрастных групп., Одним з найбільш важливих демографічних процесів протягом останніх десятиліть залишається постаріння населення. Представники старших вікових груп становлять вагому частку пацієнтів різного профілю. Особливістю цих хворих є не тільки коморбідна патологія, а й вікові зміни периферичних тканин. Формально залишаючись фізіологічними, такі зміни можуть суттєво обтяжувати стан хворого. Одним із процесів, що супроводжує старіння, є втрата м’язової тканини — саркопенія. Разом з тим найбільш поширеним захворюванням серцево-судинної системи є артеріальна гіпертензія, що розвивається в осіб віком від 40 років, а серед людей літнього віку її поширеність сягає 30–40 %. Розвиток ускладнень артеріальної гіпертензії, коморбідність в осіб старших вікових груп безпосередньо пов’язані з інвалідизацією, втратою здатності до самообслуговування й фізичної незалежності. Зниження фізичної активності може сприяти прогресуванню інволюції м’язової тканини, що погіршує якість життя, а також прогноз. З огляду на вищевикладене в огляді розглянуто патогенетичні механізми зв’язку артеріальної гіпертензії й саркопенії, їх взаємний вплив на клінічний перебіг у людей старших вікових груп. Наголошено на негативному впливі потенціювального синергізму саркопенії, саркопенічного ожиріння, порушень системи гемостазу й вегетативної регуляції на розвиток гемодинамічних порушень при артеріальній гіпертензії, особливо в осіб літнього віку. Дана стаття становить інтерес для широкого кола лікарів-інтерністів, що стикаються у своїй практичній діяльності з пацієнтами літнього й старечого віку.

Aims. Health care workers (HCWs) are at risk of acquiring the Severe Acute Respiratory Syndrome Coronavirus 2 Infection (SARS-CoV-2). The aim of the study is to determine the SARSCoV-2 positivity rates during the first epidemiologic peak among HCWs of a south Belgian hospital and to identify risks factors for infection. Methods. All hospital staff who worked during the first epidemiological peak were asked to answer a questionnaire regarding demographical data, function, type of working unit, type of contact with patients, eventual symptomatology, and the positivity of reverse transcription-polymerase chain reaction (RT-PCR) testing or immunoassay. Results. A total of 235 questionnaires were collected; 90 (38%) HCWs tested positive for SARS-CoV-2 from either RTPCR or immunoassay testing. The positivity rate of HCWs between wards was statistically different (p = 0.004) and was higher in COVID-19 wards than Intensive Care Unit (ICU) and Emergency Department (ED). A total of 114 (49%) HCWs presented SARS-CoV-2-compatible symptomatology; 79 (88%) were positive on either RT-PCR or immunoassay testing; 74 (37%) HCWs were unable to work during the studied period; 5 were hospitalized. No deaths were reported. Multivariate logistic regression modeling showed that having symptoms was highly associated with test positivity (OR 23.3, CI 11.1, 53.1, p-value < 0.001). Working in a COVID-19 ward against working in ICU or ED was also predictive of positivity among HCWs (OR 3.25, CI 1.50, 7.28, p-value = 0.003). Discussion and Conclusions. This study shows a higher positivity rate compared to already reported positivity rates among HCWs. Reported differences in positivity rates depend on many factors, such as local crisis intensity, screening strategy, training in use of self-protective equipment, and study selection bias. HCWs working in COVID-19 wards, in comparison to ED and ICU, seemed at greater risk of being infected in this study. This could be explained by the disparity of HCW

Background and Aims: The present study was conducted to assess the effect of ovarian function on the parathyroid gland in local breed bitches in the center of Al-Diwaniyah city, Iran. Materials and Methods: The experiment was carried out on 21 local breed female bitches aged 18 to 30 months housed in the small animal housing of the College of Veterinary Medicine. The animals were divided into three groups of seven each: G1, animals in estrus phase, G2, animals in anestrus phase, and G3, the ovariectomized group. After expressed consent of the owners, ovariectomy was performed immediately after anesthetization. Blood samples were collected to analyze the levels of estrogen, PTH, calcitonin, serum calcium, ionized calcium and 1,25-dihydroxyvitamin D3. Results: Our results in respect of estrogen and PTH revealed a significant effect in G3 and G2 groups as compared with G1 group at p<0.01. The concentration of calcitonin recorded insignificant decrease in G3, 5.35 pg/mL, when compared with G1 which was 6.98 pg/mL. The lowest serum calcium level was recorded in group G3, 8.29 mg/dL, and highest in the group G1, 11.21 mg/dL. The lowest concentration of 1,25-dihydroxyvitamin D3 was found in G3, 18.24 mg/dL, while the highest concentration was 39.56 mg/dL found in group G1. Conclusion: We conclude that decrease of estrogen levels leads to low calcium level, and then increase in the level of PTH in the blood. High level of calcium in the blood leads to increased secretion of calcitonin hormone from the thyroid gland, and calcitonin has no significant effect on the calcium regulation under normal conditions. A decrease in estrogen level leads to a low concentration of 1,25-dihydroxyvitamin D3 followed by decrease of the concentration of ionized calcium.

Assess the predictive accuracy of the WHO COVID-19 severity classification on COVID-19 hospitalized patients. The secondary aim was to compare its predictive power with a new prediction model, named COVID-19 EPI-SCORE, based on a Bayesian network analysis. : We retrospectively analyzed a population of 295 COVID-19 RT-PCR positive patients hospitalized at Epicura Hospital Center, Belgium, admitted between March 1st and April 30th, 2020. Our cohort's median age was 73 (62-83) years, and the female proportion was 43%. All patients were classified following WHO severity classification at admission. In total, 125 (42.4%) were classified as , 69 (23.4%) as , and 101 (34.2%) as . Death proportions through these three classes were 11.2%, 33.3%, and 67.3%, respectively, and the proportions of critically ill patients (dead or needed Invasive Mechanical Ventilation) were 11.2%, 34.8%, and 83.2%, respectively. A Bayesian network analysis was used to create a model to analyze predictive accuracy of the WHO severity classification and to create the EPI-SCORE. The six variables that have been automatically selected by our machine learning algorithm were the WHO severity classification, acute kidney injury, age, Lactate Dehydrogenase Levels (LDH), lymphocytes and activated prothrombin time (aPTT). Receiver Operation Characteristic (ROC) curve indexes hereby obtained were 83.8% and 91% for the models based on WHO classification only and our EPI-SCORE, respectively. Our study shows that the WHO severity classification is reliable in predicting a severe outcome among COVID-19 patients. The addition to this classification of a few clinical and laboratory variables as per our COVID-19 EPI-SCORE has demonstrated to significantly increase its accuracy.

Patients with rheumatoid arthritis (RA), despite the success of conservative therapy, have an urgent need for the orthopedic surgical interventions, as well as operations for soma­tic indications. These patients need a careful perioperative assessment and instruction for the favorable results of surgical treatment and ma­nagement to be achieved in the postoperative period. A detailed history should be compiled, a thorough physical examination with appropriate laboratory evaluation of the organic and systemic functions, differentiation of the organic damage secondary to the RA or associated with comorbidity, should be carried out. Patients should be informed about the potential risks of surgery, including an increased risk of infection, delayed wound healing and development of venous thromboembolism events, as well as the key possibilities in terms of cardiovascular, pulmonary and neurological disorders that may be caused by surgery. Clinical studies over the past few years have improved our understanding of the proper periope­rative management of patients with the RA. This article summari­zes the latest advances in this field and considers the latest recommendations proposed by the American College of Rheumatology and the American Association of Hip and Knee Surgeons guidelines (2017) for the perioperative management of antirheumatic therapy in patients with rheumatic diseases undergoing elective total hip or total knee arthroplasty, and The British Society for Rheumatology guidelines on the disease-modifying antirheumatic drugs (DMARD) safety in inflammatory arthritis. The management of DMARDs in the preoperative period should be carried out under the recommendations of the leading rheumatological societies, but the approach should be individualized with the involvement of a multidisciplinary team. Today, the recommendations support the continuation of synthetic DMARDs throughout the entire perio­perative period and recommend a short-term interruption of biolo­gica, Пациенты с ревматоидным артритом (РА), несмотря на успех консервативной терапии, имеют высокую потребность в ортопедических хирургических вмешательствах, а также в операциях по соматическим показаниям. Эти пациенты нуждаются в тщательной периоперационной оценке и подготовке для достижения благоприятных результатов оперативного лечения и менеджмента в послеоперационном периоде. Должен быть тщательно собран анамнез, проведено скрупулезное физическое обследование с соответствующей лабораторной оценкой функций органов и систем, дифференциацией вторичных поражений органов или коморбидных состояний. Пациенты должны быть проинформированы о потенциальных рисках хирургического вмешательства, включая повышенный риск инфицирования, замедления заживления ран и венозной тромбоэмболии, а также об основных возможных сердечно-сосудистых, легочных и неврологических нарушениях, которые могут быть вызваны хирургическим вмешательством. В обзорной статье подведены итоги последних достижений в этой области и рассмотрены последние рекомендации, предложенные Американской коллегией ревматологов и Американской ассоциацией хирургов, по поводу периоперационного ведения и тактики антиревматической терапии у пациентов перед тотальным эндопротезированием коленных и тазобедренных суставов 2017 года и руководство по биологической безопасности болезньмодифицирующих антиревматических препаратов (БМАРП) Британского общества ревматологов при воспалительных артритах. Назначение БМАРП в предоперационном периоде должно осуществляться в соответствии с рекомендациями основных ведущих ревматологических сообществ, но подход должен быть индивидуализированным, с привлечением многопрофильной команды. Сегодня рекомендации поддерживают продолжение приема синтетических БМАРП на протяжении всего периоперационного периода и рекомендуют кратковременное прерывание биологической терапии на один интервал дозировки перед операцией с продолжением приема через 14 дней после операции. Более высокие дозы глюкокортикоидов внос, Пацієнти з ревматоїдним артритом (РА), незважаючи на успіх консервативної терапії, мають високу потребу у проведенні ортопедичних хірургічних втручань, а також операцій за соматичними показаннями. Таким пацієнтам необхідна ретельна періопераційна оцінка та підготовка для досягнення сприятливих результатів оперативного лікування й менеджменту в післяопераційному періоді. Повинен бути зібраний детальний анамнез, проведено детальне фізикальне обстеження з відповідною лабораторною оцінкою функції органів і систем, з диференціюванням ураження органів, вторинного щодо РА або пов’язаного з коморбідними станами. Слід поінформувати пацієнтів про потенційні ризики хірургічного втручання, зокрема підвищення ризику інфікування, уповільнення загоєння ран і розвиток венозних тромбоемболій, а також про основні можливі серцево-судинні, легеневі й неврологічні порушення, що можуть бути зумовлені хірургічним втручанням. В оглядовій статті підбито підсумки останніх досягнень у цій галузі та розглянуто останні рекомендації, запропоновані Американською колегією ревматологів і Американською асоціацією хірургів, щодо періопераційного ведення й тактики антиревматичної терапії в пацієнтів перед тотальним ендопротезуванням колінних і кульшових суглобів 2017 року і керівництво з біологічної безпеки хворобомодифікуючих антиревматичних препаратів (ХМАРП) Британського товариства ревматологів при запальних артритах. Менеджмент ХМАРП у передопераційному періоді має здійснюватися згідно з рекомендаціями основних провідних ревматологічних спільнот, але підхід повинен бути індивідуалізований, із залученням мультидисциплінарної команди. На сьогодні рекомендації підтримують продовження прийому синтетичних ХМАРП упродовж усього періопераційного періоду й рекомендують короткочасне переривання біологічної терапії на один інтервал дозування перед операцією з продовженням прийому через 14 днів після операції. Більш високі дози глюкокортикоїдів роблять значно більший внесок у ризик післяопераційної інфекції

Мета. Хвороба Хашимото (ХХ) є автоімунним захворюванням, у патогенезі якого відіграють роль як генетичні, так і зовнішні чинники. До останніх належить надходження йоду з їжею. Виведення йоду з сечею при збалансованому харчуванні рівною мірою відповідає його надходженню ззовні. Існує думка, згідно з якою висока концентрація йоду в сечі може бути пов’язана з автоімунним захворюванням щитоподібної залози. Мета нашої роботи — вивчити, чи підвищений рівень йоду в сечі у пацієнтів з ХХ порівняно з загальною популяцією. Матеріали та методи. Дослідження включало 64 пацієнтів з ХХ і 39 здорових добровольців. У всіх пацієнтів вивчали такі показники: вік, стать, рівень у сироватці крові вільного трийодтироніну (сТ3), вільного тироксину (сТ4), тиреотропного гормона (ТТГ), антитіл до тиреоїдної пероксидази (АТ-ТПО), антитіл до тиреоглобуліну (АТГ), а також концентрацію йоду в сечі. Було проведено ультрасонографію щитоподібної залози. Концентрацію йоду в сечі визначали з використанням реакції Санделла — ­Колтхофа. Результати. У нашому дослідженні не було виявлено вірогідного зв’язку між загальним обсягом щитоподібної залози і концентрацією йоду в сечі (p > 0,05). Також не було виявлено вірогідної різниці між рівнями сТ3, сТ4, АТ-ТПО, АТГ і об’ємом щитоподібної залози в осіб із концентрацією йоду в сечі вище і нижче від 100 мкг/л. Різниця сягала вірогідного рівня тільки при порівнянні показників ТТГ (р = 0,04). Не було виявлено різниці між загальним обсягом щитоподібної залози. У нашому дослідженні не було виявлено зв’язку між ХХ і рівнем йоду в сечі. З огляду на те, що поширеність ХХ у нашій країні відповідає даним, зазначеним у літературі, постає питання про роль йоду, що надходить з їжею, в патогенезі захворювання. Висновки. У йододефіцитних регіонах, до яких належить зокрема й наша країна, необхідно вивчати зв’язок між рівнем йоду в сечі та ХХ., Background. Hashimoto’s thyroiditis (HT) is an autoimmune disease which genetic and environmental factors play a role. One of the environmental risk factors is dietary iodine intake. Urinary iodine excretion in balanced diet is equally acceptable with received iodine. It’s thought that high urinary iodine excretion was associated with autoimmune thyroid diseases. We purposed to investigate whether urinary iodine level is higher in patients with HT than population. Materials and methods. 64 new patients with HT and 39 healthy volunteers were included. Age, gender, serum free-triiodothyronine (fT3), free-thyroxine (fT4), thyroid-stimulating hormone (TSH), anti thyroid peroxidase antibody (anti-TPO), anti thyroglobulin antibody (anti-TG) and urinary iodine concentration (UIC) were evaluated. Thyroid ultrasonography was performed. UIC were measured by Sandell-Kolthoff method. Results. There was no significant relationship was found between total thyroid volume and UIC in our study (p > 0.05). There was no significant difference between the fT3, fT4, anti-TPO, anti-TG and thyroid volume values of the individuals with urinary iodine levels below and above 100 μg/L. The difference between two subgroups was found to be significant only when TSH values were compared (p = 0.04). There was no significant difference between total thyroid volumes. No relation was found between HT and urine iodine levels in our study. The fact that the prevalence of HT in our country is similar to the literature makes us question the role of dietary iodine in the etiology. Conclusions. At the iodine-deficient regions such as our country relationship between urinary iodine excretion and HT needs to be investigated., Цель. Болезнь Хашимото (БХ) является аутоиммунным заболеванием, в патогенезе которого играют роль как генетические, так и внешние факторы. К последним относится поступление йода с пищей. Выведение йода с мочой при сбалансированном питании в равной мере соответствует его поступлению извне. Существует мнение, согласно которому высокая концентрация йода в моче может быть связана с аутоиммунным заболева­нием щитовидной железы. Цель нашей работы — изучить, повышен ли уровень йода в моче у пациентов с БХ по сравнению с общей популяцией. Материалы и методы. Исследование включало 64 пациентов с БХ и 39 здоровых добровольцев. У всех пациентов изучали следующие показатели: возраст, пол, уровень в сыворотке крови свободного трийодтиронина (сТ3), свободного тироксина (сТ4), тиреотропного гормона (ТТГ), антител к тиреоидной пероксидазе (АТ-ТПО), антител к тиреоглобулину (АТГ), а также концентрацию йода в моче. Была проведена ультрасонография щитовидной железы. Концентрацию йода в моче определяли с использованием реакции Санделла — ­Колтхофа. Результаты. В нашем исследовании не было выявлено достоверной связи между общим объемом щитовидной железы и концентрацией йода в моче (p > 0,05). Также не было обнаружено достоверной разницы между уровнями сТ3, сТ4, АТ-ТПО, АТГ и объемом щитовидной железы у лиц с концентрацией йода в моче выше и ниже 100 мкг/л. Разница достигала достоверного уровня только при сравнении показателей ТТГ (р = 0,04). Не было выявлено разницы между общим объемом щитовидной железы. В нашем исследовании не было обнаружено связи между БХ и уровнем йода в моче. Ввиду того, что распространенность БХ в нашей стране соответствует данным, указанным в литературе, встает вопрос о роли йода, поступающего с пищей, в патогенезе заболевания. Выводы. В йододефицитных регионах, к которым относится в том числе и наша страна, необходимо изучать связь между уровнем йода в моче и БХ.

Актуальность. Вопрос о влиянии гипотиреоза на состояние костной ткани изучен недостаточно, учитывая незначительное число исследований. Кроме того, установить влияние пониженной функции щитовидной железы на состояние прочности кости нелегко в связи с тем, что эти больные, как правило, пожилого возраста и имеют много дополнительных факторов развития остеопороза. Цель исследования — оценить состояние минеральной плотности костной ткани (МПКТ) у мужчин, больных гипотиреозом. Материалы и методы. Под наблюдением находилось 35 мужчин, больных первичным гипотиреозом, в возрасте от 28 до 69 лет. Длительность заболевания (время от момента установления диагноза и начала заместительной терапии препаратами тиреоидных гормонов) составляла от 3 до 26 лет. Среднесуточная доза левотироксина (LТ4), которую получали пациенты, — 125,5 ± 16,5 мкг. Больные находились в состоянии компенсации (отсутствие жалоб и нормальный уровень тиреотропного гормона на фоне лечения LТ4). В контро­льную группу вошли 25 здоровых, клинически эутиреоидных мужчин в возрасте от 25 до 49 лет. Результаты. У 11 (31,4 %) обследованных больных выявлена остеопения различной степени тяжести, у 8 (22,9 %) пациентов диагностирован остеопороз, у остальных 16 (45,7 %) МПКТ находилась в пределах нормы. При сравнении остеоденситограмм пациентов разных возрастных групп выявлено, что с возрастом частота и тяжесть случаев снижение костной плотности увеличивается. Наиболее выраженное негативное влияние на плотность костной ткани у больных гипотиреозом имеет продолжительность заболевания. Хотя частота случаев остеопений в группе больных с длительностью заболевания от 5 до 15 лет больше (55 %), чем у пациентов с длительностью заболевания более 15 лет (41,7 %), однако остеопороз у пациентов с большей длительностью заболевания наблюдается в 2,5 раза чаще, чем у лиц со сроком болезни 5–15 лет. Выводы. Нарушения минеральной плотности костной ткани, проявляющиеся развитием остеопении и остеопороза, наблюдаются у 54,3 % мужчин, больн, Актуальність. Питання про вплив гіпотиреозу на стан кісткової тканини вивчене недостатньо, зважаючи на незначне число досліджень. Крім того, встановити вплив зниженої функції щитоподібної залози на стан міцності кістки нелегко у зв’язку з тим, що ці хворі зазвичай похилого віку і мають багато додаткових чинників розвитку остеопорозу. Мета дослідження — оцінити стан мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) у чоловіків, хворих на гіпотиреоз. Матеріали та методи. Під спостереженням перебувало 35 чоловіків, хворих на первинний гіпотиреоз, віком від 28 до 69 років. Тривалість захворювання (час від моменту встановлення діагнозу і початку замісної терапії препаратами тиреоїдних гормонів) становила від 3 до 26 років. Середньодобова доза левотироксину (LТ4), яку отримували пацієнти, — 125,5 ± 16,5 мкг. Хворі перебували в стані компенсації (відсутність скарг і нормальний рівень тиреотропного гормону на тлі лікування LТ4). До контрольної групи ввійшли 25 здорових, клінічно еутиреоїдних чоловіків віком від 25 до 49 років. Результати. В 11 (31,4 %) обстежених хворих виявлена остеопенія різного ступеня тяжкості, у 8 (22,9 %) пацієнтів діагностований остеопороз, у решти 16 (45,7 %) МЩКТ перебувала в межах норми. При порівнянні остеоденситограм пацієнтів різних вікових груп виявлено, що з віком частота і тяжкість випадків зниження кісткової щільності збільшується. Найбільш виражений негативний вплив на щільність кісткової тканини у хворих на гіпотиреоз має тривалість захворювання. Хоча частота випадків остеопеній у групі хворих з тривалістю захворювання від 5 до 15 років більша (55 %), ніж у пацієнтів з тривалістю захворювання понад 15 років (41,7 %), проте остеопороз у пацієнтів із більшою тривалістю захворювання спостерігається в 2,5 раза частіше, ніж в осіб з терміном хвороби 5–15 років. Висновки. Порушення мінеральної щільності кісткової тканини, що проявляються розвитком остеопенії та остеопорозу, спостерігаються у 54,3 % чоловіків, хворих на первинний гіпотиреоз. Вираже, Background. The issue of hypothyroidism effect on bone tissue is underinvestigated, due to the small number of studies. In addition, it’s not easy to determine the effect of reduced thyroid function on bone strength due to the fact that these patients are usually elderly and have many additional factors for the development of osteoporosis. The purpose of the study is to assess the status of bone mineral density (BMD) in men with hypothyroidism. Materials and methods. We have examined 35 men with primary hypothyroidism aged 28–69 years. Duration of disease (from the time of diagnosis and initiation of thyroid hormone replacement therapy) was 3 to 26 years. The average daily dose of levothyroxine was 125.5 ± 16.5 µg. Patients were in a state of compensation (no complaints and a normal level of thyroid­stimulating hormone on the background of hormone therapy). The control group consisted of 25 healthy, clinically euthyroid men aged 25–49 years. Results. Osteopenia of va­rying severity was detected in 11 (31.4 %), osteoporosis — in 8 (22.9 %) patients, and in the remaining 16 (45.7 %) persons, BMD was within normal limits. When comparing bone density graphs in patients of different age groups, it was found that with age, the frequency and severity of bone loss increases. Duration of disease has the most significant negative effect on the BMD in patients with hypothyroidism. Although the incidence of osteopenia in the group of patients with disease duration from 5 to 15 years is greater (55.0 %) than in persons with disease duration of more than 15 years (41.7 %), but osteoporosis is 2.5 times more likely in patients with longer duration of disease than in people with disease duration of 5–15 years. Conclusions. Violations of bone mineral density, which are manifested in the development of osteopenia and osteoporosis, are observed in 54.3 % of men with primary hypothyroi­dism. Severity of changes in bone mineral density is directly proportional to the age, duration of th

Актуальність.На сьогодні серед синдромів і захворювань, асоційованих із віком, науковці приділяють велику увагу вивченню саркопенії, за наявності якої спостерігається збільшення ризику падінь, погіршення якості життя, порушення рухової активності, зниження тривалості життя та зростання летальності пацієнтів. У 2016 році саркопенія внесена до Міжнародної класифікації хвороб. Виділяють первинну та вторинну форми саркопенії. У статті наведені дані літератури та результати власних досліджень щодо саркопенії у пацієнтів із ревматоїдним артритом. Метою даного дослідження було оцінити показники мінеральної щільності кісткової тканини, знежиреної маси та частоту пресаркопенії у пацієнтів із ревматоїдним артритом. Матеріали та методи. Обстежено 461 жінку віком 40–87 років (середній вік — 57,17 ± 0,71 року), серед яких 71 пацієнтка з ревматоїдним артритом і 390 жінок контрольної групи. Проводили клінічне й лабораторне обстеження (визначення швидкості осідання еритроцитів та С­реактивного білка у сироватці крові). Вираженість больового синдрому визначали за допомогою візуально­аналогової шкали болю, якість життя — за допомогою анкети HAQ. Показники знежиреної маси, мінеральної щільності кісткової тканини визначали за допомогою рентгенівської абсорбціометрії (Prodigy, GEHC Lunar, Madison, WI, USA). Пресаркопенію (І стадію саркопенії) визначали при індексі апендикулярної знежиреної маси менше 5,72 кг/м2 (Поворознюк В.В., Дзерович Н.І., 2016). Статистичний аналіз проводили з використанням програми Statistica 6.0. Результати. У пацієнток із ревматоїдним артритом виявлені вірогідно нижчі показники мінеральної щільності кісткової тканини на рівні шийки стегнової кістки (р = 0,002), знежиреної маси всього тіла (р = 0,01) та апендикулярної знежиреної маси (р < 0,01). Частота пресаркопенії у жінок із ревматоїдним артритом становила 49 %, в осіб контрольної групи — 18 %. Висновки. При ревматоїдному артриті у пацієнтів виявлено ураження не тільки кісткової тканини, але й скелетної м’я, Background. Nowadays in the field of syndromes and diseases associated with age, scientists focus especial attention on the problem of sarcopenia, which combines an increased risk of falls, deterioration of life quality, impaired functional activity, reduced life expectancy and increased mortality of patients. In 2016, sarcopenia has been included in the Internatio­nal Classification of Diseases. There are the primary and secon­dary forms of sarcopenia. This article presents the reference data and results of our own studies on sarcopenia in the rheumatoid arthritis patients. The aim of this study was to evaluate the bone mineral density, lean mass and frequency of pre­scarcopenia in patients with rheumatoid arthritis. Materials and me­thods. 461 women aged 40–87 years (age 57.17 ± 0.71 years) were exa­mined, among them 71 patients with rheumatoid arthritis and 390 controls. We conducted the clinical and laboratory exa­mination (erythrocyte sedimentation rate and C­reactive protein level in serum). Pain intensity was evaluated by the visual analogue scale, the quality of life – by the HAQ questionnaire. Lean mass, bone mineral density were measured by the X­ray absorptiometry (Prodigy, GEHC Lunar, Madison, WI, USA). Pre­sarcopenia (first stage of sarcopenia) was determined when an appendicular lean mass index was less than 5.72 kg/m2 (V.V. Povoroznyuk, N.I. Dzerovich, 2016). Statistical analysis was conducted using the "Statistica 6.0" software. Results. Patients with rheumatoid arthritis had a significantly lower femoral neck mineral density (p = 0.002), lean mass of the total body (p = 0.01) and appendicular lean mass (p < 0.01). The frequency of pre­sarcopenia in women with rheumatoid arthritis was 49 %, in the control group — 18 %. Conclusions. Patients with rheumatoid arthritis had not only bone tissue, but also skeletal muscle tissue disorders, resulting in a significant deterioration of functional capacity and quality of life. Given the significant medical, Актуальность. На сегодняшний день среди синдромов и заболеваний, ассоциированных с возрастом, ученые уделяют большое внимание изучению саркопении, при наличии которой наблюдается увеличение риска падений, ухудшение качества жизни, нарушение двигательной активности, снижение продолжительности жизни и рост летальности пациентов. В 2016 году саркопения внесена в Международную классификацию болезней. Выделяют первичную и вторичную формы саркопении. В статье представлены данные литературы и результаты собственных исследований по саркопении у пациентов с ревматоидным артритом. Целью данного исследования было оценить показатели минеральной плотности костной ткани, обезжиренной массы и частоту пресаркопении у пациентов с ревматоидным артритом. Материалы и методы. Обследована 461 женщина в возрасте 40–87 лет (средний возраст — 57,17 ± 0,71 года), среди которых 71 пациентка с ревматоидным артритом и 390 женщин контрольной группы. Проводили клиническое и лабораторное обследование (определение скорости оседания эритроцитов и С­реактивного белка в сыворотке крови). Выраженность болевого синдрома определяли с помощью визуально­аналоговой шкалы боли, качество жизни — с помощью анкеты HAQ. Показатели обезжиренной массы, минеральной плотности костной ткани определяли с помощью рентгеновской абсорб­циометрии (Prodigy, GEHC Lunar, Madison, WI, USA). Пресаркопению (І стадию саркопении) определяли при значении индекса аппендикулярной обезжиренной массы меньше 5,72 кг/м2 (Поворознюк В.В., Дзерович Н.И., 2016). Статистический анализ проводили с использованием программы Statistica 6.0. Результаты. У пациенток с ревматоидным артритом выявлены достоверно более низкие показатели минеральной плотности костной ткани на уровне шейки бедренной кости (р = 0,002), обезжиренной массы всего тела (р = 0,01) и аппендикулярной обезжиренной массы (р < 0,01). Частота пресаркопении у женщин с ревматоидным артритом составила 49 %, у лиц контрольной группы — 18 %. Выводы. При ревматоидном артрите у пациен

Background. Under bronchial obstruction caused by the bronchial asthma (BA), one may observe a change in blood gas factor, development of oxidative stress, electrolyte and metabolic imbalance, which lead to lung emphysema and chronic respiratory failure formation. This was accompanied by changes in respiratory muscles, particularly in the diaphragm, which are characterized by an advanced atrophy and a further loss of muscle strength and mass. The question arises to which extent BA affects the state of skeletal muscles as they determine tolerance for physical activity and quality of life in these patients. The purpose was to determine functional capa­city of skeletal muscles and frequency of sarcopenia in patients with BA. Materials and methods. Seventy people aged 47.82 ± 13.54 years were examined. The first group included 35 persons who had BA, while the second group consisted of 35 healthy persons. An 8-step test for walking speed was applied to assess the functional capacity of skeletal muscles. The skeletal muscle power was evaluated with the help of spring hand dynamometer. Circumference of the tibia determined the criterion of satisfactory muscle mass. Quality of life was assessed by means of O.S. Chaban’s questionnaire. Results. When evaluating skeletal muscle power, wrist dynamometry was reduced by 22 % in case of severe BA compared to moderate BA, the corresponding index made 29 % when compared to the wrist dynamometry of healthy persons. An inverse correlation was found between BA severity and wrist strength in females (r = –0.65) and males (r = –0.3); walking speed in females (r = –0.72) and males (r = –0.6); circumfe­rence of the tibia in females (r = –0.17) and males (r = –0.28). A decrease in skeletal muscle power and tolerance for physical activity were associated with the loss of muscle component among 80 % of patients with BA. Conclusions. Sarcopenia was diagnosed in 5.71 % of persons from the control group, and in 25.71 % of patients with BA. Depen, Актуальность. В условиях бронхиальной обструкции при бронхиальной астме (БА) изменяется газовый состав крови, развиваются оксидативный стресс, электролитный и метаболический дисбалансы, которые способствуют формированию эмфиземы легких и хронической дыхательной недостаточности. При этом формируются изменения дыхательных мышц, в том числе и диафрагмы, которые характеризуются прогрессирующей атрофией с последующей потерей мышечной силы и массы. Цель: определение функциональных возможностей скелетной мускулатуры и частоты развития саркопении у больных БА. Материалы и методы. Обследовано 70 человек возрастом 47,82 ± 13,54 года. Первую группу составили 35 больных БА, вторую — 35 здоровых лиц. Для оценки функциональных возможностей скелетных мышц использовали 8-шаговый тест определения скорости ходьбы. Силу скелетной мускулатуры оценивали с помощью ручного пружинного динамометра. Величину окружности голени использовали для оценки мышечной массы, качество жизни изучали с помощью опросника О.С. Чабана. Результаты. При оценке силы скелетной мускулатуры установлено уменьшение кистевой динамометрии на 22 % при тяжелом течении БА по сравнению с показателями больных со среднетяжелой БА и на 29 % — по сравнению с показателями здоровых лиц. Установлены корреляционные обратные связи между тяжестью БА и силой кисти у женщин (r = –0,65) и мужчин (r = –0,3); скоростью ходьбы у женщин (r = –0,72) и мужчин (r = –0,6); окружностью голени у женщин (r = –0,17) и мужчин (r = –0,28). Снижение силы скелетной мускулатуры и толерантности к физической нагрузке ассоциировалось с потерей мышечного компонента у 80 % пациентов с БА. Выводы. Саркопения диагностирована у 5,71 % лиц контрольной группы и у 25,71 % больных БА. В зависимости от тяжести БА и возраста больных саркопения выявлена у 9,5 % пациентов со среднетяжелой БА и у 35,71 % — с тяжелой БА; у 10,53 % лиц возрастом моложе 45 лет и у 31,25 % — старше 45 лет., Актуальність. В умовах бронхіальної обструкції при бронхіальній астмі (БА) розвиваються зміни газового складу крові, оксидативний стрес, електролітний і метаболічний дисбаланси, що сприяють формуванню емфіземи легень і хронічної дихальної недостатності. При цьому виникають зміни дихальних м’язів, зокрема й у діафрагмі, що характеризуються прогресуючою їх атрофією з наступною втратою м’язової сили й маси. Мета: визначення функціональних можливостей скелетних м’язів і частоти розвитку саркопенії у хворих на БА. Матеріали та методи. Обстежено 70 осіб віком 47,82 ± 13,54 року. Першу групу становили 35 пацієнтів, які хворіють на БА, другу — 35 здорових осіб. Для оцінки функціональних можливостей скелетних м’язів застосовували 8-кроковий тест визначення швидкості ходьби. Силу скелетної мускулатури оцінювали за допомогою ручного пружинного динамометра. За величиною окружності гомілки оцінювали стан м’язової маси, якість життя вивчали за допомогою опитувальника О.С. Чабана. Результати. При оцінці сили скелетної мускулатури встановлено зменшення показників кистьової динамометрії на 22 % при тяжкому перебігу БА порівняно з показниками хворих на БА середньої тяжкості і на 29 % — порівняно із показниками здорових осіб. Встановлено кореляційні зворотні зв’язки між тяжкістю БА та силою кисті в жінок (r = –0,65) і чоловіків (r = –0,3); швидкістю ходьби у жінок (r = –0,72) та чоловіків (r = –0,6); окружністю гомілки у жінок (r = –0,17) і чоловіків (r = –0,28). Зниження сили м’язів і толерантності до фізичного навантаження асоціювалось із втратою м’язового компонента в 80 % пацієнтів з БА. Висновки. Саркопенія діагностована у 5,71 % осіб контрольної групи і у 25,71 % хворих на БА. Залежно від тяжкості БА і віку хворих саркопенію виявлено у 9,5 % пацієнтів із середньотяжкою БА і у 35,71 % — із тяжкою БА; у 10,53 % осіб віком молодших 45 років і у 31,25 % — старших 45 років.

Neutrophil elastase (NE) is necessary for effective sterilization of phagocytosed bacterial and fungal pathogens; however, NE increases alveolocapillary permeability and induces proinflammatory cytokine production in sepsis-induced acute respiratory distress syndrome. Under septic conditions, the pulmonary endothelial glycocalyx covering on the healthy endothelium surface is injured, but the contribution of NE to this injury remains unknown. Our aim was to examine whether NE-induced pulmonary endothelial injury is associated with endotoxemia. Lipopolysaccharide (LPS; 20 mg/kg) was injected intraperitoneally into 9- to 12-week-old granulocyte colony-stimulating factor knockout (G-CSFKO) mice, which harbor few neutrophils, and littermate control mice; in a second assay, mice were injected with the NE-inhibitor sivelestat (0.2 mg/kg) at 3, 6, 9, and 12 hours after LPS administration. Subsequently, vascular endothelial injury was evaluated through ultrastructural analysis. At 48 hours after LPS injection, survival rate was more than threefold higher among G-CSFKO than control mice, and degradation of both thrombomodulin and syndecan-1 was markedly attenuated in G-CSFKO compared with control mice. Ultrastructural analysis revealed attenuated vascular endothelial injury and clear preservation of the endothelial glycocalyx in G-CSFKO mice. Moreover, after LPS exposure, survival rate was approximately ninefold higher among sivelestat-injected mice than control mice, and sivelestat treatment potently preserved vascular endothelial structures and the endothelial glycocalyx. In conclusion, NE is associated with pulmonary endothelial injury under LPS-induced endotoxemic conditions., source:https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0002944018309933?via%3Dihub

Chronic hepatitis delta represents the most severe form of chronic viral hepatitis. The current treatment of hepatitis delta virus (HDV) infection consists of the use of interferons and is largely unsatisfactory. Several new compounds are currently in development for the treatment of HDV infection. However, surrogate markers that can be used to develop clinical endpoints in HDV infection are not well defined. In the current manuscript, we aimed to evaluate the existing data on treatment of HDV infection and to suggest treatment goals (possible "trial endpoints") that could be used across different clinical trials., NA

Background: Associations between irritable bowel syndrome and other health problems have been described, but comprehensive reports are missing, especially in primary care. Aims: To investigate which health problems are associated with irritable bowel syndrome, how they cluster together and when they are typically diagnosed relative to irritable bowel syndrome. Methods: We used Intego, a general practice registry in Flanders, Belgium. Patients with an irritable bowel syndrome diagnosis (n = 13 701) were matched with controls without gastrointestinal diagnosis and controls with organic gastrointestinal disease. Long-term prevalences of 680 symptoms and diagnoses were compared between patients and controls. Results were summarised using functional enrichment analysis and visualised in a network and we calculated incidence rate ratios in the 10 years before and after the irritable bowel syndrome diagnosis for the network's key components. Results: Various symptoms and infections, but not neoplasms, were enriched in irritable bowel syndrome patients compared to both control groups. We characterised the comorbidities of irritable bowel syndrome as psychosocial health problems, urogenital symptoms and infections, musculoskeletal symptoms and other somatic symptoms. These had a uniform incidence in the years around the irritable bowel syndrome diagnosis, and did not structurally precede or follow irritable bowel syndrome. Conclusions: Irritable bowel syndrome shares long-term associations with psychosocial health problems, urogenital symptoms and infections, musculoskeletal symptoms and other somatic symptoms in primary care. Clinicians are encouraged to take comorbidities into account when diagnosing and managing irritable bowel syndrome, as this may have important treatment implications.

Background to evaluate the prevalence, risk factors and treatment of retinopathy of prematurity (ROP) in Turkey and to establish screening criteria for this condition. Methods: a prospective cohort study (TR-ROP) was performed between 1 April 2016 and 30 April 2017 in 69 neonatal intensive care units (NICUs). Infants with a birth weight (BW)=1500 g or gestational age (GA)<= 32 weeks and those with a BW> 1500 g or GA> 32 weeks with an unstable clinical course were included in the study. Predictors for the development of ROP were determined by logistic regression analyses. Results: the TR-ROP study included 6115 infants: 4964 (81%) with a GA <= 32 weeks and 1151 (19%) with a GA>32 weeks. Overall, 27% had any stage of ROP and 6.7% had severe ROP. A lower BW, smaller GA, total days on oxygen, late-onset sepsis, frequency of red blood cell transfusions and relative weight gain were identified as independent risk factors for severe ROP in infants with a BW=1500 g. Of all infants, 414 needed treatment and 395 (95.4%) of the treated infants had a BW <= 1500 g. Sixty-six (16%) of the treated infants did not fulfil the Early Treatment for Retinopathy of Prematurity requirements for treatment. Conclusions: screening of infants with a GA <= 34 weeks or a BW<1700 g appears to be appropriate in Turkey. Monitoring standards of neonatal care and conducting quality improvement projects across the country are recommended to improve neonatal outcomes in Turkish NICUs., NA